|
|
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
Пам'ятник був встановлений 1992 р., а стела - 1996 р. Скульптори – В. Сухорський, А. Сухорський, архітектори – Ю. Диба, Ю. Хромей. З лицевого боку стели зображено персонажів творів Кобзаря та історичних постатей, над якими возноситься Богородиця Оранта з ангелами. З тильного – епізоди та визначні особистості української історії XIX-XX ст. Структурно ця сторона умовно відповідає українській іконографії «Страшного Суду». У правому підніжжі зображено пекло, повне накиданих і перемішаних тіл в агонії і відчаї. Праворуч розміщено диск з датами найбільш знакових трагедій новітньої української історії: 1914-1918 – I світова війна, 1922 – поява СРСР, 1932-1933 – Голодомор, 1939-1941-1944 – II світова війна, 1986 – Чорнобильська трагедія. Цей диск нагадує жорна, які розкручуються, перемелюючи мільйони людських життів. Ніби намагаючись спинити кривавий коловорот, на центр диску лівою рукою спирається могутня чоловіча фігура. Цей персонаж безсило вибрається з густих коренів, які проростають із постатей, які нагадують московських бояр. Вони зазіхають на карту України - Землю на «Страшному Суді». Імовірно, таким чином автори натякнули, що Березневі статті 1654 р. між Військом Запорозьким і Московським царством буквально «пустили корені», тобто стали передумовою наступних трагедій. У Пеклі також привертають увагу фігури матері і сина, шо втілюють жертв Голодомору. Ця жінка вбрана у сорочку з широкими рукавами та накидку, яка наслідує мафорій Діви. Вона обіймає і відвертається від вмираючого хлопчика, заплющивши очі і стиснувши кулак біля обличчя, адже не в силах дивитись на страждання сина і всього народу. За спиною Матері мало не до самого верху стели проростає заглиблення у формі хреста. Як знаряддя страти його можна вважати аналогом дороги митарств «Страшного Суду». На тлі хреста виділяється постать хлопчика, що повис у повітрі. Це жива душа сина, що здіймається в небеса. Він символізує воскреслий народ. Він зодягнений у просту сорочку. Ліворуч і праворуч його голови, де в традиційній іконографії розташовується ім’я святого, знаходяться цифри «19» «91» - рік здобуття Незалежності. Дві фігури однієї дитини свідчать, що голодуючий хлопчик помер, а його жива душа здійнялась в небо. У поєднанні із датою, це можна трактувати як символ духовного воскресіння народу у 1991 р. Помітною є відсутність матері у «небесній» частині стели. Праворуч хлопчика зображено сім’ю вигнанців. Мабуть, це жертви трьох хвиль депортацій із Закерзоння, проведених поляками в 1944-1946, 1947, 1950-1951 рр. Їх образ перегукується із мандрівним народом Ізраїлю в регістрі народів на "Страшному Суді". Проте на стелі вигнанці йдуть не до центру, а покидають композицію, символізуючи асиміляцію. Лише хлопчина у каптурі, що нагадує німб, обернувся і дивиться на воскреслий народ. У нього риси близькі до хлопчика у повітрі, тому можна припустити, що це третя іпостась втілення народу в образі Ісуса. Над вигнанцями знаходяться статичні постаті видатних діячів, місце та характер яких є алюзією на апостолів на «Страшному Суді». Найвище знаходиться вир небес, у якому обличчя і силуети змішуються з перистими хмарами і хрестами, що символізують мученицьку звитягу. За І. Мельником та Р. Масиком, контрформа, утворена від німбу Богородиці з передньої частини стелли символізує «велике всевидяче око Всесвіту». Її силует нагадує мандорлу Христа на "Страшному Суді". Ліва частина загальної композиції представлена «іконописними» постатями святих, дзвонами і храмами Києва, які символізують Горний Єрусалим. Як і у «Страшному суді», це місце праведних. Проте помітно, що у всій композиції немає Раю, який мав би знаходитись у лівому нижньому куті. Можна припустити, що це натяк на те, що рай є зовні – у часі і просторі глядача, який нарешті може ходити під небом незалежності. "Хвиля національного відродження" є важливим прикладом того, як в символічних формах історичний процес сприймався суспільством того часу. За допомогою того, що Я. Ассман називає "острівцями пам'яті", а також фокусуванню пам'яті на анахронічному накладанні діячів різних епох в образі святих і мучеників, історія виступає як канонічний текст із священним і однозначним прочитанням, позбавленим суперечностей і темних плям. Це своєрідний «зразковий приклад» репрезентації колективної пам’яті, яка забезпечує відчуття безперервності. За Д. Бар-Талом, це є вирішальним для побудови значущої соціальної ідентичності, і, фактично, свідчить про те, що суспільство є наслідком попередніх досвідів, які є об’єднуючим фактором для групи. Стела виявляє, що таким фактором є мучеництво. Логічним наслідком цього канонічного наративу була би "звинувачувальна пам'ять", у якій опоненти визначаються агресорами і окупантами. Проте парадоксальною ознакою, характерною для української пам'яті, є не лише концентрація на завданих травмах, але й на тому, що агресори абстрактні або взагалі відсутні. Більшовики, НКВД, Армія Крайова, Угорська королівська армія, чи будь-які персоналії не згадуються взагалі. Єдине виключення, яке лише підтверджує цю думку - московські бояри XVII ст. Ігнорування опонентів, може бути поясненим бажанням не ображати почуття інших народів, а також зосередженням на самій жертві, а не на історичному контексті. Тому складається враження, що мученик є, а кат відсутній. Його місце займає абстрактне зло, через що муки виглядають як наслідок Провидіння, за яким послідує справедливий Суд. ............................. Переказ фрагментів моєї дисертації «Сакральна пластика 1992 – 2023 років у публічному просторі Львова: іконографія і концепції презентації» 2023 р. Перша публікація у журналі "Патріярхат" https://www.patriyarkhat.org.ua/sta... |
19 липня 2025
|
Пам'ятник був встановлений 1992 р., а стела - 1996 р. Скульптори – В. Сухорський, А. Сухорський, архітектори – Ю. Диба, Ю. Хромей. З лицевого боку стели зображено персонажів творів Кобзаря та історичних постатей, над якими возноситься Богородиця Оранта з ангелами. З тильного – епізоди та визначні особистості української історії XIX-XX ст. Структурно ця сторона умовно відповідає українській іконографії «Страшного Суду». У правому підніжжі зображено пекло, повне накиданих і перемішаних тіл в агонії і відчаї. Праворуч розміщено диск з датами найбільш знакових трагедій новітньої української історії: 1914-1918 – I світова війна, 1922 – поява СРСР, 1932-1933 – Голодомор, 1939-1941-1944 – II світова війна, 1986 – Чорнобильська трагедія. Цей диск нагадує жорна, які розкручуються, перемелюючи мільйони людських життів. Ніби намагаючись спинити кривавий коловорот, на центр диску лівою рукою спирається могутня чоловіча фігура. Цей персонаж безсило вибрається з густих коренів, які проростають із постатей, які нагадують московських бояр. Вони зазіхають на карту України - Землю на «Страшному Суді». Імовірно, таким чином автори натякнули, що Березневі статті 1654 р. між Військом Запорозьким і Московським царством буквально «пустили корені», тобто стали передумовою наступних трагедій. У Пеклі також привертають увагу фігури матері і сина, шо втілюють жертв Голодомору. Ця жінка вбрана у сорочку з широкими рукавами та накидку, яка наслідує мафорій Діви. Вона обіймає і відвертається від вмираючого хлопчика, заплющивши очі і стиснувши кулак біля обличчя, адже не в силах дивитись на страждання сина і всього народу. За спиною Матері мало не до самого верху стели проростає заглиблення у формі хреста. Як знаряддя страти його можна вважати аналогом дороги митарств «Страшного Суду». На тлі хреста виділяється постать хлопчика, що повис у повітрі. Це жива душа сина, що здіймається в небеса. Він символізує воскреслий народ. Він зодягнений у просту сорочку. Ліворуч і праворуч його голови, де в традиційній іконографії розташовується ім’я святого, знаходяться цифри «19» «91» - рік здобуття Незалежності. Дві фігури однієї дитини свідчать, що голодуючий хлопчик помер, а його жива душа здійнялась в небо. У поєднанні із датою, це можна трактувати як символ духовного воскресіння народу у 1991 р. Помітною є відсутність матері у «небесній» частині стели. Праворуч хлопчика зображено сім’ю вигнанців. Мабуть, це жертви трьох хвиль депортацій із Закерзоння, проведених поляками в 1944-1946, 1947, 1950-1951 рр. Їх образ перегукується із мандрівним народом Ізраїлю в регістрі народів на "Страшному Суді". Проте на стелі вигнанці йдуть не до центру, а покидають композицію, символізуючи асиміляцію. Лише хлопчина у каптурі, що нагадує німб, обернувся і дивиться на воскреслий народ. У нього риси близькі до хлопчика у повітрі, тому можна припустити, що це третя іпостась втілення народу в образі Ісуса. Над вигнанцями знаходяться статичні постаті видатних діячів, місце та характер яких є алюзією на апостолів на «Страшному Суді». Найвище знаходиться вир небес, у якому обличчя і силуети змішуються з перистими хмарами і хрестами, що символізують мученицьку звитягу. За І. Мельником та Р. Масиком, контрформа, утворена від німбу Богородиці з передньої частини стелли символізує «велике всевидяче око Всесвіту». Її силует нагадує мандорлу Христа на "Страшному Суді". Ліва частина загальної композиції представлена «іконописними» постатями святих, дзвонами і храмами Києва, які символізують Горний Єрусалим. Як і у «Страшному суді», це місце праведних. Проте помітно, що у всій композиції немає Раю, який мав би знаходитись у лівому нижньому куті. Можна припустити, що це натяк на те, що рай є зовні – у часі і просторі глядача, який нарешті може ходити під небом незалежності. "Хвиля національного відродження" є важливим прикладом того, як в символічних формах історичний процес сприймався суспільством того часу. За допомогою того, що Я. Ассман називає "острівцями пам'яті", а також фокусуванню пам'яті на анахронічному накладанні діячів різних епох в образі святих і мучеників, історія виступає як канонічний текст із священним і однозначним прочитанням, позбавленим суперечностей і темних плям. Це своєрідний «зразковий приклад» репрезентації колективної пам’яті, яка забезпечує відчуття безперервності. За Д. Бар-Талом, це є вирішальним для побудови значущої соціальної ідентичності, і, фактично, свідчить про те, що суспільство є наслідком попередніх досвідів, які є об’єднуючим фактором для групи. Стела виявляє, що таким фактором є мучеництво. Логічним наслідком цього канонічного наративу була би "звинувачувальна пам'ять", у якій опоненти визначаються агресорами і окупантами. Проте парадоксальною ознакою, характерною для української пам'яті, є не лише концентрація на завданих травмах, але й на тому, що агресори абстрактні або взагалі відсутні. Більшовики, НКВД, Армія Крайова, Угорська королівська армія, чи будь-які персоналії не згадуються взагалі. Єдине виключення, яке лише підтверджує цю думку - московські бояри XVII ст. Ігнорування опонентів, може бути поясненим бажанням не ображати почуття інших народів, а також зосередженням на самій жертві, а не на історичному контексті. Тому складається враження, що мученик є, а кат відсутній. Його місце займає абстрактне зло, через що муки виглядають як наслідок Провидіння, за яким послідує справедливий Суд. ............................. Переказ фрагментів моєї дисертації «Сакральна пластика 1992 – 2023 років у публічному просторі Львова: іконографія і концепції презентації» 2023 р. Перша публікація у журналі "Патріярхат" https://www.patriyarkhat.org.ua/sta... |
19 липня 2025
|
|
19 липня 2025
|
| Закрити |
