|
Сотня неколаборантів і партизан Василь 27.09.11 У Львові стоїть суха й тепла погода, яку так і хочеться назвати золотим вереснем. Цей евфемізм, щоправда, зіпсутий спогадами про вересень 1939 року, з якого у Львові розпочалася кривава осінь. Приміщення Музею „Тюрма на Лонцького”, який за часів української влади був одним з основних об’єктів Інституту національної пам’яті. Не стало української влади, закінчилася й пам’ять. Але музей працює й бореться. Працює експозиція, проводяться громадські, пропагандивні, просвітницькі заходи. Щонеділі тут відбуваються лекції, творчі зустрічі, читання, демонстрації тематичного документального кіно. Минулої неділі саме в актовому залі музею, за який служить тюремний коридор, відбулася презентація книжки „Колаборанти” Василя Шпіцера. Умовними опонентами йому виступили публіцист Ярослав Сватко та лауреат Шевченківської премії Ігор Калинець, поет і дисидент. Власне, вони й не були опонентами, а лише учасниками живої, надзвичайно актуальної дискусії. Ідея цієї праці у Василя Івановича Шпіцера виникла на ґрунті антиукраїнської кампанії з боку російських імперіалістів і польських шовіністів. Найстрашніше є те, що ці „-істи” мають прихильників у європейських структурах. Паплюження України триває усюди: і ззовні, і всередині. Василь Шпіцер у своєму вступному слові зазначив, що ті, хто колаборував, або ж і служив у Вермахті, намагаються судити українців Дем’янюка, Калимона, влаштовуючи над ними судилища, аби приховати свої злочини проти людства. Автор у своїй невеличкій за обсягом, але глибокій за змістом праці зумів розкрити і сутність терміну „колабораціонізм”, і приналежність до цього явища практично усіх держав Європи. У списку держав, які тісно співпрацювали з гітлерівською Німеччиною, Україна явно пасе задніх, пропустивши вперед себе і зухвалу Росію, і нібито дружню Польщу, а також Угорщину, Румунію, Хорватію й Словаччину. Василь Шпіцер, фактично, першим почав розорювати ниву цієї незвіданої теми. Ярослав Сватко у своєму виступі відмовився опонувати автору в темі європейського колаборантства, зазначивши при тім, що не вважає себе кращим за автора дослідником саме в цій площині. Я.Сватко акцентував увагу на тому, що в державі відсутня концепція опору інформаційній війні, яка ведеться проти України. Тому, зазначив він, Василь Шпіцер своєю працею долучився до партизанського руху в цій війні, яку ведуть не так багато осіб. Ігор Калинець похвалив автора і рекомендував йому ознайомитися з творами ще кількох „орачів цієї ниви”. І.Калинець також розповів про колаборантство на особистому рівні серед інтелігенції та й не тільки в СССР, а також навів кілька цитат Я.Дашкевича про колабораціонізм. А далі ведуча презентації, відома журналістка Вікторія Садова, яка тепер працює у музеї „Тюрма на Лонцького” і доклалася якнайбільше до організації заходу, надавала слово для виступів почесним гостям та усім охочим. Микола Пшевлоцький зазначив, що окрім захоплення публіцистикою, В.Шпіцер є активним партійцем і був хорошим міським головою, а також повідомив присутнім, що агенція „МедіаСтар. Топ- Науковець Петро Шеремета запропонував перекласти текст книжки російською та англійською і розповсюдити її на Схід і на Захід, а особливо для депутатів Європарламенту, які голосували проти Степана Бандери, чим розсекретив в деякій мірі плани видавця книги – Львівської обласної організації КУН. Богдан Горбовий від імені Товариства наукових викладів ім. П.Могили висловив вдячність автору презентованої книжки і задекларував готовність здійснити переклад англійською. Гість з Івано-Франківська, голова ОО КУН Богдан Борович висловив вдячність за запрошення, подякував своєму колезі – колишньому міському голові Львова, а також розповів про розкопки на Франківщині у Дем’яновому Лазі та с. Пшеничниках. Його розповідь ілюструвалася на екрані документальними кадрами. Богдану Боровичу за сприяння львівських конгресівців вдалося домовитись про співпрацю з музеєм у галузі досліджень періоду окупації Західної України у 1939–1941 рр. в обмін на домовленість проведення презентації книжки В.Шпіцера в Івано-Франківську. Після недільної презентації демонструвався кінофільм „Золотий вересень” львівських кінодокументалістів, назва якого жодного стосунку не має до Львівської золотої осені, а розповідає про пекельні події на Західній Україні 1939–1941 рр. Ігор ДАНИЛИХА |
29 вересня 2011
|
| Закрити |
