Дослідження річки Прут

Знайшовши у лісі невеличкий струмок або джерельце, надто важко уявити, що це може бути початком великої повноводної річки. Відомий український митець Олександр Довженко так згадував про річку свого дитинства Десну: “Річко, моя, життя моє, люблю я воду твою, лагідну та життєдайну... Дивлячись на тебе, стаю я добрим, людяним і щасливим.”

     Річки вкривають земну кулю неначе блакитним павутинням. Вони відіграють велику роль у житті всіх народів. У далекому минулому річки були головними шляхами сполучення. Вздовж берегів річок селилися племена, виникали міста. Об’єднання племен, що мешкали в межах території однієї річки, призвело до утворення князівств і держав.

1. Головні частини річки.  

     Кожна річка починається з витоку. Це може бути болото, озеро, гірський льодовик або вихід на поверхню підземних вод. Місце, де річка впадає в море, озеро чи іншу річку, називають гирлом. Річка майже завжди має притоки. Якщо дивитися вниз за течією річки, то всі більш дрібні річки, які впадають в неї з правого боку називають правими притоками, а ті, що впадають з лівого боку – лівими притоками.

Річка зі всіма її притоками створює річкову систему. Якщо за умов безхмарної погоди, подивитися з літака на річкову систему, виявляється вона схожа на дерево, в якому основана річка – це стовбур, а її притоки – гілки. Наприклад, річкову систему Дніпра складають понад тисяча річок, що є його притоками. 

     Площа суходолу, з якої річка збирає воду, називається басейном річки. Сусідні річкові басейни відокремлені один від одного певними кордонами – вододілами. Зазвичай ними виступають гори, або підвищення рельєфу.

2.  Будова річкової долини.

     Водний потік річки як справжній будівельник постійно працює. Він несе з собою глину, пісок, гравій, гальку. Руйнуючи та розчинюючи гірські породи в одному місці, та відкладаючи їх в іншому, річка поступово будує свою неповторну долину.

     У швидких та бурхливих річок долини вузькі та мають круті схили. Річки рівнин течуть більш повільно. Петляючи широкою долиною, вони утворюють чисельні завороти – меандри (слово походить від власної назви дуже звивистою річки у Туреччині).

     Долина рівнинних річок має свою будову, основними елементами якої є річище (русло), заплава та надзаплавні тераси. Річищем називають частину річкової долини, якою постійно течуть води річки. Заплава – це та частина річкової долини, яка періодично затоплюється її водами. Тераси (з латинської – земля) утворюються в наслідок тривалої роботи річки та нагадують своєрідні сходинки, що спускаються до її річища. На тераси вода з річки вже ніколи не заходить. Але річкові наноси там присутні. Це свідчить про те, що в минулому річка була значно мілкішою. Тоді тераси були заплавами, а заплава – річищем. Вище надзаплавних терас розташовані корінні береги річки, де її вод ніколи не було.

     Частина твердого матеріалу річка несе вниз за течією, а частину відкладає в річищі, формуючи при цьому піщані пляжі. Під час виходу річки з берегів, вона відкладає родючий мул в межах заплави, в такий спосіб підвищуючи родючість навколишніх земель. Іноді, коли завороти річки розташовані близько, вузький перешийок між ними розмивається й річка вирівнює своє річище.

4. Характер течії річок.

     За характером течії розрізняють річки гірські та рівнинні. Гірські річки мають значну швидкість течії. Рівнинні – течуть набагато повільніше. Більшість річок беруть початок в горах, а завершують свій шлях на рівнинній частині суходолу. Тому вони мають мішаний гірсько-рівнинний характер течії.

     Якщо поперек річища розташовані почергово смуги твердої та м’якої породи, річка з часом розмиває більш м’яку породу. Так утворюються гребні з твердої породи – пороги. 

Рослинний світ

Навколишнє середовище річки Чорний Ташлик представлене сильно змінинеми формаціями різнотравно-кострицево-ковилових степів. Вони розповсюджені на пасовищних ділянках, на схилах річкової долини та байраків. Трапляються невеликі байрачні ліси з насадженнями дубу, бересту, клену татарського. В заплаві річки та по днищах байраків розташовані зарості очерету звичайного. Природна рослинність займає приблизно 3,4% від загальної площі басейну. Прируслова частина долини місцями вкрита заплавними лісами, у деревостані яких переважає тополя біла, вільха клейка, верба ламка. Нижній ярус каньйону ріки, тальвеги та схили балок зайняті наскельними дібровами. У складі цих низькобонітетних дерево-чагарникових рідколісь відзначені дуб звичайний, берест, липа серцелиста, ясен звичайний, яблуня рання, груша звичайна, клен татарський і польовий, глід оманливий, калина цілолиста, бруслина бородавчаста та європейська, терен степовий. У трав'яному покриві переважають яглиця звичайна, бугила лісова, тонконіг дібровний; рідше купина лікарська, конвалія звичайна, шоломниця висока, фіалка.

[ред.]Тваринний світ

Фауна басейну річки включає широкі комплекси розповсюджених та звичайних (еврибіотичних та політопно-степових), степових, степово-чагарникових, чагарниково-узлісних видів. Менше представлені типово-лучні, кам'янисто-степові, лісові та болотяні.

Загальний фон безхребетних басейну річки Чорний Ташлик складений переважно комахами, павуками та наземними черевоногими молюсками. Комахи представлені в фоні 180—230 видами. Як наслідок постійного випасання худоби, сінокосіння, розорювання основних рівнинних ділянок та інших форм господарської діяльності, відбувається збіднення складу типово степових груп та зникнення значної кількості видів. Крім загального стану фауни певне значення має наявність та стан цінних видів. У порівнянні з іншими місцевостями обсяг та склад таких видів тут невеликі, але трапляються види, які занесені до Червоної книги України та Європи.

Герпетофауна представлена мідянкою, лісовим полозом (занесений до Червоної книги України), зеленою ящіркою, водяним вужем та болотяною черепахою. Птахів налічується до 119 видів, ссавців — 29 видів.

Батрахофауна представлена 10 видами. Більшість з них за походженням належить до середньоєвропейської групи. Шість видів земноводних включені до регіонального списку рідкісних видів фауни Миколаївської та Кіровоградської областей: кумка звичайна, жаба гостроморда, жаба трав'яна, ропуха звичайна, тритон звичайний, тритон гребінчастий.

[ред.]Населені пункти

Над Чорним Ташликом лежать: місто Новоукраїнка, а також такі села: Новоолександрівка, Піщаний Брід, Лиса Гора та інші. Неподалік — місто Помічна.

Над правою притокою — Плетеним Ташликом — лежить велике село Плетений Ташлик, а над його притокою — село Злинка, біля якого розташоване знамените урочище «Каскади».

Прут – одна з найбільших приток р. Дунай, яка бере свій початок на східних схилах гори Говерла на висоті 1580 м н. р. м. Довжина річки 910 км, площа басейну становить 27500 км кв. що згідно до Водної Рамкової Директиви ЄС (ВРД) [Directive 2000/60/EC] відносить її до великих річок. Басейн річки поділяють на верхню гірську, передгірську, рівнинну та низинну зони. Найменш вивченою в гідробіологічному аспекті є верхня ділянка.

На початку минулого століття вивченням олігохет басейну річки займались Л. Черносвітов [Черносвитов 1927, 1932] та Грабье [Hrabe 1925, 1929], Я.Дзендзелевіч та Ф. Клапалек [Dziedzielewicz, Klapalek, 1907, 1918] вивчають одноденок. Данні про знаходженні у басейні Прута паразитичних ракоподібних наводяться в роботі O. Марку [Marcu, 1931]. В 1939 р. M. Гейзтор [Gieysztor, 1939] наводить данні про розповсюдження турбелярій. В кінці 50-х в 60 роки вивчення Прута проводять В.Т. Черемисіна [Черемисина 1956, 1959] та ІД. Шнаревич [Шнаревич, 1955], ВЛ. Гримальський [Гримальский, 1960], В.Г. Мущинський [Мущинский, 1964], Г.С. Іванчик [Иванчик, 1965] які приводять лише стислі дані про склад донної фауни. З окремих груп донної фауни найбільш повно наводяться дані про розповсюдженні амфіпод і мізид у басейні р. Прут І.І. Дедю [Дедю, 1967, 1969] та веснянок. Л.О. Жильцов [Жильцов, 1965, 1967, 1968, 1977]. Найбільш повно склад та розповсюдження гідробіонтів верхів’я Прута висвітлюється в роботі В.В. Поліщука та И.Г. Гарасевич [Полищук, Гарасевич, 1986]. Деякі дані можна знайти в архівних матеріалах ІГБ НАН України за результатами експедицій А.В. Ляшенко на початку 90 pp. минулого століття. 

Дослідження верхів’я Прута проводили в 2008 р. Були обстежені ділянки в межах Карпатського Заповідника та ділянка нижче м. Ворохти. На усіх станціях відбору проб проводили опис біотопів, визначали концентрацію розчиненого у воді кисню (за допомогою оксиметра АЖА-101М), рН, температуру води (за допомогою pH-метра-мілівольтметра), електропровідності (за допомогою кондуктометра Dist WP-2), прозорості за диском Секкі. На деяких станціях було також відібрано проби на форми азоту і фосфору, ХСК та БСК5. Проводили оцінку характеру та швидкості течії води в потоці. Для кожної станції заповнювали форму 'ПОЛЬОВИЙ ПРОТОКОЛ' – біологічна оцінка водних екосистем' [Афанасьев, 2001]. Загальну фізіономію біотичних угруповань описували на основі даних щодо розвитку та розподілу макроформ (водні рослини, макроводорості, макробезхребетні). Проби донної макрофауни відбирали за поперечним розрізом річкового русла з урахуванням візуально виділених однорідностей. Дослідження проводили стандартним методом Євросоюзу 'kick and sweep' у типових мікробіотопах, що визначали за типом ґрунту, швидкістю течії, глибиною, типом руслових процесів, тощо. Типологічний аналіз біотопів проводили шляхом загального огляду берегової зони та дна річки. Повний опис наявних однорідностей (або мікробіотопів) проводили за схемою запропонованою системою європейського моніторингу річок AQUEM на відміну від якої не проводили фізичного осереднення проби, а відбирали та розбирали пробу з кожного мікробіотопу окремо. 

Найвища точка наших досліджень на верхній ділянці річки Прут знаходилась на висоті 1145 метрів над рівнем моря в зоні відносно стабільних донних ґрунтів. Річка тут протікає по вапняковому ложу яке складено скельними та крупно осколочними відкладами що частково оброслі водяним мохом ( Fontinalis ). Швидкість досить бурхливої течії висока. Температура води на час досліджень становила 5 градусів, рН – 7,3, насиченість води киснем – 12 мг/л. Водних рослин, крім моху, не знайдено. 

Донне населення має досить високе видове багатство і показники кількісного розвитку (до 7 000 екз/м кв. з біомасою біля 20,0 г/м кв.). При дослідженнях у донній фауні нараховувалось 49 видів макробезхребетних з 11 таксономічних груп вищого рангу. Домінуючою групою виступали личинки хірономід родини ортоклядин та тендіпедид, личинки волохокрильців були представлені видами родів Goeraта Agapetus , серед веснянок домінували види з родів Perla та Leuctra , серед одноденок – Ecdionurusта Baetis, бокоплави представлені Gammarus balcanicus. Група олігохет була нечисленною. 

На основі даних про склад зообентосу нами була проведена оцінка якості води ділянки за індексом Вудівисса (TBI) [Woodiwiss, 1980]. Інтегрована проба дає нам значення індексу TBI що дорівнює 9 балам. За показниками кількісного розвитку зообентосу та наявності олігосапробів річку можна оцінити як – оліготрофну, а якість води як 'дуже чисту'. Проведена комплексна оцінка згідно до вимог ВРД за гідроморфологічними, гідрохімічними та гідробіологічними показниками дозволяє віднести цю ділянку до 1 класу що відповідає 'відмінному екологічному стану'.

Наступна вивчена нами ділянка Прута, має вузьку долину до 100 м. Русло річки шириною 10-20 м з кам’янистим ложем дна і бурхливим плином можна характеризувати як зону розмиву та транспорту донних ґрунтів. Переважний тип донних відкладень – осколочне каміння а також крупна та середня галька, подекуди є гравійні відклади. Зообентос характеризувався відносно невеликою чисельністю (до 3000 екз/м кв. з біомасою біля 30,0 г/м кв.), всього нараховувалось 39 видів макробезхребетних з 10 таксономічних груп. Крім вже вказаних груп, видове багатство яких в цілому зменшується, тут з’являються молюски Ancylus fluviatilis та більш широко представлені олігохети, за рахунок наідід, тубіфіцид та люмбрикулід.

Показник індексу TBI, як і на попередній ділянці, дорівнював 9 балам. За показниками трофності ми також відносимо річку до – оліготрофних, а якість води визначаємо як 'дуже чисту'. За комплексними геоморфологічними, гідрохімічними та гідробіологічними показниками, згідно вимог ВРД, ділянка має 'відмінний екологічний стан'.

Прут нижче м. Ворохта знаходиться на висоті 708 м над рівнем моря у гірській місцевості, має більш ширшу долину (200-250м) і ширина русла 20-30 м, течія у річці теж бурхлива з перекатами та заглибинами до 1,2-1,5м, що мали досить прозорі води. Ділянка може характеризуватися як зона транзиту та часткової акумуляції донних відкладів, оскільки тут з’являються біотопи із замуленим піском. Переважний тип ґрунтів залишається кам’янистим та представлений обкатаним дрібним та середнім камінням, невеликими валунами до 50-60см. В точці спостережень структура берегової лінії була частково порушена. Температура води на час досліджень складала 8 градусів, рН – 7,65, насиченість води киснем – 11мг/л. Показники розвитку зообентосу, що нараховував у своєму складі 41 вид макробезхребетних з 10 груп, дещо підвищуються відносно попередньої ділянки. В першу чергу це відбувається за рахунок розвитку на замулених пісках олігохет Limnodrilius udikemianus, Limnodrilius hoffmeisteri, Tubifex tubifex, личинок хірономід та інших двокрилих – Tipulidae sp., Dicronata sp.

Оцінка ділянки за біологічними показниками зообентосу показує деяке погіршення якості води. Індекс TBI дорівнює 8 балам, за показниками трофності річка відноситься до – олігомезотрофних, а якість води до 2 класу. За комплексними гідроморфологічними, гідрохімічними та гідробіологічними показниками ділянка відносилась до 2 класу – 'добрий екологічний стан'. 

Таким чином, всього за отриманими нами даними та літературними джерелами в українській частині басейну річки Прут знайдено 243 види донних макробезхребетних, які відносилися до 31 таксону вищого порядку. Найбільш різноманітно була представлена група хірономід – 54 види, олігохет – 40 видів, німфи одноденок представлені – 23 видами, черевоногі молюски нараховували – 15 видів, личинки волохокрильців – 12 видів, личинки інших двокрилих, жуків, кліщі та п’явки по – 8 видів, німфи веснянок та двостулкові молюски по 6 видів, нематоди і плоскі черви – 5 видів, гаммариди представлені 4 видами, інші групи мали 1-3 види у своєму складі.

Розвиток донних угруповань верхньої ділянки річки Прут в першу чергу залежить від типу та рухливості донних відкладень. Найбільше видове та таксономічне багатство зообентосу, а також показники чисельності відмічаються в зоні 'відносно стабільних ґрунтів', яка слугує своєрідним 'джерелом' поповнення видами нижче розташованих ділянок: 'розмиву і транспорту донних відкладів' та 'акумуляції донних відкладів'.

Проведена оцінка якості води та стану річки за показниками зообентосу, а також за комплексом гідроморфологічних, гідрохімічних та гідробіологічних показників показує, що верхів’я Прута в межах Карпатського заповідника відноситься до 1 класу якості та має 'відмінний екологічний стан'. Це дозволяє рекомендувати цю ділянку в якості еталонної для такого типу річок Карпат та використовувати структурні показники біоти в якості 'референційних' при проведенні компаративної оцінки згідно до вимог Водної Рамкової Директиви EC.

Гідрологічні дослідження

 

Гідрологічні дослідження можна провести за допомогою найпростішого спеціального спорядження: рулетки, мотузки, жердини для вимірювання глибин і секундоміра. Ще краще, коли є глибоководні перекидні термометри для вимірювання температури морів, озер, річок на значній глибині, літрові бляшані кварти для вимірювання витрат води в джерелах і струмках, мірні склянки, пробірки, піпетки, записник тощо. Для вимірювання глибин водойм репшнур розмічають на метри, а жердину — на сантиметри.

Дослідження річок. Метою дослідження річок є одержання відомостей для складання характеристик їх. Усі відомості (дані спостережень і вимірювань) записують у щоденники і наносять на карту.

Велике практичне значення мають відомості про режим річки, особливо в періоди високої або низької води. Тому метою спостереження є визначення змін рівня води в різний час і за різних умов. У щоденник записують місцезнаходження пункту спостереження, дату, час спостережень і зареєстрований рівень.

Аби визначити характер рельєфу дна і зміни русла річки, промірюють глибину. Для цілей судноплавства, наприклад, важливо встановити найменші глибини. Задля вимірювання глибин застосовують рейки, жердини, вудки або ручний лот. Проміри роблять уздовж і впоперек течії річки за профілем. Під час вимірювання глибин на рівнинних річках визначають на дотик грунт дна (пісок, глина, мул, галька, каміння, моноліт тощо). Стосовно гірських річок з бурхливою течією складають тільки описову характеристику.

У щоденнику вказують місце спостереження, дату, час, зміну рівня за час промірів, берег (лівий чи правий), відстань від берега до кожної точки проміру на основі даних спостережень можна викреслити профіль поперечного перерізу, річки, за яким потім обчислюють площу перерізу русла для підрахунку витрату води. Для визначення швидкості течії річки та витрат води вибирають таку ж ділянку річки, як і для водомірних спостережень, розбивають створ і проводять проміри. Найпростішим і найзручнішим способом є поплавковий. У щоденник записують місце вимірювання швидкості, дату і час, швидкість у метрах за секунду.

Для визначення витрат води в річці вимірюють кількість води, що протікає через поперечний переріз річки за одиницю часу (у кубічних метрах за секунду). Витрати води, які обчислюють гідрометричним способом, дорівнюють площі поперечного перерізу русла, помноженій на середню швидкість течії річки.

Аби визначити кількість твердих часток, завислих у воді, потрібно взяти проби води і здати у спеціальні лабораторії для аналізу. Проби води беруть з поверхні річки в такому місці, де передбачається середня мутність на даній ділянці річки. Пробу беруть у півлітрову пляшку, яку перед тим ополіскують водою з цієї річки. Наповнену пляшку з пробною водою закривають чистою пробкою і заливають парафіном. До шийки пляшки прив'язують етикетку, на якій вказують місце взяття проби, прозорість і температуру води, дату і прізвище того, хто взяв пробу. Так само, як і для визначення завислих у воді часток, для визначення їх хімічного, складу беруть поверхневі проби води. При цьому в етикетці додатково відмічають колір і смак води.

Для вимірювання температури води в річці бажано користуватись інерційним термометром з металевою оправою. Якщо для вимірювання температури поверхневих шарів можна використовувати будь-які технічні ртутні термометри, то для визначення температури глибинних вод звичайним ртутним термометром користуватися не можна, бо за час його піднімання на поверхню показники зміняться.

Вимірювання температури води бажано проводити о 8-й і 20-й год, супроводжуючи їх вимірюванням температури повітря.

Прозорість води визначають за допомогою металевого білого диска Секкі діаметром 30 см, її виражають у метрах. Рекомендується визначати її одночасно з промірами глибин, особливо на плесах і у місцях впадіння приток. У щоденник записують місцезнаходження точки вимірювання, глибину, дату, час і прозорість води.

Колір води визначають на око (безколірна, світло-сіра тощо). Приблизно визначають смак води (без смаку, солона, гірка, солодка, кисла) та інші смакові відчуття — присмаки. Визначають смак і присмак сирої води, здорової у санітарному відношенні.

Взимку проводять спостереження і за льодовим режимом річки. Перед льодоставом відмічають, як проходить замерзання по довжині і ширині річки. Визначають температуру води і повітря, зміну рівня і прозорості води, дію приток на льодовий режим. За певних умов досліджують характер льодоходу, його тривалість та інтенсивність, обстежують затори. В період льодоставу збирають відомості про товщину криги, яку вимірюють у лунках спеціальною рейкою, загостреною на кінці. В щоденник записують місця розташування ополонок, вимоїн, промерзань річки до дна.

На великих річках юні дослідники спостерігають за станом водної поверхні, утворенням хвиль. Найпростішою оцінкою стану водної поверхні річки є візуальні визначення хвилювання за чотирибальною системою.

Під час походу по рідкозаселеній і малодослідженій території бажано збирати загальні відомості про річки та їхні основні притоки і вести записи в щоденниках, а саме: назва річки, її приток та їх місцезнаходження; витік і гирло; висоти берегів; характер і ширина долини; ширина, довжина і глибина річки; пороги, перекати; типове положення рівня річки в різний час; характер заплави; породи, грунти, рослинність; сільськогосподарські угіддя, що прилягають до річки; гідроспоруди; негативні процеси; господарське значення і використання.

Певне практичне значення мають зібрані під час туристського походу відомості про наявність повеней та їхні межі, про рівень високих вод, який можна визначити за мітками на деревах і будинках, за вузькими смугами залишеного повінню річкового сміття на березі, на гілках кущів і дерев і заплаві, за терасоподібними підмивами берегів, за мулом і наносами тощо. Бажано встановити не тільки висоту й дату найвищого рівня води, а й усю обстановку, що зумовила підйом води. У цьому велику допомогу може надати місцеве населення, особливо старожили. Найвищий рівень води фіксують у щоденниках, фотографують, знімають на кіноплівку і детально описують. Зібрані відомості становитимуть практичний інтерес для працівників системи гідрометеослужби. Тому одержані результати гідрологічних досліджень бажано надсилати в місцеві управління гідрометеослужби.

У процесі тривалих безперервних спостережень на водоймах поблизу свого населеного пункту можна зібрати відомості, корисні для народного господарства рідного краю. Та особливо цінні результати гідрологічних спостережень у басейнах малих річок у малонаселених місцях, де немає гідрологічних станцій та постів, що ведуть безперервні спостереження за режимом водних об'єктів.

Під час візуальних спостережень у поході відмічають силу вітру, опади, утворення проток, звивистість русел річок, зсуви, обвали, селі, обмілі і перемерзанням річок, броди, наявність поромних переправ і переправ по льоду, можливість пересування по льоду, сплаву лісу та судноплавства, забрудненість річки стічними водами, відходами промислових, сільськогосподарських і транспортних підприємств тощо. Юні туристи можуть одержати завдання від басейнової інспекції з охорони і використання водних ресурсів, дослідити річки й озера району туристської подорожі, виявити джерела їхнього забруднення. З цією метою може бути організована експедиція «Річкам — чисту воду». Повертаючись із туристських походів, експедиційні групи здають звіти і схеми в басейнові інспекції, які за результатами пошукової роботи юних дослідників вживають дійових заходів до раціонального використання і охорони річкових вод.

Гідрологічний звіт містить: а) опис річки; б) окомірно знятий план річки; в) креслення поперечних профілів річки; г) характеристику метеорологічної обстановки (погоди); д) гідрологічну інформацію у вигляді окремих показників та зведених таблиць; е) географічну характеристику басейну (геологія, рельєф, грунти, рослинність); є) альбом фотографій; ж) кінофільм або кінофрагменти.

Опис річки включає такі розділи.

1. Загальні відомості (назва, витік, територія, якою протікає річка, переважаючий напрямок, найбільші притоки, куди впадає, довжина, площа басейну).

2. Найхарактерніші особливості річки як у цілому, так і на окремих її ділянках.

3. Фізико-географічна характеристика басейну (геологічна будова, рельєф, клімат, грунти, рослинність, населені пункти).

4. Характеристика поперечного профілю долини:

а) ширина дна долини, форма профілю, висота й крутість схилів;

б) кількість та приблизна висота річкових терас або моренних терас осідання, характер рослинності на них;

в) характер заплави річки (ширина, особливості рельєфу).

5. Характеристика русла: ширина та глибина, звивистість, поділ на рукави, наявність перекатів, мілин, порогів, водоспадів (вказати їх висоту), островів, плесів, водяної рослинності тощо.

6. Характеристика берегів: висота, крутість, виходи відслонень, джерел, грунти, місця розмивання берегів, наявність рослинності та ступінь заростання.

7. Характеристика дна: мулисте, піщане, кам'янисте, наявність валунів тощо.

8. Живлення річки і коливання рівня води в руслі залежно від пори року. Переважання одного з джерел живлення: ґрунтове, дощове, снігове

9. Річний стік води та його розподіл залежно від пори року.

10. Характеристика водного режиму річки (початок і кінець весняної повені, найбільший рівень підняття води, площа розливу та його тривалість у часі, період найнижчого рівня води, час замерзання води, товщина криги тощо).

11. Робота річки (підмивання і руйнування берегів, інтенсивність утворення наносів у руслі і заплаві, мутність води та відмінність її в різні пори року).

12. Характеристика поздовжнього профілю річки,

13. Тип рослинності та її фенологічний стан на окремих ділянках.

14. Результати проб води для визначення хімічного складу (беруть чистою посудиною, бажано на середині річки з глибини не більше 0,5 м).

15. Результати проб води для визначення мутності (за допомогою батометра Жуковського).

16. Господарське використання річки: наявність гідротехнічних і транспортних споруд (гребель, млинів, мостів) , використання для зрощення, промислового рибальства, сплаву лісу, потреб комунального господарства тощо.

Дослідження озер. 3.метою більш повного і раціонального використання озер їх всебічно вивчають спеціалісти-лімнологи. Будь-які нові відомості, одержані про озера юними дослідниками, становитимуть практичний інтерес для науки. Можна провести елементарні дослідження тієї чи іншої водойми шляхом бозпосередніх спостережень за допомогою найпростіших гідрологічних приладів.

Дослідження озера розпочинають з вивчення його водозбірної площі. При цьому описують поверхню, з якої живиться озеро. Отож важливо встановити ступінь залісення і заболочення території, розвитку гідросітки.

Обстеження берегової лінії озера проводять при обході його по всьому периметру. При цьому визначають обриси і форми берегів (прямі, порізані, низькі, високі), склад берегів (заболочені, піщані, кам'янисті), наявність терасових виступів і берегових валів; фіксують сліди високих рівнів води і підтоплених берегів. Результати обстежень записують і замальовують у щоденник. По можливості проводять фотографування і кінозйомку характерних типів берегів і берегових утворень.

Обстеження озера полегшує наявність великомасштабної топографічної: карти або плану озера; за браком їх проводять окомірне знімання водойми ;

Довжину озера, найбільшу ширину та площу його визначають за великомасштабною картою або складеним планом; середню ширину беруть з відношення площі озера до його довжини; об'єм води обчислюють, за формулою

де С1, С2, ..., Сn-1— площі, обмежені ізобатами; Н1, Н2, ..., Нn-1  — відстані між ізобатами (Следопыт: Сб./Сост. Л. М. Гурвич.— М.: Физкультура и спорт, 1976.—С. 87).

Середню глибину озера Нср визначають як відношення його об'єму W до площі водного дзеркала С.

Промірюванням глибин досліджують будову озерної западини (озерного ложа). Для цього використовують промірний лінь або лот (найзручніший лот Воронкова). Влітку у штиль вимірювання глибин озера проводять з човна або плота уздовж ліній промірних профілів, які перетинають характерні ділянки озера, а взимку — через пробиті в льоду лунки. За даними вимірювання складають батиметричну карту. Вона дає уявлення про морфологію озерного ложа. За батиметричною картою обчислюють також довжину, ширину, площу, порізаність і розвиток берегової лінії, об'єм та інші морфометричні показники озера.

Донні відклади видобувають лотом Воронкова і вивчають за допомогою такого найпростішого методу, як візуальна оцінка. У гідрологічний журнал записують тип донних відкладів, їх колір і запах, вказують характер донних відкладів прибережної частини, які не можна захопити лотом (каміння, гравій, галька); консистенцію відкладів (щільні, пухкі, рідкі), наявність включень рослинних і тваринних решток, черепашок молюсків тощо.

Беруть зразки донних відкладів на аналіз: спочатку їх висушують, а потім загортають у целофан або пергаментний папір. Усі зразки грунту супроводять етикетками, на яких вказують назву озера, місце і дату взяття зразка, глибину водойми, відомості про особу, що взяла пробу.

Для вивчення водного режиму озер та зміни рівня стояння вод у них насамперед визначають характер водного живлення озера і відмічають це у гідрологічному журналі. Збирають відомості про зміну водної маси озера, виявляють роки і сезони найвищого і найнижчого рівня води, фіксують сліди високого стояння води в озері за ознаками, що збереглися на його берегах (визначають за тими самими ознаками, що і на річках).

Цікаву інформацію можуть зібрати юні дослідники про водний режим озер та зміну їх рівня в карстових районах, складених вапняковими породами. В цих районах іноді спостерігається різка зміна рівня води в озері, аж до повного тимчасового її зникнення. У посушливих районах потрібно зібрати відомості про періодичний характер висихання водойм.

Під час дослідження проточних і безстічних озер описують усі їхні протоки і стік з них; вимірюють їх ширину і глибину, а при наявності часу і умов — довжину приток на найближчих до озера ділянках. Визначають за місцевими ознаками сліди високих рівні на схилах річкових долин, відмічають наявність гідроспоруд (гребель, загат, водяних млинів тощо). Досліджують колір води та її мутність, визначають смак, вимірюють температуру.

Взимку проводять спостереження за льодовим і сніговим покривом водойм. За допомогою мірної рейки вимірюють товщину криги і снігового покриву, описують, а по можливості фотографують і знімають на кіноплівку різні льодові утворення (нагромадження і намерзання льоду, тороси тощо). Звертають також увагу на ополонки й тріщини.

Практичний інтерес можуть становити дослідження фізичних та хімічних особливостей води озер. Прозорість води вимірюють диском Секкі, а температуру води на поверхні водойм — будь-яким термометром. Для вимірювання вертикального розподілу температури води від поверхні водойм до дна використовують; інерційний термометр у металевій або пластмасовій оправі. Результати досліджень записують у гідрологічний журнал.

Колір води визначають за шкалою Фореля—Ульє порівнянням її кольору з кольорами шкали.

Під час дослідження хімічних особливостей води озера визначають ступінь її мінералізації (прісна, солодкувата, солона, гірко-солона, самосадна). Для озер з прісною водою визначають ступінь твердості води.

Збирають відомості про зимові й літні замори риби (масової загибелі риби).

Досліджуючи біологічні особливості озера, учні вивчають його рослинність і тваринний світ. На план озера наносять місця поширення водяної рослинності, для деяких озер відмічають «цвітіння» води.

Оцінюючи господарське використання озера, з'ясовують такі питання прикладного характеру: розвиток рибальства і рибництва, мисливський промисел (полювання на звірів і птахів), видобування солі, використання цілющих грязей, постачання води населеним пунктам та окремим підприємствам, розвиток водного транспорту, гідробудівництво, зрошення, використання водяної рослинності озера на корм худобі і як будівельного матеріалу, рекреаційне використання, розвиток водного спорту та ін.

На основі зібраних у процесі дослідження озера матеріалів роблять його опис, складають таблиці температури, прозорості й кольору води, карти глибин, донних відкладів, розподілу водяної рослинності. Всі ці карти є картографічною основою для складання комплексної ландшафтної карти озера.

Опис озера проводять за таким планом:

1. Загальні відомості (назва, місцезнаходження, умови утворення тощо) .

2. Фізико-географічна характеристика басейну (геологічна будова, рельєф, клімат, грунти, рослинність і тваринний світ).

3. Площа озера та об'єм води у ньому (окружність, діаметр, глибини на різних ділянках).

4. Береги озера (порізаність берегової лінії, зразки відслонень, флора і т. д.).

5. Властивості та якості води (прозорість, колір, смак, запах, температура).

6. Будова озерної улоговини, її походження, вік, тип озера.

7. Донні відклади, процеси замулення і заростання озера.

8. Джерела живлення озера та співвідношення між ними.

9. Використання озера в народному господарстві.

Дослідження боліт. У процесі вивчення боліт користуються методикою обстеження озер, з якими болота мають багато спільного.

Можна рекомендувати таку схему дослідження болота.

1. Загальні відомості (назва, місцезнаходження, умови утворення тощо).

2. Визначення параметрів (ширина, довжина, площа).

3. Обстеження джерел живлення (атмосферні опади, підземні води, води поверхневого стоку, весняні води).

4. Вивчення рослинності болота.

5. Визначення походження і типу болота (низинні, верховинні, перехідні).

6. Розвідка покладів торфу (потужність, тип і якість торфу в різних шарах). Визначення придатності використання торфу на паливо, як органічного добрива та для інших потреб.

7. Визначення будови торфового розрізу.

8. Обстеження впливу боліт на природно-територальні комплекси та сільськогосподарські угіддя.

9. Виявлення меліоративних заходів, що їх проводять на болоті.

10. Збирання даних про сучасний стан і перспективи господарського використання болота.

Сучасний Карпатський головний вододіл розділяє гірську систему на два великі макросхили. Річки північно-східного макросхилу належать до систем Вісли, Дністра і Дунаю (його великих приток першого порядку Пруту і Серету). Річки південно-західного макросхилу Українських Карпат теж несуть свої води в Дунай через систему його найбіль­шої притоки – Тиси. Витоки і притоки цих великих річок у горах течуть впоперек хребтів. Притоки нижчого порядку мають долини, витягнуті вздовж гірських хребтів. У результаті сформувалося, так зване, решітчасте розчленування Українських Карпат найбільшими гірськими річками та їх притоками.

Річки кожної річкової системи в Карпатах мають певні свої особливості. Поруч з цим для них властиві і спільні риси. Так, верхів’я всіх карпатських річок розміщені високо в горах. Вони починаються здебільшого з джерел або із забо­лочених ділянок гірських схилів. Вздовж течії головний витік зливається з дедалі більшою кількістю струмків і скоро перетворюється у повноводну річку. При цьому є декілька варіантів щодо назв витоків.

Не виникає ніяких питань, коли річка від свого найбільш віддаленого витоку і до гирла має одну і ту саму назву. Однак є багато річок у Карпатах витік яких, що дав назву усій річці, є далеко не найдовшим. Так, до місця впадіння річки Стрий у Дністе

Лисаківський Микола Михайлович

'Я, Лисаковський Микола Михайлович, 1943 року народження, народився в селі Реваківці Кіцманського району Чернівецької області. Тато Михайло загинув у 1944 році на війні під Ригою, мама Лисавета залишилась з чотирма дітьми. Я був найменший. З 1950 до 1957 року навчався у Реваківській семирічній, тоді, школі. Дуже любив малювання та ще майструвати всякі прилади до фізики і меблеві вироби, багато знав віршів, вивчав обов'язково програмні. Вчився добре, але не на відмінно. Після школи приходилося, як і всім іншим пасти овець, корів. Як і мої товариші ходив купатися ( під'левадами') та у Пруті, ходили разом у Стінку, ловили рибу.

Після семи класів працював у колгоспній штильмахарні, а відтак у 1959 році поступив у Чернівецьке художньо-ремісниче училище №5. Для вступу було необхідно було витримати конкурс з малюнку та історії. Пізніше ці предмети, а також різьба по дереву, акварель, гурток скульптури та композиції меблів і саме виробництво меблів були моїми улюбленими предметами. Навчання в училищі вплинуло на мою подальшу долю, на вибір професії. У 1962 році я закінчив училище на 'відмінн' і маїже відразу був призваний на службу до армії. Служба проходила у Севастополі до 1965 року. За цей час я закінчив одинадцять класів середньої школи, відвідував художню студію Спілки художників м.Севастополя, співав у хорі, танцював у танцювальному гуртку при Севастопольському 'Матроському клубі'. Виконував безліч художньо-оформлювальних робіт і ночами малював начерки, натюрмоти, копії відомих творів художників Пероав, Рєпіна, Бродського. Створив панораму Севастопольської бухти для військової частини 73418 міста Севастополя. Організував першу виставку своїх творів. Після служби в армії продовжував навчання на відділі скульптури в Пензенському художньому училищі ім.Савицького. Через три роки повернувся на Україну в Київ. Успішно склав іспити у Київьку академію художеств, де навчався  шість років з 1968 до 1975 року. Дуже тягнуло на Буковину, до нестерпності, і після закінчення навчання я приїхав у Чернівці в 'Чернівецький художньо-виробничий комбінат' Спілки художників України. За період перебування в академії приймав участь у конкурсі у місті Львові на пам'ятний знак 'Бродівський котел'. Разом з архітектором Ларисою Скорик ми зайняли третє місце. Також отримав перший приз у конкурсі пам'ятного знаку студентам Київської сільгоспакадемії.

В Чернівцях першою великою роботою був пам'ятник у селі Берегомет, створений з архітектором Богданом Деркачем. Крім нього мною виконані пам'ятні знаки у місті Сторожинець, у центрі сіл Снячів, Іванківці, Киселів та сусідній Молдові у селах Берлінцях, Балявинцях, Каракуманах.

Виконав бюсти видатним діячам Української культури:Сидору Воробкевичу біля резиденції Буковинських митрополитів, бюст Т.Шевченку у селі Іванківцях, у селах Миткові, Малятинці, Снячеві, Дмитрівні, бюст І.Миколайчука в селі Чортория.

Крім того я працював для участі у обласних, всесоюзних, зарубіжних виставок. Для виставочної діяльності мною створені такі твори: 'Муза В.Івасюка', бюстовий портрет. Д.Мануїльського, портрет Л.Гордаш, портрет Д.Гнатюка та інші. Творчі композиції 'Селянська композиція', 'Жниця', 'На оновленій землі', 'Пастушок', 'Екологія' та інші. Разом з тим з 1992 до 1996 року був на виборній посаді - голова Правління Чернівецької обласної організації Спілки Художників України.

Активно приймав участь у боротьбі за незалежність України. У 1989 році створив і був керівником відділу Народного Руху України при Спілці Художників у місті Чернівці.

Був делегатом I з'їзду НРУ у Києві у 1990 році до проголошення незалежності Верховною Радою України.

У Чернівцях брав участь у всеукраїнських конкурсах на створення пам'ятників:

Конкурс на воз'єднання Буковини з Україкною - отримав першу премію;

Конкурс воїнам - інтернаціоналістам - отримав першу першу премію;

Конкурс на пам'ятник Т.Шевченку - отримав першу премію. У 1966 році працював над пам'ятником Т.Шевченку для міст Чернівці та Кельменці. Член Спілки Художників в Україні з 1968 року'.

З часом у дирекції школи виникла думка створити музей творчості нашого талановитого земляка. Рішенням дирекції школи, враховуючи багатий творчий спадок, було виділено окркмк приміщення площею 54 кв.м для розміщення в ньому експонатів цього музею.

Які ж експонати були вибрані.Як відомо для того, щоб спорудити пам'ятник оголошується конкурс, переможець якогоі береться за виготовлення пам'ятника. Для участі в конкурсі конкурсанти представляють макет у зменшеному вигляді. Одна із такмх робіт затверджується комісією і називається макет-оригінал. Саме ці макети, які Микола Михайлович представляв на різні конкурси, були подаровані автором Реваківському ЗНЗ і є основними матеріалами експозиції цього музею.

Виготовлені вони з різних матералів:гіпс, дерево, бронза. Загальна кількість їх становить 35 одиниць. Вони різної величини. Якщо подивитись на тематику, то впадає у вічі патріотична спрямованість творчості митця. Основними напрямами його роботи є увіковічнення подвигу українського нроду у Великій Вітчизняній, прославлення творчостіі видатних митців як краю, так і України в цілому.