Історія заснування селища Нова Одеса /Алєксєєвське до 1739р., Федорівка до 1832р./ відноситься до початку ХVIII ст. Першими поселенцями в цих краях були старообрядці, що тікали в малозаселені землі під час особливих гонінь в центральних областях Росії. Докладний опис селища Алєксєєвське залишив князь Мініх, під час свого походу на Туреччину в 1737р. Російські війська зупинилися табором на місці сучасного села Троїцьке, а на місці села Нова Одеса на карті Мініха було позначено досить велике село старообрядців, в якому вже тоді існувало дві церкви. Основним заняттям жителів цього краю було землеробство (особливо розведення коней, великої рогатої худоби та овець). В річці Південний Буг, її притоці Гнилий Єланець водилося багато риби, а в плавнях цих річок – бобри, в неосяжних степах, покритих високою травою, водилося багато звірів, диких тварин. Часто в ці краї, навіть з Запоріжжя заїжджали козаки на звірині гони та рибні лови. В російсько-турецькій війні 1768-74р.р. запорожці приймають активну участь в боях проти турків, за що царський уряд виділяє по річках П.Бугу і Інгулу землі для їх поселення. Тут же поселяються вихідці із Туреччини, молдовани, волохи, болгари та інші придунайські християни, що перейшли на бік Руських військ в ході війни. Головним питанням, на приєднаних, по Кучу-Кайнарджийському миру, землях, була організація захисту їх від нападу турків. З цією ж метою в селах понад Бугом було розміщено Дніпровський та Херсонський пікінерні полки (вид пехоты в европейских армиях ХVI-XVII в.в.), озброєні пиками ці полки були навербовані з запоріжців, гусар і донських козаків під командуванням генерала Гейкіна. Всі ці військові полки заснували досить великі села серед яких по перепису 1787р. Згадується село Федорівна. В Федорівні цього часу було 56 поселенських дворів 166 осіб чоловічої статі. Цікаво, що поселення Федорівна, Новопетрівське, Кашперівка, Гур’ївка і інші села вниз по р. П.Буг позначенні як села вербованого козачого війська. Походження назви с. Федорівка в документах не знайдено, але за переказами старожилів, одним із перших тут оселився /осів, осадчий/ запорізький козак Федір. Хутір Осадчого Федора уже в 1774р. Розрісся до розмірів села. І зберіг за собою назву імені першого осадчого. Характерно, що за родом першого поселенця закріпилося і прізвище Осадчий, яке і в наші дні носять потомки піонерів заселення краю. Створена ця військова сила для захисту кордонів в 1785 році реорганізується в Бузький єгерський корпус, командуючим якого було призначено М.І. Кутузова. В складі корпусу був і Бузький козачий полк. З початком 1787р. в новій русько-турецькій війні, Бузькі козаки приймають участь у взятті фортець Очакова та Ізмаїла, потім полк був переведений на охорону Чорноморського узбережжя. Митарства й вічні походи в кінець розорили козацтво і коли їх в 1796р. знову поселили по своїх селах, то цар Павло і нічого кращого не міг придумати, як розпустити в 1797р. полки, а всіх козаків повернути в кріпацтво. В 1801р. поселенці посилають «до двору» своїх хода таїв, капітана Хмельницького і Солтикивського з проханням звільнити їх з селянства і повернути в козацький стан. Міжнародне становище цього часу було досить напруженим. Царський уряд готувався до війни і йому конче потрібні були військові сили, необтяжливі для казни й з високими бойовими якостями. Такими силами могли бути хоробрі козацькі полки. Уже в 1803р. Олександр І поновлює Бузьке козацтво. Бузькі козаки виправдали розрахунки царя. В Вітчизняній війні 1812р.

Более подробную информацию на http://newodessa.at.ua/