|
ПОБУТ. ЗВИЧАЇ. МОРАЛЬНІСТЬ.
оселення нашого краю поділялися за своєю структурую на містечка (Шпола, Златопіль), села (Лип’янка, Межигірка), хутори (Митниця), слободи (там, де жили козаки зі своїми сім’ями). Всі ці поселення розміщувались на берегах річок. Річки тоді були чисті, вода з них використовувалась для приготування їжі, для напування скотини, для прання та інших побутових потреб. Криниці копали в берегах, воду носили дерев’яними відрами на коромислах, а витягали воду журавлями. Хто жив десь на узвишші, то копали криниці на кілька сімей. Хати будували з дерева, глини та очерету, який ріс по берегах річок. Дах (покрівлю) робили з околоту та очерету. Хати всередині і ззовні білили глиною, затильну (задню) стіну і призьбу мазали червоною глиною. Хата ділилася на три частини: власне хата, сіни і комора. Вікон було троє, двері з одним розтвором. Піч ставилась обов’язково між задньою і сінешною стіною, біля печі - лежанка. Топили в печах соломою, дровами, очеретом. В хаті були ще піл, лави, що стояли вздовж передньої і причілкової стін. Лави були широкі, на них спали дорослі діти влітку. Стіл стояв у кутку між передньою і причілковою стінами, біля столу ослін або два, коло столу-скриня. Над полом - жердка, на якій вішалась робоча одежа, а в скрині була святкова одежа. У верхньому кутку над столом розміщувались ікони з обох сторін стін, перед іконами - лампадка. Ікони також були вверху на причилковій стіні тау кутку над полом. Фотографії під склом у рамках розміщувались на передній, причілковій і задній стінах. У передньому кутку на стіні висів мисник для дрібної посуди, а над хатніми дверима була прибита полиця для горшків, макітер, і іншої посуди. Між піччю і дверима розміщувався кочережник, де стояли кочерга, або коцюба, рогачі, пікна лопата. Макогін висів вище рогачів
Там написано так: ' 1629 року в Умані налічувалось 1067 димів'. Щоб не платити налог 'подимне', багато селян топили в хатах 'по чорному': вивід робили на горищі і дим розходився попід покрівлею. \ щоб скоріше провітрювалося приміщення хати, то над сіньми і над коморою не клали стелі і в задній стіні робили ще одні двері. До Жовтневої революції таких старих хатів в селі було чимало. Хати з димарями стали будувати вже десь після польського панування на Україні, тоді ж в хатах над сіньми і коморою клали стелю. В кінці XIX ст. стали будувати просторі хати на дві половини, .велика кімната вже мала 4 вікон і називалася світлицею. В ній жили переважно важно літом, а зимою тіснилися в меншій хатині. Сім’ї в той час були великі: в одній хаті жили дід і баба, батько і мати з дітьми, яких було немало, бо жінки тоді народжували часто, не так як тепер. Під сволоком над лежанкою завжди висіла колиска, ні інрибут частої народжуваності дітей. Баба завжди спала на лежанці і колихала дитину в колисці, дід, ииммі був у сім’ї, спав на печі, батько і мати спали на полу, діти - покотом на долівці, настеливши побільше соломи (взимку) і «т і застелевши солому рядном, вкрившись свитками і кожухами. Літом спали дорослі і діти в ожередах соломи, сіна; хлопці, які верталися з гулянки досипали ніч часто в хаті на широких лавках. Зимою і спалювали солому в лежанці, одночасно мнучи ногами прядиво. З прядива ткали рядна, ряднини, полотно на верстатах, які були в багатьох оселях оселях. Дід або баба робили на верстаті, діти мотали нитки ні нпубки або шпульки. Все це робилося взимку, коли в полі і на городі не було ніякої роботи.
Полотно, вироблене взимку, жінки влітку вибілювали на берегах річок. Потім з нього шили сорочки, штани для дорослих і дітей; діди і літні чоловіки носили білі широкі шаровари з вибіленого полотна або й невибіленого полотна. Жінки фарбували полотно в цибулинні, дубовій корі чи в настої сухого звіробою і шили з нього спідниці, кофти і носили їх влітку. А взимку надівали побільше (5-6) спідниць з фабричної матерії, одягали товсті, на ваті, кофти, свитки, кожухи і на головах носили очіпки, в холод їх напинали платками. На ногах носили черевики або чоботи. В святкові дні молодиці носили вишиті сорочки, поверх сорочки, яка була довгою і внизу закінчувалась вишитою лиштвою, надівали спідниці з вишитими фартухом, голову пов’язували платком, багаті молодиці - тонкою наміткою. Дівчата в святкові дні носили запаски, плахти, корсети, вишиті сорочки, волосся на голові заплетене в дві коси і перевите стрічкою. Чоловіки в свята одівали вишиті сорочки, коміри сорочок зав язували тонким шнурком; на ногах червоні, сині або зелені шаровари, заправлені в чоботи. Шаровари підперезували поясом. На голову одівали бриль чи смушеву шапку. Взимку їдучи в дорогу, чоловіки надівали чоботи, обмотані мішковиною чи старим сукном із свиток, надівали чемерки, свити , кожухи, киреї з башликами, на ногах — декілька шароварів. Вже в кінці XIX ст. і на початку XX ст. багаті селяни стали носи ти по святах літні суконні піджаки, сорочки з фабричної матерії, суконні кашкети з лакованими козирками, середняки носили піджаки одностеолики (без підкладки) з міліскіну чи сатину, селянська біднота одівалась в одежу з саморобного полотна. Влітку всі селяни ходили босі до самих холодів. Навіть у жнива по стерні ходили босі. їсти варили в печах у горщиках. Варили і їли борщі, круті каші, заправлені олією і смаженою цибулею, каші молочні, куліші, галушки, затірки (локшина), лемішки, кваші, пампушки з салом, часником, маком, млинці, пироги - побільше борошняних страв, які швидко можна було приготувати. В челюстях печі стояла ринка з олією, і мати чи баба, насипаючи борщ чи куліш, вмочали пір їну в олію два чи гри рази, бризкали нею в страву, а тоді подавали до столу. Літом на долівці в хаті чи надворі біля порогу стелили рядно. Діти сідали в кружок і їли страву, підставляючи шматочки хліба під ложку, щоб не розілляти юшку. Хто з дітей виловлював у страві гущу, то дід чи баба, або мати били злегка такого хитруна по лобі і говорили: 'Не будь такий розумний!'.Сало і м’ясо їли тільки в святкові дні, молоко пили здебільшого ціти і старики. Спиртне пили тільки у свята і пили мало. Але й тоді були любителі 'зеленого змія', які купували півкварти горілки (570 і р.) і втрьох чи чотирьох десь у садку, на леваді чи в кладовищі 'кружляли' її цілий день. Чарки були маленькі, вміщували по 30-40 грам горілки. Самогону тоді не виробляли, в селах були магазини, що продавали спиртні напої, які називались 'монопольками (від монополії панів, а пізніше - держави на продаж спиртних напоїв). І орілку продавали в квартових (1140 грам) і півквартових (570 грам) пляшках. Матерію міряли аршинами (71,12 см.), а землю десятинами 11,09 га), збіжжя та інші сипучі матеріали важили на пуди (16,38 кг) і фунти (409,5 грам), а лінійні проміри здійснювали за допомогою сажня (.43,3 см.) і верстви (1,07 км). Брудну одежу жінки прали на річці і влітку, і взимку, попередньо и і поливши її в жлуктах попелом з соняшників чи деревним. Жлукта цс такі ніби діжки без дна, видовбані з товстої липи чи верби. Туди , скадалися вся брудна одежа, пересипалася попелом (золою), заливалася гарячим лугом і вистоювалася цілий день, а на другий день цю одежу прали спочатку в ночвах, а тоді на коромислі несли її до річки. На річці була широка кладка (дошка) і до неї одежу вибивали ПРАНИками (прачами), а потім виполіскували в річці. Висушену білизну викачували на столі рублем, намотавши її на качалку. До кожного великого релігійного свята жінки і дівчата підмазували ? і ній білою глиною, особливо пильнували печі і лежанки, щоб не були Орудними та задимленими. Рушники, що були на іконах та картинах і ф.нографіях, прали теж перед святами. 1 Щітку земляну долівку в хатах мазали кожної суботи і застилали її зіллям чи осокою, або садовою травою. Хати білили білою глиною зовні раз або два рази в рік, призьбу при цьому підводили рудою, а частіше червоною (оранжевою) глиною і мазали нею всю задню стіну хати. Взимку жінки пряли з прядива на прядках нитки для полотна, баби здебільшого пряли ват (товсті нитки) веретенами з клоччя і змотували їх у клубки, потім з них виробляли на хатніх верстатах рядна чи ряднини. Дівчата в основному вишивали рушники, на посаг (придане), а також сорочки братам і своїм нареченим. Вишивали хрестиками і гладдю, білими нитками по білому полотні, а більше - червоними і чорними нитками, які називалися заполоччю.Рушники - то символи України. При народженні дитини баби- бранки замотували дитину в чистий рушник, на хрестинах теж користувались рушниками, на сватанні старостів перев’язували теж рушниками, а на весіллі молодих ставили при вінчанні на рушник і руки при цьому їм зв’язували рушником. Виряджаючи до війська сина, мати перев’язувала його рушником і давала в дорогу хлібину, замотану' в рушник. Коли помирала людина, то церковний хрест перев’язували рушником, родичів і сусідів перев’язували теж рушниками і домовину з небіжчиком опускали в яму на рушниках. Вишивали на рушниках церкви, хрести, квіти, хміль, колоски, голуби, півні, павичі, калину, виноград та інші візерунки. Малі дівчата починали носити віночки з трьох років. Найперший віночок своїй донечці виплітала мати, кладучи його на голівку дитини, примовляла: 'Дівочий віночок -то оберіг душі, його мов честь свою бережи!'. Весілля справляли за часів кріпаччини -
скільки пан дозволить, в більшості два дні: в суботу і неділю. А в понеділок
молоде подружжя вже виходило на роботу на панське поле чи в панський двір.
Після ж відміни кріпосного права весілля гуляли більше трьох, чотирьох і,
навіть п’яти днів і поступово склалася така традиція: в суботу - дівич-вечір, у
неділю - вінчання, в понеділок - дарування, у вівторок - танці на рядні з
'віянням' грошей на користь молодих, у середу - ігри: переодягались в
циган, євреїв, лікарів, попів. Співали сороміцьких пісень на кшталт
'Приїхала сваха до свахи...' Ходили по хатах до тих, хто гуляв на
весіллі, брали курей, сало, інші продукти і з них готували закуску. В четвер
похмелялись і розходились по домівках.
Йдучи гуляти на весілля, чоловіки несли з собою пляшку горілки, І ЖІНКИ - якусь закуску. З голими руками не йшли, як тепер. Розчастувавши горілку, чоловіки ховали пляшку в кишеню, бо тоді с кляна пляшка була дорога як посуда. Вживали на закуску пироги з ряжанкою, холодці, квашену капусту, і ні борщі, різні рибні страви, тушковану картоплю з м’ясом, тушковану і капусту з салом, вареники, пампушки з салом, маком, медом, часником, киселі - фруктовий чи молочний та інші страви. Хрустики, трубочки, шарики, торти, сметанники, фруктові желе і і ні. появились уже в наші часи. Дарували молодим курей, гусей, поросят, ягнят, хустки і платки, . уці її і відрізи домотканого полотна, рушники, подушки. Грошей мало чиї дарував, бо гроші були дуже дорогі. Даруючи, бажали щастя і і дотепно натякали, щоб через рік в молодій сім’ї було вже поповненн я, наприклад: 'Даруючи горобця й кобця, щоб до року життя ?•ній дівчину й хлопця!' Вміли добре гуляти, веселитись і дарувати з добрими побажаннямиІ Іоминальні обіди після похорон справляли частіше, як тепер, але набагато скромніше. Після похорону справляли поминальний обід ? ми другий день - теж. 'Дев’ять днів' відмічали вечерею і обідом, і прок днів' - також вечеря і обід. І їм вечерях і обідах вживали коливо, пиріжки до ряжанки, борщ їм иіиіусіїяк, затірка зі смаженою цибулею (в піст) і з вишкварками, кисіль варенуху. Горілки давали по три чарочки (30-40 грам). Це була милостиня і вона на багаті напитки і наїдки не розраховувалась. Десь з 70-х років і початком 80-х років XX ст. на поминальних обідах появились риба двох чи трьох гатунків, ковбаси, голубці чи перець, котлети до затірки, сирники до киселю.
Заможніше стали жити
- багатші обіди стали справляти. А на Дев'ять, днів' тепер
розносять родичам, сусідам і близьким пироги, ї, печиво. У наших предків були в житті і дні з різними негараздами. Якщо в когось щось не ладилось, то лаялись не злобливо: 'Тіпун тобі на язик', 'Щоб тобі пусто було', 'Щоб на тебе перелоги' (ломоти), 'Щоб тебе дідько взяв', 'Щоб тобі повилазило!'.
розмовах старались нечистого в хаті не згадувати. Якщо вже сварка була лютою і затяжною, то жінки одна другій показували голі сідниці (нижнього трико тоді не носили), давали дулі. Навіть чоловіки в лютій сварці старались не вживати матюків (лаятись матом). Тепер же брутальними, скабрезними матюками не тільки лаються, а вживають і в звичайній розмові. Цим грішить сучасна молодь, і що прикро та сумно, що це дозволяють собі робити і дівчата. Цим хочуть показані хоробрість і 'геройство' і входження в доросле товариство. З екран ііі кшо і телевізорів інколи можна почути хоч і не люту, а все ж лайку Така вільготність, така розгнузданість до доброго не приведе і і цим потрібно боротися всім і на всіх рівнях. Моральність людей в старі часи була велика і стабільна, висловлюючись теперішньою мовою. Діти батьків називали на 'ви' в розмовах, в сім’ях панував порядок, молодші завжди слухались старших. Йдучи вулицею села, діти завжди віталися до всіх старших стрічних людей. Якщо ж хлопці-підлітки лихословили, ТО перший' ліпший дядько міг таких приструнити і, навіть, вдарити, а пізніше при нагоді розказати батькам таких підлітків. За це батьки не ображалися і говорили: 'Було б бить та ще й добре!' Таке раніше було громадсько виховання. Дівчата косу заплітали в дві коси, переплітаючи їх стрічкою, здебільшого червоного кольору. В ті часи вважалося непристойним розпускати коси і ходити з непокритою головою і більше тіла свої о старались прикрити одежею. Тепер же стараються 'щеголятиі полуроздітими, всім показувати свої тілеса, навіть показувати людям свої голі пупки і курити цигарки. Це вважається великою модою.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
6 грудня 2015
|
| Закрити |
