ПАМ'ЯТЬ

                          От все.
                          Поховали старезного діда,
                          закопали навіки у землю святу.

  Цілий тиждень в моїй голрві  крутяться ці строчки вірша В.Симоненка.    Тиждень тому  раптово помер наш сусід.  Йому було 66 років.  Звичайно,  коли мені було років 15, то такі люди  для мене були старими дідами.  Але коли мені вже 65, то такі слова до Дмитра Захаровича не підходять. Краще сказати так:
          'Поховали хорошу людину,
            повернули навіки у лоно землі.'
      Я був дома. Приїхав з міста син.  І раптом дзвінок у двері. Діма відкрив і....страшний крик.  Син побіг, а я вискочив в  коридор і зрозумів, що щось трапилося у сусідів.  Влітаю в квартиру:  Діма кричить, а на ліжку лежить Захарович, майже на животі, обличчя синювате,  а Таня(дружина)  обіймає його і голосить.
  Перша думка:  повернути на спину, перевірти чи не запав язик,  масаж серця, а Діма хай робить  дихання  'рот в рот'. Таня визиває реанімацію-лікарня рядом.  Я до Захаровича, а він вже холодний.
    Потім наші реаніматологи говорили, що вірогідна причина смерті тромбоз легеневої артерії.
  Захарович був у відпустці.  Були  в нього проблеми з сердцем. В цей день  дружина зібралася поїхати в місто, а він вирішив прилягти, бо трохи заболіли ноги,   Коли Таня повернулася додому,  чоловік вже пішов в небуття.  
  Ми  прожили на одній площадці  35 років. Захарович працював в центральній аптекі,  а потім завідував аптекою  нашої райлікарні. Нерідко  збиралися сім'ями,  ходили в ліс,  відзначали свята.  Жили  дружно.
   На похороні виступали головний лікар,  профбос, перший наставник Захаровича.  Дружина запитала мене: 'Будеш говорти?'   Я не міг.   За кілька десятків метрів могила  нашого сина,  який трагічно загинув 14 років тому. В очах сльози, в горлі якийсь клубок. І згадалися  слова з поеми П.Антокольського   'Син'.  які я читав на  'Вогнику'  в 1988  році.
          Прощай!  Поезда не приходят  оттуда.
          Прощай! Самолеты туда не летают.
          Прощай! Никакое  не сбудется чудо.
          И только снежинки летают и тают.
  На другий день поїхали на кладовище: море вінків. Посиділи, поговорили,  пом'янули.  
  А він нас не чує.
  А можливо чує?
     Коли помер наш тато, то мій  молодший   брат, а йому було тоді  16 років, сказав мені:  'Якби я знав,  що тато нас бачить і чує, мені було б  значно   легше пережити його втрату.  
    Сидів на кладовищі  і згадалися слова С.Єсєніна:
          
            Все успокоились, все там будем,
            Как в этой жизни радей не радей,-
            Вот почему так тянусь я к людям,            Вот почему так люблю людей. 

http://content.foto.... width='202' height='572' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
http://content.foto.... width='454' height='600' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>

http://blogs.mail.ru... style='color: rgb(199, 0, 44); font-family: Verdana; '>http://img.mail.ru/r... width='15' height='15' class='IEpng' border='0' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>	Victor Zinchuk - Polonez M.Oginsky	02:42