Форум села Мизинівка Черкаської області: новини

Форум Мизинівки

Питання-відповіді

Інтерв'ю

Всі записи

Описание Церковь Св. Георгия в Мизиновке: Церковь Св. Георгия в Мизиновке построена в 1906-08 гг. на месте другого храма, который известен с XIX в. Когда он стал сликом мал для растущего прихода, прихожане обратились к церковной власти за разрешением построить значительно большую церковь. Новый храм был освящен как Свято-Георгиевский. Он имел хорошие пропорции и разнообразное декоративное резное убранство, был достаточно компактным и хорошо вписывался в ландшафт. В советское время церковь закрыли, сбросили с нее кресты и колокола. Помещение храма превратили в склад. Во время Корсунь-Шевченковской битвы немцы использовали колокольню церкви как опорно-наблюдательный пункт. С советских самолетов на церковь сбросили пять бомб, но ни одна не попала. В послевоенное время в мизинивском храме снова держали зерно. Он постепенно разрушался. В 1984 г. институтом 'Укрпроектреставрация' было проведено обследование церкви как памятника архитектуры, но реставрационные работы начались лишь через 20 лет. Сейчас Георгиевская церковь в хорошем состоянии. На церковном подворье сохранилась могила священника Лысянского, датированная 1897 г. 'Церковь Св. Георгия в Мизиновке' находится по адресу: Звенигородка, с. Мизиновка. На этой странице Вы можете посмотреть контакты (телефон) компании 'Церковь Св. Георгия в Мизиновке', оставить свой отзыв, посмотреть карту проезда к улице 'Звенигородка, с. Мизиновка'! Если Вам нравится 'Церковь Св. Георгия в Мизиновке' Вы можете поделиться ссылкой с друзьями, а также добавить в свой справочник!

Источник: http://zvenigorodka....

http://img1.globalin... alt='Церковь Св. Георгия в Мизиновке'>

http://img1.globalin... alt='Logo Церковь Св. Георгия в Мизиновке'>

Валерій Бурій

http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО МИЗИНІВКА'>

Валерій Бурій

Село Мизинівка розташоване за 10 кілометрів на захід від Звенигородки. Має сільську раду. Кількість населення - 350 осіб.

http://ukrainaincogn... alt='Церква Святого Юрія' title='Церква Святого Юрія' height='529' width='550' style='border: 0px;'>

Церква Святого Юрія

Це село розкинулося у дуже мальовничій розчленованій глибокій долині річки Неморож. До села котиться звивиста бруківка. У центрі Мизинівки стоїть дерев’яна церква збудована у 1908-1909 роках. У ХІХ столітті в селі стояла інша церква, але парафіяни звернулися до церковної влади за дозволом збудувати значно більшу церкву. Й отримали такий дозвіл. Новозбудована церква була освячена як Свято-Георгіївська. Вона мала гарні висотні пропорції та декоративне оздоблення, була досить компактною і гарно вписувалась у ландшафт. Але радянські чиновники так не вважали. Спочатку церкву закрили, потім скинули хрести і дзвони. Приміщення храму перетворили на комору.

http://ukrainaincogn... alt='Церква Святого Юрія' title='Церква Святого Юрія' height='353' width='265' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... alt='Церква Святого Юрія' title='Церква Святого Юрія' height='353' width='265' style='border: 0px;'>

Під час Корсунь-Шевченківської битви німці використовували дзвіницю церкви, як опорно-спостережний пункт. З радянських літаків на церкву скинули п’ять бомб, але жодна не влучила. У повоєнні часи у мизинівському храмі знову тримали збіжжя. Він поступово руйнувався. 1984 року науково-реставраційним інститутом «Укрпроектреставрація» було проведено обстеження церкви, виготовили креслення та фотографії з метою збереження її як пам’ятки архітектури. Але реставраційні роботи почалися лише через двадцять років, коли почалася тотальна руйнація храму.

Нині церква перебуває у гарному стані. Вона знову перетворилася на архітектурну окрасу краю, та монументальну пам’ятку дерев’яної архітектури початку ХХ століття.

Текст та фото Романа Маленкова

http://ukrainaincogn... alt='Бруківка' title='Бруківка' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

Мизинівська бруківка

http://ukrainaincogn... target='_blank' style='text-decoration: none; color: rgb(0, 68, 119);'>http://ukrainaincogn... alt='пагорби' title='пагорби' height='160' width='550' style='border: 0px;'>

http://ukrainaincogn... alt='пагорби' title='пагорби' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

Мизинівські краєвиди

Валерій Бурій с. Мизинівка

Церква Свято-Георгігвська (Юріївська), зведена на честь святого Георгія (Юрія). Спочатку в селі була лише каплиця, приписана до Водяницької церкви. На місці цієї каплиці в 1785-1786 роках було зведено дерев’яну церкву.

У ХГХ столітті церква належала до 7-го класу, землі мала 37 десятин. У 80-х роках парафія церкви налічувала 374 чоловіки, 406 жінок. У церковнопарафіяльній школі навчалося 22 учні, в тому числі 9 дівчат. Настоятелем храму був благочинний священик І. А. Лисянський.

Та давня церква перебудовувалася в 60-х роках ХГХ століття і стояла в селі аж до початку XX століття. В 1908 році місцева парафія звернулася до церковних властей за дозволом збудувати нову церкву. І сьогодні в центрі села можна побачити церкву, яка була збудована в 1908-1909 роках.

Гарні висотні пропорції церкви, її компактність і монументальність, відповідний декор ставлять споруду в ряд цікавих художніх пам’яток початку XX століття.

Звенигородський районний архітектор В. А. Захарченко ще на початку 1980-х років порушив питання перед Черкаським обласним відділом у справах будівництва та архітектури про надання церкві статусу пам’ятки архітектури.

У червні 1984 року Львівською комплексно-реставраційною майстернею Українського спеціального науково-реставраційного проектного інституту «Укрпроектреставрація» було проведено обстеження церкви, виготовлено креслення, фотограф збереження п як пам’ятки архітектури з урахуванням її історичного і природного оточення.

Пройшли роки. Прикро, що за цей час так нічого не було зроблено для збереження церкви. Вона продовжувала руйнуватись.

Навколо церкви ростуть дерева, кущі. У затінку дошки шалівки, якою оббита церква, гниють. Кілька років тому впав шпиль дзвіниці.

Питання про збереження церкви порушував і заслужений архітектор Білорусі В. І. Нечаров, який зараз живе у Звенигородці. Принагідно нагадаємо, що саме він брав безпосередню участь у розробці креслень відновленого в Звенигородці Свято-Преображенського собору.

Зараз церква вже опікується дбайливими руками. Не полишили храм без молитви люди, не полишив Господь.

Президент Київської торгової палати Микола Васильович Засульський, батьки якого свого часу проживали в Мизинівці, надав допомогу парафії села на відновлення Свято-Георгіївської церкви.

Валерій Бурій Холоменюк Иван Александрович - Народный художник Украины. Родился 14 октября 1926 г. в с. Мизиновка Звенигородского района Черкасской области. Украинец.
1948 - вступил в Киевский Художественный институт (учителя: С.Григорьев, Т.Яблонская, С.Ержиковский)
1950 - декоративный факультет, на котором он учился, был переведен в г.Львов (Институт прикладного и декоративного искусства) - Учителя: И.Бокшай, М.Лещинер, Ю.Щербатенко.
1954 - закончил институт. Диплом защитил на «отлично». Специальность: живописец-монументалист. Направлен на работу в г.Черновцы.
1955 - начал участвовать в художественных выставках (областных, республиканских). Брал участие в заграничных и международных выставках.
1965 - принят в Союз Художников Украины
1962 - выбран Председателем правления Черновицкой областной организации союза художников СССР (возглавлял организацию пять сроков - 20 лет).
1967 - Почетная Грамота Президиума Верховного Совета Украины
1970 - Почетное звание Заслуженного деятеля искусств Украины
1972 - Творческая командировка в Германию. В этом же году проведена в г. Черновцы отчетная выставка «По НДР»
1985 - Диплом I степени и первая премия Республиканского конкурса к 50-летию Стахановского движения.
1987 - Принимал участие в работе Всесоюзной творческой группы в г. Гурзуф.
1988 - Руководитель Республиканской творческой группы ''По Буковине''
1996 - Персональная выставка «Портрет» (г.Черновцы)
1996 - Почетное звание «Народный художник Украины»
1996 - Удостоен творческой степени Президента Украины Л. Кучмы
1997 - Открыта портретная галерея «Бургомистры, Премьеры и Мэры города Черновцы» к 150-летию Черновицкой Ратуши

Валерій Бурій

ХОЛОМЕНЮК ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Народився 14 жовтня 1926 р. у с. Мизинівці Звениго-

родського району Черкаської області в родині селян.
Юний Іван Холоменюк збагачувався духовно, торка-
ючись мудрості своїх батьків, людей Шевченкового
краю, спілкуючись із багатою природою, історією, куль-
турою, народною творчістю. Все це дало перший пош-
товх до навчання відтворювати на папері та на полотні
Україну. У роки війни був розлучений з рідними, які
залишилися в окупації, а його евакуювали до Казахста-
ну. Там закінчив середню школу і почав малювати.
Після закінчення курсу художнього і музичного учи-
лищ (одночасно) у 1948 р. вступив до Київського худож-
нього інституту на декоративний факультет. Коли ж у
1949 р. факультет було переведено до Львова, продовжив
навчання на факультеті монументального живопису
ЛДІПДМ.
Отримавши диплом, був направлений на Буковину до
Чернівців. Знайомство із цікавими особистостями, робота
у творчих групах, відрядження за кордон надихали худож-
ника на щоденну копітку творчу роботу. Прототипами
робіт Івана Олександровича часто була родина, а загалом—
весь Буковинський край, який став йому рідним.
З 1961 р. — член Спілки художників УРСР, а з 1962 р.—
голова правління Чернівецької обласної організації
Спілки. Цю посаду обіймав 20 років. У 1967 р. нагородже-
ний Почесною грамотою Президії Верховної Ради Украї-
ни, у 1970 р. отримав почесне звання заслуженого діяча
мистецтв України. В 1996 р. відбулася персональна вис-
тавка І. О.Холоменюка «Портрет» (Чернівці). Того ж року
він був удостоєний почесного звання «Народний худож-
ник України» та творчої стипендії Президента України
Л. Кучми. У 1997 р. відкрилася портретна галерея «Бур-
гомістри, Примарі та Мери міста Чернівці» до 150-річчя
Чернівецької ратуші.
Роботи майстра зберігаються у 25 музеях України, Росії,
Канади, США, Німеччини та Австрії.
Серед віхових творчих робіт Івана Холоменюка —
«Плотогони» (1960), «Лісоруби» (1963), «Шевченко на етапі»
(1964), «Цимбалісти» (1965), «Сіячі» (1965), «Опришки»
(1970), «Вихід на полонину» (1971), «Гори мої» (1984),
«Кобзар» (1993), портретна галерея (1955–1998).

Валерій Бурій Холоменюк Іван (14 жовтня 1926 — 22 квітня 2008), художник родом з с. Мизинівки на Черкащині; мистецьку освіту здобув у Київ. Художньому Інституті і Львівському Інституті Прикладного та Декоративного Мистецтва (1954); тематичні картини: «Т. Шевченко на етапі» (1961), «Лісоруби» (1963), «Опришки» (1970) та ін.

Визнаний найкращим портертистом Буковини другої половини ХХ століття.[1]
Державні нагороди
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28 листопада 2006) — за вагомий особистий внесок у соціально економічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю та з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності України[2]
Народний художник України (14 грудня 1996) — за вагомі творчі здобутки, особистий внесок у розвиток образотворчого мистецтва[3]
Примітки
? НАЙКРАЩИМ ПОРТРЕТИСТОМ БУКОВИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ МИСТЕЦІТВОЗНАВЦІ ВВАЖАЮТЬ ІВАНА ХОЛОМЕНЮКА // Тетяна Колосок. Телеканал «Чернівці»
? Указ Президента України № 1004/2006 від 28 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
? Указ Президента України № 1224/96 від 14 грудня 1996 року «Про присвоєння почесних звань України»
Література
Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
Тетяна Дугаєва, Ірина Міщенко. Митці Буковини. Енциклопедичний довідник, т.1.-Чернівці. 1998, стор.112
Тетяна Дугаєва. Образи Івана Холоменюка. // газета «Молодий буковинець».-1996.-2 жовтня

Валерій Бурій а?ндрівка — селище в Україні в Звенигородському районі Черкаської області, підпорядковане Мизинівській сільській раді. Населення — 43 чоловіка.
Історія[ред.]

За спогадами старожилів хутір Олександрівка утворений за часів гайдамаччини, близько 1768 року. Коли гайдамаки громили поляків у Лисянці, то поляки тікали в ліси й ховалися. Так, сім сімей утворили хутір. Він належав до Лисянки. Землі в поляків не було, їх називали однодверцями. Пан Олександр продав їм 110 десятин землі. Звідси й назва хутора, його називають ще Ляхівкою.

Поблизу хутора — ділянка лісу Губського, що називалася Свячене. Розповідають, що коли гайдамаки йшли бити поляків у Лисянку, то на цьому місці вони святили ножі, від цього й пішла назва «Свячене». Землю хуторяни купили в пана і підкорилися.

Жителі хутора під час громадянської війни боролися проти інтервентів[4].
Посилання[ред.] Портал «Черкащина»
Олександрівка у Вікісловнику?

? Сайт Верховної Ради
? Погода в Україні
? maps.vlasenko.net(рос.)
? who-is-who.com.ua

Валерій Бурій Ми?зинівка — село в Україні, Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради, якій також підпорядковані село Стара Буда та селище Олександрівка. Населення — 310 чоловік.

Село розташоване за 12 км на північний захід від районного центру — міста Звенигородка та за 20 км від залізничної станції Звенигородка.Зміст [показати]

Історія[ред.]

Із покоління в покоління жителі села переказують легенду про його заснування. Один чоловік мав п'ятьох синів. Після смерті батька чотирьох старших братів доля розкидала по всьому світі. На батьківській землі залишився молодший син. Він згуртував навколо себе людей і заснував село. Син був найменший — «мизинець», звідси й назва села.

За архівними даними, в 1900 році в селі проживало 1 058 осіб. 3емлеволодіння Мизинівки до 1917 року становили 1 227 десятин. Уся земля належала панам Ячевському, Семилевичу. До 1917 року поміщики свої землі продали селянам. Село до революції мало церковнопарафіяльну школу, в якій викладав один учитель.

Найактивнішу боротьбу під час революційних подій 1917 року вів Котик Юмен Степанович, зареєстрований до списку № 1 Українських більшовицьких осередків, в 1919 році він був повітовим старостою Звенигородці.

175 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 138 з них загинули, 76 нагороджені орденами й медалями. В 1958 році тут споруджено пам'ятник воїнам, що загинули в боях за відвоювання села.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі містилася рільнича бригада колгоспу «Ленінська Іскра», за якою було закріплено 2,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1,6 тисячі га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте тваринництво. З допоміжних підриємств працювали млин, пилорама. Також на той час працювали восьмирічна школа, три клуби, дві бібліотеки з фондом 8 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерські пункти.
Церква[ред.]

Свято-Георгіївська церква розташована в центрі села. Збудована, наймовірніше, на місці попередниці, про що свідчить надгробок на могилі священика Лисянського, який помер 1897 року. В радянський період стояла зачинена і потроху руйнувалася. Дерево подекуди струхлявіло, зруб стягнуто металевими стрижнями[2]. Нині реставрується
Сучасність[ред.]

На території села діють сільськогосподарські підприємства: СТОВ Мизинівський та СФГ «Форсінг». Створено навчально-виховний комплекс.
Персоналії[ред.]

В селі народилися:
Білокінь Юхим Леонтійович — повний кавалер ордена Слави.
Холоменюк Іван Олександрович — український живописець, заслужений діяч мистецтв України.
Джерела[ред.] Портал «Черкащина»

Посилання[ред.]
? maps.vlasenko.net(рос.)
? Дерев'яні храми України
Література[ред.]
Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.
Ресурси інтернету[ред.]
who-is-who.com.ua

Валерій Бурій Административно-территориальное деление

Мизиновка (укр. Мизинівка) — cело, центр сельского совета Звенигородского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Неморожской волости Звенигородского уезда Киевской губернии.

Мизиновскому сельскому совету подчинен поселок Александровка и село Старая Буда.
История

О возникновении села существует местная легенда. Один мужчина имел пятерых сыновей. После смерти отца четверых старших братьев судьба разбросала по всему миру. На родительской земле остался младший сын. Он сплотил вокруг себя людей и основал село. Сын был наименьший — «мизинец», отсюда и название села.

Две дороги в село
09.09.2012

В 1900 г. в селе проживало 1058 человек. Землевладение Мизиновки до 1917 г. составляли 1227 десятин. Вся земля принадлежала помещикам Ячевскому и Семилевичу. До 1917 г. помещики свои земли продали крестьянам.

Наиболее активную борьбу во время революционных событий 1917 г. вел Котик Юмен Степанович, зарегистрированный к списку №1 Украинских большевистских ячеек, в 1919 г. он был уздным старостой в г. Звенигородке. Село до революции имело церковноприходскую школу, в которой преподавал один учитель.

Памятник погибшим за отчизну в Великой Отечественной войне
09.09.2012

На фронтах Великой Отечественной войны воевало 175 односельчан, из которых 138 погибло, 76 удостоены правительственных наград.

На территории села действуют несколько сельскохозяйственных предприятий, создан учебно-воспитательный комплекс.

В центре Мизиновки стоит Свято-Георгиевская церковь XIX ст..

Свято-Георгиевская церковь
09.09.2012

Вернуться к содержанию ?
Археологические памятники с. Мизиновка

Древнерусское городище Х-ХІІІ ст. 0,5 км. на запад от села.
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии

Мезиновка, село в 7-ми верстах от Звенигорода и в 3-х от села Водяник, при ручье Немороже. В начале прошлого века, на месте села были хутора, принадлежавшие мещанам города Звенигородки, у которых еще и ныне сохраняются письменные документы на владение. Но при разделе всех казенных имуществ, между польскими вельможами, Мезиновка вошли в черту владений гетмана Ксаверия Браницкого. Гетман подарил Мезиновку с ее владельцами, обращенными в крепостных крестьян, служившему при нем Немиричу, а этот продал Сераковскому, Сераковский половину села продал Николаю Ростовскому, а другую Игнатию Антоновичу Ячевскому. Дети Ростовского Адам и Вильгельм в 1854 году продали свою часть Доминику Симонолевичу. Земли в части Симонолевича состоит 637, а Ячевского 655 десятин. Селение расположено между горами. К границам Водяницким на полях находится место, окруженное рвами и валами. Жители неизвестно почему называют его замчищем Жигмонга. Здесь же приметны в разбросанных кирпичах следы какого-то кирпичного здания. Жителей обоего пола: православных 677, римских католиков 12, евреев 20.

Церковь во имя великомученика Георгия, деревянная, построенная в 1785 году на место древнейшей каплицы, стоявшей там, где ныне сад крестьянина Почтаря, и считавшейся филией Водяницкой церкви. По штатам состоит в 7-м классе; земли имеет 37 десятин.

Закрити