Поблизу Седнева й на околицях є курганний могильник і три поселення доби Оронзн, три поселення скіфських часів та два ранньослов\'янські (перших століть н. є. и сіверянське VIII — IX ст.). Вчені вважають, що на території нинішнього селища існувало одне з найдавніших міст Чернігівської землі — Сновськ (Сновеск, Сновейськ). Воно являло собою міцну фортецю часів Київської Русі в Подесениі, що захищала цей край від нападів кочівників. Залишками укріплення є городище, навколо якого виявлено два поселення та три курганні могильники, досліджені відомим археологом Д. Я. Самоквасовим. Саме тут в 1068 році тритисячне військо чернігівського князя Святослава завдало поразки дванадцятитисячному війську половців. Неодноразово біля Сиовська відбувалися бої між князями Київської Русі. Про них свідчать записи в літописах середини XII (1149, 1155 рр.) та початку XIII (1202—1203 рр.) століть. Внаслідок міжусобиць 1234 року Сновськ захопив князь Данило Галицький. У 1239 році місто було спустошене монголо-татарами.

Литовське феодальне князівство, скориставшись з роздробленості руських земель та послаблення їх внаслідок монголо-татарської навали, у 50-х роках XIV ст.

Місто підлягало чернігівському— наміснику великого князя литовського Ольгерда. В 1482р багато населених пунктів було зруйновано та спалено кримськими татарами. Будучи добре укріпленим. Сновськ витримав тривалу облогу орди. Цьому сприяло й те, що захисники його мали значні запаси продовольства, а підземний хід, що вів до річки, дав їм в можливість діставати воду. Після цього, як пишеться в літопису, жителів міста стали називати «седнями», а в XVI ст. Снонськ почав іменуватися Седневом.

Після ряду воєн Литви з Російською державою на початку XVI ст. Седнів перейшов під владу Росії, але 1618 року за Деулінським перемир\'ям відійшов до Польщі. Ним заволодів хорунжий Я. Пац.

Седнівці поймалися в основному ремеслами, торгівлею, менше — землероб­ством. З кожним роком населення зазнавало все більшого соціального гніту. Воно обкладалося різними повинностями: здавало для війська сіно, зерно, худобу, птицю, мусило працювати на будівництві Чернігівського замку, приймати на постій жовні­рів і утримувати їх². Посилилося національне гноблення. Закривалися церкви, населення насильно покатоличували.

Коли почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Седнів став сотенним містечком Чернігівського полку. У січні 1654 року населення його присягнуло на вірність Росії. Седнівські козаки 1695—1696 рр. брали участь в Азов­ських походах, 1709 року мужньо воювали проти шведських завойовників і зрад­ника Мазепи.

У першій половині XVIII ст. в містечку налічувалося 152 козацькі й 36 селян­ських дворів. Тут були володіння полковника М. Богданова, осавула С. Бутовича, значкового товариша С. Леонтовича, генерального обозного Я. Лизогуба³. Вони мали, крім землі, й млини на сновській греблі. Козацька ж маса не тільки відбу­вала військову службу, а й виконувала різні роботи. Так, за наказом Петра І сед­нівські козаки насипали в 1709 році могилу під Полтавою, рили канали від Ладозь­кого озера. Починаючи з 1764 року, підпомічники нарівні з селянами й міщанами обкладалися грошовим збором з хат замість консистенції, яку раніше вони пла­тили на утримання полкової й сотенної канцелярії

Коли почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Сеймів стан сотенним містечком Чернігівського полку. У січні 1654 року населення його присягнуло на вірність Росії. Седнівські козакп 169о—1096 рр. брали участь н Азовських походах, 1709 року мужньо воювали проти шведських завойовників.

У першій половині XVIII ст. в містечку налічувалося 152 козацькі й 36 селянських дворів. Тут були володіння полковника М. Богданова, осавула С. Бутовича, пачкового товариша С. Леонтовича, генерального обозного Я. Лизогуба. Вони мали, крім землі, й млини на сновській греблі. Козацька ж маса не тільки відбувала військову службу, а й виконувала різні роботи. Так, за наказом Петра І седнівські козаки насипали в 1709 році могилу під Полтавою, рили канали під Ладозь­кого озера. Починаючи з 1764 року, під помічники нарівні з селянами і міщанами обкладалися грошовим збором з хат замість консистенції, яку раніше платили на утримання полкової й сотенної канцелярій. Ще гіршим було становище селян. Вони відробляли три дні панщини, виконували багато повинностей: разом з козаками йшли погоничами в обоз, на роботи до Петербурга, постачали армії продовольства й фураж, відбували підводну земську повинність. Більшість жите­лі» наймалися ремеслом і торгівлею. Серед ремісників були кожум\'яки, птиці, бондари, клесвари, ткачі, кушніри, кравці, ковалі, мірошники, столярі. Нони об\'єднувались у цехи: шевський, ковальський, кравецький спільно з кушнір­ським, калачницький та ін. Розпивався млинарський промисел.

Щоп\'ятниці у Седневі проводилися базари, двічі на рік, 20 липня й 6 грудня, влаштовувалися ярмарки, на які приїжджали купці з Ніжина, Мени, Конотопа, з Дону й Криму. Тут продавалися сукна, атлас, парча, риба, сіль, ремісники збу­вали шкіри, дерев\'яний посуд та інші свої вироби.

Після скасування полкового устрою Седнів з 1782 року став центром волості

Городнянського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губерній. На початку XIX ст. в місточку жило

1518  чоловік населення, в т. ч. козаків — 632, казенних селян — 128, поміщицьких – 594.

Під час Вітчизняної війни 1812 року череп Седнів доставлялися для армії Кутузова про­віант, фураж. Селяни виділяли коней, йшли погоничами в обоз. Ополченці й козаки брали участь у Бородінській битві. Сини Лизогубії за бойові заслуги в боротьбі з полчищами Наполеона були відзначені орденами.

Як і раніше, в містечку розвивалися ре­месла. Особливого поширення набуло шкіряне виробництво та млинарство. У 1859 році тут налічувалося 10 шкірзаводів, один салотопний та один свічковий. Продовжували діяти 11 млинів. Розвивалася торгівля. Ярмарки, на які іноді з\'їжджалося близько 5 тис. чоловік, стали проводитися три рази на рік.

Трудящим жилося тяжко. Селяни напере­додні реформи працювали на поміщиків по 4—5 днів на тиждень, у багатьох дворових крі­паків зовсім не було польової землі, вони мали лише городи.   Щоб прогодувати сім\'ю, їм до­водилося займатися виготовленням дерев\'яного посуду, вичинкою шкір, які потім продавали в Чернігові, Мені та інших містах. 

В містечку жили чудові майстри, які славилися своїм умінням будувати. З допо­могою їх у XVII ст. споруджено чотири дерев\'яні та одну кам\'яну черкни. Храм Благовіщення, збудований 1690 року, зберігся й досі. У ньому були відбиті прокрасні твори мистецтва: ікона «Тайна вечеря» — робота іспанського живописцем XVII ст. X. Рібери, ряд ікон, виконаних італійським митцем XVII ст. К. Дольчі. Тоді ж збудовано кам\'яницю Лизогубів. Вона також залишилася до наших днів і с цікавою архітектурною пам\'яткою цивільного будівництва тих часів.

Історія Седніва пов\'язана з іменем Т. Г. Шевченка. Як співробітник Київської археографічної комісії він їздив по Чернігівщині, неодноразово бував і і в селі. В період а 1 по 13 квітня 1846  року поет жив у маєтку Лизогубів і написав картини «Коло Седнева», «В Седневі», «Чумаки серед могил», а також зробив ряд малюнків. За народними переказами, великий Кобзар намалював на вхідних дверях кам’яниці портрет козака-запорожця. В 1847 році (з початку березня по 3 квітня) Т. Г. Шевченко вдруге відвідав містечко й написав тут поему «Осика» («Відьма»), зберігається альтанка Глібова.

Трудящі містечка з радістю зустріли звістку про перемогу збройного повстання в Петрограді. Контрреволюційна Центральна рада намагалася не допустити перемоги трудящих на Україні. У січні 1918 року червоногвардійський загін Чернігівського повіту з допомогою Московського червоногвардійського загону визволили Седнів від військ Центральної ради. 20 січня на загальних зборах трудящих було обрано містечковий і волосний ревкоми, які очолювали робітник Я. Ю. Пусь і селянин-бідняк І. П. Курдюк. У лютому відбулися вибори містечкової Ради й волосного виконкому, які одразу приступили до конфіскації поміщицьких маєтків і наділяли селян землею, худобою, сільськогосподарським інвентарем.

Дальшим соціалістичним перетворенням у містечку перешкодила окупація його (18 березня) кайзерівськими військами. Вони відібрали в селян землю, грабу­вали й тероризували населення.