До 1939 року на території теперішнього села Нетреба діяв польський костел святого Яна. В 1948 році костел згорів. Нетреба належала до Борівської православної церкви. В 1999 році була побудована нова церква св. Георгія. В 2007 році церква згоріла. Зараз церква розміщується в приватному будинку і будується нова церква.

На день вшанування Георгія Побідоносця святкувала свій престольний празник церква у с. Нетреба. Люди молились, щоби в їхньому селі була церквиця і нічого для такої благородної справи не шкодували. Святиню у с. Нетреба будували з 1995 по 1999 роки. Багато зусиль та коштів було витрачено, щоб звести храм Георгія Побідоносця. Та 10 липня 2007 року від блискавки він згорів. Це був удар для усіх нетребців, які ще довго переживали шок від такої трагедії. Але Господь милостивий, і він дав їм розум смиренно прийняти цю кару та сили знову розпочати богоугодну справу з будівництва Божого храму. Складною у нетребській церкві, є й історія перебування у ній священиків. Як не надовго. Якщо ж говорити конкретніше, ніхто з них не пропрацював тут більше трьох років, дивно, але жоден з тих, які правили в храмі Георгія Побідоносця, не затримувався

Перший - отець Григорій, родом з с. Кисоричі, несподівано захворів. Під кінець Божої Служби у нього стався приступ інсульту. Не зміг батюшка дослужити й Службу. За кілька місяців після цього він помер.

Другий - отець Олег, з Рівного, пробувши у Нетребі кілька років, розрахувався. Люди розказують, що стало здоров'я підводити. Інші - що, як і кожен з нас, він шукав кращого місця, тому і виїхав.

З'явилися проблеми зі здоров'ям і в отця Ігоря, з Рокитного, який прийшов у цей храм третім. Високий тиск почав мучити у повному розквіті сил молодого батюшку. І хоч любили його прихожани за заповзятливість та вміння доводити справу до кінця, за прямолінійність і відкритість, але все ж і він розрахувався. Багато нетребців шкодують, що він пішов. Кажуть: "Якби був отець Ігор, то і церква в нашому селі вже стояла б». «Якби ж нам назад Чубика…»

Останнім у ній служив отець Давид, із Житомирської області. Але і він не затримався. Пропрацювавши близько восьми місяців, він вже збирався виїжджати, коли сталася ця страшна пожежа. Тож, полум'я охопило церкву саме тоді, коли нетребська паства залишилася без настоятеля. Незабаром 6 травня - день вшанування Георгія Побідоносця. Чи святкуватимуть цього року у с. Нетреба престольний празник, ще не вирішили. Адже нині кожна копійка на вагу золота. Будівництво храму справа нелегка і тим більше, не дешева. Районне керівництво обіцяло допомогти. Але як то воно ще буде? На сьогодні вже на іншому місці збудували фундамент, закупили блоки. Службу Божу служать нині у пристосованій сільській хаті. А священик - отець Павло приїжджає із сусіднього с. Борове. Нетребці ж мріють мати свою святиню, яка б не лише прикрашала їхнє село, але й очищала душі від грішних думок.

Історія нашого села сягає в глибоку давнину. Є кілька версій, звідки прийшла на Полісся ця незвична назва. За першою, з наголосом на -а, Нетреба , це поселення нарекли татари: саме так називалась трава, яку вони кидали під ноги і завдяки якій могли проїхати нашими глухими болотами. За другою – це місцина з дуже бідним, неродючим ґрунтом, і коли польські пани роздавали навколишні землі, пані мовила : «А цей куток нікому не треба», а писар так і записав – Нетреба.

Офіційна назва походить від легенди, яка розповідає про те, що було два брати, які втекли від пана і поселилися на окраїні біля болота. Там був невеликий клаптик неродючої землі. З часом до них приєднався ще один чоловік, потім почали приєднуватися інші люди такі ж бідні, як і вони. Невдовзі виникло поселення, воно було маленьким і нікому не потрібним. Через що й назвали Нетребою.

Хтозна, як воно було насправді, але до 1939 року це були землі поміщицької Польщі. Що цікавого відносно нашого села, це те, що наше село було прикордонним до 1939 року. За два кілометри від нашого села проходив державний кордон Польщі з Радянською Україною. В так званому урочищі «Олевське» була розташована прикордонна застава Польщі зі Сходу. Тут на великому камені, стояв пам’ятник польському королю Яну Пілсудському (камінь зберігся до нині), кругом висаджені деревами алеї, які частково збереглися до цих пір.

Справді, десятиліття «під Польщею» заклав у свідомість жителів Нетреби свій, так би мовити, генетичний код.

Територія теперішнього нашого села за часів Польщі вміщала в собі три села: Будки Борівські, Окопи і Нетреба. Нетреба була зовсім маленькою – тут було всього 28 дворів, а в Будках Борівських – 58 дворів, в Окопах – 34 двори.

Будки Борівські – була західна сторона села, Окопи – північна сторона за селом, Нетреба була східною стороною. Будки і Окопи населяли тільки поляки, а в Нетребі жили українці, росіяни і поляки. В окопах був розташований Костел, школа і гуральня. В школу ходили діти з трьох сіл. В 1939 році з Варшави направили нового ксьондза Зігмунда Вродарчика, який проводив Божу службу в костелі.

Є спогади старожилів, що він був дуже хорошим лікарем. В своїх спогадах він описує свої перші враження нашої місцевості: « Це була болотиста місцевість, весною в Рокитно не можна було нічим добратися, бо навіть вози покривала вода. А люди, котрі населяли були дуже госте приємні». Так охарактеризував людей місцевий тодішній польський ксьондз.

Але настав 1943 рік: ті події нарекли в історії Волинською різаниною. Тоді навіть ті поляки, що залишилися в селі після 1939 –го, полишили його. Серед них був 15-річний Леон Жур. Він родився і жив на території нашого села до 1943, який разом з батьками поїхав на «землі одзисканні», на далекі поліські Мазурки, що за кліматичними умовами зовсім не відрізняється від рівненського Полісся. Тут, у містечку Гижицько (яке, до речі, є побратимом нашого Дубно), член Спілки журналістів Польщі письменник прожив усе життя. Неодноразово приїздив до рідної Нетреби, до польського кладовища, цілував рідну землю. Свої спогади про нашу місцевість і село він описав у своїй книзі «Мій волинський епос». Там є такі слова : «Мої рідні Будечки, кохана села…». Його книга «Мій волинський епос», вийшла в 1997 році, друга книга «Акція В» вийшла на Мазурах в 2000 році, третя книга «Поляки і українці, загоєні рани» – в 2001 році.

В усіх трьох книгах дуже теплі спогади про наш край, нашу місцевість. Книги пройняті темою єднання, дружби і взаєморозуміння між поляками і українцями.

Через 5 кілометрів від Нетреби розташоване село Майдан Олевського району житомирської області.

Село Нетреба до 1956 року належало до Будки Борівської сільської Ради. В 1957 році Нетреба належить до Борівської сільської Ради. До 1957 року в селі нараховувалося 100 дворів.

За часів поміщицької Польщі до1939 року на території нашого села діяла чотирикласна польська школа. В 1938 році збудована нова школа, яка діяла всього один рік до вересня 1939 року.

В 1946 році побудована перша радянська школа. До 1959 року це була 7-річна школа. В цьому ж році був збудований клуб.

В 1947 році в селі організовується колгосп „ Червоний партизан". Перший голова колгоспу Ізотов Іван Васильович. В колгоспі було 5 дерев"яних хлівів, 20 корів, 30 свиней, 6 пар коней, пізніше збудована цегельня і молочарня. Колгосп сіяв не багато зернових, які сіяли кінською сівалкою і молотили ручною молотаркою. Вирощували льон, картоплю. Пізніше почали сіяти буряки, кукурудзу. 

В 1948 році збудували медпункт.

В 1959 році були відкриті дитячі ясла, збудували колгоспну комору.

В 1960 році одержали перший трактор.

В 1964 році колгосп, від’єднавшись від села Борове, став існувати самостійно. Після цього його перейменували і дали назву «Іскра». Першим очолив колгосп в селі Нетребі Сорока. Було збудовано 4 нові корівники, нову колгоспну комору, контору. Колгосп добивається високих показників в усіх галузях сільського господарства, добре розвинене тваринництво. Наші доярки добиваються найвищих показників. Вони стали передовими доярками в нашому районі. Це такі як: Ізотова П.В., Григорчук М.М. Наші хлібороби також добиваються передових результатів в районі.

В 1966 році село було електрифіковане.

В 1971 році збудовано новий клуб, два магазини, нову школу, медпункт.

В 1980 році побудовано швейну    майстерню, пошту, будинок тваринника, сушарку, млин,   пилораму, льоноагрегат, столярний цех, машинно -тракторний парк.

  В 2001 році колгосп перейменовано в КСГПП „Дружба". В 2011 році в СПП «Явір».

Сьогоднішня Нетреба, що входить до складу Борівської сільської ради Рокитнівського району, - це 170 дворів. Тут є необхідна для повноцінного життя інфраструктура: дитячий садок «Калинонька», загальноосвітня школа, клуб та бібліотека, фельшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку та три магазини – кооперативний і два приватних.