Іван Вішован

Золотий стручок

Українська народна казка Закарпаття

Учився в школі хлопець, і йшов додому після обіду. Звідає бабку:

— Кілько за копійку яєчок?

— Єдно яйце коштує дві копійки.

А він узяв та й потоптав їй ті яйця. А баба промовила:

— Аби тоді ся вженив, як ісходиш з кінця до кінця світ.

І він пішов і все розповів матері. Та набрав грошей і пішов по світі. Як ісходив світ від кінця до кінця, прийшов у свій край. Іде й найшов кусок мелаю. Видать, а там є золотий стручок. Він то виломив, а з мелаю вийшла дівочка.

— Дай водиці! — крикнула вона.

Він сют-тут — нема водиці, і дівочка зникла, іде він далі. Найшов другий такий кусок, а в нім золотий стручок. Та й вилущив, і знов таке саме було. Крикнула дівочка:

— Дай водиці!

Не є водиці, і дівочка зникла. Знов нема дівочки.

Іде він і находить третій кусок мелаю та в нім золотий стручок. Та й уже чекає, поки буде водичка. Найшов водичку, зайшов у ню, став і вилущив той стручок. Вийшла така дівочка красна!

— Дай водиці!

Він дав їй водички та вже добре, обнялися, обцілувалися. Уже є жінка. Іде з нею додому, а додому недалеко.

— Слухай, — говорить, — я іду за батьком та за мамою. Хай вийдуть назустріч, подивляться, яка ти жінка в мене.

— Ну йди. Я, — каже, — туй маленько побуду.

Зробив він їй таку колисочку й пішов, а вона в тій колисочці гойдається. А там колодязь був. Гойдається вона, а туй ідуть дві циганки, мати й дочка. А в тої дочки такі зуби великі. Дивиться тота дівка в колодязь:

— І-і-оой! Диви, мамо, яка я файна!

— Ай то не ти. То та, що там у колисці.

І подумала стара циганка: «Ге, положу тебе в ту колиску, то тебе хлопець возьме.» І лягла в колиску молода циганка, а тоту дівочку бухнули у воду. І пішла стара циганка.

Хлопець з батьками приходять з музикою, дивляться — не тота. Йой, не тота, не хоче він її, вертається геть. А йому кажуть:

— Не бай, та ми виділи таке та й таке. Всяке буває. Переговорили його та припровадили циганку додому. А тота най плаває там.

Та й що є? Видять, у колодязі ходить рибка. Хочуть її їмити. Ідуть до рибака, котрий ловить рибу. Закликали його.

— Що то за риба? — звідають.

Прийшов і той хлопець, той панський син. Він підставив руки, і риба сама підскочила на руки йому. Приносить він її додому, і сказав, щоб принесли скляноє корито. І налляли в нього водички та пустили ту рибу.

Приходить до своєї доньки стара циганка. І говорить до неї по-циганськи: най донька «заболіє» і скаже чоловікови, що треба зарізати тоту рибку. Вона з’їсть її та їй полівить. І переговорили його маму й вітця, і зарізали вони тоту рибку й зварили.

А до пана ходила єдна бабка, і їй до топанки єдна луска з тої рибки прилипла. І занесла вона її до себе додому. Ходить баба, дивиться, така файна груша виросла коло хиж. І-і-йо-ой! А циганка стара каже свої доньці:

— «Заболій».

«Заболіла» донька та каже тоту грушу зрубати й тими дровами варити їсти, тоді їй полівить.

А тота груша виросла від луски з риби. Вона рано зацвіла, а ввечері вже груші на ній були. І врубали грушу. І як рубали, впав з неї росток, а баба взяла той росток і занесла собі до хати.

Тота баба ходила до пана й замітала, прибирала там. І приносила від пана собі їсти. Принесла вона раз, поставила то на столі та вернулася ще раз до панів. Приходить додому, а хтось ту їжу в неї поїв. Хто поїв? Баба вийшла надвір і скоро вернулася — у хаті дівка чешеться! Баба забігла і до неї. А вона перекинулася гадом. Баба каже:

— Вертайся такою, як-ись була.

Вона перекинулася дівчиною та мовить:

— Бабко, як ви повіште, що я туй, мене не буде живої. Ота відьма мене знищить, циганка.

Бабка така весела, побігла до пані й принесла колачі. Питають пани:

— Що ви, бабко, такі веселі?

— Та таке й таке, радість у мене е, веселість велика.

Но нич. Іде попри бабину хату молодий пан. А бабка в панів. Видить він, якась дівчина в хаті чешеться. А він тихенько поза плечі їй зайшов. Дівчина раз-два хотіла чимось перекинутися, а він їй:

— Чим була, тим і будь.

— Слухай, коли вповіш, що я туй, мене не буде.

Він уже рад, уже веселий. Та й що? Пройшов тиждень, він скликав усі дівчата пір’я скубти. І вона, та дівочка, прийшла. Мало розскубли, треба попоїсти файно, маленько випити. Та й каже молодий пан:

— А тепер, дівочки, кожна оповість казку.

Дівчата оповідають казки, прийшло й на ню. І вона вшитко оповіла, як з нею було, все-все.

— Ага-а, то циганки таке зробили? — зрозумів він.

І поїмали циганок і покарали, а вони побралися та файно жили, як належить. І радість, і веселість була в них.

Іван Вішован

Як приходив Юрко до Насті

Демонологічна розповідь Покуття

Настя віддалася за Юрка-удівця. І були в них сини. Довгий час вони пожили. Юрко помирає, а вона з дітьми лишається. А Гандзю, Юркову дочку від першої жінки, вбила глина. Пішла вона копати, усунувся берег, і її вбило. Настя осталася з двома синами. А мертвий Юрко зачав по ночах до неї ходити. Січку рубав їй. І так тою скринькою гонив, що аж людям спати не давав. Вона наймила сусідку, би сусідка ночувала з нею, бо хлопці ще малі. А та сусідка перед Святим вечором купила нову лижку і нове горня та й поклала то на полицю. Уночі обі жінки лягають спати. І хлопчики сплять з ними.

Приходить дванадцята година ночі. Жінки не чули, як Юрко ввійшов до хати. Учули вони, як упав з полиці і розбився горнець. Жінки прокинулися. Встали обидві, світять каганець, подивилися, а то нема горщика, лиш черепки на землі. І лижка дерев’яна переламана. А він каже до неї:

— Нащо ти цю приймила? Де я спати буду?

Та жіночка з хати вийшла, бо він вигнав її, а сам ляг з жінкою. І довго він до неї ходив і її мордував. А люди їй підрадили:

— Іди до гуцулів і шукай якоїсь поради, бо з тебе вже нема нічого. Пішла вона туди, і там їй сказали:

— Ти мусиш показати, що ти віддаєшся за брата рідного. І мертвий тебе кине.

Прийшла вона від гуцулів. Брат прийшов до неї. І вона розказала йому, що їй сказали гуцули.

— ...Маю за тебе «віддаватися».

Брат прийшов до неї ввечір, і вони вбралися як молодий і молода.

І сіли вони за стіл, і горіла свічка, та, що на Святий вечір. І колачі лежали на столі.

У дванадцятій годині ночі приходить Юрко. Застає, що вони сидять за столом, і каже:

— А то що ти робиш?

— Віддаюся за брата.

Вийшов він з хати, і звіявся великий вітер. Мало хату не розніс. І він пішов.

Вона бере рано три колачі, виходить з ними на дорогу, і хто попав їй назустріч, роздає людям колачі. Але навіґлі, від себе дає. Так роздала вона колачі, як молода в весілля роздає, тільки навіґлі. І так розрахувалася з чоловіком. Більше він до неї не приходив

Іван Вішован

Як людина може заблудитися

Демонологічна розповідь Поділля

Єтакі місця, де на людину нападає блуд, і та людина не знає, куди йти, нічого не знає. Їден чоловік в то не вірив.

— Чого б це я у своєму селі заблудився? — сміявся він.

От їдного разу вертався він від брата, йшов левадою, де знав кожен клаптик землі як свої п’ять пальців. Аж дивиться, перед ним якесь поле. Похитав головою, вщипнув себе — нема нічого такого, що він бачив тут раніше. Що робити?

Йде вперед. Дійшов до якоїсь річки, заліз у мочарі, вернувся назад — стоїть на окраїні лісу. Де той ліс у селі взявся? І це все серед білого дня! Вкрився чоловік потом, злякався. Довго він так ходив, бо то його водив блуд. А тоді перехрестився три рази, прочитав «Отче наш» і блуд його покинув. Весь мокрий, у болоті, в обірваному одязі стояв чоловік якраз коло свого города. Сметана, яку ніс від брата, бо своя корова не доїлася, збилася в масло.

Отаке буває

Іван Вішован

Вогник над скарбом

Демонологічна розповідь Буковини

Як де закопане золото, то воно через кожних сім років очищається і над тим місцем синій вогник горить. Один чоловік ішов уночі і завидів, що з землі синенький вогник виходить. Скидає він з себе сорочку, кладе на то місце, щоб потому можна було туди попасти, та йде додому за роскалем. Взяв роскаль, приходить туди і починає копати. Викопав на два штихи. А то було попри дороги. Копає той, дивиться — а четвіркою коней їде пан. «Що ти тут копаєш, ану вилазь!» Той виліз, а пан як утяв його нагайкою два рази! А то було на горбі. Чоловік упав та як посунувся, то всю шкіру на череві стягнуло. Рано прийшов він подивитися, де копав. Але ніде не було й сліду