Розділ 19

Впродовж тисячоліть інфекційні хвороби були постійними супутниками людського суспільства. Поширення інфекцій залежало від умов життя людей. Епідемії та пандемії спустошували населені пункти в багатьох країнах. Ще у 20-у столітті і в нашій країні та в районі існували такі небезпечні хвороби, як черевний та висипний тиф, холера, дифтерія,

поліомієліт та інші. Масово хворіли на вірусний гепатит, дизентерію, сальмонельоз. До 1976 року інфекційне відділення ЦРЛ знаходилось в будівлі санепідстанції, що в районі автостанції. В 1976 році, з відкриттям новоі лікарні по вул. Миколи Амосова ,інфекційне відділення розташували в окремій двоповерховій бідівлі й розраховане було на 40 ліжко-місць. Часом відділення переповнювалось до 50-ти хворих.Вдалось дізнатись, що на початок 70-х років в інфекційному відділенні працювала Дудковська Тамара Іванівна, а в кабінеті інфекційних хвороб -Бондаренко Станіслава Гнатівна. Важливим функціональним підрозділом амбулаторно-поліклінічної мережі для надання медичної допомоги хворим з інфекційною патологією є кабінет інфекційних захворювань ( КІЗ ). В ньому працювали лікарі : Бондаренко С. Г., Пісчана Н. Є., Теребінова Л. С., Теліженко Є. І., а з 1995 року й по сьогодні - Поліщук Галина Володимирівна. Впродовж 50 років медичною сестрою цього кабінету працювала Клопотенко Зінаїда Фадеївна. Це кваліфікована, грамотна, принципова й відповідальна медсестра, яка вміла організувати роботу з виявлення, обстеження, лікування інфекційних хворих та профілактику інфекційних захворювань.Легко працювалось лікарям, маючи такого працівника.В 1997 році Клопотенко З. Ф. вийшла на заслужений відпочинок й на цю посаду прийшла Нагиба Г. І.,яка працює донині. Санітаркою КІЗу працювала тривалий час Кулинич Ф. М., а з 2002 року по даний час - Панченко З. А. У 2016 році відкрито кабінет "Довіра", як самостійний підрозділ, який займається обстеженням хворих на ВІЛ; виявленням, лікуванням ВІЛ-інфікованих та профілактикою ВІЛ- СНІДу. В кабінеті працюють лікар Поліщук Г. В., медсестра Коваленко А. П., санітарка Фуркало А. А. До 2019 року працювали медсестра Руденко А.А. та психолог Чайчук Н. В. Ця ділянка роботи вимагає особливого терпіння, такту та взаєморозуміння з хворими.Контингент хворих дуже різноманітний ( в одних це розплата за легковажність, в інших - несподівана біда), тож від вміння лікаря їх зрозуміти та зарадити багато залежить.І всі ці риси притаманні Галині Володимирівні. Повна довіра до неї пацієнтів, а звідси й дієвий контроль за проведенням лікування.Тут суворо дотримується таємниця наявності хвороби та анонімність при зверненні.Багато часу приділяє Галина Володимирівна й пропаганді здорового способу життя серед молоді.

Головна ж увага завжди прикута до стаціонару, де перебувають найтяжчі хворі. З 1976 року завідувала відділенням та була районним інфекціоністом Нікорич Лідія Іванівна, яка пропрацювала в лікарні до 1985 року.Після дворічної роботи дільничним терапевтом, до роботи ординатором інфекційного відділення в 1980 році приступив Мовчан Віктор Олександрович. На період декретної відпустки Нікорич Л. І. він завідував відділенням , а з 1985 по червень 2020 року - зав відділенням та районний інфекціоніст. Лікар вищої категорії, який 40 років трудового життя присвятив інфекційній службі.Постійно самоудосконалювався й регулярно, систематично проводив навчання з лікарями мережі на теми профілактики інфекційних захворювань, ознайомлював з наказами МОЗ та розпорядженнями Черкаського ОУОЗ й вимагав їх виконання.В червні 1995 року брав участь в ліквідації спалаху холери в м. Миколаєві й ділився досвідом роботи у вогнищі спалаху небезпечної хвороби. Інфекційне відділення було "пасинком" ,й самотужки намагався утримувати його в належному стані. У відділенні до 1992 року ординатором працюва Соколовський Василь Григорович, а з 1992 року й по сьогодні працює Поліщук Г. В.

Дітям з інфекційною патологією надавали допомогу лікарі-педіатри : Дуженко Тетяна Миколаївна, Дідук Алла Григорівна, Попелюшко Любов Григорівна, Сова Микола Іванович, Сова Ольга Іванівна, Шовкова Ірина Іванівна.

Старшими медсестрами у відділенні працювали: Католійчук Валентина Миронівна, Боярська Галина Іванівна, Берегова Ольга Вікторівна, Матвієнко Віра Петрівна, Невмивака Ірина Генадіївна, Гудзь Маргарита

Сестрами медичними працювали : Черненко Є., Жук Г., Кирилюк Л., Нечипоренко О., Калита В., Іванченко К., Кунець Н.,Неміровська Д., Коваленко Н., Забудська Л., Перхуненко С., Пирхова Т.,Чернецька О., Зміюк Л., Запісецька М., Давиденко В., Марцевич Я., Білоус Л., Шевчик О.,Титаренко А., Гудзь М., Любов Єлисеївна ( з Сигнаївки й прізвище забули -підкажіть).

Сестрами- господарками працювали : Губко Ніна Харитонівна, Швець Віра Володимирівна, Байденко Наталія Петрівна. Санітарками : Бульда Л., Дяченко К., Редько В., Сергієнко Н.,Ковтун Т., Тулуман Л., Турчак З., Бойко Н., Бабій Л., Гирич Г.

У 21-у столітті кількість інфекцйних хворих зменшувалась й зменшувалась кількість ліжок до 15-ти в 2018році. Проте в 2019 році світ сколихнула пандемія коронавірусної інфекції, яка розповсюдилась й на Україну. Інфекційне відділення управлінням охорони здоров"я ЧОДА визначене закладом 1-го рівня для надання медичної допомоги хворим з коронавірусною інфекцією. Спочатку було розгорнуто 25 ліжок, а на сьогодні - 50. Круглодобову медичну допомогу хворим надають, окрім персоналу інфекційного відділення, почергово 6 бригад у складі лікаря (чергують вузькопрофільні лікарі) та медсестри й санітарки з інших відділень. Відділення в повному обсязі забезпечене круглодобовою подачею кисню проточного та з допомогою кисневих концентраторів, медикаментами та всіма необхідними засобами індивідуального захисту. У відділенні, на чолі з Поліщук Г. В., працюють лікарі : Трохимець Ю. О., Мороз В. О., Осаула С. В., Осадчий В. А., Голуб Ю.В., Голуб В. О., Домчук А. П. Раніше працювали Набережна Т. К. та Домчук О. М. Кваліфіковану медичну допомогу в двох палатах інтенсивної терапії забезпечує персонал реанімаційного відділення (лікарі та медсестри) на чолі з Маєтним Сергієм Валентиновичем.

Щиро дякую Поліщук Галині Володимирівні за збір та підготовку матеріалу.

Розділ 18

Служба, яка не просто потребує уваги, а без якої нинішнє життя не можливе .Шаленні темпи життя ,супроводжувані новітніми технологіями, вимагають навантажень на зоровий апарат й очні хвороби зростають. Всі, відносно здорові, звертаємось до окуліста з віковими розладами зору.Медицина 21 століття без офтальмології не можлива. Щиро дякую Логвіновій Зінаїді Іванівні, яка підготувала обширний історичний матеріал й моє завдання його оприлюднити.

Зінаїда Іванівна - випускниця Новосибірського медіституту, пройшла інтернатуру по офтальмології на базі Свердловського медінституту, що на базі медсанчастини- знаменитої "Вагонки" (Н Тагільський вагонобудівний завод).Отримала великий практичний досвід по наданню допомоги при травмах ока, в звязку з специфікою підприємства.До роботи в Шполянській ЦРЛ приступила в далекому 1972 році.Лікар вищої категорії, яка з 1976 по 2020 роки завідувала офтальмологічним відділенням. Тисячі проведених операцій, а скільки безсонних ночей в переживаннях за хворих. Беззаперечний авторитет серед колег і любов та шана хворих - трудовий шлях Зінаїди Іванівни.Висока самовимогливість та дисципліна, й відповідальність в колективі, таким завжди було очне відділення. Вмілий організатор - постійно навчала медперсонал відділення в наданні кваліфікованої допомоги пацієнтам стаціонару, умілому виконанню складних маніпуляцій. Зінаїда Іванівна уміла вселити хворим надію на прозріння й досягала цієї мети, а бажання хворого " хоч- би бачити стежичку", справджувалось можливістю бачити навколишній світ в усій красі.

Зі слів старожилів відомо, що в 60-ті роки в ЦРЛ працювали офтальмологами Мачерет та Логвиненко (на жаль не знаємо їх ініціалів)

Друга половина 60-х та 70-ті роки минуло століття увійшли в історію, як бурхливий розвиток сільського господарства з колгоспами, радгоспами та підприємствами.Загальна чисельність населення більше 60 тис. У той час на офтальмологів району покладався великий об"єм роботи: прийом пацієнтів в поліклініці, робота в райвійськкоматі, виїзди на села для огляду працівників сільського господарства, дітей дошкільного та шкільного віку, огляд ветеранів війни. На той час працював дитячий офтальмолог Гаркавий Леонід Максимович, який згодом переїхав до Катеринополя. Районним офтальмологом працював Войченко Микола Федорович. За рік офтальмологи приймали до 20 тис пацієнтів. Існувала епоха диспансерізації, й Микола Федорович розробив схему нагляду, яка давала змогу відстежувати перебіг хвороби з дитячого віку до дорослого.Цю методику він залишив і нащадкам. Микола Федорович завершив трудову діяльність в 2013 році, пропрацювавши майже 50 років. Його помічниами в очному кабінеті були: Медвєдєва Н В, Шпиця М.О.,Білецька Л. Л.,Осипенко Анна Йосипівна та Скринник Н. В. Наталія Вікторівна Скринник -медсестра вищої категорії, яка володіє різними методиками обстеження пацієнтів, надання невідкладної допомоги при травмах та опіках очей. Щастя їй в житті.

Після закінчення Івано-Франківського медінституту та інтернатури по офтальмології на базі офтальмологічного відділення ЧОЛ в 1978 році приїхав працювати Собенніков Юрій Олександрович, який згодом переїхав до м. Корсунь-Шевченківський.

Після переїзду райлікарні в нове приміщення (БАМ) 29 серпня 1976 року відкрилось повноцінне міжрайонне офтальмологічне відділення на 40 ліжок. Фінансування охорони здоров"я завжди бажало бути кращим. Дякуючи відкриттю нової лікарні, було придбано багато діагностичного обладнання, мікрохірургічного інструментарію, а головне - операційний мікроскоп. Тобто, з цього часу ми вже проводили оперативні втручання на мікрохірургічному рівні. У той час при видаленні катаракти люди носили товсті афакічні окуляри, але були вже зрячими. У середині 90-х років в Україні почали виготовляти жорсткі інфраокулярні лінзи. Обласний окуліст Кравчук Павло Якович запровадив в офтальмологічному відділенні від ЧОЛ операції видалення катаракти з імплантацією інтраокулярної лінзи ( ІОЛ) з накладанням швів. З його легкої руки та згоди головного лікаря Волика М.С,. ми теж проводили ці операції на протязі 15 років. Це значно покращило якість життя пацієнтів і їм вже не потрібні окуляри.Наука не стоїть на місці, й за кордоном з"явилось обладнання - факофрагментари, які дозволили оперувати безшовно та імлантувати ІОЛ гнучкі.Це - світовий стандарт. Для запровадження операції факоемульсифікації катаракти з імплантацією м"якої ІОЛ (Інфраокулярної лінзи) потрібне високотехнологічне операційне (сучасний операційний мікроскоп) і саме головне - фракофрагментор (виробник -США) та діагностичне обладнання (рефрактометр та УЗД). Для того щоб йти в ногу з часом та максимально наблизити сучасні технології для нашого населення ,за підтримки гол. лікаря Уманця В.П. та згоди районного керівництва, ми почали співпрацювати з "ОКОмедікас". Вони поставили нам все необхідне обладнання та направили мікрохірурга Шаткуна А.А. На протязі останніх 7 років проведено більше 2000 операцій з приводу катаракти та глаукоми. У 2019 році було успішно проведено 3 унікальні операції:Ex- press при тяжкій формі глаукоми, яка не піддавалась терапевтичному лікуванню та звичним антиглаукомним операціям ( фото додається). Так ми максимально наблизили сучасний рівень допомоги нашим пацієнтам. Кадри вирішують все! У 1976 році, при підготовці кадрів відділення, душею була старша медсестра Шпаченко Ніна Вікторівна.Вона навчала, виховувала молоде покоління. Так склалось, що медсестри в нас працювали після закінчення училища. Працювали у відділенні : Кунець Т.М.,Грабовська В.П.,Пилипась В., Іванченко К.С., Гайдаш Л. П., Голобор О. О., Луцишина Т., Забожня В.,Полтавець Т. І., Роєнко Т.В.,Сімашко І. М.,Кримчак Н., Бондаренко С. І., Гадіон О.В., Пилипенко В. Б., Білоус Л. І.,Мироненко І. І., Невмивака І. Г. Лавренко С. Ф., Шевчик О.В.

Старшими медсестрами працювали : Шпаченко Н. В.,Рикунь О. П., Сторчак Н. І., Білоус В. А., Міцкевич Т. П., Іанкова О. А.

Санітарками у відділенні працювали : Павлик Н., Радченко М. В., Фуркало Н. С.,Угрюмова В., Кравченко К. Г., Старосвіт М., Різник Г. П., Семчак Л. І..Бондар В. С., Капуста Н. С., Брєжнєва В. В., Гончаренко Л. П., Мартиновська Г. І., Булацева А., Курій Г. О., Грущинська В. І., Вартанян Т. М., Кондратюк Н. П.

Багато наших працівників працюють в різних містах, закладах району і це прекрасні люди й хороші фахівці, якими можна пишатися.

На нашій базі проходили інтернатуру в 2008 -2009 роках Андріуца Н. А., яка зараз працює в Звенигородській ЦРЛ. У 2010- 2011роках - Літіченко Наталія Миколаївна, після закінчення клінічної ордінатури працює в м. Києві.

З 2012 року після закінчення Запорізького медінститу та інтернатури в КМАПО працює Голуб Віолетта Олегівна, прекрасна людина та перспективний фахівець. Залюблена в свою професію, самовіддана в роботі, терпелива, тактовна, а головне - висококваліфікований лікар, яка надає амбулаторну та стаціонарну допомогу (включаючи оперативну) своїм пацієнтам. У 2020 році ритмічну роботу зламав ковід- 19. Лікар Голуб В. О., медсестри Білоус Л.І.,Гудзь М. П., молодші медсестри Курій Г. А., Грущинська В. І.та Вартанян Т. М. пішли в бригади по боротьбі з ковід-вірусом. В даний час відділення працює лише для надання невідкладної допомоги. По закінченні епідемії планується продовжити роботу в звичному режимі.

Як в тій пісні., час плив рікою, й на зміну п"ятидесятників- семидесятників прийшло молоде покоління кінця 70-х та початку 80-х років. Досить амбітні, кваліфіковані й, пройшовши школу Г. І. Марченко, вони будуть нести на собі ланцюг амбулаторної ланки до часу реформи галузі охорони здоров"я. Кістяк тих хто прийшов в кінці 70-х років зберігся : Пірогова Н. М., Плахотнюк О. М., Єлісєєва К. Г., Дунаєнко Н. Г., Жук Г .Д., Уманець К. В., Гогота Н. О., Гуцул Н. В., Собєйнікова М. С., Совгиря А.І., Корпяк З. Л., Сидоренко З. Л., Погрєбна Л. О., Линдюк Н. Г., Качан Н. Г. З різних причин лави дільничних терапевтів зріділи, але на середину 90 -х років амбулаторна ланка складала 8 дільниць та 9-у приписну з селами Мар"янівка та Терешки.

Після виходу на пенсію Марченко Г. І. завідуючими поліклінічним відділенням поліклініки були: Осадченко Н. І., Кержнер Ю. С., Сидоренко Л. І., Єлісєєва К. Г. та довгий час - Плахотнюк О. М. й в останнй час - Качан Н. Г.

Робота дільничного терапевта має свої особливості, але все ж таки,він завжди має змогу шпиталізувати "тяжкого", або не зрозумілого хворого на стаціонарне лікування - то ж Лепча Дар"я Миронівна - це той лікар, який виносив на своїх плечах всі проблеми лікування тяжко хворих пацієнтів, діагностичні помилки колег, організаційні питання терапевтичної служби району, будучі зав.терапевтичним відділенням та районним терапевтом з 1977 по 1997 роки. З 1970 по 1973 рік працювала в Лебединській дільничній лікарні, а потім ординатором в терапевтичному відділенні ЦРЛ. Самовіддана в роботі ,часто оглядала хворих до початку робочого дня, а інколи й вночі. Завжди була готова допомогти колегам в складних випадках. Любила порядок у відділенні та створювала належну атмосферу відносин між співробітниками. Вчила середній медперсонал чіткому виконанню призначеннь лікаря, умінню спілкуватись з хворим. У Дар"ї Миронівни ніколи не було пріоритетним посада чи чин пацієнта - завжди це була людина, що потребувала її допомоги. Постійно навчалась сама та навчала молодих колег. Під стриманою зовнішністю завжди відчувалось щире співчуття та людяність. Одною з перших жінок району, сіла за кермо автомобіля. Захоплювалась працею на родинній садибі в селі Лебедин, де виростила ботанічний сад з екзотичними рослинами. Під її керівництвом працювали ординаторами : Чемус В. В.,Мовчан І. В., Сидоренко Л. І., Семеняка В. Ф., Жура В. А., Варенко З. Л., Чорна Л. П., Соколовський В. Г., Гуцул М. М., а найдовше - Гогота Петро Іванович з 1980 по 2019 роки.

Разом з дружиною Надією Олександрівною, вони пройшли "школу молодого бійця" в Липянській дільничній лікарні. Працюючи ординатором відділення, Петро Іванович успадкував традиції, започатковані Лепчою Д. М. : вимогливість до виконання своїх функціональних обов"язків медперсоналом, впровадження нових методів діагностики та лікування .Він найдосвідченіший терапевт та діагност серед терапевтів району в останні роки, на якому трималось терапевтичне відділення .Лікував "генерала як солдата, а солдата як генерала", служив, а не прислуговував, повертав здоров"я пацієнтам, втрачаючи своє. Прямий та не лицемірний в спілкуванні з колегами, вказував на недоліки в їх роботі, одразу забуваючи про це. Постійно самовдосконалювався та знаходив шляхи виходу з критичних ситуацій, які утворились при реформуванні медичної галузі ( скорочення кількості ліжок, неспроможність пацієнтів матеріально забезпечити своє лікування).

В наступні роки завідуючою терапевтичним відділенням та районним терапевтом була Варенко Зоя Леонідівна (пізніше -завідуючою поліклініки). Завідуючою кардіологічним відділення працювала Осадченко Надія Іванівна, а її наступником - Соколовський Василь Григорович. .Кардіологічна служба району забезпечувалась амбулаторним прийомом лікарем-кардіологом Гуцулом Мирославом Миколайовичом з 1980 року, а також періодичною його роботою в кардіологічному відділенні. В даний час терапевтичне відділення розраховане на ліжок і завідує ним з 2020-го року районний терапевт Домчук Оксана Миколаївна.

Старшими медсестрами у відділенні працювали : Ткаченко Аза Петрівна, Ветушко Наталія, Сергєєва Є. В., Згурська Н. С.

На превеликий жаль вдалось отримати дуже мало медсестер які працювали у відділенні : Трущенко Н. П., Рудь М. Д., Бойко Л. І., Полубінська Н. П., Титаренко О. Н.,Загоруй М.,Горбенко К. П., Лук"яненко А. Т., Катриненко Н В., Маєтний С В., Михайленко Н. П., Михайленко І. М., Недопас Л., Колісник Т. П., Степаненко К. І., Нерознак Л., Бендюженко В. О., Колісник М. Ю., .,Воскобійник О. П., Криворучко А. В.

З 105 ліжок на сьогодні терапія з кардіологію мають 30 ліжок!

Розділ 17

Надважливість терапевтичної служби не викличе заперечень, але ,як не прикро, зіштовхнувся з величезними труднощами при зборі матеріалу. Випадає період з 50- х до 60-х років., коли не можна дізнатись імен лікарів, які надавали терапевтичну допомогу. Я маю надію, що читачі підкажуть й заповнимо цю історичну прогалину ."Найголовніші й найсуттєвіші завдання практичної медицини - попередження хвороби, лікування в разі виникнення і, врешті ,полегшення страждань хворої людини"- ці слова належать корифею медицини С. П. Боткіну. Суть діяльності терапевтичної служби закладені в цих словах і часи змінюються ,а завдання терапевтів залишаються.Вдалось дізнатись, що в цей період допомогу населенню надавали Іларіон Антонович Котенко, П. Х. Козленко, Станіслава Гнатівна Бондаренко, Леонід Миколайович Горський, трішки пізніше- Пилип Кузьмович Устименко, Володимир Петрович Поліщук. Згадується в книзі під редакцією В. О. Вороневича В. І. Вінніченко, який пішов у наукову діяльність, але мені не вдалось простежити його життєвий шлях.

Наш з Надією Михайлівною учнівський обов"язок висвітлити імена та віддати повагу й шану нашим вчителям, з ким ми розпочинали життєвий та лікарський шлях тут у

Шполі. Оскільки, я працював терапевтом лише 1, 5 роки ,а Надія Михайлівна все своє трудове життя ,то й право висвітлення історії терапевтичної служби надамо їй.

Моїм першим наставником була Галина Іванівна Марченко за що їй низький уклін, як вчителю, колезі за бажання нас навчити, за уміння тактовно виправляти наші помилки. Пам"ятаю, як вона розповідала про свою роботу в Матусівській дільничній лікарні (працювала там терапевтом з 1956 року). Вела прийом та лікувала хворих в стаціонарі, а потім обслуговувала виклики до хворих вдома, на які її возили підводою.Бувало так, що підводи стояли в черзі, щоб повезти лікаря. Не будучи професійним рентгенологом, вона робила обстеження хворих для уточнення діагнозу. Першою навчилась робити ЕКГ хворим для діагностики захворювань серцево- судинної системи. З 1960 року Галина Іванівна працювала зав. терапевтичним відділенням ЦРЛ, яке розташовувалось в старій будівлі по нинішній вул. А .Таранця. Була районним терапевтом, а потім зав. терапевтичним відділенням районної поліклініки. На той час молодими терапевтами працювали: Уманець К. В., Янушевська С., Пірогов О. І., Плахотнюк О. М., Жук Г. Д., Єлісєєва К. Г., Мовчан В. О., Дунаєнко Н, Г, Кравцов А., Гордєй .І П., Тимченко Л. О.. Джулай Р., Гуцул М. М., та Гуцул Н. В., пізніше приєднались Собєйнікова М. С., Погрєбна Л. О., Линдюк Н. Г., Совгиря А.І ., Гогота Н. О., Корпяк С. П., Корпяк З. Л.. Галина Іванівна вчила нас клінічному мисленню, умінню обгрунтовувати причину хвороби, її протікання, що давало змогу правильно лікувати хворого. Вимоглива до себе, вчила нас відповідальності за свої вчинки в ставленні до хворих .Могла одним словом згладжувати конфлікти ,які іноді зустрічалися з "нетерпеливими "пацієнтами,

при цьому ніколи не принижуючи лікаря. Звертала увагу на правильне ведення медичної документаці, чіткості та лаконічності у веденні амб. карточок. Завдяки їй, ми постійно навчалися : розбір нетипових випадків хвороби , опановували читання ЕКГ, не пропускали статті в медичній пресі. Ми були колективом де кожен відчував підтримку, взаєморозуміння, колегіальність - і це велика заслуга нашого керівника, лікаря вищої категорії ,вмілого організатора, вчителя, наставника - Марченко Галини Іванівни.

З 1962 року до роботи в лікарні приступила Юраш Раїса Саватівна, яка спочатку працювала лікарем -терапевтом, а потім ревматологом та лікарем кабінету функціональної діагностики. Першою в районі організувала диспансерний нагляд за хворими на серцево-судинну патологію (метод активного спостереження за пацієнтами, з метою впливу на протікання хвороби та її лікування). До Раїси Саватівни звертались за допомогою круглодобово навіть вночі, якщо виникали труднощі в трактовці ЕКГ. Вона вчила співставляти клінічні прояви хвороби з результатами функціональних обстежень. За обсягом та якістю обстежень кабінет функціональної діагностики був одним з кращих в області. Гарна господиня вміла готувати смаколики (тоді страви з баклажанів були екзотикою), пригощала нас, та вчила їх готувати.

На початку 60-х років з Киселівки до райлікарні приїхало подружжя Осадченків. Надія Іванівна працювала лікарем-кардіологом та опікувалась ветеранами Другої світової війни. На протязі трудової діяльності працювала ординатором терапевтичного відділення та завідуючою кардіологічним відділенням. Вчила молодих колег вмінню вислуховувати серцеві тони ,ритм , співставляти їх з клінічними ознаками. Досконало володіла такими методами обстеження , як аускультація, пальпація, перкусія та вчила молодих колег не нехтувати ними. Продовжила з своєю надійною помічницею, яка пройшла дорогами війни, Гончаренко Марією Іанівною, вести диспансерний нагляд за хворими на серцево -судинні хвороби.

З 1967 року після роботи в Топильнянській дільничній лікарні прийшла на посаду дільничного терапевта Клименко Лідія Андріївна. Наступні роки Лідія Андріївна працювала лікарем підліткового кабінету, зав. поліклінікою, зав. терапевтичним відділенням, районним терапевтом, але головною ділянкою її роботи була ендокринологічна служба, якій й присвятила своє життя. Відомо, що до неї ендокринологом працював лікар Куріпко ( на жаль ініціалів не знаю). Своїм ставленням до хворого успадкувала мудру школу : вислухати хворого, дати пораду, правилно організувати режим харчування та побуту. Вона ніколи не втомлювалася (скоріше не виказувала втоми, бо щоденно приймала до 30 й більше пацієнтів) давати пораду пацієнту про особливості харчування, режиму дня. Ретельно оглядала кожного хворого: пальпація щитоподібної залози, молочних залоз, лімфовузлів, прослуховування легень, серця, вимірювання АТ. Контролювала не лише прийом ендокринологічних ліків, а й призначення інших спеціалістів. Багато приділяла уваги профілактиці ендокринологічних захворювань у підлітків та дітей. Консультувала тяжких хворих на ендокринну патологію в стаціонарі, була постійно ургентною. Мала вищу атестаційну категорію.

Ми, як молоді спеціалісти, мали змогу порадитись з інфекціоністом Теребіновою Любою Семенівною, лікарем підліткового кабінету Русіною Любою Іванівною .,Пісчаною Ніною Євгенівною.

В роботі нам були надійними помічниками медичні сестри: Головко Г. Г., Шевченко О. П., Кривенко Є. Т., Гичка Н. І., Теличко В. В., Онопрієнко Г. П., Гончаренко О. Й., Кавуненко К. П., Шпоть Л. та ветеран серед дільничних медсестер, яка працювала з П. К. Устименком -Анна Федосіївна (прізвище не можемо пригадати, підкажіть).

Простежимо розташування терапевтичного відділення в описаний історичний час. В 50-ті- 60-ті роки відділення знаходилось в старому пристосованому приміщенні по вул. А. Таранця. На початку 60-х років відділення розташовувалось й в будівлі району цукрового заводу ,а перед переводом до нової лікарні - в приміщенні "Водолікарні". З 1976 року терапевтичне та кардіологічне відділення знаходились на 4-у поверсі й налічували 60 ліжок ( далі буде)

Р озділ 14

Закрадається думка і навіть впевненість, що немає жодної сім"ї, яка б не зверталась до лікарів травматологів-ортопедів. Одна з найзатребуваніших та найважчих спеціальностей в медицині. Як і всі хірургічні спеціальності,травматологія відокремилась на початку 20-го століття від матері-хірургії.

Кафедра травматології та ортопедії Національного медуніверситету ім . академіка Богомольця заснована в 1923 році. Першим завідуючим кафедри був доктор меднаук Сергій Лук"янович Тимофєєв. Харківська школа розпочинається з медико-механічного інституту, коли в 1926 році утворилась кафедра ортопедії та травматолоії і очолив її Михайло Іванович Ситенко. Він же й заснував журнал: "Ортопедія і травматологія" в 1927 році. Ці дві школи й були провідними в галузі травматології.

Засновником травматологічної школи в Шполянському районі був Василь Устимович Юраш. Непересічна й неординарна особистість, і саме завдяки його унікальній пам"яті, мені вдалось підняти пласт історії медицини Шполянщини кінця 50- х та початку 60-х років. Живий свідок тих часів любязно та активно сприяв і допомагав розкривати забуті імена наших колег. Я красно дякую Василю Устимовичу за небайдужість та бажання допомогти. Він надіслав мені більше 50 листів своїх згадок про роботу та життя й події в лікарні та районі, що відбувались впродовж останніх 60 років. Тож попрожкуємо разом з ним в історію травматології Шполянщини.

Юраш В. У. по закінченню Одеського медінституту працював в Шевченківській дільничній лікарні, яку незабаром й очолив. Доля розпорядилась так, що 26 .05. 1965 року він був зарахований хірургом до райлікарні з перспективою спеціалізації по травматології. На той час хворим з травмами надавали допомогу в хірургічному відділенні, яке очолював П. П. Лихолай і хірургами працювали Дашківський А. В., Чайкун А. П., Заїка Д. С.. Перші місяці він вчився в цих досвідчених спеціалістів. Зокрема, найбільше довелось працювати з Заїкою Д. С., який доручив передивитись всі рентгензнімки, які були у відділенні. Так склалось, що був період відпускної кампанії й всю допомогу надавали разом. Після курсів на базі обласної лікарні з вересня по грудень, став виконувати функцію хірурга-травматолога. Якось під час операції через травму живота та внутрішню кровотечу, яку проводили з Дашківським та Чайчуком, виникла необхідність в дачі наркозу, з чим успішно впорався. З того часу, за необхідності, виконував і функцію анестезіолога. В 1965 році довелось давати наркоз й під час операції, яку проводив М. О. Коломійченко через мастит.

У 1967 році підвищував кваліфікацію під керівництвом доктора меднаук професора Богданова Ф. Р. За час роботи ще в 1972, 1977 ,1983 роках побував на підвищенні кваліфікації в Києві, Кривому Розі, Запоріжжі .Добре запам"ятав, як вперше зробив хворому з черепно-мозковою травмою та коматозному стані трепанацію черепа. Обласний нейрохірург не міг виїхати через складні погодні умови й з Войтовичем Б. Ф. здійснили цю непросту операцію й спасли життя хворому, який за години міг померти.

Травматологічні ліжка існували при хірургічному відділенні по вул. Мар"янівській. Травматизм щорічно зростав, особливо серед мотоциклістів й кількість хворих збільшувалась до 20-ти на 35-38 ліжках хірургічного відділення. Керівництво лікарні прийняло рішення про перевід ЛОР відділення в окреме приміщення, а на його місці розташувати травматологічні ліжка. Після проведеного поточного ремонту 23 березня 1972 року утворилось відділення травматології, але юридично не оформлене. Старшою медсестрою призначено Шевченко Євгенію Степанівну, палатні медсестри: Остапенко Марія Корніївна, Коротка Лариса Філатівна, Калита Варвара Григорівна. У відділенні лікувалось 17- 20 пацієнтів. Хворими займався Юраш В. У., а також з"явився травматолог Вишневський, якого через 1 рік забрали до армії і в Шполу він не повернувся. У 1974 році до роботи приступила травматолог з досвідом Кочерженко Нона Кирилівна, яка й працювала до 1979 року. Отже, у лікарні з 1974 року працювали два травматологи, але екстренну допомогу хворим з травмами надавали й хірурги.

З відкриттям нової лікарні (БАМу) травматологічне відділення на 30 ліжок юридично затвердили й відповідно укомплектували штатом. Знаходилось воно на першому поверсі, поруч з приймальним відділенням. З серпня 1976 року ряди травматологів після проходження інтернатури поповнив молодий перспективний лікар Павлишин Роман Миколайович. Саме він в 1978 році застосував апарат Єлізарова на рівні районних лікарень при несправ жньому суглобі гомілки, про що сповіщала "Медицинская газета". На жаль, в 1980 році він виїхав з Шполи. У 1978 році після проходження інтернатури на базі обласної лікарні приступив до роботи Уманець Василь Петрович. З моменту заснування відділення завідував ним Юраш Василь Устимович .З збільшенням техніки в колгоспах, на підприємстах та в побуті, щорічно зростав, як виробничій так і побутовий травматизм. Райтравматологом та колегами проводилась велика робота по його профілактиці. Проводились заняття по наданню екстренної допомоги, читались лекції . В програмі занять з лікарями та фельдшерами обов"язково розглядались питання профілактики травматизму.

У 1979 році зав. відділенням призначено Уманця Василя Петровича. У 1980 році, після відїзду Р. М. Павлишина , до травматологів приєднався після проходження інтернатури Вітренко Василь Дмитрович, який тривалий час працював на 1 ставку , а після призначення завідуючим поліклініки, до 2005 року працював на 0, 5 ставки. На превеликий жаль, важка хвороба перервала його трудову діяльність . У 1983 році прийшов до лікарні Олексій Флавіанович Варенко який пропрацював біля 5 років й перейшов на роботу судмедексперта районної прокуратури . З 1990 по 2001 рік працював травматологом Ткаченко Вадим Юрійович й виїхав до Черкас. З 2003 по 2005 роки після проходження субординатури в травматилогічному відділенні працював Уманець Олег Васильович, й перейшов до травматологічного відділення обласної лікарні де успішно працює по сьогодні. З 2009 по 2011 рік працював травматологом Гросу Андрій Костянтинович , який, на жаль, трагічно загинув. Біля одного року в 2012 році працював Кишеля Євген Євгенович й виїхав за кордон. У 2005 році після переходу Уманця Василя Петровича на посаду головного лікаря й хвороби Вітренка В. Д .,залишився один Юраш Василь Устимович. В 2006 році повернувся до Шполи досвідчений Ткаченко Вадим Юрійович, який і по сьогодні завідує травматологічним відділенням.

Багато цікавого, від смішного до трагічного, виклав в своїх листах-згадках виклав Юраш В. У. Формат цієї історії не дає можливості зробити цього. Та все ж, викладу епізод його зустрічі на Миколаївщині з Генеральним секретарем ЦК КПРС Микитою Сегійовичем Хрущовим, коли він після привітання та знайомства, порадив рецепт від сивини волося чисто його - зняв шляпу й показав свою лису голову. З надважкого й трагічного, серед буднів людського горя й травм(шукання патифонної голки в долоні жіночої руки а це дуже складно), до трагедії на залізниці під ст. Цвіткове, коли зіштовхнулись два пасажирські потяги з масовими жертвами. Саме він та Войтович Б. ФЮ побували в тому пеклі, надавали першу допомогу й вивезли з місця аварії та госпіталізували до нашої лікарні 17 травмованих пасажирів.

Роботу лікарів-травматологів не можна уявити без їхніх надійних помічниць медсестер, які вміють все , включаючи старі перевірені часом гіпсові пов"язки. На довгому шляху травматологічної служби їх було багато й зробимо спробу назвати імена помічниць : Остапенко М. К., Канівець Л. П .,Ворона Л. Г .,Борисенко Л. М., Збризька Л. Б., Мельник С. Б., Трощенко Н. Г., Тиха О. О., Бойко О. С., Золотобой І. П., Джумеля І. Я., Самойленко Л. П., Височанська Ю. А., Римська К. О., Вишінська Н. М .,Вовченко В .А .,Савченко В. В., Грунь О. Д., Дубровська Н. З .,Скотар А., Менюк Л.Пухлій Ольга, Сосновська Лідія.

Прошу підказати імена пропущених та надати світлини працівників служби. .

Медицина другої половини 20-го століття збагачувалась впровадженням нових технологій обстеження хворих. Вже кінець 60-х років в районах не можна уявити без ЕКГ обстежень кардіологічних хворих .Від простих ЕКГ кабінетів ,згодом переходили до кабінетів функціональної діагностики. Нашій райлікарні поталанило, що серед терапевтів віднайшлась надзвичайно енергійна, активна, підтримуюча новаторство, вміюча знайти підхід до керівництва та талантом переконувати - це Юраш Раїса Саватівна. Саме вона заснувала кабінет функціональної діагностики в нашій лікарні, саме вона підбирала, готувала та навчала кадри для нього. На кінець 60-х років в лікарні з"явився ЕКГ апарат на якому працювала Золотоверха Олександра Іванівна. Шифрували ЕКГ лікарі- терапевти, а потім деякий час очолювала цю службу Пісчана Ніна Євгенівна .З 1983 по 1987 роки в кабінеті ФД працював Корпяк Степан Петрович, про що він детально розповість нижче. З 1989 по 2011 роки в кабінеті ФД працювала Римська Валентина М иколаївна. Короткий період часу працювала й Ніколенко Ірина Володимирівна. Необхідно відзначити, що в кабінеті працювали чудові люди та кваліфіковані працівники середньої ланки, які оволоділи методами обстеження на рівні лікарів. Це:Трушева Надія Дмитрівна, Килимиста Галина Петрівна, Кускова Алла Тимофіївна та санітарочка Вовк Зінаїда Миколаївна . В кабінеті функціональної діагностики також працювали :Боін Ірина Іванівна, Недопас Людмила, Михайленко Ольга ( вибачте, не знаю по- батькові -підкажіть), Бабенко Микола Петрович. Кабінет завжди вирізнявся естетичним оформленням та тишою й спокоєм, які носили в собі навіть лікувальний ефект. В 2007 році від функціональної діагностики відокремилась окрема служба, яку й очолив та заснував Корпяк Степан Петрович. Поринемо разом з ним в його детальні та приємні й величні, як для району, спомини.В 1983 році, після закінчення інтернатури ,приступив до роботи лікаря-функціоналіста Шполянської поліклініки. Отримав кабінет, в якому були електрокардіограф чорнильний, спірометр, пневмотахометр, секундомір, двоступінчата тумбочка, фонокардіограф без паперу і в додачу Золотоверху Олександру Іванівну, з якою ми зразу й подружились. На той момент дефіцитом було все. Папір для ЕКГ використовували газетний та упаковочний. Їздити приходилось по всьому району у пошуках цього паперу. Потім, за допомогою бритви, розрізали його на смужки, змотували в рулони. Цього вистачало на кілька днів роботи. І, що саме головне, сприймалось як норма.

З приходом в міністри Є.Чазова було розкрито правду про місцезнаходження нашої медицини і наскільки ми відстаємо від світового рівня. Так, як він був кардіологом, в першу чергу розпочалось переоснащення цієї служби. Ми побачили, що електрокардіографи бувають акумуляторі, дво, чотири, шестиканальні. Для функціональних проб є велоергометр. Для дослідження функції дихання є спірограф. Папір вже не треба було різати. З"явився термопапір. На це все потрібно було гроші. А так як переоснащення йшло по всім напрямкам, грошей катастрофічно не вистачало. Потрібно було задовольняти й інші служби. В першу чергу це реанімацію, рентгетслужбу, стоматологію та акушерство.

Нами тоді керувала Юраш Р.С.. Враховуючи її пробивні навички, ми реформувались швидше інших. На той час в лікарні вже була ЕОМ, а у кожний кабінет дільничного лікаря був заведений монітор. До неї був закуплений експрес аналізатор ЕКГ.Але для того, щоб ця співдружність запрацювала, потрібно було перешифрувати карточнки хворих у десятинній системі. На ЕОМ тоді працював Олександр Гірман, але, ми не змогли доказати потрібність цієї справи, можливо й добре. Бо на той момент вже стрімко наступала ера компьютерізації.

Так, як з нас вимагали проведення ЕКГ всім пацієнтам 40+, нам додали ще одну ставку медсестри. Так у нас з’явилась Галина Ніковська. В той час ми працювали в дві зміни, робили до 100 ЕКГ, 3-4 спірограми, 2-3 велоергометрії на день, до 30 досліджень функцій зовнішнього дихання.

На той момент ставку лікаря функціональної діагностики перейменовують на ставку лікаря клінічного фізіолога. І на цій основі нам почали додавати інші, не притаманні службі, функції. Це ендоскопія та УЗД.

Влітку 1984 року я пройшов курси ендоскопістів при обласній лікарні, і незабаром ми отримали перший ендоскоп. Тоді було модно робити відкриття кабінету. І ми зійшлись на даті 1 грудня 1984 року. Підготовили кабінет, устаткували його всім необхідним. На відкриття приїхав Рудьковський, Діденко проводить екскурсію. Все йде по плану. Але я зрозумів щось не так, бо вони зайшли в халатах. Діденко хвилюється. І тут Рудьковський видає: « Що це за відкриття без хворого. Давайте починайте Степане Петровичу, а ми подивимось». А хворого ми не підготовили. Виручає ситуацію Олександра Іванівна: « Я перший пацієнт». Галина починає підготовку. Обезболюємо. Укладаємо хворого на перев’язочний стіл. Начальство виходить з кабінету. Ми з полегшенням видихнули. Але тут Олександра Іванівна:»У мене виразка з війни, дивіться!».Так у нас вийшло перше обстеження і з’явився перший пацієнт.

Після цього вони повертаються в кабінет, і в дружній невимушеній обстановці приймається рішення про створення міжрайонного ендоскопічного центру на базі нашої лікарні.

Після цієї розмови ми відкриваємо ставку ще однієї медсестри, на яку прийняли Валентину Красюк.

Ми були одними з перших кабінетів в Україні та тодішньому Союзі, відкритим в умовах поліклініки. Цим ще раз довели безпеку ендоскопічного обстеження.

Три роки ендоскопія працює в штаті кабінету функціональної діагностики. Чиниться шалений опір та несприйняття методики зі сторони старших лікарів. Але довіра до ендоскопії з кожним днем зростає. І спочатку молодші лікарі, а потім вже й старші, починають менше довіряти рентгену. І остаточну крапку в прийняті ендоскопії ставлять хірурги обласного онкологічного диспансеру, беручи на операцію хворих, оминаючи обласних спеціалістів.

В результаті цього, за рахунок резервних ставок облохоронвідділу, в листопаді 1987 року на нашій базі відкривається міжрайонний ендоскопічний центр, в який і переходять працювати я та Валентина Красюк. Кабінет оснащується сімома ендоскопами, що по тім міркам було захмарно. Та виділяється автомобіль для надання екстреної допомоги. Під наш вплив попадають Катеринопільський, Звенигородський, Лисянський, Городищанський райони та місто Ватутіне. Заради справедливості, потрібно сказати, що це була друга спроба відкриття ендоскопії в нашій лікарні. Перший ендоскоп, тоді ще лінзовий, застосував М .С. Волик, працюючи хірургом.

Розвиток ендоскопії йде шаленими темпами. На той момент курси по ендоскопії були лише в Москві. Тому ми, перші ендоскопісти, вчились по ходу один у одного. Переймали методики шляхом одноденних, дводенних курсів на робочому місці. Методики постійно оновлювались. На закупівлю додаткової апаратури потрібні були кошти. Лікарня з цим не справлялась. А замовлення апаратури за бюджетні кошти потребувало до двох років часу. Тому була лазійка, випросити гроші у інших не державних підприємств. А це колгоспи. Я дуже вдячний головам колгоспів Шемету , Борозняку, Вербовому, які ніколи не відмовляли в сумах, які б я не просив. Бо одне діло закупити апаратуру, а інше її утримувати.

Крім самої роботи і навчання потрібно було вчити і інших лікарів, бо цього в інститутах не вчили. Розказувати потрібно було не лише опис заключення, але й вміти трактувати результат та на практиці вибирати правильне лікування. З’явилися десятки хвороб про, які раніше лише здогадувались. А про їхнє лікування взагалі не було нічого відомого.

Так, у 1982 році австралієць Маршалл відкрив причину виразкової хвороби шлунку- мікроорганізм хелікобактер пілорі. В 1987 році відкрив методику лікування виразкової хвороби. І поки в союзі точилась боротьба між світилами про доцільність методики, ми в 1990 році одні з перших почали виявляти цей мікроорганізм методом уреазного тесту, що дало можливість адекватного лікування виразкової хвороби. При призначанні цих препаратів хворі вже до вечора відчували результат, якого при старій методиці лікування потрібно було чекати до місяця.

По просьбі терапевтів поліклініки, частіше за інших ініціатором виступала Надія Михайлівна Пірогова. Ми майже кожного тижня проводили заняття, де розбирали клініку та сучасне лікування гастроентерологічних хвороб.

За час моєї роботи обстежено більше 40 тисяч хворих. Стало можливим виявляти начальні форми раку стравоходу, шлунку, та товстого кишківника. По сьогодні, пацієнти, які дослухались до наших порад та вчасно прооперувались практично вилікувались від раку. А, завдяки, правильному підходу до лікування хелікобактернозалежних гастритів, захворюваність на рак шлунку значно зменшилась. Після доведення, що однією з причин виникнення раку є хелікобактер, нам вдалось підняти процент обстеження на нього майже до 80. Проведено сотні поліпектомій, зупинено десятки кровотеч, видалено сотні сторонніх тіл, починаючи з голок, кісток та закінчуючи виделками та ручками від виварок.

Завдяки співпраці з лікарями-гістологами, спочатку Мартинюком В.Ю. та його лаборантом Бабіченком В., а потім і лікарю Шпарі А., ми в дводенний термін отримували дуже важливу гістологічну інформацію, що вирішувала подальший шлях лікування. А цитологічні результати від лікаря Шпари Л. давали можливість вже через 15-20 хвилин приймати правильну тактику ведення пацієнта.

Незмінно зі мною працювала медична сестра (по освіті акушерка) Валентина Володимирівна Красюк. Із молодших медпрацівників хочеться відмітити Дерев’янко Валентину (по освіті ветфельдшер), Мізімову Людмилу та багатьох інших, що працювали у нас короткий період часу.Окрему подяку висловлюю медтехнікам Олегу Ільченку, а також Миколі Сторчаку І. Кошовому, які завжди допомагали підтримувати апаратуру в робочому стані, а частину і удосконалювати.

Щоб рухатись уперед потрібно було стрімко бігти і ми бігли завдяки підтримці Діденка, Рудьковського та місцевої влади. З початком кризи ми просто бігли. А далі йшли кроком. За небажанням місцевої влади підтримувати наш кабінет та інші міжрайонні служби та відділення, ми втратили значення міжрайонного центру, що призвело до послаблення фінансування та скорочення штатів. З лікарні, слава про яку котилась по всьому Союзі, ми стали звичайною провінціальною лікарнею з невідомим майбутнім.

В 2007 році я вийшов на пенсію за вислугою років.З 03. 12. 2007 року прийнята на посаду лікаря ендоскопіста Домчук Оксана Миколаївна ,яка в 2003 році закінчила Тернопільський медуніверситет й пройшла спеціалізацію в КМАПО ім. Шупіка по фаху "Ендоскопія" й плідно продовжувала працювати. У 2017 році ендоскопічна служба поповнилась відеогастроскопом ,що дало змогу перейти на якіно новий рівень ендоскопічної допомоги. У 2019 році ендоскопічний кабінет перенесено з поліклініки в стаціонар. З лютого 2020 року лікар-ендоскопіст працює на 0,75 ставки. Вірними помічниками в в кабінеті в останні роки були і є: Коваленко Антоніна , Слободяник Світлана Миколаївна та Шевченко Олена Анатоліївна. Дякую Кусковій Аллі Тимофіївні ,яка надала допомогу у відновлені історії служби.