Іван Вішован

  ГУЦУЛЬСЬКІ  ЗҐАРДИ.

Згарди (В єдиному числі 'Згарда', чоловічого роду) - це обереги у вигляді специфічної форми хрестів. Згарди - дохристиянські обереги, церква ставилася до них досить несхвально. Тому жінки носили згарди у вигляді нагрудного прикраси, по декілька штук. У чоловіків були кільця з подібний символікою.

Про згарди, про те як змінювалася їх форма і нашаровувалися християнські символи - стаття 'Гуцульські прикраси' Ярослави Ткачук і Марії Кубік:

'Орнаментика гуцульських прикрас, як і інших видів народного мистецтва гуцулів, наскрізь пройнята елементами древньої, дохристиянської культури. Тут, в малодоступних горах до ХХ століття збереглися традиції старослов'янського мистецтва. Джерелом орнаментальних композицій гуцульських прикрас, був давньослов'янський солярний культ, який оспівував первісне хліборобство і скотарство, де вирішальним фактором вважалися животворна сонячна сила. Символ сонця став емблемою добробуту і благополуччя, і для населення українських Карпат, яке до наших днів зберегло немало магічних вірувань, у ті далекі часи цей символ широко використовувався як оберіг. Саме тому різні інтерпретації солярного символу так часто використовують гуцульські майстри в декоруванні прикрас. З плином часу солярні знаки поступово удосконалювалися, набували різні атрибути, виступали в різних сполученнях з іншими зображеннями. Народне мистецтво Гуцульщини існувало довгі століття. Воно жило і розвивалося, творилося у нових формах, які відображали новий зміст життя.

http://carpathy.nadv... alt='' style='margin: 7px; float: left;'>

 Особливо яскраво в гуцульській орнаментиці прикрас відбився період древньої Русі з характерним для нього процесом християнізації і боротьби з язичництвом. Цей процес не був раптовим. Він тривав дуже довго і виразно відбилося в народному мистецтві поступовою асиміляцією старої язичницької символіки з новою християнською. Християнство могло ввійти в народні маси, лише пристосувавши свої поняття, свої образи до язичницьких понять і образів, яких дотримувався народ.

 http://carpathy.nadv... alt='' style='margin: 7px;'>

Асиміляції, в першу чергу, зазнала саме солярна символіка, що виражалося в злитті сонячного диска з хрестом - головною емблемою християнського культу.

Найбільш яскраво цей процес простежується в гуцульських металевих нагрудних прикрасах - Згарда, що складаються з однієї або з двох (і рідко - більше) низьки дисків або хрестів. Для з'єднання Згарда служать так звані Чепраги - дві, переважно круглі, пластини, прикрашені карбованим або ажурним орнаментом.

При першому погляді на Згарди впадає в очі диспропорція між розмірами Чепраги і Згарда. Чепраги, як правило, мають великі, зовсім невиправдані їх утилітарною функцією, розміри. Деякі з них досягають 6-7 см. у діаметрі, що говорить про їх особливе місце серед нашийний прикрас. Чепрага - сонячний символ - покликаний охороняти людину від злих духів. У центральній частині декору Чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, концентричні кола і т.д.

Ту ж роль грав архаїчний тип Згарда, що складався з круглих, сонцеподібних медальйонів, схожих на Чепрага, прикрашених шестипелюстковий розеткою або іншими подібними солярними емблемами. Характерною рисою таких Згарда є вписування в коло їх дисків равноконечного хреста з чотирма малими колами між плечима. Ці хрестоподібні мотиви, маючи дохристиянське походження, були солярними знаками.

Але поступово, крок за кроком, дисковидні солярні знаки в Згарда набувають хрестоподібні форми. Сонце-подібні диски в Згарда замінюються хрестиками з рівними гілками, проміжки між якими заповнювалися променями. Хрестики, як правило мали однакову форму і розміри. «Згодом хрести втрачають одно розмірність: одна з гілок стає довшим і хрест набирає риси, вже специфічної християнської культової форми. Саме на хрестах такого типу, з'являються рельєфні розп'яття, з рисами примітивної пластики. Але й такі суто християнські хрести ще мають на собі багато залишків язичеської символіки. Так, на кінці гілок цих хрестів часом зустрічаємо солярні розети або кружки ». Такі хрести служили як частиною Згарда, так і самостійним прикрасою. Їх носили переважно чоловіки (рідше жінки) на ланцюжках. Ланцюжки в залежності від техніки виконання мали такі фoрми: круглі, плоскі, довгасті плетені, перевиті.

І ще про кільця, які також мали особливе значення (з тієї ж статті):

'Окрему групу гуцульських прикрас складають персні і обручки, відлиті з латуні, бронзи і нейзильберу'

http://carpathy.nadv... alt='' width='528' height='396' style='margin: 7px; float: left;'>

На Гуцульщині були поширені два типи перснів: для носіння на руках і для з'єднання нашийних хусток, які дарували дівчата хлопцям. В обох випадках вони пов'язані ідеєю шлюбу Їх орнаменти багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності життя, продовження роду, оберігання сімейного вогнища.

Зовнішня поверхня кільця прикрашалася рельєфним або гравірованим орнаментом. Останній, як правило, складався з пари ромбів, в які вписані солярні хрести, або солярні кружки. Іноді ці солярні знаки з'єднані в одну фігуру. Виходячи з обрядового призначення перснів, можна вважати, що такі зображення символізують шлюбну пару - подружжя.

В інших випадках до двох кружків, що в ромбі, додається ще два кружки між ромбами. Така орнаментальна схема широко вживалася в декоруванні гуцульських прикрас, виступаючи як варіант солярного хреста. Існує гіпотеза, що цей знак є символом ново побудованого будинку. В такому разі це зображення цілком збігається з шлюбною ідеєю нового господарства молодят. Такий прийом оздоблення перснів міцно зберігається і в сучасних гуцульських виробах.

Цей орнаментальний мотив часто зустрічається на перснях у формі кільця .. Персні з круглим щитком декорувалися орнаментом, який повторював солярні мотиви Чепрага: шести пелюсткові розетки, солярні хрести, концентричні кільця, промені тощо Орнамент гравировался і доповнювався кольоровою замазкою, що імітувала емаль.

  http://carpathy.nadv... alt='' width='472' height='354' style='margin: 7px; float: left;'>

Народну культуру гуцулів влучно охарактеризував М. Коцюбинський: 'Гуцули - оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник, гуцул все своє життя проводить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався лише для того, щоб прикрасити язичницький культ.

Ось чому кільця, персні, як і інші види прикрас з притаманними їм архаїчними рисами, користувалися серед горян великим попитом. Вони були невід'ємними атрибутами святкового та весільного одягу. Тому народні умільці Гуцульщини з великою любов'ю робили ці прикраси, вкладаючи в них свою творчу фантазію. Гуцульські прикраси є чудовими зразками народної творчості, які свідчать про великі художні здібності народних майстрів Гуцульщини. Яскравим доказом цього є колекція Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини ім. Й. Кобринського, який зберігає велику кількість зразків різних видів гуцульських прикрас, починаючи з XVII століття.

Іван Вішован

БИЧКІВЕЦЬ – МІНІСТР ОБОРОНИ І МАРШАЛ КИТАЮ

Про те, що десь у 20-х роках минулого століття міністром оборони і маршалом Китаю був вихідець родом з Великого Бичкова, я вперше почув ще молодим хлопцем у повоєнні роки. Не пригадую, коли це точно було. Якось до нас завітали батькові бойові друзі: мій дядько Микола Семенюк – тодішній голова села Костилівки та Петро Данишек – стрілочник залізничної станції Берлебаш та ін. Разом з ними батько воював проти фашистів. Зрозуміло що розмова побратимів точилася навколо останньої війни. Одна із фраз, мовлена батьком, запам’яталася мені майже дослівно: 'Якби наш маршал з Китаю прийшов нам на допомогу зі своїми арміями у тридцять дев’ятому, то може б і війна не розпочалася” З думками обидвох всі погодилися. Конкретно, про кого і про що йшла мова, тоді я не зрозумів. Однак через багато років довідався, що йшлося про Карпатську Україну  і події навколо неї, зокрема про людину, котра могла реально надати допомогу Карпатській Січі.Вдруге про вихідця із Бичкова, який ходив у високих війскових чинах в гоміньданському Китаї на початку 20-х років ХХ ст.,  мені вдалося почути у 1959 році від жителя Ділового Міклуша Кирна, який бачив цього чоловіка і розмовляв з ним. Було це так. Як тільки розпочалася Перша світова війна, його, як і багатьох інших молодих людей, мобілізували в австро-угорську армію. На фронті воював проти російської царської армії. Під час одного з боїв потрапив у полон. Далі – табір військополонених у Приураллі, робота в тамтешніх господарів разом з австрійцем, втеча у бік фронту. Втікачів спіймали і вдруге запроторили до табору. Згодом їх відправили працювати на господарів, адже здорові молоді чоловіки були переважно на фронті і нікому було заготовляти сіно, збирати урожай. На цей раз потрапляють аж на річку Амур, неподалік Китаю. Через певний проміжок часу обоє в ночі переходят кордон. Щоб якось прожити, наймаються працювати у золотих копальнях. Кирну сподабалась донька власника золоторудника. Вони одружилися, але, незважаючи на те, що у молодого подружжя народилася дитина, туга за Карпатами перемогла. Як тільки Міклуш почув про те, що у м.Харбні збирають колишніх вояків австро-угорської армії, залишив свій  заробіток дитині й разом з колегою – австрійцем подався туди.Одного разу на збірному пункті перед ними виступив китайський генерал, який англійською, німецькою, угорською, українською мовами закликав присутніх вступати до військових частин на боротьбу проти Радянської Росії. Кирну вдалося переговорити з генералом і він попросив його, щоб допоміг їм повернутися додому.

– Звідки ви? – спитав той.

– З Трибушан, - відповів. – А ви звідки?

–  Я – з Бичкова, - сказав генерал, - але вже досить давно живу в Китаї і прізвище моє Фендь.

Так у далекому від Карпат Китаї доля звела двох людей майже із сусідніх сіл. І за допомогою Фендя їх зараховують бійцями до румунського батальойну який відправляють на кораблі у Владивосток. Капітаном корабля був німець. Йому Кирн і австрієць віддають гвинтівки, а самі стають кочегарами. Побувавши майже в усіх частинах світу і проплававши два роки, вони, нарешті опинилися у німецькому Гамбурзі.Ще довгі два місяці добирався до рідного краю. А коли прийшов додому, то спочатку ніхто не повірив, що то він.

- Мене вже давно похоронили і оплакали, але я залишився живим, - закінчив свою розмову М.Кирн.Наостаток показав вибляклу фотографію, на якій він поруч зі своєю першою дружиною, котра тримає на руках дитину та свідотство про одруження, написане китайськими ієрогліфами.Навчаюсь в Ужгородському, а відтак у Київському  ім. Т.Г.Шевченка університетах, я шукав у науковій літературі, документах хоч якусь згадку про маршала Фендя, але марно. Одного разу звернувся за порадою до декана факультету міжнародного права та міжнародних відносин Г.М.Цвєткова, який потім довго представляв УРСР у ЮНЕСКО. Він порадив дану тему не чіпати. Довелось скоритися. Так тривало до 26 жовтня 2002 року, аж поки у 'Закарпатській правді” за 24-30 жовтня прочитав статтю Кості Бондаренка. 'Закарпатець – міністр оборони Китаю”. З неї довідався, що про Іренея Фендя мало що можуть сказати навіть фахівці вітчизняної історичної науки. Про нього рідко йдеться в документах. Йому не присвячено наукових монографій. Більша частина життя Іренея пройшла в Китаї.

–  І.Фендь народився в 60-роках XIX ст. на Закарпатті (правдоподібно – в Бичкові), - пише автор статті. – Походив із бідної родини. А тому ззамолоду подався за кордон шукати щастя. У 80-х роках, найнявшись матросом на корабель, приплив до Сполучених Штатів і зазнав епідемії 'золотої лихоманки”. Америка саме освоювала Аляску. Невдовзі ця робота йому набридла і він іде на військово-морську службу. Зрештою в 90-х роках сер Фен (так його нарекли на фронті) спромігся закінчити школу морських офіцерів.

Сієтлі де заснував фірму з продажу східних прянощів. 1905 року Фендь їде у справах до Пекіна. Тут знайомиться з китаянкою що сповідала християнство. Закохавшись у чарівну й освідчену дівчину, невдовзі одружується з нею і назавжди переїжджає на батьківщину дружини.У цей час режим китайської династії Цін розвалився і сінхайська революція 1912 року привела до влади президента Юань Шикая. Його гомінданівському урядові бракувало фахівців. Саме тоді Іреней Фендь запропонував свої послуги військового спеціаліста. Так у 1918 році на світ з’явився перший китайський генерал Фен Юсян.

Після Першої світової війни Фен Юсян був відвертим ворогом як Японії, так і нової Росії. Саме він сприяв утворенню на теренах Китаю антирадянських еміграндських центрів. У Харбіні тоді мешкало 100 тисяч росіян і 50 тисяч українців.Тут діяли Російський фашистський союз, Українська колонія, а згодом – Далекосхідна Січ. У 1927 році Фен Юсян був одним із організаторів інциденту на Китайсько-Східній залізниці, що ледве не привів до глобального конфлікту.Наприкінці 20-х років новий президент Китаю Чан Кайші надав Фен Юсяну чин маршала, який на той час був міністром оборони. Його підпис стоїть під текстом угод між Китаєм і СРСР. Останній був представлений В.Блюхером. До речі, радянський маршал у спогадах досить високо оцінив Фен Юсана як війскового фахівця.У 1932 році японці вторглися в Манчьжурію. Там виникла маріонеткова імперія Маньчжоу-Го. Чан Кайші та Фен Юсян апелювали до Ліги націй. У Китай терміново прибув її уповноважений сер Літтон, який мав дружні стосунки з сером Феном. Невдовзі Ліга націй засудила вторгненя Японіїї. А та у відповідь вийшла з її складу.Після 1940 року Фен Юсян зник з обрію. Відомо, що він подав у відставку з усіх своїх постів, але жити залишився в Китаї і надалі був оточений повагою, розкошами, славою.З 'Довідника з історії України” (К., 2001р) дізнаємося, що наш герой був з родини греко-католицького священика і закінчив гімназію. Будучи в Китаї, активно впливав на політику Чан Кайші.

– У 30-х роках у Бичкові жив його молодший брат  Ігор Фендь, - продовжується розповідь у газеті. – Спочатку вчителював, а згодом мав адвокатську практику на Пряшівщині. Брати листувалися. Кажуть, контакти припинилися безпосередньо перед подіями 1939 року в Карпатській Україні.

–  За спогадами сучасників Іреней Фендь був людиною середнього росту, брюнетом – пише далі К.Бондаренко. – Вільно володів українською, російською, угорською, словацькою, польскою, німецькою, французькою, англійською та китайською мовами. Усі відзначають вміння цієї людини залагоджувати будь-які конфліктні ситуації, його хитрощі, спитність, схильність до авантюрних дій. Він уміло поєднував свій армійський, бізнесовий і політичний таланти. Як бачимо – не без успіху.

Всесвітня історія називає сотні людей, як любили ризик, часто йшли ва-банк і досягали запаморочливих успіхів у безнадійних, на перший погляд справах.

– Як би їх не називали, - пише 'Закарпатська правда”, - вони творили історію.

Такі люди з”являлися й у середовищі українства – нації, яку в світі віддавна вважали 'неісторичною”. А, проте, ці імена рідко згадують автори 

підручників з історії. Щож, мабуть, саме час це згадати. Кожен із них вартий повістей, романів, телесеріалів, - наголошує автор статті.

Ось такі відомості вдалося зібрати про нашого земляка із Бичкова. Напевно, дослідницька робота з цього питання вестиметься й надалі. Але, аналізуючи наявні відомості про Іренея Фендя, природньо виникають деякі думки, припущення і запитання. По-перше. Чи могло керівництво Карпатської України підтримувати зв”язки з китайським маршалом хоча б через його брата Ігоря і надіятись на якусь підтримку? Вочевидь, так. Коли сподівана підтримка не надійшла до подій під Хустом на Красному Полі Волошин чомусь їде до Великого Бичкова і тут після богослужіння в церкві через міст переїжджає в Румунію. Невже іншого моста через Тису не було від Хуста до Бичкова? Думаю, що то був дипломатичний жест в бік Іренея Фенді, яким у міжнародних стосунках користуються досить часто. Він, приблизно, означав: 'Просили допомогти – не допоміг. Кажемо тобі із селища, де ти жив, що втратили Карпатську Україну”. Тай листування між братом Фенді припиняється у 1939 році, що є також вагомим аргументом на користь цієї версії. По-друге. Якби китайський маршал Фен Юсян надійшов зі своїми арміями на допомогу Карпатській Україні, то чи розпочалась б Друга світова війна? Вважаю, тут важко щось додати, крім того, що вже відомо. План Гітлера і Сталіна ніхто не міг перешкодити, а Китай, який зазнав агресії від Японії, був аж занадто далеко від Хуста і Бичкова. По-третє. Чому б невважати початком Другої світової війни з огляду на події на Красному полі 15 березня 1939 року, адже Карпатська Україна була першим її кроком до страшної трагедії, котра забрала життя десятків мільйонів людей.