|
Традиції Над сторінкою працювали: Керівник: Лупу Мiхаєла Василівна Пошукову
діяльність здійснювали:
Лупу Адріана,учениця 7-А класу ;
Фолоршня Северіна, учениця 11 класу;
Фолошня Ірина, учениця 11 класу;
Пашкану Михаєла учениця 9-А класу;
Попа Марія Костянтинівна - вчитель
рум. мови
Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель укр
Олару Олена Георгіївна- педагог-організатор
Павел Вероніка Костянтинівна - організатор Шануй звичаї та традиції
предків твоїх, бо це твоя окраса
М.Рильський Кожен народ має свої культурні
надбання, відзначається своїми культурними особливостями,кожен народ зробив
свій внесок до світової культури. Саме культура є багатим джерелом для
розуміння різних аспектів як матеріального, так і духовного життя свого народу.
Культурний розвиток будь – якого суспільства характеризується
спадковістю,традиційністю і багатогранністю. Глибоке і
всебічне розуміння традиційної культури дає можливість розібратись у багатьох
сучасних явищах життя народів і створює грунт для використання етнокультурних
традицій у збагаченні сучасного способу життя. Сучасна
культура нашого села має багато рис традиційного і нового,використання
традиційного в новому. Традиції
формують складні звички:направленість поведінки, духовні якості суспільства. На
відміну від звичаю, традиція не вказує на конкретні дії,а надає особі свободу
вибору щодо того чи іншого вчинку у конкретній ситуації. Це чітко простежується
при аналізі традицій нашого села,які склалися впродовж століть при проведенні
обрядів сімейного характеру. Обряди як складники
звичаїв і традицій виступають важливими засобами ідеологічного впливу на молоде
покоління,засвоєння тих моральних засад,на яких ґрунтується суспільство. Обряд
є однією із найважливіших форм предметного втілення масових думок і почуттів,що
передаються традицією, звичаєм. Як загальноприйнятий, обрядовий акт підкорює
хід думок і почуття людей тому напрямкові,який виробили попередні
покоління. У традиційних
звичаях та обрядах втілилась висока мораль, своєрідний світогляд,
вірування,глибока шана до предків, зразкові родинні звичаї, висока екологічна
культура з шанобливим ставленням до природи та її явищ. В обрядових
дійствах,символах, атрибутах втілені уявлення, ідеї, образи, які викликають у
людей певні переживання. Обряди доповнюють, збагачують, урізноманітнюють наше
повсякденне життя,наш побут. Петрашівка
- це село з давними традиціями та звичаями , з глибоким історичним корінням, З
багатою історією, створену жителями села протягом віку. Мова, віра,
наші красиві традиції, давні звичаї складають наше духовне багатство,
неоцінений скарб роду, які ми зберігаєьо і дбаємо з святістю.
Фольклорний скарб села Петрашівка є дуже богатий та різноманітний. Багато
з обрядовості в нашому селі збереглося і в наш час, хоча зазнало певних змін. Кожне свято приходить зі своїми
чарами. Зимні свята Перше свято Андрія, яке ми святкуємо по
нашій традиції ще в ночі. Тої ночі молоді хлопці крадуть ворота в дівчат,які
обра-зили їх. Ворота вони ховають так, щоб їх було важко знайти. А ранком
батько шукає свої ворота, інколи і цілий день. Але є і розумніші ґазди, які
знають, що тієї ночі можуть зробити шкоду, тоді вони їх знімають і ховають.
На Різдво, напевно, як і всюди по всьому
світі, люди колядують. В нас в селі є щорічна традиція коли сходяться молоді
хлопці, які по старовинному сценарію, який передавався від старшого покоління,
перебираються в костюми ангелів, пастушків, царів та інші, які показують сценку
про „ Народження Іісуса Хреста'. Іншими словами їх називають
„Irodul'. Ще один звичай на Різдво зустрічаються хлопці та дівчата і
беруть з собою баян колядуючи з хати в хату прославляючи новонародженого
Сина Божого.
ЗІРКА - традиційний атрибут різдвяного обряду колядування. Пов'язаний з
євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила
“віфліємська зоря”. Вигоговляють зірку, як правило, із звичайного решета, до
якого прилагоджувають “роги” (5, 6, 9, 10 чи 12) та обклеюють різнокольоровим
промасленим папером, прикрашають фольгою, стрічками й китицями. До бокових
стінок зірки часто кріплять картинки на релігійні сюжети, а всередину
вставляють свічку, утворюючи щось на зразок чарівного ліхтаря. Подекуди роблять
так, щоб зірка могла обертатися навколо своєї осі.
Для молодшого покоління є
також один звичай, на Василя ходять в кожну домівку співають пісні і посівають
пшеницю , вітаючи господарів з Новим роком та бажають їм щастя, здоров'я,
злагоди в цьому році.
До циклу сімейних
традицій і
звичаїв нашого села належать: христини, весілля, вінчання, похорон, освячення
будинків. Весілля в селі Петрашівка З усіх народних традицій дуже важливе
значення має весілля, коли молода пара стає на весільний рушник для створення
сім’ї. Весілля для наших селян
– нагода веселитися, тому що воно триває кілька днів і в ньому бере участь
багато людей, іноді майже вся громада села. Оскільки на селі люди цілий тиждень
працюють, то весілля найзручніша нагода, зустрічатися, святкувати та
відпочивати разом. Без будь-яких заперечень
можна стверджувати, що народні традиції пов’язані з весіллям збереглися і в
нашому селі. Коли молодий парубок та
дівчина домовилися між собою про створення спільної сім’ї, майбутній
наречений приходить до батьків дівчини просити згоду на шлюб. Якщо батьки
дівчини згодні віддати свою дочку, тоді вони домовляються зустрітися на
заручинах. Далі родичі молодих
домовляються про дату весілля, скільки пар будуть запрошувати на весілля, кого
виберуть вінчальними батьками. А вінчальних батьків вибирають не випадково,
вибирають аби вони були прикладом в усьому для новоствореної сім’ї. Після заручин,
коли вже вирішили в який день відбудеться весілля, молодий шукає
музик, які будуть грати на весіллі. Музикам навіть завдається аванс
грошима аби вони не передумали і, щоб музиканти були впевненими, що
молодий не змінить свою думку. В цей період готуються і
хати. Батьки молодого, батьки молодої, вінчальні батьки повсюди прибирають,
білять, красять, щоб по господарстві був порядок. Три тижні до весілля,
кожної неділі, священик повідомляє в церкві на кінець служби про весілля
молодих, а перед весіллям молоді обов’язково повинні сповідатися та
причащатися. Тиждень до весілля
починаються приготування страв та випічка солодощів, хліба та калачів. Керує
цим процесом кухарка, яку наймає молодий. Допомагають кухарці родички та
сусідки молодих. Оскільки румунські весілля дуже чисельні готують багато страв.
В четвер перед весіллям навіть ріжуть свиню. Для того, щоб все село
знало в якій хаті відбудеться весілля, в суботу перед весіллям на воротах
прикріплюються прикрашені ялинки, або вінок сплетений з гілок ялинки та
прикрашений квіточками. В неділю ранком молодий
та молода, кожний в своїй хаті, готуються до самої урочистої частини весілля.
До них додому приходять музик. Коли всі гості зібралися вони запрошуються за
стіл ( гості молодого у нього дома а молодої – у неї дома ). Після цього
дружби, дружки, родички та сусідки молодого разом з музикантами прямують за
вінчальними батьками ( у яких дома також за столом знаходяться їхні гості –
запрошені на весілля). Вінчальні батьки зустрічають гостей зі сторони
молодого біля воріт і частують їх. Перед тим, як молодий
їде за молодою у нього вдома проводиться «прощання з батьками» (єртечуня). На
подвір’ї ставляться два стільця, на яких стають батьки молодого, тримаючи на
руках подушку, на якій ставиться калач, сіль та пляшка горілки. На середину
подвір’я виносять стіл, на якому в чотирьох кутах ставляться «жемнє»- маленькі
булочки, пляшка горілки та три стаканчика для старшого дружби, який є
головним керуючим цього дійства. Три рази він цими стаканчики частує молодого,
а молодий в свою чергу своїх батьків та вінчальних батьків. Потім разом з
вінчальними батьками, дружбами та дружками три рази обходять стіл. Після
третього разу молодий по черзі прощається з усіма друзями та родичами. Після цього молодий їде
за молодою, у якої дома також проводиться такий обряд як «прощання з батьками». Під час «прощання з
батьками», батьки благословляють молодих, бажають їм щасливого життя,
благополуччя, гарних та здорових діточок. Якщо наречена не з того
села що і наречений, то дружби перед тим як молода вийде зі свого подвір’я
зав’язують ворота та вимагають від нареченого викуп. Цей обряд зберігається
незмінним і до наших часів. Молодий платить викуп дружбам вином або
горілкою, а сестрі нареченої або старшій дружці платить грошима та
цукерками. Після цього вони сідають
окремо один від одного і їдуть на вінчання, до православної церкви . Після вінчання молоді
сідають разом в одну машину і прямують додому до молодого, де чекають його
батьки. Батьки молодого теплими
словами, хлібом та сіллю зустрічають молодих. Поки до молодого не приходять
батьки молодої, дружби та дружки танцюють та веселяться. Далі починається
«велике застілля». Вінчальний батько проголошує перший тост за
молодих. Молодь та
всі запрошені танцюють, а ж до півночі, поки не починається збирання
грошей та подарунків для молодої пари. Цю функцію довіряють старшим чоловікам,
які добре уміють говорити та жартувати. Викликають по черзі: вінчальних
батьків, батьків молодих, бабусь та дідусів, братів та сестер, дядьків та
тіток, потім по черзі збирають гроші від усіх запрошених на весілля, називаючи
їх по імені та прізвищі. Вінчальним батькам та родичам зі сторони молодого
наречена в обмін підносить подарунки. Після того
вінчальні батьки рахують зібрані кошти та повідомляють запрошеним суму,
дякуючи за те, що прийшли на весілля та бажаючи молодим: щастя, благополуччя та
багато гарненьких діточок і пропонують всім веселитися аж до ранку. Під ранок проводиться
такий обряд, як «знімання фати» з молодої. Вінчальна матка знімає фату та
надіває на голову молодої хустку. Після цього фату
надівають на голову старшої дружки, танцюють ще кілька танців, всі розходяться
та весілля закінчується. Молода стає справжньої господинею. На другій день гості
запрошуються заново. Танцюють та веселяться, перевдягаються у наречену та
нареченого, вінчальних батьків та розігрують різні жартівливі сценки. Взагалі прийнято, щоб
молода пара після весілля жила у молодого. В наш час придане не має
такого великого значення як раніше, навіть не на всіх весіллях приходять за
приданим до молодої, тому що молоді можуть спільними силами будувати собі хату
та придбати все потрібне для побуту. У нас є цікаві повір’я
пов’язані з весіллям: 1. Якщо
дівчина або хлопець не полюбляє котів то на їхнє весілля обов’язково буде
дощ. 2. Якщо
цілий тиждень до весілля їде дощ, то молода повинна нести дрова на поріг до
трьох вдів, аби дощ перестав. 3. Якщо в
день весілля буде дощ, то молоді будуть заможно жити. 4. Коли
молоді ламають калач, кому дістанеться більша частина, той буде головою сім’ї. 5. Хто
перший з молодих стане на весільний рушник, той буде головою сім’ї. 6. Якщо під
час вінчання проломиться одна зі свічок молоді не будуть жити разом. Хрещення дитини Після створення нової сім’ї, коли
з’являються діти, обов’язковим моментом в їхньому житті є Хрещення в
православній церкві. Для хрещення в наш час вибирають декілька хрещених, а
раніше ця роль надавалася тільки вінчальним батькам даної пари. Обов’язковим
елементом Хрещення дитини є свічка, яку кожний хрещений готує та тримає в руках
під час Хрещення. Коли мати виходить з
церви, хрещені збирають всі свічки до купи, і мати повинна їх здувати. Скільки
свічок залишилося горіти, стільки ще діточок буде в даній сім’ї. Після Хрещення коли
матір приходить з немовлям додому, вона не просто так заходить до хати.
Спочатку бабуся освячує їх свяченою водою, щоб дитина все життя була здоровою,
а під на поріг кладе: книгу - щоб дитина була мудрою, гроші – багатою. У наш час, у нашому
селі, весілля та хрещення дитини проводяться за цими всіма обрядами. Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in...
|
15 листопада 2014
|
Культура
Виконавці: Лупу
Адріана , учениця 7-А класу ; Пашкану Міхаєла,учениця
9-А класу; Дамян Марина,учениця 9-Б
класу ; Фолошня Оліна Георгіївна
- вчитель укр. мови; Кобаскі Юлія Георгіївна
- вчитель укр. мови; Лупу Міхаела Василівна-
вчитель рум. мови; Керівник: Олару Олена
Георгіївна
Історія бібліотеки села Петрашівка Перша бібліотека в нашому селі була збудована на зібрані
громадою будівельні матеріали за допомогою сільської клакі. Будівництво
розпочалося на початку 1949 року. Споруда була збудована з дерева. Загальна площа кімнати бібліотеки - 42 м2, першим
бібліотекарем тоді була Педурару Марія Тодорівна. Село було невелике-160 хат,
читачів – 51, книг було майже – 110 штук. З 1966 – 1971 року
бібліотекарем працювала Мурару Ортанца Іванівна. У бібліотеці була наявна
художня, наукова, політична література. Всю літературу бібліотеки
отримали з районного фонду та сільської ради, також бібліотека получала
невелику кількість газет та журналів. З 1971 – 1977 року
бібліотекарем працювала Євгеній Віоріка. У ці роки були дуже добрі
відношення між сільською бібліотекою і районним та обласним центрами.
Читачами бібліотеки були комсомольці, вчителі, учні та студенти. З 1977 року до
сьогоднішнього часу завбібліотекою є Апакіца Олена Констянтинівна. У 2009 році бібліотеку
перевели до нового будинку культури. Загальна площа кімнати бібліотеки 50- м2.
Книжковий фонд – 4758 : книги – 3267, брошури – 1491. Одним із найважливіших
суспільних досягнень сучасного села, які повинні зберегтись назавжди, є
культурна спадщина – результат духовної і матеріальної діяльності попередніх
поколінь, що проявляється у формі звичаїв, традицій, обрядів. І саме на селі
діють колективи художньої самодіяльності, учасники яких не лише дотримуються
давніх традицій, а й передають їх своїм дітям та внукам. Ще з давніх давен
нашому селі всі свята та обряди не проходили без пісні , так і сьогодні
будь яке дійство не минає без гучного святкування. Аматори села
своїми виступами прикрашають кожне свято і радують душу всіх, хто любить пісню,
народне мистецтво, хто бажає отримати справжню насолоду. Центром
культурно-масової роботи є Будинок культури, споруджений у 2007 році,
директором якого з 2007 року є Шодринга В. М.. Тут працюють гуртки: вокальний ,
сольного співу, художнього читання, хореографичний, театральний. Під
керівництвом художнього керівника вокальні колективи неодноразово займали
призові місця на районній сцені, виступали із звітними концертами в сусідніх
селах.
Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in...
|
15 листопада 2014
|
Освіта Керівник: Олару Олена Георгіївна Пошукову
діяльність здійснювали:
Лупу Адріана,учениця 7-А класу ;
Фолоршня Северіна, учениця 11 класу;
Олару Костянтин учень 11 класу;
Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель ;
Лупу Міїаела Василівна - вчитель .
З історії та сучасності
Петрашівської ЗОШ І-ІІІ ст.
До кінця ХІХ ст. у селі практично не було школи . Першу спробу відкрити
початкову школу було зроблено приблизно в 1892, але невдало. Тільки в 1901
році була відкрита початкова школа (І-й клас) в хаті Штефана Новаковського,
через декілька років – школа початкових класів в хаті Георгія Мурару.
В 1935 році була побудована перша школа в селі. Бояри дали деревину та
інші матеріали для забудови, а жителі збудували своїми
руками. Директор школи - К. Крецу.
У 1938-1939 роках були зроблені спроби розширити навчання до семі
класів, але війна завадила цьому.
Після війни чотирирічна школа діяла в парохіальному домі. Згодом
зусиллями мешканців села було збудовано ще один корпус. У 1948-му році
школа перейшла на семирічне навчання, завдяки зусиллям директора М.Айзінгера.
Вагомий вклад у розвитку школи зробили директори Дмитро Візітів та Олексій
Скутельник. Протягом 60-х років у школі з’являються перші вчителі з села:
Василь Кобаскі – директор школи; Дмитро Олару – заступник директора; Ольга
Олару, Олена Попа, Георгій Жар, Олександра Жар, Михайла Аіріней (директор школи
1974-1991 роках),Марія Аїріней, Тудор Гріб, Катерина Гріб, Емиілія Кобеля,
Костянтин Олару, Микола Будяну, Харлампій Ілієску, Вера Кобеля, Василь Лункашу,
Марія Лункашу, Ортанца Мурару, Костянтин Кобаскі, Валерія Кобаскі, Василь
Агафіца, Сільвія Олару та інші.
У 1978 р. розпочато будівництво нової середньої школи яка була відкрита
у 1982 р.
У 1991 році директором школи стає Василь Лункашу,
вчитель-методист, лауреат премії імені Ом. Поповича та премії Г. Асакі.
Під його керівництвом школа стала однією з найкращих у районі .
Наша
робота спрямована на те, щоб кожен учень міг оволодіти необхідними
навичками з обовязкових предметів; поповнити знання у сферах які цікаві
йому і розкривають йому нові горизонти пізнання; розвинути свою
самовідоьість як самостійної особистості і як члена колективу. Моя мета: щоб наша школа стала
острівцем людяності і гуманізму, творчості й постійного пошуку, щоб ії
випускники на все життя усвоїли: якщо хочеш стати щасливим, то слідуй золотому
правилу розум у голові, щирість у серці, здоров'я в тілі. На сучасному етапі
у школі працюють 45 учителів Проблема над якою працює
педагогічний коллектив школи: « Вдосконалення
навчально-виховного процесу, використовуючи особистісні орієнтовані
технології» Основні завдання
педагогічного колективу: - Оновлення змісту освіти -
Розробка нових методів і форм навчання -
Ріст майстерності педагогів -
Підвищення ефективності сучасного уроку -
Диференціація і індивідуалізація навчання -
Створення умов для гармонійного виховання учнів -
Духовне ставлення школярів, розвиток їх національної свідомості, розвиток
і становлення кожної окремої особистості, опора на народні
традиції Нероздільність
навчання і виховання
Кількість
класів – 17 Кількість
учнів – 329 Всього
вчителів – 45, з них - вчителів-методистів – 6 - старших-вчителів – 12 - спеціалістів вишої категорії – 26 - спеціалістів першої категорії -6 - спеціалістів – 12 Мова
навчання – румунська Мови які
вивчаються- українська мова - поглиблено;
французька мова; англійська мова. Науково-методичне
забезпечення навчально-виховного процесу 1. Шкільний методичний кабінет 2. Комп'ютерний клас на 10 місць 3. Кабінет фізики 4. Кабінет української мови та літератури 5. Кабінет румунської мови та літератури 6. Кабінет хімії 7. Кабінет іноземної мови 8. Кабінет математики 9. Кабінет біології 10. Кабінет географії 11. Кабінет історії 12. Кабінет Захисту Вітчизни 13. Спортивний зал 14. Бібліотека Наша
школа впевненно йде в ногу із сучасністю. У 2008-2009 н.р. 30 учнів та 6
вчителів нашої школи та стільки ж учнів та вчителів Сучавського Національного
Коледжу Інформатики імені Спіру Харет м.Сучава (Румунія) брали участь у
Міжнародному проекті «Educa?ia – punte transfrontalier?» фінансованому
Европейським Союзом в рамках програми PHARE CВC 2006.
Мета проекту: 1)
Розвиток творчого потенціалу учнів через упровадження інформаційних
технологій, використання глобальної мережі Іnternet. 2)
Розвиток інтеграції прикордонних регіонів. 3)
Виховання виховних, моральних та культурних цінностей у молодого покоління.
У
2011-2012 році вчителі початкових класів нашої школи та вчителі
початкових класів школи с. Салчя, повіту Сучава (Румунія) беруть участь у
міжнародному проекті «Ласкаво просимо, колего у спільній справі!» Ми, учні Петрашівської ЗОШ, пишаємось тим, що навчаємось в школі, в якій
працюють талановиті, ерудовані та сучасні педагоги. Багато з них брали
участь у районних та обласних етапах конкурса 'Учитель року' Учасники
ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» Попа
Марія Костянтинівна. Призер у номінації «Румунська мова та література»,
2009 р.; Стварат
Марія Мірчівна. У номінації «Заступник директора з навчально-виховної роботи»,
2004 р.; Аіріней
Марія Федірівна. У номінації «Українська мова та література», 2005 р.; Фолошня
Оліна Георгіївна. У номінації «Українська мова та література», 2007 р.; Олару
Олена Георгіївна. У номінації « Образотворче мистецтво», 2011 р.; Лупу
Доріка Георгіївна. Призер у номінації « Біологія», 2012 р. Метоб'єднання
вчителів румунської та французької мов посіло ІІ місце в обласному
конкурсі «Найкраще методоб'єднання вчителів суспільно-гуманітарного циклу». Кабінети
румунської та української мов, географії та біології брали участь в обласному
огляді-конкурсі «Найкращий кабінет». Кабінет румунської мови та
літератури посів ІІІ місце.
Впродовж років Петрашівська школа випустила з своїх лав майбутніх
академіків, докторів наук, винахідників, педагогів, поетів та письменників,
медиків,політичних та громадських діячів. Служителями
православної церкви стали випускники Михайло Падурару, Михайло Жар, Лорін
Думітру, Василь Лупу, Георгій Лупу. Отож Петрашівська ЗОШ стала колискою
багатьох науковців, письменників, слава про яких лине далеко за межі не лише
села, а держави. Ми пишаємося тим, що саме рідне село стало для них, образно
кажучи, стартовим майданчиком для творчого злету.
В школі розташований краєзнавчий музей села.
Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in...
|
15 листопада 2014
http://bukportret.in...>Духовність
Керівник: Лупу Мiхаєла Василівна Пошукову діяльність
здійснювали: Фолошня
Марин-учень 7-А класу Лупу Адріана учениця 7-А классу, Фолошня
Оліна Георгіївна - вч. укр. мови, Олару
Олена Георгіївна. Без віри не може вижити жоден народ
на світі. Без віри немає людини. Церква була та залишається одним з
найважливіших елементів кожної місцевості, особливо для села. Повернення до релігії,
до найвищих генеральних людських цінностей є особливістю переходу
соціалістичних країн минулого до цивілізованого суспільства. Ця
особливість є характерною і для України, яка зробила крок на шляху до
суверенітету та незалежності. Роль церкви та релігії у будь-якому
суспільстві був і залишається одним з найважливіших у вихованні людських
поколінь. На даному етапі виникає необхідність повернутися до церкви та
релігії, оскільки ці цінності постраждали дуже сильно в часи комуністичного
правління. Були знищені сотні та тисячі церков та монастирів, а службовці
церкви та віруючі були вигнані органами партії та державою. Населення було
обділене давніми традиціями: хрестити дитину, вінчатися, проводжати
покійних в останній путь за законами Христа. Завдяки цій діяльності
знищення святих місць та вірі в Бога ціле суспільство морально занепало, зросло
число злочинів та поганих вчинків. Молодому поколінню слід відшкодувати ці
знищенні цінності відновити загублену історію церкві з державних
місцевостей. Кожна
церква має свою історію і людей, які її створили. Одну з таких історій має і
церква, яка розташована в селі Петрашівка. З архівних даних до нас дійшло,
що у нашому селі Петрашівка до 1663 році вже були люди православної віри. Перша
церква була дерев’яна, маленька як хата, освячена на ім’я св.
Архангелів Михайла і Гавриїла. У цій церкві наші предки молилися і
плакали перед першими образами (дерев’яними), які були у церкві. В ті далекі
часи на наші землі нападали татари. Щоб врятуватись від завойовників , від
рабства та зберегти свою християнську віру наші предки сховали всі цінності
церкви у глибокій кам'яній криниці, спалили село та відсупили у густий ліс. з
часом село відбудували, на місці де була церква поставили великий хрест на
згадку. Нижче збудували дерев'яну церкву, яку освятили тим же храмом. Михайлівська церква, яка
споруджена в 1663 році, розташована в центрі села Петрашівка на пагорбі.
Михайлівська церква зберегла свою первозданну красу, пропорції та оточуюче
середовище, тому зараз проводяться науково-дослідні роботи по ії вивченню з
метою занесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Біля церкви окремо
височіє дзвіниця, вона незвичайна тим, що є одночасно і воротами до церковного
двору. З 1663 до наших днів дійшов і церковний дзвін, який вже 350 років
скликає людей до церкви, до віри, до світла. Певно наші пращури вклали у нього
всю свою любов і віру в Бога, бо його чистий дзвін лунає згори над селом
і покриває його благословенним звуком. Церква - це шлях до неба. Щороку на честь
святих Михайла та Гавріїла у селі відзначається храмове свято, яке припадає на
8 листопада. Роки 1990-1991 були
позитивні для розвитку християнства, церкви і держави. Люди повернулися до
віри, все більше і більше народу стало ходити до церкви і наша маленька церква
стала затісна. З ініціативи на той час священика Михайла Жар та підтримки
селян було збудовано нову церкву, яка була освячена 15 серпня 1995 року. У Свято-Михайлівській
церкві прослужило багато священників. На превеликий жаль, нам не відомі імена
священників, які служили протягом трьох століть. На початку ХХ ст., парохом
церкви був . Після нього парафує Георгій Стешеску, родом із села Сінівці,
потім Михайло Жар, Михайло Педурару, Іоан Караушу. Протягом останніх років
2001-2005 у селі Петрашівка були збудовані 2 каплички і троїця. У 2010 році були
зроблені ремонти що до оновлення інтер’єру церкви: ікони мальовані олійними
фарбами, були покладені другий ряд вікон щоб зимою було тепліше у церкві,
змінені двері, балкон був змінений, були куплені електричні батареї, . Це все
було зроблено за кошти селян. У 2010 році був змінений
купол церкви. Кожного року на храм
церкви ми маємо гостей з інших церков, завжди приїжджають священики, які тут
народилися і саме з нашої церкви розпочали свій шлях до віри: Епіскоп,
настоятель Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря Михайло Жар,
Протоерей Герцаївського Лорін Думітру, священики Михайло Педурару, Василь Лупу,
Георгій Лупу та Василь Тулюлюк.
Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in...
|
15 листопада 2014
|
Лонгин, епископ
Банченский Архімандрит Свято-Вознесенського чоловічого монастиря Михайло Жар. Народився в 1965 році в с. Петрашівка у простій селянський сім'і Герцаївського району Чернівецької області. У дитинстві залишився сиротою. Після закінчення школи навчається в духовній семінарії м. Кіцькань, Молдова. У 1990 році повертається у рідне село як священник починає будувати нову церкву, яку відкриває 15 серпня 1995 р., але не зупиняється на цьому. Будує нові церкви у с. Підвальне, Банчени і відбудовує церкву у с. Над'ярне. У с. Боян Новоселицького району збудовав жіночий монастир. У 1992 році відкрив дитячий будинок (фото). Прийняв постріг в 1997 році і потім став настоятелем Банченського Спасо-Вознесенського чоловічого монастиря (Чернівецька область, Герцаївський район, село Банчени). У монастирі виховуються і проживають понад 400 дітей-сиріт.
НАГОРОДИ ТА ЗВАННЯ • Звання Герой України (з врученням
ордена Держави, 24.11.2008 - за видатні особисті заслуги перед Україною в реалізації
державної політики соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, багаторічну благодійну діяльність). • Нагороджений орденом «За заслуги»
III ступеня (2006). • Звання «Людина року 2009 року». • У 2010 році його було обрано
«Людиною року у християнстві» 21 травня 2012
у храмі на честь Всіх святих столичного Свято-Пантелеймонівського жіночого
монастиря у Феофанії відбулося наречення намісника Свято-Вознесенського
Банченського чоловічого монастиря Чернівецької єпархії архімандрита Лонгина
(Жара) у єпископа Банченського, вікарія Чернівецької єпархії. Чин наречення
очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Його
Блаженству співслужили: митрополити Чернівецький і Буковинський Онуфрій,
Вишгородський і Чорнобильський Павел; архієпископи Бориспільський Антоній,
Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, Яготинський Серафим,
Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Городницький Олександр;
єпископи Хотинський Мелетій, Макарівський Іларій, Івано-Франківський і
Коломийський Пантелеімон, Васильківський Пантелеімон, Броварський Феодосій. При
нареченні архімандрит Лонгин звернувся до Блаженнішого Митрополита Володимира й
інших архіпастирів із ставленицьким словом. Рішення про обрання
архімандрита Лонгина (Жара) у єпископа Банченського було ухвалено на засіданні
Священного Синоду УПЦ 8 травня 2012 року . Архієрейська
хіротонія архімандрита Лонгина (Жара) відбудеться 22 травня за Божественною
літургією у соборному храмі Свято-Пантелеймонівського монастиря. Про це
повідомляє офіційний сайт УПЦ МП. Лівіу
Ґріб Народився: 12 липня 1961 року в селі
Петрашівка (Міхорень), Герцаївського району, Чернівецької області. Навчання:
1976-1978 – повну середню школу в с. Горбова; 1978-1984 – стає студентом
факультету загальної медицини в Державному медичному інституті м. Кишинева,
Молдова; 1984-1985 – проходить інтернатуру в Тираспольський міській лікарні.
1988-1991 – доцент кафедри медицини при державному університеті медицини «ім..
М. Тестаміцяну», м. Кишинів, Молдова; 1991 – секція «Кардіологія»,
кардіологічна клініка при інституті, кардіолог вищої категорії. З 1991 членом
спілки кардіологів в республіці Молдова , Європейської асоціації кардіологів.
Наукова діяльність 1992 – Доктор медичних наук. З 1997 – доцент кафедри
«Внутрішня медицина» по даний час. Георгій Каламанчук Перший письменник і драматург села
Петрашівка (Міхорень). Член спілки письменників Молдови та Румунії. Народився 7
лютого 1945 року в селі Петрашівка на Герцаївщині в родині Іллі та Катінки
Каламанчук. В рідному селі закінчує 8 класів, а повну середню освіту здобуває в
сусідньому селі Байраки. Продовжує навчання в Молдові, в педагогічному
інституті м. Бєльці. Працює в школі вчителем румунської мови, директором,
викладає в університеті ім.. «А.Руссо», також є літературним редактором
Національного театру «В. Александрія» в м. Бєльці. Стає членом спілки
письменників Молдови та Румунії. Літературні збірки: „Deea – Fecioara din
lacrima cerbului”, вірші, 1998; „Caprele verzi”, п’єса, вид. A,
1998; „Ispita ?necului”, п’єса, вид. A, 2000;
„Poemele repaosului”, поема,
вид.
A, 2001; „Toamnele lui Adam”, поема, вид. Августа, 2004; „Ultimul Urma? al lui ?tefan-Vod?” п’єса, К, 2005; „S?
m? iube?ti sinucig?ndu-te. S? te sinucizi iubindu-m?” (мелодрама), К, 2005;
„Salva?i capra lui Creang?!” (театр для дітей), К, 2007;
„Vise cu br?ndu?e” (казки для дітей), К, 2007;
„Ghicitori pentru h?tri?ori”, К, 2007; „S?-?i fie dor de tine” (повели), К, 2009;
„Paradisuri ironice” (вірші),
Плоешть,
2010; „Singur, ?n 50 de poeme” , 2010. Даний час е літературним редактором Національного театру «В
Александрії» м. Бєльці. Співпрацює з журналами «Література і Мистецтво», «Театр
сьогодні», «Театр румунський », «Хроніка» та інші.
Керівник: Лупу
Мiхаєла Василівна Пошукову діяльність
здійснювали: Лупу Адріана,учениця 7-А класу ; Фолоршня Северіна, учениця 11 класу; Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель
укр. мови; Олару Олена Георгіївна-
педагог-організатор; Кобаські Юлія Георгіївна-
вчитель укр.мови.
Посилання:
http://bukportret.in...>http://bukportret.in...
|
15 листопада 2014
|
ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ СЕЛА
ПЕТРАШІВКА Керівник: Лупу
Мiхаєла Василівна Пошукову діяльність
здійснювали: Лупу Адріана,учениця 7-А класу ; Фолоршня Северіна, учениця 11 класу; Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель
укр. мови; Олару Олена Георгіївна-
педагог-організатор; Кобаські Юлія Георгіївна-
вчитель укр.мови. Петрашівська стала
колискою багатьох науковців, письменників, слава про яких лине далеко за межі
не лише села, а держави. Ми пишаємося тим, що саме рідне село стало для них,
образно кажучи, стартовим майданчиком для творчого злету. 1. Жар Михайло Васильович -
Архімандрит Лонгін, настоятель Свято - Вознесенського чоловічого монастиря,
Герой України 2008 р. 2. Лункашу Михайло Йордакевич –
доктор біологічних наук, м. Кишинів, Молдова; 3. Жар Михайло Харлампович - доктор
математичних наук м. Толляті, Росія. 4. Агафіца Володимир Костянтинович –
доктор математичних наук, м. Кишинів, Молдова; 5. Гріб Лівіу Тодорович - доктор
медичних наук, м. Кишинів, Молдова; 6. Аіріней Георгій Дмитрович -
доктор медичних наук, м. Париж, Франція; 7. Фолошня Георгій Тодорович – доктор
медичних наук, 8. Каламанчук Георгій Ілліч –
письменник , драматург, м. Бельци, Молдова. 9.Плешка Раду Костянтинович –
засновник фірми «ПІКО інвест». 10.Плешка Іван Костянтинович –
директор фірми «ПІКО інвест» Посилання:
http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
15 листопада 2014
http://bukportret.in...>Історія
Керівник: Олару Олена Георгіївна Пошукову діяльність
здійснювали:
Пашкану Михаєла учениця 9-А
класу;
Герман Михайло учень 9-А класу ;
Дамян Марина учениця 9-Б класу ;
Лупу Адріана учениця 7-А класу;
Павел Вероніка Костянтинівна - організатор
Агафіца Вероніка Георгіївна - вчитель географії
Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель укр. мови
Лупу Мiхаєла Василівна- вчитель рум. мови.
Село Петрашівка в ХХ ст. В
період 1926 – 1932 року с. Міхорень відносилось до Турятської волості
Герцаївського повіту губернії Дорохой, нараховуючи 1147 жителів, з яких були
1127 румун, 1 росіянин, 13 євреїв, маючи 256 господарств. Ряд століть селяни Міхорень
трудилися на землях бояр, виконуючи “боереску”. Неодноразово не могли
видержувати боярське ярмо, частина селян повставали проти рабовласників. 1907
року селяни помстилися боярам, повстання охопило
багато областей Румунії. Жителі села Міхорень підтримали повсталих . До 1940 року найбільша частина
мігореньських земель була розділена на три садиби, що належали сім'і Ставарат
та його зятям Захаровські та Матієску. 26 червня 1940 року Чернівецька
область ввійшла до складу Радянського Союзу. У часи другої світової
війни частина населення емігрувала у Румунію і залишилися жити там
донині. Населення, яке залишилося жити у рідному селі, багато страждало від
поневірянь більшовистських окупантів. Багато господарів
з села були заслані більшовиками у Сибір, Казахстан, більшість з
яких не повернулося назад. 13 лютого 1944 року їх силоміць повезли в напрямку
Чернівців, під суворою охороною, їх кинули у в’язницю. Потім їх повезли на
вокзал, загрузили в товарні вагони і заслали у Сибір. На місце прибування їм
сказали, що вони будуть вільно працювати, обіцяли і оплату за працю. Приїхавши
на місце, їх об’явили рецидивістами, ворогами радянської влади, бандерівцями.
Їм зробили найсуворіші та несприятливі умови життя. Вони ночували в бараках, на
голих дошках, укривалися своїм одягом. Працювали на каналі Білого Моря,
годували їх на початку кашкою з гнилої капусти і тухлої риби. Про баню і чистий
одяг тільки мріяли. Внаслідок такого життя, з’явилися воші, тиф, дизентерія.
Помирали люди сотнями. Про
труднощі і морози Сибіру, про приниження людської гідності, розказують
ті, які повернулися до рідного краю: Косован Вероніка, Кобеля Марія Миколаївна,
Сурду Ортанца Миколаївна(1930р.н.), Мурару Марія Олексіївна, Пінтілей Мірчя
Савович, Кобеля Аніка Іванівна (1905р.н.), Кобеля Ортанца Миколаївна. Рік 1947
приніс інше горе на мешканців нашого рідного краю – голод. Не дивлячись
на те, що 1946 рік був сухим, все ж таки працелюбні господарі мали запас
для того, щоб прогодувати свою сім’ю, але керівництво району і місцеве
керівництво опорожнили чердаки тих, які своїм потом зібрали хліб для родини.
Люди почали шукати їжу, за жменю зерна або борошна давали багато грошей,
килимів, одягу. Селян ішли в місто шукати їжу, багато з них не поверталися до
рідного села, помираючи в дорозі. Ті, які залишилися харчувалися бруньками,
лісними горіхами, кропивою, лободою. У селі тоді померло 85 осіб, з них були і
діти. Весною 1948 р. харчувалися лісною пшеницею і свінною лободою. З приходом
нового режиму, прийшли і нові податки, державі мали віддавати певну кількість
яєць, молока, м’яса, хліба, шкури корів, свиней, овець. У разі несплати за
наказом конфіскували все майно. Інша біда була – державна позика, якою
користувалися хитрі службовці того часу. Це тривало до 1956 року. Процес колективізації не оминув і наше
село. У цей час від приватних господарів відбирали тварин і все господарське знаряддя
віддавали у колгосп, відбирали і землі. В 1947 р. заснований колгосп
“Ленинський шлях”, перший голова був Ніколає Панас. Спочатку в колгосп вступили
50 сімей, здали сільсько-господарський інвентар більше 50 підвод і возів, 50
пар биків і коней, залізних плугів, борони та ін. В 1948-1949 роках всі
селяни втупили в колгосп, до 1953 року будувалася ферма. 26 жовтня 1962 року у хаті Скріпи
Т.І. вперще загорилася електрична лампочка, а протягом року було
електріфіковано все село. У 1975 року не питаючи колгоспників, перейшли
на державну власність-радгосп імені Карла Марска, директор Пую Василь
Пинтелейович. До складу радгоспу
входили села Петрашівка, Байраки, Хряцька, Підвальне. У 1997 року радгосп
переорганізували на відкрите товариство акціонерів (ВАТ) “Буковинський”,
директор Скріпкару Василь Йордакович, а десь у 2005 році воно було
ліквідовано. Після аграрної реформи в 2000 році земля почала ділитися між
селянами, які одержали свій пай. Багато
гарних справ зроблено у нашому рідному селі. У 2003 році змінена система
опалення у Петрашівській ЗОШ І-ІІІ ступенів і діти відчули покращення умов
навчання та виховання у школі. 01 вересня
2007 року завдяки спільної праці нашої територіальної громади та
Українського Фонду соціальних інвестицій молодь села отримала новий клуб
у центрі села.
За 2008 –
2011 роки проведено капітальні та поточні ремонти майже всіх доріг комунальної
власності села загальною протяжністю 18,5 км. В 2009
році проведено капітальний ремонт приміщення фельдшерсько-акушерського пункту
села та населення села отримує якісне медичне обслуговування в гарних умовах. 03
лютого 2011 року – справжнє свято для дошкільнят села – відкрито нову дитячу
дошкільну установу завдяки спільної співпраці з ПРООН фондом «Місцевий
розвиток, орієнтований на громаду», громадської організації «Світанок», громади
села та завдяки підтримки районної та обласної ради та районної та обласної
адміністрації.
Але попереду ще багато
завдань : Продовжується робота по
благоустрою села, планується продовжити роботи щодо енергозбереження в
Петрашівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, планується, завдяки участі у різних проектах
зробити освітлення вулиць села, продовжити роботи щодо ремонту
комунальних доріг, розширення дитячого садочка та установка дитячих
площадок та багато іншого, яке потрібно нашій громаді. Сьогодні село Петрашівка - це
мальовничий куточок , неповторне самобутнє село із славетною історією, цікавими
традиціями, працьовитими та гостинними мешканцями. Наше благословенній землі
судилося пережити багато потрясінь, однак вдалося зберегти свою неордінарність
та власну гідність. Ми з годістю можемо сказати, що Міхорень - це село,
яке вирізняється своєю національною культурою на Герцаївщині. Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in...
|
15 листопада 2014
http://bukportret.in...>Історія
Керівник: Олару Олена Георгіївна Пошукову діяльність
здійснювали:
Пашкану Михаєла учениця 9-А
класу;
Герман Михайло учень 9-А класу ;
Дамян Марина учениця 9-Б класу ;
Лупу Адріана учениця 7-А класу;
Павел Вероніка Костянтинівна - організатор
Агафіца Вероніка Георгіївна - вчитель географії
Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель укр. мови
Лупу Мiхаєла Василівна- вчитель рум. мови.
Наше село в сиву давнину Люди зберегли в пам’яті це місце
під назвою “селище ” чи “городище”. Доказом, що люди перейшли жити в ближні
ліси, служить дерев’яна церква, яка була збудована на чотирьох старих деревах.
Вона являється архітектурним пам’ятником ХУІІ ст. (1663 р.) На цій території всередині лісу
появилися перші поселення з 5-10 хат. Селяни побудували в найгарнішому місці
маленьку церкву, яка була зруйнована під час татаро - монгольської навали.
Справжнім доказом того, що вона існувала є кут села, який носить назву
“Хрестова гора ” . На місці церкви селяни спорудили хрест, який зберігався до
1965 р. Жителі побудували нову церкву, яка була споруджена повністю з дерева –
дуба. Цвяхи забивались також дерев’яні. Археологи з Чернівців установили дату
забудови церкви – 1663 рік. На даний час маємо нову церкву, яка збудована 15
серпня 1995 року. Основна трудова діяльність була
сільське господарство. Жителі села Міхорень займалися хліборобством і
скотарством. Допоміжну роль відігравали збиральництво (грибів, ягід, коріння,
плодів, дикоростучих дерев), мисливство та рибальство. Ці заняття
прослідковуються з давніх часів ( від пізнього палеоліту). Такі допоміжні
галузі господарства, як садівництво, виноградство, бджільництво на кінець ХVІІІ
ст. стали відігравати важливу роль у житті селян “Міхорень” нині «Петрашівка»,
та інших сіл Буковини. Тут росли: пшениця, жито, овес, гречка, просо, ячмінь,
горох, квасоля, конопля, льон і численні овочі та фрукти. Порівняно недавно і
легко ввійшли в побут буковинців і жителів села Міхорень рослини з Нового
світу: кукурудза, картопля, помидори (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Село було зруйновано нападами
чунів, турків, та інших ворогів. Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
15 листопада 2014
http://bukportret.in...>Історія
Керівник: Олару Олена Георгіївна Пошукову діяльність
здійснювали:
Пашкану Михаєла учениця 9-А
класу;
Герман Михайло учень 9-А класу ;
Дамян Марина учениця 9-Б класу ;
Лупу Адріана учениця 7-А класу;
Павел Вероніка Костянтинівна - організатор
Агафіца Вероніка Георгіївна - вчитель географії
Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель укр. мови
Лупу Мiхаєла Василівна- вчитель рум. мови.
Документальні згадки про село Міхорень (Петрашівка) Першу документальну згадку про село
Міхорень датовано 1594 року. Через 8 років, в день 11 червня 1602 в
одному документі, утвердженому в Ясах сказано, що Єремія Мовіле , господар
Молдови дає Влайко третю частину Турятки і Міхорень. Минуло півстоліття,
10 серпня 1657 господар Молдови Василь Лупу дає Антемії і Марії – доньці
і внучці Дановік садиби із Міхорень і Станівців, якими володіли їхні предки
Орашко. 26 липня 1652 року Антемія Думітрашу Міхула подарувала Андріяшу
Талпі 2 частини Міхорень. 1 липня 1741 року 1/3 Міхорень, Станівців і Турятки
входить у володіння Іоніци Стришки. 26 лютого 1782 року церква з Герєча
володіла селом Могошеште (тепер Байраки) і 1/3 Міхорень. На основі одного
документа, опублікованого в Чернівцях, 27 вересня цього ж року, частина
Міхорень стала власністю Іоана Попеску і Василя Ніхорон. 26 березня 1783 року
частини Маморниці, Луковиці, Станівців і Міхорень належали Марії Стеркой. 1
січня 1793 року Василь Бреєску дарує своїм дітям Думітрашу, Маріці, Іоніці,
Тоадеру, Іллі, Стафії, Зоїці частини з Міхорень, Станівців і Маморниці. 24
червня цього ж року частини Станівців, Міхорень і Поляни належали Махалакі
Журжуван, на основі заповіту, підтвердженого в резиденції епіскопа Буковини
Даніїла Влаховича. 25 березня 1803 року Іоніце Волочинський дарує своїй доньці
Зоїці, одруженій зі Стефаном Стирче, ? частину Бреєківців і частини його земель
з Поляни та Міхорень. Через 16 років ,16 січня 1816 року , Марія Бучоає, дочка
Василя Стрішка, дарує своїй сестрі Настасії Василько 1/3 частину Станівців і
Міхорень. Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
15 листопада 2014
http://bukportret.in...>Історія
Керівник: Олару Олена Георгіївна Пошукову діяльність
здійснювали:
Пашкану Михаєла учениця 9-А
класу;
Герман Михайло учень 9-А класу ;
Дамян Марина учениця 9-Б класу ;
Лупу Адріана учениця 7-А класу;
Павел Вероніка Костянтинівна - організатор
Агафіца Вероніка Георгіївна - вчитель географії
Фолошня Оліна Георгіївна - вчитель укр. мови
Лупу Мiхаєла Василівна- вчитель рум. мови. ЗАГАЛЬНА ДОВІДКА с. Петрашівка
Герцаївського району Чернівецької області Розташоване
у південно-західній частині Герцаївського району на вододілі річок Прут
та Сірет.
Площа – 1315,4 кв. км. Населення –2268 мешканців (ст. на 2011р.) Кількість господарств - 796 Протяжність – 4000 м з Пн.- Зх. на Пд. – Сх. Відстань до районного
центра м. Герца – 16 км. Відстань до обл. центру
м. Чернівці – 36 км. Відстань до столиці
України м. Київ – 620 км. Географічні координати - 48°08' Пн.широти
26°06' Сх. довготи Найвища точка над рівня
моря – 430 м.
(найвища точка району) Перша документальна
згадка про село - 1461 року. Суміжні села Межує : на північ з
с. Байракі Герцаївського району , на півдні -
з с. Поляна Глибоцького району, на
південному заході – з с. Буківка Герцаївського району, на сході –
з с. Куліківка Герцаївського району, на
південному сході - з с. Турятка Глибоцького району, на заході
- с. Станівці Глибоцького району. Демографічна ситуація
Всього населення – 2268
Чоловіки – 1307
Жінки – 2561
Діти до 6 років – 192
Діти від 7 до 18 років – 310
Старші 80 років – 39 За національністю:
Румуни – 2240
Українці – 11
Росіяни – 5
Молдовани – 3
Татари – 1 Найстарші люди села –
Дам'ян Аглая Георгіївна 1916 р.н.
Мурару Марія Кліментівна 1919 р.н.
Вайпан Катінка Василівна 1920 р.н.
Кобаскі Георгій Іванович 1920 р.н.
Лункашу Марія Олексіївна 1920 р.н.
Лункашу Аніка Георгіївна 1921 р.н.
Кіріяяк Василь Георгійович 1922 р.н На території села
знаходяться таки споруди: Петрашівська ЗОШ
І-ІІІ ступенів, збудована у 1982р.; Стара дерев'яна церква,
пам'ятник архітектури 1663 р.; Нова Свято-Михайлівська
церква, збудована у 1995р.; ФАП с. Петрашівка.; Петрашівська сільська
рада.; Клуб села, збудований у
2007р.; Аптека ; Дошкільний
навчальний заклад ,відкритий у 2011 р. ; 10 торгівельних
точок. Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
15 листопада 2014
|
| Закрити |
