Євгеній М

Попільня[ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії..

смт Попільня   

Герб Попільні  Прапор Попільні

Будівля Попільнянської районної ради, серпень 2010 року

Попільня на карті Попільнянського району.

Країна  Україна

Область              Житомирська область

Район/міськрада           Попільнянський район

Рада      Попільнянська селищна рада

Код КОАТУУ:    1824755100

Основні дані

Засноване         1870

Статус  від 1938 року

Площа 4 км?

Населення        ?5 959 (01.01.2015)[1]

Густота                1507 осіб/км?

Поштовий індекс           13500—503

Телефонний код            +380 4137

Географічні координати            49°56?45? пн. ш. 29°27?34? сх. д.Координати: 49°56?45? пн. ш. 29°27?34? сх. д.

Висота над рівнем моря            213 м

Водойма            річка Лозинка

Відстань

Найближча залізнична станція:             Попільня

До обл. центру:

 - залізницею:  132 км

 - автошляхами:             72 км

Селищна влада

Адреса                13500, Житомирська обл., Попільнянський р-н, смт Попільня, вул. Б. Хмельницького, 7

Голова селищної ради                Можарівський Олег Олександрович[2]

Карта

 Попільня

 Попільня

 Попільня у Вікісховищі

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Попільня (значення).

Попі?льня (рос. Попе?льня, англ. Popilnia, пол. Popielnia) — селище міського типу, районний центр Попільнянського району. Розташоване на південному сході Житомирської області. Значну роль у житті селища відіграє залізнична лінія Фастів—Козятин, що розділяє селище практично навпіл на північну та південну частини, та розміщена на ній однойменна залізнична станція Попільня, що розташована в самому центрі селища.

В північній частині селища зосереджені основні державні установи, будинок культури, магазини, ринок, гімназія, 2 дитсадки, автостанція, лікарня тощо. Тут також знаходиться центральна вулиця Попільні — вулиця Богдана Хмельницького.

В цій частині розміщено і єдиний в селищі мікрорайон, котрий забудований виключно багатоквартирними житловими будинками (в-основному, двоповерховими). Основні вулиці цієї частини (окрім центральної) — Героїв Майдану, Київська, 40-річчя Перемоги, Віталія Шайдюка.

Південна частина селища переважно забудована приватними житловими будинками. Тут діє дитячий садочок, декілька магазинів. В повсякденному спілкуванні місцеві жителі для позначення цієї частини селища вживають назву «за путями».

Біля північно-західного краю Попільні бере свій початок невеличка річка Лозинка, котра біля села Миролюбівка впадає в річку Унава. На північній околиці селища та села Попільні знаходиться Попільнянський ліс — лісовий заказник місцевого значення (статус з 1967 р.).

Етимологія назви «Попільня»[ред. код]

Назва «Попільня» походить від слова попіл. Починаючи з XIV ст. в Україні, в Поліссі і Лісостепу розвивалось виробництво поташу, який виробляли з попелу спалених дерев. Біля кожного такого виробництва була так звана попільня (попельня) — приміщення, де зберігали попіл і технологічно його обробляли.[3]

За іншим переказом, під час нападу татари спалили поселення і воно відродилося з попелу. Існує також легенда, що стверджує, ніби тут першим випалив ділянку й поселився лісник з Паволочі Попелюх.[4]

Історія[ред. код]

Заснування селища[ред. код]

Селищу Попільня вже майже 150 років. Воно започатковане 1870 року, коли була відкрита залізниця, яка з'єднала Київ та Одесу. Траса пролягла поблизу села Попільні і тому споруджена тут 1870 року станція дістала назву Попільня. Першими будовами станції Попільня був будинок начальника залізничної станції та вокзал.[5]. У наш час будівля залізничного вокзалу та розташований поряд станційний пакгауз є єдиними зразками дорадянської забудови селища.

У 1880–1923 рр. селище біля залізничної станції Попільня відносилося до Попільнянської волості Сквирського повіту Київської губернії, в ньому 1900 року налічувалося лише 18 будинків, проживало 106 мешканців, при станції була поштово-телеграфна станція, аптека, постоялий двір, буфет та пивна лавка. При цьому, у сусідньому селі Попільні (центрі волості) на той час налічувалося 281 будинок, 1616 мешканців, діяли церква, церковно-приходська школа, 2 вітряки та казенна винна лавка, а також, працював фельдшер.

Попільнянська волость охоплювала дев'ять населених пунктів (1 містечко, 5 сіл, 3 малих села), населення становило 11 633 жителя (з них 41 католицького віросповідання, 5 штундів (можливо, представників інших протестантських течій), 330 євреїв). У волості налічувалося 18 744 десятин землі, в тому числі, 10 340 десятин належали власникам великих маєтків, 7 894 десятин були волосними землями, 362 десятин були церковними землями.[6]

Попільня в ХХ столітті.[ред. код]

У 1910 році будується залізнична гілка Попільня — Сквира. У Попільні починає працювати крохмальний завод.[7]

У 1920 році у Попільні налічується 30 будинків і проживало близько 300 чоловік населення.

У 1923 році Попільня стає районним центром.[8]

У 1930 році засновано районну газету «Прапор колгоспника» (тепер — «Перемога»).

На початку 1931 року організована Попільнянська МТС.[8]

1934 року в Попільні відкрито семирічну школу.

1935 року в Попільні почав діяти перший радіовузол на 250 точок. Того ж року розпочав роботу районний будинок культури. В 1935–1937 рр. відкрито дві бібліотеки, книжковий фонд яких наприкінці 1938 року налічував 11 тисяч томів.

З вересня 1937 року Попільня стала частиною новоутвореної Житомирської області. 1938 року Попільню віднесено до категорії смт. В ній проживало тоді 1 700 чоловік.[9]

Німецько-радянська війна[ред. код]

14 липня 1941 — зведений 94-й Сколівський (м. Сколе Львівська обл.) прикордонний загін (командир І. Середа, політрук М. Колісниченко), який був перекинутий до станції Попільня щоб зупинити просування ворога до Києва, вів нерівний бій з танковою колоною ворога біля Попільні. В бою загинуло 152 бійці.[10]

Група Середи спочатку зайняла оборону на висоті «Кругляк» (урочище Левада). На прикордонників рушила ціла армада танків, бронетранспортерів, автомашин з піхотою. По ним ударили артилеристи капітана Юдіна, замаскувавшись по сусідству. Дорога виявилася перекритою. Гуркітлива техніка стала сповзати на пшеничне поле, піхота розосередилася, ховаючись від вогню. З ходу подолати опір захисників «Кругляка» і увірватися до Попільні ворогові не вдалося.

Біля залізничної станції Попільня стояв ешелон з пораненими. Капітан Середа знайшов серед своїх бійців машиніста і той під прикриттям вогню успішно доправив ешелон до Фастова.

Від станції Попільня Середа прийняв рішення відходити двома групами: першу очолив він сам, другу — комісар П. П. Колесніченко. Це дозволило прикордонникам перекатами відійти на намічений рубіж. Отримавши наказ вийти до річки Роставиці біля села Строкова та підготувати новий рубіж оборони, капітан Середа вирушив зі своїми бійцями виконувати поставлену задачу. До села Строків залишалося ще кілометрів зо три, коли з'явилися фашистські танки і піхота. Наступ ворожої піхоти підтримували понад 120 танків. Прикордонники зі зв'язками гранат кидалися під танки, нищили противника вогнем з кулеметів і гвинтівок. До останньої можливості бився разом зі своїми бійцями капітан І. М. Середа. Гранатами він підірвав гітлерівський танк, розстрілював ворога з кулемета. Прикордонники стояли на смерть, але сили були надто нерівні …[11]

Вперше від фашистів Попільня була звільнена 10 листопада 1943 р. в ході запеклих наступальних боїв. Проте, гітлерівці незабаром перейшли в контрнаступ і знову захопили селище. В ті дні героїчний подвиг у боях за Попільню здійснив командир вогневого взводу 1453-го самохідного артилерійського полку лейтенант Петро Фомічов. Його підрозділ розгромив ворожу колону, знищивши 28 автомашин і 80 солдатів. Відбиваючи атаку ворожих танків у районі залізничної станції, Фомічов підпустив на близьку відстань 2 ворожі танки і особисто підпалив їх. У бою він був смертельно поранений. В 1944 р. йому було посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу.[12]

26 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна перейшли в наступ проти німецько-фашистських військ, розташованих південніше Радомишля з метою забезпечення правого флангу головного ударного угруповання фронту. На її лівому фланзі 40-ва армія, після завершеного напередодні успішного обходу вузла опору супротивника в Корнині, розгорнула свою ударну групу в південно-східному напрямку і просувалася на Білу Церкву. За три дні наступу військами звільнено понад 150 населених пунктів. У боях розгромлені чотири танкових дивізії німців, у тому числі танкова дивізія СС «Райх» і шість піхотних дивізій.

На той час війська 38-ї армії (командир — генерал-полковник К. С. Москаленко) та 1-ї гвардійської танкової армії (командир — генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) в рамках Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, зустрічаючи слабкий опір, просунулися більш ніж на 20 км, звільнили станцію Попільня і перерізали залізницю, що сполучає Фастів і Козятин.[13]

Від повоєнних років до наших днів[ред. код]

Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Попільні.

Через тиждень після звільнення Попільні інженерні частини наступаючих радянських військ за активною допомогою мешканців селища відбудували колійне господарство і відновили рух на залізниці.

Наприкінці січня 1944 року в селищі розпочала роботу медамбулаторія, організована за допомогою пересувного військового госпіталю, в лютому — семирічна школа[14].

У березні 1955 р. в клубі Попільнянської МТС встановили перший телевізор «Т-2 Ленінград»[15].

За переписом 1959 року в Попільні проживало 2 600 осіб.

1 серпня 1961 р. у Попільні створена редакція місцевого радіомовлення, очолював її Г. Ф. Грінченко.

У 1961–1963 рр. електрифіковано і переведено на електровозну тягу залізницю, через станцію Попільня почали ходити електропоїзди.

У 1962 р. було розпочате спорудження декількох двоповерхових будівель. Серед них — восьмиквартирний будинок навпроти базарної площі, комбінат побутового обслуговування (збудований у червні 1983 р.), де розмістились шевська та кравецька майстерні, перукарня, фотоательє; а також, будинок нового готелю. Заклали фундамент під двоповерховий будинок дитячого садка.

З 1 січня 1962 р. в районному кінотеатрі демонструвались широкоекранні художні та документальні фільми, а в 1963 р. відкрито новий книжний кіоск[16].

У 1966 р. в Попільні споруджено великий консервний завод із сезонною продуктивністю 5 млн банок фруктових та овочевих консервів 40 найменувань.[17]

З 1961 по 1970 рр. у Попільні споруджено близько 300 нових житлових будинків, зокрема 25 багатоквартирних за державні кошти. У центрі Попільні зведено кінотеатр «Колос» із залом на 314 місць, двоповерхове приміщення вузла зв'язку. У 1970 році збудований двоповерховий універмаг «Ювілейний». У жовтні 1972 р. в Попільні став до ладу завод по виготовленню гарячого асфальту. В червні 1980 р. у Попільні закладено фундамент першого в районі п'ятиповерхового будинку на 30 квартир.[18]

Економіка[ред. код]

У Попільні в радянські роки функціонували наступні підприємства:

хлібозавод;

цех по виготовленню безалкогольних напоїв;

консервний завод;

маслозавод;

асфальтний завод;

комбікормовий завод (с. Попільня);

підприємство «Міжколгоспбуд»;

підприємство «Райсільхозхімія»;

підприємство «Сільхозтехніка»;

Попільнянський держлісгосп;

автотранспортне підприємство;

хлібоприймальне підприємство;

дорожно-будівельна організація;

район електромереж (РЕМ);

управління експлуатації газового господарства (УЕГГ);

комбінат побутових послуг;

підприємство Комунгосп;

районна типографія;

вузол електрозв'язку;

вузол поштового зв'язку;

цех інкубації СГП «Жовтневий».

Нині працюють ДП «Попільнянське лісове господарство» — виробляє деревину в круглому вигляді та продукції деревообробки; ВАТ «Попільнянський спецкар'єр» (с. Миролюбівка): виробництво щебеневої продукції; ЗАТ «Комбікормовий завод»: виробництво комбікорму; дочірнє підприємство ТОВ «Моноліт» Попільнянський консервний завод виробляє м'ясні та овочеві консерви.[19] Також, функціонують районні державні підприємства: Райавтодор, РЕМ, УЕГГ, «Укртелеком», «Укрпошта» тощо.

У Попільні відкриті відділення наступних банків: «Райффайзен Банк Аваль»; «Приватбанк»; «Ощадбанк України», «Cr?dit Agricole».

Малий бізнес сконцентрувався в-основному в сфері торгівлі, громадського харчування та сфері послуг. Відкрито велику кількість нових магазинів, кафе-бари, салон краси, мотель, автозаправні станції, СТО тощо. Три дні на тиждень працює Попільнянський ринок, який став місцем роботи для великої кількості населення селища.

У смт Попільня виходить щотижнева газета безкоштовних оголошень «Попільня на долонях», яка розповсюджується в смт Попільня та Попільнянському районі.

Населення[ред. код]

Згідно з даними історичних джерел[20] (позн. *), переписів[21] (позн. **) та оцінками чисельності мешканців, населення Попільні в різні роки становило:

Зміни кількості населення смт Попільня

1900*    1920*    1938*    1939**[22]         1959** 1970** 1979** 1989**[23]         2001** 2008[24]              2009[25]                2010[26]              2011[27]              2012[28]              2013[29]              2014[30]              2015[31]

106         300         1 700     1 770     2 631     4 281     5 208     6 238     6 109     6 068     6 070     6 055     6 028     5 998     6 006     5 987                5 959

Транспорт[ред. код]

Залізничний транспорт[ред. код]

Вокзал станції Попільня

Через селище проходить двоколійна електрифікована залізнична лінія напрямку Фастів — Козятин Козятинської дирекції Південно-Західної залізниці, на якій розміщується однойменна станція Попільня.

Через станцію пролягають основні маршрути вантажоперевезень, котрі з'єднують схід і столицю України з Заходом та Півднем країни, з основними портами та сусідніми державами.

На цій лінії налагоджено пожвавлений рух приміських електропоїздів до Києва, Фастова, Козятина (маршрути сполученням Київ — Козятин). Тому багато мешканців Попільні їздить на роботу (переважно у Вишневе, Київ та Бердичів) приміськими електропоїздами, користуючись місячними проїзними квитками.

На станції зупиняються також прискорені електрички до Хмельницького, Шепетівки, Рівного, Шостки. З 4 листопада 2016 року курсує двохповерховий експрес 'Вінниця-Харків' (до Харкова 6,5 годин їзди). Водночас більшість нічних поїздів не зупиняється, для посадки на них потрібно їхати електричкою в Козятин, Фстів або Київ.

Також, від станції відгалужуються дві залізничних гілки: 30-кілометрова до райцентру Київської області міста Сквири та промислова гілка до Андрушківського цукрового заводу імені Цюрупи в селі Андрушки. Обидві гілки використовуються досить рідко і лише для вантажних перевезень. Приміського пасажирського руху туди , на жаль, немає (хоча у 80-ті роки на Сквиру деякий час ходив поїзд).

Автомобільний транспорт[ред. код]

Через смт Попільня проходять такі автошляхи:

Регіональна автомобільна дорога Р18 «Житомир — Сквира — Володарка — Ставище»;

Територіальна автомобільна дорога Т 0611 «Ставище — Брусилів — Попільня»[32]

Місцеві автомобільні дороги районного значення, які з'єднують Попільню з селом Миролюбівка та деякими об'єктами народного господарства

Селище Попільня зв'язане регулярними автобусними маршрутами з обласним центром Житомиром, з сусідніми районними центрами Ружином, Брусиловом та Андрушівкою Житомирської області і Сквирою та Білою Церквою Київської області, а також практично з усіма селами Попільнянського району.

Релігійні заклади[ред. код]

Свято-Миколаївська церква

В селищі діє Свято-Миколаївська церква УПЦ МП.

Общину, що поклала початок спорудженню Свято-Миколаївської церкви, було створено в 1993 році. Тоді ж, за сприяння представника Президента в Попільнянському районі М. Ц. Талька (на прохання православних віруючих) було виділено земельну ділянку під забудову та закладено перший камінь у фундамент нової церкви.

На Покрову 1994 року перше богослужіння відбулося у пристосованому приміщенні ?- колишньому актовому залі РЕМу. А вже на Пасху наступного року відкрили нову церкву.[33]

Також у селищі діє кілька громад протестантських церков, котрі мають свої молитовні будинки.

Заклади охорони здоров'я[ред. код]

У післявоєнні роки в селищі Попільня виникає Райздрав — керівний орган охорони здоров'я району; функціонує лікарська амбулаторія, працюють два лікарі-терапевти, лікар стоматолог. В 1957 році в селищі організовується районна лікарня на 50 ліжок, яка у 1975 році розширюється до 100 ліжок завдяки побудові нового двоповерхового корпусу.

У 1990 р. було здано в експлуатацію триповерховий корпус поліклініки, а з 1991 р. — п'ятиповерховий корпус стаціонару.[34]

Зараз в лікарні функціонує 8 відділень (приймальне, пологове, терапевтичне, хірургічне, гінекологічне, реанімаційне, дитяче, інфекційне), денний стаціонар.

В Попільні функціонують 4 аптеки різних форм власності, котрі забезпечують мешканців селища лікарськими засобами.

Спорт[ред. код]

В Попільні діє стадіон «Колос», відкритий після реконструкції 3 вересня 2011 р.[35] На ньому відбуваються різноманітні спортивні змагання як районного, так і обласного рівня. Попільнянська футбольна команда постійно бере участь у футбольних чемпіонатах району та області.

Також, діє Дитячо-юнацька спортивна школа, де учні мають можливість займатися різноманітними видами спорту — футболом, баскетболом, волейболом, гандболом, шахами, легкою атлетикою тощо.

Навчальні заклади[ред. код]

Попільнянська гімназія №1.

В Попільні діє Попільнянська гімназія №1 (раніше — Попільнянська середня школа № 1). Старі одноповерхові приміщення школи були відкриті в 1952 році[36]. Триповерхове приміщення гімназії було збудоване в 1977—1978 рр. В гімназії діють спортивний зал, актовий зал, кабінети різноманітних дисциплін (хімії, географії, біології тощо), комп'ютерні класи, класи трудового навчання, допризовної підготовки юнаків, їдальня; поблизу школи розміщено спортивні майданчики, стадіон, майданчики для навчання водіння автомобіля. Школа розрахована на навчання не менше 1 200 учнів.[37]

У Попільнянській музичній школі з 1967 року[36] всі охочі можуть оволодіти навичками гри на різноманітних музичних інструментах (клавішних, струнних, духових).

Також у селищі діють 3 дошкільні навчальні заклади (дитсадочки): «Сонечко» (побуд. в 1971 р.), «Чебурашка» (1980 р.) та «Берізка» (1991 р.).

Див. також[ред. код]

Попільнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2

Культура[ред. код]

В Попільні функціонує районний Будинок культури. При ньому працюють районні колективи художньої самодіяльності. В 1970-х рр. працювали 10 колективів художньої самодіяльності, в яких брало участь понад 250 осіб. Ці колективи неодноразово ставали лауреатами різноманітних республіканських та обласних конкурсів.

Також, при Будинку культури працюють районні бібліотеки для дорослих та дітей. В 1973 році книжковий фонд бібліотек селища нараховував 52 тисячі книг.[36]

Перейменування вулиць в Попільні[ред. код]

З метою вшанування загиблих Небесної сотні під час Євромайдану в Києві в 2014 р. вулицю Радянську в смт Попільня було перейменовано на вулицю Героїв Майдану[38].

Протягом 2014—2015 рр. в Попільні було перейменовано низку вулиць та провулків на честь героїв-попільнянців, котрі загинули під час Війни на сході України:

Стара назва       Нова назва

вул. Суворова  вул. Романа Щербатюка[39]

вул. Першотравнева   вулиця Віталія Шайдюка

пров. Першотравневий             пров. Віталія Шайдюка

пров. Медиків пров. Ігоря Юрченка[40]

У рамках виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» (№ 317-VIII), в смт Попільня в 2015 р. проводиться перейменування вулиць та провулків. Нижче поданий перелік старих та нових назв, затверджених рішенням № 991 56 сесії VI скликання Попільнінської селищної ради від 16.10.2015 р.:

Стара назва       Нова назва

вул. Будьонного            вул. Південна

вул. Калініна    вул. Київська

пров. Калініна пров. Київський

вул. Фрунзе      вул. Залізнична

вул. Фурманова             вул. Житня

пров. Фурманова          пров. Житній

вул. Чапаєва     вул. Вишнева

пров. Чараєва  пров. Вишневий

вул. Жовтнева вул. Сонячна

вул. Якіра (№ будинків 1, 2, 3)                вул. Промислова

вул. Якіра (від № 4 і до кінця)  вул. Велика Польова

вул. Щорса        вул. Каштанова

пров. Щорса     пров. Каштановий

пров. Дзержинського пров. Фомічова

Пам'ятники та визначні місця Попільні[ред. код]

Т. Г. Шевченку (встановлено 19 серпня 2011 р.);

Воїнам-односельчанам, що загинули в роки Німецько-радянської війни 1941–1945 років (встановлено 1967 р.);

Воїнам землякам, що загинули під час воєнних дій в республіці Афганістан (встановлено 2006 р.);

Жертвам Голодомору 1932—1933 рр. (встановлено 20 листопада 2007 р.);

Державний Прапор України (встановлено 14 жовтня 2008 р.);

В. І. Леніну (встановлено 1958 р. — знесено 2014 р.);

Герою СРСР П. І. Фомічову (встановлено 1967 р.);

Пам'ятне місце бою прикордонників 94-го прикордонного загону (пам'ятний знак встановлено в урочищі Левада в 1970 р.);

Братська могила 26-ти воїнів прикордонників 94-го прикордонного загону, котрі загинули під Попільнею 14 липня 1941 р. (західна частина старого кладовища, обеліск встановлено 1968 р.);

Братська могила воїнів, які полягли, визволяючи Попільнянщину в 1943 році та підпільників, розстріляних 26 березня 1942 р. (північна частина старого кладовища, пам'ятний знак воїнам встановлено в 1954 р., підпільникам — у 1987 р.).

Цікаве про Попільню[ред. код]

Попільнянська вулиця у місті Києві[ред. код]

З 1944 року на честь смт Попільня було перейменовано вулицю 149-ту Нову в Солом'янському районі міста Києва, яка пролягає від Відрадного проспекту до вул. Новопольової.

Віктор Ющенко у смт Попільня[ред. код]

Пам'ятник Жертвам Голодомору 1932—1933 рр. в Попільні

Робоча поїздка Президента відбулася 20 листопада в поминальний тиждень за мільйонами жертв Голодомору 1932—1933 років. Глава держави взяв участь у молебні за загиблими під час Голодомору, а також відкрив пам'ятний знак жертвам Голодомору та політичних репресій в центрі Попільні, поруч зі Свято-Миколаївською церквою. Початок церемонії довелось відтягнути — Президент запізнювався. Приблизно об 11 годині церемонія розпочалася зі свідчень людини, яка пережила голодомор. Ганна Микитівна Биченко, яка все своє життя прожила на Попільнянщині, розповіла про те, яких жахливих страждань завдала ця сталінська акція її землякам. Свідчення очевидиці Голодомору 1932—1933 років слухав Президент України, який стояв поруч з нею. На спомин і вшанування жертв голодомору у Попільні відкрили меморіал. Він виготовлений за ініціативою жителя Попільні Валерія Шипнівського, чотирьох членів родини якого репресовано в роки тоталітарного режиму в Україні. Пам'ятник нагадує роздвоєний гранітний православний хрест, що розколовся від людського горя і біди, з'єднаний з двох сторін світлим хрестом пам'яті нинішнього покоління. Президент не знає де похована його рідня. Далі виступив Президент. Він говорив про непростий процес визнання трагедії Голодомору, не лише світовою, але й українською спільнотою, зокрема деякими політиками. Після промови, Президент разом з новим губернатором області Юрієм Забелою та очевидицею трагедії Ганною Биченко відкрили пам'ятний знак та посадили саджанці калини. Після цього глава держави провів відкритий урок пам'яті «Голодомор 1932—1933 років — геноцид українського народу» для учнів 11 класів Попільнянської гімназії №1.

Астероїд «Попільня»[ред. код]

На честь селища було названо відкритий 17 серпня 2006 року в Андрушівській астрономічній обсерваторії астероїд головного поясу 177982 Попільня.

Персоналії[ред. код]

Кваско Микола Зіновійович (нар. 3 грудня 1929) — заслужений працівник промисловості Української РСР, кандидат економічних наук, раціоналізатор.

Кудря Наталія Іванівна — українська акторка, виступає в Київському національному театрі російської драми ім. Лесі Українки, народна артистка України.

Панчук Май Іванович (нар. 01.05.1937 р.) — український учений, дослідник у галузі політичної історії України, проблем етнології та етнополітології.

Рильський Максим Тадейович (1895–1964) — поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.

Самойлович Іван Самійлович (поч. 1630-х рр. — 1690) — гетьман Лівобережної України (1672–1687)

Щербатюк Роман Олексійович (5 серпня 1990 — 8 серпня 2014) — молодший сержант 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади, учасник АТО. Загинув близько 1-ї години під час мінометного обстрілу позицій дивізіону в районі міста Амвросієвки (Донецька область).

Фомічов Петро Ілліч (1915 — 11 листопада 1943) — лейтенант, командир вогневого взводу 1454-го самохідного артилерійського полку, Герой Радянського Союзу (1944). Загинув під час бою в смт Попільня.

Яненко Микола Михайлович (нар. 07.10.1941) — письменник, автор багатьох збірок оповідань, лауреат літературних премій ім. М. Трублаїні та ім. Лесі Українки.

Євгеній М

вольф:                  НА ЗЕМЛЕ ДРЕВНИХ ТРИПОЛЬЦЕВ   

Попельнянский район расположен в южной части нашей области. Население его составляет ныне порядка 37 тысяч человек, из которых на долю сельского припадает около 29 тысяч. Территория района -1037 тысяч кв. км. На этой небольшой площади располагаются 48 населенных пунктов.

Хотя первые письменные упоминания о Попельнянщине относятся к XVI веку, райцентр, давший имя всему региону, судя по всему, гораздо более старый. Существует несколько версий происхождения его названия. Первое -это констатация того факта, что на месте поселка в давние времена росли густые леса и местное население для увеличения наделов пахотной земли вырубало й сжигало лес, превращая его в пепел. Вторая версия названия тоже весьма интересна. Известно, что в XIII веке князь Данила Галицкий, разгромив рать монголов, предал огню Житомир и Звягель, 'обратив оные в пепел', за предательство, то есть за то, что сдались монголам. Судя по всему, ставка Галицкого князя перед походом на Жи-томир располагалась как раз на месте нынешней Попельни, во всяком случае, в летописях в этом историческом эпизоде фигурирует река Унава, неда¬леко от которой Попельня и расположена.
А во времена Трипольской культуры (то есть примерно в III тысячелетии до нашей эры) рядом с селами Романовна и Паволочь располагались небольшие поселения трипольцев, которые исчезли уже к первому тысячелетию до нашей эры. Многие историки называют трипольцев праукраинцами. Хотя на самом деле эти племена хлеборобской культуры этнически относились, скорее всего к семитским народам: древним шумерам или ассирийцам. Вообще Шумер считается самым древним из известных государственных образований на Земле, потому и не исключено, что трипольцы являлись именно шумерскими колонистами на по¬лесских землях. И вытеснили их отсюда скотоводческие племена, известные в истории как арийцы, то есть 'всадники'. Не следует, конечно, видеть в этих примитивных племенах эдаких 'сверхчеловеков', хотя следует отдать арийцам должное: именно они впервые в истории человече-ства приручили коня. И произошло это, видимо, именно на нынешней территории Попельнянского района. Использование конницы помогло ариям покорить едва ли не весь тогдашний мир. Конечно, арийские племена тоже не следовало бы причислять к праукраинским (иначе можно дойти до сентенций типа 'Як козаки на мамонтів полювали'), однако факт приручения лошади именно на территории нашей области заслуживает интереса.
В 1941 году, когда территорию района заняли немцы, в село Ерчики нагрянула немецкая экспедиция из ученых Берлинского университета, поскольку в коротком бою с нашими частями немецкий танк, идя в атаку, разворотил небольшой курган в нескольких километрах от села. Под курганом оказалась богатая скифская могила со множеством драгоценных археологических находок из золота и драгоценных камней - видимо, могильник какого-то скифского вельможи. Немцы отыскали и раскопали еще несколько могил, а найденные в них исторические раритеты собрали в охраняемом штабе в Попельне и в марте 1942 года собирались вывозить их в Германию. Однако не довезли: недалеко от поселка на автоколонну напали советские партизаны и отбили у гитлеровцев золото скифов.
В XVI веке неподалеку от русла реки Унавы появляется небольшая крепость на самой границе Дикого Поля, которая призвана была защищать дороги на Киев и Житомир от набегов крымских татар. Интересно, что ее гарнизон был полностью составлен из реестровых украинских казаков. В 1527 году казаки отбили нападение 43-тысячного татарского войска, шедшего на Киев. При этом гарнизон крепости насчитывал всего две с половиной тысячи казаков. Каким образом они умудрились разбить в таком количестве татарское войско - неизвестно. Но, судя по всему, одной лишь доблестью здесь не обошлось.
Вокруг крепости со временем появилось множество казачьих хуторов, в одном из которых, Ходоркове, выросшем со временем в большое село, родился украинский казачий гетман Иван Самойлович. Так что сегодня смело можно утверждать, что Попельнянщина - край украинского казачества.
До начала XX века о Попельне мало что известно. Да и в начале XX века Попельнянщина оставалась таким себе захолустьем, относившимся к Киевской губернии. Особого развития промышленности здесь не наблюдалось - за исключением разве что маленькой кустарной фабрики по производству металлических мини-печей, позже ставших известными как 'буржуйки', - в самой Попельне. Однако уже в 1915 году эта мини-фабрика была переоборудована в мастерскую по ремонту... танков. Причем переоборудована, скажем так, по воле случая. Союзники России в Первой мировой войне - англичане подарили русским два тяжелых танка. Танки по железной дороге были доставлены в Попельню аж из Киева, где их должны были испытать и обучить русский персонал управлять этими машинами в бою. Выпустили танки в чисто поле, а там как раз крестьяне хлеб убирали. Увидали они эти ужасные грохочущие машины, и бегом к себе в село, где как раз русская артиллерийская часть стояла. Артиллеристы, которых никто о танках не предупредил, решили, что это катается по полю очередной немецкий технический сюрприз, выкатили полевую батарею и жахнули по танкам сразу из четырех пушек. Этот забавный эпизод тогда даже в газету 'Московские известия' попал.
Не обошлось в истории Попельнянщины и без мистики. До 1936 года стоял в Попельне православный храм - небольшая деревянная церквушка на окраине населенного пункта. Храм, можно сказать, бездействовал. Священника расстреляли, церковная утварь - из золота и серебра, между прочим - была разворована. Большую часть ее прихватил председатель местной партийной ячейки. И вот летом 1936 года в дом главного коммуниста Попельни ударила молния. Дом сгорел дотла, вместе с председателем, его женой и двумя малолетними детьми. Выгорело все подчистую. На пожарище на следующий день местные жители нашли все до единой церковные ценности, присвоенные главным поселковым партийцем. А на следующую ночь молния ударила уже к церковь. Храм сгорел полностью. Видимо, Богу было угодно не отдать свой храм на дальнейшее поругание, поскольку в нем в скором времени решено было разместить конюшню. Возможно, приведенные эпизоды - всего лишь совпадение, а может, и нет.
А вот еще одна загадка. В советские времена в районе поселка Корнин археологи обнаружили клад, состоявший из древнеримских монет, датированный приблизительно I веком нашей эры. Получается, что местные жители либо вовсю вели торговлю с Римской империей, либо в эти края забредали предприимчивые римские купцы, а может быть, в седой древности дороги Попельнянщины даже топтали римские легионы?
В годы Великой Отечественной войны Попельнянщина пропускала несколько десятков военных эшелонов ежедневно. Железную дорогу в своих целях стали использовать немцы. Понятно, что наше командование не могло просто наблюдать за тем, как через территорию района ежесуточно следуют на фронт составы с вражеской боевой техникой. Уже в конце 1941 года в районе Попельни действовало несколько советских диверсионных групп, которые ежедневно устраивали на железнодорожных путях по нескольку диверсий. В 1942 году в районе стали активно действовать крупные советские партизанские отряды, и контролировать железную дорогу немцам становилось все труднее и труднее. Последняя крупная диверсия была устроена здесь партизанами почти перед самым освобождением - в 1943 году.
В 1991 году в селе Романовка Попельнянского района был открыт музей-усадьба украинского советского поэта Максима Рыльского. Именно в Романовке поэт провел свои детство и юность.
Довольно знаменитым является и село Андрушки, название которого происходит, видимо, от фамилии сотника казацкого полка Андрущука, который принимал участие в освободительной войне Богдана Хмельницкого и который был расквартирован в селе Паволочь, в десятке километров от нынешних Андрушек. В 1860 году купцы братья Поповы взяли Андрушки в аренду у помещика А. Бентковского и построили здесь сахарный завод. Вскоре село было полностью выкуплено братьями Поповыми у прежнего владельца. Знамениты Андрушки еще и тем, что здесь родился Герой Советского Союза и Герой Югославии, генерал-майор авиации А. Витрук, чьим именем названа одна из улиц Житомира.
А кроме культуры, сегодня Попельнянщине есть чем гордиться. Район один из первых в области по промышленным показателям: главным образом из-за близости к Киеву и, разумеется, знаменитым Полесским черноземам, которые позволяют району регулярно собирать высокие урожаи.

Вадим КИПЛИНГ

Сергей Воропай-Кучинский

Не дали переплатити 1 млн. за газ на Житомирщині

http://antac.org.ua/... rel=author>Редактор, 11/04/12

Євгеній М

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

.

Попі?льня — село в Україні, Попільнянському районі Житомирської області. Заснована у 17 столітті. Назва 'Попільня', як багато хто вважає, прийшла з розвитком виробництва поташу, який виготовляли з попелу спалених дерев. У 1747 р. в селі було розпочато будівництво Свято-Миколаївської церкви. У 18 ст Попільня належала князю Любомирському. Тоді проживало близько 700 осіб. У 1847 р. відкрито приходське училище при церкві.

Територія Попільнянського району була заселена з давніх давен. На території району поблизу села Строків виявлено залишки поселення доби бронзи, в селах Єрчики і Велика Чернявка розкопано два кургани скіфської доби, а в селі Парипси могильник скіфського періоду. В селах Паволоч і Соколів Брід виявлено поселення трипільської і 4 черняхівської культур, а також 2 давньоруські городища, на околиці Строкова виявлено давньоруський курганний могильник.Серед населених пунктів краю в першу чергу слід згадати Паволоч, історія якої пов’язана з подіями козацтва в Україні. Жителі Паволочі брали участь в повстаннях 1591-1593 рр. Криштофа Косинського, 1594-1596 рр. Северина Наливайка. 1648 в Паволочі сформовано полк. Тут в 1648, 1649, 1653, 1655 рр. був Б. Хмельницький. Пам’ять про ці історичні події зберігає сільський історико-краєзнавчий музей, який розміщений в приміщенні єврейської синагоги (XVІІІ).В нашім краї народились і жили особистості, які своїм життям і творчістю славили нашу плодючу землю. В селі Ходорків, в сім’ї священика народився гетьман України Іван Самойлович. В 2003 році в рідному селі гетьману встановлено пам’ятник.З історією села Криве тісно переплетена історія роду Юркевичів. Йосип В’ячеславович Юркевич, земський лікар, побудував в селі школу та першу електростанцію. Сільський музей історії та народознавства зберігає документи присвячені історії роду Юркевичів.Для жителів Попільнянського району дороге ім’я видатного поета, вченого і громадського діяча, академіка АН СРСР та АН УРСР, двічі лауреата Державної премії СРСР і Ленінської премії М.Т. Рильського, дитячі і юнацькі роки, якого пройшли в селі Романівка. Нині в будинку Рильських знаходиться музей-садиба. Височіє тут і пам’ятник М. Рильському, який встановлено в 1970 році на території школи. Щороку в четверту суботу травня в Романівці відбувається Всеукраїнське літературно-мистецьке свято „Романівська весна”.Попільнянський район створений в 1923 році, з вересня 1937 року став складовою частиною новоутвореної Житомирської області. Виникнення селища Попільня пов’язане з будівництвом дільниці Фастів – Козятин залізничної магістралі Київ – Одеса , яке здійснювалось в 60-х роках 19 століття. Траса пролягала поблизу села Попільні і тому споруджена тут станція дістала назву Попільня.Попільнянський район займає площу 1030 км2. Загальна площа сільськогосподарських земель по всіх товаровиробниках складає 76,4 тис.га, в тому числі 71,7 тис. га ріллі, 1,1 тис. га сіножатей, 2,7 тис. га пасовищ.Площа ріллі сільськогосподарських підприємств складає 56,5 тис. га, підсобних господарств населення 15,2 тис.га.На території району розташована 48 населених пунктів, у тому числі селища міського типу Попільня і Корнин і 46 великих і малих сіл, об’єднуються вони у 30 сільських та 2 селищних ради.У 2007 році чисельність населення району становить 34,4 тис. осіб. Кількість працюючих у 2007 році складає – 7,9 тис. осіб. В сільському господарстві кількість працюючих складає 3,4 тис. осіб, в промисловості 1,1 тис. осіб, освіта 1,04 тис. осіб, охорона здоров’я 0,7 тис. осіб, державне управління 0,4 тис. осіб.

Президент Віктор Ющенко в селі Попільня на Житомирщині взяв участь у відкритті пам’ятного знаку жертвам Голодоморів та політичних репресій.«Це наша шана тим мільйонам українців, які були невинно убієнні», – сказав Президент на церемонії відкриття, підкресливши, що мета цього та подібних заходів – передати майбутнім поколінням пам’ять про трагедію, правда про яку замовчувалася понад 70 років. «Так знищується нація – через приниження, особливо духовне, так сходить з лиця землі народ. Тому, коли нам пропонують забути 1932-1933 роки, від нас хочуть забрати не просто нашу історію, а наше майбутнє», – переконаний Ющенко. Правдива історія має консолідувати націю, наголосив Президент. У цьому контексті він нагадав про зусилля, які робить Україна для інформування не лише вітчизняної, але й міжнародної спільноти про Голодомор, як національну трагедію. При цьому він підкреслив, що зусилля нашої держави щодо пошуку історичної правди та визнання Великого Голоду світом не є спрямованими проти інших країн чи народів. «Повернення нашої пам’яті – це не робота проти когось. Цим ми не хочемо принизити будь-яку націю чи державу, тому що ми добре знаємо, що зло, яке було вчинене в Україні в 1932-1933 роках, – це не замисел якогось чужого народу, це замисел тоталітарного сталінського більшовицького режиму, спрямований проти українського селянства», - наголосив Ющенко.Пам’ятний знак жертвам Голодоморів та політичних репресій у с.Попільня розташований на земляному насипі, де закладено капсули з землею з 34 масових поховань жертв Великого Голоду 1932-1933 років. Пам’ятник нагадує роздвоєний гранітний православний хрест, що розколовся від людського горя і біди, з’єднаний з двох сторін світлим хрестом пам’яті нинішнього покоління.