Валерій Бурій

Моринці

     Cело у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської Ради, розташоване за 35 км від райцентру.
     На території села виявлено поселення черняхівської культури.
     Перша писемна згадка про Моринці належить до середини XVII ст. 1648 року, на початку визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. через Вільшану на Моринці проходив загін Максима Кривоноса чисельністю 6 тис. чоловік¹. Через 10 років село згадується серед маєтностей, що належали К. Виговському². 1730 року тут налічувалося 50 дворів. Наприкінці XVIII ст., коли селом володів поміщик В. В. Енгельгардт, у ньому мешкало 1347 чоловік, було 169 дворів, із них 76 — без будь-якого тягла. Поміщик стягував з села 664 крб. чиншу³. Жителі, крім хліборобства і скотарства, займалися чумацьким промислом.
     Моринці — батьківщина матері великого сина українського народу, безсмертного Кобзаря — Т. Г. Шевченка, який народився тут 9 березня 1814 року в родині селянина-кріпака. Наприкінці 1815 року сім'я Шевченків переїхала до сусідньої Кирилівки, звідки був родом батько поета⁴. Малий Тарас не раз відвідував Моринці, гостював у діда Якима і бабусі Маланки, захоплено слухав їхні казки та перекази про історичне минуле. Через багато років у поемі «Гайдамаки» поет згадував:
«...Давно те минуло, як, мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Давно те минуло, як тими шляхами,
Де йшли гайдамаки,— малими ногами
Ходив я, та плакав, та людей шукав,
Щоб добру навчили».
     На все життя зберіг Т. Г. Шевченко синівську любов до своєї батьківщини. Через багато років, приїхавши з Петербурга на Україну уже відомим поетом і художником, у 1843 році, відвідує він рідне село. Двічі приїздив Кобзар у Моринці 1845 року. Востаннє довелося йому побувати тут уже після десятирічної солдатської каторги — в 1859 році.
     Власник села поміщик Енгельгардт весь час посилював визиск селян, що викликало з їхнього боку опір, 1818 року у відповідь на відмову селян коритися наказам управителя в Моринці вступив загін солдатів. У сутичці, яка сталася між ними і кріпаками, 3 солдати та 18 селян було вбито⁵.
     У 40-х роках XIX ст. на Правобережній Україні було проведено інвентарну реформу, яка мала на меті зміцнення кріпосницьких відносин. За інвентарними правилами, укладеними 1845 року, для Кирилівського маєтку, куди входило і село Моринці, панщина встановлювалась залежно від майнового стану господарств. Правила встановлювали дуже високі денні уроки робіт, фактично селяни повинні були працювати цілий тиждень⁶. Оскільки поміщик використав укладення інвентаря для нового збільшення розміру повинностей, жителі Моринців та інших сіл виступили проти введення цих «правил».
     Злиденне життя селян поєднувалося з жахливими житлово-побутовими умовами. Усім відомий малюнок Т. Г. Шевченка — хата його батьків у Кирилівці: низька, похила хатина із злинялою солом'яною стріхою, маленькі й підсліпуваті віконця, розсохлі двері, нерівна глиняна призьба. Такі ж хати були й у Моринцях, їх налічувався тут не один десяток. Лікарів у селі не було, «лікували» хворих баби-шептухи. Не краще було й з освітою. Лише 1860 року в Моринцях відкрито на кошти селян парафіяльну школу.
     Внаслідок реформи 1861 року новий власник Моринців Браницький нещадно пограбував селян: вони одержали всього 1805 десятин землі, в т. ч. 83 десятини непридатної, за яку повинні були сплатити 66 937 крб., а якщо врахувати 6 проц. річних протягом 49 років, то — 196 795 карбованців⁷.
     Здійснення реформи в Моринцях супроводжувалося значними заворушеннями. Вважаючи себе пограбованими, селяни, очолені односельцями Ф. Відоменком та Є. Левченком у 1862 році відмовилися сплачувати оброк і підписувати уставну грамоту. До села прибули сотня козаків та ескадрон драгунів. Керівників виступу заарештували. Спроба селян визволити їх успіху не мала⁸. Рух був придушений, частину селян покарано різками⁹. Однак репресії не припинили наростання незадоволення. У вересні 1863 року в Моринцях стався новий виступ селян. На цей раз вони зажадали скасування уставної грамоти. Переляканий старшина мусив виконати селянську вимогу та повернути уставну грамоту. Одержавши її, селяни відправили грамоту до мирового посередника, але той відмовився її прийняти. На зворотному шляху грамоту загубили. Винуватця тієї втрати Е. Хамка кинуто до Звенигородської в'язниці. Продовжуючи боротьбу, селяни надіслали до київського генерал-губернатора ходаків К. Шкурупенка і Р. Кононенка, але й ті нічого не добилися. Вважаючи рух селян Моринців небезпечним, повітові власті надіслали сюди пристава із сотнею козаків. На сходці селяни заявили, що оброку не платитимуть, доки з Києва не повернуться їх ходаки. Після того, озброївшись вилами, вони вирішили піти на допомогу повсталим жителям села Лисянки, куди для екзекуції прибуло два ескадрони гусар і сотня козаків¹⁰. Рішучий виступ селян силою зброї теж було придушено, а кількох активних учасників засуджено на тривалі строки ув'язнення¹¹.
     1866 року в Моринцях мешкало 2507 чоловік, налічувався 401 двір, 3434 десятини землі, з них поміщикові належало 1577, церкві — 52,1 десятини землі¹². Після реформи відбувався інтенсивний процес соціального розшарування селянства. 1897 року у Пединівській волості, до складу якої входили тоді Моринці, 38,3 проц. населення становили безземельні селяни. На душу населення у волості припадало всього 0,45 десятини землі. На один двір пересічно було 0,3 коня, 0,5 великої рогатої худоби, 1,3 вівці і 0,2 свині¹³. Це яскраво свідчило про повне зубожіння основної маси селянства. Тому й не дивно, що частина його йшла на заробітки: на цукрові заводи й будівництво, частина займалася ремеслами: ткацтвом, гончарством, пошиттям взуття, ковальством. Виготовлені речі продавалися на щотижневих базарах.
     Столипінська реформа поглибила процес соціальної диференціації села. 1912 року з 766 селянських господарств, які володіли 1537 десятинами землі, 125 мали до однієї, 195 — до двох, 272 — до трьох десятин землі. І лише одне володіло 10 десятинами. 111 селянських дворів зовсім не мали худоби¹⁴. Отже, основна маса селян була бідняцькою. У пошуках заробітку деяка частина жителів займалася ремеслами. З 890 дворів 8 жили з гончарства, 60 — з ткацтва, 51 — з чоботарства і 5 — з ковальства¹⁵.
     Важкий соціальний гніт населення доповнювався низьким освітнім рівнем. На початку XX ст. у Моринцях діяли церковнопарафіяльна школа і дві школи грамоти, за класні кімнати учням правили приміщення колишньої корчми і крамниці¹⁶. 1906 року на прохання жителів села, частково на їхні кошти відкрито двокласну міністерську школу. Селяни просили присвоїти школі ім'я Т. Г. Шевченка, але уряд відмовив¹⁷. Медичних закладів у селі зовсім не існувало.

1   Книга для читання з історії Української PCP з найдавнішніх часів до кінця 50-х рр. XIX ст., 1960, стор. 100.
2   Г.А.В'язовський та ін. Тарас Григорович Шевченко. Біографія, 1960, стор. 10-11.
3   Черкаський облдержархів, ф. 399, oп. 1, спр. 1, арк. 6.
4   Є.П.Кирилюк, Є.С.Шабліовський, В.Є.Шубравський. Тарас Шевченко. Біографія, стор. 4.
5   М.М.Ткаченко. Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка, 1961, стор. 8.
6   Т.Г.Шевченко в документах і матеріалах, 1950, стор. 43—55.
7   Черкаський облдержархів, ф. 661, oп. 1, спр. 1547, арк. 2—5.
8   Черкаський облдержархів, ф. 661, oп. 1, спр. 1244, арк. 7—10; Н.Н.Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года (60-е годы XIX ст.), стор. 341.
9   ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 1, спр. 142, арк. 426.
10 Д.П.Пойда. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.), стор. 130—131.
11 Наукові записки Київського держуніверситету, т. 8, вин. 1. Історичний збірник, № 2, 1949, стор. 128—129.
12 Київський облдержархів, ф. 804, оп. 1, спр. 277, арк. 24.
13 Д.П.Пойда. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.), стор. 71—72.
14 Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 110.
15 Кустарная промышленность Киевской губернии, стор. 42, 50, 67, 107.
16 Список населенных мест Киевской губернии, стор. 681.
17 Газ. «Рада» (Київ), 1 жовтня 1906 р.

Валерій Бурій

Моринці

Саме в цьому селі у березні (за новим стилем) 1814 року народився Тарас Григорович Шевченко. Батьки майбутнього поета були кріпаками місцевого пана Енгельгардта і жили у хаті Тарасового діда, закріпаченого козака Якима Бойко. Наприкінці 1816 року вони переїхали у сусіднє село Кирилівку (нині Шевченкове), звідки родом був Григорій Шевченко. В Моринцях Тарас не одноразово бував у дитинстві та юності. Він часто описував село у своїх творах. А описувати було що, адже розкидане на численних пагорбах воно і нині дуже красиве.

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

Етнографічний музей у Моринцях

Існує версія, що Григорій та Катерина Шевченки жили не в дідівській хаті. Яким Бойко, ніби то, несправедливо вибив у місцевого управителя дозвіл на заселення хати селянина Колесника, який служив в той час у москалях (якраз була війна з Наполеоном), а дружина його померла під час родів. Але у 1814 році Колесник повернувся. Дружини вже не було на світі, а у хаті жили чужі люди. Колесник назбирав ватагу розбишак. Вони ховалися у лісах навколо Моринців і грабували місцевих мешканців. Особливо діставалося Шевченкам – «окупантам» Колесникового обійстя. Розбійник розорив їх. Через це родина Шевченків була змушена тікати у Кирилівку.

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='353' width='265' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='353' width='265' style='border: 0px;'>

На місці хати, в якій народився великий поет, в радянські часи встановили меморіальний камінь, а Моринці зробили туристичним осередком – місцем паломництва численних шанувальників творчості Тараса. В центрі поставили пам’ятник кобзарю, збудували великий будинок культури із актовим залом, книжкову крамницю, куди надходили всі нові перевидання творів поета та книги про його життя, велику їдальню, гарне кафе. Кожну весну у березні на „шевченківські дні” до Моринців стікалася маса туристів. У 90-ті роки минулого століття про Моринці дещо забули, хоча ще у 1992 році село включили до складу новоствореного історико-культурного заповідника „Батьківщина Тараса Шевченка”. Центр села втратив свою привабливість. Але вже у ХХІ столітті Моринці відновили як туристичний осередок.

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

У моринській середній школі працює кімната-музей Шевченка, а поряд із школою нині розбудовується етнографічний музей. Тут, в оточенні затишного садочка, стоять хатки під соломою, клуні, сажі. Все стилізоване під давню придніпровську житлово-господарську архітектуру. У гарному дерев’яному котеджі розмістилася адміністрація музею. Поряд із нею поставили дерев’яну капличку, яка дещо випадає із загального ансамблю. Музей розташований на пагорбі, оточеному глибокою мальовничою балкою. В балці влаштували ставочки із невеликою зоною відпочинку: декоративними скульптурами, альтанками, лавочками.

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='382' width='550' style='border: 0px;'>

Адміністрація

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='276' width='550' style='border: 0px;'>

Середня школа зведена у першій половині ХХ століття

Серед архітектурних пам’яток Моринців варто відмітити початкову школу, збудовану в другій половині ХІХ століття. Не так давно до будинку школи прибудували дзвіницю. Тепер це православний храм.

Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва 'Грані-Т')

http://ukrainaincogn... alt='початкова школа' title='початкова школа' height='403' width='550' style='border: 0px;'>

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='353' width='265' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='Моринці' height='353' width='265' style='border: 0px;'>

Будівля початкової школи кінця ХІХ століття

http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='мор' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

http://ukrainaincogn... rel='lightbox[field_page_images][Моринці<br /><br /><a href="http://ukrainaincogn... target="_blank" id="lightbox2-download-link-text">Download Original</a>]' class='imagefield imagefield-lightbox2 imagefield-lightbox2-my_medium imagefield-field_page_images imagecache imagecache-field_page_images imagecache-my_medium imagecache-field_page_images-my_medium lightbox-processed' style='text-decoration: none; color: rgb(0, 68, 119);'>http://ukrainaincogn... alt='Моринці' title='' width='165' height='140' style='border: 0px;'>

Валерій Бурій

Шевченківське лісництво відзначає сторічний ювілей

Першим лісничим був поляк В’ячеслав Немингловський, а штат лісництва тоді нараховував 20 осіб.

На сьогоднішній день Шевченківське лісництво нараховує 3760 га земель державного лісового фонду, які розташовані на території Звенигородського, Лисянського та Корсунь–Шевченківського адміністративних районів.

Основними напрямкам діяльності є охорона і захист лісу, ведення лісового господарства, лісовідновлення і лісорозведення, вирощування посадкового матеріалу, лісозаготівлі.

Активно розвивають також декоративний напрям, вирощуючи від традиційно рідних до рідкісно екзотичних рослин.

Тепличне вирощування декоративних порід дерев та чагарників розпочинали лише з кількох видів. Нині – розширили асортимент до восьмидесяти. Збирали посадковий матеріал з різних регіонів України, експериментуючи з різноманітними породами. Серед найекзотичніших зразків тут є магнолія, тюльпанне дерево та гінкго.