|
![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/katerinopol2008/elizavetka.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО ЄЛИЗАВЕТКА'> |
13 лютого 2014
|
село Єлизаветка Країна Україна Україна Область Черкаська область Черкаська область Район/міськрада Катеринопільський район Рада Єлизаветська сільська рада Основні дані Засноване XVI ст. Населення 560 Поштовий індекс 20544 Телефонний код +380 4742 Географічні дані Географічні координати 48°47?50? пн. ш. 31°12?44? сх. д.Координати: 48°47?50? пн. ш. 31°12?44? сх. д. Середня висота над рівнем моря 134 м Місцева влада Адреса ради с. Єлизаветка, тел. 97-3-31 Сільський голова Михайлець Світлана Федорівна Карта Єлизаветка (Україна) Єлизаветка (Черкаська область) Єлизаве?тка — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області. Населення становить 560 осіб. Село Єлизаветка — центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Велика Вись, притоки річки Синюхи, за 30 км від районного центру смт Катеринопіль, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Історія Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Конкретні зауваження можна знайти на сторінці обговорення. Будь ласка, при можливості покращіть цю статтю. (лютий 2013) Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або покращенням розмітки статті. (лютий 2013) До кінця 18 століття Колись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до XVII ст. були малозаселені і належали татарам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців — у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно з легендою назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках XVIII століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті — Єлизаветка. Період Російської імперії[ В історичних документах село вперше згадується у другій половині XVIII століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім'ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари землі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім'ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з'явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, в якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні грунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту. Встановлення радянської влади Революція 1917 року ліквідувала поміщицьку власність на землю. Розпочалося розкуркулення заможних селян Карнаушенка Г.Т, Наконечного А. Д., Підгірного І. Т. Кравченка П. М., Пономаренка Ф. І.. Бідні жителі села розуміли, що поодинці не вибратись із злиднів, а тому в 1927 році організували ТСОЗ, в якому усуспільнили робочу худобу, інвентар і спільно почали обробляти землю. Після прийняття постанови про колективізації сільського господарства, у 1929 році було створено колгосп, першим головою колгоспу був Яременко Петро Васильович. В перших роках існування колгосп придбав молотарку БДО і нафтовий двигун. Важку працю людей почали заміняти комбайни, трактори та інша с/г техніка. У 1932 році на полях колгоспу з‘явився трактор «Фордзон», а в 1933 році — Киселівської МТС прибув перший вітчизняний трактор ХТЗ, за кермо якого сів перший тракторист села Юрченко Олександр Андрійович. В 1935 році колгосп придбав першу автомашину «Форд», а в 1941 році колгосп вже мав 7 вантажних автомашин. Селяни на колгоспній землі працювали з великим натхненням і енергією. Особливо відзначилися у праці передові колгоспники — Яременко Махтей Давидович, Олійник Семен Михайлович, Юшта Катерина Тимівна, Панченко Марія Іванівна. Голодомор в селі Великого лиха селу завдав голодомор 1932–1933 рр. за свідченнями очевидців померло більше як 164 жителів села, проте ця цифра не є точною. Про жахливі умови життя у 1932–1933 роках розповідають очевидці того періоду: Свідчення-спогади Повх Ялини Іванівни, жительки села Єлизаветка, 1911 року народження (нині покійна): « Весь врожай забирала влада, а зерна вистачало, але людям не давали. Люди виживали хто як міг. Ховали продукти. А як хто вкраде, то дуже карали. Не дозволялося збирати колоски, навіть після збору урожаю. Одна жінка назбирала у пляшку зерна, то її засудили до 3 років. Людей заставляли іти в колгосп. Забирали в них свиней, корів. А дехто йшов і добровільно. Я з мамою вночі в'язали снопи. Забирали нас силою. Під час голоду їли листки з берестків, з акації, насіння, пекли з бур'янів млинці. Дуже багато людей померло у той страшний час. У мене було багато подушок, рушників, то чоловік їздив в Горське і там міняли на зерно. Ось так і вижили » Свідчення-спогади Олійник Ганни Яківни, жительки села Єлизаветка, 1926 року народження: « Врожай забирала влада. А в той час хліб родив гарно. Часто приходили люди, яких посилала влада і забирали всі продукти. Щоб прожити продукти мусили ховати в ямах, на горищах. А то вони забирали все і не дивилися на плач дітей. Якби не корова, то моя родина не вижила б. На ніч її забирали з хліва до хати, бо могли вивести. На полях збирати нічого не дозволяли, як зумієш украсти, то й твоє. Була я вкрала на полі трошки зерна, бо так їсточки хотілося, то мене побили сильно, і казали, що я злодійка. В коморі зерно, поля, навіть в скиртах солому охороняли сторожі. Людей змушували іти в колгосп. Тих хто не хотів карали і били. Найстрашніший був 33 рік. Люди помирали часто, особливо дітки. Сиротів було багато. Люди їм допомагали, а хто й забирав до себе. Щоб вижити мусили їсти все, що траплялось. Їли траву, парили листки, з листків з фруктових дерев робили салат. » Свідчення-спогади Семенюк Дарії Анатоліївни, жительки с. Єлизаветка, 1922 року народження: « Страшні події війни, але голод страшніше. Голод 1932–1933 рр. добре пам'ятаю. На той час мені було 10 років. У 1932 році врожай був незборимий. Але влада все забирала. Ходили вдвох, втрьох по хатах і забирали все до зернини. В них були палиці загострені на кінці і цими палицями вони шукали хліб, могли навіть перекинути їжу, яка стояла в печі. Люди боронилися хто як міг: зачинялися в клуні, харчі ховали в соломі, зерно сипали в пляшки і закопували в землю. Дуже карали, коли знаходили заховані продукти. В нас було одне відро квасолі перемішали на горищі з половою. Але влада знайшла і сильно побила батька. Нас від смерті рятувала корова. А так їсти не було нічого. Їли що попало: листки з дерев, якусь траву, кокиш. Діти ходили пухлі від голоду і весь час казали: „Гами, гами, гами…“. Хліба не їли два роки, а були хороші врожаї. Не дозволялось навіть збирати. „Хай краще пропаде“, — так казав об'їздний, їде і всі тікають хто куди. А коли спіймає, то сильно поб'є. Часто люди з села їздили в Західну Україну мінять речі на зерно, борошно, але дуже грабували в потягах. Голод знали не всі. Діти голови сільської ради, колгоспу не голодували, в них було їжі вдосталь. Дуже багато людей померло під час голоду. Скільки точно і незнаю. Відомостей ніяких не було, померли — закопали. Хоронили свої, були такі часи, що не було кому яму викопати. Хоронили без домовини, часто в одну яму клали по 2 особи. Людей примусово гнали в колгосп. Маму зачинили на тиждень в сільській раді, бо не хотіла вступати в колгосп. Тим хто працював в колгоспі варили і давали їжу, але дуже мало. » Свідчення-спогади Янталець Ніни Іонівни, жительки села Єлизаветка, 1925 року народження: « Голод 1932–1933 рр. пам'ятаю дуже добре. Урожай був великим, але влада забирала все і вивозила. Люди були голодні, знущалися з нас як хотіли. Їм було не шкода ні дорослих, ні маленьких діточок. Приходили чоловіки, документів не показували, забирали всі продукти харчування, навіть і не дивилися на наш плач. Дуже були жорстокі. Щоб вижити, зерно ми ховали в штандари і половину штандартів замурували, а це побачив сусід і заявив на нас. Прийшли з сільської ради і забрали зерно. Саме в цей час створювався колгосп, то деякі ішли добровільно, а інших примушували. В нас була корова, то ми її ставили в коморі, бо могли украсти. Тато повів її на базар і виміняв на коня, але прийшли з сільської ради і забрали коня, ми думали хоч коня не заберуть. Голодували тоді всі. Багато пухли і померали. Не голодували лише ті в селі, хто був при владі. А ми мусили їсти траву, збирали вишні, з листків дерев, з берестка мама пекла минзарі. Біля скотомогильників стояли люди і брали падаль. Їсти не було нічого. Дітки були худющі, один скелет і пухлий живіт. Наша родина вижила лиш тому, що мама шила, а потім міняла у людей на продукти. В той час померло дуже багато людей. Були випадки, коли люди їли людей. В селі одна жінка народила дитинча, і щоб воно не мучилося порубала і хотіла з'їсти, але прийшли з сільської ради. Вона несла ту порубану дитину в макітрі через село в сільську раду, а з макітри виглядали ручки і одна ніжка. Її судили. Ось так ми пережили голод » 6 липня 2008 року в центрі села Єлизаветка було відкрито пам’ятник жертвам голодомору. Друга світова війна[ред. • ред. код] Німецько-радянської війни принесла у домівки людей багато лиха і біди. Вороги зайняли велику частину СРСР, в тому числі і с. Єлизаветку. спасаючи від ворога колгоспну власність на Схід відправлялось ВРХ, свині, вівці, коні. Групу по відправці тварин очолив ветеринарний фельдшер Шуміленко Ларіон Григорович. Було відправлено 420 голів ВРХ, 560 свиней, 90 пар волів, 120 коней, а також 7 автомашин і двигун внутрішнього згорання. Під час війни і окупації було зруйновано 2 приміщення МТС, 4 бригадні конюшні, гараж, млин, спалено десятки хат жителів села. Німці грабували, руйнували, палили село, відправляли молодь для рабської праці в Німеччину, організовували облави на комуністів. Так було розстріляно патріотів Батьківщини: Олійника Юхима Васильовича, Дробота Ванедя Андрійовича, Сичена Якима Лук'яновича. 13 березня 1944 року частина 52-армії під командуванням генерал-лейтенанта Коротаєва, яка входила до складу Другого Українського фронту, звільнила територію села від німецьких окупантів. 270 жителів пішло на захист Батьківщини. 123 односельчан загинуло на фронтах Німецько-радянської війни. В їх честь в центрі села споруджено Обеліск Слави. 18 березня 1989 року біля школи була закладена Алея Слави. Учні школи посадили 21 берізку (земля взята по одному відру з батьківської хати) в пам'ять загиблим односельчанам в роки Великої Вітчизняної війни. За проявлений героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку жителю села Єлизаветка Ніковському Миколі Тарасовичу в 1956 році присвоєне високе звання «Героя Радянського Союзу». Повоєнний період Після закінчення війни весь тягар відбудови господарства ліг на плечі жінок і підлітків. Із Сходу повернувся із трактором Семенюк Дем'ян Тимофійович. Крім того було 7 коней і одна пара волів. Запрягали в плуги корів, посівний матеріал носили із станції Шпола, косили косами і серпами. В перші післявоєнні роки колгосп очолював Волошин Павло Дмитрович (1945 р.), Баращук Борис Якович (1946–1949 рр.). в 1950 році до колгоспу «Радянська Україна»(с. Єлизаветка) було приєднано колгосп «Нове життя» (х. Стольніково і х. Джулинка). Очолював колгосп у 1950 році Колій Нікіфор Архипович, головою сільської ради був Крижанівський Борис Іванович. В 1951 році був приєднаний колгосп «Шлях Ілліча» с. Суха Калигірка. Назвали колгосп ім. Леніна, очолював його на той час Янталець Сидір Єватухович, головою сільської ради працював Мельниченко Олексій Макарович, а потім Чумак Микола Григорович. Об'єднання колгоспів не дало ніяких зрушень у виробництві ні для одного ні для другого колгоспів і тому в 1952 році колгосп роз'єднали. В 1952–1953 роках колгоспочолював Єлістратов Іван Семенович, головою сільської ради працював Мельниченко Василь Макарович. В 1954–1956 роках колгосп очолював Великород Артем Ісакович. Колгосп залічував рани війни, з кожним роком зростали врожаї с/г культур, підвищувалась продуктивність тваринництва. Було побудовано декілька тваринницьких приміщень. В 1957 році було побудовано 4-х рядний корівник. В 1963–1965 рр. відбулося об'єднання двох колгоспів «Радянська Україна» с. Єлизаветка і «Шлях Леніна». З цього часу колгосп носив назву ім. Дзержинського. З 1960 по 1965 рік колгосп очолював Великород Артем Ісакович. В об'єднаному колгоспі нараховувалося 866 дворів (1675 колгоспників). За колгоспом закріплено 4790 га угідь, в тому числі 3706 га орної землі. З 1964 року колгосп почав спеціалізуватись по виробництву м'яса ВРХ і виробництву куриних яєць. Розпочато будівництво нових тваринницьких приміщень і типових приміщень птахокомплексу. З 1965–1985 рр. головою колгоспу був Мрига Дмитро Васильович. Ці роки були роками економічного піднесення господарства, поліпшення добробуту населення і культурного розвитку села. До 1970 року учні сільської школи навчалися в пристосованих приміщеннях, які складалися з чотирьох будинків. Нелегко було працювати в такій школі. І тому найбільшою радістю для учнів був подарунок колгоспу в 1970 році — приміщення нової типової двохповерхової школи, збудованої на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. в школі водяне опалення, кабінети, спортивний зал, майстерня. 1980-ті В 1986 році закінчено будівництво сільського будинку культури на 300 місць, в якому розмістилася і сільська бібліотека. побудовано нову арку при в'їзді в село. Проведено реконструкцію санпропускника на тваринницькому комплексі, де обладнано столову, розпочато будівництво дороги з твердим покриттям по вулиці Пушкіна, покрито асфальтом 1 км дороги по вулиці Ватутіна. 10 березня 1987 року від колгоспу ім. Дзержинського від'єдналася друга виробнича дільниця колгоспу с. Ярошівка. в цьому ж році головою колгоспу на виборах обрали Коваля Станіслава Васильовича. Протягом 1987–1993 рр. проводилося будівництво житлових будинків, зроблено поліпшену дорогу до школи, прокладено водопровід по вул. Пушкіна, Леніна, Гагаріна. Проводився благоустрій населеного пункту. Колгосп був одним з передових у Катеринопільському районі. Оператори на дорощуванні великої рогатої худоби колгоспу ім. Дзержинського: Фрунзе В. М., Гоголь Н. В., Курінна Н. К. Незалежна Україна[ред. • ред. код] У 1993 році було утворено перше фермерське господарство «Братів Дроботів», яке обробляло 30 га землі. В 1996 році було утворено ще чотири фермерських господарств. В грудні 1995 року було розпайовано землі КСП «Єлизаветка». Власниками земельних часток (паїв) стало 438 осіб 30 січня 1993 року колгосп ім. Дзержинського реформовано в КСП «Єлизаветка», яке в березні 2000 року реорганізовано в СТОВ «Єлизаветка». 10 березня 2001 року утворилася А\ф «Єлизаветка». Послуги населенню по переробці с\г продукції надає з 2003 року СОК «Добробут». Соціальна сфера[ред. • ред. код] Сьогодні село Єлизаветка живе своїм буденним життям. Станом на 1.01.2010 року в селі проживає 472 особи. На території села функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, ФАП, будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку, магазин РайСТ, 3 магазини підприємців. Видатні мешканці[ред. • ред. код] Видатні люди села: Ніковський Микола Тарасович — за виявлений героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку в 1956 році удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Заслужені трудівники, орденоносці: Семенюк Євдокія Іванівна, 06.09.1925 року народження, працювала дояркою, померла 22.02.2005 р. Нагороджена: Орденом Знак Пошани в 1958 році. Орденом Трудового Червоного Прапора — 1966 р. Орденом Трудового Червоного Прапора — 1971 р. (за високі показники в роботі у VIII п'ятирічці) Орденом Леніна — 1974 р. Орденом дружби народів — 1981 р. Яременко Іван Федорович, 12.08.1928 року народження. Нагороджений: Орденом «Знак Пошани» (за успіхи досягнуті в Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні народногосподарських планів і прийнятих зо6ов'язань по збільшенню виробництва і продажу державі продуктів землеробства і тваринництва). Дудченко Анна Макарівна — 10.02.1932 року народження, доглядач ВРХ. Майстер 1класу. Нагороджена: Орденом Знак Пошани в 1977 р. (за досягнуті успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні і трудову доблесть у виконанні планів 1976 року.). У наш час[Коли?] — на заслуженому відпочинку. Шевченко Петро Степанович — 07.07.1937 року народження. Працював механізатором в колгоспі. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Знак Пошани в 1978 р. Мельниченко Василь Павлович ?11.01.1940 року народження. Працював механізатором тракторної бригади. У наш час[Коли?] знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Трудової Слави ІІІ ступеня в 1978 р. Шпак Віктор Миколайович — 01.05.1956 року народження . Працював механізатором колгоспу. У наш час[Коли?] очолює фермерське господарство «Шпак». Нагороджений: Орденом Трудової Слави в 1984 р. Шуміленко Микола Олексійович — 20.11.1941року народження. Комбайнер колгоспу. У наш час перебуває на заслуженому відпочинку. Голова ради ветеранів, член виконкому. У 1985 році зайняв II місце в соціалістичному змаганні серед комбайнерів району, та ІІІ місце серед комбайнерів області. 1986–1988 років. Переможець соціалістичного змагання серед комбайнерів району. Нагороджений: Орденом Трудової Слави III ступеня в 1986 р. Юшта Павло Степанович — 18.08.1918 року народження. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 р. Кобець Арнольд Іванович — 04.06. 1931 року народження. Агроном колгоспу. 1990–1994 роки — сільський голова. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 р. Коденець Леонід Григорович — 30.03.1938 року народження. Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1976 р. (за досягнуті успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні ї трудову доблесть у виконанні планів по виробництву і продажу с/г продукції) |
5 лютого 2014
|
Родился 10 (23) декабря 1917 года в селе Ялосоветка ныне Катеринопольского района Черкасской области Украины в крестьянской семье. Украинец. Член ВКП(б)/КПСС с 1942 года. Окончил автомобильный техникум. Работал шофером-механиком в Петроостровской МТС Кировоградской области Украинской ССР. В Красной/Советской Армии с 1938 года. В 1941 году окончил курсы политсостава. Участник советско-финляндской 1939-1940 годов. В Великой Отечественной войне - с 22 июня 1941 года. Воевал на Северо-Западном, с сентября 1941 по январь 1942 - на Ленинградском, с июня 1942 года - на Западном фронтах. Участник приграничных оборонительных сражений и Прибалтике, обороны Ленинграда, Ржевско-Сычевской наступательной операции лета 1942 года. Был офицером связи танковой бригады. В 1945 году окончил Военную академию бронетанковых и механизированных войск Красной Армии имени И.В. Сталина. В середине 50-х годов проходил службу на должности командира 87-го гвардейского тяжёлого танко-самоходного полка 2-й гвардейской механизированной дивизии Особого корпуса советских войск, который дислоцировался на территории Венгерской Народной Республики. Командир полка гвардии подполковник Никовский Н.Т. осенью 1956 года принимал участие в венгерских событиях, официально именовавшихся как «подавление контрреволюционного мятежа». Полк Н.Т. Никовского, расквартированный в венгерском городе Цеглед, был 24 октября 1956 года одним из первых введён в столицу Венгрии – Будапешт, и именно на этот полк советским командованием возлагалась задача восстановления порядка в венгерской столице и подавления крупных очагов сопротивления мятежников. Танкисты гвардии подполковника Никовского Н.Т., выполняя свой воинский и интернациональный долг, с достоинством и честью, а нередко и с риском для жизни, поставленную перед ними задачу исполнили, заняли ряд вокзалов и мостов через Дунай, приняли под охрану несколько важнейших объектов. Всё это приходилось выполнять сначала в условиях открытого саботажа и противодействия местных властей и части населения, а затем и в условиях уличных боёв. В начале ноября 1956 года полк Н.Т. Никольского участвовал в окончательном разгроме венгерских постанцев в Будапеште. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 18 декабря 1956 года за мужество и отвагу, проявленные при выполнении воинского долга, гвардии подполковнику Никовскому Николаю Тарасовичу присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда» (№ 10808). С 1966 года полковник Никовский Н.Т. - в запасе, а затем в отставке. Жил в городе-герое Киеве. Умер 20 ноября 1997 года. Награждён орденами Ленина (18.12.1956), Отечественной войны 1-й степени (11.03.1985), двумя орденами Красной Звезды (3.11.1942, ...), медалями. |
17 жовтня 2013
|
|
4 серпня 2013
|
Червоный Брод— поселок, подчинен Елизаветскому сельскому совету Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Петриковской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии К Сухокалигорской церкви причислены три деревни того же владения по реке Выси лежащие: Соколовка, иначе называется Красным Бродом и Жулинкой, в 8-ми верстах. Жителей обоего пола 50. |
8 липня 2013
|
Елизаветка (укр. Єлизаветка) — cело, центр сельского совета Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Мокрокалигорской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. Елизаветскому сельскому совету подчинен поселок Червоный Брод. Петровка (укр. Петрівка) — хутор, Звенигородского уезда Киевской губернии. В 1958 г. исключено из учетных данных Елизаветского сельского совета Катеринопольского района Черкасской области. Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Елисаветка, село в 2-х верстах от Сухой Калигорки, при ручье Калигорке, впадающем за 2 версты в реку Высь. Жителей обоего пола 486, да в хуторе Стольникове, при самой реке Выси лежащем 75 и в КрасномБроде 58. Церковь Богословская, деревянная, 7-го класса; земли имеет 54 десятины; построена в 1788 году. Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по с. Елизаветка (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.) [нерозбірливо] Євгень Олександрів, 56 р., одноосібник, 27.04.1932 року, від голоду. Аркума Діна Іванова, дитина, 5 р., 01.03.1932 року, від воспалєнія мозгових оболочок. Аркуша Марія Григорівна, 38 р., член артілі, 20.06.1933 року, від удавлення. Бондаренко Омелько Ялисеїв, 69 р., член артілі, 29.05.1932 року, від недоїдання. Генета Семен Максимів, 31 р., член артілі, 31.04.1932 року, від недоїдання. Гипак Петро Грицьків, дитина, 8 р., 27.06.1932 року, від недоїдання. Глиняний Іван Іванів, 86 р., 25.04.1932 року, від старості. Гончар Никін, 65 р., 1933 р., від голоду. Гончар Явтух Омелянович, 42 р., член артілі, 17.07.1933 року, від недоїдання. Гопак Гриць Паньків, 46 р., член артілі, 18.05.1932 року, від недоїдання. Гордієнко Яків Дементійович, 37 р., член артілі, 29.05.1933 року, від недоїдання. Горобець Олекса Петрович, дитина, 14 р., 15.06.1933 року, від недоїдання. Горова Анна Микитова, дитина, 8 р., 29.06.1932 року, від недоїдання. Горова Варвара Сизонівна, дитина, 10 р., дата смерті не вказана, від недоїдання. Горова Марина Потапівна, 20 р., член артілі, 20.06.1933 року, від недоїдання. Горова Рая (нерозбірливо), дитина, 9 днів, 18.01.1932 року, невідома. Горова Храсина Титівна, 36 р., член артілі, 04.07.1933 року, від недоїдання. Горовий Антопом Тиофанів, 55 р., член артілі, 10.04.1932 року, від старості. Горовий Денис Іванович, 29 р., член артілі, 01.06.1933 року, від недоїдання. Горовий Іван Микитів, дитина, 11 р., 04.04.1932 року, від воспалєнія легень. Горовий Іван Юхимів, дитина, 1 р., 23.05.1932 року, від недоїдання. Горовий Каленик Федорів, 58 р., член артілі, 27.06.1932 року, від недоїдання. Горовий Левонтій Дашків, дитина, 8 місяців, 05.06.1932 року, від недоїдання. Горовий Леонід Тимофіїв, дитина, 1 р., 26.05.1932 року, від недоїдання. Горовий Микита Іванів, 35 р., член артілі, 29.05.1932 року, від недоїдання. Горовий Павло Калеників, 23 р., член артілі, 27.06.1932 року, від недоїдання. Горовий Пилип Потапович, 22 р., член артілі, 20.06.1933 року, від недоїдання. Горовий Сизон Теофанович, 37 р., член артілі, 03.04.1933 року, від недоїдання. Дробот Гриць, 1933 р., від голоду. Дробот Микита, 48 р., 1933 р., від голоду. Дробот Антон Андрійович, 58 р., член артілі, 11.07.1933 року, від старості та недоїдання. Дробот Ганна Микитівна, дитина, 2 р., 12.07.1933 року, від недоїдання. Дробот Гриць Артемович, 82 р., член артілі, 12.06.1933 року, від старості та недоїдання. Дробот Гриць Матвійович, 68 р., член артілі, 26.06.1933 року, від недоїдання. Дробот Ліда Володимирова, дитина, 4 місяці, 03.03.1932 року, від воспалєнія легень. Дробот Ліда Миколова, дитина, 2 р., 04.02.1932 року, від скарлатину. Дробот Любов Федорівна, дитина, 1 р., 16.07.1933 року, від хворості. Дробот Парасина Гаврилівна, 55 р., член артілі, 25.06.1933 року, від недоїдання. Дробот Тетяна Андріївна, 38 р., член сім’ї, 09.07.1933 року, від недоїдання. Дробот Феодосій Андрійович, 45 р., одноосібник, 03.07.1933 року, від недоїдання. Дукієнко Андрій Питрів, 52 р., член артілі, 22.06.1932 року, від істощенія. Зенімська Марія Михайлова, 66 р., член артілі, 16.06.1932 року, від старості. Карбівничий Амос, одноосібник, 24.05.1933 року, від недоїдання. Карпенчук Іван, 21 р., 1933 р., від голоду. Кикоть Симен Михайлів, 48 р., член артілі, 16.12.1932 року, від туберкульозу. Кикоть Сіргій Яковів, 26 р., член артілі, 22.12.1932 року, від туберкульозу. Кобець Марта Андрійова, 69 р., член артілі, 23.06.1932 року, від забито вночі бандітами. Корбівстчій Самуїл Касянів, 67 р., член артілі, 16.05.1932 року, від недоїдання. Костенко Марфа, 34 р., член артілі, 20.06.1932 року, від істощенія. Костенко Оксана Іванівна, 26 р., член артілі, 14.02.1933 року, від запалення легень. Кравченко Федір, дитина, 14 р., 16.08.1933 року, від туберкульозу. Кравченкова Секлета Данилівна, 75 р., член артілі, 03.06.1933 року, від недоїдання. Куштамівська Васька І.(нерозбірливо), 41 р., одноосібник, 08.07.1932 року, від істощенія. Мальниченко Марія, дитина, 5 р., 03.07.1933 року, від недоїдання. Махиня Андрій, 58 р., 1933 р., від голоду. Махиня Ганна, 51 р., 1933 р., від голоду. Махиня Макар, 24 р., 1933 р., від голоду. Махиня Анна Андріївна, 20 р., член артілі, 08.06.1933 року, від недоїдання. Махиня Іван Андріїв, дитина, 9 р., 30.04.1932 року, від недоїдання. Махиня Макар Михайлович, 44 р., член артілі, 01.06.1933 року, від недоїдання. Махиня Харитина , 50 р., 1933 р., від голоду. Мельниченко Неонила, 1933 р., від голоду. Мельниченко [нерозбірливо] Антонівна, 31 р., член артілі, 04.07.1933 року, від недоїдання. Мельниченко [нерозбірливо] Пилипович, одноосібник, 14.06.1933 року, від старості та недоїдання. Мельниченко Василь Васильович, дитина, 8 р., 15.11.1933 року, від запалення легень. Мельниченко Ганна Макарівна, дитина, 2 р., 24.06.1933 року, від недоїдання. Мельниченко Іван, дитина, 2 р., 27.04.1932 року, від голоду. Мельниченко Кіндрат Онуфрійович, 83 р., член артілі, 03.03.1933 року, від старості. Мельниченко Макар Тодосійович, 38 р., член артілі, 05.05.1933 року, від недоїдання. Мельниченко Настя Іванова, 26 р., член артілі, 31.05.1932 року, від недоїдання. Мельниченко Петро Пилипович, 43 р., член артілі, 18.02.1933 року, не вказана. Мельніченко Іван Петрович, 61 р., член артілі, 04.06.1933 року, від недоїдання. Мельніченко Іван Питрів, 50 р., член артілі, 13.05.1932 року, від недоїдання. Мельніченко Павло Яковів, дитина, 2 мясяці, 23.06.1932 року, від воспелєнія легень. Олійник Купріян Макарович, 65 р., член колгоспу, 30.01.1933 року, від старості. Олійник Ладимір Миколів, дитина, 1 місяць, 29.06.1932 року, від воспалєнія легенів. Олійник Микола Васильович, 21 р., член артілі, 15.06.1933 року, від недоїдання. Олійник Мирон, 18 р., член артілі, 21.04.1933 року, від недоїдання. Олійник Назар Артемів, 51 р., одноосібник, 15.05.1932 року, від недоїдання. Олійник Петро Мусійович, 54 р., член артілі, 18.05.1933 року, від недоїдання. Олійник Христина Родіонівна, 61 р., член артілі, 15.06.1933 року, від недоїдання. Осіян Оксень Явтухів, 30 р., член артілі, 20.05.1932 року, від недоїдання. Осіян Явдоким Фомів, 21 р., член артілі, 30.04.1932 року, від недоїдання. Панченко Андрій Федорович, дитина, 11 р., 11.07.1933 року, від недоїдання. Панченко Іван Дмитрович, 28 р., член артілі, 31.05.1933 року, від недоїдання. Панченко Килина Миколаївна, 27 р., член артілі, 08.07.1933 року, від недоїдання. Пересунько Храмина, 50 р., 1933 р., від голоду. Пересунько Андрій Трохимів, вік невідомий, член артілі, 01.09.1932 року, від псехіческої хворесті. Пересунько Гордій Калеників, 23 р., член артілі, 20.03.1932 року, від воспвлєнія мозгов. Пересунько Микита Ї.(нерозбірливо), 41 р., член артілі, 03.06.1932 року, від недоїдання. Пересунько Петро Євгенів, дитина, 1 р., 27.06.1932 року, від недоїдання. Пересунько Явдоха М.(нерозбірливо), 53 р., член артілі, 24.06.1932 року, від істощенія. Пересунько Явдоха Минова, 58 р., член артілі, 01.06.1932 року, від недоїдання. Пересуньмо Одарка Свиридівна, 56 р., член артілі, 27.07.1933 року, від недоїдання. Підгірна Федора Петрівна, 66 р., член артілі, 14.06.1933 року, від недоїдання. Підгірна Ярина Антонівна, член артілі, 19.05.1933 року, від недоїдання. Підгірний Василь, дитина, 1 місяць, 02.07.1933 року, не вказана. Підгірній Олексей Петрів, дитина, 2 місяці, 29.05.1932 року, від недоїдання. Підгірній Павло Федорів, 43 р., член артілі, 27.04.1932 року, від голоду. Підгірній Тодось Матвіїв, 68 р., одноосібник, 08.07.1932 року, від старості. Підгірня Марія Філіпова, дитина, 1 р., 13.04.1932 року, від діхтярії. Підгорний Олекса Матвійович, 67 р., розкуркулений, 08.10.1933 року, від старості. Підирна Анна Панькова, 45 р., член артілі, 24.06.1932 року, від істощенія. Повх Марія Романівна, 15 р., член артілі, 30.06.1933 року, від недоїдання. Повх Ольга Євдокимівна, 25 р., член артілі, 30.06.1933 року, від недоїдання. Поліщук Артем Юхимович, 73 р., член колгоспу, 13.02.1933 року, від старості. Поліщук Лідія, дитина, 12 р., член артілі, 03.06.1933 року, від недоїдання. Поліщук Параска Васильова, 38 р., 04.04.1932 року, від воспалєнія легень. Поліщук Юмен Никифорович, 66 р., член артілі, 15.07.1933 року, від старості та недоїдання. Польовий Схрон Савович, 64 р., член артілі, 11.07.1933 року, від старості та недоїдання. Савченко Пилип, 62 р., 1933 р., від голоду. Семенець Іван Іванович, дитина, 4 р., 20.07.1933 року, від недоїдання. Семенець Іван Матвійович, 28 р., член артілі, 15.06.1933 року, від недоїдання. Семенинець Катерина Андрійова, 31 р., член артілі, 18.09.1932 року, від самогубства. Семенова Федора Грицькова, 72 р., член артілі, 16.06.1932 року, від старості. Семенюк Микола Степанович, дитина, 4 р., 07.06.1933 року, від недоїдання. Семенюк Степан Павлович, 51 р., член артілі, 15.04.1933 року, від недоїдання. Сесенинець Валя Іванова, дитина, 1 місяць, 20.10.1932 року, від воспалєнія мозгів. Сім’я Козикова з 4 осіб, 1933 р., від голоду. Слісаренко Ісак Гриців, 67 р., одноосібник, 01.07.1932 року, від старості. Сніпар Михайло Олексів, дитина, 2 р., 29.08.1932 року, від парадізованя. Сокур Мусій Іванович, дитина, 11 р., 07.08.1933 року, від недоїдання. Сокур Трохим Матвійович, 68 р., член артілі, 20.05.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Анна Іванівна, 69 р., член артілі, 01.03.1933 року, від старості. Сокуренко Іван Павлович, 34 р., член артілі, 24.05.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Ліда Микитова, дитина, 3 р., 25.09.1932 року, від воспалєнія легенів. Сокуренко Лімпіяда Юзківна, член артілі, 27.05.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Микола Максимів, дитина, 1 р., 31.05.1932 року, від недоїдання. Сокуренко Одарка Зіновіївна, 67 р., член артілі, 27.06.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Оксана Никифорівна, 34 р., член артілі, 26.05.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Палажка Васильова, 81 р., член артілі, 29.06.1932 року, від старості. Сокуренко Петро Сизонович, дитина, 15 р., 30.06.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Савка Никифорів, 79 р., член артілі, 25.03.1932 року, від старості. Сокуренко Трохим Матвійович, 68 р., член артілі, 22.04.1933 року, від недоїдання. Сокуренко Хросина Васильова, 76 р., член артілі, 25.03.1932 року, від старості. Терещенко Василь Афанасійович, дитина, 1 р., 12.07.1933 року, від недоїдання. Терещенко Мотрона Йосипівна, 25 р., член артілі, 02.07.1933 року, від недоїдання. Шуміленко Гриць Вакулович, 77 р., член артілі, 01.07.1933 року, від старості та недоїдання. Шуміленко Ольга, дитина, 7 р., член артілі, 15.06.1933 року, від недоїдання. Юрченко Будько, 54 р., 1933 р., від голоду. Юрченко Зосим, 55 р., 1933 р., від голоду. Юрченко Домаха Митрофанівна, 54 р., член артілі, 16.06.1933 року, не вказана. Юрченко Зосим Федорович, 43 р., член артілі, 11.07.1933 року, від недоїдання. Юрченко Микола Зосимович, дитина, 7 р., 07.07.1933 року, від недоїдання. Юрченко Мотрона Борисівна, 71 р., член артілі, 5.06.1933 року, від старості та недоїдання. Янталень Павло Федорів, дитина, 3 місяці, 23.08.1932 року, від запалення легенів. Япеменко Прокіп Питрів, 37 р., член артілі, 04.04.1932 року, від недоїдання. Яременко Вустя, 41 р., 1933 р., від голоду. Яременко Явдоха, 34 р., 1933 р., від голоду. Яременко Андріан , 54 р., 1933 р., від голоду. Яременко Вустя Михайлова, 50 р., член артілі, 10.06.1932 року, від недоїдання. Яременко Галька Костьова, дитина, 2 р., 01.01.1932 року, від запалення мозгових оболочок. Яременко Іван Степанович, дитина, 11 р., 13.11.1933 року, невідома. Яременко Марія Гнатівна, 40 р., член артілі, 07.01.1933 року, від раку. Яременко Марія, 34 р., член артілі, 27.06.1933 року, від недоїдання. Яременко Микола Андрійович, дитина, 2 р., 18.03.1933 року, від недоїдання. Яременко Олекса Костів, дитина, 1 р., 05.01.1932 року, від запалення мозку. Яременко Сайко Данилів, 58 р., член артілі, 29.09.1932 року, від старості. Яременко Текла Семенівна, 58 р., одноосібниця, 12.07.1933 року, від недоїдання. Яременко Федір Йосипович, 19 р., член артілі, 02.06.1933 року, від недоїдання. Яременко Явдоха Гилькова, 42 р., член артілі, 02.07.1932 року, від істощенія. Яременко Явдоха Федорівна, 65 р., одноосібниця, 20.04.1933 року, від старості. Яременко Явтух Федорів, 75 р., одноосібник, 16.05.1932 року, від старості. Ярова Феодосія Василівна, 73 р., член артілі, 07.07.1933 року, від старості та недоїдання. Метрические книги по селу Елизаветка находящиеся на хранении в ГАЧО 1. Київська губернія 2. Київська єпархія 3. Іоанно-Богословська церква, с. Єлизаветка Звенигородського повіту Мокрокалигірської волості 4. сс. Петрівка, Червоний Брід 5. Народження: 1812: ф.152, оп.13, спр.1; 1855-1865: ф.152, оп.13, спр.4; 11.-12.1872: ф.931, оп.1, спр.46; 1875: ф.931, оп.1, спр.115; 1876: ф.931, оп.1, спр.145; 1877-1879: ф.931, оп.1, спр.115; 1880: ф.931, оп.1, спр.2890; 1881-1886: ф.931, оп.1, спр.115; 1887: ф.931, оп.1, спр.374; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.374; 1892-1898: ф.931, оп.1, спр.374; 1899-1908: ф.931, оп.1, спр.587; 1905-1911: ф.931, оп.1, спр.702; 1909-1917: ф.931, оп.1, спр.775; 1912-1916: ф.931, оп.1, спр.849; 1918: ф.931, оп.1, 849; 01.-09.1921: ф.931, оп.1, спр.849; 1922: ф.931, оп.1, спр.849 6. Шлюб: 1812: ф.152, оп.13, спр.1; 1856-1865: ф.152, оп.13, спр.4; 1866-1904: ф.931, оп.1, спр.46; 1875: ф.931, оп.1, спр.115; 1876: ф.931, оп.1, спр.145; 1877-1879: ф.931, оп.1, спр.115; 1880: ф.931, оп.1, спр.2890; 1881-1886: ф.931, оп.1, спр.115; 1887: ф.931, оп.1, спр.374; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.374; 1892-1898: ф.931, оп.1, спр.374; 1899-1908: ф.931, оп.1, спр.587; 1905-1911: ф.931, оп.1, спр.702; 1909-1915: ф.931, оп.1, спр.775; 1912-1916: ф.931, оп.1, спр.849; 1917: ф.931, оп.1, спр.775; 1918: ф.931, оп.1, 849; 1919: ф.931, оп.1, спр.46 8. Смерть: 1812: ф.152, оп.13, спр.1; 1856-1865: ф.152, оп.13, спр.4; 1866-1873: ф.931, оп.1, спр.47; 1875: ф.931, оп.1, спр.115; 1876-1904: ф.931, оп.1, спр.47; 1876: ф.931, оп.1, спр.145; 1877-1879: ф.931, оп.1, спр.115; 1880: ф.931, оп.1, спр.2890; 1881-1886: ф.931, оп.1, спр.115; 1887: ф.931, оп.1, спр.374; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.374; 1892-1898: ф.931, оп.1, спр.374; 1899-1908: ф.931, оп.1, спр.587; 1909-1917: ф.931, оп.1, спр.775; 1912-1916: ф.931, оп.1, спр.849; 1918: ф.931, оп.1, 849; 1919-1922: ф.931, оп.1, спр.47 |
8 липня 2013
|
СЕЛО ЄЛИЗАВЕТКА : ШТРИХИ ІСТОРІЇ Лаврентій Похилевич (1864) повідомляв про те, що в селі жителів - 486; Вікіпедія (2012) - 442. Є над чим поміркувати? На той час у селі була дерев'яна Івано-Богословська церква 7 класу, побудована ще 1778 року. 1882 р. - поміщик Д. Бенардакі у 1866 р. побудував нову церкву 7 класу. Парафіян : чоловіків - 454; жінок - 471 ; церква мала 68 десятин землі. Священиком був В.Т. Скрипчинський. Церковно-парафіяльну школу відвідували : 20 хлопчиків і 5 дівчаток. До церкви були приписані парафіяни сіл Петраківка і Красний Брід. 1900 р. Село належало до Звенигородського повіту, Мокрокалигірської волості. У ньому дворів - 187, мешканців - 920 : чоловіків - 465, жінок - 455. Селяни займалися переважно землеробством. Землі у селі - 608 десятин, церкві належала 71 десятина, селянам - 414 десятин, іншим користувачам - 123 десятини. У селі окрім православної церкви і церковно-парафіяльної школи, було 7 вітряних млинів і кузня. 1913 р. Парафіян : чоловіків - 752 ; жінок - 760. Священиком був Гаврило Федосійович Сікорський. Від голоду 1932-33 рр. померло 80 осіб (за опублікованими в літературі даними). А скільки репресували і розстріляли у 1937-38 рр.? На фронти Великої Вітчизняної пішло 270 краян, не повернулися з війни - 95. Відзначені нагородами - 126. 1972 р. Населення - 937 осіб. 2001 р. У селі проживало уже лише 605 осіб. Ось така динаміка, ось така демографія! У селі народився Герой Радянського Союзу Микола Тарасович Ніковський. |
30 травня 2013
|
Ніковський Микола Тарасович народився 23.12. 1917 року в сім'ї селянина . Українець. Закінчив автомобільний технікум. Працював водієм-механіком в Петроостровській МТС Кіровоградської області. В армії з 1938 року. В 1941 р. закінчив курси політскладу. Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. та Великої Вітизняної війни. В 1945 р. закінчив Військову академію бронетанкових і механізованих військ Червоної армії. За мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов'язку, командиру гвардійського важкого танкового самохідного полку підполковнику Ніковському М.Т. 18.12.1956 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Полковник Ніковський нагороджений орденами і медалями. МОЇ ПУБЛІКАЦІЇ ПРО М.Т. НІКОВСЬКОГО : * Бурій В. Герої Радянського Союзу - наші земляки / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2011. - 27 верес. - С.3. * Те саме // Катеринопільський вісник. - 2010. - 5 жовт. - С.3. |
30 травня 2013
|
Село Єлизаветка — центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Велика Вись, притоки річки Синюхи, за 30 км від районного центру смт Катеринопіль, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Історія Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або покращенням розмітки статті. (лютий 2013) До кінця 18 століття Колись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до XVII ст. були малозаселені і належали татарам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців — у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно з легендою назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках XVIII століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті — Єлизаветка. Період Російської імперії В історичних документах село вперше згадується у другій половині XVIII століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім'ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари землі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім'ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з'явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, в якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні грунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту. Встановлення радянської влади Революція 1917 року ліквідувала поміщицьку власність на землю. Розпочалося розкуркулення заможних селян Карнаушенка Г.Т, Наконечного А. Д., Підгірного І. Т. Кравченка П. М., Пономаренка Ф. І.. Бідні жителі села розуміли, що поодинці не вибратись із злиднів, а тому в 1927 році організували ТСОЗ, в якому усуспільнили робочу худобу, інвентар і спільно почали обробляти землю. Після прийняття постанови про колективізації сільського господарства, у 1929 році було створено колгосп, першим головою колгоспу був Яременко Петро Васильович. В перших роках існування колгосп придбав молотарку БДО і нафтовий двигун. Важку працю людей почали заміняти комбайни, трактори та інша с/г техніка. У 1932 році на полях колгоспу з‘явився трактор «Фордзон», а в 1933 році — Киселівської МТС прибув перший вітчизняний трактор ХТЗ, за кермо якого сів перший тракторист села Юрченко Олександр Андрійович. В 1935 році колгосп придбав першу автомашину «Форд», а в 1941 році колгосп вже мав 7 вантажних автомашин. Селяни на колгоспній землі працювали з великим натхненням і енергією. Особливо відзначилися у праці передові колгоспники — Яременко Махтей Давидович, Олійник Семен Михайлович, Юшта Катерина Тимівна, Панченко Марія Іванівна. Голодомор в селі Великого лиха селу завдав голодомор 1932–1933 рр. за свідченнями очевидців померло більше як 164 жителів села, проте ця цифра не є точною. Про жахливі умови життя у 1932–1933 роках розповідають очевидці того періоду: Свідчення-спогади Повх Ялини Іванівни, жительки села Єлизаветка, 1911 року народження (нині покійна):« Весь врожай забирала влада, а зерна вистачало, але людям не давали. Люди виживали хто як міг. Ховали продукти. А як хто вкраде, то дуже карали. Не дозволялося збирати колоски, навіть після збору урожаю. Одна жінка назбирала у пляшку зерна, то її засудили до 3 років. Людей заставляли іти в колгосп. Забирали в них свиней, корів. А дехто йшов і добровільно. Я з мамою вночі в'язали снопи. Забирали нас силою. Під час голоду їли листки з берестків, з акації, насіння, пекли з бур'янів млинці. Дуже багато людей померло у той страшний час. У мене було багато подушок, рушників, то чоловік їздив в Горське і там міняли на зерно. Ось так і вижили » Свідчення-спогади Олійник Ганни Яківни, жительки села Єлизаветка, 1926 року народження:« Врожай забирала влада. А в той час хліб родив гарно. Часто приходили люди, яких посилала влада і забирали всі продукти. Щоб прожити продукти мусили ховати в ямах, на горищах. А то вони забирали все і не дивилися на плач дітей. Якби не корова, то моя родина не вижила б. На ніч її забирали з хліва до хати, бо могли вивести. На полях збирати нічого не дозволяли, як зумієш украсти, то й твоє. Була я вкрала на полі трошки зерна, бо так їсточки хотілося, то мене побили сильно, і казали, що я злодійка. В коморі зерно, поля, навіть в скиртах солому охороняли сторожі. Людей змушували іти в колгосп. Тих хто не хотів карали і били. Найстрашніший був 33 рік. Люди помирали часто, особливо дітки. Сиротів було багато. Люди їм допомагали, а хто й забирав до себе. Щоб вижити мусили їсти все, що траплялось. Їли траву, парили листки, з листків з фруктових дерев робили салат. » Свідчення-спогади Семенюк Дарії Анатоліївни, жительки с. Єлизаветка, 1922 року народження:« Страшні події війни, але голод страшніше. Голод 1932–1933 рр. добре пам'ятаю. На той час мені було 10 років. У 1932 році врожай був незборимий. Але влада все забирала. Ходили вдвох, втрьох по хатах і забирали все до зернини. В них були палиці загострені на кінці і цими палицями вони шукали хліб, могли навіть перекинути їжу, яка стояла в печі. Люди боронилися хто як міг: зачинялися в клуні, харчі ховали в соломі, зерно сипали в пляшки і закопували в землю. Дуже карали, коли знаходили заховані продукти. В нас було одне відро квасолі перемішали на горищі з половою. Але влада знайшла і сильно побила батька. Нас від смерті рятувала корова. А так їсти не було нічого. Їли що попало: листки з дерев, якусь траву, кокиш. Діти ходили пухлі від голоду і весь час казали: „Гами, гами, гами…“. Хліба не їли два роки, а були хороші врожаї. Не дозволялось навіть збирати. „Хай краще пропаде“, — так казав об'їздний, їде і всі тікають хто куди. А коли спіймає, то сильно поб'є. Часто люди з села їздили в Західну Україну мінять речі на зерно, борошно, але дуже грабували в потягах. Голод знали не всі. Діти голови сільської ради, колгоспу не голодували, в них було їжі вдосталь. Дуже багато людей померло під час голоду. Скільки точно і незнаю. Відомостей ніяких не було, померли — закопали. Хоронили свої, були такі часи, що не було кому яму викопати. Хоронили без домовини, часто в одну яму клали по 2 особи. Людей примусово гнали в колгосп. Маму зачинили на тиждень в сільській раді, бо не хотіла вступати в колгосп. Тим хто працював в колгоспі варили і давали їжу, але дуже мало. » Свідчення-спогади Янталець Ніни Іонівни, жительки села Єлизаветка, 1925 року народження:« Голод 1932–1933 рр. пам'ятаю дуже добре. Урожай був великим, але влада забирала все і вивозила. Люди були голодні, знущалися з нас як хотіли. Їм було не шкода ні дорослих, ні маленьких діточок. Приходили чоловіки, документів не показували, забирали всі продукти харчування, навіть і не дивилися на наш плач. Дуже були жорстокі. Щоб вижити, зерно ми ховали в штандари і половину штандартів замурували, а це побачив сусід і заявив на нас. Прийшли з сільської ради і забрали зерно. Саме в цей час створювався колгосп, то деякі ішли добровільно, а інших примушували. В нас була корова, то ми її ставили в коморі, бо могли украсти. Тато повів її на базар і виміняв на коня, але прийшли з сільської ради і забрали коня, ми думали хоч коня не заберуть. Голодували тоді всі. Багато пухли і померали. Не голодували лише ті в селі, хто був при владі. А ми мусили їсти траву, збирали вишні, з листків дерев, з берестка мама пекла минзарі. Біля скотомогильників стояли люди і брали падаль. Їсти не було нічого. Дітки були худющі, один скелет і пухлий живіт. Наша родина вижила лиш тому, що мама шила, а потім міняла у людей на продукти. В той час померло дуже багато людей. Були випадки, коли люди їли людей. В селі одна жінка народила дитинча, і щоб воно не мучилося порубала і хотіла з'їсти, але прийшли з сільської ради. Вона несла ту порубану дитину в макітрі через село в сільську раду, а з макітри виглядали ручки і одна ніжка. Її судили. Ось так ми пережили голод » 6 липня 2008 року в центрі села Єлизаветка було відкрито пам’ятник жертвам голодомору. Друга світова війна Німецько-радянської війни принесла у домівки людей багато лиха і біди. Вороги зайняли велику частину СРСР, в тому числі і с. Єлизаветку. спасаючи від ворога колгоспну власність на Схід відправлялось ВРХ, свині, вівці, коні. Групу по відправці тварин очолив ветеринарний фельдшер Шуміленко Ларіон Григорович. Було відправлено 420 голів ВРХ, 560 свиней, 90 пар волів, 120 коней, а також 7 автомашин і двигун внутрішнього згорання. Під час війни і окупації було зруйновано 2 приміщення МТС, 4 бригадні конюшні, гараж, млин, спалено десятки хат жителів села. Німці грабували, руйнували, палили село, відправляли молодь для рабської праці в Німеччину, організовували облави на комуністів. Так було розстріляно патріотів Батьківщини: Олійника Юхима Васильовича, Дробота Ванедя Андрійовича, Сичена Якима Лук'яновича. 13 березня 1944 року частина 52-армії під командуванням генерал-лейтенанта Коротаєва, яка входила до складу Другого Українського фронту, звільнила територію села від німецьких окупантів. 270 жителів пішло на захист Батьківщини. 123 односельчан загинуло на фронтах Німецько-радянської війни. В їх честь в центрі села споруджено Обеліск Слави. 18 березня 1989 року біля школи була закладена Алея Слави. Учні школи посадили 21 берізку (земля взята по одному відру з батьківської хати) в пам'ять загиблим односельчанам в роки Великої Вітчизняної війни. За проявлений героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку жителю села Єлизаветка Ніковському Миколі Тарасовичу в 1956 році присвоєне високе звання «Героя Радянського Союзу». Повоєнний період Після закінчення війни весь тягар відбудови господарства ліг на плечі жінок і підлітків. Із Сходу повернувся із трактором Семенюк Дем'ян Тимофійович. Крім того було 7 коней і одна пара волів. Запрягали в плуги корів, посівний матеріал носили із станції Шпола, косили косами і серпами. В перші післявоєнні роки колгосп очолював Волошин Павло Дмитрович (1945 р.), Баращук Борис Якович (1946–1949 рр.). в 1950 році до колгоспу «Радянська Україна»(с. Єлизаветка) було приєднано колгосп «Нове життя» (х. Стольніково і х. Джулинка). Очолював колгосп у 1950 році Колій Нікіфор Архипович, головою сільської ради був Крижанівський Борис Іванович. В 1951 році був приєднаний колгосп «Шлях Ілліча» с. Суха Калигірка. Назвали колгосп ім. Леніна, очолював його на той час Янталець Сидір Єватухович, головою сільської ради працював Мельниченко Олексій Макарович, а потім Чумак Микола Григорович. Об'єднання колгоспів не дало ніяких зрушень у виробництві ні для одного ні для другого колгоспів і тому в 1952 році колгосп роз'єднали. В 1952–1953 роках колгоспочолював Єлістратов Іван Семенович, головою сільської ради працював Мельниченко Василь Макарович. В 1954–1956 роках колгосп очолював Великород Артем Ісакович. Колгосп залічував рани війни, з кожним роком зростали врожаї с/г культур, підвищувалась продуктивність тваринництва. Було побудовано декілька тваринницьких приміщень. В 1957 році було побудовано 4-х рядний корівник. В 1963–1965 рр. відбулося об'єднання двох колгоспів «Радянська Україна» с. Єлизаветка і «Шлях Леніна». З цього часу колгосп носив назву ім. Дзержинського. З 1960 по 1965 рік колгосп очолював Великород Артем Ісакович. В об'єднаному колгоспі нараховувалося 866 дворів (1675 колгоспників). За колгоспом закріплено 4790 га угідь, в тому числі 3706 га орної землі. З 1964 року колгосп почав спеціалізуватись по виробництву м'яса ВРХ і виробництву куриних яєць. Розпочато будівництво нових тваринницьких приміщень і типових приміщень птахокомплексу. З 1965–1985 рр. головою колгоспу був Мрига Дмитро Васильович. Ці роки були роками економічного піднесення господарства, поліпшення добробуту населення і культурного розвитку села. До 1970 року учні сільської школи навчалися в пристосованих приміщеннях, які складалися з чотирьох будинків. Нелегко було працювати в такій школі. І тому найбільшою радістю для учнів був подарунок колгоспу в 1970 році — приміщення нової типової двохповерхової школи, збудованої на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. в школі водяне опалення, кабінети, спортивний зал, майстерня. 1980-ті В 1986 році закінчено будівництво сільського будинку культури на 300 місць, в якому розмістилася і сільська бібліотека. побудовано нову арку при в'їзді в село. Проведено реконструкцію санпропускника на тваринницькому комплексі, де обладнано столову, розпочато будівництво дороги з твердим покриттям по вулиці Пушкіна, покрито асфальтом 1 км дороги по вулиці Ватутіна. 10 березня 1987 року від колгоспу ім. Дзержинського від'єдналася друга виробнича дільниця колгоспу с. Ярошівка. в цьому ж році головою колгоспу на виборах обрали Коваля Станіслава Васильовича. Протягом 1987–1993 рр. проводилося будівництво житлових будинків, зроблено поліпшену дорогу до школи, прокладено водопровід по вул. Пушкіна, Леніна, Гагаріна. Проводився благоустрій населеного пункту. Колгосп був одним з передових у Катеринопільському районі. Оператори на дорощуванні великої рогатої худоби колгоспу ім. Дзержинського: Фрунзе В. М., Гоголь Н. В., Курінна Н. К. Незалежна Україна У 1993 році було утворено перше фермерське господарство «Братів Дроботів», яке обробляло 30 га землі. В 1996 році було утворено ще чотири фермерських господарств. В грудні 1995 року було розпайовано землі КСП «Єлизаветка». Власниками земельних часток (паїв) стало 438 осіб 30 січня 1993 року колгосп ім. Дзержинського реформовано в КСП «Єлизаветка», яке в березні 2000 року реорганізовано в СТОВ «Єлизаветка». 10 березня 2001 року утворилася А\ф «Єлизаветка». Послуги населенню по переробці с\г продукції надає з 2003 року СОК «Добробут». Соціальна сфера Сьогодні село Єлизаветка живе своїм буденним життям. Станом на 1.01.2010 року в селі проживає 472 особи. На території села функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, ФАП, будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку, магазин РайСТ, 3 магазини підприємців. Видатні мешканці Видатні люди села: Ніковський Микола Тарасович — за виявлений героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку в 1956 році удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Заслужені трудівники, орденоносці: Семенюк Євдокія Іванівна, 06.09.1925 року народження, працювала дояркою, померла 22.02.2005 р. Нагороджена: Орденом Знак Пошани в 1958 році. Орденом Трудового Червоного Прапора — 1966 р. Орденом Трудового Червоного Прапора — 1971 р. (за високі показники в роботі у VIII п'ятирічці) Орденом Леніна — 1974 р. Орденом дружби народів — 1981 р. Яременко Іван Федорович, 12.08.1928 року народження. Нагороджений: Орденом «Знак Пошани» (за успіхи досягнуті в Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні народногосподарських планів i прийнятих зо6ов'язань по збільшенню виробництва i продажу державі продуктів землеробства i тваринництва). Дудченко Анна Макарівна — 10.02.1932 року народження, доглядач ВРХ. Майстер 1класу. Нагороджена: Орденом Знак Пошани в 1977 р. (за досягнуті успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні i трудову доблесть у виконанні планів 1976 року.). У наш час[Коли?] — на заслуженому відпочинку. Шевченко Петро Степанович — 07.07.1937 року народження. Працював механізатором в колгоспі. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Знак Пошани в 1978 р. Мельниченко Василь Павлович ?11.01.1940 року народження. Працював механізатором тракторної бригади. У наш час знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Трудової Слави ІІІ ступеня в 1978 р. Шпак Віктор Миколайович — 01.05.1956 року народження . Працював механізатором колгоспу. У наш час очолює фермерське господарство «Шпак». Нагороджений: Орденом Трудової Слави в 1984 р. Шуміленко Микола Олексійович — 20.11.1941року народження. Комбайнер колгоспу. У наш час[Коли?] перебуває на заслуженому відпочинку. Голова ради ветеранів, член виконкому. У 1985 році зайняв II місце в соціалістичному змаганні серед комбайнерів району, та ІІІ місце серед комбайнерів області. 1986–1988 років. Переможець соціалістичного змагання серед комбайнерів району. Нагороджений: Орденом Трудової Слави III ступеня в 1986 р. Юшта Павло Степанович — 18.08.1918 року народження. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 р. Кобець Арнольд Іванович — 04.06. 1931 року народження. Агроном колгоспу. 1990–1994 роки — сільський голова. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 р. Коденець Леонід Григорович — 30.03.1938 року народження. Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1976 р. (за досягнуті успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні ї трудову доблесть у виконанні планів по виробництву i продажу с/г продукції) |
30 травня 2013
|
КРАЄЗНАВЕЦЬ І ФОЛЬКЛОРИСТ ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО ПРО ЄЛИЗАВЕТКУ Село розташоване на правому березі річки Великої Висі, притоки Синюхи, за 30 км від районного центру та за 37 км від залізничної станції Звенигородка. Назва походить від власного імені - Єлизавета, вдова. Про заснування села побутують такі бувальщини. В одній з них розповідається, що понад двісті років тому на схилі балки, біля невеличкого струмка, що брав початок у Великій Калаурці, нині це село Мокра Калигірка, селяни почали будувати убогі хатки. Першою поселенкою тут була вдова, яку звали Єлизавета. Про походження назви поселення : * Бурій В. Топонімічний словник Катеринопільщини : Єлизаветка... / Валерій Бурій // Авангард (Катеринопіль). - 1985. - 21 вересня. |
4 лютого 2013
|
| Закрити |
