|
|
Мої батьки і я народилися в Семенівні. Але коли мені було три роки, сім'я переїхала в сусідній район в село Сакуниха. Так розпорядилася доля. Всі родичі залишилися в Семенівні. А їх було багато. Дід, дві бабусі, дві тітки, двоюрідні брати і сестри. Це тільки ті, яких я добре знав. А якщо взяти всих родичів, то це, певне, добра третина села. Прізвище Сова в селі було дуже поширине і тому називали по прізвиськам. Мій дід Василь Сова мав прізвисько Сакун, так як його мачуха була родом з Сакунихи. звичайно, в Семенівну ми їздили часто. Зимою на санях, літом на возі, на велосипедах, а потім на мотоциклі. На канікулах я по декілька тижнів гостював у родичів. Що запам'яталося? В селі жили бідно. В колгоспі майже нічого не платили, а податки були дуже великі. Виручав город. А тому мій двоюрідний брат Володя Косяк вже в 12 років пішов працювати причіплювачем на трактор. Техніка працювала від МТС і там платили значно більше, ніж в колгоспі. Топити в хатах було майже нічим. Топили соломою, яку крали в колгоспних скирдах і яка не давала тепла. Також з літа заготовляли кізяки: суміш коров'ячого посліду і соломи. А потім почалися торфо розробки в с. Житнє РОМЕНСЬКОГО РН. Поїхав туди працювати і мій брат Володя. Робота була дуже важка: сирість, комарі. Брат постійно ходив в фурункулах. Але за це давали торф. Привозили його сирим і приходилося його викладати в дворі у вигляді кліток, щоб він висох. В 50-ті роки зменшилися податки. В село прийшов новий голова колгоспу, здається Волик. Це був добрий хазяїн. І село почало оживати. Вже люди почали щось отримувати насвої трудодні. Запрацювала сільська електростанція, почалося будівництво школи, клубу, контори колгоспу. Великим здобутком було пуск цегельного заводу в Новосеменівці, або як тоді називали, в Щорсі. А взагалі, назви кутків в Семенівні були особливі. Якщо в Сакунисі збереглися старі назви: Гончарівка, Баранка, ''Ударник. Чому? Виявляється, що колись в селі було декілька колгоспів, які носили такі назви. Потім колгоспи з'єднали і назвали «Червоний Лан», старі назви залишилися. Одна моя бабуся жила в Лану, а друга у Воротилові. Ці два кутки розділяв яр. Тут колись протікав Хорол. Коли починалася весна, то по річищу Хорола бурхливим потоком летіла вода. Щоб попасти в до магазину, в школу з Ворошилова, треба було іти через Ударник, де був єдиний міст через річку. Коли приходило літо, то по руслу Хорола залишалася ковбаня з водою. Називалася вона Дубинка. Там ми купалися, а інколи ловилася і маленька рибка. Пас у Бабусі я і череду корів. Щоб зібрати корів, треба було топати більше кілометра по селу. Гнали корів за село. Там ставок Андріївське. Там їх і напували. Село велике, але розкидане на пагорбах. Коли влітку треба було з Ворошилова поїхати на велосипеді в магазин, то це було добрим фізичним навантаженням. Дві хвилини їдеш вниз, а потім півгодини тягнеш велосипед на гору добрих півкілометра. Тепер на місці хати бабусі Явдохи-пустка, а там де була хата бабусі Насті, живуть чужі люди. Був я в Семенівні в 2005р. Там живе моя двоюрідна сестра Пріся. Село виглядає непогано, якщо зрівняти з другими селами, які я бачив. Господарство кріпеньке. Є молочно-товарна ферма, непогані дороги. Отака моя Семенівна. Надіюся, що я побуваю в рідному краї. |
СЕМЕНІВКА
—село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і за ЗО
км від залізничної станції Ромни. Дворів — 287. Населення — 1037 чоловік.
Сільраді підпорядкована Н овосеменівка. В
Семенівці розміщена центральна садиба колгоспу «Червоний лан», за яким
закріплено 3451 га сільськогосподарс ьких угідь, у т. ч. 3120 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури,
розвинуто м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має цегельний завод. За
самовіддану працю 91 трудівника нагороджено орденами й медалями СРСР. У селі є
восьмирічна школа, в якій навчається 207 учнів і працює 18 учителів, будинок культури на 400 місць, дві бібліотеки,
фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради
налічується 2 партійні (48 комуністів) і 2 комсомольські (104 члени ВЛКСМ)
організації. Партійний осередок у Семенівці
створено в 1930, комсомольський — у 1925
році. Село
засноване в XVII ст. У 1709 році на полях
Семенівки між російськими і шведськими військами відбулися бої. Радянську владу
встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських
загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 522 жителі села. З них 175 нагороджено орденами й
медалями СРСР, 174 чоловіка загинули смертю хоробрих за свободу і незалежність Батьківщини. В селі споруджено
пам'ятник воїнам, загиблим у бою за його
визволення від німецько-фашист-ських загарбників, встановлена меморіальна дошка
воїнам-односельцям, полеглим в боротьбі Історія міст і сіл УРСР 1973р.. |
|
Закрити |