Валерій Бурій

ДОКТОР ІСТОРИЧНИХ НАУК ПЕТРО КУЛАКОВСЬКИЙ НАРОДИВСЯ В СЕЛІ ЛИСИЧІЙ БАЛЦІ КАТЕРИНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

Петро Михайлович Кулаковський народився 9 липня 1962 року у селянській родині. Протягом 1969-1977 рр. навчався у Лисичобалківській восьмирічній школі. У 1977-1984 рр. - навчався у Тальянківському радгоспі-технікумі Тальнівського району, після його закінчення працював на різних роботах у рідному селі. Служив у війську (1981-1983). Після служби в армії працював монтером відділення зв'язку у селищі Катеринопіль.

У 1984-1989 рр. навчався на історичному факультеті Дніпроопетровського державного університету. 1989 року вступив до аспірантури цього ж університету. 10 жовтня 1992 року успішно захистив кандидатську дисертацію. Після захисту дисертації працював старшим науковим співробітником Інституту української археографії та джерелознавства НАН України.

З грудн 1994 р. П.М. Кулаковський працює старшим викладачем, пізніше доцентом, професором Національного університету 'Острозька академія'.

У 1995 р. Петра Кулаковського було обрано заступником голови Острзького осередку Українського історичного товариства.

Із жовтня 2001 р. -  доцент П. Кулаковський є докторантом кафедри давньої історії України Львівського національного університету ім. І. Франка. У 2007 р. наш земляк успішно захистив докторську дисертацію.

У науковому доробку П.М. Кулаковського кілька сотень опублікованих і неопублікованих праць. Зараз наш краянин працює над історією рідного села Лисичої Балки.

Нині П.М. Кулаківський завідує кафедрою країнознавства Національного університету 'Острозька академія'.

========ЛІТЕРАТУРА=========

Бурій В. Історик Петро Кулаковський / Валерій Бурій // Катеринопільс. вісник. - 2004. - 17 серп.

Валерій Бурій

ВІДОМИЙ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ США - УРОДЖЕНЕЦЬ ЛИСИЧОЇ БАЛКИ

ПЕТРО МАТУЛА - український громадський діяч США, автор ідеї та учасник створення пам'ятника Василю Липківському у США, народився у с. Лисичій Балці у 1928 році.

20 грудня 1998 року він писав авторові цих рядків таке:

Як доля занесла нас до Америки?

Мабуть то було у 1932 році, як прийшли арештовувати мого батька, як члена сільради, за невиконання здачі зерна (мені було коло 4-ох). Вони в хату, а батько в комору. Вони в комору, а батько іншим ходом, оббіг і замкнув їх в коморі, а сам зник з Лисичої Балки. Згодом, мабуть через пару місяців, однієї ночі, він відвідав нас, пошепотів з мамою і тієї ж ночі знову зник. Через деякий час після того, мама з нами двома (мною і старшою сестрою) приїхала в Краматоровку (Краматорськ), на Донбасі, де батько вже працював на машинобудівельному заводі (ім. Сталіна). Під час війни Краматоровка пару разів переходила із рук в руки. А коли було вже видно, у вересні 1943 р., що німці відступлять назавжди, батьки, як і тисячі інших людей, подалися на захід, щоб знову не попасти до 'сталінського раю'. І так ми опинилися в Німеччині. Спершу у Східній, а як фронт приближався, ми перемандрували дальше на Захід, до Баварії. Там нас застав кінець війни і ми опинилися під американською окупацією. Післявоєнна Німеччина кишіла народами Европи. Ті, які могли поїхати додому, як французи, італійці, радо роз'їхалися.Лишилися сотки тисяч людей з території під совєтами. Поступово вони почали скупчуватися за національностями. По всіх більших містах Західної Німеччини були українські табори. Ми опинилися у великому українському таборі у м. Байройт (Вагнерове місто). Там ми мали досить добре організоване життя - мали церкви, школи, молодіжні організації, театр, свої газети, культурно-суспільні програми і т.п. Згодом, Об'єднані Нації, під чією юрисдикцією ми були, почали розвозити нас по всіх країнах світу, хто тільки міг нас прийняти: Америка , Англія, Австралія, Канада, Бразилія, Данія. В Німеччині ми пробули 6 років. До Америки ми приїхали у вересні 1949 року.

Ось так, через п'яте-десяте - як ми сюди попали. Звичайно, багато деталей в листі не описати. Ось хочби таке як німець розстрілював на наших очах батька і лише через брак куль батько вцілів; наші мандри до Німеччини і по Німеччині; наше жебрачення хліба в Німеччині; намагання совєтів, з допомогою наївних американців, вивезти нас з Німеччини на 'родіну', і т.п. Все це було частиною життя тих драматичних років.

Та треба сказати, що наша родина належить до тих щасливців, які пережили ті часи відносно добре, бо всі вціліли і втрималися разом. Крім щастя, я це завдячую у найбільшій мірі своїм мамі і татові. Отакі собі селяни з Лисичої Балки, попали на хвилі бурхливого світового життя і, треба признати, дали собі і своїм дітям раду. Хвала і дяка їм!

Це  я порівнюю нашу долю до тих наших бідних людей, які попали на совєцьку каторгу на Колимі, чи в Сибірі, чи згинули в якійсь Биківні, чи від бомб у війну. Як читаєш спогади вцілілих про таке, то моторошно стає від жорстокості людини до людини. 

                                                                         Петро МАТУЛА

Валерій Бурій

ГЕРОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ: ГОРПИНА РУРЕНКО

Руренко  (дівоче прізвище Якубенко) Горпина (Агрипина) Іринархівна народилася 8 липня 1930 року у селі Ступичному нині Катеринопільського району. Ім'я дівчинці дали церковне, бо 6 липня православна церква згадує і ушановує мученицю Агрипину, пестливе наймення - Груня. Згодом родина переїала до м. Маріуполя, а пізніше у с. Любисток, нині Катеринопільського району. Дівчина закінчила сім класів Мокрокалигірської середньої школи. 1947 року одружилася з Руренком Дмитром Платоновичем. Разом народили і виховали двох дочок і сина. Молода родина переїхала на постійне місце проживання у с. Лисичу Балку (Катеринопільщина). Обоє працювали на колгоспній фермі. Горпина Іринархівна трудилась свинаркою колгоспу 'Росія', а Дмитро Платонович - завідувачем фермою, і постійно допомагав дружині...

За самовіддану працю Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1971 році Г.І. Руренко присвоєно високе і почесне звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна і золотої медалі 'Серп і Молот'.

Уже в зрілому віці Горпина Іринархівна закінчила Лисичобалківську філію Катеринопільської середньої загальноосвітньої заочної школи - отримала середню освіту.

З 1973 року до виходу на пенсію (1985 р.) - працювала головою Лисичобалківської сільської ради.

ПРО Г.І. РУРЕНКО ДИВ.:

Бурій Валерій. Лисича Балка: відома та невідома / В.М. Бурій. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - С. 31 - 32.

Валерій Бурій

ГЕРОЙ З ЛИСИЧОЇ БАЛКИ

Пилип Григорович Волков народився в селі Лисича Балка, нині Катеринопільського району, в сім'ї селянина. Батько за національністю - росіянин. У період Столипінської реформи, ще у дитячому віці разом з батьками він переїздить до села Бурліна (Казахстан), де отримав початкову освіту. Молодим хлопцем воював на фронтах Громадянської війни. У серпні 1941 року він, колгоспний коваль, разом з групою земляків-бурлінців пішов на захист своєї Вітчизни.

Із перших днів війни -  на передовій. Хоробрий кіннотник і влучний бронебійник, П.Г. Волков відзначився не в одному бою. Він учасник історичної битви на Волзі, не один ворожий танк був підбитий влучними вистрілами із його протитанкової рушниці. За хоробрість нагороджений солдатським орденом Слави третього ступеня і багатьма медалями.

Наш земляк - навідник протитьанкової рушниці 50-го гвардійського кавалерійського полку (13 гвардійської кавалерійської дивізії, 6-го гвардійського кавалерійського корпусу, 2-го Українського фронту) гвардії рядовий Волков 09. 04.1945 р. одним із перших форсував річку Мораву, а затим прикривав із протитанкової рушниці переправу свого взводу і ескадрону, 10 квітня 1945 року під час боїв за населений пункт Лонжгот (Чехословаччина), Волков отримав завдання не пропустити ворога, котрий ішов на підкріплення оточеним частинам фашистів. Добре усвідомлюючи важливість цього завдання, від котрого залежав успіх бойової операції, він мужньо і відважно вступив у нерівний бій.

Окоп Волкова було висунуто далеко вперед. На позиції повзуть  фашистські танки. Один, два, три... Волков приготувався для стрільби із протитанкової рушниці. Підпустивши їх поближче, він вистрілив у перший танк, котрий повернувся до нього боком, але перший вистріл цілі не досяг, другим снарядом він попадає в гусеницю, і танк закружляв на місці. Після влучного третього вистрілу він загорівся. У цей же час два інших танки проминули позицію. Волков повернувся, здійснив кілька вистрілів, і другий танк покрився чорним димом. Третій танк стрімко йшов вперед, але і йому не вдалося прорватися і уникнути прицілу влучного снайпера-бронебійника, після третього вистрілу він зайнявся як свічка.

Знову загуркотіли мотори, прямо на нього наїжджали два бронетранспортери з піхотинцями. Волков змінив позицію. Ризикуючи життям, він пропустив ворожу піхоту, зайшов з тилу бронетранспортерів, підпустив їх на найближчу відстань і підірвав  протитанковими гранатами. В гуркоті і вогні чутно викрики, стогони. Волков відкрив вогонь по піхотинцях із автомата, знищивши 15 гітлерівців і трьох фашистів взяв у полон.

Після війни Пилип Григорович повернувся до рідного Бурліна, в колгосп, знову задзвенів у кузні його молот. Він брав активну участь у відновленні, запущеного за час війни, господарства. Про його подвиги в селі, і на батьківщині в Україні ніхто не знав. Але одного разу про  П.Г. Волкова заговорили всі бурлінці. У газеті 'Правда' було опубліковано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року, в якому вказувалося про те, що за мужність і відвагу, проявлені при виконанні бойового завдання, що сприяло успішному наступу полку, гвардії рядовий Пилип Григорович Волков удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У Бурліні здивувалися скромності місцевого коваля, котрий виявився відважним воїном.

Рани і тяжка хвороба підірвали здоров'я П.Г. Волкова. Він помер у 1948 році (за іншими даними у 1949 р.). Для увічнення пам'яті героя-земляка, в Бурліні установлено пам'ятник, іменем П.Г. Волкова названа одна із вулиць селеща. На превеликий жаль у селі Лисича Балка, де народився Герой, для увічнення його пам'яті не зроблено майже нічого...

ПРО П.Г. ВОЛКОВА ДИВ.:

Бурій В.М. Лисича Балка: відома та невідома / В.М. Бурій. Черкаси: Вертикаль, 2009. - С. 19.

Валерій Бурій

      Читайте мою публікацію в обласній газеті:

Бурій В. Віктор Зелінський  -  генерал-полковник армії УНР / Валерій Бурій // ПРЕС-ЦЕНТР. - 2012. - 17 жовтня.

Мова йде про нашого земляка з Петраківки. Можна читати в інтернеті.

Валерій Бурій

14 жовтня - велике православне свято ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ - храмові свята у селищі Єрки, Мокрій Калигірці, Юрківці на Звенигородщині.

Детальніше про свято у моїй книжці:

Бурій В.М. Народно-православний календар /Валерій Бурій. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - С. 70-71.

Валерій Бурій

9 жовтня - Апостола і євангеліста Іоана Богослова. У Сухій Калигірці, с. Стебному - храмові свята

Детальніше про свято у моїй книжці:

Народно-православніий календар. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - С.69.

Валерій Бурій

Сьогодні буровугільна галузь почала відновлюватися стараннями Енергетично-інвестиційної компанії, яка розпочала видобуток бурого вугілля у с. Лисича Балка. Загальні поклади Мокрокалигірського родовища складають 7,6 млн. т. протягом перших 3-х років розробки кар'єру планується добувати 100 тис. т бурого вугілля на рік із збільшенням до 300 тис. т бурого вугілля на рік у наступні роки. Максимальна продуктивність розрізу складає 600 тис. т  бурого вугілля на рік. У серпні компанія розпочала розкривні роботи, а першу партію бурого вугілля планується добути восени 2012 року. Варто зазначити, що проект запуску буровугільного розрізу є унікальним для незалежної України, так як це перший проект із відкритого видобутку корисних копалин за 21 рік незалежності.

Детальніше див.: Життя бурорвугільного видобутку продовжується // Місто робітниче. - Ватутіне. - 2012. - 28 верес. - С. 2.

Валерій Бурій

У с. Лисича Балка забезпечимо видобуток бурого вугілля у Мокрокалигірському родовищі (ТОВ 'Енергетично-інвестиційна компанія' 2012 рік).

Див.:

Черкащина: від стабільності до добробуту (передвиборча програма Черкас. обл. організації партії регіонів). - С.6.

Валерій Бурій

    21 вересня - православне свято - Різдво Пресвятої Богородиці

У Лисичій Балці - храмове свято!...

Детальніше див.:

Бурій В.М. Народно - православний календар. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - С.63-64.

Памятная  книжка Киевской епархии на 1913 г. - К., 1913. - С.183.