|
Ip: 46.211.88.117 - Вистачає. Ні
Ip: 46.211.88.117 - Так
Ip: 46.211.88.117 - 3
Ip: 46.211.88.117 - На маковея
рома
-
хочу вставить гімн села,не вміщається
-
код території села
-
В с. Симонів вогонь забрав життя людини - read more... |
Драйвово, весело і позитивно - як Симонів відгуляв КОЗАК-ФЕСТ - read more... |
Чисто випадково,а можливо і ні,знайшов в неті таке: Сагайдаківський Віталій
, «Правди не втопити.Спогади з 50 –тиріччя пастирства 1927-1977,Канада,Торонто
,1977 ,зацікавило тому,що одна колєженка згадувала,що її родич був батюшкою у
с.Симонів ,Гощанського району і це зацікавило Уривок з книги
В.Сагайдаківського «Правди не втопити» Дитинство Я син Волині. Народився в с. Коростятині, Рівенського пов., в
хаті свого дідуня по матері Івана Івановича Тарнавського і бабуні Васси, 27
травня 1903 р. Школа Церковно-парафіяльні школи були засновані обер-прокурором Святішого Синоду К. Побідоносцевим, за що йому належне признання. Вони давали широке знання й морально-релігійне виховання. Завідуючим Симоновською школою був настоятель о. П. Маркевич. Він учив молитов, викладав церковно-слов'янську мову, священну історію Cm. і Нового Заповітів, Катехизис і пояснення Богослужень. Церковний спів був у руках мого батька. Вчителі: Феодор Пасічник (Пасічник щодня в нас обідав і завжди дискутував з батьком. Одного разу він плюнув на портрет царя, після чого батько вхопив його за плечі і викинув за двері. Після революції Пасічник став священиком. У 1929 р. перейшов на унію Східнього обряду: Про нього ще буде згадка) і Юрій Лотоцький (Пізніш протоєрей і декан у с. Площі, Здолбунівського пов.); вони викладали: російську мову, граматику (хрестоматія Клавдії Лукашевич), аритметику (підручник Борисова і Сатарова), географію, чистописання. В останній клясі писались перекази (шкільна дітвора і старші учні, на перервах і поза школою, говорили по-українськи). Навесну 1912 р. я був добре підготований до 1-шої кляси Духовної Школи у Клевані. Повсякчас дякую за це о. П. Маркевичу й учителеві Ю. Лотоцькому. Того ж року, восени, я став учнем Клеванської Духовної Школи, але не першої кляси, а підготовної. Мабуть, щоб не створити прецеденсу шкільна влада не допустила мене до іспиту до 1-шої кляси. У підготовній клясі я лише марнував рік, не мав що робити. Професор о. Ф. Преварський виставив мені свідоцтво з відзначенням. Клевань - маленьке жидівське містечко при річці без назви, відоме лише з того, що в ньому була Духовна Школа. Учні мешкали у примітивній бурсі. Старий Гершко, щодня, нужденною білою клячею довозив воду до нашої бурси. Не було йому від нас спокою: затичку хтось зрушить і вода виливається з бочки, то клячу хтось нажене і Гершкові треба її здоганяти, а то ми йому помагаємо носити відрами воду але він мусить слухати пісню: «Гзршко, бочка і коняка танцювали краковяка» і так у нескінчене. Туалети від бурси були далеко, завжди біжиш і часом... Смотритель ігумен Саватій (пізніш архиепископ Празький) і інспектор ієромонах Василій Зуммер були чехи. Першого всі любили, другого ненавиділи. Отець інспектор прибув до Клеваня в час, коли я був учнем підготовної кляси, сказав, що режим попереднього інспектора ігумена Іова (став інспектором Духовної Семінарії в Саратові), якого ми пращали зі сльозами, не відповідав вимогам дисципліни - і завів новий пом'яловський режим, що викликав з боку учнів гостру реакцію. Всі, крім улюбленців-підлабузників, наче змовилися робити інспекторові наперекір. Коли за адміністрації о. Іова оцінка за поведінку «добре» була дуже рідкісна й оцінка «достаточно» зовсім не існувала, то тепер оцінка «дуже добре» стала зовсім рідкісна (її мали лише улюбленці), зате «достаточних» і «добрих» за поведінку була нечувана у Клевані кількість. Кількох учнів усунено з оцінкою «недостаточно». Чорні дні настали і для мене, коли я був у другій клясі. Якось раз, на прогульці у перших днях жовтня, о. інспектор пояснював слова 3-ої заповіді Блаженства: «Блаженні кротції, яко тії наслідять землю». І тут потягнуло мене за язик сказати, що найперше о. інспектор не «наслідує землі», бо він сам не «кроткий». Це чули двоє донощиків. Вони негайно донесли о. інспекторові й він покликав мене до себе: «Ти сказав, що я не наслідую землі!? Сказав, але я не хотів так сказати, прошу прощення, о. інспекторе!», - і я кинувся, щоб поцілувати його руку. Але о. інспектор мене не слухав і завернув прогульку а ввечері скликав спеціяльне засідання. Мене боронили: о. Смотритель, проф. Невдачин, проф. Улович, Преварський, але о. інспектор не уступив. Була прийнята постанова: звільнити мене з оцінкою «недостаточно» за поведінку, але з правом закінчити перше півріччя другої кляси. Перед різдвяними Святами мої товариші роз’їзджалися на вакації, а я пращався з Клеванем назавжди |
|
Close |