Бажаєш отримати житло та всебічну турботу – їдь в Обичів на роботу!

Про що ми пишемо? Про що сперечаємося до хрипоти? У кого годинник дорожчий? Чи в кого мітинг триваліший? Як хтось автівки міняє, а дехто ледь на пенсію-зарплату виживає... Як важко в місті жити, чи про село, де нічого робити... Порядок денний – животіння... навіть не виживання і, тим більше, не розвиток... Досить! Набридло! Захотілося знайти таких людей, які в будь-яких умовах здатні згуртуватися і щось робити. Які не бідкаються, а на власному прикладі показують іншим, що здатні змінити життя на краще... І змінюють!

Село Обичів Прилуцького району – чудовий тому приклад. Нині тут працюють над реалізацією соціального проекту. Дійові особи: інвестор та сільський голова з громадою. Житло, роботу, гідну заробітну плату і всебічну підтримку вони обіцяють всім родинам з дітьми, які переїдуть жити до їхнього села...

 

Зі студентської лави – в крісло голови

Керманич мальовничого населеного пункту над Удаєм 32- річний Сергій Вовченко переконаний, що у його малої батьківщини є майбутнє. І не просто переконаний, а все робить для того, аби це довести. Цього невтомного сільського голову шанують і поважають в селі, бо за дванадцять років головування зробив багато, а в планах – ще більше. Останні вибори довели, що недарма просидів у владному кріслі понад десяток років – 95 відсотків населення з трьох сіл, які входять до сільської ради: Обичів, Заудайка, Радьківка — віддали свій голос саме за Сергія Вовченка.

«Зі студентської лави одразу в крісло сільського голови, – посміхається пан Сергій. – Коли інші мріяли і все робили для того, аби лишитися в місті, я твердо вирішив, що хочу, здобувши освіту, повернутися до рідного краю.  Люблю своє село, людей. І впевнений, що кращого місця годі й шукати для комфортного життя: поряд автодорога Ніжин-Пирятин, двічі на день ходить рейсовий автобус до Прилук, поблизу селище Мала Дівиця із залізничною станцією, ринком та іншими соціальними об’єктами. Решта – в Обичеві. У нас село газифіковане, є центральне водопостачання. Є де працювати. Заробітна плата у діючих господарствах не гірша, а, можливо, й краща, ніж у місті. Функціонують дитячий садок, школа, за яку ми нині боремося і обов’язково виборемо. Працює ФАП, яким завідує молодий фельдшер Віталій Різниченко. Він здібний, чуйний і працює, до речі, за фахом».

 

Діток будемо ростити – школу не дамо закрити!

Обичівська ЗОШ І-ІІ ст. налічує 23 учні, а це, на жаль, не відповідає нормам сьогодення. Альма-матер вважається малокомплектною, тому не отримує державної субвенції. Почалися розмови про закриття освітнього закладу. Та сільський голова налаштований рішуче і обіцяє, що стоятиме горою за берегиню села – так він називає сільську школу. Тим паче, що й підтримку гідну знайшов в інвестора та громади.

«Саме з неприємної звістки про закриття малокомплектних шкіл і почав зароджуватися спільний соціальний проект між сільською радою і товариством «Прилуки – Гарантбуд», що здійснює господарську діяльність на нашій території. Наше завдання, передусім, залучити до села родини з дітьми дошкільного та шкільного віку. Зі свого боку ми обіцяємо переселенцям з інших міст, сіл чи то районів забезпечити їх насамперед житлом. Причому купити будинок чи винайняти його — розглядаємо по кожній сім’ї індивідуально. Роботою з достойною заробітною платою також забезпечимо. Крім того, по сільраді нині налічується двадцять п’ять дітей дошкільного віку – це на третину більше, ніж років п’ять тому. Вже цього року до першого класу мають піти восьмеро дітлахів. Ще у селі за останні роки зросла народжуваність – це неабияк важливо».

Успіх соціальної програми виявився не за горами. Вже одна родина з Києва перебралася до Обичева. Торчевські виховують трьох дошкільнят – реальна перспектива для освітнього закладу. Інша родина із села Смош Прилуцького району – багатодітна, двоє з п’ятьох дітей – шкільного віку. Вони вже «на валізах». Лишилося тільки деякі нюанси з документами врегулювати. Та й молоді обичівські сім’ї вже не надто поспішають до міста, як це було раніше, бо в селі за останні роки вдалося відкрити сучасний утеплений дитячий садок «Капітошка» з усіма необхідними зручностями. Та й робота є для тих, хто справді хоче працювати.

«Основним роботодавцем було і залишається господарство «Прилуки – Гарантбуд»,  створене у 2009-му році. Товариство стрімко розвиває тваринництво, зокрема спеціалізується на свинарстві, а нещодавно взяло курс ще й  на вівчарство. Нині вони – фактичні лідери із виробництва м’яса в районі. А минулого року товариство взяло в оренду 250 гектарів землі і почало займатися рослинництвом, – розповідає сільський очільник. – Також працевлаштуватись можна на Малодівицькому комбікормовому заводі ТОВ «Крок-УкрЗалізБуд», хлібоприймальному підприємстві «Наташа-Агро», у ТОВ «АгроКім», що орендує паї у селян. Робота для молодих родин з дітьми є. А для їхньої малечі я гарантую безкоштовне харчування у садочку. Всебічну підтримку їм обіцяє і господарство, яке, до речі, зареєстроване у нашій сільраді і платить податки безпосередньо до сільського бюджету».

 

Справжній господар не обіцяє, а конкретно допомагає

У 2009-му році підприємство «Прилуки-Гарантбуд» придбало виробничий майданчик в Обичеві, де від двадцяти приміщень занедбаного свинокомплексу залишилися лише розвалюхи. У березні 2010-го – у заново відбудований свинокомплекс молодого господарства завезли знаних у всьому світі своїми продуктивними показниками та якістю м’яса свинок генетичної компанії PIC (англійська селекція). Наразі поголів’я налічує близько семи тисяч. Реалізують продукцію на Прилуцький м’ясокомбінат. Кормовою базою частково забезпечують самі себе, решту закуповують у місцевих фермерів. Мають власний комбікормовий цех. Нині взяли курс ще й на вівчарство. Розпочали з 250-ти овечок, до кінця року планують довести поголів’я до тисячі. Умови праці в господарстві європейські, як і умови утримання тварин, запевняють місцеві працівники.

Окрім господарської діяльності, керівники підприємства не забувають і про всебічну підтримку села. Нинішній соціальний проект, який втілюють в життя інвестор та сільська рада, не єдиний і точно не останній, запевняє директор ТОВ «Прилуки-Гарантбуд» Дмитро Рожко.

«Торік свої двері для мешканців села відкрив сучасний храм, – продовжує Дмитро Миколайович. – Сільські жителі звернулися за допомогою, мовляв, своя святиня Обичеву конче потрібна. Ми підтримали. І сільська рада не лишилася осторонь, і громада у свою чергу. Адже так важливо, щоб  кожен зі свого боку робив усе можливе для покращення життя. Тепер ще плануємо впорядкувати територію і розбити поряд невеличкий парк. Також у 2015-му році ми започаткували виплату фінансової допомоги у сумі десять тисяч гривень молодим родинам з дітьми, що зареєстровані і проживають на території села. Гроші виплачуємо частинами: при народженні, коли дитина йде у садочок і коли збирається до першого класу. По тисячі гривень отримують школярі-відмінники у кінці кожного навчального року. Намагаємося всебічно підтримувати село: чистимо дороги від снігу взимку, навесні допомагаємо з оранкою. У нас постійно з’являються нові робочі місця, бо розширюємо тваринницьку базу. У планах – посадити сад, зайнятися бджільництвом».

 

Ложка дьогтю в бочці меду...

Окрім зробленого, сільський голова Сергій Вовченко обіцяє, що вже скоро на вулицях Обичева стане світло і у вечірній час. Асфальтове покриття також полатають.

«На виконання цих заходів із сільської казни планується виділити 500 тисяч гривень, – наголошує керманич. – Адже доходи наші зросли, орендна плата з юридичних осіб та єдиний фіксований сільгоспподаток – ключові джерела надходжень. Торік, наприклад, отримали 590 тисяч гривень, цьогоріч плануємо отримати на 15% більше. Це чудова можливість вкладати у соціальний розвиток села. У минулому році місцевому підприємцю дали в оренду під кафе частину будинку культури. Тепер за орендовані кошти плануємо упорядкувати приміщення, відремонтувати сходи».

Та ложка дьогтю у бочці меду обов’язково знайдеться. Не приховує цього і сільський голова. За словами Сергія Миколайовича, хочеться зробити набагато більше, але бюрократична державна машина, на жаль, не дає.

«Простий приклад. Вирішили на території садочка та школи облаштувати дитячий майданчик за кошти сільської ради. Вже й вісімдесят тисяч гривень підготували. А виявляється, не маємо права встановлювати майданчик, бо земля, де розташовані садочок та школа, перебуває на балансі управління освіти. На жаль, не завжди виходить так, як   хотілося б. То законодавство недолуге, то палиці в колеса хтось починає вставляти. Але вихід ми обов’язково знайдемо».

 

...Вміло господарювати – справа непроста. Та  реальна. І підтвердження тому ми знайшли. Як кажуть у народі, діло майстра боїться. Нехай же і надалі робота приносить задоволення, а віра в завтрашній день стане постійним супутником для тих, хто робить добрі справи.

Сніжана БОЖОК