|
Запитання
Погода в озірні
Погода в озірні
Відповідь
-
-
Запитання
Скільки років селу
Скільки років селу
Відповідь
-
-
Запитання
історія села Озірна
історія села Озірна
Відповідь
-
-
Запитання
координати плем станції
координати плем станції
Відповідь
-
-
Карпенко Михайло Іванович у 1961 - 1974 роках працював маркшейдером Ватутінського шахтобудівельного управління. Народився 19 червня 1924 року в селі Озірна на Звенигородщині. Закінчив Донецький політехнічний інститут. Від 1974 року мешкає у м. Самара (Росія), де також тривалий час працював маркшейдером. У 1992-2002 роках - голова Самарського обласного національно-культурного центру 'Промінь'. Був членом координаційної ради Товариства зв'язків зі співвітчизниками 'Україна', членом правління та заступником голови Товариства українців Росії. Редагував Самарську обласну україномовну газету 'Промінь'. *** 'Не было бы Карпенко, не было бы и 'Проминя' Михаил Иванович Карпенко. Родился 19 июня 1924 года в деревне Озирна Черкасской области. Работает маркшейдером в АО 'Спецстрой'. Председатель 'Проминя', заместитель председателя Объединения украинцев России, член совета общества 'Украина' и Украинского Всемирного координационного совета. Кто-то сказал: 'Не было бы Карпенко, не было бы и 'Проминя'. Михаил Иванович запротестовал в ответ: 'Другие бы создали украинский центр!' Не будем гадать, но то, что центр появился, работает, то, что сделано невероятно много в столь короткий срок, - большая заслуга головы 'Проминя'. Порой приходится решать почти неразрешимые задачи, проявлять недюжинные дипломатические способности, вникать в сложные и запутанные организационные вопросы, встречаться с представителями властей разного уровня, до министра включительно. Наверное, если бы Карпенко захотел, он смог бы экстерном закончить институт международных отношений... Молодому украинскому пареньку довелось хлебнуть лиха сполна. В сорок втором угнали его фашисты в неволю. Работал на немецком химзаводе три года, пока не освободили американские войска. Отказался он от всех предложений уехать за рубеж, ибо днями и ночами мечтал об Украине. Судьба, видимо, решила, что с него достаточно, и избавила от мук сталинских концлагерей: дома у Карпенко сохранились выданные перед самой войной комсомольский билет и шестимесячный паспорт, по которому он смог получить новый. В 1947-м окончил сельскохозяйственный техникум и почти десять лет трудился агрономом Звенигородского плодо-консервиого завода. Оказалось, однако, что призвание у парня в ином. Он неожиданно поступает в Донецкий политехнический институт, получает профессию маркшейдера. И с 1961 года по сей день 'подземный штурман' М.И.Карпенко никогда не жалел об избранном пути. В 1974-м он переехал в Куйбышев. Михаил Иванович гордится принадлежностью к маркшейдерскому сословию: 'Люблю свою профессию и стараюсь все делать на совесть, чтобы никто не смог предъявить мне претензий по работе'. Те, кто не знает Карпенко, удивленно поднимают брови: 'Как, он еще работает?' Те, кто знает, отвечают: 'Да. И еще каждое утро обливается ледяной водой, стоит на голове и 74 раза (по количеству прожитых лет) отжимается от пола'. А все самарцы, смотревшие телефильм 'Увлечения Михаила Карпенко', узнали, что он собрал прекрасную коллекцию минералов, богатую библиотеку, образцы стеклянной посуды самых необычных форм. И к тому же умеет мастерить из дерева фигурки животных и замысловатые композиции... Вот такой у 'Проминя' голова. Из книги: Александр Завальный. Украина в сердце моем. Самара, 2000. |
Церква Свято-Покровська зведена на честь свята Покрова Пресвятої Богородиці. Цю церкву збудували в 1778 році, була вона дерев’яна, належала до 6-го класу. Землі мала 43 десятини. У 80-х роках XIX століття парафія церкви налічувала 584 чоловіки, 590 жінок. Священиком був І. С. Головковський. Церковнопарафіяльну школу в селі було відкрито в сільській управі, де вчителями спочатку були писар Височанський, згодом – церковний паламар Демид Нескоромний. Лише в 1890 році було збудовано спеціальне шкільне приміщення з однією класною кімнатою і квартирою вчителя. В селі відроджено Свято-Покровську церкву, а 12 лютого 1998 року, коли відзначається Собор вселенських учителів і святителів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоана Златоуста, було освячено реконструйоване приміщення колишнього фельдшерсько-акушерського пункту. Освячення вів благочинний Звенигородського округу протоієрей Іоан Лупак. Роботи з реконструкції приміщення вела будівельна бригада на чолі з В. Г. Кулиничем, організовувала громаду церковна рада: староста О. Ф. Панасюк, дяк Л. Д. Демченко, скарбник Р. Л. Біленченко. Настоятелем Свято-Покровської церкви в селі Озірній служить ієрей Георгій Янсковський. |
Село розташоване за 5 км на північний захід від районного центру — міста Звенигородка та за 23 км від залізничної станції Звенигородка.. Через село проходить автошлях Черкаси — Умань та вузькоколійна залізниця Звенигородка — Бужанка.Зміст [показати] Історія[ред.] Село відоме з XVII століття. За переказами, назва села походить від назви місця, де стояла сторожова вежа з вартою. Це були дозорці, які постійно озирали місцевість, а при появі ворогів сповіщали людей про небезпеку. Таким чином, Озірна — це місце, з якого озирають прилеглі землі. За другою версією, назва походить від 13 озер в урочищі Озірна. Ще за однією версією, назва походить від прізвища першого поселенця Тимура Озірного. У 1778 році в селі побудовано дерев'яну Свято-Покровську церкву. У 1830 році тут почала діяти однокласна церковно-парафіяльна школа з дворічним терміном навчання. З 1887 року запроваджено чотирирічний термін навчання російською мовою. З 1900 року у селі працював фельдшер. У часи столипінської реформи в селі проживало понад 2 000 осіб, тут виникло кілька нових хуторів. У 1917 році створено сільську раду, від якої кілька депутатів було в Неморозькій волості. З липня 1920 року в селі діяв комітет незаможних селян. У 1924 році було відкрито сільський клуб, три магазини. У 1929 році в селі створено три товариства спільного обробітку землі: «Крок вперед», ім. Шевченка та ім. Петровського, — які в 1930 році об'єдналися у колгосп ім. Петровського. У 1932 році створено машинно-тракторну станцію. З 30-х по 70-ті роки повз село проходила вузькоколійна залізниця, яка сполучала станцію Звенигородка і село Бужанка. У часи голодомору 1932—1933 років померло близько 1000 жителів села. У 1991 році в селі встановлено пам'ятний знак жертвам цієї всенародної трагедії. 411 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 126 з них загинули, 71 нагороджені орденами й медалями. В селі споруджено пам'ятник і обеліск Слави воїнам, що загинули в боях за відвоювання села. У 1965 році на базі колгоспів ім. Петровського та «Прогрес» (Неморож) створено колгосп ім. Мічуріна з центральною садибою в Озірній. За ним було закріплено 4,8 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 4 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові культури і цукрові буряки. Допоміжними галузями були — городництво, садівництво, рибництво, бджільництво. На території села знаходились відділення Звенигородського районного об'єднання «Сільгосптехніки», державна племінна станція штучного запліднення тварин, метеорологічна станція. Також на той час працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека з фондом 5 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, майстерня пошиття одягу. Сучасність[ред.] На сьогодні на території села функціонують ЗОШ І-ІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, відділення зв'язку, 4 магазини; діють метеорологічна станція, ТОВ «Звенигородське племпідприємство», ПП «Урос», ПП «Сервіс-лан», СТОВ МТС «Морал», Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП», ТОВ «Агропроменерго», ТОВ НВФ «Урожай», 6 фермерських господарств. У селі відроджено Свято-Покровську церкву. Персоналії[ред.] У селі народилися: Марцюк Зиновій (нар. в жовтні 1910 р.) — головний фінансист ОУН, фінансовий референт ОУН, організатор збірок на фонд УПА. Джерела[ред.] Портал «Черкащина» Посилання[ред.] ? maps.vlasenko.net(рос.) http://stupaem.at.ua... сайт села Література[ред.] Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР. Ресурми інтернету[ред.] who-is-who.com.ua |
Озерная (укр. Озірна) — cело, центр сельского совета Звенигородского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Неморожской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. История Вернуться к содержанию ? Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Озирна, село в 2-х верстах от Звенигородки, при ручье называемом Вонюча. Жителей обоего пола 975; земли 1176 десятин. Церковь Покровская, деревянная, 6-го класса; земли имеет указную пропорцию; построена 1778 года. Вернуться к содержанию ? Метрические книги по селу Озерная находящиеся на хранении в ГАЧО Київська губернія Київська єпархія Покровська церква, с.Озірна Звенигородського повіту Неморозької волості Народження: 1875-1876: ф.931, оп.1, спр.142; 1877: ф.931, оп.1, спр.200; 1878-1885: ф.931, оп.1, спр.142; 1886: ф.931, оп.1, спр.355; 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.142; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.407; 1891: ф.931, оп.1, спр.355; 1892-1894: ф.931, оп.1, спр.407; 03.-12.1896: ф.931, оп.2, спр.38; 1897-1900:ф.931, оп.1, спр.407; 1901-1903: ф.931, оп.1, спр.355; 1904-1905: ф.931, оп.1, спр.687а; 1905-1909: ф.931, оп.1, спр.355; 1909: ф.931, оп.1, спр.687а; 1910-1917: ф.931, оп.1, спр.799 Шлюб: 1851-1885: ф.931, оп.1, спр.6; 1875-1876: ф.931, оп.1, спр.142; 1877: ф.931, оп.1, спр.200; 1878-1885: ф.931, оп.1, спр.142; 1886: ф.931, оп.1, спр.355; 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.142; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.407; 1891: ф.931, оп.1, спр.355; 1892-1894: ф.931, оп.1, спр.407; 1896: ф.931, оп.2, спр.38; 1897-1900:ф.931, оп.1, спр.407; 1901-1903: ф.931, оп.1, спр.355; 1904-1905: ф.931, оп.1, спр.687а; 1905-1909: ф.931, оп.1, спр.355; 1909: ф.931, оп.1, спр.687а; 1910-1917: ф.931, оп.1, спр.799 Смерть: 1875-1876: ф.931, оп.1, спр.142; 1877: ф.931, оп.1, спр.200; 1878-1885: ф.931, оп.1, спр.142; 1886: ф.931, оп.1, спр.355; 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.142; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.407; 1891: ф.931, оп.1, спр.355; 1892-1894: ф.931, оп.1, спр.407; 1895-1896: ф.931, оп.2, спр.38; 1897-1900:ф.931, оп.1, спр.407; 1901-1903: ф.931, оп.1, спр.355; 1904-1905: ф.931, оп.1, спр.687а; 1905-1909: ф.931, оп.1, спр.355; 1909: ф.931, оп.1, спр.687а; 1910-1917: ф.931, оп.1, спр.799; 01-09.1918: ф.931, оп.2, спр.38; 1919-02.1921: ф.931, оп.2, спр.38 |
14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці. У 1906 р. в селі побудовано дерев'яну церкву. Парафіян (1913): чоловіків - 1130; жінок - 1084. Священик - Іван Федорович Зелінський. Див.: Памятная книжка Киевской епархии на 1913 г. |
|
Закрити |