Форум села Несвіч Волинської області: новини

Юрій Байбула Бували на виборчих участках і прогресивні діячі селянства, які протестували проти виборів, що проводилися різними махінаціями, а саме: скуповуванням голосів, частуванням горілкою і іншими обіцянками. Селяни, які не могли прибути до гміни, не приймали участі у виборах. Позбавлялися права приймати участь у виборах і ті, що не мали відповідного цензу осілості. В один час понад 150 селян села Несвіч не проголосувало. Вони не були допущені до голосування комісією, яка побоювалася за провал виборів. Селяни виступили з протестом і загрожували викрити махінацію на виборах. Боячись нових конфліктів, комісія допустила частину заможніших селян до виборів, інші ( в кількості 40 чоловік) так і не приймали участь у виборах. Вибори в Несвічах не проходили без сутичок з поліцією. Деяких випускали з льоху на другий день після виборів. Виборчих бюлетенів було 12. На виборах в 1921 році були присутні комуністи Олексюк Михайло і Сусь Хома, які агітували селян голосувати за кандидатів виборчого бюлетеня № 11.

***********

В 1939 році фашистська Німеччина, розпочала війну проти Польщі, в складі якої знаходилися землі Західної України і Білорусії, в тому числі і Волинь. Польща не могла нічого протиставити проти озброєних військ гітлерівської Німеччини. За два тижні польська армія перестала існувати, а рештки польської армії 17-20 вересня 1939 року відступали через село Несвіч на Горохів в напрямку до румунського кордону. 17 вересня Радянський Союз вирішив перейти кордон і увійти в Польщу. Ця звістка долетіла і в село Несвіч. Громадяни села, такі як Кубов Григорій, Кубов Володимир з іншими утворили загін озброєних селян і роззброювали польські відступаючі війська. Моральний дух польського війська повністю занепав. Цікавий факт, що роззброєння польських військ Кубов Григорій здійснював з поломаним кулеметом, без жодного патрона. Було роззброєно протягом трьох днів до 4 тисяч польських солдат. Коли в село Несвіч в’їхали радянські танки, зброя була вручена радянському командуванню. Через деякий час в селі було організовано сільську раду, головою якої було обрано Самостян Уляну. Діяльність сільської ради була спрямована на здійснення перетворень в селі. В будинку ксьондза було організовано клуб, відкрили також школу-семирічку. Спроба організації колгоспу наштовхнулася відразу на опір селян, яке шкодило спробі колгоспного виробництва. Проте головою сільської ради Твердюком Олексієм колгосп було таки організовано. Йому було присвоєно ім’я В. І. Чапаєва. Колгоспний двір був розташований на хуторі Закостілля. Колгосп на той час був ще малим, В ньому не було ні контори, ні приміщень для тваринницької ферми. На подвір’я колгоспу був звезений лише усуспільнений сільськогосподарський інвентар і робоча худоба. Бідні селяни подавали заяви в колгосп охоче (Горбачевський Іван і інші), середняки вагалися (Григорій Міщук і інші). Завершити розпочату справу колгоспного будівництва сільській раді не вдалося, так як в цей час гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Мирна праця народу була перервана. Почалася Велика Вітчизняна війна.

***********

22 червня 1941 року , в неділю, ще до сходу сонця, раннім ранком, жителі села Несвіч були розбуджені гуркотом в небі ескадрильї літаків, що летіли в напрямку на Луцьк. Про те, що почалася війна, ніхто не знав, хоч і йшла стрілянина між радянськими і німецькими літаками. Селяни все ще думали, що то маневри, і з страхом дивилися на повітряні бої, що особливо розгорнулися біля полудня. Надвечір 22 червня 1941 року стало відомо, що почалася війна з фашистською Німеччиною. 22-23 червня почалась евакуація радянських органів з Сенкевичівського району, частково нашвидкуруч була проведена мобілізація. Мобілізовані були Казмірук Сергій, Крук Олексій та інші. Натиск був раптовим, радянські прикордонні війська відступали через Несвіч, частково відстрілюючись. В середу 25 червня німецькі мотопіхотні частини вступили в Несвіч. На території села Несвіч, за річкою в повітряних боях було збито радянськими літаками німецький винищувач. Німецькі солдати проходили через Несвіч, будучи впевненими в тому, що війна, яку почала Німеччина, буде для них веселою прогулянкою. Зовнішній вигляд їх пояснював це ( рукави закачані, комірі розстебнуті, зброю несли як мисливці). На слідуючий день, як вступили німці у село, почали забирати у селян добрих коней, виганяти і вбивати свиней, забирали у селян яйця, масло, молоко, кури. Селяни, пройняті ненавистю, зі страхом спостерігали за реквізиціями непрошених гостей. Німці поводили себе досить владно, переконуючи селян в перемозі над комунізмом. Німці зігнали всіх селян з підводами, і змусили їх везти майно і озброєння далі на схід. Селяни довезли їх до Лаврова, і побачивши, що цьому кінця не буде, частково повтікали на конях, частково залишили підводи і прийшли додому пішки. Протягом двох тижнів німецькі війська проходили з Горохова на Луцьк. Вони везли величезну кількість різного військового спорядження: гармати, танки, снаряди. Побачили селяни і розправу німців з полоненими червоноармійцями. Це було на початку війни. Німці – есесівці, вирізали військополоненим, що були комуністами, зірку-п’ятикутку на грудях і на спині. Після звірячих знущань червоноармійців було розстріляно. Були і такі люди в цей час в селі Несвіч, що співчували і допомагали німецьким властям. Зразу ж було організовано в Несвічах міцну управу, призначено її голову. Після того, як вже остаточно пройшли німецькі війська, було розпущено колгосп. Селяни, які там були, втратили своє майно. Воно було забране і перевезене до фільварку, що був організований німцями на території рибгоспу. Тут ще було в той час дві конюшні, добротний будинок з цегли та руїни палацу Омецінського. Подвір’я було обсаджено сосновим і ялиновим бором. Фільварком управляв німець. Приказчиком його і заступником був якийсь росіянин, що жив до цього часу в еміграції в Німеччині. До фільварку належала вся земля від Чарукова до Коршева і по річку (колишня панська земля). Фільварок був типовим великим господарством, в якому використовувалася примусова наймана праця селян. Будинки несвічанських євреїв були перевезені у фільварок. Худоба і майно їх було забрано і перетворено у власність німецької тваринницької ферми. Спочатку на роботі використовували працю євреїв, що були взяті на облік, пізніше селян села Несвіч, що зобов’язані були обробляти певну кількість землі, визначеної на кожне селянське господарство. Всі роботи у фільварку виконували такі безземельні селяни, як Шкавронський Михайло, Домбровський Лукаш, Самостян Уляна, Глущук Віра, Олексюк Олексій з сім’єю, Міцкевич Федір з сім’єю та інші. Німецькі власті вважали, що всі безземельні або малоземельні селяни повинні працювати в цьому господарстві. Робота починалася зі сходом сонця, а кінчалася темної ночі. В кінці 1942 року управителем фільварку було призначено Пауля Коха, німецького солдата, пораненого в руку під Сталінградом. Його помічником був другий німець, також з під Сталінграда, ранений в грудну клітку. Пауль Кох, був очевидно, простим німецьким селянином, або належав до колишньої соціал-демократичної партії Німеччини. У всякому разі, з його поведінки і вчинків видно було, що він був противником воєнної авантюри фашистської Німеччини, про що неодноразово висловлювався в розмовах з селянами. Слід також сказати, що ним були розстріляні на фільварку й такі, що доносили німцям. Вся діяльність керівника німецьких властей на селі була спрямована на захист селян села Несвіч від польських націоналістів, яких натравлювало на селян-українців німецьке гестапо. Людям героїчним, чесним, працьовитим, Кох давав премії з необхідних речей в господарстві. Він міг розмовляти польською мовою. Селян, які працювали у фільварку, ніколи не ображав і не бив. Коли загін есесівців прийшов у фільварок для спалення села Несвіч, Пауль Кох стояв з пістолетом на мості і не пустив їх у село. Тоді у фільварку були здійснені вбивства, цьому не міг перешкодити Кох, він все таки не був есесівцем. Почуваючи своє безсилля і побоюючись за долю Несвіч, він постарався по швидше відправити цей загін від села. Так Несвіч було врятоване від знищення есесівським загоном. Від селян силою відбирали одяг, не дивлячись на те, що в них він був єдиним. У селян забирали також худобу, особливо свиней. Вбивати селянам свиней було заборонено, за це було встановлено різні штрафи. За утримання господарем собаки сплачувався особливий податок у розмірі 150 марок. Трудяще селянство обкладалося подушним і поземельним податками. За 1 га земельної площі селянин сплачував до 5 центнерів зерна, певну кількість м’яса, яєць і інших продуктів. З селян стягувалася і подушна подать. Найменші провини оцінювалися штрафами. Населення піддавали покаранню різками та батогами. Місцевість була паспортизована. Селяни (чоловіки і жінки) одержували паспорти з відбитком власного пальця. Найбільш підозрілі повинні були час від часу з’являтися на перевірку документів. Селян почали відправляти на роботу в Німеччину. В число таких попали Пащук Катерина, Ткачук Марія, та інші. Частині з них вдалося втекти від німецького кордону, коли навантажували поїзд. Ткачук Марія працювала в Німеччині до 1944 року. Спочатку працювала на пороховому заводі, на якому було багато дівчат-робітниць з Білорусії, України. Умови праці на заводі були важкі. Підганяли до роботи наглядачі. Годували погано. Коли організм виснажився у багатьох робітниць, адміністрація заводу почала роздавати їх поміщикам. Ткачук Марія понад один рік працювала як батрак, в поміщицькому маєтку. Після розгрому фашистської Німеччини повернулася в рідне село.

Окупаційний режим, встановлений фашистами в селі, був суворим. Багато селян голодувало навесні 1943 року. Почали ширитися різні хвороби. Не вистачало самого найнеобхіднішого, а саме: мила, сірників, гасу, дров, продуктів. Селяни, дістаючи каустичну соду, самі почали виготовляти мило, від якого ще більше розводилося вошей, поширювалися різні інфекційні хвороби. В кінці 1943 року особливо лютувала короста, тиф, і інші хвороби. Німецьке командування і пропаганда, щоб забезпечити собі спокійний тил, намагалися розпалювати ворожнечу народів на окупованій території. Так вони натравлювали поляків на українців, українців на поляків, що приводило до національної ворожнечі і різні. В 1943 році під ударами Червоної Армії німецькі війська почали відступ на багатьох фронтах. Український народ громив відступаючого ворога з тилу, розгортаючи могутню хвилю партизанського руху. Через Волинь, а також і село Несвіч проходили партизанські загони і з’єднання, що руйнували комунікації ворога. Такий партизанський загін в кількості до 200 чоловік перебував в селі навесні 1944 року. 1944 рік був роком остаточного звільнення Волині від німецьких загарбників. Влітку фронт наблизився до річки Чорногузки. Село було обкопане ровами і окопами. Радянська піхота захопила чаруківське побережжя річки. Бої за Несвіч продовжувалися 4 дні. Німецький підрозділ складався з 70 чоловік, що укріпилися на висотах із кулеметами, контролювали підступи до села. Запеклі бої велися за участок від Шумського до Винничука. На четвертий день боїв радянський підрозділ у складі 12 чоловік зробив спробу пройти до села через чаруківський міст. Спроба не вдалась, вогнем з кулеметів німці змусили відступити. Після цього з радянських окопів було проведено артилерійський обстріл, який змусив німців відступити. Село Несвіч було зайняте радянськими військами. Воїнам, які загинули за визволення села, було покладено вінки на могили. В 1955 році тіла загиблих воїнів були перевезені в братську могилу районного центру селища Сенкевичівки.

Це було влітку 1944 року. Частини німецьких військ знаходилися в селі Воютин. Друга лінія прифронтових німецьких військ розміщалася по трахтовій дорозі від Чарукова. Військові німецькі частини відступали під ударами Радянської Армії. Ці війська були деморалізованими. Зникла в них і впевненість в перемозі. Чулися слова солдат, що гітлерові приходить «капут». Німецькі солдати виїзджали по сусідніх селах збирати продукти. Становище було важким для німців. Зимою 1944 року, німці, збираючи продукти у селян, несподівано натрапили у дверях на упівців в німецькому одязі. Німці прийняли їх за радянських партизан, побачивши в них російські гвинтівки. На підводах німці швидко втекли. Виїхавши до Синюка Карпа на хутір, вони почали стежити в бінокль за рухом упівців, які направлялися на ночівлю до Тихолиза Лукаша. Вислідивши їх, німці німці поїхали назад в село Воютин. Наступного ранку в неділю німецький загін в 40 чоловік прибув на хутір Церковну. Німці знову почали збирати продукти. Селяни, ідучи до церкви, попереджали упівців, щоб ті тікали. Проте упівці доводів селян не послухали. Німці, під’їхавши до хутора Тихолиза, оточили його, відкривши стрілянину по будинках. Упівці почали відстрілюватися. Один німець був поранений ручною гранатою. Скоро німці підпалили будівлі Тихолиза Лукаша і вбили двох повстанців. Інші упівці, що відстрілювалися з горищ селянських хат, відступили. Німці намагалися спалити весь хутір, але селянам вдалося з ними домовитися про сплату їм за провину заплатити продуктами. Німці в продуктах в цей час мали велику потребу. Начальник загону був не есесівець, а простий армійський офіцер. Німці взяли викуп м’ясом, салом, яйцями, маслом і виїхали з села.

Незабаром через село Несвіч пройшов якийсь партизанський загін і зник у невідомому напрямку. Тимчасово у селі знову почали хазяйнувати упівці. Перед входом радянських військ в село упівці залишили Несвіч і рушили в лісові села, де готувалися до боротьби за свої ідеали.

Український націоналізм зародився в селі в часи гетьмана Скоропадського. До нього примкнули всього декілька чоловік. Особливої опори в селянстві націоналізм не знайшов, так як на той час в селі ще існувала община і багатих селян, майже не було. Якщо до деякої міри були селяни-петлюрівці, то тільки ті, що були силою втягнуті в петлюрівське військо. Популярністю в селі вони не користувалися, і навіть польська жандармерія мало на них звертала увагу. Вони залишили військо Петлюри після повалення на Україні Центральної Ради. Проте вогник націоналізму зберігався довгі часи в селі. З особливою силою націоналізм розгорнув свою діяльність в селі з початком війни з німцями. Німецька преса, радіо і вся пропаганда трубила про самостійну Україну. Звичайно, ця пропаганда не пропадала даремно. Вона знаходила соціальний грунт і коріння в селі Несвіч, що йшли з далекого минулого. Німецькі власті на селі почали формувати загони української поліції, яку називали шуцманами. Період 1942-1943 років в селі був періодом формування загонів українських повстанців (УПА), організованих Степаном Бандерою. Добровільно вступили в ці загони такі як Крищук Федір, Шамаєв Олександр, Крищук Афанасій та інші. Це була недоучена молодь, яка мріяла про самостійну Україну. Вони відвідували школу, де посилено діяла німецька пропаганда і агітація. Тут особливо модною була історія українського історика Грушевського. Утворивши свою підпільну організацію (ОУН), упівці почали створювати своє військо. Німці розпалювали націоналістичну ворожнечу в селі. Така боротьба відбувалася між поляками і українцями, між українцями і євреями. Євреї були взяті на облік. Почувши про масові розстріли євреїв в місті Луцьку , несвічанські сім’ї євреїв почали переховуватися з зими 1942 року в селян. Дальше у селян їм переховуватися стало неможливо, бо кожного тижня відбувалися масові облави, обшуки. Євреї на кінець зими переселилися в каплицю на польському цвинтарі, де їм деякий час вдавалося ховатися. Їх вистежили агенти гестапо. Схоплено було Лешнера Нуся з дочкою і тут же на кладовищі їх розстріляли гестапівці. Син Лешнера втік і переховувався у селян до приходу в село радянських військ. В навколишніх селах панувало УПА. Сільські хутори в 1943-1944 роках були поділені на десятихатки. Дясятихатками керували десятники. Вони повинні були на першу потребу шукати коней, продукти, і все необхідне для упівців. Почалися сутички з поляками. Поляки, які здавна проживали в селі, організовувалися в загони. Цими загонами керували німецькі есесівці. Виїзджаючи по сусідніх селах, вони займалися грабежами, вбивствами, і спаленням цілих селищ. Керівництво таким, як німці звали, карним загоном здійснював есесівець Ампель. Проживав він в Сенкевичівці. Цей загін в 1943 році виїхав в село Чаруків. Оточивши селище, почалась масова розправа над селянством. Село спалили і вбили понад 170 чоловік. Недобитих людей кидали у вогонь палаючих будівель. Таким шляхом спалені були і інші навколишні села. У вересні 1943 року цей загін головорізів на чолі з Ампелем прибув у несвічанський фільварок, організований німцями на території рибгоспу. Участь в цьому загоні брали і такі поляки села Несвіч як Янди, Максимович, Петліцький, Барнацький і інші. Вони рискали по селі, вишукуючи здобич, підказували, кого вбивати. Були видані Ампелю Скиданюк Надія і Скиданюк Євген. Після звірячих знущань Скиданюків розстріляли над річкою біля рибгоспного урвища. Ними було схоплено Глущука Михайла з дочкою, яка виступила на захист батька. Збивши їх прикладами, німці і поляки розстріляли обох над шляхом до Коршева. Важлива заслуга в цьому належала місцевим полякам. Ночами загони поляків робили вилазки з фільварку, займаючись грабежами. Однієї ночі, вийшовши з фільварку через село вони пішли хутором Романівкою і штиками замучили ні в чому не винних Синюка Миколу і Мельника Володимира. Тієї ж ночі схопили Мельника Василя. Його поклали на горб біля дороги і один з бандитів вистрілив в потилицю. Ніч була темна і постріл не став смертельним. Потім вони пішли до хутора Камінських. Там поляки вбили кулеметною чергою Камінського Михайла з дружиною. Хата і інші будівлі були спалені. Селяни села переживали важкі часи. Щоденно будували схрони. Кожен селянин будував власний схрон, а іноді декілька сімей будували громадські. Селяни хутора Церковна побудували такий великий схрон в саду Пащука Марка. Сюди було знесено найважливіше майно з багатьох дворів.

З розповідей сучасників цих подій уявляється страшна картина дійсності. Палали навколишні села, палали скирти зерна та соломи, чулась кожної ночі стрілянина. Ці страшні ночі селяни пересиджували в схронах. Бувало, зійдуться до окремої хати декілька десятків селян і, як військові, розставляють сторожові пости. При першій небезпеці люди швидко знімались з насиджених місць і тікали в поля. Щоденно життя селян погіршувалося. Не вистачало сірників, гасу, солі, цукру, ниток і багатьох інших господарських речей. Кожної ночі патрулювали упівці, вистежуючи польські каральні загони. Одного разу їм вдалося вбити поляка. Поляки есесівського карного загону вирішили влаштувати побоїще напередодні святкування польського Різдва. Вони зайшли вночі на хутір Дубенці і вирішили тихо, без шуму перерізати населення хутора. Але без шуму проникнути в будинок Ковтонюка їм не вдалося. Змушені відкрити стрілянину, поляки почали кидати гранати у вікна. Ковтонюку Степану вдалося вистрибнути і врятуватися втечею. Зчинився галас. Вбивши шістьох чоловік, поляки повернулися у фільварок. Ходили вони одягнуті у німецьку військову форму, озброєні до зубів, поводили себе владно і при найменшому опорі розстрілювали українців.

Національна ворожнеча забрала багато людей в могилу. Коли почали приближатися радянські війська, карний загін Ампеля, забираючи у селян коні і підводи, виїхав виїхав в Луцьк в напрямку на Антонівку. Деякі несвічанські поляки, хоч і не приймали участі в національній ворожнечі, але, побоюючись розправи, ходили ночувати в костел. Побоюючись нападів на костел, рештки поляків змушені були покинути село. Перед приходом радянських військ в село хазяїнами в селі були упівці. Вони спішно почали формувати свої загони для боротьби з представниками радянської влади. Формувалися сотні. Вишукувалися і інструктори, які навчали самостійників військового строю. Навчання проходило в селянських клунях. Такі тактичні навчання проводилися в клунях Пащука Марка, Шемшея Антона, Шевчука Івана, Шемшея Дениса та інших. Всю зиму 1943-1944 років націоналісти перебували в селі на квартирах селян. На початку 1944 року фронт наблизився до Чарукова. Відгриміли залпи радянсько-німецької війни. Урочисто, по святковому відзначали селяни день перемоги над фашистською Німеччиною 9 травня 1945 року. Біля школи відбувся мітинг. Силами учнів школи було дано святковий концерт. Всі раділи і плакали, поздоровляли один одного з перемогою. Мобілізовані селяни сповіщали в своїх листах для сімей про скоре повернення до дому, до мирного життя. На очах в матерів та їх дітей були сльози радощів зустрічі з рідними. Після закінчення війни село зажило спокійним мирним життям. В 1945 році Сенкевичівським земвідділом при райвиконкомі була утворена комісія по розподілу панських земель. В склад комісії ввійшли Шемшей Павло, Мальон, Гетьманук Василь. Комісія почала наділяти селян землею. Земля розподілялася відповідно до потреб селянських господарств ( 2, 3, 4 га). Селяни дружно взялися за піднесення занепалого землеробства. Розруха воєнних років не давала можливості швидко стати на шлях відродження господарства. Не вистачало робочої худоби, сільськогосподарського інвентаря, приміщень. До селян надходили відомості про організацію колгоспів в навколишніх селах. Подача заяв проводилася таємно. Було зібрано весною 1947 року 30 заяв. Відбулися загально-виборчі збори, на яких обговорювалось питання про організацію колгоспу імені Жданова. Головою правління збори колгоспників обрали Олійника Леоніда. Першими до колгоспу вступили Горбачевський Іван, Міщук Григорій, Мельник Сава, Пащук Іван, Мельник Василь, Пащук Марко, Твердюк, Шкавронський, Мельник Євка і багато інших. Після перших звітно-виборчих зборів почався масовий вступ селян-самостійників в колгосп. Селяни усуспільнювали робочу худобу і дрібний сільськогосподарський інвентар. Колгоспний двір розмістився в центрі села. На початку він був маленький, тепер він набагато розширений з побудованими багатьма тваринницькими приміщеннями. З усуспільнених колгоспниками клунь було побудовано конюшню, а в кінці 1948 року побудували другу. Спочатку земля колгоспу ще деякий час оброблялася кіньми. Усі селяни-колгоспники були закріплені за своїм парокінним запрягом. На початку 1949 року на весняно-польові роботи від Угринівської МТС прибув трактор і сільськогосподарські машини для обмолоту хліба. Поява першого трактора на колгоспних полях була досить великою допомогою для молодого колективного господарства. Селяни активніше почали вступати в члени сільськогосподарської артілі. В кінці 1949 року дві третіх селян села Несвіч були колгоспниками. Залишилася ще невелика кількість, яких в селі презирливо називали «індусами». Встановлення радянської влади в селі і організація колективного господарства не пройшли без боротьби. В селі розгорнулася боротьба між представниками радянського ладу, і упівцями. Вони палили і колгоспне майно (скирди збіжжя, солому, будівлі). Представники районних органів не могли з’являтися в село без зброї , бо в любий час могли стати жертвами цієї боротьби. В селі в 1945 році було створено винищувальну групу з комсомольців і неспілкової молоді. Приймали участь в цій групі комсомольці Іванченко Олексій, Коцюрба Володимир, Олексюк Петро, Новосад Іван, Лисиця Констянтин, Мельник Петро і інші. Групу очолював участковий міліціонер Хоменко. Група виконувала обов’язки по боротьбі з упівськими загонами і по охороні колгоспу. В село Несвіч в 1948 році прибули війська внутрішньої безпеки і разом з винищувальною групою крок за кроком почали обстежувати місця можливого перебування упівців. Зимою 1949 року цій групі вдалося натрапити на слід їх перебування. Яма, в якій знаходилися націоналісти, знаходилася під хлівом. Схрон був достатньої величини, мав два виходи. Відбулася коротка сутичка, в якій упівці загинули.

Після цього колгоспне будівництво активізувалося. Підписка державних займів (воєнних) і відбудова народного господарства проходила активно і організовано. Колгоспне виробництво з кожним роком розширювалося і економічно зростало. Після загибелі голови колгоспу Горбачевського Івана головою правління загальні збори колгоспників обрали Олійника Леоніда. З 1949 по 1954 роки голови колгоспів часто змінювалися. Причиною швидкої зміни було те, що на голів колгоспу попадали особи недостатньо кваліфіковані в сільськогосподарському виробництві. Наприклад, в один час головою колгоспу був обраний Петельський. Людина малоосвічена. Йому не вистачало знань і практичних навичок керівника великого господарства. Петельський докладав усіх сил, але нестача знань сковувала його боротьбу за швидкий розвиток економіки колгоспного виробництва. Переломним роком в розвитку економіки колгоспу імені Жданова став 1956 рік. Внаслідок масового вступу селян в колгосп дисципліна у колгоспників була слабкою. Послабленість дисципліни пояснювалася і слабістю керівництва колгоспу. В колгоспі не було достатньої кількості спеціалістів сільського господарства. Слабу продуктивність мала і тваринницька ферма колгоспу. Прибутки її були низькими. Внаслідок слабої дисципліни праці колгоспники виходили на роботу в 11 годин. Сам розподіл праці теж був погано організований. Траплялися інколи масові крадіжки зерна, буряка, картоплі, соломи, овочів і інших продуктів. Правління колгоспів на чолі з головами сільськогосподарської артілі слабо організовувало боротьбу з розкрадачами колгоспної власності, мало уваги приділялося ініціативі колгоспників. Відсутнє було і матеріальне заохочення в роботі. Звичайно, в таких випадках відбувалася швидка заміна одних голів колгоспу іншими. Олійника змінив Шишикін, Шишикіна –Петельський, Петельського - Міщук, Міщука – Калініченко, Калініченка – Трунов. Особливістю цієї заміни було ще і те, що кожен з них, вступаючи на пост голови колгоспу, обіцяв давати певну норму плати на зароблені трудодні колгоспниками. Але ці слова лишалися пустими. Ні один з голів правління не брався за організаторську роботу по зміцненню дисципліни праці та виконання своїх обіцянок. Це приводило до формалізму в роботі, до невпевненості колгоспників у заробітках на трудодні. Звідси часто траплялися зриви у колгоспному виробництві. Продуктивність праці колгоспників знижувалася, і ні правління, ні голови колгоспу не вели рішучої боротьби з недисциплінованістю в праці, з розхлябаністю, крадіжками і моральним розкладом деяких колгоспників. Загальні прибутки колгоспу знижувались, економіка виробництва слабшала. Був час, коли трудодень в колгоспі оплачувався до 33 копійок і 400 грам зерна. Були поставлені перспективні завдання в галузі розвитку землеробства і тваринництва. В 1954 році загально-виборчим зборам Сенкевичівський райком партії рекомендував обрати головою правління колгоспу імені Жданова Фесенка Митрофана Васильовича. Він закінчив сільськогосподарський вуз і добре був ознайомлений з сільськогосподарським виробництвом. Зоотехніком призначили Федосенко Єфросинію Дем’янівну. Загальні збори переобрали склад правління, нових бригадирів, свинарок, доярок, завферм, конюхів і склад ревізійної комісії. Правління колгоспу розпочало боротьбу за зміцнення трудової дисципліни колгоспників, за посилення відповідальності за доручену справу. В зв’язку з організаційним зміцненням керівництва сільськогосподарської артілі та підвищення продуктивності і дисциплінованості праці колгоспна економіка зміцніла і прибутки почали щорічно зростати.

Зростання рільництва колгоспу

1954 1955 1956 1957
Цукровий буряк в центнерах на 1 га 176 127 112 208
Картопля в центнерах на 1 га 37 23 50 70
Кукурудза в центнерах на 1 га 4 9 19 15
Валовий збір зерна в центнерах 8 405 9 336 9 076 12 471

Відповідно до цього зросла продуктивність сільського господарства в колгоспі. Набагато підвищилася врожайність полів внаслідок удобрення їх мінеральними та органічними добривами.

ц/га 1954 1955 1956 1957
Пшениця 7.7 10.6 9.1 13.1
Жито 5.21 6.8 8.6 11.5
Ячмінь 5.3 8.6 7.8 12.0
Овес 3.4 2.7 8.0 12.0

В тваринництві швидко зростало поголів’я великої рогатої худоби і свиней. В колгоспі побудували два добротні приміщення та кормокухню до тваринницької ферми. В 1957 році закінчилося будівництво нового приміщення для корів (70 голів) і свинарника (100 голів).

Розвиток тваринництва

Зростання поголів’я великої рогатої худоби

1951 1953 1955 1956 1957

172 257 260 310 396

На 100 га сільськогосподарських угідь

10.9 12.9 15.1 19.0 21.0

Зростання поголів’я свиней

1951 1953 1955 1956 1957

100 162 293 375 580

Поголів’я свиней на 100 га сільськогосподарських угідь (в штуках)

4.8 7.7 18.4 20.0 34.0

Зросла продуктивність громадського тваринництва, знизилася собівартість одного центнера тваринницької продукції по колгоспу

Роки 1951 1953 1955 1956 1957
Валовий вихід продукції в центнерах 77 180 334 387 614
М’яса на 100 га с/г угідь в ц 3.6 8.6 19.6 22.4 32
В тому числі свинини 0.6 1.4 4.8 6.4 15
Собівартість одного ц м’яса в трудоднях 22 12 8.3 6.7 6.3
Зріс і надій молока на одну фуражну корову

Продуктивність молочного тваринництва та собівартість одного центнера молока по колгоспу

Роки 1951 1955 1956 1957
Валовий надій в літрах 14 477 67 596 161 254 313 180
Надій молока на 1 фражну корову 480 1 307 2 375 2 780
Удій молока в ц на 100 га с/г угідь 6.8 39.5 86 163.2
Собівартість 1 ц молока ( в трудоднях) 12.9 7.5 5.2 3.4
Зростання грошових прибутків від реалізації тваринницької продукції

Роки 1950 1952 1954 1955 1956 1957
Грошові прибутки від молочного тваринництва 6 194 12 688 48 301 75 221 224 251 424 585
Грошові прибутки від м’ясного тваринництва 458 064 31 606 574 306 1 094270
З посиленням економіки колгоспного будівництва створились можливості для росту оплати колгоспного трудодня.

Оплата трудодня

Роки 1954 1955 1956 1957
Оплата грішми 1.47 коп 0.33 коп 1.50 коп 3.66 коп
Оплата зерном 0.77 кг 1.2 кг 1.356 кг 2 кг

Особливістю економічного піднесення сільськогосподарської галузі, починаючи з 1956 року була боротьба за збільшення валової продукції сільського господарства на 100 га сільськогосподарських угідь. Круте піднесення усіх галузей колгоспного виробництва економічно його зміцнило. Колгосп з відсталого перетворився в розвинуту багатогалузеву сільськогосподарську артіль. Дисципліна і продуктивність праці колгоспників почали зростати щорічно внаслідок підвищення їм матеріальної заінтересованості в колгоспному виробництві. Колгосп, маючи більші прибутки, зміг придбати три автомашини, побудувати вітродвигун, механізувати постачання води на тваринницьку ферму, розгорнути будівництво типових тваринницьких приміщень, придбати цілий ряд сучасних сільськогосподарських машин, інвентаря і заготовити певну кількість лісоматеріалів. Зросла і політична свідомість колгоспників. Передові з них включилися в боротьбу за забезпечення виконання взятих колгоспом зобов’язань. З розвитком колгоспного будівництва, з поширенням його економічної структури в селі виросли і нові люди - ініціатори змагання за круте піднесення усіх галузей сільського господарства. Знатними людьми стали працівники колгоспних полів і бригадир по заготівлі кормів для тваринництва Мельник Афанасій, ланкова бригади № 3 Кубова Софія, бригадир бригади № 1 Федорчук Іван, ланкова бригади № 1 Юсюк Надія, бригадир бригади № 2 Тихолиз Ліда, різноробочий Куліш Констянтин, механізатор тракторної бригади Мельник Йосип. Є цілий ряд людей, які працюють чесно, наполегливо показуючи приклад для інших колгоспників. Добре працюють їздовий бригади № 2 Сусь Петро, їздовий бригади № 2 Патола Іполит, старший конюх бригади № 2 Тихолиз Афанасій, підвозчик кормів Крук Василь, нічний сторож Свістак, грузчик Зубяк Семен та інші. На тваринницьких фермах сумлінною працею відзначилися доярки Казмірук Антоніна, Яворська Афанасія. Вони за перевиконання плану надоїв молока на фуражну корову неодноразово нагороджувалися цінними подарунками, побували на сільськогосподарській виставці в Москві. Передовими людьми села стали скотар Мельник Андрій, телятниця Новосад Афанасія, муляр Синюк Олексій. Неухильне зростання продуктивності господарського виробництва в колгоспі імені Жданова створює можливості наздогнати США по виробництву тваринної продукції на душу населення. Виступаючи перед колгоспниками, голова правління викрив усі невикористані резерви і можливості колгоспу. У своєму виступі він вказав на необхідність різко збільшити виробництво продукції тваринництва, щоб дати країні більше м’яса, молока та масла.

Колгосп має свій перспективний план розвитку сільського господарства на 1955-1960 роки. Перспективним планом передбачено такі цифри розвитку: оброблювана площа по колгоспу становитиме 1 735 га, з яких під зерновими буде зайнято 1 022 га, під технічними та городніми культурами 229 га, на поля буде вивезено 19 тисяч тон гною з розрахунку 10 тон на 1 га . Буде зібрано пшениці 18 ц з га, жита -15 ц.,вівса – 14ц.,кукурудзи -60 ц., цукрового буряка – 450 ц.,картоплі -150 ц., овочів -170 ц. з га. Валовий збір зерна становитиме 2 971 тону при 186 тисячах трудоднів. Оплата трудодня зросте до 3-ьох кг зерном. Заготовка кормів для тваринництва дорівнюватиме 3 488 т. поголів’я рогатої худоби зросте до 215 і це становитиме 20 голів на 100 га сільгоспугідь. Загальне поголів’я рогатої худоби буде доведене до 430, що становитиме 24 голови на 100 га сільгоспугідь. Поголів’я свиней зросте до 600 штук і становитиме на 100 га с/г угідь 35. Удій молока на фуражну корову буде доведений до 3 000 літрів, що становитиме на 100 га с/г угідь 336 центнерів молока. Тваринницької продукції м’яса і сала буде вироблено 86.4 тонни, що становитиме 49 ц на 100 га с/г угідь. Валова продукція вовни дорівнюватиме в 1960 р 4 центнери, що становитиме 23 кг на 100 га с/г угідь. З 1955 по 1960 рр буде збудовано в колгоспі конюшню на 100 головомісць, корівник на 200 головомісць, свинарник на 350 головомісць, силосну споруду місткістю в 3 000 тон, ставок площею в 1 га. Грошові прибутки по колгоспу зростуть від рільництва в 1954 році – 351 127 до 952 822 в 1960, від тваринництва в 1954 – 56 156 до 1 100 500 крб в 1960 р. , від інших прибутків в 1954 р – 46 706 до 32 500 крб в 1960 році. Всього по колгоспу грошові прибутки зростуть з 458 064 крб в 1954 році до 2 085 822 крб в 1960. За цей період зросте і кількість вироблених трудоднів з 118 168 в 1955 р до 168 000 в 1960 р. зростуть і видатки на трудодні з 35 425 крб в 1955 р до 1 394 885 крб в 1960 році. На один трудодень буде видано в 1960 році 8 крб 30 коп. Відійшли в минуле роки злиденного життя за часів панування панської Польщі. Тепер колгоспники вболівають за своє колективне господарство, вважаючи його своїм єдиним джерелом заможного і культурного життя. Кожного року праця в колгоспі стає легшою і щасливішою. Внаслідок збільшення кількості сільськогосподарських машин важка праця стала не страшною. Трудящі села все активніше включаючись у колгоспне виробництво, вважають його своїм джерелом культурного і заможного життя.

У селі Несвіч Луцького району відкрили меморіальну дошку загиблому Герою Назару Пасічнику

Городищенська громада у жалобі: на війні загинув житель села Несвіч

У Несвічі через скаженого пса постраждали 6 дорослих і 3 дітей - читати далі...

У Несвічі відновлюють старий польський цвинтар - читати далі...

Закрити