Валерій Бурій

Українська та російська оперна співачка

Надія Омелянівна Квасниця народилася 30.IX (13.X) 1915 року в селі Киселівка, тепер Катеринопільського району Черкаської області – українська та російська оперна співачка (сопрано).  Заслужена артистка РРФСР (1956). Закінчила Київський театральний інститут (1935-39 рр.). Вокальну освіту здобула в Київській консерваторії (1939-41, 1944-47 рр., клас М. Литвиненко-Вольгемут.

У 1947-60 рр. – солістка Свердловського,1961-62 рр. – Донецького театрів опери та балету. В 1964-71 рр. – солістка експериментального оперного ансамблю при Українському театральному товаристві.

Партії: Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Катерина («Катерина» М. Аркаса), Ліза, Жаннад’Арк («Пікова дама», «Орлеанська діва» П. Чайковського), Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна), Мілітриса («Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова), Тамара («Демон» А. Рубінштейна), Наташа («Русалка» О.Даргомижського), Аїда, Леонора («Аїда», «Трубадур» Дж. Верді), Недда («Паяци» Р. Леонкавалло), Тоска («Тоска''') Дж. Пучіні), Ганна («Наймичка» М. Вериківського), Катерина («Гроза» В. Трамбицького).

У концертах виконувала романси українських, російських та зарубіжних композиторів.

В 1965-68 рр. – викладач сольного співу Київського музичного училища імені Р. Глієра, у 1972-75 рр. – Вінницького педагогічного інституту.

Літ.:  Лисенко І.М. Співаки України. Енциклопедичне видання / Іван Лисенко. – К. : Знання, 2012. – С. 243 - 244.

Валерій Бурій

Іван Семенович Дробний наро­дився 16 січня 1931 р. в селі Богуславець Золотоніського району на Черкащині. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню – у сусідньому Вознесенському. Після закінчення філологічного факуль-тету Черкаського педінституту (1954 р.) вчителював у Шполянському районі (с. Киселівка). З 1962 р. живе в Золотоноші.

Іван Семенович працював спершу в училищі механізації ви­кладачем, пізніше — інспектором шкіл у відділі народної освіти, а потім — за­ступником дирек-тора середньої школи № 6.

Початком своєї літературної ро-боти Іван Дробний вважає 1954 рік, коли в обласній газеті «Черкаська правда» були надруковані його вір-ші. Згодом він став автором поетичних збірок «Добридень, люди!» (1962), «Білий світ» (1976), «Троїсті музики» (1983), «Бла­китне дерево Дні-пра» (1988), «Груша серед поля» (1996), автобіографічної повісті «Хата з лобо-ди», вибраних творів «Вереснева золота печаль» (2005).

У 1977 р. поет був прийнятий до Спілки письменників України. В 1998 р. став лауреатом обласної літера-турно-публіцистичної премії імені В.Симоненка «Берег надії».

Прочитай ці книги!

Дробний І. [Вірші] //Гілочка: Посіб.-хрестоматія. – Черкаси, 2002. – С.90-95.

Дробний І. Вереснева золота печаль: Вибр. тв. – Черкаси: Вид. Ю. Чабаненко, 2005. – 528 с.

Дробний І.: [Гумористичні твори] //Перепустка в безсмертя: Антологія гумору Черкащини. – Черкаси, 2005. – С.146-153.

Дробний І. Груша серед поля: Поезії. – Черкаси: Сіяч, 1996. – 112 с.

Дробний І. За пагорбами літ. – Черка-си: Вид. Ю.Чабаненко, 2006. – 500 с.

Література про письменника:

Іван Дробний: [Біогр.] //Гілочка: Посіб.-хрестоматія. – Черкаси, 2002. – С.88-89.

Іван Дробний //«Відкриваючи духовні острови…»: Біобібліогр. нариси /Чер-каська обл. б-ка для юнацтва. – Черкаси, 2001. – С.19-24.

Іван Дробний //Сучасний літератур-ний процес на Черкащині: Прогр. спецкурсу. – Черкаси, 2005. – С.9-10.

Івашкевич Я. «Хата з лободи» Івана Дробного //Черкаський край. – 2003. – 17 верес. – С.6.

Негода М. Чисте золото правди: [Передм.] //Дробний І. Вереснева золота печаль: Вибр. тв. – Черкаси, 2005. – С.4-8.

Валерій Бурій

ВІН УЧИТЕЛЮВАВ У КИСЕЛІВЦІ

Дробний Іван Семенович

(16.01.1931 р.н.)

поет, літературознавець




Народився в с. Богуславці Золотоніського району 16 січня 1931 року. Семирічну школу закінчив у своєму селі, а середню – в сусідньому Вознесенькому (1950 р.). За фахом Іван Семенович – учитель української мови і літератури, закінчив Черкаський педінститут. Після його закінчення з відзнакою (1954 р.) вісім років учителював на Шполянщині. Потім викладав російську мову в Золотоніському училищі механізації сільського господарства, працював інспектором шкіл районного відділу народної освіти. А з травня 1965 року став заступником директора Золотоніської міської школи №6.

І.С. Дробний – автор збірок віршів «Добридень, люди», «Білий світ», «Троїсті музики», «Блакитне дерево Дніпра», «Груша серед поля», «В Златокраї жито половіє», «Котить заєць кавуна», книг прози й поезії «Хата з лободи», «Вереснева золота печаль», «За пагорбами літ», низки літературознавчих розвідок і публіцистичних нарисів. Лауреат обласної літературно-публіцистичної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка. Член НСПУ.

«Добро робити треба, допоки день сія», - цей рядок з поезії Івана Дробного став девізом його життя.





Література




Іван Дробний [автобіографія] //Письменники Черкащини: вибрані твори. – Черкаси, 2007. – Т.1. – С. 169-173.

Іван Дробний //Криничка: антологія творів письменників Черкащини для дітей та юнацтва /авт.-упоряд. В.Коваленко. – Черкаси, 2009. – Т.1. – С. 329-330.

Рецензії. Відгуки. Листи [про творчість І.Дробного] //Дробний І. Вереснева золота печаль. – Черкаси, 2005. – С. 491-519.

Поліщук, В. Мотиви збірки Івана Дробного «Добридень, люди» /Володимир Поліщук //Письменники-шістдесятники з Черкащини. – Черкаси, 2006. – С. 70-79.

Жиденко, Г.Г. Оця краса скороминуща: [урок з л-ри, присвяч. І. Дробного] /Г.Г. Жиденко //Пед. Вісник. – 2005. - №4. – С. 64-67.

Валерій Бурій

ПОСТАТІ

АВТОНОМ ХУДОБА (1882-1921)

Автоном Худоба - український поет початку ХХ століття, творчість і доля якого мало відомі сьогоднішньому читачеві.

Автоном Оверкович Худоба народився 1882 року в селі Киселівці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Катеринопільського  району Черкаської області) у козацькій родині. Батьки його мали чверть десятини землі. Крім Автонома, у родині зростали брат Макар і дві сестри - Єлизавета та  Мотря. Коли хлопцеві виповнилось дев'ять років, його віддали до церковно-парафіяльної школи. Там він вперше прочитав російських поетів О.С. Пушкіна, О.В. Кольцова, В.А. Жуковського, познайомився з віршами Т.Г. Шевченка. У 1894 році школу було закінчено і батьки віддали його на навчання до столяра. Потім, на засланні, ця професія стає йому в нагоді.

26 листопада 1903 року козак Автоном Худоба був призваний до армії. 1 січня 1904 року він прийняв присягу і став рядовим Київського саперного полку. Йшла підготовка до війни з Японією. У казармах почали з'являтися листівки ''До солдатів Київського військового округу'' і ''Війна'' від 7 і 9 лютого 1904 року. В них мова йшла про безглуздість майбутньої війни... Нашого земляка безпідставно звинуватили у поширенні цих листівок і відправили на поселення до Сибіру. Там він і почав віршувати...

У1919 році побачила світ поетична збірка А. Худоби ''Цвіт серця і душі''.  Помер наш земляк у 1921 році.  Похований у селі Гельмязеві.

***

Грім і блискавка нічого!

Грім і дощ - нехай!

Не покину Україну, 

Мій коханий край!   (Автоном Худоба)

МОЇ ПУБЛІКАЦІЇ (Детальніше про життя і творчість А. Худоби):

* Бурій В. Слово про Автонома Худобу / Валерій Бурій  // Місто робітниче (Ватутіне). - 2002. - 20 верес. - С. 4; // Катеринопільський вісник. - 1998. - 21 жовт. - С. 3.

Валерій Бурій

ДО НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ

ШТРИХИ ДО ІСТОРІЇ СЕЛА КИСЕЛІВКА

1864 р. Лаврентій Похилевич повідомляв, що на той час у Киселівці проживало282 мешканці. Він же додавав, що в селі є дуже старенька Успенська дерев'яна церква.

1882 р. У селі вже була дерев'яна Св.-Миколаївська церква 7 класу. Священиком був Д. Черняховський. Парафіян : жінок - 226, чоловіків- 208. Церкві належало 35 десятин землі.

1900 р. Село належало до Звенигородського повіту Стецівської волості. Дворів -124, жителів - 458 : чоловіків - 231, жінок - 227. Селяни переважно займалися землеробством, але були і столярі, і бондарі, хтось працював у кузні, багато краян трудилися на місцевому буряко-цукровому заводі. Землі у селі - більше 2514 десятин : поміщикам належало - 2185 десятин, церкві - 36 десятин, селянам - трішки більше 28 десятин і чиновникам - більше 10 десятин. Село належало поміщиці Ганні Петрівні Ісаковій. Господарство в маєтку вів орендатор Макс Рафаїлович Закс через свого керуючого Григорія Івановича Слюсаренка. Господарство велося у орендатора за чотирипільною, а в селян - за трипільною системою. На той час у селі була православна церква, церковно-парафіяльна школа, казенна винна лавка, чайна товариства тверезості, лікарня, 2 фельдшери, 4 вітряні млини і кузня. Із великих промислових підприємств - буряко-цукровий завод на якому працювало 1155 робітників. Директором заводу був дворянин Вікентій Вікентійович Ярошевський. У селі був ще і запасний хлібний магазин.

1913 р. У селі наявна Миколаївська дерев'яна церква, побудована у 1898 р. Парафіян : чоловіків - 500, жінок - 516. Церкві належало 36 десятин землі. У селі була однокласна церковно-парафіяльна школа та двокласне училище міністерства народної освіти. Настоятелем храму був Феоктист Кіндратович Єлинецький.

1932-33 рр. Від голоду померло більше 350 селян.

1937-38 рр. Репресовано і розстріляно - ???

1941-45 рр. На фронт пішло 189 жителів, не повернулося - 111, 92-х відзначено урядовими нагородами.

1972 р. Населення - 1070.

2001 р. У селі проживало 520 осіб.

Вікіпедія, 2012 : населення - 390 осіб.

У селі народився поет Автоном Худоба (1882-1921).

МОЇ ПУБЛІКАЦІЇ ПРО КИСЕЛІВКУ :

*   Бурій В. Про Киселівку писали... // Життєві істини Валерія Бурія. - Черкаси : Вертикаль, 2012. - С. 34-35.

*   Те саме // Катеринопільський вісник. - 2011. - 19 лип. - С. 2.

*   Бурій В. Слово про Автонома Худобу / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 1998. - 21 жовт. - С. 3.

*   Те саме // Місто робітниче (Ватутіне). - 2002. - 20 верес. - С. 4.