Роман Литвиненко

Предтечею села Весела Гора був хутір Лікарський, перша згадка про який у письмових документах припадає на 1775 р. Збереглися документи про те, як у Подонців’ї з’явився полковник розгромленої пугачовської армії Василь Журба (Злий), який зберігав прапор повстанців і портрет О. Пугачова, проживаючи в слободі Староайдарській і на хуторі Лікарському. Звідси він таємно відвідував Білгород, Вороніж, Полтаву, Острогозьк, Черкаськ і Бахмут, говорив, що їздить «для высмотру разбежавшихся его партии людей». Для лову полковника Журби було направлено дві розшукні команди, а Азовська губернська канцелярія відкрила секретну справу на 17 селян, які переховували повстанця, 13 з яких було направлено до каторги або переселено в райони нових прикордонних ліній на півдні між Дніпром і Азовським морем [Лисянский А.С. Эхо крестьянских войн // Неизвестное об известном. – Донецк: Донбасс, 1978. – С. 69].

Власне село під назвою Весела Гора або Веселе (обидва варіанти вживалися в офіційних документах паралельно майже до середини ХІХ ст., а назва Лікарське зберігалась паралельно до початку ХХ ст. [Россия. Полное географическое описание нашего отечества (Настольная и дорожная книга для русских людей) / Под ред. В.П. Семёнова. – СПб, 1910. – Т. 14 . – С. 858]) виникло близько сер. 1770-х рр. як центр рангової дачі площею 9600 десятин землі, виділеної Азовською губернською канцелярією Костянтину Миколайовичу Юзбашу (1724-17.9.1802?), що прибув до цього краю в серпні 1754 р. у складі першої хвилі слов'яносербської міграції в чині капітана полку І.Г. Шевича. Уперше Весела Гора згадується в письмових джерелах під 1776 р., коли в ньому Ізюмським протопопом була закладена дерев'яна Благовіщенська церква, будівництво якої здійснювалося коштом місцевого поміщика – підполковника Волоського гусарського полку К.М. Юзбаша – і було завершене у травні 1777 р. Першим священиком цієї церкви Білгородська єпархія призначила Афанасія Мерхалєвського. На той момент у Веселій Горі значиться 95 селянських подвір'їв [Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Катеринослав, 1880. – Вып. 2. – С. 161]. За переписом населення Азовської губернії 1778 р. у с. Весела Гора вже полковника Юзбаша проживало 595 осіб селян (315 – ч.с., 280 – ж.с.) [Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI – XVIII ст. – Донецьк, 2009. – С. 22]. У відставку К.М. Юзбаш виходив 1781 р. у військовому чині бригадира [Подов В.И. Донбасс. Век XVIII. – Луганськ: Світлиця, 1998. – С. 56], будучи нагородженим за 25-річну вислугу Орденом Святого Георгія 4 ступеню/

За «Описом до Атласу Новоросійської губернії 1799 р.» у с. Веселому К.М. Юзбаша згадується дерев’яна церква, дерев’яний панський будинок з фруктовим садом, винокурний завод [Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI – XVIII ст. – Донецьк, 2009. – С. 112].

Після смерті бригадира і кавалера К.М. Юзбаша Веселу Гору (Веселе), разом з іншими селами (Олександрівкою, Раївкою), було успадковано його сином – відставним секунд-майором Бахмутського гусарського полку Олександром Костянтиновичем Юзбашем (до його смерті близько 1828 р.) [Подов В.И. Донбасс. Век XVIII. – Луганск: Світлиця, 1998. – С. 56].

Від 1830-х рр. Весела Гора стає володінням штаб-ротмістра ''Нілус'', а по його смерті – його вдови ''Олени Родіонівни Нілус'' (1812–19.11.1888). Саме вона наділила 1400 десятин землі для 350 душ колишніх своїх кріпосних селян (відтепер тимчасовозобов’язаних) містечка Веселогорськ, що зафіксовано в документах від 20 листопада 1862 р. [Державний архів Луганської області. – Ф. 106. – Оп. 5. – Спр. 237]. Цією ж власницею у Веселій Горі були побудовані цегляні поміщицький будинок і церква (близько 1839 р., а стару дерев'яну церковну споруду продали у Верхні Сотні). 1864 р. у Веселій Горі було побудовано новий винокурний завод [Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. – Вып. 3: Славяносербский уезд. – Екатеринослав, 1886. – С. 129], що діяв до 1917 р. За даними на 1859 р. у с. Веселогорському було 93 селянських подвір’я, в яких проживало 817 селян (404 – ч.с., 413 – ж.с.) [Списки населённых мест Российской империи. – Т. XIII: Екатеринославская губерния (по сведениям 1859 года) –  СПб., 1863. – С. 117].

Пізніше, можливо у 1860-х рр., помістя з центром у Веселій Горі перейшло ще одному з нащадків перших слов'яносербів – спадкоємному дворянинові Петру Вікторовичу Голубу, якого можна вважати одним з найуспішніших господарів-поміщиків Слов’яносербського повіту, у всякому разі для періоду 1880-х рр. Це засвідчують численні статистичні матеріали, що демонструють високі, почасти найкращі в повіті, показники розвитку його економії [Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. – Вып. 3: Славяносербский уезд. – Екатеринослав, 1886. – Ч. ІІ].