|
| Аlltravels: Черкаські Водяники чимось нагадують Нідерланди - читати далі... |
11 листопада 2017
Описание Вознесенская церковь в Водяниках: Свято-Вознесенский деревянный храм в Водяниках - максимально приближенная копия казацкой церкви XVII в., была построена при содействии уроженца села А. Черевка. Резной иконостас, выполненный в стиле украинского барокко, совсем не имеет позолоты, что также соответствует канонам того времени. Простоту убранства дополняют старинные иконы, писанные на досках. Колокольня также построена из дерева. Вознесенская церковь принадлежит УПЦ КП. На пригорке за храмом расположены три ветряные мельницы. Рядом находится детский лагерь 'Водяницкий кош', оформленный в стиле казацкой залоги. 'Вознесенская церковь в Водяниках' находится по адресу: Звенигородка, с. Водяники. На этой странице Вы можете посмотреть контакты (телефон) компании 'Вознесенская церковь в Водяниках', оставить свой отзыв, посмотреть карту проезда к улице 'Звенигородка, с. Водяники'! Если Вам нравится 'Вознесенская церковь в Водяниках' Вы можете поделиться ссылкой с друзьями, а также добавить в свой справочник! Источник: http://zvenigorodka.... ![](<a target=_blank href="http://img1.globalinfo.ua/im/2013/08/08/TYGXIY_250w_150h.jpg) http://img1.globalin... alt='Logo Вознесенская церковь в Водяниках'>![](<a target=_blank href="http://img1.globalinfo.ua/im/2013/08/08/TYGXIY_90w_90h.jpg) http://img1.globalin...> |
2 вересня 2014
![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/mischerkasy2009/vodyaniki.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО ВОДЯНИКИ'>![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/mischerkasy2009/vodyaniki_1.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО ВОДЯНИКИ'> |
13 лютого 2014
|
ВОДЯНИКИ Водяники — село у Звенигородському районі Черкаської області. Розташоване за 17 км від районного центру — міста Звенигородка на Придніпровській височині у південній частині Лісотепу.Рельєф місцевості розчленований, порізаний численними ярами та балками. Усього на території села нараховується 19 урочищ, які з давніх-давен мають назви: «Вила», «Сотницьке», «Попове», «Будянське», «Дрисів яр», «Совин яр», «Замчище Жигмонта», «Огруд», «Литовки», «Козацьке», «Пухилове», «Осове», «Кудрі», «Комірів яр», «Чижів ліс», «Баглайкове», «Німецька слобода», «Сікалове» та «Гришеве». Загальна чисельність людей, які нині прожтвають у селі - 771 мешканець Історія Перші поселення на території села належать до трипільської культури 4—3 тисячодіття до н.е. На околицях села розташовано близько 20 курганів епохи бронзи — раннього заліза, що входять до кола пам’яток Великого Рижанівського кургану. Скіфське городище 4 століття до н.е. було укріплене в 16—17 століттях і слугувало форпостом на південній околиці Польсько-Литовської держави. Виявлено також поселення ранніх слов’ян. За легендою, колись, у Купальську ніч, вирішив парубок подарувати своїй дівчині цвіт папороті. Пішов у ліс і почав шукати чарівну квітку, довго шукав, поки, нарешті, не знайшов. Коли ж молодик повертався назад, чорт, який гуляє по світу в таку ніч, зачаклував хлопця, і той заснув під старезним дубом. Довго чекала дівчина на свого коханого, а потім вирушила на його пошуки. Тільки-но вона підійшла до лісу, як біля неї з’явилася сова й почала зазивати за своїм покликом. У відчаї дівчина вирішила слідувати за птахом, який і привів її до хлопчини. Злі чари миттєво розтанули, а щасливі закохані невдовзі побралися. З того часу люди почали переказувати цю легенду, а місце, де відбувалася ця історія, назвали «Совин яр», який, нібито, і став місцем заснування села Водяники. За даними археологічних досліджень, заснування села припадає на період другої половини ХІV століття. Підтвердженням цього є віднайдена у Водяниках колекція срібних монет, які, за свідченням фахівців, є джучидськими (золотоординськими). Участь цих монет у тогочасному обігу є цілком закономірною, оскільки українські землі перебували під татарським пануванням аж до кінця ХІV століття. Під час обстеження земельної ділянки, де були знайдені монети, дослідниками виявлено скупчення каміння, фрагменти печини та посуду, характерного для слов'янського населення цього регіону в ХІV ст. Саме серед цього каміння і було знайдено вказані монети. Виходячи з усього, виоране каміння є рештками фундаменту якоїсь тогочасної будівлі. Обстеження місця знайдення монет металодетектором не дало результатів, тож версія, що вказані монети походять із більшого скарбу, є безпідставною. Їхня невелика кількість та місце виявлення (серед скупчення каміння) вказують на те, що вони могли бути ритуальною закладною під фундамент будівлі. Тому вони дозволяють точніше, ніж кераміка, датувати час заснування села. Наймолодша зі знайдених монет карбована максимум у 1357 році, причому поверхня її дуже затерта, що свідчить про її тривале використання, отже потрапити сюди вона могла дещо пізніше вказаного року. Серед монет відсутні такі, що карбувалисяза часів ханів Бірдібека (1357-1359), Кулпи (1359) чи Навруза (1359-1360), що може пояснюватися незначною віддаленість у часі їхньої закладки від дати смерті хана Джанібека – 1357 року. Відсутність серед них монет, карбованих у Києві князем Володимиром Ольгердовичем (1362-1395), свідчить про те, що час їхньої закладки навряд чи є пізнішим за 1361 рік. Отже, зважаючи на вищезазначене, найбільш імовірною датою закладки монет, а відтак заснування села Водяники, можна вважати рік, у якому правили ус три з останніх названих ханів – 1359. Незначний час їх правління та значна віддаленість ханської столиці від нашого регіону й обумовили відсутність монет саме цього року в закладці (див. 'Висновок щодо результатів наукового вивчення монет, знайдених у с.Водяники Звенигородського району жителем села Яковенком Василем Петровичем та місця їх виявлення', засвідченого Гладких М.І., професором кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету ім.Т.Шевченка) За відому історію Водяники належали до князівств та держав: * Київське князівство (1359-1362рр.) * Велике князівство Литовське (1362-1569рр.) * Річ Посполита (Польща) (1569-1649рр.) * Українська козацька держава (1649-1678 рр.) * Річ Посполита (Польща) (1678-1794 рр.) * Росія (1794-1917 рр.) * Українська народна республіка (1918р.) * Українська соціалістична республіка (1918-1922рр.) * УРСР (у складі Радянського Союзу) (1922-1991рр.) * Україна (з 1991 р.) Значна кількість жителів села брала участь у визвольних змаганнях Вільного Козацтва 1918—1920 років 20 століття. 360 жителів села брали участь у радянсько-німецькій війні, 71 з них нагороджені орденами й медалями, 173 загинули. Під час відвоювання села загинуло 105 бійців Червоної армії. В селі Водяники 1 березня 1944 року загинув Герой радянського Союзу, славний син грузинського народу Вахтанг Чіковані. Рота під командуванням Чіковані звільнила від німців будівлю Палацу Піонерів у Черкасах, визволила села Стеблів та Водяники. У 1957 році в селі споруджено два пам'ятники воїнам-визволителям і односельцям, що загинули на війні. Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Чіковані, за яким було закріплено 2,5 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1,8 тисячі га орної землі. У господарстві вирощували зернові культури і цукрові буряки. З допоміжних підриємств працювали млин, пилорама. На території села працював пункт Почапинського цукрозаводу. Також на той час працювали середня школа, клуб, дві бібліотеки з фондом 12 тисяч книг, пологовий будинок, майстерня з пошиття одягу та взуття. У 90-х роках ХХ ст. с.Водяники було відоме як спеціалізоване господарство по вирощуванню овець. Колись давно у Водяниках були три церкви: Миколаївська та Михайлівська всередині окопів і Вознесенська за валом. Михайлівський храм, за переказами, спалили татари. залишився лише Миколаївський храм, споруджений 1737 року на місці давнішньої церкви, як зазначено під час візитації Корсунського деканату 1741 року. Про це зазначено у книзі ЛаврентіяПохилевича 'сказання о населенніх местностях Киевской губернии' 1864 рік. Сучасність У селі діє дві церкви. Новий храм - гордість жителів села Водяникыв. Зовнішнє та внутрішнє оздоблення храму свідчать про турботливе ставлення видатних земляків до своэї батьківщини. Храм збудовано на кошти мецената Миколи Щербини, виходця із села. Сьогодні головною прикрасою храму Святителя Миколая стала старовинна ікона Божої Матері Троєручниці. Цей образ Божим промислом був повернутий до храму завдяки двом відомим землякам: Миколі Щербині та Олександру Черевку. Свято-Вознесенський храм — максимально наближена копія козацької церкви 17 століття. Різьблений іконостас, виконаний у стилі українського бароко, зовсім не має позолоти, що також відповідає тому часу. Простоту убранства доповнюють старовинні ікони, писані на дошках.Церква була освячена 4 січня 2009 року патріархом київським і всієї Руси-України Філаретом. Церква збудована за сприяння уродженця села, голови Черкаської обладміністрації Черевка О. В. У селі побудовано і діє найпотужніший в Європі завод для глибокого заморожування фруктів та ягід - ВАТ 'СІРІУС'. На початку січня 2008 у Водяниках відкрито гірськолижний розважальний комплекс. |
4 жовтня 2013
|
У давнину це було велике село. Про це свідчить вже хоч те, що тут було три церкви. Ось як про них розповідає Л. Похилевич: «По рассказам жителей в давнєє время в Водяниках было З церкви: Николаевская и Михайловская внутри окопов и Вознесенская за валом и за пределами нынешнего села стоявшая. Михайловская, по преданию, сожжена татарами, завальная разобрана по уменьшившемуся народонаселению; осталась доселе только Николаевская, построенная 1737 года на месте давнешней, как значится в визите Корсунского деканата за 1741 год. По штатам состоит в 5 классе. В ней замечателен чудотворный образ Божия Матери, о котором не сохранилось никаких преданий». За цими згадками можемо судига про час подій. Татарсько-турецькі навали спустошували наш край упродовж віків. Однією з найтрагіч-ніших подій наприкінці XV століття в 1482 році була татарська навала, коли хан МенгліТірей пройшов усю Усраїну зі своєю ордою. Зруйнував Київ, спалив до тла Звенигородський замок, який відновили майже через три чверті століття, в 1545 році. Верхньою межею хронології спустошень можна вважати другу половину XVII століття, час Чигиринських походів 1677-1678 років. Про татарсько-турецькі навали, події, пов’язані з ними, свідчить чимало топонімів нашого краю. Переказ про сутичку з татарами і походження назви річки Погибна у Звенигородці записано П. Кулішем. Неподалік від Водяників у селі Кобиляки невеличке лісове урочище Кобиляччина ще й досі дехто називає Поло-нисте. Про походження цієї назви Л. Похилевич пише: «Жители утверждают, что село их существовало до Руин, имело границы обширнее нынешних, простираясь к северу до полей, где и ныне выпахиваются камни, кирпичи и уголья, а на юг до леса Полонистого, где видны остатки погребов и подземелий и где жители, скрывавшиеся от врагов, забраны были в плен, почему и лес назвали Полонистым». Михайлівську церкву у Водяниках було спалено. Як пише Л. Похилевич, Вознесенсъку церкву, що стояла за валами, було розібрано, бо зменшувалась кількість жителів села, зменшувалась парафія. За тих часів, часів Руїни, почалася міграція населення на схід, за Дніпро. За переказами, місто Кобеляки, що на Полтавщині, неподалік від Кременчука, свого часу було основане вихідцями із нашого села Кобиляки. Про наслідки спустошень часів Руїни сказано улітописі С. Величка, який цитує епіграфом до своєї праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» Л. Похилевич: «…Проходя Украину, видел многие грады и замки безлюдные, и пустые валы, аки горы и холмы высыпанные и тилько зверем диким прибежищем и водворением Руины…» Та попри все лишилася в селі Миколаївська церква. Про час її будівництва можна судити з того, що вже на початку XVIII століття (в 1737 році) тут була збудована нова церква на місці старої. Отже, попередня Миколаївська церква була збудована десь у середині XVII століття, коли Водяники були великим, укріпленим селом. Плинули роки. Поминемо той час, коли падали хрести, востаннє зойкнули болем церковні дзвони… Свято-Миколаївська церква у Водяниках згоріла в 1936 році… Кінець XX століття. Християнський світ відзначає 2000-річчя Різдва Христового. Відроджуються храми на нашій землі. Здавалось би, в умовах економічної скрути не час говорити про будівництво. Але свідченням того, що людям потрібна віра, надія і любов, заповідана Ісусом Христом, є відродження храмів. Добре, що є люди, які жертвують на будівництво храмів кошти, сили і час. Директор київської фірми «Сіріус» Микола Григорович Щербина родом з Водяників і для земляків своїх збудував у селі новий храм. Проектну документацію цієї церкви розробив авторський колектив Київського творчого кооперативу «Архітектор». Головний архітектор проекту В. І. Гречанюк, архітектор П. Ф. Возний, конструктори І. М. Воробйов і М. Г. Мельничук виготовили проект Свято-Миколаївської церкви на 500 приклонних місць. Будівництво її було розпочато в 1998 році. Храм зводився в центрі села, він підняв хрести на висоту понад 20 метрів. Стіни клалися з лицьової керамічної цегли, яку довозили із Роменського підприємства акціонерного товариства закритого типу «Слобожанська будівельна кераміка». Цегла ця глибокого червоного кольору, високої міцності. Непідвладний часові храм поставав. Виконроб Анатолій Васильович Трітініченко, робітники Юрій Михайлович Тармазан, Василь Григорович Бабченко, Василь Іванович Колесник, Михайло Іванович Саєнко, Василь Анатолійович Усань, Олександр Олександрович Харченко, Сергій Олексійович Дудар вели покрівельні роботи, монтували каркас бані, лаштували фігурну, ковану огорожу садиби церкви. Голова парафіяльної громади Свято-Миколаївської церкви села Водяники Михайло Федорович Турковський розповідав, як у травні 1999 року будову освятив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. І постав у селі храм. Вірою і молитвою міцніють душі. І далеко довкола над древнім селом полинув дзвін, славлячи Різдво Христове. Він кличе до Бога, до слідування Заповідям Божим. |
13 серпня 2013
|
Біографічні відомості Черевко Олександр Володимирович народився 6 квітня 1959 року в с. Водяники Звенигородського району Черкаської області. Після закінчення школи у 1974 р. вступив до Черкаського фінансового технікуму, який закінчив у 1977 р., здобувши фах фінансиста. Направлений на роботу в Резінське відділення Держбанку СРСР Молдавської РСР на посаду економіста. З 1977 р. по 1979 р. проходив строкову військову службу. Після звільнення в запас повернувся на роботу за спеціальністю. Одночасно вступив до Кишинівського державного університету, який закінчив у 1985 р., отримавши спеціальність «Фінанси і кредит» з присвоєнням кваліфікації економіста. По 1991 року обіймав посади від уповноваженого до керуючого в банківській системі Молдавської РСР. З 1991 року працював на посаді керівника Золотоніським відділенням Агропромбанку «Україна». З 1996 по 2005 рік обіймав посаду начальника управління Національного банку України в Черкаській області. З вересня 2003 року — викладач (за сумісництвом) Київської філії Львівського банківського інституту Національного банку України. З 2000 по 2001 роки працював радником прем'єр-міністра України, з 2002 року — помічником-консультантом народного депутата України В. А. Ющенка. Депутат обласної ради 3-х скликань. Призначений на посаду голови Черкаської обласної державної адміністрації указом президента України Віктора Ющенка з 4 лютого 2005 року. 13.03.2010 звільнений з посади голови Черкаської ОДА указом Президента України. Державний службовець І рангу. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Почесна відзнака Національного банку України», орденами святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ та ІІІ ступенів, Костянтина Острозького, орденом святого архистратига Михаїла, відзнакою «Козацький хрест». З дружиною Катериною Георгіївною виховали сина Віктора (1983 р. н.) та доньку Ольгу (1986 р. н.). Джерело Літ-ра: Енциклопедія 'Черкащина'. Упорядник Віктор Жадько. -К.,2010.-С.931. |
9 липня 2013
|
Закінчила Київське училище прикладного мистецтва 1949 року; художник декоративно-прикладного мистецтва. Основам ковроткацтва вчилася у Вовк Наталії Єфимівни. Створила такі твори: килими та гобелени: «Портрет С. А. Ковпака» — 1949, «Хліб-сіль» — 1967, «Степом, степом» — 1969, «Дружечки-голубоньки» — 1970, «Лісова пісня» — 1971, «Соти» — 1990, «Святковий килим» — 1995. Входить до НСХУ з 1977 року. 25 років відпрацювала реставратором в Національному художньому музеї України в Києві. |
9 липня 2013
|
Біографія Народився 27 квітня 1852 року у селі Водяники (Черкаська область) Батько, Казимир Грудзинський, одружившись із Марією Соколовською, яка походила із заможної родини, осів у Водяниках, де мав власний маєток. Разом із свояком Малчевським заснував тут цукровий завод. Однак доля невдовзі позбавила їх усього майна. Казимир і Марія мали шестеро дочок і сина Станіслава. Гімназію і два роки юридичного факультету Станіслав Грудзинський закінчив у Києві, потім переїхав до Кракова, де вступив на філософський факультет Ягеллонського університету. Вже у Кракові він написав кілька поем, овіяних чистим подихом молодої прекрасної душі («Ідеаліст», «Увірвані акорди», «Мрії і пісні»). Після закінчення університету переїхав до Львова, де познайомився із своєю майбутньою дружиною Софією Міщонгевич. Його дебютом стала видана у 1870 році комедія «Горохом об стіну». У 1876 році переїздить до Варшави, де починає писати для місцевої преси. З 1878 року працює редактором «Народного тижневика». Багато пише: статті, хроніки, фейлетони, новели, повісті. Протягом кількох років видав: «Українські повісті», «Світ і пустеля», «Лялька», «Концерт», «Метеори», «Дружина митця» тощо. Автор книги прози «Дві могили», «Українських повістей» — т.т. 1,2. Переклав польською мовою окремі твори Т.Шевченка. Грудзинський почав хворіти, у 1882 році мусив залишити роботу в редакції. Відновити сили не допомогли ані лікування у Гліхенбергу, ані тривале перебування у сестри на Поділлі. На початку 1884 року Станіслав Грудзинський повернувся до Варшави, а 3 червня того ж року помер у тридцятитрьохрічному віці. Бібліографія Проза 1. Stanis?aw Grudzi?ski. ?okciem i miark?: powie?? spo?eczno-obyczajowa. Warszawa: [s.n.], 1879. 2. Stanis?aw Grudzi?ski. Pod szcz??liw? gwiazd?: powie?? obyczajowa. Warszawa, 1879. 3. Stanis?aw Grudzi?ski. P??panek: powie?? ukrai?ska (z przedm. Teodora Jeske-choi?skiego. Warszawa : [s.n.], 1899. 4. Stanis?aw Grudzi?ski. ?wiat i pustynia: powie??. Ko?cian, 1925. 5. Stanis?aw Grudzi?ski. Wbrew opinii: powie?? obyczajowa. Warszawa, 1881. 6. Stanis?aw Grudzi?ski. Zuch dziewczyna: powie?? obyczajowa. Warszawa, 1879 7. Stanis?aw Grudzi?ski. ?ona artysty. Krak?w, 1891. Поезія[ред.] 1. Stanis?aw Grudzi?ski. Dwie mogi?y: poemat na tle poda? ludu ukrai?skiego osnuty. Warszawa: [s.n.], 1870. 2. Stanis?aw Grudzi?ski. Groch o ?cian?: komedyjka we dw?ch ods?onach. Warszawa: [s.n.], 1870. 3. Stanis?aw Grudzi?ski. Idealista: poemat fantastyczny. Krak?w: nak?. aut., 1871. 4. Stanis?aw Grudzi?ski. Na ruinach. Krak?w, 1890. 5. Stanis?aw Grudzi?ski. Poezje. Warszawa: M. Orgelbrand, 1883 6. Poezye Stanis?awa Grudzi?skiego. Krak?w: nak?. aut., 1873 7. Stanis?aw Grudzi?ski. Urwane akordy: poezje. Lw?w, 1875. Публіцистика[ред.] 1. Stanis?aw Grudzi?ski. Adam Mickiewicz w obec [!] dzisiejszego spo?ecze?stwa. Odczyt publiczny miany na obchodzie rocznicy ?mierci A. Mickiewicza, d. 28 listopada 1873 r. Krak?w, 1874. 2. Stanis?aw Grudzi?ski. Poezja a spo?ecze?stwo : odczyt publiczny miany w szeregu odczyt?w towarzystwa pedagogicznego dnia 4go grudnia 1875 roku w wielkiej sali ratuszowej miasta Lwowa. Lw?w: Gubrynowicz i Schmidt, 1876. Переклади українською мовою: Станіслав Грудзинський. Українські повісті: Ніч на Івана Купала. Рідні сестри. Підпанок. / переклали Кузьменко О., Братчук О., Чучупака М., Черкаси, 2010. |
9 липня 2013
|
Історія[ред.] Перші поселення на території села належать до трипільської культури 4—3 тисячодіття до н. е. На околицях села розташовано близько 20 курганів епохи бронзи — раннього заліза, що входять до кола пам'яток Великого Рижанівського кургану. Скіфське городище 4 століття до н. е. було укріплене в 16—17 століттях і слугувало форпостом на південній околиці Польсько-Литовської держави. Виявлено також поселення ранніх слов'ян. За легендою, колись, у Купальську ніч, вирішив парубок подарувати своїй дівчині цвіт папороті. Пішов у ліс і почав шукати чарівну квітку, довго шукав, поки, нарешті, не знайшов. Коли ж молодик повертався назад, чорт, який гуляє по світу в таку ніч, зачаклував хлопця, і той заснув під старезним дубом. Довго чекала дівчина на свого коханого, а потім вирушила на його пошуки. Тільки-но вона підійшла до лісу, як біля неї з'явилася сова й почала зазивати за своїм покликом. У відчаї дівчина вирішила слідувати за птахом, який і привів її до хлопчини. Злі чари миттєво розтанули, а щасливі закохані невдовзі побралися. З того часу люди почали переказувати цю легенду, а місце, де відбувалася ця історія, назвали «Совин яр», який, нібито, і став місцем заснування села Водяники[3]. За даними археологічних досліджень, заснування села припадає на період другої половини XIV століття. Підтвердженням цього є віднайдена у Водяниках колекція срібних монет, які, за свідченням фахівців, є джучидськими (золотоординськими). Участь цих монет у тогочасному обігу є цілком закономірною, оскільки українські землі перебували під татарським пануванням аж до кінця XIV століття. Під час обстеження земельної ділянки, де були знайдені монети, дослідниками виявлено скупчення каміння, фрагменти печини та посуду, характерного для слов'янського населення цього регіону в XIV ст. Саме серед цього каміння і було знайдено вказані монети. Виходячи з усього, виоране каміння є рештками фундаменту якоїсь тогочасної будівлі. Обстеження місця знайдення монет металодетектором не дало результатів, тож версія, що вказані монети походять із більшого скарбу, є безпідставною. Їхня невелика кількість та місце виявлення (серед скупчення каміння) вказують на те, що вони могли бути ритуальною закладною під фундамент будівлі. Тому вони дозволяють точніше, ніж кераміка, датувати час заснування села. Наймолодша зі знайдених монет карбована максимум у 1357 році, причому поверхня її дуже затерта, що свідчить про її тривале використання, отже потрапити сюди вона могла дещо пізніше вказаного року. Серед монет відсутні такі, що карбувалисяза часів ханів Бірдібека (1357–1359), Кулпи (1359) чи Навруза (1359–1360), що може пояснюватися незначною віддаленість у часі їхньої закладки від дати смерті хана Джанібека — 1357 року. Відсутність серед них монет, карбованих у Києві князем Володимиром Ольгердовичем (1362–1395), свідчить про те, що час їхньої закладки навряд чи є пізнішим за 1361 рік. Отже, зважаючи на вищезазначене, найімовірнішою датою закладки монет, а відтак заснування села Водяники, можна вважати рік, у якому правили ус три з останніх названих ханів — 1359. Незначний час їх правління та значна віддаленість ханської столиці від нашого регіону й обумовили відсутність монет саме цього року в закладці (див. «Висновок щодо результатів наукового вивчення монет, знайдених у с. Водяники Звенигородського району жителем села Яковенком Василем Петровичем та місця їх виявлення», засвідченого Гладких М. І., професором кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету ім. Т.Шевченка)[4]. За відому історію Водяники належали до князівств та держав: Київське князівство (1359–1362 рр.) Велике князівство Литовське (1362–1569 рр.) Річ Посполита (Польща) (1569–1649 рр.) Українська козацька держава (1649–1678 рр.) Річ Посполита (Польща) (1678–1794 рр.) Росія (1794–1917 рр.) Українська народна республіка (1918 р.) Українська соціалістична республіка (1918–1922 рр.) УРСР (у складі Радянського Союзу) (1922–1991 рр.) Україна (з 1991 р.) Значна кількість жителів села брала участь у визвольних змаганнях Вільного Козацтва 1918–1920 років 20 століття. 360 жителів села брали участь у радянсько-німецькій війні, 71 з них нагороджені орденами й медалями, 173 загинули. Під час відвоювання села загинуло 105 бійців Червоної армії, серед яких був Герой Радянського Союзу — грузин Вахтанг Чіковані, ім'ям якого в подальшому було названо колгосп. У 1957 році в селі споруджено два пам'ятники воїнам-визволителям і односельцям, що загинули на війні. Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Чіковані, за яким було закріплено 2,5 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1,8 тисячі га орної землі. У господарстві вирощували зернові культури і цукрові буряки. З допоміжних підриємств працювали млин, пилорама. На території села працював пункт Почапинського цукрозаводу. Також на той час працювали середня школа, клуб, дві бібліотеки з фондом 12 тисяч книг, пологовий будинок, майстерня з пошиття одягу та взуття. У 90-х роках ХХ ст. с. Водяники було відоме як спеціалізоване господарство по вирощуванню овець. Сучасність[ред.] У селі діє дві церкви — Миколаївська і Вознесіння Господнього. Остання була освячена 4 січня 2009 року патріархом київським і всієї Руси-України Філаретом. Церква збудована за сприяння уродженця села, голови Черкаської обладміністрації Черевка О. В. Свято-Вознесенський храм — максимально наближена копія козацької церкви 17 століття. Різьблений іконостас, виконаний у стилі українського бароко, зовсім не має позолоти, що також відповідає тому часу. Простоту убранства доповнюють старовинні ікони, писані на дошках[5]. У селі побудовано і діє найпотужніший в Європі завод для глибокого заморожування фруктів та ягід. На початку січня 2008 у Водяниках відкрито гірськолижний розважальний комплекс[6]. Персоналії[ред.] У 1852 році в селі народився Станіслав Грудзинський — відомий польський письменник (1852–1884). У 1959 році у Водяниках народився Черевко Олександр Володимирович — Заслужений економіст України, доктор економічних наук. Голова Черкаської обласної державної адміністрації, губернатор Черкащини (2005–2010). Тут побачила світ майстриня килимарства Холопцева Ганна Василівна. Джерела[ред.] Портал «Черкащина» Водяники на Вікісховищі? Посилання[ред.] ? Погода в Україні ? maps.vlasenko.net(рос.) ? Кримський А. Звенигородщина. Шевченкова Батьківщина із погляду етнографічного та діалектичного. — Записано в селі Водяники. — К., 1930. — 435 с. ? Чабан А., Бабак М., Діхтяренко Г., Мовчан В. та ін. Водяники 650. — Черкаси, 2009. — 144 с. ? Газета «Нова Доба» № 4 від 13 січня 2009 року ? http://sputnic-zven....=vodanyky Стаття Wodzianiki у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIII (Warmbrun — Worowo) з 1893 року (пол.) Література[ред.] Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР. |
9 липня 2013
|
Водяники (укр. Водяники) — cело, центр сельского совета Звенигородского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Неморожской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. История Вернуться к содержанию ? Наиболее распространенные фамилии по с. Водяники на конец ХІХ –начало ХХ ст.Б В Г Бейгул Белоконь Бойчук Бринька Буртак Вицентий Возный Гаврильченко Гордиенко Гордий Гуменюк Д Ж И Демиденко Джозовский Диденко Дмитриенко Домниченко Дулецкий Женжеруха Иваненко Ильченко К Л М Каюк Клименко Клювак Коваленко Коваль Колыщенко Комиренко Костенко Кошевый Кравченко Крамаренко Кривда Кудра Кухаренко Кучер Левченко Лемищенко Лещенко Лобунец Луговский Лукианенко Мовчан Мусиенко Мымрик Н П Р Назаренко Нышпор Пидгаецкий Плевак Подгаецкий Пуник Распутний Реинт Романов С Т У Саенко Сапитон Сичкарь Скидненко Сывак Сыч Телига Тимошенко Ткаченко Урвант Ф Х Ч Фурмат Харчевный Хливненко Чиж Ш Щ Я Шевченко Шеремет Шимонко Шлапак Щербатый Щербина Ярошенко Вернуться к содержанию ? Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Водяники, село в 5-ти верстах отм Рыжановки, при безымянном ручье, который за селом Неморожем, в 10-ти верстах, впадает в реку Тикич. Близ села проходит с северо-востока на юго-запад возвышенность, дающая начало ручьям и источникам, орошающим эту часть уезда. Обилие вод, особенно в прежние времена, когда леса не были истощены, и когда каждый житель имел право делать запруды и мельницы на владеемой им земле, дало наименование селу. Приметно, что Водяники прежде были населены гораздо больше. Село окружено окопом, за которым, по преданию, жители защищались от Татар и Поляков. Сверх земляных укреплений жителям доставляли защиту водные бассейны, ныне уже иссякшие. Так как село находится на южном склоне возвышенности: то это местоположение, пересекаемое оврагами, благоприятствует садоводству, здесь вполне процветающему. Жителей обоего пола: православных 1562, римских католиков 20; но в 1741 году в Водяниках считалось только 24 двора. В прошлом веке Водяники принадлежали к Лысянскому староству, а потом Казимиру Росцишевскому и его сыну, продавшему село Грудзинскому, от которого приобретено покупкою настоящими владельцами. Вот список их: а) Княгиня Гонората Любомирская (см м Иванька Уманск уезда): р.д.м.п. — 500; б) Иосиф Понятовский: р.д.м.п. — 39; в) Дмитрий Ганкевич: р.д.м.п. — 40; г) … Глинский: р.д.м.п. — 32; д) Антон Горский: р.д.м.п. — 15; е) Антон Олехович: р.д.м.п. — 13; ж) Анна Кузьминская: р.д.м.п. — 10; з) Ротмистрша Прохорова (см Будища): р.д.м.п. — 14 Земли у всех 3610 дес. «а)-з)» и) Приходская церковь: — Зб десятин земли; к) Ведомству государственнх имущесгв: десятин земли — 10-21. По рассказам жителей в давнее время в Водяниках было 3 церкви: Николаевская и Михайловская внутри окопов и Вознесенская за валом и за пределами нынешнего селения стоявшая Михайловская по преданию, сожжена татарами, завальная разобрана, по уменьшившемуся народонаселению; осталось доселе только Николаевская, построенная 1737 года на место давнейшей, как значится в визиге Корсунского деканата за 1741 год. По штатам состоит в 5-м классе. В ней замечателен чудотворный образ Божьей Матери, о коем не сохранилось никаких преданий. Вернуться к содержанию ? Метрические книги по селу Водяники находящиеся на хранении в ГАЧО Київська губернія Київська єпвпхія Миколаївська церква, с.Водяники Звенигородського повіту Неморозької волості Народження: 1875-1879: ф.931, оп.1, спр.104; 1881-1891: ф.931, оп.1, спр.248; 1892-1899: ф.931, оп.1, спр.464; 1900-1907: ф.931, оп.1, спр.597; 1909: ф.931, оп.1, спр.597; 1910-1917: ф.931, оп.1, спр.790 Шлюб: 1875-1880: ф.931, оп.1, спр.104; 1881-1891: ф.931, оп.1, спр.248; 1892-1899: ф.931, оп.1, спр.464; 1900-1907: ф.931, оп.1, спр.597; 1909: ф.931, оп.1, спр.597; 1910-1920: ф.931, оп.1, спр.790 Смерть: 1875-1879: ф.931, оп.1, спр.104; 1881-1883: ф.931, оп.1, спр.248;1884: ф.931, оп.1, спр. 408; 1885-1891: ф.931, оп.1, спр.248; 1892-1899: ф.931, оп.1, спр.464; 1900-1907: ф.931, оп.1, спр.597; 1909: ф.931, оп.1, спр.597; 1910-1917: ф.931, оп.1, спр.790 |
8 липня 2013
|
| Закрити |
