Сергій Лобан

КУРЯЧІ ЛОЗИ

Вперше село  Курячі Лози згадується в документах Подільської єпархії в 1762 році в зв’язку будівництвом в селі церкви Святої Трійці.

Розташована село в південно-східній частині Поділля між рікою Південний Буг і його притокою Кодимою.

З 16 ст до 18 ст. землі і село входило всклад Брацлавського воєводства Речі Посполитої (Польща). З кінця 18 ст. до початку 20 ст. село в складі Балтського повіту Подільської губернії (центр Каменець-Подільськ) Російської імперії.

Після встановлення Радянської влади, в 1923 році створюється Кривоозерський район  (спочатку Одеської а потім Миколаївської області),  до якого входить с. Курячі Лози.

Назва  села  ймовірно пов'язана з густими зарослями верболозу де були гнізда диких курей.

В окрузі села при будівництві траси Одеса –Київ в 60 роках 20 ст. знайдено  клади і поселення IV тис. до н.е. (трипільська культура) і епохи пізньої бронзи (кінець II тис. до н.е.).

Засновували  село  вільні селяни-козаки-хлібороби, з Поділля і Київщини. Першими володарями села як і всього Поділля - були князі Любомирські, один з найбагатших родів в Речі Посполитій. В документах Подільської губернії 1784 року в селі Курячі Лози налічується 60 дворів і 406 мешканців.  Польські  власники  сприяли переселенню селян  з Волині  в села на кордоні з Туреччиною.

Зовсім  поруч з Курячими Лозами,   з пів кілометра на схід,  знаходилось   село Адамівка.     Ввійшла в склад  с. Курячі Лози після  колективізації в 30 роках 20 ст.

            В 1799 р. після придушення  повстання поляків на Поділлі  російський імператор Павло відбирає   село у польської шляхти і одну частину дарує графу С.Шалайському  а іншу княгині П. Гагарині.  Але  вже через  років двадцять  село викуповують  і його власниками  стають поміщики Ягольницькі,  Яголевичі. Потоцькі, Янішевські.  Саме  поміщик Янішевський переселив  в село з  Кривого Озера 140 душ кріпосних селян та декілька сімей з Княжичів  з під Києва.  В 1960 році  власником села стає  поміщик Є. Подгорський.  Він будує власний маєток з парком який в селі звуть огруд (з польської  -сад)  В 1914 році в селі Курячі Лози (без Адамівки) проживало більш ніж 2500 чоловік.  

Славилось село гончарною справою не лише  в Балтському  повіті але й на все Поділля.  До нині, чи не в кожній хаті є  макітра, глечик, горщик або банячок який зробив і випалив у власному горні десь в 50 -60  роках Бенедь Бевко, Яким Вовк або Василь Ковальчук. Це були останні гончарі в нашому селі яких ще пам’ятають мої односельчани.

Період від початку першої світової війни 1914 р. і до кінця другої світової війни - Великої Вітчизняної війни  рік для нашого села, односельчан був дуже складним,   трагічним як і для  всього українського народу.

З початком  першої світової війни всі чоловіки села були мобілізовані на фронт де багато з  них загинуло. Революція  1917 року в Росії  принесла надії  для селян.    Наступний розвиток  подій -  громадянська війна, колективізація, голод 32-33 років   завдали багато втрат і горя односельчанам.  

 В часи громадянської війни  наші односельці приймали участь  в різних військових формуваннях, та різних сторонах  її учасників.     В загонах   місцевого отамана  Семена Заболотного (УНР), інших військових формуваннях  УНР, гетьмана Скоропадського а також  на стороні більшовиків.    Після  встановлення  Радянської  влади в селі створено  товариство обробки землі  (ТОЗ)   ім. Т. Шевченка   в яке  увійшло   36  з 600-ти  господарств.  В  господарстві було 12 коней та волів,  10 підвід, 3 сівалки,  2 жатки.

    Пізніше,  в селі було створено три колгоспи: ім.. «Т. Шевченка», «Червоний шлях» і « Червоний прапор».

Великих втрат наше село та  односельчани зазнало  внаслідок голодомору 1932-33 рр. під час насильницької колективізації та репресій 1937-38 р.р. Багато селянських родин були розкуркулені, частина з них вислана за межі України.

В період становлення колективних господарств в колишньому панському маєтку була створена сільськогоподарська школа де навчались майбутні агрономи, механіки,  зоотехніки.

В1938 році семирічну школу було реорганізованона в середню, де вже працювало 20 вчителів і навчалось 420 учнів.

Напередодні  другої світової  війни  в Курячих Лозах і Адамівці (що   була не набагато менше Курячих Лоз)  проживало1900 мешканців.    З 6 тис. населення  2- х сіл що були об’єднані в одне село за 25 років було вбито 4100 односельчан.

Друга світова війна стала не менш трагічною ніж війна 1914-1917 р-р. і забрала життя 226 –ти односельчан. 

 В 1944 році окупантами було  розстріляно 9 односельчанів за допомогу партизанському загону Буревісник, що діяв в Савранському лісі.  Невідомо чи допомагали  ці місцеві хлопці  партизанам, але відомо, що вони були поліцаями.  Їх розстріляли за те що не вберегли старосту села, якого  задушили  партизани в  постілі і повісили  на базарі.

В 1944 р. частини 5-ї гвардійської армії визволили село Курячі Лози. Після цього   розпочалась нова частина історії нашого села. Колективне господарство села не тільки відновлювалось але  розширювалось. В селі була створена районна МТС що  сприяло на розвитку села.

Не зважаючи  на всілякі негаразди  період з 1950 – до 1991 року вважається найбільш спокійним  для односельчан.

В 1967 році збудована будівля школи. З 1970 по 1991р - консервний завод,  торгівельний комплекс, меморіальний пам’ятник загиблим односельчанам, заасфальтовано більшість вулиць села.

В  1970 році в селі  з ініціативи вчителя історії Панасюка Степана Олександровича створено музей с. Курячих Лоз. Сьогодні керівником народного краєзнавчого музею Столяр Ольга Павлівна.

В селі збереглись народні звичаї яких сьогодні важко знайти  в Україні.  Звичай  «Цигани» - святкування Маланки й Василя, а й до християнський звичай зустрічі Нового року. Наші люди передають його з покоління в покоління не одну сотню років.

6 липня Курячі Лози святкують День села і Купала. Храмове свята Курячих Лоз на Святу Трійцю, в Адамівці на Покрову.

В багатьох важливих сільських справах, на свято чи в будні, не обійтись  без допомоги матеріальної, доброчинства.  В цьому  підтримують односельчан Микола Пукась та Анатолій Рак.

Колективне фермерське господарства ім. Мічуріна очолює Рак Анатолій Васильович.  Голова сільської ради Михайлецький Володимир Олександрович.