Василь Кубаш

Сколівські Бескиди

http://prekrasnakrai...>http://prekrasnakrai...>prekrasnakraina

October 3rd, 2010

Карпати - велика й складна гірська екологічна система, яка впливає на формування клімату значної території як нашої країни, так і континенту в цілому. У Карпатах зосереджено більше половини видів флори і фауни України, а лісові та водні ресурси цього краю здавна визначають розвиток багатьох галузей народного господарства нашої держави.

Невеликий район у північно-східній частині території Українських Карпат носить назву 'Сколівські Бескиди'. Своєрідна геоморфологічна будова цього регіону Східних Карпат, складна гідрологічна система, м'який клімат сформували тут унікальні рослинні угруповання. Багатство флори та фауни, без сумніву, перетворює цей куточок Карпат в резерват самобутньої природи, яка зазнає дедалі більшого антропогенного впливу.


Указом президента України № 157/99 від 11 лютого 1995 року було скасовано статус лісового заказника загальнодержавного значення 'Сколівський' у зв'язку з включенням його до складу земель національного природного парку. За рішенням Львівської обласної ради № 225 від 8 грудня 1999 р. 'Про впорядкування природо-заповідного фонду Львівської області', 11 об'єктів природо-заповідного фонду втратили попередній статус у зв'язку із включенням іХ до складу земель НПП 'Сколівські Бескиди'. Коротку характеристику цих об'єктів наводимо нижче.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення 'Сколівський'. Створений постановою Ради Міністрів Української РСР від 12 грудня 1983 р. № 495 на площі 1272 га в межах сучасної території Бутивлянського та Сколівського лісництв НПП.

Мета створення: охорона і збереження цінних еколого-фітоценотичних стандартів старовікових (більше 100 років) букових лісів природного походження. З рідкісних рослинних видів тут трапляються лілія лісова, аконіт молдавський. Ма верхній межі лісової рослинності розташоване букове криволісся, яке майже не збереглося в інших районах Карпат.

Ландшафтний заказник місцевого значення 'Майдан'. Створений рішенням Львівської обласної ради від 01.02.91 року №34 на площі 8364 га в межах Майданського лісництва.

Мета створення: збереження і відтворення цінних природних насаджень бука, ялиці та смереки, які мають ґрунтозахисне, генетичне і природоохоронне значення.

Заповідне урочище 'Сопіт'. Створене рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.84 року №495 на площі 2086 га в межах теперішнього Крушельницького лісництва національного природного парку.

Мета створення: відтворення чистих букових і ялицево-букових пралісів з фрагментами рідкісних для Карпатського регіону підполонинних явірників. В трав'яному покриві на окремих ділянках трапляються рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги - лунарія оживаюча, лілія лісова, цибуля ведмежа. Зустрічаються рідкісні види фауни: кіт лісовий, а також цінні види мисливської фауни: олень благородний, дикий кабан і ін.

Заповідне урочище 'Росохач'. Створене рішенням Львівського облвиконкому від 9.10.84 року №495 на площі 1643 га в межах теперішнього Завадківськйго лісництва національного природного парку.

Мета створення: збереження і охорона цінного високопродуктивного смерекового насадження природного походження.

Заповідне урочище 'Завадківське'. Створене рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.84 року №495 на площі 1643 га в межах теперішнього Завадківського лісництва національного природного парку.

Мета створення: збереження практично корінних та умовно корінних чисто букових, ялицево-букових пралісів з фрагментами рідкісних для Карпатського регіону смереково-ялицево букових пралісів, які виконують еталонну функцію для лісовідновлення. Трапляються рідкісні рослини: лунарія оживаюча, любка дволиста.

Комплексна пам'ятка природи місцевого значення 'Скелі ямненського пісковику з руїнами середньовічної фортеці'. Створена рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.84 року №495 на площі 1,3 га в межах теперішнього Підгородцівського лісництва національного природного парку.

Мета створення: збереження цінного природного об'єкта геоморфологічного та історико-меморіального типу - скельних виходів і залишків стін давньоруської фортеці 'Тустань'.

Геологічна пам'ятка природи місцевого значення 'Турецький камінь'. Створена рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.84 року №495 на площі 1,0 га в межах теперішнього Корчинського лісництва Сколівського військового лісгоспу (землі якого ввійшли до складу НПП без вилучення у постійного користувача).

Мета створення: збереження скельного виходу у вигляді дахоподібного каменя висотою 2,5 м і довжиною 3,6 м. Має естетичне та історичне значення.

Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення 'Водоспади на річці Кам'янка'. Створена рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.84 року №495 на площі 3,7 га в межах теперішнього Сколівського лісництва національного природного парку.

Мета створення: збереження природного об'єкту - місця прориву ріки Кам'янки через скельну гряду. Є цінним естетичним і рекреаційним об'єктом.

Заповідне урочище 'Журавлине'. Створене рішенням Львівського облвиконкому від 9.10.84 року №495 на площі 16,1 га в межах теперішнього Сколівського лісництва НПП.

Мета створення: збереження місця виростання журавлини болотної . на сфагновому торфовищі в прибережній частині озера на висоті 600 м н.р.м.

Василь Кубаш

о. Кирило Лесько

Роздуми на Слово Боже на Зішестя Святого Духа

Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. (Йн 7,39)

Сьогодні Церква Святкує Зішестя Святого Духа. День П’ятдесятниці, коли Апостоли отримують Дар Святого Духа ще називають днем народження Церкви. Справді, після зішестя Святого Духа, Апостоли, що перед цим сховалися в домі Тайної Вечері, відважно виходять на вулиці Єрусалима з проповіддю і вже не бояться. Вони навіть радо приймають бичування за те, що проповідували Євангеліє.

Одна з таємниць дії Святого Духа в тому, як Він діє на світ: Він змінює серце людини, змінює наші серця, а вже ми починаємо змінювати світ вчинками, що подобаються Богові.

У 1979 році невдовзі після обрання Папою Римським Йоан Павло ІІ з апостольським візитом відвідав свою Батьківщину, Польщу. На центральній площі Варшави він, відправляючи Св. Месу, молився про зішестя Святого Духа: «Нехай зійде Дух Твій і відновить обличчя землі», - і додав, -- «цієї землі!» (пор. Пс. 104, 30) І вже через рік, у 1980 році, повстав рух незалежних профспілок під назвою «Солідарність», який весь народ підняв на боротьбу за захист своїх прав. Це був початок кінця комуністичного ладу на території Польщі…

Дух Святий змінюючи серця людей, забираючи страх і ненависть з серця і наповнюючи ці серця любов’ю та почуттям власної гідності, чинить правдиве чудо, яке перемінює обличчя землі.

В сьогоднішній Єванелії читаємо: «Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений» (Йн 7, 39). Часом прославлення Ісуса є Його смерть на хресті. Хрест – це мета місії Ісуса Христа. Хрест – це місце і момент виконання Божого плану спасіння людства від гріха. На хресті Ісус остаточно виконує волю свого Отця, тому хрест є місцем абсолютного послуху і абсолютного доказу любові Сина до Отця і Отця до Сина…

Цей фрагмент нам показує також, що відкупительна жертва, що її приніс на хресті Ісус Христос відкриває дорогу Святому Духу в наші серця. Якщо б не було Страсної П’ятниці, то не було б і П’ятидесятниці.

Від самого початку Христос прагнув обдарувати тих, кого полюбив до кінця Святим Духом: «Вогонь прийшов я кинути на землю - і як я прагну, щоб він вже розгорівся! Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться» (Лк 12, 49-50). Вогонь – це символ Святого Духа, а Хрищення, яке має прийняти Ісус Христос – це таємниця страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа. Згадаймо, одне з останніх слів Ісуса Христа на Хресті: «А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»» (Йн 19,27)…

Отже найбільше прагнення Ісуса Христа – це те, щоб ми жили Святим Духом. Ісус цього хоче, а чи ми насправді хочемо цього?

http://www.credo-ua.... target='_blank'>Читання на Зішестя Святого Духа

Василь Кубаш

   День матері в Україні

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.

Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей.

Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.

В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

В 2011 році День матері в Україні припадає на 8 травня.

Василь Кубаш

Остап Кривдик, політолог  для ZAXID.NET

Перевірка прапором

28.04.2011 01:16

Режисерам у Москві потрібна картинка агресивного Львова, де б’ють “НАШИХ” за переконання, де топчуть “НАШІ” прапори, де знущаються з “НАШОЇ” перемоги… Це частина російської міжнародної політики. Її мета – показати передусім Заходу, що неонацистський ксенофобський Львів – агресивний і небезпечний, що сюди не можна їхати туристам, не варто інвестувати бізнесменам, людей з цього міста не варто сприймати як європейців.

Ще у травні 2008 року львівські активісти Російського молодіжного братства проводили акцію “Победа деда – моя победа”, не забувши при цьому наголосити, що про неї поінформований консул РФ у Львові. Тоді ця подія не отримала значного резонансу, так і залишившись маргінальною одноразовою акцією.

Цього року дві організації, у яких немає українських назв - “Русскоє Єдінство” з Криму і “Родіна” з Одеси – планують пройтися із червоним прапором крізь центр Львова. Заявку у міськраду ці організації занесли ще заздалегідь. Подейкують, що до Львова везтимуть “бойовиків” з кримінальним досвідом і вишколом масових силових акцій та чи помогло це комуністам у 1997-му (коли ЗМОП охороняв їхню незаконну демонстрацію у парку Франка)?

21 квітня 2011 року Верховна Рада голосами 260 нардепів, зокрема “львівських' Писарчука, Горбаля і Голуба ухвалила рішення про те, що під час відзначення 9 травня поряд із державними вивішуватимуться і “прапори перемоги”. Таким чином, у відповідних сил з’являються не тільки моральні, але й законні підстави іти з цими прапорами нашим містом. Як реагувати на цю непросту провокацію?

Символьна роль

Велика Перемога є “скринькою Пандори”: як розрізнити Прапор Перемоги і прапор СРСР? Як вичленити з Перемоги “батька народів” і комуністичну ідеологію? Пропагандистський стандарт Сталіна-Брежнєва, не переосмислений за 20 років Незалежності, некритично і в старому обрамленні несе “в пакеті” і дружбу народів, і інтернаціоналізм, і боротьбу за мир у всьому світі, і перемогу над “посібниками нацизму” - себто тими, хто воював проти більшовизму за незалежну Україну. “Ми вас визволили - тепер ви повинні нам бути вдячні” - квінтесенція наративу.

Для галичан червоний прапор – символ комуністичного терору, репресій проти їхньої мови і культури, їхньої Церкви, їхнього майна. За ним – тисячі замордованих у тюрмах і концтаборах, заборона Шевченківських вечорів і цькування самвидаву, агресивне цензурування музеїв, літературних творів, кінофільмів і бібліотек, свавілля КПРС і КГБ, Афганістан і Чорнобиль, врешті-решт, суцільна халтура, дефіцит і брехня.

Для багатьох людей за Збручем це – бойовий прапор Червоної Армії, це – символ пошани і вдячності, зрештою – символ власної сили, величі і ролі для світу, один з важливих елементів ідентичності, це – символ війни, в якій загинули їхні батьки, діди чи прадіди, котрі не мали часу розказати їм правду про свою смерть. Тому їхня віра - це великою мірою віра в радянське кіно про війну. Зараз пішаки кремлівських політтехнологів хочуть кинути цей символ і ці почуття під ноги обурених львів’ян.

Навіщо?

Україна – далеко не унікальна у символьному протистоянні. Щороку 1 травня у Берліні на вулиці Борнгольмерштрассе відбуваються дві демонстрації одночасно: близько 800 німецьких неонацистів протистоятьть десяти тисячам “лівих” активістів, які після цього рушають до району Кройцберг, де згодом горять машини і трощать вітрини магазинів. Того дня  Берлін стає меккою для “революційного” туризму: охочі побитися за ідею приїжджають сюди з цілої Європи. Чи хочемо ми такої “традиції” для Львова?

Справжня мета червонопрапорної провокації – не переконати львів’ян у тому, що червоний прапор є Прапором перемоги, не провести роз’яснювальної роботи, не згадати загиблих і не прославити героїв, що загинули проти нацизму. Це символьне насильство, яке можна порівняти хіба що з прогулянкою Освєнцімом з гітлерівським прапором. Позірна мета – зламати дух Львова.

Насправді маємо кількарівневу дію з акторами різного рівня. Перш за все, це планована подія для внутрішньоросійського вжитку. Режисерам у Москві потрібна картинка агресивного Львова, де б’ють “НАШИХ” за переконання, де топчуть “НАШІ” прапори, де знущаються з “НАШОЇ” перемоги. Це потрібне Путіну і Медведєву: “агресивний український націоналізм” давно є однією з “іншуючих” (потрібних для опису себе через поганого “іншого”) основ сучасної РФ. Більше того: оце “НАШІ” – стрижневе поняття “Русского міра”, кордон якого буде проходити уже не по зоні вжитку російської, а ширше – по сприйняттю червоного прапора як прапора «НАШОЇ» перемоги.

У другу чергу це – частина російської міжнародної політики. Її мета – показати у першу чергу Заходу, що неонацистський ксенофобський Львів – агресивний і небезпечний, що сюди не можна їхати туристам, не варто інвестувати бізнесменам, людей з цього міста не варто сприймати як європейців. Аналогічно вже була використана ситуація з погромом “Цісарської кав’ярні” після вбивства Ігоря Білозіра.

У третю чергу – це велика політика Партії регіонів. Її виборець – у шоці: “покращення життя вже сьогодні” не настало, все, включно з обміняним на флот газом, дорожчає, роботи не з’явилося, похмілля від “біло-голубого реваншу” минуло. Жити треба – але виживати не виходить. Підприємницький майдан у базових регіонах ПР був не слабшим, аніж на Галичині, а закриття шкіл і підвищення комунальних тарифів виганяє на протест навіть аполітичних.

Регіоналам терміново треба відволікти увагу – і побиття тих, хто святкує “Перемогу”, для цього прекрасно годиться. При цьому цинікам-політтехнологам байдуже до справжніх жертв війни, кістки котрих досі мільйонами лежать у полях і болотах: головне, що авторитетом і пам’яттю загиблих можна маніпулювати, зачіпати ними біль їхніх близьких. Можна знову вдало протиставити Захід і Схід – поділяти і владарювати, розколювати і вдавати із себе “клей”.

Ще один інтерес регіоналів – спеціальне посилення радикалів, віддання їм своєрідного “пасу”. Спалах агресії, успішно випробуваний на “Україні без Кучми”, провокується і зараз: пам’ятаєте, як у 2001-му “фашистами” залякали всю Україну?

По-четверте, у цій акції зацікавлені російські шовіністи-радикали, котрі вже не сидять склавши руки (чого вартує тільки вбивство в Одесі радикала Чайки). Напади на них розв’яжуть їм руки – і після цього можна очікувати погромів чого завгодно: офісів “націоналістичних” партій, українських шкіл, книжок у бібліотеках, експозицій у музеях. Вони хочуть, щоб їх побили-поштовхали, вони чекають цього – щоб потім мати моральне право бити самим. Вони хочуть мати привід для молоді, щоб зробити своє членство із маргінального масовим. Чи вигідна ця подія ВО ”Свобода” і націонал-демократам? Якщо вони поведуться системно, створять саме таку ”картинку”, на яку чекає Москва, то стратегічно програють. Якщо ж вдасться виставити правильні “рамки” – комунізм пройде львівським “коридором ганьби”, що може повести його до всеукраїнського спаду.

Що є у нас?

Доки комуністична ідеологія і організації не заборонені судом – Конституція дає їм право нести червоний прапор, проте й ми маємо право на висловлювання своєї точки зору. Ситуацію на 9 травня, здавалося б, можна описати шаховим терміном “цуґцванґ”, коли жодне з рішень не є оптимальним. Відсутність реакції буде потрактована як мовчазне схвалення, надто жорстка реакція – як додатковий доказ неадекватності Львова.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що дія відбувається в уже проінтерпретованому полі, з каналами інформації, що контролюються владою – а отже, подача події, цілком вірогідно, буде в старих радянських традиціях.

Якими є ресурси нашої сторони у цьому символьному двобої? Перш за все, це - моральна сила і правда історії. Комунізм є злочинною ідеологією рабства, схованого за “рівність”, і червоний прапор є його уособленням – а з нашого боку є правда свободи людини і народу. Комунізм є винним у розпалюванні війни нарівні із нацизмом. Тому наша акція має стати виявом моральної сили і моральної перемоги над комунізмом. Застосування фізичної сили знищить нашу моральну перевагу, перетворить нас із суддів в спаринг-партнерів. Максимум, що можна дозволити собі – це ненасильницьке масове блокування основних транспортних артерій.

По-друге, це християнська світоглядна платформа проти безбожницького світогляду неокомунізму, проти злочинів Сталіна і Гітлера.

По-третє, це масовість нашої відповіді. Тих, для кого червоний прапор є викликом, у Львові є більшість населення. Тому відповідь мала би бути настільки масовою, що на її тлі кількасот маргіналів виглядали б мізерно і смішно. Та чи не замінить галичанам потреба висловити свою думку картопля і можливість “виїхати на природу”? Чи вдасться українським партійним і громадським діячам організовувати спільний оргкомітет, якісно перекрити всі ділянки на шляху червонопрапорників, скоординувати оперативні дії і масові заходи, убезпечити захід від провокаторів?

По-четверте, це креатив і особистий підхід, що дав нам перемогу в Помаранчевій революції. Кожен учасник із нашого боку повинен мати персональний меседж – власний плакат чи прапор, фотографії чи речі закатованих родичів.

Якими є наші загрози? Перш за все, це українські неонаці або ті, хто використовують схожу на нацистську символіку. Саме їх жадають побачити кремлюки в кадрі ОРТ чи RussiaToday, саме вони мають створити імідж “нацистського Львова”. Тому треба жорстко припинити всі дії, що нагадують неонацизм, а за “Нахтігаль і Роланд військо” блокувати і глушити не слабше, ніж за “Союз нєрушимий республік свабодних”: це така ж сама ворожа до України дія.

По-друге - приватизація дії: регіонали хотіли б звести опір комунізму тільки до однієї партії – і ця партія, здається, не проти такого сценарію. Саме тому така дія має проходити тільки під національними прапорами – партійність тільки посилюватиме відчуття окремості. Егоїзм і бажання попрацювати на камеру зруйнує нашу силу.

По-третє - силові провокації: з нашого боку вистачає тих, кому хочеться, як на дискотеці, “набити морду”. Тому міліція має забезпечити правопорядок – і їй вартує у цьому сприяти. Все ж, сподіваюся, до прямої підтримки дій комуняк з боку влади, як у 1997-му, не дійде.

По-четверте - агітпропівські журналісти російських каналів. Як на мене, необхідна доброзичлива громадянська опіка із відеокамерою кожного з таких кореспондентів, щоб зняти, що і як записує, наприклад, власкор ОРТ. І нехай альтернативний репортаж на каналах показано не буде – та на YouTube кліп про агітпроп-роботу подивиться теж немало людей.

Що можна сказати?

Ці тези є лише пропозицією до дискусії щодо того, що сказати – і хотілося б, щоб вона була плідною і результативною.

Як Львову подати сигнал решті України? Як відмежувати радянську пропаганду від поваги до загиблих? Як на мене, варто зустрічати “Родіну” і “Русскоє єдінство” поховальними вінками, свічками, пластиковими вінками та іншою атрибутикою похорону. Центральними гаслами має бути “Поховайте загиблих! Досить спекуляції на жертвах Сталіна-Гітлера!”, “Ганьба політиці на кістках!”, “Сталін - вбивця радянських воїнів”, “Сталін = Гітлер”, “Комунізм – до суду!”, “Провокатори не розколять Україну”, «Поховайте Леніна», «Поховайте Сталіна».  Акція має стати моральним похороном комунізму у Львові.

Хотілось би поминальних дзвонів і панахид по загиблих у другій світовій війні у всіх львівських церквах. 9 травня має стати днем трауру і пам’яті, а не прослави диктатора, що поневолив пів-Європи.

Хотілося б, щоб одночасно із Львовом аналогічні акції проти маніпуляції пам’яттю загиблих були проведені національними силами в усіх обласних центрах України.

Насамкінець

Ми пожинаємо гіркі наслідки того, що на початку 90-х не провели всеохопний суд над комунізмом. Непокараний злочин провокує рецидив. Втім, ще не пізно довести справу до кінця – і суд над організаторами Голодомору уже почав першу сторінку справи історичної справедливості.

В Україні червоний прапор і комунізм не мають майбутнього: старі прихильники потроху вимирають, молодше покоління або байдужіє, або переосмислює їхню спадщину. Пора відправити комунізм в історію – наша спільна дія у Львові буде черговим ствердженням цього.

Василь Кубаш

   На Великдень Глава УГКЦ говорив про пасхальну радість

   З нагоди празника Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у співслужінні з Владикою Богданом (Дзюрахом), Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ, Владикою Йосифом (Міляном), Єпископом-помічником Київської архиєпархії, та численним духовенством УГКЦ, відслужив Воскресну утреню та урочисту Службу Божу у храмі Святого Василія Великого у м. Києві (Вознесенський узвіз, 7, біля Львівської площі). Учасником богослужінь був також Блаженніший Любомир. У прямому ефірі богослужіння транслював Перший національний канал (УТ-1).

  У проповіді Блаженніший Святослав говорив про неодмінний атрибут великоднього святкування: пасхальну радість. «Сьогодні ми чуємо з вуст Воскреслого Спасителя ті слова скеровані до кожного з нас – сину мій, доню моя, я ніколи тебе не покину. Ця пасхальна радість – це є радість віднайденої людини, радість того, хто був без надії і отримав повноту усякої надії», – сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

  У столичному храмі Святого Василя – ніде яблуку було впасти. У церкві зібралося кількасот вірян. Більшість у вишитих сорочках і кожен з великоднім настроєм.

  «Це ніч просто фантастична. Я думаю, що хто був сьогодні на службі всеношній, він дістав дуже великий заряд позитиву, що нам дуже потрібно всім», – у коментарі для телеканалу новин «24» сказав народний артист України Богдан Бенюк.

Василь Кубаш

Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа (ПАСХА)

                     Світлий празник ПАСХИ

'Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував'

(Тропар Пасхи)

 З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Світлий Празник Христового Воскресіння. Він, як каже ірмос 8-ої пісні пасхального канона утрені: 'Цар і Господь, празннків празник і торжество торжеств'.

 Св. Отці Церкви в особливий спосіб підкреслюють значення і велич цього празника. 'Пасха в нас — каже св. Григорій Богослов у своїм пасхальнім слові — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі інші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди'. А св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресіння: 'Де твоє, смерте, жало7 Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих'.

 Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресіння св. Церква взиває небо й землю до святої Божої радости: 'Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна' (Тропар 1-ої пісні канона). Щоб могти краще зрозуміти велич, значення і дух празника Пасхи, погляньмо на його історію, його богослуження і значення для нас.

Історія празника Пасхи

 Празник Христового Воскресіння у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й Велика Неділя Пасхи, День Святої Пасхи або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово 'Великдень', що значить Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю.

 Слово 'пасха' походить з єврейського 'песах', що значить 'перехід'. Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов мимо (по-єврейськи 'пасах') домів Ізраїльтян, що їх одвірки були помазані кров'ю однорічного ягняти. Слово 'пасха' у Жидів означало також ягня, що його заколювано на Пасху, а потім і сам день свята, на спомин визволення з Єгипту, дістав назву Пасхи.

 Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом іншого переходу, а саме, подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із євреями свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і сполучену з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті. Пасхальний агнець Євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси і зве Його богослуження пасхальним ягнятком або коротко Пасхою. 'Бо наша Пасха — каже св. Ап. Павло — Христос, принесений у жертву' (І Кор. 5,7). Собор у Нікеї (325 р.) порішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня; що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, по першій повні місяця, по веснянім зрівнянні дня й ночі.

6-ий Вселенський Собор (691 р.) у справі святкування світлого тижня рішив: 'Від святого дня Воскресіння Христа нашого Бога до нової неділі (цебто до Томиної Неділі) вірні повинні через цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псальмах і співах і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання св. Письма та брати участь у св. Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані інших публічних видовищ' (Прав. 66).

  Пасхальна утреня

  З богослужінь празника Христового Воскресіння на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, її можна б назвати величним гімном прослави Христа-Переможця. Вийшла вона з-під пера великого богослова Східньої Церкви й великого митця слова — св. Івана Дамаскіна (к. 676—к.749). Він уложив її на основі пасхальних проповідей святих Отців—Григорія Богослова, Григорія Ніського й Івана Золотоустого. Зміст воскресні утрені глибоко догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

  Тропар Пасхи: 'Христос воскрес із мертвих...', що його стільки разів співаємо у воскресному часі, коротко охоплює ввесь зміст, суть і значення празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і стихирах канона виступає перед нами Христос, як обіцяний Месія, як Бог у маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю, адом і гріхом.

 Щодо своєї форми пасхальна утреня це вершок поезії і прямо унікальність у церковній літературі Східньої Церкви. Тут превелике багатство прегарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів.

 Воскресна радість осягає свій вершок у стихирах Пасхи. Вони творять один могутній гімн радості в честь воскреслого Христа — новозавітньої Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів. 'Воскресіння день .— співаємо в останній стихирі — тож просвітімся торжеством і друг друга обіймім. Скажімо, брати, і тим, що ненавидять нас, простім усе Воскресінням, і так закличмо: 'Христос воскрес із мертвих...'

 Значення Христового Воскресіння для нас

 Христове Воскресіння дає нам не заперечний доказ Його Божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть іншого знаку, як знак пророка Иони: 'Як Иона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі' (Мат. 12, 40). І так сталося. Третього дня по Його смерті наступило світле Воскресіння.

 Христове Воскресіння — це фундамент нашої віри Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передсказане воскресіння не сповнилося? Апостоли проповідуючи св. Євангелію, часто покликуються на Христове Воскресіння, як на найсильніший доказ правдивості науки Христа. 'А коли Христос не воскрес, •— каже св. Павло — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих' (І. Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресіння І християнська релігія є нерозривно злитими.

 Христове Воскресіння, вкінці, це певна запорука нашого воскресіння до щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо до нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас про це: 'Бо надходить час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого, І вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд... Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня' (Іван 5, 28-29 і 6,40).

Церковно-обрядові звичаї Великодня

'Це день, що його створив Господь, радуймося і веселімося в ньому' (Прокімен Пасхи).

 Празник Христового Воскресіння багатий не тільки у величні богослужіння, маєстатичні співи і глибоко-символічні обряди, але він багатий також у прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Одні з тих звичаїв це виплив християнського культу, а інші походять ще з перед-християнських часів, коли наш народ у тому самому часі відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народніх звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та прийняла за свої.

 Богослужбові особливості

 Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю третього дня по його смерті. Звідси існує в Церкві дуже давній звичай, який пригадує, щоб пасхальний піст кінчити в суботу вночі й починати воскресні торжества опівночі, або зараз по півночі, або на світанку. Тому, що під тим оглядом не було одної практики по всіх Церквах, Вселенський Собор 6-ий (691 р.) дав таке правило: 'Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають оставляти піст посеред ночі по Великій Суботі, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами 'після вечора суботи' (28, 1), а другий словами 'рано-вранці' (24, 1) вказують на глибоку ніч' (Прав. 89).

 Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви в супроводі дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок мироносиць в неділю рано до Господнього гробу. По обході, перед зачиненими дверми церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: 'Христос воскрес із мертвих...', і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба. Великодній привіт 'Христос воскрес' перший раз вийшов з уст ангела до жінок мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років гомонить у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висказуємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше воскресіння.

 Св. Літургія в день Пасхи служиться дуже врочисто. Св. Євангеліє того дня говорить про Христове Божество, бо якраз Христове Воскресіння є найкращим доказом Його Божества. Коли є більше священиків то євангеліє читається у кількох мовах. Звичайно в єврейській, грецькій і латинській мовах, бо в тих мовах був напис на хресті Ісуса, а також і в народній мові. Читання Євангелії в різних мочах означає, що Христова наука голоситься на всіх мовах та поміж усіма народами. По кожнім стишку Євангелія буває дзвонення на дзвіниці, що є символом об’явлення Христової величі всьому створінню.

 Продовж цілого Світлого Тижня св. двері в іконостасі остаються ввесь час відчиненими на знак, що Христос своїм Воскресінням відчинив нам двері Божого царства, як це співаємо в пасхальному каноні: ...'Ти створив нам райські двері' (6-та пісня). В день Пасхи на св. Літургії, по заамвонній молитві, буває благословення артоса. Артос, з-грецької значить хліб, — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видніє ікона Воскресіння. Артос цілий Світлий Тиждень стоїть або на престолі, або на тетраподі. У світлу суботу по осібній молитві його роздроблюють і роздають вірним у Томину Неділю.

Василь Кубаш

        СТРАСТНИЙ ТИЖДЕНЬ

   До Великодня віруючі готуються протягом семи тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця або Страстний тиждень, на спомин святих страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події - Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найсуворішого посту.

  У Великий понеділок приводиться чудо засохлої смаківниці, про яке розповідається в Євангеліях від Матвія та Марка. Ця історія доводить, що віра має величезну силу й здатна творити чудеса. У цей день треба до Великодня підготувати свою оселю - пофарбувати, помити, почистити.

  У Великий вівторок під час богослужіння читаються бесіди Ісуса Христа з учнями та його останні притчі. У цей день треба підготувати одяг, випрасувати білизну.

  У Велику середу увага привертається 'блудниці, яка розкаялася'. Під час служби підкреслюється різниця між врятованою грішною жінкою та Іудою, обраним апостолом, який загинув: одна віддає своє багатство Христові та цілує його ноги, інший за гроші зраджує Христа поцілунком. У цей день завершуються всі господарські роботи. Треба прибрати хату, винести все сміття. Треба також заготовити яйця для крашанок та писанок, підготувати все необхідне для їх виготовлення знаряддя.

  У Великий четвер згадується Таємна вечеря, що здійснив напередодні свого розп’яття Ісус Христос зі своїми учнями в ознаменування заповіданого пророком Мойсеєм Великодня. Із цією подією пов’язане встановлення таїнства Євхаристії, причастя.

  Страстний Четвер або так званий Чистий Четвер- день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. На цей день припадає найбільше обрядів, дійств та прикмет. Традиційно цього дня випікають паски. Паска - це не просто ритуальний хліб, вона символізує тіло Христове, і до її виготовлення треба ставитись з особливим натхненням та трепетом. Перед тим, як випікати, необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли. На Чистий Четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів. Виготовлена на Чистий Четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, тих хто в ній мешкає від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня запалюють у церквах. Необхідно будь-що, і ні в якому разі не загасивши, донести тепло великоднього вогника до свого будинку. Існує повір'я, що на Чистий Четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли відсвяткувати 'Мертвецький Великдень'. Отож зайшовши пізно вночі до церкви можна, за народною уявою побачити, як покійники славлять Воскресіння Христове, а церковну службу служать священики, що померли.

  У Велику п’ятницю, на вечері, згадується погребання Христа, з особливою урочистістю виноситься Плащаниця з вівтаря на середину церкви для поклоніння віруючих. Найсумніший день тижня - п'ятниця, бо саме в цей день Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, не співати, не слухати музику. Ввечері треба йти до церкви, де виносять Плащаницю, тканину, в яку було загорнуто тіло Ісуса після зняття з хреста, та на котрій зображено його в гробу. В цей день не можна шити, прати, будь-що різати. Порушити цю заборону - дуже великий гріх.

  Велика субота – останній день Великого посту. На утрені продовжується поклоніння Плащаниці, читається літургія Василія Великого (Кесарійського). У цей день обов’язково буває вечірня служба, що належить Великій неділі. Початок ночі триває в читанні Діянь апостолів, і, нарешті, саме перед Великодньою утренею здійснюється опівношна – церковна служба з 12 години ночі до ранку, що нагадує віруючим про молитву Христа перед розп’яттям, під час якої Плащаниця знову вноситься до вівтаря через царські врата та кладеться на престол, де вона залишається сорок днів, до Вознесіння Господнього. Опівночі Великоднім хресним ходом починається заутреня.

Процесія обходить храм та повертається до його зачинених дверей. Священик повідомляє про Воскресіння Христа. Народ входить до храму, і заутреня продовжується. Весь храм прикрашений квітами, скрізь дуже багато світла, священики одягнені у святкові ризи. У центрі храму, на аналої, лежить ікона Воскресіння, що зображує Христа, який розбиває ворота пекла і звільняє Адама та Єву. На цій службі вже нічого не читається, а тільки співається. Знову і знову священик вигукує «Христос Воскрес!», і кожного разу народ йому відповідає: «Воістину Воскрес!» Великодній тиждень починається. У Страсну суботу йдуть приготування до Великодньої святкової трапези. Для господинь це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати, спекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють писанки. Про красу української писанки відомо всім, їй навіть стоїть пам'ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний колір, бо це символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не викидається, а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25 днів воно припливе у щасливі рахманські краї і повідомить душам праведників, що там проживають, про Світле Христове Воскресіння.

________________________________________