� C

Декілька хвилин тому в прокуратурі не відбулася прес конференція .Там журналісти, перед ними працівник прокуратури.

Зайшов Парасюк. Перемовини. Працівник прокуратури залишає приміщення залу. Парасюк хотів, щоб він лишився але той принципово покинув приміщення.

Я не знаю хто такий Пісний. По коментуванню Парасюка, він отримав учасника АТО лише за три дні.

На Майдані Парасюк, як Прапор, то він своєю гарячою промовою, заставив розвалитися всій структурі Януковича. Злякалися вони людського гніву і розбіглися.

Я не маю когось обвинуватити, або захистити, просто хочу зрозуміти, що відбувається?

Зараз все тримається на волосині. Суспільство може зірватися.

Наш Президент – гарант. То не проста справа. Тут запахло. Отож Президент, миттєво повинен втрутитися в цю справу. Впорядкувати. Не дати розгорітися більшому вогню.

Давайте краще сіяти добро!

Наш Президент, людина мудра, не дарма ж йому довірилася громада!?

� C

Порошу вибачення в громади. Більше не буду тут нічого повідомляти. Повідомляв лише для того, щоб знали, як діється в інших населених пунктах. Якщо моя публікація не потрібна по інших населених пунктах, не так трудно її ліквідувати. Ліквідуйте. Як то неспокійно! Яка ж то демократія?

� C

Комуністична партія Радянського Союзу в 1991 році перестала існувати. Склало повноваження політбюро. Валяли пам`ятники в Москві. Все вирувало. Комуністи здали владу. Вони самі помогли тому.

Утворилися нові держави. В Україні теж партійні структури рухнули. Але ті люди, які були в старих структурах, прийшли в нову владу. Від їх дуже багато бід в незалежній Україні. Вони опиралися і вели боротьбу за свою владу в Україні. Демократичні сили, ще були слабкі. Люди теж не усвідомили перемін. При виборах вони допускали бувших партійців до влади. Вони створювали різні органи під себе.

Отак ми і опинилися в теперішній ситуації. А тому дуже трудно виводити державу з провалів. Ще доволі сильно упираються новаціям, перекручуючи в суспільстві всі  дійства. Перекидають на дане суспільство все оте, що творила «комунізація».

Вони хочуть лишити все, як самі створили. Оті перейменування, що на їхньому гріху, всіма силами хочуть зберегти. То політика.

Тож не потрібно слухати їх і Верховній Раді України прийняти закон, повернути незаконно одібране в містах, містечках, селах. Повернути те, що відібрали і в МІСТЕЧОК:

РАШІВКА, ЛЮТЕНЬКА, ВЕПРИК. Бо з історії видно хто ми були і ким стали! Нехай не обзивають нас різними «іменами», бо ми не винні, що створили тоді.

� C

Коли в 1991 році в Радянському Союзі суспільство завирувало, ніхто з комуністів не став  на захист своїх ідей  Отам, в Москві «комунія» впала. Віддали «червоні квитки» і все рухнуло.

Україна отримала незалежність. Росія також. Але вклади, які люди мали на книжках опинилися в Москві. Крим отримав автономію, бо в Раді було ще  доволі, тих, які від старої системи. Вони чіплялися за все, щоб хоч якось лишити собі привілеї отого «світлого комуністичного життя». Оті 239 багнетів не давали розвитку новій Україні. Здали атомну зброю. Ще тоді Степан Хмара передбачав в тому не вірний шлях, він пропонував лишити ту зброю але не вийшло, бо більшість була в отих «багнетів». Незалежність отримали. Але з її початком підточували її з середини. Нова армія в державі була слабка і не дуже турбувалися про її розбудову.

Коли в селах почалося руйнування старої системи, люди не второпали що діється, вони не встигали за подіями. Віддали їм землю, майно аби вони самостійно всім розпорядилися. Добра на той час було доволі. Тракторні стани, майстерня, гараж, пилорама, ферми: корівники, телятники, птицеферма, вівцеферма, свиноферма. На той час в колгоспі всього було доволі. Сусідні села вибрали такий шлях, що все майно спочатку і розділили між собою. Все перейшло згідно розпаювання.

У нас було не так. Приїхали з району, якісь представники і в Будинку культури все почали по своєму. Там гудили ті сусідські села, які розібрали майно. І наші люди задурманились на ті пропозиції і опинилися на крючку, щоб нічого що розділили не отримати. Створили ініціативну групу і другого дня поїхали аж до «Манжелії». Отам вони подивилися і повернувшись додому, створили нове підприємство. Здали землю та майно в оренду. Ті, що ввійшли до «сімки», напевно були слабкими і  хазяїнували не вірно. І опинилися ми в сусіда. Конторські працівники перебігли з своєї контори, зрадили свою. Ніхто не став відстоювати своє.

Пройшли роки. Майно поступово, під керівництвом тих кого люди вповноважили над ним стояти по різному його розпустили.

Частина майна була в «Стандарт Агро». Щороку за використання його отримували 1% платні.

Зараз все майно скуповується. Отак ота «Манжелія» розтранжирила людське багатство. Були люди, які забрали майно і землю. І оте майно, ще й досі працює. Трактори, плуги, культиватори, комбайни, вони хоч і старенькі але творять багатство тим хто не піддався.

� C

Жили люди. Працювали. Мали власність: - Землю, будівлі, майно. Трудилися з натхненням, бо все вкладалося на розвиток родин. Мали владу, яка дозволяла, займатися ремеслом, торгівлею. В МІСТЕЧКУ РАШІВКА було два купці першої гільдії. Торгівля йшла, як в країні так і за кордоном. Були «щетинники». Брали вони товар в хазяїна і в пору, коли закінчувались польові роботи, відправлялися в далекі мандри по всій неосяжній Російській імперії, «щетинники» - то сила МІСТЕЧКА. Скуповували вони щитину, яку потім відправляли аж до Англії. Отакі були «рашівці».

На той час в МІСТЕЧКУ РАШІВКА, будівлі були міського типу, ще деякі лишилися і до цього часу.

Землеробство на високому рівні. Сіяли зернові,Щоб годувати себе і країну. Всього було доволі. Ніхто не чекав ніяких змін. Та вони прийшли несподівано. І почалась руйнація. Відбирали з дворів, що мали і все до «комуни». Отоді і розпочалася ота несправедливість від «комунікації». Хіба ж хто хотів того? Та напевно ні! Бо терпіли, як багаті так і бідні.

І люди повстали. Христовий! Та людина відстоювала честь селян.

Скажіть будь ласка: - Від кого вийшла ота затія? І я не помилюся сказавши; - Від «комунікації». Отой слід отам. Думаю,. що селяни не хотіли самі себе розорити. Все відбувалося насильно.

Верховна Рада України піднімає питання, що до несправедливості, яка відбулася тоді. Тепер тяжко все відновити до того рівня, який мало МІСТЕЧКО РАШІВКА на той час. На шляху до того багато перепон. Придумують різні лази, щоб не оті, що почали руйнацію були винні, звинувачують теперішнє суспільство, що це воно діє несправедливо, але не ці люди привели нас до отого що творили в ті часи. Витрушували квасолю з горшків, штиками відшукували зерно, лишаючи сім`ї на голодну смерть.  І  був голод 1932-1933 років. Так було.

Не хваліть «особистостей», що все створили вони. Ні, то люди, під батогом отих «особистостей», які творили, що хотіли зломивши волю людей!

� C

   Зараз питання  «декомунізації» на часі. Телебачення про це повідомляє щогодини. Різні погляди, думки, надії. Когось воно дуже нервує. Хтось пасивний. Дехто іде до того з надією, що відновиться справедливість. Ото повідомили, що в Полтаві, той, що вибраний в цих виборах, що відбулися повторно,  уже коментують,  про те, що він не підтримуватиме «декомунізацію»!?

Отож  уже появляються перепони. І все ж починалося з того, що в ті давні часи заштовхали суспільство до оцих різних думок. Було все тоді по іншому. Жили люди. А коли прийшла  хуртовина, яка сколихнула суспільство, перевернувши все до гори ногами, втокмачивши в життя переворот. Перевернули все, щоб було легко управляти масою людей. Перевернули на свій лад назви вулиць. МІСТЕЧКА стали селами, а в містах нові найменування.. То політика. Від того і голод. Від того і розруха. Від того і колгоспи, в які зганяли насильно. Там були ті, хто насаджував ту ідеологію, щоб тримати суспільство в покорі.

Прийшли такі часи, що рухнуло все. Утворилися нові незалежні держави. Нове суспільство. Нова політика. Демократія!

� C

І ось нарешті (думаю так відбуватиметься) в Верховній Раді України завирувало. Бо Голова Верховної Ради виніс на розгляд питання про перейменування. Відбувається щось неймовірне і наболіле в людському суспільстві.

Виступив Президент. Виступив Прем`єр. Бо від цього питання залежить доля України. На трибуні Юлі Тимошенко, вона все розповіла про ті часи. В її промові звучало в тому питанні лише правдивість і про перейменування без половинчастості, бо це стосується всього суспільства, в містах, містечках, селах. Вона гукає до рівності. Можливо Вона згадає і про МІСТЕЧКО РАШІВКУ, ЛЮТЕНЬКУ, ВЕПРИК. Розповість і про Христового, про оте «Червоне колесо», яке  вертілося і перевертіло всі людські життя. Все суспільство зазнало великих втрат а особливо в відібраних назвах.

   Виступить Парасюк, Каплін, Луценко… Та напевно тих виступів буде скільки, що якщо б їх помістити в «ПОЛТАВСЬКІЙ ДУМЦІ», газета всього не вмістить. Все там згадають. В усьому наведуть лад. І буде закон.

Не будемо тоді вклонятися сусідові. Заживемо повноцінним життям в своїй громаді. Бо  доволі мучити отих старих людей, вони і так всього натерпілися. Коли повернеться назва МІСТЕЧКО РАШІВКА, напевно будуть нові вибори в містечкову раду. Ото отам люди і скажуть своє слово і оберуть тих,. які відстоювали владу. Відстоювали  і будуть стояти за неї. Подивляться кого обрати головою, секретарем, депутатами, від того залежатиме багато, бо вони знатимуть, хто відстоював владу в МІСТЕЧКУ. А там з часом будуть і вибори до Верховної Ради України. Від голосування за це питання буде багато плюсів.

Ми повернемося до нашого. Бо ми держава: - Україна!

� C

   На ринку, коли продається товар, продавець і покупець мають рівні права, вони торгуються.

   Надумав продавець продати товар, везе його до ринку і продає, тому хто купе..

   З майновими паями відбувається зовсім по іншому. Майно належить власникам. І я ще ніде не бачив, ні об`яв, ні звернень власників паїв, про те що вони хочуть його продати. Ніхто з них не пропонував своїх цін. Що то за торгівля, що «пропонує продажу товару» не власник а купець!

   Власники паїв здали їх лише в оренду. Ото, якби влада, як місцева, так і Верховна,поглянула, як твориться у цій ситуації. Я думаю, якщо підключити Європейський суд, напевно там коїться, щось не певне. Прошу Вас?! Не дайте крутіям обманути старих трудівників! Так не може бути! Бо так творитимуть і земельними паями! То  «репетиція»!!

� C

   Рано прокидається Василь, «ще й чорти навкулачки не б’ються». Одягнеться, щось перекусить перед виходом і гайда. Бо бички напевно вже мукають, чекаючи його та Івана, щоб годували їх.

   До ферми дорога не близька. Отак вулицею, за село, повз «бойню» та через ярок – стежка. Вона тягнеться полем, через другу балочку. В зимову пору кучугури. Замітає все навкруги. Але те дарма. Бички ж чекають!

   Дорогою різні думки. Ще малий був, як починали будувати ту ферму. Розібрали велику хату в селі і перевезли її в поле де «Попове озеро». Микита Петрович задумав ту затію і подалі від села, щоб  н е було ніяких проблем.

   Хату спорудили. Потім збудували сарай де тримали свиней. В хаті приготовляли в котлах гарячий корм для худоби. Свиней було доволі.

   З часом, свинарник ліквідували. І в тому приміщенні почали тримати телят. Почали будувати нові сараї. Де вже були корови. Доїли корів руками жінки. Корми теж роздавали вручну – корзинами. Гноївку чистили вилами в брички. Тяжка то була робота.

   Минуло декілька років, корівники виросли ближче до села. А тут створили комплекс молодняка. Телята різного віку – бички та телиці.

   Обтрусив Василь сніг з чобіт. Відчинив двері до сараю. Повіяло теплою задухою. Му-му-му, озивалися бички. Повітався з сторожем. Порядок.

   Аж ось і Іван. Напувають вони коней, беруть упряж і до підводи. Коні годовані, сіна літом заготовили чимало, та і мелене зерно є.

   До скирти соломи не далека дорога. Наклали соломи і до сараю. Іван по одну сторону, в нього праворуч, Василь по ліву сторону. Носять вони солому в ясла. І коли ясла повні – худоба снідає.

   Починається прибирання гноївки. Чистять сапою з під ніг  і коли все очистять, починається погрузка. Вилами з обох сторін та до підводи. А заповнивши – коні відвозять все, де все складається. І так доки не очистять приміщення від гноївки. За тим відправляються за силосом. Його відпускають лише одну бричку – економія. Роздавши силос, як це проводилося і з соломою, бички миттєво все поїдають. Потім отримують мелене зерно, яке роздають бичкам невеликими порціями. І так до пізнього вечора.

   А коли наступає весна – вся худоба на луках. Там  бази, де перебувають бички. Будка. Поряд річка. То Дзюбин  куток. Все літо і до пізньої осені на пасовищі. Оплата праці тоді була не велика – 4 5-55 рублів.