Багаття розсікало гострим вогняним ножем густі вечірні сутінки, над скошеною травою глухо падали налякані полум’ям коники, пахло чебрецем і конюшиною.

Колгосп «Мировая революция» ще до війни у мільйонерах ходив, на Всесоюзній сільськогосподарській виставці мав свій стан. Коноплі місцевого сорту «новослобідський кряж» давали по 14 центнерів волокна і по 12 центнерів насіння з гектара. Найвищий урожай поліського лану України.

Перед війною Миколі Підшивайлову одинадцять сповнилось. Пригадує, як батько з напарником повів у поле коней пасти і його з собою взяв. Щоб на конях вчився їздити і до роботи звикав. Батько приніс хмизу, розклав багаття.

У ніч на Івана Купала біля ставка, що в центрі села, збиралися юнаки й дівчата Вони палили березову кору, співали пісень. Не думаю, щоб вірили в легенду, ніби вночі небесний вогонь зійде на кущі папороті і та розцвіте чарівною квіткою. Проте давній звичай у Новій Слободі всі любили. Навіть старі виходили до ставків, щоб подивитися, як розважається молодь. Наче серцем чули, що недовго будуть їхні діти та онуки веселитися.

Восени 1941 року фашисти налетіли на село. А взимку 1942-го вони розстріляли Івана Андрійовича Чернякова, Тимофія Григоровича Кагітіна, Петра Семеновича Борошна, Омеляна Дмитровича Махлєєва, Марію Петрівну Гончарову, Христину Антонівну Червякову, сім'ю Івана Ілліча Бедіна — всього більше двадцяти колгоспників, сто чоловік вивезли в Німеччину на каторжні роботи. Колишній голова колгоспу «Мировая революция», секретар підпільного райкому партії Іван Іванович Висоцький був схоплений і закатований гестапівцями.

Жорстокий терор і репресії не зломили жителів. Вони все частіше поглядали на Новослобідський ліс, де починав діяти партизанський загін Семена Васильовича Руднєва.

В травні 1942 року, коли в селі з'явилася група поліцаїв-грабіжників, партизани вщент розгромили її. Окупаційна влада сполошилася не на жарт. Військовий комендант Путивля звернувся до командування з просьбою допомогти бойовими підрозділами, щоб знищити партизанів.

22 червня фашистські підрозділи підійшли до села і, побоюючись засідки, окопалися в полі. Звідси й почали обстрілювати Нову Слободу. Загорілись хати, хліви, паркани. Вулиці огорнув чорний дим.

Люди поспішили до лісу.

30 червня у Новослобідському лісі відбувся мітинг, в якому взяли участь близько тисячі народних месників. Перед партизанами виступили комісар Путивльського об'єднаного загону С. В. Руднев, начальник штабу Г. Я. Базима. командир роти П. С. П'ятишкін.

— Нас, комуністів-партизанів — організаторів всенародної боротьби проти фашизму в тилу ворога, підтримують всі чесні люди, заявив Павло Степанович П'ятишкін.— Ми не одинокі. Сила наша -в тісному зв'язку з населенням.

На мітингу висловили своє бажання вступити в об'єднаний партизанський загін жителі Нової Слободи Панас Лазарович Бакаев, Георгій Іванович Замула, Сергій Кирилович Погрібний, Іван Тимофійович Волій, Михайло Данилович Биков, Іван Іванович Черняков та багато інших. Вони прийшли зі своїми гранатами, мисливськими рушницями, а то й просто з самопалами. Лісник Замула почувався тут господарем: знав кожну стежечку, кожну галявину й кущик. А ще він був ворошиловський стрілець: до війни в районній школі Тсоавіахіму, якою керував С. В. Руднєв, досконало вивчив кулемет.

Путивльський об'єднаний партизанський загін Ковпака—Руднева поповнювався з кожним днем. Цього боялися окупанти, які відчували на своїй спині силу партизанських ударів.

Мадяри-хортисти 3 липня побатальйонно вступили в Нову Слободу. Розрахунок був простий: швидкострільними гарматами вдарити по лісу, знищити на західній околиці партизанів. І, притиснувши месників до монастирського Городка, покінчити з ними раз і назавжди.

Оточивши суцільним кільцем тисячогектарний ліс, карателі пред'явили ультиматум: здаватися. Ліс таємничо мовчав.

Окупанти нав'язали бій. Два дні вони тіснили партизанів до Городка. Захопивши частину лісу, підпалили дзвіницю монастиря. Партизани відвели підводи за цегляні стіни Городка, дітей і поранених сховали в підвали.

б липня з боку Лінового на південну околицю вийшов ще один ворожий батальйон. Карателі розпочали атаку.

Шлях батальйону загородила група Георгія Замули. Із двох станкових кулеметів вона впритул розстрілювала хортистів. Багато карателів загинули, рештки кинулися до болота і, зав'язнувши в баговинні, теж знайшли могилу.

У рукопашному бою загинули герої-партизани Георгій Замула, Тихін Козачонок, Тетяна Бикова, Василь Рожков. Вони з честю виконали свій обов'язок, прикрили відхід загону.

Бій ущух пізно ввечері. Народні месники, перехопивши ініціативу, перейшли в наступ. Вони знищили ворожі гарнізони в Новій Слобідці і Слобідці, у Першому торфоселищі, розірвали кільце оточення. У вирішальний момент на допомогу прийшли Конотопський, Кролевецький, Глухівський та Шалигінський загони.

Неспокійною була ніч на Івана Купала. Не чулося дівочих співів біля ставка, ніхто не кидав вінків на воду, не розводив багаття. А вранці 7 липня село з усіх боків оточили фашисти. Об'їхали на мотоциклах усі вулиці, прокричали в радіо динаміки: «З дворів не виходити, не ховатися, сидіти в хатах!»

Розправа почалася з південної околиці села. З вогнем і мечем головорізи пройшли по вулицях, спалили Козлівку, Синюківку, Прилепи... Впали від куль десятки дітей і їх матерів.

Микола Єгорович Підшивайлов, бригадир першої рільничої бригади, добре пам'ятає той кривавий день.

— Не знаю, як пережив той жах, як остався живий,— розповідає він.

— Бачив, як у двір зайшли два головорізи, в темно-жовтих гімнастерках, з засуканими по лікті рукавами. В діжці з водою помили руки, що були в крові, увійшли в хату. Від першого пострілу впала мати. Домна Дмитрівна, їй було тридцять сім, від другого — тітка, Антоніна Кузьмівна, мала тридцять шість років. Потім розстріляла двоюрідну сестру Уляну, дев'ятнадцятилітню, семирічного брата Павлика зарізали кинджалом. Мене вбивця витяг із-за комина і вистрілив...

Микола отямився — весь у крові. Переляканий, вбіг у хату Харитона Павловича Підшивайлова, свого сусіда. А там — шістнадцять трупів. Тоді через городи метнувся до лісу. На луках, заплутавшись у травах, упав. Увечері хлопця підібрали два старики. Вони перев’язали йому рани, поклали спати під ожередом сіна.

Так і ріс серед добрих людей. Не повернувся батько з фронту, залишився круглим сиротою.

Важка доля судилася. Школу в чужих черевиках закінчував. Не вистачало зошитів і книг. Частенько на дідусевому столі не було хліба. Голова виконкому сільської Ради хотів у Путивльську школу-інтернат влаштувати, але хлопець не забажав розлучатися з дідом.

Багато років спливло, як води в Сеймі, а мені той кривавий Іван Купала не забувається,— мовить Микола Єгорович.

І не забудеться,— додає голова колгоспу «Мировая революция» Микола Романович Черняков, теж очевидець липневої голгофи.
Йому було того літа п'ятнадцять років. Мати, всупереч наказу карателів, встигла випровадити сина з коровою в ліс. Тільки цим і врятувався від смерті.

Увечері, коли головорізи залишили село,— каже Микола Романович,— я повернувся додому. Все в диму і вогні, на вулицях — трупи. На Ковалівській і Церковній, що в центрі села, трупи без голів, без рук і ніг. Перед очима й зараз дві мертві жінки з убитими донечками на грудях. В руці однієї дівчинки — шматочок хліба.

Про звірства, вчинені фашистами на окупованій території, свідчать пам'ятники і меморіали Нової Слободи. їх сім у селі.

Один — на площі, біля Партизанської вулиці, в затінку верб, беріз і кленів. Його названо пам'ятником Скорботи. Він нагадує про те, що в Новій Слободі з 1139 дворів було спалено 760, закатовано і розстріляно 586 жителів, з них 256 жінок, 70 дітей від одного до десяти років, 260 підлітків і стариків.

Імена загиблих висічені на дев'ятнадцяти мармурових плитах, вони — в серцях і в ділах односельчан. На вшанування пам'яті земляків у селі кожної п'ятирічки проводиться 586 трудових вахт. А комсомольці-механізатори щороку відпрацьовують 586 надпланових годин і зароблені кошти перераховують у Фонд миру.

У середній школі відкрито історико-краєзнавчий музей «Нова Слобода», де зібрано рідкісні документи і матеріали про минуле та сучасне села. Особливо хвилюючими є експозиції «Наші земляки на фронтах Великої Вітчизняної війни», «В рядах народних месників», «Новослобідська трагедія».

За виявлену мужність в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів в роки війни і досягнуті успіхи в соціально-економічному розвитку Нова Слобода нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

...Село щороку справляє по 10—12 весіль. Юнаки і дівчата знайшли ту чарівну квітку, яку ще ніхто не зустрічав на кущах папороті. Квітка ця — щастя мирної творчої праці.