Олексій Примак

Хто погромив деревлян: Ольга чи Святослав ?

У «Повісті минулих літ» сказано недвозначно: жорстоко помстилась деревлянам і вчинила погром княгиня Ольга через рік після вбивства свого чоловіка Ігоря. До повного розгрому деревлян були хитрі ходи по знищенню їх верхівки. Перше посольство від них до княгині Ольги з проханням вийти заміж за коростенського князя Нискина - Мала було на човні скинуто в яму і живцем поховано. Тепер вже Ольга посилає своїх людей в Коростень: «…пришлите мужа нарочиты, да в велице чти приду за ваш князь, еда не пустять мене людье киевьстие» («…пришліть до мене знатних мужів , хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські»).

«Се слышавше деревляне, изобраша лучьшие мужи, иже дерьжаху Деревьску землю, и послаша по ню» («Це почувши, древляни вибрали лучших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї»). Що викликає подив? Те, що не дочекавшись своїх посланців і не знаючи нічого про їх долю, деревляни відправляють в Київ найбільш знатних людей. Такі ж бо вони наївні?? Цю делегацію було живцем спалено в лазні.

Щодо цих історій зі сватанням та із знатними людьми свою версію подає польський історик О. Гваньїні у «Хроніці європейської Сарматії»: «Коли деревляни  зі своїм князем їхали до неї, вона влаштувала на певному місці засідку з військових людей і дощенту розбила деревлян, а взятих у полон мучила різними муками, помстившися за свого чоловіка Ігоря». Древлянського князя названо Нискином, а не Малом.

А через рік «в лето 6454 (946г.) Ольга с сыном своим Святославом собра вои много и храбры, и иде на Деревьску землю. И изидоша деревляне  противу. И сЬнемЬшемася обема полкома на скупь, суну копьем Святослав на деревляны, и копье лете сквозе уши коневи, и удари в ноги коневи, бе бо детеск. И рече Свенелд и Асмола: « князь  уже почал; потягнете, дружина, по князе». И победиша деревляны. Деревляне же побегошаи затворишася в градех своих. Ольга же устремися с сыном своим на Искоростень град, яко тее бяху убили мужа ея, и ста около града с сыном своим, а деревляне І вийшли деревляни насупротив. І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на что ся предати. И стоя Ольга лето, и не можаше взяти града…».

(«У рік 6454/946/. Ольга із сином Святославом зібрала воїв, багатьох і хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І вийшли деревляни насупротив. І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був /Святослав/ зовсім малим. І сказав /воєвода/ Свенельд і /кормилець/ Асмуд: « Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем».

І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень – город, бо ті /городяни/ вбили були мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що /довелося б їм/ здатись.

І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города…».

А далі йде розповідь про те, як наївні та довірливі деревляни піддались на обіцянки Ольги відступитися від міста і як та спалила місто (при допомозі голубів та горобців від двору) та поневолила живих оборонців.

Та чи справді це так?

Більшість дослідників вважає байкою за розгром міста Іскоростеня при допомозі птахів. Навіть Іван Франко у свій час зазначав: «Оповідання про побіду Ольги над обложеним містом Іскоростенем належить до круга досить розширених саг, що сягає часів грецької, а може, й ще давнішої старовини. Потроху підходить сюди біблійне оповідання про Самсона, що при помочі 300 лисів, зловлених невідомо яким способом, яким до хвостів прив'язувано запалені гноти, спалив достиглу пшеницю філістимлян (Кн. Судіїв, розд.15)».

В формі, ближчій до нашого літописного оповідання, являється та сага в одній із орієнтальних редакцій середньовікової повісті про війни та пригоди Александра Великого, а вірменський історик Ахік прикладає її трохи в дальшій формі (замість голубів і воробців пси, политі нафтою) до багдадського еміра ібн- Хосрова з кінця Х в., се значить із часу, пізнішого від Ольжиної війни (М. Грушевський, Історія України – Руси, т.1, друге вид., ст.402 ). До пізніших часів належить також звістка про Ярославового зятя, норвезького короля Гаральда, що подібним способом мав здобути одно місто в Сіцілії, а також оповідання старочеського поета Даліміла про те, буцімто татари голубами завоювали Київ.

У своїй «Хроніці європейської Сарматії», виданій на польській мові у 1611році, Олександр Гваньїні зазначає, що син Ігоря та Ольги Святослав, підрісши, вчинив розправу над деревлянами. Аналіз тексту твору дає підстави висловити припущення про знайомство автора з «Повістю минулих літ». Але, на відміну від літописця , О. Гваньїні висловив свою думку щодо керівників розправи над деревлянами. У нього немає сумніву – деревлян підкорив Святослав: «Потім син Ігоря та Ольги Святослав, підрісши (!!!), прилучив деревлян до своєї держави і примусив їх давати собі стародавню данину...».

І це сталося після того, як княгиня Ольга відвідала Константинополь і прийняла християнство, тобто, після 955 року. О. Гваньїні зазначає: «Її син Святослав не хотів охрещуватися. Перемігши деревлян, він виступив проти хазар, котрі теж були руського народу, і взяв їхній замок, званий Біла Вежа».

Можна спробувати обґрунтувати такі припущення польського історика.

По перше:

У княгині Ольги не було війська для такої жорстокої розправи, як наводить у «Повісті минулих літ» літописець Нестор – Ларіон – Никон. Можна навести докази:

1. Військові походи князя Ігоря на Візантію у 941 році та на Кавказ у 944 році закінчились  великими людськими втратами.

2. Військовий похід проти Деревлянської землі закінчився жорстоким  розгромом війська та смертю князя Ігоря.

3. Воєвода Свенельд, врятувавшись від смерті у 945 році, не міг не зрозуміти безперспективності нового військового походу проти деревлян.

4. Організувати новий воєнний похід, після чотирьох невдалих  впродовж п’яти років, не було кому і з ким:

- потрібно було чекати дванадцять років, поки в пам'яті зітруться жахи невдач і підросте нове покоління воїнів, готових вирушити за багатствами;

- княгиня Ольга військовими справами не цікавилася і сили впливу на чоловіка не мала. Інакше порадила б не чинити нападу на деревлян (своїх підданих, як повідомляє літописець).

 Назбирати нове військо так швидко було просто неможливо. Тому О. Гваньїні і зазначає, що треба було зачекати, поки підросте князь Святослав.

Похід на Дон та Волгу проти хозарів був уже після погрому  Білої Вежі на заході від Києва. Це означає, що князь Святослав знав про союз деревлян з хозарами і не міг рушити на схід, залишивши в тилу вбивць свого батька. Про розправу власне Святослава над деревлянами «Повість минулих літ» не повідомляє, а свідчить, що розправу вчинила княгиня Ольга з воєводою Свенельдом.