Questions-answers Interview All records

1

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

З  німецьких  документів

(у перекладі): №118 22 травня 1942 р Повідомлення шполянського окруж­ного коменданта про розстріл 19 ра­дянських громадян

За саботаж при весняних завдан­нях, агітацію проти німецьких військ і керівництва, розповсюдження неправ­дивих відомостей і спробу організації комуністичних банд 22 травня1942 року біля с. Іскреного за присудом військового суду розстріляно наступ­них колишніх комуністів і активістів:

а)  з державного господарства Георгіївки

1.                                      Лісовенко     Сава — комуніст, колишній голова райвиконкому

2.       Перегон Іван, директор сільгосппостачання

3.       Оришич Роман, партійний організатор

4.   Іщенко Давид

5.  Пипа Іван

6.  Скоробреха Петро

7.   Гаркуша Степан, колишній се­кретар політвідділу МТС

8.  Юзва Ничипір, активіст

б)   з державного господарства Грушківки

9.      Осадчий Сергій — комуніст, колишній голова сільради

10.  Дехтяр Сава

11. Осадчий Охрім, комсомолець

12.  Коваленко Федір — активіст

13.  Коваленко Трохим

14.  Лисенко Семен

15.  Оришич Мефодій

16.  Згурський Омелько

віз села Іскреного

17.  Очеретяний Павло, комуніст

18.  Лисянко Онуфрій

19.  Оришич Пилип, активіст

Німецька військова влада і

управління не мають наміру спокійно

д

ивитись на такого роду випадки та уде невблаганно притягати винних до відповідальності і карати. Осо­бливо попереджаються всі колишні комуністи і активісти, тому що в них є особливі причини поводитись ре­тельно і пристойно під німецьким керівництвом і усувати всяку агітацію, нацьковування і саботаж.

Комендант округи Шполи.

21 september 2013

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

Трагедія на Гончарці

Житель села Іскрене, ветеран праці Микола Савич Діхтяр, син одного з розстріляних у 1942 році іскренських підпільників Сави Дехтя- ра, згадуючи своє дитинство, розпо­вів:

— Мій батько працював шофером у райкомі партії. Одного дня він повіз до Кіровоградської області секретаря парткому на евакуацію, і, коли повер­тався, німці його зупинили, забрали машину, а його відпустили. Додому він дістався пішки, але згодом був ареш­тованим разом з усіма підпільниками. Мати дала мені хлібину, шматок сала і рушник, щоб я передав татові. Я заліз на борт машини, де знаходи­лися арештанти і простягнув пере­дачу батькові. Він був зв’язаний і не міг узяти її, аж тут німець мене по­бачив і дуже сильно вдарив по спині. Хлібина впала і покотилася вниз по дорозі, а потім хлюпнула у ставок. Тата повезли розстрілювати на Гон- чарку і більше я його не бачив... Я повернувся до хати, мама плакала до ранку. Вдосвіта хтось постукав, відкрили двері і ми вклякли — на порозі стояв весь закривавлений і брудний Трохим Коваленко, який сидів у тій машині разом з моїм бать­ком. Йому чудом вдалося вижити і втекти, Трохима куля мало зачепила, і він залишився при свідомості. Поряд лежав мій тато і, помираючи, просив Трохима, щоб допоміг моїй матері та двом синам вижити. Тоді поранений проповз до поля і зарився в борозну, перечекав, поки люди, яких привезли з Лозуватки, закопають розстріляних, і подався до села. Жив потім вдома, переховуючись у коробці, що стояла під ліжком. Але потім хтось помітив його присутність у дворі і доклав оку­пантам: «Там переховується парти­зан!». Гестапівці прийшли до хати і вимагали у дружини показати місце його схову, бо інакше спалять хату. Отак його викрили та розстріляли...

Підготувала Наталя ДАВИДЕНКО.

21 september 2013

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

http://content.foto.... width='600' height='262' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>





Григорію
Даниловичу Вовченку з Іскреного цьогорічної осені, якраз на Покрову,
виповниться 90. А він і досі до найменших подробиць пам'ятає день 1941-го, коли
на довгих чотири роки розпрощав­ся з домівкою.
 В
1941-му, на час коли розпочалась війна, я працював листоношею. Возив пошту з Ва­силькова
до Іскреного. От і того дня, а було це 28 червня, я якраз повертався з поштою в
село і зустрів виконавця з сільради. Виконавець і вручив мені повістку. Не
гаючи часу, подався я додому. Мати зустріла мене розгубленим по­глядом і
сльозами в очах, бо новина першою за мене прилетіла додому. Гукнула вона
сусідку Мар'яну, і отак утрьох ми пообідали майже мовчки, бо у кожного в голові
роїлась ціла купа невеселих думок. Зібравши мені у тор­бину трохи харчу, мати
провела мене до стеж­ки на городі та, обійнявши, благословила. І подався я
навпростець городами до сільської ради, де збирались усі, хто отримав цього дня
повістки. Не оглядався, хоча спиною відчував, як, приклавши одну руку до чола,
мати вдив­лялась мені вслід, іншою рукою кінчиком ху­стини витираючи сльози.
Біля
сільради нас зібралось 22. Всадили нас на підводи - і гей на Шполу. На
Устимівці була лавка у Явтуха, то, пам'ятаю, дорогою забіг я в ту лавку і купив
пляшку горілки та закурити.
В Шполі,
де зібралось чимало хлопців і з інших сіл, всі ми проходили медичну комісію. Чи
то всі були тоді здоровими, чи комісія була для годиться, бо жодного з нас не
відбракували.
Далі шлях
наш проліг на Сигнаївку, Смілу, Черкаси... Йшли пішки. Десь за півкілометра до
Сміли нас почали бомбити. Всі вмить розлетілись, як зграя горобців, - хто куди.
І, слава Богу, всі залишились живі. Перед самими Черкасами було вже повно
людей, коней, і нам надійшла команда звернути в бік якогось села, аби там
переправитись на інший бік Дніпра. Аж на тому боці Дніпра нам дали кілька
підвід, щоб скласти наші речі. Так дійшли аж до Лубнів, де й зупинились на
відпочинок. Тижнів зо три жили ми в лісі під Лубнами в саморобних ку­ренях з гілля,
а потім відправили нас на Кав­каз. І потрапив я в Степанакертське військове
училище...
З
військового училища колишній іскрен-ський листоноша Григорій Вовченко вийшов
молодшим лейтенантом. Потрапив у піхотно-стрілецьку роту, і вже тепер дорога
Григорія пролягла прямо на фронт.
Чимало за
роки війни довелось і побачити, і пережити. Були і наступи, і оборони, і ріки
крові, і смерті, і шепіт тяжко поранених друзів: «Пристрель, браток»... Були і
відчаї поразок, і тріумфи від вдалих операцій, і втрати, й на­городи... Та
найдорожчою і найпам'ятнішою стала ота найбільша Перемога, коли ворог був
розгромлений вщент, і мрія про повернення в рідне село стала реальністю.
За свої доблесні подвиги у розвідувальних операціях
Григорій Вовченко заслужив висо­ких нагород, та про них із своєї скромності
розповідає неохоче. Хоча з якоюсь тугою згадує свій орден Леніна, який був
першою його фрон­товою нагородою і який втратився разом з до­кументами під час
однієї з переправ.
 Орден
Леніна і звання лейтенанта я от­римав за те, що наш розвідвзвод взяв «язика» -
німецького генерала. Інформація, яку потім видав той «язик», виявилась дуже
цінною...
Орден
Великої Вітчизняної війни, ор­ден Червоної зірки, медалі... Не нагородами
пишається сивочолий ветеран. В його серці живе ще частинка отої радості
Перемоги, його вкладу у цю Перемогу. Знає, що ризику­вав своїм життям, як і
сотні, тисячі таких, як він, заради миру, заради того, щоб у малень­ких
квітучих селах, у великих містах народ­жувались все нові покоління і раділи
мирно­му небу над головою, просто щасливо жили.

6 may 2012

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

Співцем України став... вірменський танкіст

 

Іллюстрація до новини ""

Юний поет із Вірменії Григор Акопян, закоханий у Черкащину, загинув, визволяючи її від гітлерівців.

...Щоразу перечитуючи невеличку збірочку 'Пісні відваги і любові' поета Григора Акопяна, дивуємося – скільки любові до шевченкового краю в юнака з Вірменії!

Шевченка земля дорога, доволі жить в журбі,

Рятунку сонце вогняне ми світимо тобі,

Усім бійцям, що йдуть вперед, ти матір’ю була.

А тих, хто впав у скорбний час, до себе прийняла.

І внизу підпис 'З нагоди визволення станції ім. Т.Г. Шевченка'. Юнакові в цей час йшов всього 24-ий рік. Народився Григор Акопян 14 грудня 1920 року в селі Єгварт неподалік від гори Арарат. До речі, свій день народження Григор Акопян, груди якого прикрашали два ордени Слави, ордени Червоної Зірки та Великої Вітчизняної війни І ступеня, зустрів у Черкасах у день визволення міста над Дніпром.

Закінчивши сільську середню школу, Григор Акопян вступив у Єреванський педагогічний інститут на факультет романо-германської філології. Та закінчити його не вдалося. В 1940 році він зі студентської лави потрапляє у танкову частину, яка дислокувалася у Львові. На десятий місяць служби, ледве оволодівши премудростями танкіста, вступає у бій з гітлерівцями. Відступ. Залишені українські села й міста. І у хвилини перепочинку між боями він пише вірші і надсилає їх матері і рідному брату Симону Акопяну...

А потім – Сталінград, перелом у війні, бої за звільнення України. 27 січня 155-та танкова бригада увірвалася в Шполу. Бої за це невеличке містечко були надзвичайно жорстокими. Напередодні наступу на Шполу Григор Акопян напише брату:

Одного дня загину я в бою,

На березі далекім, незнайомім,

Чия сльоза останню путь мою

Омиє в цьому грізному огромі.

Приплине хмара в поле вогняне,

З вірменських гір до горбика із глею,

Вона оплаче жалібно мене,

Тужливим серцем матері моєї.

Він загинув на березі Шполки. І в ту ж січневу ніч раптом замість снігу хлинув теплий весняний дощ. Ніби хмарка припливла з далеких гір Вірменії, щоб оплакати сина свого. Акопяна поховали в центрі Шполи. Щороку сюди приїжджали по війні три брати Григора Акопяна. З його листів Симон Акопян уклав невеликий збірник пісень, які були видані в 1975 році Єреванським видавництвом 'Айастан'. А через два роки у перекладі українських поетів Петра Засенка і Віктора Кочевського вони з’явилися на прилавках Черкащини – 'Пісні відваги і любові'.

 

3 september 2011

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

24-летний старший сержант Григор Акопян, командир танка, погиб в 1944году в боях за освобождение украинского города Шполы. Он был награжден двумя орденами Славы, орденами Отечественной войны I степени и Красной Звезды, двумя медалями «За отвагу». Ему посмертно присвоено звание «Почетный гражданин города  Шполы».

 

3 september 2011

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

Григор Акопян. Стихотворение: Я видел

 

http://www.41w.ru/up...>http://www.41w.ru/up...>Григор Акопян. Стихотворение: Я виделhttp://www.41w.ru/up...>Григор Акопян. Стихотворение

 

Я видел боль и горечь отступленья,

И кровь, и скорбь, и слезы на глазах,

И в пепел превращенные селенья,

И воронье в багровых небесах.

 

Я видел сучья виселиц, и трупы

Убитых женщин, стариков, детей.

Я в ярости кусал сухие губы

И ненависть копил в душе своей.

 

Я в жарких схватках не боялся смерти,

Водой питался, ночевал в лесу.

Победы знамя сохранил я в сердце -

И над спасенным миром вознесу.

 

1941

 

 

3 september 2011

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

юбовь и печаль

Хочу заплакать… Только на войне
Давно уже я плакать разучился…
Любовь моя, яви свой образ мне –
Не встретившись, с тобой я разлучился.

Мы навсегда останемся вдали,
Разбросанные грозными волнами.
Я рвусь к тебе, но только пролегли
Огонь и дым сражений между нами.

Быть может, я опять твои черты
Увижу лишь в последнее мгновенье.
И в миг, когда меня коснешься ты,
Я вздрогну от последнего мгновенья.

Ракитой ты склонишься надо мной,
Оплакивая павшего героя.
И я, навеки став родной землей,
Останусь навсегда уже с тобою.

Григор Акопян (1920 – 1944), Сталинград. Перевод с армянского.
Старший сержант-командир танка Григор Акопян пал смертью храбрых в бою 4 февраля 1944 г., освобождая Украину.

***

Куда бы не вела тебя дорога
И где бы не закончился твой путь
Когда на сердце боль, тоска, тревога
Как хочется куда-нибудь свернуть

Когда не знаешь, где искать ответы 
И силы нет, чтоб продолжать борьбу
Ты в темноте, найди дорогу к свету
И не ропщи на жизнь, и на судьбу

Куда б не повела тебя дорога
И даже, если кончится твой путь
Поверь, что жизнь и смерть в руках у Бога
Ты потерпи ещё немножечко, чуть-чуть

Взгляни на крест, и там найди спасенье
Ответы, утешенье для души
Там, за тебя Иисус понёс мученья
Всем говорил: “Иди и не греши...”

И Он сказал: “ С тобою Я навеки
Ты не один, не плачь и не грусти
Я тоже, как и ты, был человеком
И шёл долиной смертною, как ты

Я понимаю всё, тебя не брошу
Ты только воззови, и Я приду
Лишь у креста сложи всю эту ношу
Всю свою боль, печаль, и всю беду

Дорога дальняя нас ждёт, но ты не бойся
Я защищу тебя от напастей врага
Доверься Мне, не сетуй, успокойся
С Тобой отныне, вечно, навсегда...

 

http://miasin.ru/new...>Новости

http://miasin.ru/inf...>Справка

http://miasin.ru/com...>Сообщество

 

3 september 2011

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: ВИЗВОЛИТЕЛІ

Мама, я еще вернусь с войны,
Мы, родная, встретимся с тобою,
Я прижмусь средь мирной тишины,
Как дитя, к щеке твоей щекою.
К ласковым рукам твоим прижмусь
Жаркими, шершавыми губами.
Я в твоей душе развею грусть
Добрыми словами и делами.
Верь мне, мама, — он придет, наш час,
Победим в войне святой и правой.
И одарит мир спасенный нас
И венцом немеркнущим, и славой!

      Григор    Акопян

3 september 2011


1


  Close  
  Close