|
Фото: www.cossackland.org.ua Іван Лютий–Лютенко впродовж свого майже столітнього земного шляху повсюдно творив навколо себе українське життя – життя справедливе, братерське, щедре. Хоч і доля засудила Лютого–Лютенка на довічне вигнання, що тривало 66 років, – навколо нього завжди була Україна: і в Польщі, і в Німеччині, і в США, ба навіть в Африці. Народився він 24 червня 1897 року на Звенигородщині в Капустянському лісництві, де працював лісником батько – Макар Минович. Мама, Євгена Цибульська, походила з родини заможних хліборобів звенигородського села Товмач. Іван Лютий–Лютенко взяв участь у Першій світовій війні, а 1917 року зголосився до української армії. Воював у складі Запорозької дивізії під командою Олександра Загродського. Був тяжко поранений. На стрімку повстанську стежку Іван Лютий–Лютенко став 1919 року, взявши собі ім’я легендарного ватажка гайдамаків ХVIII ст. Івана Ґонти. Продовжити збройну боротьбу спонукали масові розстріли, скоєні більшовиками у селі Товмачі, звідки походила його дружина. Того дня каральний відділ червоних розстріляв кожного десятого селянина. Подібні розправи москалі здійснили і в інших звенигородських селах та містечках. Зокрема, у Мокрій Калигірці вони розстріляли сімнадцять українців і п’ятьох євреїв, які шили для повстанців чоботи й одяг. За цей злочин Лютий–Лютенко і Семен Гризло жорстоко помстилися… У жовтні 1920 року, коли Кость Степовий–Блакитний склав із себе обов’язки Головного отамана Холодного Яру, постало питання щодо нового керівника. На військовій нараді в Матвіївці, стверджував підхорунжий Чорноліського полку Михайло Дорошенко в книзі спогадів 'Стежками Холодноярськими', Головним отаманом Холодного Яру було обрано Івана Ґонту. Іван Лютий зазначав, що всі повстанці 'були настроєні войовниче протів ворогів. Цілком захищали українські інтереси і старались провадить їх в життя: мова уживалась рідна каждим. Мета всіх їдна – здобути державу рідну… Партізани з населенням їшли рука об руку, скажу так: щоб населення не підтримувало повстанців, то таких не існувало би. Всі прихильно ставились до повстанців, помагали, в скрутний мент ховали і допомагали військам, а також хлібом (і) зброєю, як такова у них була… Організація 'Холодного Яру' у населення користується повною допомогою. В зазначеному районі (все) організовано так, що наколи б був фронт, то в ньому вибухнуло б загальне повстання'. Холодноярські отамани до кінця залишилися вірними керівництву Директорії. Лютий–Лютенко стверджував, що станом на другу половину квітня 1922 р. весь район Холодноярської організації стоїть на засадах УНР. Хоча офіційно УНР була безвладною на українській території від 21 листопада 1920 року – дня переходу Збруча, – влада її в Україні ще існувала. Останніми представниками влади Української Народної Республіки були отамани. І хай влада УНР існувала переважно в нічний час і в глухих закутинах української землі – лісах, болотах, на дніпровських островах, віддалених хуторах і по селах – вона, нічна влада Директорії, була реальною, караючою і змушувала окупантів зважати на неї до кінця 1920–х років… З України, окупованої росіянами, отаман Ґонта перейшов в Україну, окуповану поляками… І став знову Іваном Лютим. Почалася нелегка, понад півстолітня, дорога на чужині… Жив у Польщі, Словаччині, Німеччині, Марокко. І скрізь виявляв себе лише талановитим підприємцем та щедрим меценатом україн¬ської справи. Прощаючись з Африкою, Іван Лютий–Лютенко зробив цікаві – і прикрі для нас – висновки: 'За шість років мого перебування у Марокко (1951 – 1956 рр.) я пильно спостерігав усе і до всього приглядався, бо підневільне Марокко нагадувало мені невільну Україну, хоч окупанти були абсолютно нічим не подібні один до одного: в Марокко гуманні, людяні, а в Україні – безоглядно жорстокі, звиродніло–дикі, безбожні… Я часто порівнював патріотизм марокканців із патріотизмом українців, національну свідомість їх і нашу… Мушу визнати першість за марокканцями. Патріотизм і національна свідомість марокканців одвертіші й очевидніші. Їх видно кожному, хто побув у Марокко навіть день–два. У нас, натомість, про національну свідомість треба розпитувати у людей, бо голим оком її не вловиш. Та й патріотизм наш законспірований, затаєний десь глибоко всередині. Назовні він пробивається не часто, не завжди вчасно й неналежно обдумано; частіше спалахує для того, щоб блиснути і погаснути, не спаливши своїм спалахом зла і не принісши добра Україні'. Гіркі слова людини, яка має право так казати… 1956 року родина Лютих виїхала на постійне проживання до США. Оселилися у Нью–Йорку. Заснувавши фірму 'Вікінг', Іван Макарович знову зайнявся комерцією. Брав активну участь у церковних і громадсько–політичних організаціях, багато жертвував на українські та американські громадські інституції, а також на УАПЦ. Наприкінці життя, 1986 року, написав книгу 'Вогонь з Холодного Яру'. Помер Іван Лютий–Лютенко в США 19 березня 1989 року, на 92–му році подвижницького життя. Похований він на українському цвинтарі у Бавнд–Бруці. В епілозі до книги свого життя Іван Лютий–Лютенко писав: 'Як старий Холодноярський повстанський отаман (я) ніколи не змінював і не зміню своїх позицій… Не втрачаю віри в пророцтво Тараса Шевченка, що 'повіє огонь новий з Холодного Яру', бо в ньому не гасне іскра ще з часів нашої саможертовної боротьби за волю українського народу…' |
28 березня 2013
|
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ ШТРИХИ ДО ІСТОРІЇ МОКРОЇ КАЛИГІРКИ 1864 РІК. Лаврентій Похилевич повідомляв, що Мокра Калигірка знаходиться біля безім'яного струмка, котрий за 8 верст впадає у річку Вись. Жителів обох статей: православних - 829, євреїв - 335. Церква Покровська, дерев'яна 6-го класу; землі мала 36 десятин; побудована у 1760 році. 1882 РІК. У селі Покровська дерев'яна церква 6 класу, очевидно перебудована у 1873 році. Священиком на той час був С.Ф. Лозинський. Парафіян: чоловіків - 570, жінок - 628. У селі проживало 15 католиків. 745 євреїв. Церкві належало 35 десятин землі. У церковно-парафіяльній школі навчалося 40 учнів. 1900 РІК. Мокра Калигірка, село Звенигородського повіту, Мокрокалигірської волості. Дворів - 539, жителів- 3263: чоловіків -1566, жінок - 1697. Превалююче заняття жителів - землеробство. У містечку землі - 4747 десятин: поміщикам належало -3789 десятин, церкві - 41 десятина, селянам - 917 десятин. Село належало Олександру Борисовичу Нейдгарту. Господарство в маєтку вів керуючий Євгеній Менде за трипільною системою, як і селяни. В містечку була православна церква, єврейська синагога, церковно-парафіяльна школа, 9 вітряків, 3 кузні, лікарня, 1 лікар, 1 фельдшер, аптека, чайна, сільський банк і 2 запасні хлібні магазини. Пожежна частина мала 4 великі діжки з водою. Окремо треба сказати про Мокрокалигірське лісництво, у якому було 2 двори, 16 жителів: 9 чоловіків і 7 жінок. У лісництві числилось 1381 десятина землі, яка належала Олександру Борисовичу Нейдгарту. 1913 РІК. У селі Покровська дерев'яна церква, побудована у 1873 році. Парафіян: чоловіків - 991, жінок - 1050. Церкві належало 35 десятин землі. У селі була церковно-парафіяльна школа, 2-х класна земська школа, а при ній - реміснича школа. Священиком служив Михайло Костянтинович Міцкевич. У селі працював паровий млин. 1932-1933 Рік. Голодомор забрав більше 100 краян. 1937-1938 РР. Репресії і розстріли... На фронти Великої Вітчизняної війни пішло 302 жителі, не повернулися - 124. Православна церква знята з обліку у 1963 році, на 01.06.1966 р. - використовувалась як клуб. 1972 РІК. Населення - 2,4 тис. жителів. 2001 РІК. Населення - 1975 жителів. 2012 РІК. Населення - 1903 жителі (за даними Вікіпедії). У селі Свято-Покровська церква УПЦ_КП. Священик - Глущенко Дмитро Анатолійович (2012). Громада євангельських християн-баптистів (ЄХБ). Пресвітер - Куценко Павло Павлович, якого я навчав хімії у Ватутінській ЗОШ №5. Персоналії: * Нейдгарт Олексій Борисович (1863-1918), колишній власник села, святий РПЦ. * Бурштейн Арон Йосипович (1890-1965), доктор медичних наук. Народився у Мокрій Калигірці. МОЯ ПУБЛІКАЦІЯ: * Бурій В. Їх імена пов'язані з Мокрою Калигіркою / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2009. - 7 лип. - С. 3. - ( З історичних джерел). Мова йде про О.Б. Нейдгарта та А.Й. Бурштейна. |
20 березня 2013
|
РОДИЧІ АВТОРА ЗНАМЕНИТОЇ ''ЕНЕЇДИ'' ПРОЖИВАЛИ У МОКРІЙ КАЛИГІРЦІ Цікавою сторінкою біографії І.Котляревського є його взаємини з родичами. Відомо, що письменник залишився неодруженим. Родичі мешкали на Катеринопільщині, у Мокрій Калигірці. Чоловік двоюрідної сестри письменника, Галини Яківни, Семен Трохимович Скоробагач, був управителем маєтку князів Лопухіних. На плечах Скоробагача лежало велике поміщицьке господарство і йому не раз доводилося звертатися до І. Котляревського за допомогою. Іван Петрович завжди ішов назустріч родичам - допомагав їм у скруті і грішми. |
25 лютого 2013
|
На честь Покрови Пресвятої Богородиці у Мокрій Калигірці побудовано і освячено храм у 1873 році. У 1913 році священиком тут був Михайдло Костянтинович Мацькевич: у складі парафії було - чоловіків - 991, жінок - 1050. Детальніше про це на сторінках: ПАМЯТНАЯ КНИЖКА КИЕВСКОЙ ЕПАРХИИ НА 1913 Г. |
14 жовтня 2012
|
9 жовтня - православне свято апостола і євангеліста Іоана Богослова - храмова свято у сусідів с. Суха Калигірка. Детальніше про свято див. у моїй книзі: Народно - православний календар. - Черкаси: Вертикаль, 2009. - С. 69. |
9 жовтня 2012
|
МОКРОКАЛИГІРСЬКА ВІКІПЕДІЯ САДИБНИЙ ПАРК - пам'ятка садово-паркової архітектури XVIII ст. Стан парку жахливий... |
13 вересня 2012
|
МОКРОКАЛИГІРСЬКА ВІКІПЕДІЯ СИДОРЕНКО ДАНИЛО МИТРОФАНОВИЧ (1900, Мокра Калигірка) - українець, початкова освіта, б/п, хїлібороб. Заарештований 24.12.1920 р. як учасник політбанди Гризла. Слідчий ОВ ст. Бобринська Південно-Західної залізниці запропонував розстріляти. Реабілітований прокурором Черкаської області 13.08. 1991 р. БОЙКО ТИХІН ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ (1900, Мокра Калигірка) - українець, письменний, безпартійний, хлібороб. Заарештований 24.12.1920 р. як член політбанди Гризла. Слідчий ОВ ст. Бобринська 8.01.1921 р. запропонував розстріляти. Реабілітований 13.08.1991 р. Див.: Реабілітовані історією: Черкаська область. - Черкаси, 2010. - Кн.7. - С.18; 140. |
12 вересня 2012
|
МОКРОКАЛИГІРСЬКА ВІКІПЕДІЯ НЕЙДГАРТ ОЛЕКСІЙ БОРИСОВИЧ (1863-1918) - державний діяч Російської імперії, останній власник Мокрої Калигірки, долучений до лику святих РПЦ у 2000 році. Детальніше - у моїй публікації в КАТЕРИНОПІЛЬСЬКОМУ ВІСНИКУ |
12 вересня 2012
|
МОКРОКАЛИГІРСЬКА ВІКІПЕДІЯ БУРШТЕЙН АРОН ЙОСИПОВИЧ (1890, Мокра Калигірка - 1965, Одеса) - лікар- гігієніст, доктор медичних наук. Детальніше в моїй публікації в КАТЕРИНОПІЛЬСЬКОМУ ВІСНИКУ... |
12 вересня 2012
|
Іван Макарович Лютий-Лютенко, учасник визвольних змагань 1918-20 рр. згадував:'У містечку Мокра Калигірка перебував я у Гризла в командуванні українськими повстанцями. А Гризло з Карасем, що був у нього правою рукою, взялися за громадську роботу по селах та вербування свідомих українців до повстанських загонів проти більшовиків'. Згодом зненанацька прийшли в наші краї 42-га та 45-а більшовицькі каральні дивізії. Вони зігнали на вигін у Мокрій Калигірці чоловіків і розстріляли кожного одинадцятого. 'Так було розстріляно 17 українців і 5 євреїв з тих, що шили для повстанців чоботи та одяг', - пише Лютий-Лютенко. Щоб помститися, Гризло зібрав до Сухої Калигірки 300 озброєних повстанців. Приєднався до нього і Лютий-Лютенко зі своїм загоном. Так зібралася майже тисяча повстанців. О третій годині ночі, знявши тихцем варту червоних, загін наскочив на каральну дивізію і розбив її вщент. Після цієї перемоги кількість повстанців стала зростати щодня. За підтримки селян повстанці вели з більшовиками досить вдалі бої. Див. детальніше: ПРЕС-ЦЕНТР. - 2012. - №34. - 22 серп. |
12 вересня 2012
|
| Закрити |
