|
Чухрий Василь Григорович
-
на основі особистіх спостережень
-
телефон сельсовета
-
директор школи
-
жители список
-
Купить дом
-
историческая справка ищу родственников Романюк Пелагеи Яковлевны выселенных из села в начале 30 годов
-
жалобы на лес
-
КУРЯЧІ ЛОЗИ
Вперше село Курячі Лози
згадується в документах Подільської єпархії в 1762 році в зв’язку будівництвом в селі церкви Святої Трійці. Розташована село в південно-східній
частині Поділля між рікою Південний Буг і його притокою Кодимою. З 16 ст до 18 ст. землі і село
входило всклад Брацлавського
воєводства Речі Посполитої (Польща). З кінця 18 ст. до початку 20 ст. село в
складі Балтського повіту Подільської губернії (центр Каменець-Подільськ) Російської
імперії. Після встановлення Радянської
влади, в 1923 році створюється Кривоозерський район (спочатку Одеської а потім Миколаївської
області), до якого входить с. Курячі
Лози. Назва села ймовірно пов'язана з густими зарослями
верболозу де були гнізда диких курей. В окрузі села при будівництві
траси Одеса –Київ в 60 роках 20 ст. знайдено клади і поселення IV тис. до н.е. (трипільська культура) і епохи
пізньої бронзи (кінець II
тис. до н.е.). Засновували село вільні селяни-козаки-хлібороби, з Поділля і
Київщини. Першими володарями села як і всього Поділля - були князі Любомирські,
один з найбагатших родів в Речі Посполитій. В документах Подільської губернії 1784
року в селі Курячі Лози налічується 60
дворів і 406 мешканців. Польські
власники сприяли переселенню селян з Волині
в села на кордоні з Туреччиною. Зовсім поруч з Курячими Лозами, з пів кілометра на схід, знаходилось
село Адамівка. Ввійшла
в склад с. Курячі Лози після колективізації в 30 роках 20 ст. В
1799 р. після придушення повстання
поляків на Поділлі російський імператор
Павло відбирає село у польської шляхти
і одну частину дарує графу С.Шалайському а іншу княгині П. Гагарині. Але
вже через років двадцять село викуповують і його власниками стають поміщики Ягольницькі, Яголевичі. Потоцькі, Янішевські. Саме
поміщик Янішевський переселив в
село з Кривого Озера 140 душ кріпосних
селян та декілька сімей з Княжичів з під
Києва. В 1960 році власником села стає поміщик Є. Подгорський. Він будує
власний маєток з парком який в селі звуть огруд (з польської -сад) В 1914 році в селі Курячі Лози (без Адамівки) проживало
більш ніж 2500 чоловік. Славилось
село гончарною справою не лише в
Балтському повіті але й на все
Поділля. До нині, чи не в кожній хаті
є макітра, глечик, горщик або банячок
який зробив і випалив у власному горні десь в 50 -60 роках Бенедь Бевко, Яким Вовк або Василь
Ковальчук. Це були останні гончарі в нашому селі яких ще пам’ятають мої односельчани. Період
від початку першої світової війни 1914 р. і до кінця другої світової війни - Великої
Вітчизняної війни рік для нашого села,
односельчан був дуже складним, трагічним як і для всього українського народу. З
початком першої світової війни всі
чоловіки села були мобілізовані на фронт де багато з них загинуло. Революція 1917 року в Росії принесла надії для селян. Наступний розвиток подій - громадянська війна, колективізація, голод
32-33 років завдали багато втрат і горя односельчанам. В часи громадянської війни наші односельці приймали участь в різних військових формуваннях, та різних
сторонах її учасників. В
загонах місцевого отамана Семена Заболотного (УНР), інших військових
формуваннях УНР, гетьмана Скоропадського
а також на стороні більшовиків. Після встановлення Радянської влади в селі створено товариство обробки землі (ТОЗ) ім. Т. Шевченка в
яке увійшло 36 з
600-ти господарств. В
господарстві було 12 коней та волів, 10 підвід, 3 сівалки, 2 жатки. Пізніше,
в селі було створено три колгоспи: ім.. «Т. Шевченка», «Червоний шлях» і
« Червоний прапор». Великих
втрат наше село та односельчани зазнало внаслідок голодомору 1932-33 рр. під час насильницької колективізації та
репресій 1937-38 р.р. Багато
селянських родин були розкуркулені, частина з них вислана за межі України. В період становлення колективних господарств в
колишньому панському маєтку була створена сільськогоподарська школа де
навчались майбутні агрономи, механіки, зоотехніки. В1938 році семирічну школу було реорганізованона
в середню, де вже працювало 20 вчителів і навчалось 420 учнів. Напередодні другої світової війни в
Курячих Лозах і Адамівці (що була не набагато менше Курячих Лоз) проживало1900 мешканців. З 6 тис. населення 2- х сіл що були об’єднані в одне село за 25 років було вбито 4100 односельчан. Друга світова війна стала не менш трагічною ніж війна
1914-1917 р-р. і забрала життя 226 –ти односельчан. В 1944 році
окупантами було розстріляно 9 односельчанів за допомогу
партизанському загону Буревісник, що
діяв в Савранському лісі. Невідомо чи
допомагали ці місцеві хлопці партизанам, але відомо, що вони були
поліцаями. Їх розстріляли за те що не
вберегли старосту села, якого задушили партизани в постілі і повісили на базарі. В 1944 р. частини 5-ї гвардійської армії визволили
село Курячі Лози. Після цього
розпочалась нова частина історії нашого села. Колективне господарство
села не тільки відновлювалось але
розширювалось. В селі була створена районна МТС що сприяло на розвитку села. Не зважаючи на всілякі негаразди період з 1950 – до 1991 року вважається
найбільш спокійним для односельчан. В 1967 році збудована будівля школи. З 1970 по 1991р - консервний
завод, торгівельний комплекс, меморіальний
пам’ятник загиблим односельчанам,
заасфальтовано більшість вулиць села. В 1970 році в
селі з ініціативи вчителя історії
Панасюка Степана Олександровича створено музей с. Курячих Лоз. Сьогодні керівником народного
краєзнавчого музею Столяр Ольга Павлівна. В селі
збереглись народні звичаї яких
сьогодні важко знайти в Україні. Звичай
«Цигани» - святкування Маланки й Василя, а й до християнський звичай
зустрічі Нового року. Наші люди передають його з покоління в покоління не одну сотню
років. 6
липня Курячі Лози святкують День села і Купала. Храмове свята Курячих Лоз на
Святу Трійцю, в Адамівці на Покрову. В
багатьох важливих сільських справах, на свято чи в будні, не обійтись без допомоги матеріальної, доброчинства. В цьому
підтримують односельчан Микола Пукась та Анатолій Рак. Колективне фермерське
господарства ім. Мічуріна очолює Рак Анатолій Васильович. Голова сільської ради Михайлецький Володимир
Олександрович.
|
|
Close |