АКТУАЛЬНО!

ЦЕРКОВНА КРИЗА МІСЦЕВОГО МАСШТАБУ

Про те, що на території Ватутінської міськради насьогодні зареєстровано 3 парафії Української Православної Церкви (УПЦ) мало хто знає. Дві громади мають власні храми: храм Казанської ікони Божої Матері (с. Скаливатка) та храм Успіння Пресвятої Богородиці (м. Ватутіне). Обидві громади свого часу відносились до Черкаської єпархії. А 18 травня 2012 року було зареєстровано ще одну громаду – парафію на честь ікони Чорнобильський Спас і великомученика Георгія Побідоносця Уманської єпархії. Саме ця громада хотіла побудувати власний храм прямо в сквері «Пам’ять» у самому центрі Ватутіного. Але трішки запізнились. Рішенням Обласної ради від 15.11.07 р. №13-17/V сквер «Пам’ять» оголошено парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення у м. Ватутіне. Площа 0,8 га. А це ще й статус заповідного об’єкта…

Проблеми Ватутінського православ’я почалися ще 29 липня 1998 року, коли священика Олександра Щербину було позбавлено сану. Ось, що писав мені секретар Черкаської єпархії протоієрей Василь Вознюк 16.08.1999 року: «29 липня 1998 року бувший настоятель церкви Казанської ікони Божої Матері священик Олександр Щербина був дійсно позбавлений сану рішенням Священного Синоду УПЦ.

Не покоряючися волі Святої Церкви та вводячи в оману людей, Олександр Щербина порушує церковну дисципліну, сіє смуту поміж прихожан, для свого оправдання звертаючися до неправди та наклепу. Тим самим він не лише сам іде у погибель, а веде за собою тих людей, які йому повірили. А оскільки фізичних мір Церква застосовувати не може, а усі звернення Черкаської єпархії до місцевої влади залишилися без відповіді, зарадити цьому немає ніякої можливості».

На повторний запит від 05.04.2011 р. мені відповів уже Прес-секретар Черкаської єпархії Анатолій Чертополох: «На Ваше прохання висилаю Вам копію Постанови Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 липня 1998 року Журнал № 48, про позбавлення сану священика Олександра Щербини.

Це означає, що з 29 липня 1998 року Олександр Щербина не являється священиком Православної Церкви, і всі таїнства, які він буде звершувати, або звершує – є не дійсними, безблагодатними, і не спасительними».

Інформ-служба газети Черкаської єпархії «Голос Православ’я» (1998. – жовтень. - № 9(18) повідомляла про те, що священик Олександр Щербина, «який, будучи три роки під забороною від єпископа, не підкорявся, а увесь цей термін виконував усе, що є у Церкві: святі Таїнства, треби. Після припинення каяття йому було дозволено священнослужіння і знято заборону. Але ані письмове каяття, ані клятва перед Вівтарем Господнім його не врозумили: він ще більше застряг у гріховних діях. Будучи нерозведеним у церковному шлюбі зі своєю дружиною, він вдруге шляхом обману повінчався з іншою жінкою (підкреслюємо – жінкою) у своєму ж храмі і в присутності своєї пастви… То хай усі знають: хто у таких священиків сповідається, або виконує будь-які треби, той підлягає під канонічну заборону Святої Церкви з відлученням від неї. Про це кажуть правила нашої Церкви».

Додам і таке – Олександр Щербина ось уже 20 років, будучи позбавленим сану, продовжує «служити»… у церкві с. Скаливатка.

На мою думку церковні проблеми усугубились ще й тому, що рішенням Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2008 року було утворено Уманську єпархію шляхом виділення її зі складу Черкаської, до якої увійшли Жашківський, Звенигородський, Лисянський, Маньківський, Монастирищенський, Тальнівський, Уманський і Христинівський райони. 8 травня 2012 року, за рішенням Священного Синоду УПЦ, до складу Уманської єпархії також увійшло місто обласного значення Ватутіне.

Щодо роз’яснення складної релігійної ситуації у нашому регіоні я особисто звертався до Канцелярії Київської Митрополії УПЦ і 18 вересня 2013 року отримав ось таке повідомлення: «Згідно з рішенням Священного Синоду від 8 травня 2012 року (журнал № 44) всі парафії міста Ватутіне Черкаської області входять до складу Уманської єпархії, керуючим якої є Преосвященний архієпископ Уманський і Звенигородський Пантелеімон.

Щодо діяльності священика Олександра Щербини повідомляємо, що згідно з інформацією, отриманою з Уманського Єпархіального управління, на сьогоднішній день розглядається питання щодо поновлення у священнослужінні вищезгаданого священика».

1 липня 2018 року я вкотре звернувся електронним листом до Канцелярії Київської Митрополії Української Православної Церкви щодо діяльності священика Олександра Щербини. Дуже оперативно отримав відповідь 02.07.2018 р. : 'Вказаний Вами священик позбавлений священного сану.

-----------------------------------------------

З повагою

Канцелярія Київської Митрополії

Української Православної Церкви'.

Ось така ситуація…

Стебнянська волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Звенигородського повіту Київської губернії з центром у селі Стебне.

Станом на 1886 рік складалася з 7 поселень, 6 сільських громад. Населення — 8372 особи (3974 чоловічої статі та 4398 — жіночої), 1531 дворове господарство[1].

Земля волості

Площа, десятин У тому числі орної, десятин

Сільських громад 9640 6243

Приватної власності — —

Казенної власності 100 —

Іншої власності 288 150

Загалом 10028 6393

Поселення волості:

Стебне — колишнє державне село при річці Гнилий Тікич за 7 верст від повітового міста, 1591 особа, 273 двори, 2 православні церкви, 2 постоялих будинки, 2 водяних і 16 вітряних млинів.

Єрки — колишнє державне село при річці Шполка, 1696 осіб, 321 двір, православна церква, школа, 3 постоялих будинки, лавка, 10 вітряних млини.

Залізнячка — колишнє державне село при річці Гнилий Тікич, 613 осіб, 122 двори, православна церква, 2 постоялих будинки, 3 вітряних млини.

Новоселиця — колишнє державне село при річці Калниболото, 1750 осіб, 375 дворів, православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 водяних і 10 вітряних млинів.

Розсохуватка — колишнє державне село при річці Калниболото, 1600 осіб, 294 двори, православна церква, школа, постоялий будинок, 10 вітряних млинів.

Скаливатка — колишнє державне село при річці Шполка, 954 особи, 139 дворів, постоялий будинок, 9 вітряних млинів.

Наприкінці XIX сторіччя об'єднана з Богачівською волостю з утворенням Єрківської волості.

http://novadoba.com.... alt='У Скаливатці відновлюють вуличне освітлення' title='У Скаливатці відновлюють вуличне освітлення' style='margin: 10px 15px 10px 0px; padding: 0px; border: 3px solid rgb(206, 206, 206); width: 300px; float: left;'>Завдяки сприятливим погоднім умовам в селі Скаливатка проводяться активні роботи з відновлення вуличного освітлення. Сьогодні працівники виробничого управління житлово-комунального господарства проводили ремонтні та відновні роботи на вулиці Тітова. Про це «http://novadoba.com.... style='margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(37, 105, 217); text-decoration: none; outline: none;'>Новій Добі» повідомили у Ватутінській міській раді.

Міський голова Василь Гончаренко постійно тримає цей вид робіт під особливим контролем. Адже під час зустрічей з жителями міста та села, неодноразово піднімалось питання боротьби з пітьмою. Тільки за останній місяць запалали ліхтарі на вулиці Гайдара, Філатова, Космонавтів, Кривошеї, Добролюбова, Артема, Будьонного, Пролетарській, 2-й та 5-й Кар’єрній, Новій, Лазо, Крилова, Гоголя, Тургенєва, Глібова, провулку Донському та Шахтарському. А з часом всі вулиці нашого міста будуть освітлені.

https://freemail.ukr... style='border: none;'>

ОЛЕФІРЕНКО Іван Михайлович (01.01.1936, с. Вільховець Звенигородського району). Народився в сільській родині. Служив у війську. Закінчив Київський політехнічний технікум (1964). Пацював зв’язківцем у Канівському та Звенигородському районах – останні 17 років перед виходом на пенсію – начальником телефонної станції міністерства вугільної промисловості України.

З 1980 року збирає матеріали з історії села Скаливатка Ватутінської міськради та експонати для Ватутінського історичного музею та кімнати історії села в клубі с. Скаливатка.

Праці:

Скаливатка: історико-краєзнавчий нарис / І.М. Олефіренко // Місто робітниче (Ватутіне). – 2007. – 17 серп. – С. 2.; 7 верес. – С. 2.; 2008. – 22 лют. – С.2.; 28 берез. – С. 2.; 11 лип. – С. 2.

Література:

Бурій В. Автор ґрунтовного нарису про Скаливатку (І.М. Олефіренко) / Валерій Бурій // Місто робітниче. – 2008. -14 лип. – С.  2.; Валерій Михайлович Бурій: біобібліогр. покажч.Тексти. – Черкаси: Вертикаль, 2013. – С. 65.

http://novadoba.com.... alt='Серед кандидатів у Президенти – двоє черкащан' title='Серед кандидатів у Президенти – двоє черкащан' style='margin: 10px 15px 10px 0px; padding: 0px; border: 3px solid rgb(206, 206, 206); width: 300px; float: left;'>Обоє народилися на Звенигородщині. Перший з них – екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, уродженець Багачівки. Інший кандидат – зі Скаливатки. Села поблизу Ватутіного. Його кар’єва теж пов’язана з військовою справою. Це Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України.