|
22 травня 2023
21 травня 2023
17 травня 2023
16 травня 2023
15 травня 2023
11 травня 2023
10 травня 2023
8 травня 2023
Подробности трагической истории 17-летней девушки, которую избили сверстники на Житомирщине (видео) В Житомирской области похоронили 17 летнюю Елену Жураховскую, которую неделю назад жестоко избили сверстники. Молодая девушка почти неделю боролась за жизнь в реанимации, впрочем вчера ее сердце перестало биться. Двух подозреваемых в избиении взяли под стражу, еще двое под домашним арестом, последней девушке меру пресечения изберут в ближайшее время. Елена Жураховский без сознания пролежала на холоде всю ночь. Пока не нашли местные жители. В больницу девушку привезли уже в агонии, поэтому шансов выжить у Елены фактически не было. На тот момент, как она поступала — это было терминальное состояние — уже сразу начались реанимационные мероприятия — там уже боролись за жизнь. То есть изменения в организме наступили такие, что уже практически трудно было с ними справиться, — рассказал заведующий отделением реанимации Малинской больницы Руслан Ещенко. |
27 жовтня 2017
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Стабільна версія була перевірена 18 квітня 2013. Малин Основні дані Країна Україна Регіон Житомирська область Район/міськрада Малинська міська рада Код КОАТУУ 1810900000 Перша згадка 891 Магдебурзьке право початок 19 століття Населення Ў 26 941 (1 листопада 2012)[1] Площа 60.92 км? Густота населення 443.4 осіб/км? Поштові індекси 11600 Телефонний код +380-4133 Координати 50°46?08? пн. ш. 29°16?12? сх. д.Координати: 50°46?08? пн. ш. 29°16?12? сх. д. Водойма Ірша День міста 17 вересня Відстань До обл./респ. центру - залізницею 137 км - автошляхами 102 км До Києва - залізницею 104 км - автошляхами 115 км Міська влада Адреса 11601, Житомирська обл., м. Малин, пл. Соборна, 6а Веб-сторінка Малинська міськрада Міський голова Стельмах Сергій Володимирович Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Малин (значення). Ма?лин — районний центр, місто обласного значення, історичний, економічний і культурний центр Житомирської області України. Розташований на річці Ірша, недалеко від автотраси Київ-Ковель-Варшава. Через місто проходить важлива залізнична магістраль — Південно—Західна залізниця. Зміст 1 Історія 1.1 Назва міста 1.2 Давні часи 1.3 У складі Речі Посполитої 1.4 У складі Російської Імперії 1.5 Радянський період 1.6 Від 1991 до сьогодення 1.6.1 Гімн міста 2 Населення 2.1 Персоналії 3 Освіта 4 Пам'ятники 5 Примітки 6 Див. також 7 Посилання Історія Назва міста Назву сучасного міста Малина пов'язують з іменем князя Мала. Адже в корені назви міста чітко простежується ім'я древлянського князя — легендарної особи часів Київської Русі. Особливо часто воно згадується у літописній розповіді про повстання древлян проти київського князя Ігоря в 945 року. Проте є нові гіпотези щодо походження назви Малина. Деякі вчені вважають, що назва міста походить від імені дочки Мала Древлянського — Малуші, яка була обернена в рабство княгинею Ольгою і завдяки своїй знатності отримала при київському дворі важливу посаду ключниці. В Малушу, древлянську княжну, закохався син Ольги — Святослав, а згодом народився син, в майбутньому князь київський Володимир. Малин служив форпостом на східних рубежах Древлянської землі. Саме тому і був підданий нападу під час карального походу Ольги. Давні часи Історія Малина нараховує більше 1110 років. На території міста, у його південно-східній частині, збереглися залишки давньоруського городища, заснованого на рубежі VIII-ІХ сторіч як пункт укріплення одного зі східнослов'янських племен — древлян. Деякі вчені вважають, що його побудував князь Мал Древлянський. Наприкінці ІХ століття біля укріплення з'явилося відкрите поселення. В середині 10 сторіччя поселення на березі Ірші було зруйноване. Це пов'язують з відомим походом княгині Ольги проти древлян (946 рік): непокірливі жителі Іскоростеня відмовилися платити Ігорю подвійну данину, а щоб він не ходив до них знову і знову, убили його. Дружина Ігоря, княгиня Ольга, вирішила помститися підступним древлянам і спалила Іскоростень. Очевидно, Малин, що географічно знаходиться на шляху Київ — Іскоростень, теж постраждав від караючої десниці жорстокої княгині. У Х-ХІ столітті місцеве поселення землі навколо Малина використовувало для полювання, рибальства, бджільництва, землеробства. Заселення території відбувалося шляхом селянської колонізації. У той час ці землі належали Литовському князівству. У середині ХІІІ століття городище було зруйноване внаслідок численних нападів монголо-татар. Під час розкопок на цьому місці археологи знайшли типовий наконечник монгольської стріли, кілька іншої зброї. З середини XVI століття (приблизно з 1545 року) Малином та багатьма навколишніми селами, які разом складали Малинський маєток, володіє давній русько-український шляхетський рід Єльців. У складі Речі Посполитої У 1569 році після укладання Люблінської унії Малин відійшов до складу Речі Посполитої. Шляхта надала місцевому населенню Магдебурзьке право. У 1648 році жителі міста повстали проти правителів, влилися в селянсько-козацьке ополчення Богдана Хмельницького. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Малин залишився в складі Польщі і знаходився під її владою до 1793 року, маючи найчисельнішу польську спільноту. Малинський маєток належав родині Єльців та їх нащадкам до середини XVIII століття (за виключенням періоду козацьких воєн 1648—1691 років та періоду правління єзуїтів у першій половині XVIII століття). Після завершення судового процесу між єзуїтами та нащадками по лінії Єльців по розподілу спадку Малин та деякі навколишні села переходить у володіння графині Анни Красицької (зі Старжеховських) з роду Єльців по материнській лінії (донька Маріанни Єлець та онука Яна-Вацлава Ремігіана Єльця). Вона була останнім представником цього роду з володарів Малина. Пізніше Малинський маєток перейшов до княгині Радзивілл та її спадкоємців. Католицька громада міста сто років мріяла про будівлю костелу і в 1784 році вона врешті — решт з'явилась. Костел був побудований коштом княгині Радзивілл. Заповіт її передбачав 20 тис.карбованців сріблом на будування святині, а також кошти на богадільню, за умовою того, щоб у ній також надавали притулок вірянам. За переказами, тут перебував чудотворний лик Божої Матері, що 1869 р. був переданий у католицький храм м. Києва. Костел у місті зберігся до наших днів і є найстарішим храмом. Інша культова споруда побудована за часів Речі Польської — синагога, також збереглася до наших днів, але нині тут розміщається пожежна частина. У складі Російської Імперії Після другого поділу Польщі в 1793 році Малинські землі відійшли до складу Росії. В 1797 році Малин — містечко Радомисльського повіту Київської губернії. У середині сторіччя в Малині нараховувалося 130 дворів, у яких проживало 1038 жителів. У місті діяли чавунно-ливарний завод, два млини, розвивалася торгівля. Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права в Малині починає розвиватися промисловість. У 1866 році Малин став волосним центром. У 1873 році, після смерті чоловіка, місцеву садибу придбала Катерина Семенівна Миклуха — мати відомого мандрівника й ученого Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая. У Малин Миклуха-Маклай приїздив двічі — у 1886 і 1887 році. Сюди до нього приїздили гостювати друзі — вчені, журналісти. Відомий вчений А. Н. Корзухін у Малині намалював його портрет. Микола Миклухо-Маклай виїжджав у прилеглі села, вивчав побут селян. У 1871 році заснована Паперова фабрика. У 1855 році Малин переходить у власність княгині Софії Олександрівни Щербакової. У 1866 р. Малин став волосним центром. Національний склад населення містечка в цей час відзначався строкатістю. Тут поряд з українцями жили поляки, євреї, німці та чехи (колонія Малиндорф — Malindorf) тощо. Наприкінці XIX століття в місті діяли дві меблеві майстерні, чотири кузні, паровий млин, цегельний завод, і в 1902 році поблизу Малина була прокладена залізниця Київ—Ковель, що сприяла подальшому розвитку містечка. Радянський період На початку 1918 року в місті встановлена радянська влада, але в лютому в місто ввійшли німецькі війська і більшовикам довелося піти в підпілля. У районі міста почали діяти партизанські загони І. І. Драпія та І. А. Чернова-Мирутенка. Після I з'їзду КП(б)У, у роботі якого брали участь представники більшовицької організації Малина, містечко стало одним з центрів підпільної партійної роботи на Київщині. У Малині діяла підпільна друкарня. Завдяки активним діям партизанів, було прискорене звільнення міста в 1919 році від німецьких військ і петлюрівців. Запеклі бої розгорнулися біля Малина в 1920 році, коли на Україну прийшли польські війська. 28 квітня 7-а стрілецька дивізія, командиром якої був А. П. Голиков (Аркадій Гайдар), стрімким ударом розбила ворога й опанувала містом, польським військам довелося відступити під натиском червоної армії. У квітні 1932 року Малинська сільрада була перетворена на міську. У вересні 1937 року, коли в Україні відбувався адміністративний поділ території, була створена Житомирська область. Малинський район було включено до її складу. У 1938 році за рішенням Ради Народних Комісарів УРСР Малин віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Репресії НКВС та голодомор, знищили частину населення міста та району. 1941 рік. Знову війна. Вже на початку липня 1941 року фронт наблизився до Малина і на підступах до міста розгорнулись тяжкі оборонні бої. Польові радянські військомати мобілізували не підготовлене до боїв населення, яке в більшості загинуло в перші ж дні оборони району. 15 липня почались бої за Малин. Залізнична станція Малин чотири рази переходила з рук у руки — від фашистів до червоних. Оборона міста тривала місяць. Справжній героїзм проявили війська 5-й армії під командуванням генерала Михайла Потапова, а також 1-а протитанкова артилерійська бригада, 32-й залізничний батальйон, 215-а механізована дивізія. Захопивши Малин, фашисти встановили в місті окупаційний режим. який посилився із початком діяльності партизан. Вже в серпні 1941 року недалеко від Малина почав діяти партизанський загін під командуванням І. Ф. Бровкіна. Цього ж року в Малин прибув комуніст лейтенант Радянської Армії П. А. Тараскін. З його ініціативи наприкінці 1941 року, восени, в Малині була створена підпільна організація, ядром якої стали сам П. А. Тараскін, В. М. Афанасьєв, В. В. Дідківський, А. П. Мелещенко і В. Л. Бурманчук. Вони створили діючі підпільні групи в прилеглих селах. 16 січня 1943 року гітлерівці «вирахували» підпільну організацію, а П. А. Тараскіна і його соратників розстріляли. Після їхньої смерті підпілля очолила комсомолка, випускниця малинської школи № 1 Ніна Сосніна. Організація поповнилася молоддю, яка доставляла партизанам зброю, боєприпаси, медикаменти і поширювала листівки серед населення. Бойовим штабом організації став будинок вчительки Є. Ф. Дорошок, де 31 серпня за зрадницькою вказівкою фашисти оточили і спалили Ніну Сосніну, її батька Івана Івановича Сосніна і партизана Федора Зінченка, якому в цей час робили операцію. 630 днів діяла Малинська підпільна організація. Ряд учасників підпілля були удостоєні високих урядових нагород. П. А. Тараскіну і Н. І. Сосніній присвоєні звання Героя Радянського Союзу. 12 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили Малин. За роки окупації в місті загинуло понад півтори тисячі чоловік. Після звільнення Малина, почали відновлювати роботу промислові підприємства міста: Малинська паперова, Малинський дослідно-експериментальний завод, Малинський машинобудівний завод, швейна і меблева фабрики, каменедробильний завод, овочесушильний заводу. Складні етапи життя пройшли малинчани в повоєнні роки та роки утвердження державності. Постановою Верховної ради України від 18 листопада 2003 року місто Малин Малинського району Житомирської області віднесено до міст обласного підпорядкування. У 1972 році на честь загиблих жителів Малинського району (більше шести тисяч), у парку культури і відпочинку був висипаний Курган Безсмертя. У ньому — земля, вислана з багатьох міст-героїв. Недалеко від Кургану Безсмертя на п'єдесталі встановлена семидесятип'ятиміліметрова протитанкова гармата. Це пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни. Гранітний обеліск визволителям міста від фашистських загарбників установлений на Привокзальній площі. У 1984 році відкритий Меморіальний комплекс Героям Малинского підпілля, а в наступному році — Алея Героїв. На ній установлені погруддя Н. І. Сосніної, П. А. Тараскіна, Н. П. Грищенка, В. З. Вайсера, А. П. Єгорова, П. Ф. Захарченка, І. А. Барміна. У 1986 році в місті встановлений пам'ятник Миколі Миклусі-Маклаю, а в Малинському лісотехникумі, до більшовицької революції помістя родини Миклуха-Маклай - створений музей ученого. Від 1991 до сьогодення Знаменною подією в житті всієї України став Всеукраїнський референдум і вибори Президента України в 1991 році. Понад 95 % жителів Малинщини, що брали участь у референдумі, проголосували за незалежність України. 15 вересня, того ж року Малин святкував своє 1100-річчя. Жителів міста зі славною датою поздоровляли численні гості. Протягом дванадцяти годин у міському парку продовжувалося свято за участю більш тисячі артистів, яке завершився грандіозним святковим салютом. З 1996 року в Малині почала діяти Фабрика банкнотного паперу Національного банку України — єдине в Україні підприємство, що забезпечує країну банкнотним папером, на якому друкуються українські гривні. Зараз фабрика, крім основної продукції, робить усі види цінних паперів, папір для національної валюти, папір для паспортів як українських, так і паспортів дипломатичних представництв, для акцизних марок, залізничних квитків, акцій. 26-27 вересня в Малині пройшла науково-практична конференція, присвячена 150-річчю з дня народження М. М. Миклухи-Маклая, 125-річчю паперової фабрики і 55-річчю створення підпільної організації, учасниками якої були учені з різних міст України і зарубіжжя. Відкрите акціонерне товариство «Малинська паперова фабрика» у 2001 році відзначила своє 130-річчя. Сьогодні це одне з найбільших підприємств у Європі, що виробляє понад 200 видів паперу. У 2003 році постановою Верховної Ради України від 18 листопада Малин віднесений до категорії міст обласного значення. Нині місто відоме єдиною в країні фабрикою з виробництва банкнотного паперу, а також паперовою фабрикою ВАТ «Малинська паперова фабрика — Вайдманн», що є найбільшою Швейцарською інвестицією в Україні, яка є одним з найбільших підприємств целюлозно-паперової промисловості в Європі. http://www.weidmann-... Окремо слід виділити найпотужніше в Україні виробництво паперової продукції фабрику ТОВ 'Папір-Мал' http://papirmal.word.... На сьогодні ця фабрика відома кращими показниками в Україні. Продукція підприємства користується стійким попитом в Україні та експортується до Словаччини, Молдови, Угорщини, Польщі, Молдови, Росії, Білорусії та Грузії. Після успішної модернізації у травні 2012 року, фабрика ТОВ 'Папір-Мал' налагодила випуск високоякісних марок картону(лайнер, флютинг), паперу, крафт-паперу, картонних захисних кутників, картонних гільз та паперу санітарно-гігієнічного призначення. Також основу промислового потенціалу міста складають: Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод (МДЕЗ), який понад 40 років спеціалізується на виробництві нестандартизованого і спеціального технологічного устаткування, запчастин до конвеєрного устаткування, сталевого і чавунного лиття; державне підприємство «Малинський лісгосп»; Малинський каменедробильний завод; ВАТ «Прожектор», що спеціалізується на випуску устаткування електрозв'язку; ПП «Клен» з випуску меблів; швейна фабрика, а також понад 200 малих підприємств. У місті діють дві поліклініки, лікарня, станція швидкої допомоги, навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей № 1 імені Ніни Сосніної», п'ять загальноосвітніх шкіл, вечірня школа, 9 дитячих дошкільних закладів. Понад 1200 студентів навчається в Малинському лісотехнічному технікумі і понад 500 — у Малинському професійно-технічному училищі № 36. У місті працюють станція юних техніків, центр дитячої творчості, дитяча спортивна школа, школа мистецтв та три бібліотеки. З Києвом і Житомиром місто з'єднане залізничним і автомобільним сполученням. У столицю з інтервалом у 1 годину з центральної площі Малина курсують комфортабельні мікроавтобуси (близько години їзди), дорога електропоїздом із залізничної станції Малин до Києва займає близько двох годин. В обласний центр дорога займає більш 2 годин автобусом, а залізницею — близько 3 годин з пересадкою у Коростені. У 2009 році Андрушівською обсерваторією було відкрито астероїд 216451 Ірша, названий так на честь міста. Гімн міста Сл. Є. Грищенка Муз. Р.Олексієнка Крізь роки і віки Крізь роки і віки Шлях проліг нелегкий Для древлянського гордого міста. Та світили зірки, Бігли води ріки, Щоб майбутнє наповнити змістом. Приспів: Там, де річка Ірша, там, де сосни й дуби Землю й небо єднають у сплаві, Рідний Малин, крилато стояти тобі Тут на славу вкраїнській державі. До пори дмуть вітри І вогонь злий горить, Тільки духу вони не зламали. Не злякать, не скорить, Бо щоб жить і творить Був покладений рідний наш Малин. Приспів. Молодий він завжди, Як у травні сади, Як співуча моя Україна. Нам його берегти, З ним в майбутнє іти, Всім на гордість плекаючи зміну Приспів. Населення Населення міста налічує близько 27 тисяч жителів, за національністю головним чином — українці, росіяни, поляки, євреї, білоруси, а також представники ще більш як 20 національностей. Персоналії У місті народилися: Вайсблат Володимир Наумович — професор, видатний діяч української культури. Бернадський Юрій Йосипович — вчений-стоматолог. Айсу Гюльмамедлі — один з лідерів тюрків-карапапаків України. Рябець Сергій Володимирович — український кінооператор. Андрійцев Валерій Олександрович — український борець. Призер XXX літніх Олімпійських іграх у Лондоні. Двічі (у 1886 та 1887 роках) до міста, у маєток своєї матері, Катерини Семенівни Миклухи, приїздив Миклуха-Маклай Микола Миколайович — український мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст, дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії. Мал (?—†946) — верховний вождь союзу древлянських племен, дідусь Володимира Великого. Мал — його спадкове володіння. Освіта У місті діють: 9 дошкільних закладів, в них виховується 1056 дітей; 5 загальноосвітніх шкіл, де навчається 2560 учнів; 1 ЗНВК «Школа-ліцей № 1» — 1086 учнів; 3 позашкільні заклади (Центр дитячої творчості, станція юних техніків, ДЮСШ) — 115 гуртками і секціями охоплено 1700 дітей. Всього працюючих — 748, в тому числі педагогічних працівників — 468. Пам'ятники У Малині міститься єдиний в Україні пам'ятник мандрівникові і антропологу Миколі Миклусі-Маклаю (1986, ск. П. Степанов, арх. О. Борис, Д. Ляшевич). Цей пам'ятник встановлено у сквері на схрещенні центральних вулиць — М. Грушевського і Н. Сосніної. Визначною пам'яткою монументального мистецтва доби соцреалізму є також пам'ятник героям малинського підпілля, що заввишки понад 8 метрів (1984, ск. М. Олексієнко, Б. Лисенко, В. Чепелик, арх. О. Абрамов, Б. Орєхов, В. Тищенко). Він височить біля входу до міського парку культури і відпочинку ім. М. Миклухо-Маклая. Є в Малині пам'ятні знаки учасникам ліквідації та жертвам Чорнобильської катастрофи, жертвам голодомору та політичних репресій 1930-х років, жертвам голокосту, а також Алея Героїв, та пам'ятники вождю більшовиків Леніну. У місті міститься родова капличка дворян Гижицких У місті є Костел Св. Анни, споруджений у 1780 році[2]. Насьогодні храм перебуває у вкрай поганому стані. |
24 квітня 2013
|
| Закрити |
