Petro Tereschuk

Петро Терещук - всесвітньовідомий скульптор з Тернопільщини

В історії українського мистецтва видатний скульптор Петро Терещук посідає особливе місце з кількох причин. По-перше, його творчість стала своєрідним містком між двома культурами: західно- та східноєвропейською, між Україною та Австрією. Народжений у Західній Україні, він став митцем світового рівня у Відні, тому заради історичної справедливості його творчий спадок слід вважати надбанням і України, і Австрії. По-друге, П. Терещук вніс свій особливий неповторний колорит у створення видатних  європейських творів скульптури малих форм. І по-третє, Петро Терещук став новатором складних технологій поєднання різних матеріалів, а саме металу й слонової кістки. Його технічні експерименти та складні прийоми для бездоганно плавного переходу від «металевого вбрання» скульптури до її «тіла» зі слонової кістки, а також секрети її кріплення стали своєрідною школою для багатьох митців «Wiener Bronze» та інших західних скульпторів-послідовників П. Терещука, таких як Деметр Чипарус (Demetre Chiparus), Поль Філіпп (Paul Philippe), Клер Коліне (Claire Jeanne Robertine Colinet), Фердинанд Прайсс (Johann Philipp Ferdinand Preiss) та Отто Порцель (Otto Poertzel). Для справжнього колекціонера кожне з цих імен є своєрідною іконою. І хоч вони не були безпосередньо учнями Петра Терещука, незаперечним фактом залишається те, що піонером у застосуванні новаторського методу в європейській скульптурі малих форм кінця ХІХ – початку ХХ століття, а саме в поєднанні різьби по слоновій кістці з металом, був наш співвітчизник Петро Терещук.

На жаль, у біографії  видатного скульптора ще залишається чимало білих плям, зокрема, немає жодної достовірної інформації про роки його дитинства та юності. Як відомо, із запису у метричній книзі народжень № 31 села Вибудів Козівського району Тернопільської області, Петро Терещук народився 9 лютого 1875 року, батько - Терещук Лаврентій, мати - Терещук (з дому Халупа) Варвара.

Отже, Петро Лаврентійович Терещук народився 1875 року в українській родині в селі Вибудів на Тернопільщині. Поза сумнівом, місце народження мало вплив на всю подальшу долю митця, бо місце це особливе. Здається дивним, але рівень культури та національної свідомості мешканців Вибудова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. був навіть вищий, ніж тепер: селяни брали активну участь у роботі багатьох українських товариств, співали в сільському хорі, влаштовували літературні читання й навіть ставили вистави в театральному гуртку та виступали з ними в селах і містечках Тернопільщини. Сьогодні ж у селі діють лише загальноосвітня школа І ступеня, клуб і бібліотека.

Десятиліттями радянська пропаганда нав’язувала галичанам облудні ідеї про їх начебто споконвічну відсталість, масову безграмотність і безкультур’я аж до «визволення» у 1939 році. Однак аналіз громадсько-політичного життя лише одного села на Тернопільщині свідчить, що, незважаючи на постійні утиски та репресії з боку чужинців-поневолювачів, рівень національної самосвідомості, згуртованості, тяги до знань і мистецтва у місцевих жителів був надзвичайно високий.

Тридцять молодих хлопців з Вибудова, вихованих у патріотичному дусі, боронили Україну в лавах УСС та УГА. З них близько двадцяти загинули на полі слави, серед них і родич Петра Терещука - Андрій Терещук, який поліг у бою на Лисоні.

За другої московської навали нові молоді герої стали на захист рідної землі в лавах УПА й полягли, не склавши зброї, за Україну й за свою малу батьківщину – рідний Вибудів.

Серед плеяди видатних українських скульпторів першої половини ХХ століття Петро Терещук не лише репрезентує участь українських скульпторів у мистецькому феномені під назвою «віденська бронза», а й посідає особливе місце серед найвідоміших представників цього артистичного явища.

На жаль, світ знає його не як українця Петра Терещука, а як Peter Tereszczuk, австрійського скульптора. Ім’я та творчий доробок Петра Терещука досі залишаються невідомими не лише для пересічного українця, а й для багатьох вітчизняних мистецтвознавців. Творів Терещука немає в українських музеях, його імені не знайти у вітчизняній довідковій літературі, а нечисленні статті в Інтернеті рясніють сумнівними фактами з життя скульптора та неперевіреною інформацією про нього. Твори П. Терещука рідко трапляються у збірках наших колекціонерів. Видається, що через більш ніж століття уподобання українських шанувальників творів мистецтва в цьому сенсі не змінилася, на відміну від російських. Московські арт-дилери чудово знають твори «венского скульптора Петера Терещука». В багатьох російських статтях замовчується національність та походження українського скульптора, проте колекціонувати його роботи є дуже престижно. Нині покупцями творів П. Терещука на світових аукціонах здебільшого є росіяни. Вони скуповують і перепродують їх на російських аукціонах і в московських арт-галереях. Найкращі зразки «віденської бронзи» збирали ще російські царі, а за радянської доби хизувалися великими колекціями творів малої віденської пластики, наприклад, письменник Максим Горький та композитор Дмитро Покрасс.

Не пам’ятають Петра Терещука навіть у його рідному селі, де й тепер мешкає чимало його родичів: прізвища Терещук і Халупа (дівоче прізвище матері скульптора) дуже поширені у Вибудові. Навіть на офіційному веб-сайті села в Інтернеті про Петра Терещука немає жодної згадки.

За одними даними, талант хлопця зауважив місцевий поміщик, за іншими – сільський священик, проте важливо одне: юному майбутньому скульптору порекомендували здобувати освіту. Відомий львівський краєзнавець та дослідник фалеристичної спадщини України Степан Пахолко вважає, що перед поїздкою до Відня молодий Петро Терещук навчався різьби по дереву в Закопаному й навіть виконав іконостас церкви Святої Трійці в Бережанах. Проте достовірних доказів цього наразі не знайдено.

Достеменно відомо, що, прибувши до Відня, Петро Терещук упродовж    1893–1899 рр. здобував фах скульптора у Віденській школі мистецтв і ремесел (інша назва – Школа прикладних мистецтв) під керівництвом професора Германна Клотца (Hermann Klotz, 1850–1932). Школу мистецтв і ремесел було засновано у Відні ще в 1867 році. Крім П. Терещука, вона може пишатися такими випускниками й викладачами, як Ґустав Клімт, Коломан Мозер, Міхаель Повольни, Ґустав Ґуршнер, Йозеф Гофман та Оскар Кокошка. Сьогодні цей вищий навчальний заклад називається Віденський університет ужиткових мистецтв.

Після успішного закінчення навчання Петро Терещук деякий час працював викладачем у Чехії. Однак ця робота не була до вподоби молодому скульпторові, його вабила творчість, можливість втілювати свої проекти. Повернувшись до Відня й не маючи власної виробничої бази, П. Терещук розпочав плідну співпрацю з віденськими майстрами Артуром Рубінштейном та Ульріхом Улльманном.

 Період 1900–1925 рр. став найбільш плідним у творчості скульптора. Тоді він багато працював з різними матеріалами, неймовірно майстерно поєднуючи метал з елементами різьби зі слонової кістки. Відомо близько 250 творів, виготовлених у майстерні Петра Терещука впродовж цих років: елегантні, іноді еротичні або ж сентиментальні жіночі образи, танцівниці, милі дівчатка-селянки, панночки й хлопчики (позували батькові, без жодного сумніву, його діти, адже портретна схожість очевидна), роботи релігійного змісту, зокрема кілька версій «Богородиці», десятки видів електричних вмикачів та інших майстерно виконаних дрібничок побутового призначення.

Справжнім визнанням для майстра стало придбання його композиції «Богородиця з маленьким Ісусом, що грається з голубами» імператором Францом-Йозефом І. Цікаво, що друга така ж композиція стала власністю чи не єдиного в усій Австро-Угорській імперії генерала-українця,  співзасновника Товариства «Руська Бесіда» у Львові Захара Павлюха.

Надзвичайно важливу інформацію про Петра Терещука та його творчість вміщено в невеликій статті Євгена Олесницького про зустріч зі скульптором у Відні. Є. Олесницький – видатна особистість у нашій історії: український юрист, громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, організатор кооперативного руху, голова Товариства «Сільський Господар». Свої враження від зустрічі з митцем Є. Олесницький виклав у статті «Різьби Петра Терещука», опублікованій 1910 року в газеті «Діло» (правопис оригіналу збережено): «Підчас мого послїдного побуту у Відни, я звиджував різбарську робітню нашого земляка Петра Терещука, що находить ся в дїльници VII. (Zollergasse № 29. І пов.). Винїс я звідтам як найкрасше артистичне вражінє. П. Терещук є знаменитим артистом різьбарем – його специяльностию є різьба в бронзї і слоневій кости і під тим зглядом не має він собі у Відни рівного. Я бачив много його більших і менших творів і не міг налюбуватись їх високо артистичним виконанєм. Один твір Терещука закупив цїсар. Є се бронзова ґрупа, що представляє Матїр Божу, сидячу на скалї; перед нею дитя Ісус бавить ся з голубами. Цїлий твір з бронзу, лиш лиця осіб і голуби з слоневої кости. І сама думка і угрупованє і лиця осіб і виконанє подробиць справдї майстерські. Другий примірник сего твору є в посїданю п. ґенерала авдітора Павлюха. Він має також хрест з слоневої кости, роботи п. Терещука, твір високо артистичної вартости. В робітни оглядав я  множество праць вже викінчених – а множество  в роботї. Як раз експедиював тодї  артист значнійше число предметів на виставку до Липська. Було між ними богато таких, що їм варто було справдї  докладно приглянути ся. П. Терещук специялїст в ніжнїй дрібній різьбі; його робітню украшає множество дрібних оздобних предметів т. зв. Nippsachen, яких вартість і краса лежить як-раз в артистичнім викінченю найменших подробиць. На тім поли проявляє артист незвичайний естетичний смак і артизм. Богато з його творів служить промислови в характері т. зв. приміненої штуки. Бачимо чудові застави на бюрка, сьвічники з артистичними окрасами, прикраси ґабінетові з бронзу і слоневої кости – достойні царських сальонів – а все те виходить з рук нашого артиста, ніжне випрацюване з високим артизмом. Що наш артист спосібний і до різьби на ширші розміри, сьвідчить про те вимовно бюст нашого віцепрезидента парляментарного Романчука, який стоїть в нашім клюбовім льокали та викликує однодушні похвали. Доси наша суспільність мало знала п. Терещука. Довгі лїта працював він на чужий рахунок, даючи свою працю і талан для зисків капіталїста. Така вже доля Русина. Та тепер станув він на власні ноги і вітворив власну робітню. Тож пора і для суспільности близше з ним познакомити ся, кілько то у нас купує ся предметів різьби а радше псевдо-різьби для ужитку церков – а кілько принагідно для хатного ужитку або прикраси. Тут і там напихають нам тандиту без вартости а за добрі гроші. А тут є свій чоловік, своєрідна українська душа –  артист першої міри – а додати треба, що і  цїни його творів  дуже приступні, можливі не лиш для засібних. Є незвичайно пекучою потребою, щоб у нас в краю був хоч один сальон рідної штуки, в якім би наші артисти постійно уміщували свої твори і давали можність суспільности  бачити їх і набувати – і тій потребі повинні зарадити наші артисти як       найскорше у власнім таки інтересі  – бо штука є вродженою потребою душі нашого народа і час вже перестати заступлювати сю потребу карикатурними богомазами і пародиями культури, які бачимо на жаль – навіть по наших інтелїґентних домах. Поки се однак наступить, може суспільність поінформувати ся іменно що-до різьбарських творів п. Терещука з його ілюстрованого катальоґу, який він якраз тепер виготовляє і подасть до   прилюдного ужитку. Підпираючи рідну штуку – піднимаємо її зріст і  розвиток – а тим самим робимо важний крок в культурнім розвитку нашого народа.                                                                                                                                          

                                                                       Д-р Евген Олесницький».                                               

Як і Олекса Грищенко, Василь Хмелюк, Іван Бабій, Софія Левицька та десятки інших українських митців, змушених свого часу з різних причин залишити батьківщину, Петро Терещук також обрав долю емігранта. Сьогодні дуже складно оцінити його участь у суспільно-політичному житті Галичини першої половини ХХ століття. Не залишилося серед живих нікого, хто б міг пролити світло на цей аспект дослідження, є лише самі твори скульптора й короткі спогади сучасників Петра Терещука: Євгена Олесницького, Костя Левицького та Івана Боберського.

На Личаківському кладовищі у Львові встановлено надмогильний пам’ятник Ярославові Кулачковському, директору банку «Дністер», що впродовж багатьох років за часів Австро-Угорщини й Польщі працював у Львові. Пам’ятник прикрашено чудовими барельєфами роботи П. Терещука з його підписами українською мовою.

Ще одним зразком багатогранності творчого потенціалу П. Терещука є виконаний ним класичний бюст видатного галичанина Юліана Романчука – посла до Австрійського парламенту (1907–1910, 1916–1917), голови Української Парламентарної Репрезентації, від 1910 р. – віце-президента парламенту, голови Українського Сеймового Клубу, політичного провідника галицьких українців, визначного громадського та культурно-освітнього діяча, педагога, видавця, письменника та журналіста. Про урочисте відкриття погруддя Ю. Романчука в українському парламентському клубі писав Кость Левицький (правопис оригіналу збережено): «В дні 14. червня 1910. р. обходили ми в парляментарнім Клюбі свято відкриття погруддя віцепрезидента Палати послів і нашого довголітного голови п. Юліяна Романчука, – зпід долота українського різбаря Терещука».

Одним з творчих амплуа митця було медальєрне мистецтво. Наразі відомо лише про кілька зразків медалей, створених П. Терещуком, і всі вони були присвячені знаменним подіям у Галичині. Зокрема, відомо, що скульптор доклав багато зусиль, щоб у своїх медалях гідно вшанувати Мойсея українців Галичини – митрополита Андрея Шептицького та виконував військові відзнаки УГА.

Петро Терещук активно працював до 84 років, що свідчить про його надзвичайну відданість мистецтву. Ще за життя твори митця стали всесвітньовідомими: експонувалися в усій Європі, у Північній та Південній Америці й навіть у далекій Австралії. Життя майстра не було безхмарним: він пережив лихоліття двох світових воєн і поховав улюблену доньку Анні. Однак він зазнав і справжнього творчого тріумфу. Напевно, П. Терещук по-справжньому любив Відень, який прихистив його, коли він ще був юнаком, сповненим творчих задумів. Як ще можна пояснити те, що відразу після закінчення Другої світової війни він полишив улюблену справу й узявся реставрувати понівечені війною пам’ятки мистецтва? П. Терещук виконував реставраційні роботи в одному з найстаріших і найбільших монастирів Австрії – Святого Флоріана в околицях Лінца, «в церкві святого Роха у Відні, а також Золотого кабінету в палаці Бельведер».

Помер видатний митець 14 серпня 1963 року. Похований на дільниці почесних поховань Центрального віденського кладовища поряд із Ф. Шубертом, Л. Бетховеном та Й. Штраусом.

                                            Анастасія Цвенгрош, Відень, 2015

Автор хроніки на с. Вибудів підписався як  Н. П.

Я схиляюсь до думки, що автором є син пароха о.Івана Пінковського - інж. Нестор Пінковський, який є в списку спонсорів збірника.

Валерій Побідаш

«Та без огляду на тяжкі випробування,  Вибудів не втратив свого духового «я», свого обличчя.  Вибудівці вірять, що ще радісно загомонять дзвони з вибудівської старої дзвіниці і покличуть Їх під кам'яну фігуру хреста, щоб привітати велику торжественну хвилину визволення їхньої Батьківщини».

Символічне закінчення. Знову радісно загомоніли відроджені дзвони пам’яті, нарід потроху починає усвідомлювати себе «сім’єю вольною, новою..»