Євгеній М

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Па?рипси — село в Україні, Попільнянському районі Житомирської області. Населення становить 1104 осіб. Розташоване в 5 км від районного центру Попільня. Через село проходить Регіональна автомобільна дорога Р18 «Житомир —Сквира — Володарка — Ставище». Залізнична колія Попільня-Сквира. Парипси розташовані на правому березі річки Кам'янка, в селі є гребля, яка утворює став.

За однією з версій назва села походить від слів «пара» тобто – двоє, та «пси» – собаки.

На користь цієї версії свідчить легенда про походження назви села Опарипси, Радивилівського району Рівненської області, яка пояснює досить незвичну назву села так: воно було придбане у власність за пару добрих псів.

Цілком імовірно, що козацькі дозори, які патрулювали рівнинну місцевість з півночі від Паволочі (в напрямку Парипс) брали з собою пса або пару псів, а для перепочинку зупинялися в поселенні біля річки Кам’янка. Згодом жителі Паволочі стали називати ці дозори та жителів поселення – парипсянами, а саме поселення Парипси.

22 січня 1683 року можна вважати датою першої письмової згадки про село Парипси. Згадка про село Парипси у Інвентарі обезлюднених сіл, що адміністративно підпорядковувалися волосному містечкові Паволоч («ф. 15, оп. 1, спр.3 арк.37 зв.,39»)

У 1782–1876 роки село підпорядковувалось Житомирському повіту, а з 1876 року — Сквирському повіту Київської губернії.

У ХІХ ст. власником села Парипси був генерал-лейтенант від кавалерії Уваров Федір Петрович (1773—1824) учасникБородинської битви).

У 1811 року генерал-лейтенант Уваров продав своїй пасербиці графині Калиновській за 320 рублів села Парипси, Малі Лисівці, Миньківці, Попільня «ф. 533, оп. 1, спр.1363, арк.. 1-10»

З 1824 ороку у селі існує церква св. Стефана.

У 1842 року у селі при церкві св. Стефана було відкрито церковно-приходських школах, і у 1847 році в ній викладав один вчитель і навчалося п’ять хлопців «ф. 707, оп. 13, спр.557,арк.. 22-27»

1848 року відбулась судова суперечка між поміщицею Челишевою та її заміжніми доньками княгинями Ольгою Огінською з роду Калиновських і Севериною Плаутіновою за ґрунти сіл Парипси, Малі Лисівці і Попільня «ф. 442, оп. 159, спр.421, арк. 1-35».

Станом на 1860 рік у селі Парипси існувала з школа, в якій навчалися двадцять учнів «ф. 127, оп. 798, спр.106, арк. 2-3».

У 1918 році встановлено Радянську владу. В 1930 організовано сільськогосподарська артіль “Вперед”, згодом колгосп “Перше травня” (існував до 2006)^{[Джерело?]}.

Сільська рада почала діяти з 1932 р.

У період з 14 липня 1941 по 13 листопада 1943 року село Парипси перебувало під німецькою окупацією.

У Радянсько-фінській війні (1939-1940) загинуло 45 жителів села. У радянсько-німецькій війні брали участь 278 жителів села, з яких 114 загинули, а 239 були відзначені різними нагородами.

14 липня 1941 року під час відступу радянських військ бою з нацистськими загарбниками біля села Голуб'ятин загинув начальник комендатури 94-го прикордонного загонуГерой Радянського Союзу капітан Середа Іван Михайлович.

13 листопада 1943 року під час визволення села від німецьких військ загинув командир 9-ї роти 1318 полку Герой Радянського Союзу лейтенант Калюжний Микола Гаврилович, який похований в селі Парипси.

У селі працювали: дитячий будинок (1944-1966, директори Малюта Г.А, Жабокрицька Є.М.), лікарня (1966-1986), інкубатор (1953-1983), дитячий садок (до 2002).

Станом на 1991 рік у селі працюють фермерське господарство “Велес-Агро”, фермер Венгер О.Л., підприємці Можарівський В.М. та Пасічник В.М., а також 89 приватних господарств.

Всього в обігу 2 081,65 га. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки, кукурудза, впроваджено посіви сої.

На території села діють будинок культури, лікарська амбулаторія, бібліотека, 7 магазинів.

В загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчається 130 дітей, викладають 18 вчителів.

Символами села Парипси є герб та хоругва.

Базисом для створення символів села Парипси стали історичні події козацької доби та версія щодо походження назви. При створенні символів села Парипси за основу взяті народні перекази про те, що поселення, яке розташовувалось поблизу полкового козацького міста Паволочі виконувало роль дальньої сторожової охорони, на природному рубежі – річці Кам’янка. Також на гербі села знайшли відображення такі образи: пара псів; козак; фортечний мур; орнаментальною композицією із герба Попільнянського району; срібна корона із гербом області.

Євгеній М

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Па?рипси — село в Україні, Попільнянському районі Житомирської області. Населення становить 1104 осіб. Розташоване в 5 км від районного центру Попільня. Через село проходить Регіональна автомобільна дорога Р18 «Житомир —Сквира — Володарка — Ставище». Залізнична колія Попільня-Сквира. Парипси розташовані на правому березі річки Кам'янка, в селі є гребля, яка утворює став.

За однією з версій назва села походить від слів «пара» тобто – двоє, та «пси» – собаки.

На користь цієї версії свідчить легенда про походження назви села Опарипси, Радивилівського району Рівненської області, яка пояснює досить незвичну назву села так: воно було придбане у власність за пару добрих псів.

Цілком імовірно, що козацькі дозори, які патрулювали рівнинну місцевість з півночі від Паволочі (в напрямку Парипс) брали з собою пса або пару псів, а для перепочинку зупинялися в поселенні біля річки Кам’янка. Згодом жителі Паволочі стали називати ці дозори та жителів поселення – парипсянами, а саме поселення Парипси.

22 січня 1683 року можна вважати датою першої письмової згадки про село Парипси. Згадка про село Парипси у Інвентарі обезлюднених сіл, що адміністративно підпорядковувалися волосному містечкові Паволоч («ф. 15, оп. 1, спр.3 арк.37 зв.,39»)

У 1782–1876 роки село підпорядковувалось Житомирському повіту, а з 1876 року — Сквирському повіту Київської губернії.

У ХІХ ст. власником села Парипси був генерал-лейтенант від кавалерії Уваров Федір Петрович (1773—1824) учасникБородинської битви).

У 1811 року генерал-лейтенант Уваров продав своїй пасербиці графині Калиновській за 320 рублів села Парипси, Малі Лисівці, Миньківці, Попільня «ф. 533, оп. 1, спр.1363, арк.. 1-10»

З 1824 ороку у селі існує церква св. Стефана.

У 1842 року у селі при церкві св. Стефана було відкрито церковно-приходських школах, і у 1847 році в ній викладав один вчитель і навчалося п’ять хлопців «ф. 707, оп. 13, спр.557,арк.. 22-27»

1848 року відбулась судова суперечка між поміщицею Челишевою та її заміжніми доньками княгинями Ольгою Огінською з роду Калиновських і Севериною Плаутіновою за ґрунти сіл Парипси, Малі Лисівці і Попільня «ф. 442, оп. 159, спр.421, арк. 1-35».

Станом на 1860 рік у селі Парипси існувала з школа, в якій навчалися двадцять учнів «ф. 127, оп. 798, спр.106, арк. 2-3».

У 1918 році встановлено Радянську владу. В 1930 організовано сільськогосподарська артіль “Вперед”, згодом колгосп “Перше травня” (існував до 2006)^{[Джерело?]}.

Сільська рада почала діяти з 1932 р.

У період з 14 липня 1941 по 13 листопада 1943 року село Парипси перебувало під німецькою окупацією.

У Радянсько-фінській війні (1939-1940) загинуло 45 жителів села. У радянсько-німецькій війні брали участь 278 жителів села, з яких 114 загинули, а 239 були відзначені різними нагородами.

14 липня 1941 року під час відступу радянських військ бою з нацистськими загарбниками біля села Голуб'ятин загинув начальник комендатури 94-го прикордонного загонуГерой Радянського Союзу капітан Середа Іван Михайлович.

13 листопада 1943 року під час визволення села від німецьких військ загинув командир 9-ї роти 1318 полку Герой Радянського Союзу лейтенант Калюжний Микола Гаврилович, який похований в селі Парипси.

У селі працювали: дитячий будинок (1944-1966, директори Малюта Г.А, Жабокрицька Є.М.), лікарня (1966-1986), інкубатор (1953-1983), дитячий садок (до 2002).

Станом на 1991 рік у селі працюють фермерське господарство “Велес-Агро”, фермер Венгер О.Л., підприємці Можарівський В.М. та Пасічник В.М., а також 89 приватних господарств.

Всього в обігу 2 081,65 га. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, цукрові буряки, кукурудза, впроваджено посіви сої.

На території села діють будинок культури, лікарська амбулаторія, бібліотека, 7 магазинів.

В загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчається 130 дітей, викладають 18 вчителів.

Символами села Парипси є герб та хоругва.

Базисом для створення символів села Парипси стали історичні події козацької доби та версія щодо походження назви. При створенні символів села Парипси за основу взяті народні перекази про те, що поселення, яке розташовувалось поблизу полкового козацького міста Паволочі виконувало роль дальньої сторожової охорони, на природному рубежі – річці Кам’янка. Також на гербі села знайшли відображення такі образи: пара псів; козак; фортечний мур; орнаментальною композицією із герба Попільнянського району; срібна корона із гербом області.

Євгеній М

  Информбюро Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта продолжали успешно развивать наступление и овладели районными центрами Житомирской области Андрушевка, Вчерайше, а также заняли более 100 других населенных пунктов, среди которых крупные населенные пункты БОРЩЕВ, ВЕРЛООК, КИЧКИРЫ, Глиница, Юровка, ИВАНОВКА, ЛЕНИНА, МИНИН , Городская, Радовка, Шахворостовка, ИВНИЦЯ, Степок, Яроповичи, Волица, Зарубинцы, ЗАБАРА, МИНЬКОВЦИ, Лебединца, БРОКВЫ, ХОРЛЕИВКА, Макаровка, Андрушко, ПАРИПСА, САВЕРЦИ, Почуйки, кожанках, ТРИЛЕСЫ, НОВОСЕЛИЦЯ, Яхни и железнодорожные станции Яроповичи, Степок , ТТРИЛИСЫ, кожанках, ПАРИПСЫ, Бровки, АНДРУШІВКА.

Євгеній М

14 июля 1941 года в 10—11 часов утра колонну пограничников численностью до 200 человек, двигавшуюся из города Сквира в направлении станции Попельня, настигли 16 фашистских танков. При входе в деревню Парипсы (4 километра северо-западнее станции Попельня) пограничники решили принять бой. По сигналу командира бойцы быстро рассредоточились по огородам и заняли оборону. Одна группа во главе с помощником начальника заставы Н. Д. Синокопом залегла на высоте северо-западнее деревни. Схватка была беспощадной. Без противотанковых средств пограничники полтора часа мужественно сопротивлялись. Но силы были слишком неравны.

После боя жители окрестных деревень возле подбитых, объятых пламенем танков врага подобрали 136 убитых пограничников и похоронили их. Среди документов, найденных у них, была обнаружена записка, которая лежала в медальоне младшего лейтенанта Н. Д. Синокопа. Записка хранится в