|
| После перехода прихода в селе Вербовец к ПЦУ сторонники РПЦвУ заблокировали храм и никого не пускают - читати далі... |
21 липня 2021
![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/katerinopol2008/verbovec.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО ВЕРБОВЕЦЬ'> |
13 лютого 2014
|
Історія розвитку Вербовецької загальноосвітньої школи з року заснування по даний час Село Вербовець вперше згадується в історичних документах з кінця VIII століття Л. Полєвич : « Вербовець – село біля річки тієї ж назви в чотирьох верстах вище села Бродецького». Вербовець – місцева назва Вербівець, заснована в кінці VIII століття і походить від назви річки Вербівки, яка впадає в Гнилий Тікич. Історія Вербовецької школи починається з 1914 року. Добротний будинок церковно-приходської школи. Вчитель, одночасно і завідуючий школи Шевчук (зі слів сина, який нині проживає в місті Дніпропетровську) за активну роботу серед населення (він і навчав, і лікував людей) репресований і висланий в Сибір.
Спочатку школа мала два виходи (парадний і, так званий, чорний). Другий хід був перекритий у 80 р.р., коли організували військовий кабінет і кімнату для збереження зброї. Тоді ж були замінені всі старі двері, а інше, що є в школі – то її «рідне». 1938 рік. Директор школи Маньківський. Це вже середня школа, учнів багато, класи паралельні, в кожному по 30 і більше осіб, а тому були і паралельні: «А», «Б». ходили діти з Гончарихи. Ромейково, Бродецького, Шостаково, Кайтанівки, навчалися у двох приміщеннях (із слів учителя-пенсіонера Вельган Я.М., нині жительки с. Гончариха)
Мирне життя школи, як і всього села, припинила війна. У липні 1941 року німці окупували село. Вчителі, старші учні книжку змінили на гвинтівку. Приміщення школи перетворилось на німецький госпіталь та конюшню, а пдвір’я - на німецьке кладовище. 115 наших односельчан загинуло, серед них – вчителі: Миньківський, Юркевич, Куделя, Пилипович та інші. 10 березня 1944 року село Вербовець було визволено від фашистів. Відбудовувалось зруйноване село, відновилось навчання у школі. В одному класі навчалися діти різних вікових категорій. Їх було за 300, не тільки вербовчан, а ходили діти з Пальчика, Вікненого, Кайтанівки, Гончарихи та інших сіл. Через кричущу бідність, голод, розруху, діти, прагнучи знань, писали бузиною на мішковині, ходили з торбинками, власноруч пошитими, щоб покласти туди свій небагатий реманент. Саме в цей час в школі навчались нині славні наші земляки: Я.І. Івашкевич, Микола Гірник – українські письменники. 1946 рік. Директор школи Тищенко Кость Павлович. До школи неповнолітньою прийшла працювати Салата Анастасія Григорівна, яка з одним записом у трудовій книжці допрацювала до 1990 року. Змінив директора Тищенка К.П. директор Тимошенко Олексій Прокопович. Учнів у школі ще збільшилось. У 1949 році п’ятих класів було вже три «А», «Б», «В», так як добавились учні сіл Гуляйполя, Радчихи, навіть було три учні із села Вікнено. За навчання в старших (8 – 10 ) класах вносили плату в розмірі до 180 карбованців.
На зміну одним славним вчителям прийшли інші: брати Кожушки Іван Логвинович та Дмитро Логвинович, учасники партизанського підпілля, Тищенко Костянтин Павлович, Кожушко Тіна Василівна, подружжя Сидорчуків, Красніцький Василь Єфремович, Поліщук Харитина Павлівна, Шовкопляс Настя Дем’янівна. У 1945-1962 р.р. школу очолювали директори: Бабченко Г.П., Тищенко К.П. Такими були післявоєнні класи
З 1962 року школу очолив Царинник Андрій Андрійович, за фахом математик. Школа відносилась до Шполянського відділу народної освіти.
У 1965 році директором школи призначили вчителя історії Олійника Володимира Філімоновича. На той час село вже відносилось до Звенигородського району. У 1951- 1952 н.р. школа вручила атестати 50 випускникам. У 1952-53 н.р. – 37. У 1953-54 н.р. – 41. У 1955-56 – 48. Школу так і відвідували діти не тільки з Вербовця, а й з навколишніх сіл. У 1968 -1975 р.р школу очолювали директори: Чорногор В.І., вчитель фізики та Цимбал П.Є., вчитель рос.мови та літератури. Серед вчителів були досвідчені професіонали, а саме: Павло Самійлович Сігало, вчитель рос.мови та літератури, нині викладач одного з Американських університетів. Вихристенко Степан Терентійович, вчитель математики, Красніцький В.Є., вчитель історії, Жуковецька А.Д., вчитель рос.мови та літератури, яка в 1975 році очолила школу.
Жуковецька Алла Дмитрівна має звання «Старший вчитель», вчитель вищої кваліфікаційної категорії, і до нині щедро ділиться досвідом зі своїми колегами. Педагогічний стаж її роботи – 55 роки. Тоді школа мала такий вигляд
В 1983 році за участю делегації від Київської письменницької організації Сергія Плачинди. Миколи Сома, Андрія Вінника, Миколи Негоди, Якова Івашкевича було відкрито меморіальну дошку на честь Миколи Андрійовича Гірника при вході до приміщення Вербовецької школи, яку в 1940 році закінчив відомий український поет.
З 1984 року школа функціонує як восьмирічна, в ній навчається 147 учнів, а з 1988 року – знову середня. З 1986 року по 1993 рік директорами школи були подружжя Безкоровайних, Борис Васильович та Людмила Миколаївна. У 1993-99 р.р. школу очолив Віктор Васильович Камінський, вчитель географії, в школі навчалося біля 120-ти учнів.
З 1999 року і по даний час директором школи є Кожушко Надія Федорівна, вчитель рос. мови та зарубіжної літератури. У 2004 році школу реорганізовано у загальноосвітню І-ІІ ступенів. У 2007 році зроблено капітальний ремонт школи і проведено газ. У 2008 році перекрито дах школи. У цьому ж році Вербовецьку загальноосвітню школу І – ІІ ступенів реорганізовано в Вербовецький навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І –ІІ ступенів»
2012 рік. Завдяки програмі ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду ІІ» (фінансувався Європейським Союзом та спів фінансувався Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй, яка була виграна сільською радою на конкурсній основі було повністю замінено вікна і двері на енергозберігаючі металопластикові.
2013 рік. Ведуться роботи по переведенню дошкільної установи у приміщення Вербовецького НВК та по закінченню внутрішніх туалетів.
|
31 серпня 2013
|
ЛЕГЕНДИ РІДНОГО КРАЮ Вербовець (село, Катеринопільський район ). Давно це було, за кріпаччини. Ти знаєш, що тоді прості люди належали панам і ті могли робити з мужиками, що хотіли. Отож на Волині жив пан. А в одного кріпака була на виданні дуже красива дочка Марія. Покохала вона хлопця-кріпака Василя. Та щоб одружитися, треба було брати дозвіл у пана. Пішли Василь з Марією до нього за тим дозволом. Пан як побачив таку красиву дівчину, не дозволив їй одружитися з коханим, а наказав забрати до себе у двір. Стало зрозуміло, чому пан не погодився віддати Марію за Василя. І вирішили молоді втікати від кріпацької неволі. |
8 квітня 2013
|
Гірник Іван Павлович (1926-1994) – відомий краєзнавець, історик та археолог Черкащини. Народився І.П. Гірник 25 лютого 1926 р. у с. Вербовець (зараз Катеринопільський район), проживав у м. Ватутіне. Проводив розвідки і прекрасно знав пам’ятки археології Черкащини. Краєзнавець обстежив сотні археологічних пам’яток, багато з яких сам і виявив. Це поселення трипільської культури у селах Неморож (2 поселення) Звенигородського, Бондарка та Гончариха Катеринопільськово районів; доби бронзи біля с. Козацького Звенигородського району, скіфського часу біля сіл Богачівка, Гудзівка, Гусакове, Неморож, Стебне Звенигородського, с. Васильків Шполянського районів; черняхівської культури біля сіл Богачівка, Гусакове, Козацьке, Михайлівка, Новоукраінка, Стебне Звенигородського, Бондарка, Кайтанівка Катеринопільського районів; сліди виробництва у селах Бондарка (Ливарне), Ступичне (Поташ) КатеринопІльського району; кургани у с. Богачівка, Павлівка, Стецівка, Хлипнівка, Чичиркозівка, Юрківка Звенигородського, Новоукраінка, Суха Калигірка Катеринопільського районів та ін. Є автором ряду публікацій в наукових журналах та збірках, статей до Зводу. Значна частина доробку І.П. Гірника так і залишилася в рукописах. Потрібно сказати, що на сьогодні спадщина краєзнавця повністю не опрацьована і не систематизована. Частина рукописів останніх років, зокрема, про знахідки римських монет, після смерті Івана Павловича потрапила до різних людей. Доводиться лише сподіватися, що вони не розпорошать матеріал, а публікуючи його зроблять посилання на Гірника. Деякі книги з особистої бібліотеки Івана Павловича внаслідок дивного збігу обставин потрапили до бібліотеки Черкаської археологічної інспекції. Ті, хто знав І.П. Гірника і працював разом із ним, пам’ятають його як цікаву і талановиту людину. Ольга Петрівна Діденко, одна із старійшин музейної справи і краєзнавства в області, розповідала про участь археолога у розкопках одного з найбільших у Європі поселень трипільської культури – біля с. Чичиркозівка Звенигородського району, його захопленість археологією, а також про те, як юнаком був відправлений до Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни, проте з цих життєвих випробувань виніс не лише негатив, але у Німеччині освоїв ряд професій – робітничих і технічних, повернувшись додому гарним майстром. Лише добрі відгуки про Гірника були і у В.П. Григор’єва. У І979 р., працюючи старшим науковим співробітником – археологом у відділі охорони пам’яток при Черкаському обласному краєзнавчому музеї (ЧОКМ), В.П. Григор’єв описав і здав до музею передану Іваном Павловичем колекцію матеріалів із Стецівського могильника черняхівської культури. Саме завдяки зусиллям І.П. Гірника унікальні речі з могильника збережені для науки. Його археологічні пошуки не були обмежені ні хронологічно, ні і географічно. Так, Іван Павлович відкрив поселення раннього залізного віку у с. Васильків Шполянського району. У 1987 р. під час проведення розвідки у зв’язку зі створенням тому Зводу пам’яток по Черкаській області поселення було обстежене В.О. Круцом та Д.О. Воронцовим, у І989 р. при погодженні розширення кам’яного кар’єру була поставлена вимога дослідження пам’ятки. Розкопки проводилися у І992 р. (В.О. Круц, Д.О. Воронцов. “Отчет о разведке археологических памятников в Шполянском районе Черкасской области в 1987 г.” – К., І988 – С. 4–5; О.В. Білецька, І.П. Гірник, О.П. Діденко, В.В. Нерода, А.Б. Петропавловський, С.І. Смоляр, М.О. Суховий “Звіт про роботу у комісії по відведенню земельних ділянок у Черкаській області у І989–І990 рр.” – Черкаси, 1992. – С. 5; Відейко М. Ю. “Звіт про дослідження пам’яток археології біля Васильківського кар’єру 1992 р.” // Науковий архів Інституту археології НАНУ 1992/186). У 1986 р. в Черкаській області розпочалися планові археологічні обстеження, пов’язані з підготовкою матеріалів для “Зводу пам’яток Історії та культури народів СРСР”. Робота над Зводом стала важливим етапом у створенні археологічної карти Черкащини. Товариством охорони пам’яток виділялися кошти на проведення археологічних розвідок. У Києві працювала Головна редакційна колегія Зводу, в областях також були створені редколегії та робочі групи. Що стосується археології, наукове керівництво роботою над Зводом здійснювалося Інститутом археології АН УРСР (тепер ІА НАНУ). За кожною областю був закріплений співробітник Інституту археології. Відповідальною за Черкаську область спочатку була Г.Т. Ковпаненко, а з кінця 1987 р. – С.А. Скорий. До проведення розвідок та написання статей для Зводу залучалися фахівці з Інституту археології та музеїв, краєзнавці. І.П. Гірник знайшов матеріали про лейтенанта Кривошею і доклав зусиль, щоб вулиця була перейменована на його честь. І.П. Гірник 29.04.1991 р. був офіційно зарахований на роботу і до кінця свого життя працював у відділі охорони пам’яток археології, що у 1993 р. став складовою Черкаської археологічної інспекції. Розширилося і коло його діяльності. Тепер, крім розвідок та написання статей до Зводу, Іван Павлович здійснював обстеження земельних ділянок, що відводилися під новобудови, прокладання газопроводів, реконструкцію доріг, фермерські господарства та ін. Археолог проводив планові розвідки, писав статті до Зводу і археологічні довідники, працював над каталогом знахідок римських монет на території краю, постійно вивчав друковані джерела, вів листування та спілкувався з однодумцями. Кінець 80-х – поч. 90-х рр. був бурхливим періодом нашої історії. Друкувалося дуже багато забороненої раніше літератури, зокрема історичної, імена забутих, затаврованих і викреслених в радянський час істориків, поетів, письменників, борців за національну ідею, тощо заявилися на сторінках газет та журналів. Видавалися багатотомні видання, створювалися прекрасні національні фільми, які зараз, на жаль, побачити на телеекрані можна дуже рідко. В кінотеатрах їх не показують взагалі. Грушевський, Костомаров, Яворницький, Куліш, інші автори поверталися до свого народу. Зараз важко повірити, що у 70-х – на початку 80-х років студент-історик, у якого знаходили дореволюційні видання корифеїв української історичної школи, ризикував попрощатися з навчанням у вузі. І.П. Гірник цікавився тим, що видавалося, читав багато різноманітної літератури. У його бібліотеці багато книжок, які не стосуються археології, проте характеризують Гірника як багатосторонню людину з широким колом інтересів. Звичайно, цікавився Іван Павлович і політичним життям, доля України та українців турбувала його не менше, як збереження старовини та культурної спадщини. Радо сприйняв проголошення Україною незалежності. З часом діяльність І.П. Гірника отримувала все більшу підтримку серед археологів та краєзнавців. У І992 році була запроваджена обласна премія ім. В.А. Стефановича. Першим лауреатом премії стала О.П. Діденко. У І993 р. найкращим був визнаний І.П. Гірник. На жаль, на цьому справа й зупинилася. Діяльність Івана Павловича Гірника є невід’ємною складовою частиною розвитку археології та краєзнавства Черкащини другої половини XX ст. Валерій БУРІЙ |
7 квітня 2013
|
НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ ГІРНИК, ПОЕТ Біографія |
6 квітня 2013
|
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ ШТРИХИ ДО ІСТОРІЇ ВЕРБОВЦЯ 1864 рік. Лаврентій Похилевич повідомляв про те, що село Вербовець розташувалося біля річечки з такою ж самою назвою. Жителів обох статей - 1019; землі - 1220 десятин. Церква Богородична дерев'яна, 6-го класу. Їй належало 65 десятин землі. Побудована 1841 року (замість тієї, що була побудована у 1741 р.). 1882 рік. У цій самій церкві священиком служив І.А. Єфремов. парафіян: чоловіків - 650, жінок - 660. Церкві належало 65 десятин землі. Церковно-парафіяльну школу відвідували 15 хлопчиків і 5 дівчаток. 1900 рік. Село Вербовець (казенне) Катеринопільської волості Звенигородського повіту. У ньому дворів - 363, жителів обох статей - 1953: чоловіків - 988, жінок - 965. Головним заняттям жителів було землеробство; крім того населення ткало звичайне полотно, сукно і вичиняли овчину, виготовляли селянський одяг і взуття. Були в селі столярі, бондарі, майстри-ковалі. Деякі селяни відправлялися на заробітки у Херсонську і Подільську губернії. У селі числилось землі - 1811 десятин, із них належало церкві - 65 десятин і селянам -1746 десятин. У селян господарство велось за трипільною системою. У селі була православна церква, церковно-парафіяльна школа, 13 вітряків, кузня, крупорушка, казенна винна лавка, сільський банк, 2 запасних хлібних магазини. 1913 рік. У Вербовці Різдво-Богородична дерев'яна церква, побудована у 1741 році. Парафіян обох статей - 2030. Церкві належало 64 десятини землі. Парафія мала 1-класну 2-х комплектну школу із 4-річним курсом навчання. Священиком служив Микола Іванович Суховольський. 1926 рік. Дворів у селі - 465. Жителів - 1999. За офіційними даними голодомор 1932-1933 рр. забрав більше 250 осіб. А скільки безпідставно було репресовано і розстріляно у 1937-1938 рр.?.. У Велику Вітчизняну війну на фронт пішло 174 особи, не повернулося з війни - 128. 1972 рік. Населення - 1089 чоловік. 2001 рік. Населення - 707 осіб. 2012 рік. Населення - 589 осіб (дані Вікіпедії). За даними Катеринопільської райдержадміністрації (2012) на території села зареєстрована церква повного Євангелія ''Життя у Христі'' (протестантська, харизматична). Пастор - Трохименко Олександр Вікторович. На території села виявлено залишки поселень трипільської культури та давня могила. Персоналії: * М.А. Гірник, поет. * Є.І. Борисов, літературознавець, етнограф. |
23 березня 2013
|
РОДОМ ІЗ ВЕРБОВЦЯ Нинішнього року виповнюється 160 років від дня народження, свого часу дуже відомого, а нині зовсім забутого публіциста, етнографа Євгена Івановича БОРИСОВА (1853-1900), котрий народився у селі ВЕРБОВЕЦЬ (тепер Катеринопільського району Черкаської області) в родині священика. Навчався в Уманському духовному училищі та в Київській духовній семінарії. Проте духовна кар'єра не вабила юнака і, залишивши семінарію, він продовжив навчання на юридичному факультеті Одеського університету (1873-1877). Цікава деталь із біографії нашого земляка - він досліджував релігійно-сектантський рух на теренах нинішньої Черкащини, результати цієї роботи використав в опублікованих статтях - 'Київські штундисти' та 'Дещо про релігійні секти на Україні'. На Черкащині записував пісні, повір'я, декілька з яких оприлюднив у наукових збірниках 'Малорусские народные предания и рассказы' та 'Нові народні пісні про громадські справи'. |
2 січня 2013
|
| Закрити |
