Євгенія Черкас

Історія села Великі Дмитровичі

Колись дуже давно на горі нашого села, яка тепер поросла лісом, стояв замок, збудований ще князем Володимиром для охорони рубежів Київської Русі. У епоху селянських бунтів і козацьких воєн у замку осів польський загін. За наказом Богдана Хмельницького окупант був знищений козаками під орудою сотника Великого Дмитра. Скоро на цих землях постало село, яке люди нарекли іменем славного вояка, Великі Дмитровичі.

            Село має давню і непросту історію. Вперше про село Великі Дмитровичі згадується в Універсалі гетьмана Павла Тетері в1686 році, але, звісно, люди тут жили набагато раніше. Біля села Малі Дмитровичі в урочищі Вишеньки знайдено залишки Трипільської культури, якій більше 6 тисяч років. По цій землі ходили в походи київські князі, на село налітали татарські орди. Згодом почалася доба козаччини. Потім революції, війни, голодомор. Але все це відійшло в історію, а люди, як жили, так і продовжують жити і працювати на цій святій землі.

            Пізніше поруч з Великими Дмитровичами виникло значно менше поселення, то й назвали його Дмитровичами Малими. Так і стоять вони споконвіку як два брати на цих високих пагорбах. У сонячний день звідси видно стольний град Київ. Близькість до столиці та мальовничий ландшафт здавна приваблювали сюди людей. Ця земля береже пам’ять віків.

Відгук сивої давнини залишився тут в унікальній пам’ятці природи, котра зветься Володимирова криниця. У цьому місці з незапам’ятних часів б’є з-під землі потужнє джерело з холодною, чистою і цілющою водою. Звідси бере початок річка Тихань. Мабуть, біля джерела молилися своїм богам та справляли обряди ще язичники. Пізніше ж легенда повідує, що тут піся жорстокого бою із кочівниками зупинився поранений князь київський Володимир Святославович. Тоді кінь його ударив копитом, і з-під землі забило чудодійне джерело, яке втамувало спрагу князя та залікувало його рани. Тепер таких коней, певно, немає, а джерело залишилося, щоб радувати ще не одне покоління людей.

Не зганьбили себе дмитрівчани і в буремному двадцятому столітті. У роки встановлення радянської влади чимало їх воювало в загонах легендорного трипільського отамана Зеленого, відстоюючи інтереси українських селян. Разом з усією країною пережили колективізацію, трагедію голодомору. У 1933 році жовта смерть забрала більше 200 дмитрівчан. Сотні односельчан захищали свою землю у роки ВВВ. Серед них і герой Радянського Союзу Яків Поштаренко, котрий отримав Золоту Зірку Героя за відвагу при форсуванні річки Дунай. Двісті дев’яносто чотири односельці не повернулися з війни.

Споконвіку Великі Дмитровичі були культурним і адміністративним центром округи, об’єднували довкола себе Малі Дмитровичі, Старі й Нові Безрадичі, Креничі, Підгірці. За радянських часів довгі роки головою місцесого колгоспу «Вітчизна» був досвідчений та енергійний керівник Петро Миколайович Сулима. Петро Миколайович очолив колкосп у 1982 році і керував ним аж до 1999 р. За ці роки йому вдалося вивести господорство на передові, хоча це було дуже непросто. За керівництва Петра Миколайовича було збудовано стадіон, продовольчий магазин, новий дитячий садок, нову школу, адмінбудинок, у якому зосередилися усі соціальні служби. Для вирішення житлового питання було зведено два чотириповерхові будинки у центрі села, а також вибудована ціла вулиця під назвою Молодіжна. У 2006 році селяни вибирають головою Великих та Малих Дмиторовичів Світлану Петрівну Божко. У 2010 році її обирають вдруге...

(Матеріал взято з документального фільму про село Великі Дмитровичі, знятого за ініціативою сільського голови Божко С.П.  У фільмі використані краєзнавчі матеріали Юрія Домотенка, Івана Скляренка, Анатолія Бурі та Марії Кулеби)