Ця релігійна течія сформувалася на ґрунті американської дійсності в
останній чверті XIXст. Засновник – Ч. Рассел. Вже на початку XXст. організація
вийшла за межі США І перетворилася в розгалужену корпорацію. Структура
товариства - теократична, строго централізована.
Відповідно до вчення Свідків Єгови, у Бога є власне ім'я, вони переконані,
що ті, хто поклоняється йому, повинні це ім'я вживати. Всемогутній Бог
проголосив Мойсею, що його ім'я 'Єгова' (Вихіл 3:І4,15; 15:3). Свідки Єгови переконані також, що Святе Письмо (Біблія) натхненне
Єговою-Богом і в наші дні являє
собою основний засіб спілкування з людьми; Новий
Заповіт є продовженням 'Танах', або єврейських
Писань. Вони, наприклад, не визнають догмат про
Трійцю, в якому сказано, що Ісус є Бог. Їхнє поклоніння не включає в себе ні вживання хреста, як символу
віри, ні використання -образів ( 'СвидетелиИеговы.Во что
они верят ?' - США, Пенсильвания, 1922 ).
У Свідків Єгови тільки одне свято - поминальна вечеря смерті Ісуса Христа,
під час якого на столі повинен бути прісний
хліб і червоне вино, символізуючі тіло і кров Христа. Але вживати ці символи
можуть лише ті, хто вважає себе помазаним духом Божим.
Слід зазначити, хоч Свідки Єгови дотримуються Біблії як свого авторитету,
але досить часто посилаються на власний сучасний переклад Біблії під
назвою 'Переклад Нового Світу Святого Письма'.
Основні виданя Свідків Єгови: 'Вартова Башта' (видається 116
мовами, 1994 р.) та’’Пробудись!
'(видається 67 мовами, 1994 р.).
Невеликі громади Свідків
Єгови є у Звенигородці та Ватутіному.
III.ІСЛАМ
Це - одна з найбільш поширених релігій світу, яка виникла у VIIст. серед арабів Аравійського півострова.
Формування ісламу безпосередньо пов'язане з діяльністю його засновника
Мухаммеда, який є історичною особою.
Священна книга мусульман - Коран - написана арабською мовою і складається із
сур(розділів) і аятів (віршів).
Особливістю ісламу є підкреслений монотеїзм - вчення про єдиного Бога
Аллаха, який створив світ і править ним.
Культ ісламу порівняно простий: мусульманин повинен виконувати п'ять
основних вимог:
·1 - виголошення
формули 'немає бога, крім Аллаха, Мухаммед - його пророк;
·5 - паломництво
в Мекку (хадж). У Ватутіному тимчасово, час від часу, проживають окремі
представники мусульман.
IV. НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ
4. 1.РЕЛІГІЙНІ ГРОМАДИ ІУДЕЙСЬКОГО ВІРОВИЗНАННЯ
Іудаїзм - одна з найдавніших національних релігій. Сповідує її переважно
єврейське населення. Догматика і культ в іудаїзмі розроблені на основі
біблійно-талмудистських настанов, які
проголошують
культ єдиного Бога Яхве (Єгови), ідею богообраності єврейського народу, віру у
пришестяМесії (що значить Христа) - небесного
Спасителя, очікування кінця світу, воскресіння мертвих.
Іудаїзм
має специфічний культ, особливі обряди і свята. Дотримується піст,
розповсюджені настанови продозволені
(кашерну) і недозволену (трефну) їжу, виконується обряд обрізання.
Талмуд - збірник іудаїстської релігійної літератури,
в якому міститься тлумачення Моісеєвого закону -П'ятикнижжя.
4.2. КРИШНАЇЗМ. РЕЛІГІЙНІ ГРОМАДИ ТОВАРИСТВА
СВІДОМОСТІ КРИШНИ.
Кришнаїзм - гілка надзвичайно складної поліфонічної національної конфесії -
індуїзму, яка, втім, значно відійшла від основного
стовбура і пустила самостійне коріння. Святим
письмом кришнаїтів є 'Бхагават-гіта” ('Пісня бога').
4. З РЕЛІГІЙНІ ГРОМАДИ РІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВІРИ (РУНвіра).
Засновник - Лев Силенко. Духовна наука РУНвіри викладена у книжці Л.Силенка
'Мага віра'('Могутня віра'). Літочислення РУНвірівці ведуть від різдва
Дажбожого.
***
ВАТУТІНЕ ХРИСТИЯНСЬКЕ
Ватутіне є полі конфесійним містом. У ньому, маючи рівні права і можливості,
співіснує більше десятка різних релігійних формувань.
Як відомо, релігійні
громади можуть реєструвати свій статут згідно чинного законодавства, або не
реєструвати. Зокрема, у нашому місті зареєстрованими є дві парафії Української
Православної Церкви у єдності з Московським патріархатом. Місце під будівництво
Свято-Успенського храму Ватутіного освячено митрополитом Черкаськимі Канівським Софронієм у 1995 році, а вже 31
серпня 2000 року владика освятив Церкву. У с. Скаливатка – храм на честь Казанської
ікони Божої Матері. Церква будувалася протягом 1882 – 1887 рр. У храмі – давня
копія чудотворного Сухокалигірського образу Божої Матері «Милуюча» («Достойно
єсть»).
Серед протестантських
формувань зареєстровані: церква євангельських християн-баптистів (ЄХБ), церква
християн віри євангельської (ХВЄ) – п’ятидесятників, релігійні громади
харизматичного напрямку («неоп’ятидесятники») – «Посольство Боже» ( в минулому
«Назарет» ), «Життя в надлишку», церква християн – адвентистів сьомого дня
(АСД).
Незареєстровані такі
громади: християни віри євангельської (ХВЄ), євангельські християни-баптисти
(колишня рада церков ЄХБ, «відділені», с. Скаливатка), християни суботнього дня
(суботствуючі п’ятидесятники), релігійна організація свідків Єгови та ін.
ЛІТЕРАТУРА
Біблія: Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту / 4-й повний переклад
на українську ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка). – К.: УБТ, 2011.
Святе
Письмо Старого та Нового Завіту / переклад на українську Івана Хоменка. – К.,
1992.
Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / переклад на
українську Івана Огієнка. – М., 1988.
Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту / переклад на українську П.О.Куліша,
І.Пулюя, І.С.Левіцького. – Ню Йорк-Лондон.
***
Бгават–Гіта як вона є. – Ленінград, 1990.
Будда: история о перерождениях / перевод Б. Захарьина. – М., 1991.
Головащенко С. Біблієзнавство / Сергій Головащенко. – К., 2001.
Жукалюк М. Коротка історія перекладів Біблії / Микола Жукалюк, Дмитро
Степовик. – К.: УБТ, 2003.
Жабко-Потапович Л. Христове світло в Україні: історія Українського
Євангельсько-Баптистського руху / Левко Жабко-Потапович. – Чикаго, 1991
Ключ к пониманию
Св. Писания. – Брюссель, 1982.
Книга Правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів і святих отців.
– К.: УПЦ КП, 2008.
Коран / перевод акад. И.Ю. Крачковского. – М., 1990.
Валерій Бурій Петро Кулаковський До історії єврейської колонізації Правобережної України: звенигородський кагал у другій половині XVIII ст. В другій половині XVIII ст. єврейство Речі Посполитої, що складало замкнену етнічну групу, переживало тяжкі часи. Не кращим було становище і українських євреїв. Вкрай хистка політична ситуація, в якій знаходилася польсько-литовська держава, постійні втручання у її внутрішні справи сусідів, у першу чергу Російської імперії, періодичні заворушення корінного населення України, безмежна шляхетська анархія визначали занепад Речі Посполитої, століттям раніше великої держави Центрально-Східної Європи, і не могли не позначитися на стані обробної промисловості й торгівлі, що були основними об‘єктами капіталовкладень з боку євреїв. На відміну від тваринництва, рільництва, лісових промислів, які перебували у відносно кращому становищі, обробна промисловість знаходилася в цілковитій стагнації: процвітали лише винокурні, без яких не обходилося жодне чого-небудь варте господарство [10, 15]. Всі ці винокурні, як правило, орендувалися євреями [13, 49]. Колись численні на Правобережній Україні буди (поташні заводи), гути (склоробні підприємства), рудні й гамарні (металургійні заклади) траплялися в другій половині XVIII ст. лише зрідка [13, 49–50]. Торгівля, яка в 50–60-х рр. перебувала в більш сприятливих умовах, після першого поділу Речі Посполитої (1776 р.) різко скоротилася внаслідок як втрати цілого ряду важливих торгівельних шляхів, уведення високих мит на ввезення товарів до Австрії та Пруссії, так і вимушеного перенесення місця проведення контрактових ярмарків з традиційного Львова, який відійшов до Австрії, до волинського міста Дубна. Торгівля ж в польсько-литовській державі, на думку С. Бершадського, знаходилася в XVI ст. майже виключно в єврейських руках [11, 408]. Подібну ситуацію в торгівлі М. Каманін вважав характерною і для XVIII ст. [13, 15]. Разом з погіршенням економічної ситуації в містах все вище зазначене стало однією з причин інтенсивного переселення євреїв зі звичних для них Волині й Поділля на південний схід Речі Посполитої: південну Київщину і південно-східну Брацлавщину. Іншою причиною даного переселення склали два важливих для єврейства факти: знищення в 1775 р. Запорізької Січі і наказ російського уряду від 16 листопада 1769 р., згідно з яким євреям дозволено було поселятися лише «В Новоросійському краї» [16, 269]. Однак відносно 69 слабка залюдненість Південної України і заборона місцевої російської адміністрації займатися євреям рядом традиційних своїх ремесел, в першу чергу шинкарством, стримувало єврейство від швидкого переселення туди. Так, протягом 1776 – 1778 рр. декілька кагалів Речі Посполитої, в тому числі Балтський, прохали новоросійську губернську канцелярію прийняти їх в російське підданство і поселити в межах Новоросійської губернії, супроводжуючи це прохання рядом умов, зокрема і наданням дозволу на шинкарство. В останньому їм було відмовлено і євреї, хоч і переселились в Новоросійську губернію, але замешкали в північних її районах, поблизу кордонів Речі Посполитої, а не біля гирл Інгулу, Бугу, Дніпра, як планувала канцелярія [12, 15–16]. Зрештою, не менш важливою причиною переселення євреїв на південний схід Речі Посполитої стало широке розповсюдження там оренди і шинкарства в зв‘язку з християнською землеробською колонізацією цих земель, яка набула особливого розмаху після придушення Коліївщини 1768 р. Даний факт також сприяв пожвавленню руху єврейства з міст в села. До тих територій Речі Посполитої, куди досить інтенсивно переселялися євреї протягом другої половини XVIII ст., належало і стара Звенигородщина – територія з центром в містечку Звенигородка, що в згаданий період входила до складу Брацлавського воєводства. Серцевину цієї території складало Звенигородське староство. Звенигородські старости згадуються з початку XVI ст. Цю посаду займали особи, що одночасно виступали як «брацлавські й вінницькі старости». Звенигородський замок знаходився поруч з Чорним шляхом, яким татарські чамбули вдиралися в українські землі. Як наслідок, з кінця XV – початку XVI ст., коли татарські набіги набрали регулярного характеру, цей замок неодноразово опинявся в ситуації облоги. У 1517 р. татари вщент зруйнували Звенигородський замок [14, 33]. Згодом, достеменно невідомо коли, замок відбудували, але 1541 р. татарам вдалося його повторно знищити. Цьому замку належала важлива роль в обороні південних рубежів Великого князівства Литовського, тому напередодні 1546 р. замок знову згадується як функціонуючий. Втім невдовзі він вже вкотре був взятий татарами, які всі укріплення перетворили в руїни [20, 32–33]. Після цього територія Звенигородщини надовго залишалася пусткою. Повторне заселення цього краю розпочалося у 1620-х рр. Протягом цього часу посада звенигородського старости зберігалася, але вона була титулярною, оскільки особи, що йменувалися звенигородськими старостами, жодної юрисдикції щодо нібито існуючого староства не мали. Після появи тут населених пунктів Звенигородка з околицею належала то до Корсунського, то до Богуславського староства. 70 Лише з 1650 р. документи фіксують окремого звенигородського старосту – Лукаша Гулевича. Після ряду переселень місцевого населення на Лівобережжя (як добровільних, так і примусових) та згону жителів Звенигородщини 1711–1712 рр. у тому ж напрямі край знову опинився у складі Корсунського староства [15, 50, 87]. Лише у 1750-х рр. Звенигородське староство як самостійна одиниця королівських маєтностей Речі Посполитої відродилося. Староство на ленному праві тримали з 1755 до 1780 р. Фелікс Солтик, а протягом 1780 – 1793 рр. – його дружина Соломея Солтикова [7, 121]. Територія цього староства охоплювала басейн південної частини серединної та нижньої течії річки Гнилий Тікич. Південною межею староства була річка Вись: від впадіння в неї р. Калигірки до устя спільного русла Гірського і Гнилого Тікачів [7, 119; 18, 14]. Староство постійно потерпало від зазіхань власників сусідніх земельних комплексів: зі сходу – Смілянщини Любомирських, з заходу – Уманщини Потоцьких, з півночі – Лисянщини Яблоновських, згодом Браницьких [5, 29–30; 7, 119–126; 8, 39–44v.]. Внаслідок цього, а також в зв‘язку з відсутністю сировини, зокрема лісів, придатних для паління попелу і виготовлення поташу [7, 134], староство в економічному відношенні значно поступалося сусіднім земським володінням: Уманщині й Смілянщині. Відповідно його залюднення відбувалося дещо уповільненими темпами. Це характеризувало як християнську, так і єврейську колонізацію. Вперше за досліджуваний період точні дані щодо єврейського населення Звенигородщини дає нам ревізія єврейських кагалів (так зване «поголівне») 1765 р., проведена згідно постанови конвокаційного сейму від 7 березня 1764 р. [3, 1]. Ця ревізія нараховує 92 особи єврейської національності, що мешкали в 13 населених пунктах староства (тут і далі див. додаток А). Найбільшими осідками євреїв на тоді були Звенигородка – 16 осіб і містечко Калниболото (сучасний Катеринопіль) – 19 осіб. Проведена того ж року люстрація (генеральна ревізія) Звенигородського староства подає всього 18 населених пунктів, з них 9 слобід – осад, звільнених від сплати податків на користь держави [5, 22–29]. Порівняння люстрації з поголівною ревізією показує, що євреї, як правило, уникали селитися в мало залюднених слободах. Взагалі, люстрація свідчить, що євреї в старостві з‘явилися недавно. В ній, наприклад, відзначено відсутність осілих євреїв в Звенигородці, за виключенням корчемного орендаря [5, 22]. Це свідчення, слід вважати недостовірним, на відміну, від даних поголівної ревізії, яка, як вже згадувалося, фіксує тут 16 євреїв. Принагідно слід зазначити, що статистичні дані офіційних документів про євреїв викликали сумнів щодо достовірності як в сучасників, так і в дослідників [19, 157–160]. Серед 71 євреїв був поширений забобон про те, що народ, який буде полічений, згине [17, 200]. Відтак, навіть дані поголівної ревізії слід вважати заниженими. Крім того, більш пізні поголівні ревізії прикордонних з Росією староств фіксують велику ймовірність переходу частини кагалу за кордон на час ревізії [3, 330]. Причини розходження в даних згадуваних документів щодо числа євреїв, які мешкали на території Звенигородського староства, пояснюються також і об‘єктивними чинниками. 60-ті рр. – це пік розвитку гайдамацького руху на Правобережній Україні. Звенигородщина виявилася в його епіцентрі. Для гайдамаків євреї виступали, поряд з шляхтою і уніатським духовенством, сильним подразником і, дуже часто, ставали жертвами їх дій. Натомість, оборонних споруд, які могли б дати прилисток євреям, у Звенигородці, за виключенням шпихліру, не було [5, 22]. Тому не випадково, що під час Коліївщини 1768 р. територію Звенигородщини та суміжних територій, за свідченням очевидців, євреї залишили. Вони переважно сконцентрувалися в Умані, де в результаті переходу сотника надвірної міліції Потоцьких Івана Гонти на бік повсталих і швидкого взяття міста гайдамаками, значною мірою, були винищені [6, 384]. Однак, після придушення Коліївщини російськими військами і стабілізації ситуації в Південній Київщині євреї знову потягнулися в Звенигородщину. Вже поголівна ревізія 1775 р. фіксує в Звенигородському старостві 111 євреїв, що на 19 осіб перевищує число євреїв за станом 1765 р., тобто напередодні Коліївщини. Найбільше євреїв ця ревізія виявила знову ж таки у містечках Звенигородці й Калниболоті (відповідно 21 та 29 осіб). Дещо змінилася географія розселення євреїв. Вони, як і 1765 р. мешкали в 13 населених пунктах. Цілком природно, що євреї з‘явилися в п‘яти осадах: двох селах (Залізнячка і Юрківка), які в 1765 р. були ще слободами, ще в двох селах (Гуляйполе і Багачівка) й одній слободі (Михайлівка), що лежали поряд з основними центрами їх проживання – Звенигородкою і Калниболотом. Натомість, інші п‘ять населених пунктів староства євреїв у 1775 р. вже не налічували. Очевидно, виявилися неперспективними осади: село Вербовичі і слобода Лохова, оскільки в наступних після 1765 р. люстраціях староства їх назви не фігурують. Пояснюється і відсутність євреїв у селі Вербівці: село в той час стало об‘єктом нападів людей власника Смілянщини Ксаверія Любомирського [7, 124] і, як наслідок, була небезпечним для проживання місцем. Щодо зникнення євреїв в селах Верески і Розсохуватка, то тут вичерпну відповідь дає наступна (1778 р.) поголівна ревізія, яка вказує, що орендарями у Вереськах є русин (українець), а у Розсохуватці – волошин (молдаванин) [3, 333–334]. 72 Поголівна ревізії євреїв звенигородського кагалу 1778 р. свідчить про значне пришвидшення єврейської колонізації території староства. За три роки (1776, 1777 і 1778) число євреїв в ньому зросло вдвоє і склало 222 особи. Вони мешкали вже у 21 населеному пункті староства. Лише дві осади покинули євреї порівняно з 1775 р.: очевидно вимушено слободу Михайлівку, яка 1774 р. була фактично знищена збройним козацьким загоном Ксаверія Любомирського [7, 123–124], і село Залізнячку, яке, ймовірно, тримав в оренді якийсь час не єврей. Ця ж ревізія 1778 р. констатує факт бурхливого зростання єврейського населення в селі Стебному і навпаки уповільнення їх збільшення у Звенигородці. Можливо це є свідченням спроби звенигородських євреїв приховатися від перепису в сусідньому Степному, але більш ймовірно – наслідком несприятливих, детальніше невизначених політичних умов для проживання євреїв у Звенигородці. Наступний поголівний перепис євреїв староства датований 1784 р. Він фіксує 300 євреїв, що дає приріст порівняно з 1778 р. в 28%. Вперше з‘являються сталі помешкання євреїв (не при корчмах, шинках чи винокурнях) – 14 будинків у Звенигородці [3, 373]. На 1784 р. євреї мешкали вже у 27 населених пунктах Звенигородського староства. Єврейська оренда і шинкарство поступилися християнській у селі Ігнатівка і слободі Попів Ріг; слобода Черкацька, де 1778 р. нараховувалося 8 євреїв, що входили, ймовірно, до сім‘ї місцевого шинкаря, у 1780-х рр. як населений пункт Звенигородського староства не згадується. Натомість євреї витіснили своїх християнських конкурентів з сіл Залізнячка і Розсохуватка і опанували ще сім нових сіл та слобід староства. Протягом 80-х рр. XVIII ст. єврейська колонізація Звенигородського староства продовжувала наростати. Поголівний перепис євреїв 1787 р. налічує вже 387 осіб. Єврейські орендарі й шинкарі з‘являються ще в трьох населених пунктах – селах Радчисі й Новому Ставі та хуторі Стойкові. Найбільш заселеними євреями населеними пунктами залишалися містечка Калниболото (98 осіб) та Звенигородка (51 особа, з них 7 на передмісті). Втім єврейське населення Звенигородки зменшилося порівняно з 1784 р. на 15 осіб. Так само зменшилося тут число і єврейських будинків – їх стало 13 [3, 495]. Згідно підрахунків, зроблених на основі інвентаря Звенигородського староства, складеного у другій половині 1780 р. [8, 4–18v.], населення цієї королівщини складало 6636 осіб. Дослідження цього ж інвентаря показує, що єврейське населення внаслідок того, що було в переважній більшості неосілим в старостві, у ньому, як правило, не відображене. Підрахунки даних поголівних реєстрів євреїв 1778 та 1784 73 рр. свідчать, що кагал староства збільшувався в середньому на 15–16 осіб щорічно. Отже, наприкінці 1780 р. чисельність єврейської громади складала 253 особи, або 3,7% від загального населення королівщини. Подібний відсоток був характерний для староств сусіднього Київського воєводства [13, 216]. Щодо зайнятості євреїв, то, як вже побіжно зазначалося, її складовими виступали оренда, винокуріння, торгівля. Особливо широкого розмаху набула єврейська оренда корчем. Якщо за даними 1765 р. корчемна оренда (між іншим дуже централізована – надана всього за одним контрактом) складала 20 тисяч 800 злотих [5, 29], то згідно люстрації 1789 р. – вже 95 тисяч 280 злотих [9, 56–60]. За даними цієї люстрації в Звенигородському старостві нараховувалося 32 корчми [9, 128–134]. До корчемної оренди, як правило, додавалася оренда млинів та винниць (гуралень і броварень) [1, 128–132; 5, 28]. Того ж 1789 р. в старостві було 23 млини, що на один млин менше, ніж 1765 р., але їх потужність значно зросла: млини мали 47 каменів проти 26, 127 ступ проти 23, 21 пару фолюшів, яких люстрація 1765 р. взагалі не фіксує [9, 56–60; 5, 27–29]. Кількість гуралень і броварень 1789 р. сягнула числа 23 [9, 56–60]. Всі корчми, млини та винниці Звенигородщини, за незначними винятками, перебували в єврейській оренді. Про одного з таких орендарів оповіла у 1787 р. Соломея Солтикова у листі до магната Щесного Потоцького. Як свідчить її лист, Хаїм Беркович декілька років перед цим тримав у старостві значні оренди. Після його смерті (очевидно, цілком несподіваної для старостиної) дружина померлого не змогла розрахуватися з орендодавцем і С. Солтикова змушена була погодитися на відтермінування внесення орендних плат. Вдова залишила у Калниболоті в своєму помешканні котли та інші речі свого чоловіка й виїхала до батька у Тростянець. Брат померлого – Сруль Беркович, що на той час тримав у оренді село Маньківку, прибув до Калниболота й вивіз ті речі. Крім цього, Сруль підмовив пасерба вдови – Арлиська – забрати із застави її речі й втекти у невідомому напрямі. Оскільки всі задіяні у такому беззаконні особи перебували або переховувалися у володіннях Щ. Потоцького, С. Солтикова просила сприяти в їх розшуку [2, 12–12 зв.]. Найбільший прибуток для євреїв давала оренда населених пунктів в цілому. Як правило, вона тривала один рік. Орендар вносив старості орендну плату двома ратами (частинами): першу – за чотири тижні перед Новим Роком, другу – наприкінці завершення оренди, яка укладалася, зазвичай, весною, перед початком польових робіт. Плата вносилася орендарем або російськими рублями, карбованими за правління 74 Єлизавети Петрівни, або польськими срібними грошами, що свідчить, між іншим, про кризовий стан фінансової системи Речі Посполитої. Тимчасовій юрисдикції орендаря підлягали млини і винниця. З меленого чи горілки на користь скарбу або ж військового гарнізону орендар побирати частку права не мав; натомість, з меленого іншими особами орендарю належало дві мірки, а мельнику – третя. В свою чергу, орендар з мельником мали виділяти кошти на вивезення попелу і купівлю каміння. Громаду договір оренди зобов‘язував почергово (поколійно) косити сіножаті, збирати сіно, складати сіно в скирти або ж надавати віз для його перевезення. Якщо ж селянин відмовлявся виконувати ці повинності, то мав заплати орендарю 3 польських злотих. На громаду також покладався обов‘язок возити дерево до орендарської винниці. Продаж горілки було чи не найважливішим джерелом орендарських прибутків, тому орендарі в договорах з старостами домагалися заборони куріння горілки не лише для селянської громади, але й часто для попів і місцевої шляхти, за винятком оказій типу весілля тощо. Всі жителі орендованого села, слободи чи містечка, за винятком козаків і мельників, мали почергового сторожувати нерухомість і майно, що перебували в оренді. Часто дозволялося орендареві заснувати селітряний майдан для виготовлення селітри. Договір при цьому зобов‘язував орендаря сплатити до державної казни 1 тисячу злотих за використання права державної монополії, до якої відносилося селітроваріння. Орендар отримував і судові функції щодо селян. Щоправда, чинив він його не одноосібно, а залучаючи війта та двох представників громади. Заборонялося орендареві будувати свою винницю. За два тижні до завершення оренди орендар звітувався перед представником старости [1, 128–132]. Значна частина євреїв староства займалася торгівлею. Так, люстрація 1789 р. фіксує в Звенигородці кільканадцять євреїв (цифра, безумовно, значно занижена), що живуть в хлопських хатах; з них частина належала до оренди, а інші займалися дрібним гендлем [9, 127]. Та ж люстрація серед будівель іншого значного центру проживання євреїв в старостві – містечку Калниболоті – називає «великий ратуш з крамами» [9, 130], який, судячи з тогочасної логіки речей, мав перебувати в єврейських руках. Подібне можна сказати і щодо зафіксованої в Звенигородці інвентарем 1780 р. «через дорогу навпроти корчми», що знаходилася посередині ринку, рубленої хати для шинкування [8, 4 v.]. Даний інвентар нараховує в Калниболоті, крім ратуша, ще 14 крамниць [8, 11]. Зрідка представникам звенигородського кагалу вдавалося здійснити і досить серйозні торгові операції, очевидно, що не без значної вигоди для себе. Так, 2 січня 1792 р. в Звенигородці група 75 калниболотських і звенигородських орендарів: Мендель Шмуйлович, Хаїм Морткович, Мошко Генихович, Янкель і Лейзор Пейсаховичі, Абрам Морткович, Мошко Лейбович, Мойса Фабішович, Абель Лейбкович, Рунін Зельманович, Елі Давидович, Мортко Пейсахович, Хаїм Лейзорович – уклали контракт з уповноваженим Коронного скарбу Миколаєм Кастеллі на різ бидла в Калниболоті протягом 1792 р. і віддавання худоби в руки Кастеллі, очевидно, на потреби війська, в кінці кожного кварталу за 2500 злотих польських [1, 156–157]. Таким чином, у другій половині XVIII ст. під тиском, насамперед, економічних обставин євреї з Волині й Поділля потягнулися на південну Київщину та південний схід Брацлавщини, в тому числі й на територію Звенигородського староства. Відсутність тут жорсткої конкуренції з боку своїх одноплемінників, міщан та шляхти створювала кращі умови для єврейського підприємництва, ніж ті, що існували в регіонах, з яких вони прибували. Це переважувало небезпеку прикордонного життя, яке, як, наприклад, у 1768 р., приносило масштабні катастрофи для єврейської громади. Укорінення євреїв у досліджуваний період ще набуло сталих ознак. Місцеві євреї зберігали тісний зв‘язок з попереднім місцем проживання, часто поверталися туди, коли завершувався термін оренди того чи іншого майнового комплексу. Однак неухильні економічні й політичні тенденції, що посилювали роль Російської імперії у внутрішній політиці Речі Посполитої, зміщували основний напрям її зовнішньої торгівлі на схід та південний схід, неминуче обумовлювали осідання тут єврейських підприємців і, взагалі, досить швидке збільшення єврейського населення в недалекому майбутньому. ____________________ 1. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (ЦДІАК). – Ф. 46: Звенигородський магістрат. – Оп. 1. – Спр. 1: Книга трансакцій до міста Звенигорода. 2. ЦДІАК. – Ф. 49: Потоцькі. – Оп. 2. – Спр. 2430: Листи Солтиків до Потоцьких. 3. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Архив ЮЗР). – К., 1890. – Ч. V. – Т. 2: Переписи еврейского населения в юго-западном крае в 1765–1791 гг. – Вып. 1. 4. Архив ЮЗР. – К., 1890. – Ч. V. – Т. 2: Переписи еврейского населения в юго-западном крае в 1765–1791 гг - Вып. 2. 5. Архив ЮЗР. – К., 1905. – Ч. VII. – Ч. 3-2: Акты о заселении Южной России; Люстрации украинских староств XVIII ст. 6. Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.: Збірник документів. 76 – К., 1970. 7. Archiwum G??wne Akt Dawnych w Warszawie (AGAD). – Archiwum Skarbu Koronnego (ASK). – Dz. 46.9. 8. AGAD. – ASK. – Dz. 56. Z 8. 9. AGAD. – ASK. – Dz. XLVI – 9. 10. Антонович В.Б. О промышленности Юго-Западного края в XVIII ст. // Записки юго-западного отдела императорского географического общества. – К., 1874. – Т. 1. 11. Бершадский С.А. Литовские евреи. – СПб., 1883. 12. Боровой С.Я. Еврейская землевладельческая колонизация в Новой России: Политика – Идеология – Хозяйство – Быт: по архивным материалам. – М., 1928. 13. Каманин Н.М. Статистические данные о евреях в Юго-Западном крае во второй половине пришлого века (1765–1791 г.) // Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К., 1890. – Ч. V. – Т. 2. – Вып. 1. 14. Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI – XVIII століттях. – Львів, 2008. 15. Крикун М. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711–1712 років (До питання про політику Петра І стосовно України) // Україна модерна. – Львів, 1996. – Ч. 1. 16. Никотин И.В. Столетний период (1772–1882 г.) русского законодательства в присоединенных от Польши губерниях. – Вильна, 1886. – Т. ІІ. 17. Перковський А.А. Етнічна і соціальна структура населення Правобережної України у XVIII ст. // Історичні джерела та їх використання. – К., 1969. – Вип. 4. 18. Jab?onowski A. At?as ziem ruskich dawniej Rzeczypospolitej. – Warszawa; Wiede?, 1905. 19. Korzon T. Wewn?trzne dzieje Polski za Stanis?awa Augusta (1764–1794). Badania historyczne ze stanowiska ekonomicznego i administratywnego. – Krak?w; Warszawa, 1897. – T. 1. 20. Nykiel B. Zdrada Bohdana S?upicy w 1551 r. // Соціум. Альманах соціальної історії. – К., 2006. – Вип. 6: «Вірність» – «зрада» в уявленнях і практиках середньовіччя і раннього Нового часу. 77 ДОДАТОК А
Відновлення
історичної пам'яті, утвердження духовних і моральних цінностей є стрижневою
тенденцією в духовному житті України. Однією з ознак сьогодення стало
пожвавлення релігійного життя: відроджуються храми, збільшується
кількість релігійних громад різних конфесій.
Україна є
поліконфесійною державою. В ній, маючи рівні права і можливості, співіснують
десятки церков і релігійних об'єднань. Нині за Звенигородщині - осерді Шевченюзвого
краю - є православні, іудеї, римо-католики, послдовники пізнього та новітнього
протестантизму: євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської -
п'ятидесятники, адвентисти сьомого дня, харизматики та представники інших
конфесій. Розмаїття конфесій породжує багато проблем, складних ситуацій. Не секрет,
що представники різних релігійних громад проводять широку місіонерську
діяльність.
Мета цієї
публікації - ознайомити всіх бажаючих з основними конфесіями, поширеними на
Звенигородщині, що неможливо без засвоєння термінів, які характеризують їх
віровчення, моральні засади. Питання, пов'язані з історією і
сучасним станом, висвітлені у відповідності з довідковим жанром цієї роботи.
Поняття
'конфесія' латинського походження й дослівно означає віросповідання і
вказує на приналежність до будь-якої релігії чи релігійного об'єднання, що має своє
віровчення.
Основою для
загальноприйнятної класифікації релігійних вірувань є етнічна ознака та ступінь
їх поширення. Таким чином релігії
поділяються на родоплемінні, національні та світові.
Родоплемінні
релігії виникли у первісному суспільстві. Це - анімізм, фетишизм, магія, культ
предків, тотемізм.
Анімізм - віра в душі і духів, фетишизм -
поклоніння неживим предметам, магія - дії та обряди, які здійснюються з
метою вплинути на людей, тварин або явища природи за допомогою надприродних
сил, тотемізм - віра в надприродну спорідненість людини з
тваринами і рослинним світом, культ предків -віра в магічну силу померлих
родичів.
Національні
релігії складаються в рамках певного етносу (народності), історичні, побутові і
культурні умови розвитку якого визначають їх особливості. До національних релігій
належать іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм.
Світові релігії
- буддизм, християнство і іслам - поширені в різних країнах, серед людей різних
національностей. Саме вони відіграють у сучасну епоху важливу роль не
тільки в духовному, але й у політичному житті багатьох народів і
держав.
Існують ще синкретичні
релігії, які виникли внаслідок об'єднання національних і світових: дзен-буддизм, мормони
та ін.
I . РЕЛІГІйНІ ГРОМАДИ БУДДИСТІВ
Буддизм виник у VI ст. до н.е. в Індії і таким чином є найдавнішою зі світових релігій. Головний зміст буддистського віровчення можна звести до кількох основних
ідей. Одна з них - ототожнення життя із
стражданням - конкретизується в чотирьох, так званих благородних, істинах:
1)життя є страждання;
2)причиною страждань є бажання і пристрасті людини;
3)позбавитися від страждань можна лише тоді, коли знищиш у собі всі земні
бажання і пристрасні;
4)для придушення бажань і позбавлення від страждань віруючий повинен йти
шляхом спасіння, на який вказав Будда.
Культ у буддизмі відправляється ченцями. Миряни не беруть участі в
організації богослужіння.
ІІ. ХРИСТИЯНСТВО
Християнство виникло в І ст. н.е. у східній частині Римської імперії як
релігійне вчення, звернене до всіх народів,
Святе Письмо християн - Біблія - включає як власне християнські твори, які
утворили Новий Завіт, так і святі книги послідовників іудаїзму -
Старий Завіт.
Християнство поділяється на чотири головні напрями: давньосхідні церкви
(Антиохійська, Александрійська, Єрусалимська, Константинопольська),
католицизм, православ'я, протестантизм.
2. 1. ПРАВСЛАВ'Я
Православне віровчення базується на двох підвалинах: Святому Письмі
(Біблія) і Священному переданні (рішення
семи Вселенських і помісних соборів IV-VIIIст., праці видатних церковних авторитетів того часу). Найважливіші положення православного віровчення (догмати)
викладені в дванадцяти пунктах Символу віри -
основного доктринальнаго документу, який прийняли на Нікейському (325 р.) і
доповнили на Константинопольському (381 р.) Вселенських соборах.
Велике значення у православ'ї надається обрядності, найбільш важливими
елементами якої є таїнства. Як і католицизм,
православ'я ґрунтується на семи християнських таїнствах: хрещення, миропомазання, євхаристія (причастя), покаяння, шлюб, священство і
єлеєосвячення (соборування). Але майже кожне з
них у католиків і православних має свої правила. Так, у православних при
хрещенні новонароджених занурюють у воду, а не окроплюють;
причащають хлібом і вином всіх, а не лише духівництво.
Центром культової діяльності є православних храм, будівля якого орієнтована
зі сходу на захід і розділена на три частини;
вівтар, власне храм і притвор. Характерним для православ'я є шанування ікон.
Головним храмовим богослужінням є літургія, або обідня, яка відбувається
між сходом сонця і полуднем.
Головні свята православ'я: Великдень, Різдво, Хрещення, Стрітення, вхід
Господній вЄрусалим(Вербна неділя),
Благовіщення, Вознесіння Господнє, Трійця, Преображення Господнє, Покрови, Введення та ін.
Богослужіння і обряди здійснюють у православ'ї священнослужителі (єпископи,
архієпископи, митрополити, патріархи, священики).
На Україні (в т. ч. і на Черкащині) православ'я найбільш значна течія
християнства, яку сповідує Українська православна церква (УПЦ),
Українська православна церква - Київський патріархат (УПЦ КП), Українська автокефальна (адміністративно-незалежна)
православна церква (УАПЦ).
2.2 . КАТОЛИЦИЗМ
Католицька церква - західний напрям у християнстві - виникла внаслідок його
розколу - у 1054 р.
Основою католицького віровчення є християнський Символ віри, Біблія,
рішення 14 соборів, повчання римських пап та
провідних богословів.
На відміну від православ'я, в католицизмі особливе місце посідає вшанування
Богородиці (Діви Марії) як заступниці за людей.
На Україні католицизм представляють два напрямки. Це, перш за все, власне,
римо-католицька церква та греко-католицька.
Відмінність між римо-католиками і греко-католиками полягає у ставленні до
обрядності, яка в останніх аналогічна обрядності
православної церкви.
Громада римо-католиків зареєстрована у м. Звенигородці.
2.З. ПРОТЕСТАНТИЗМ
Цей напрям у християнстві виник у XVIст. Не дивлячись на велику кількість течій і релігійних
організацій, у його віровченні, церковній
організації є загальні риси. Протестантизм проголосив умовою спасіння християн не формальне дотримання ними
таїнств, обрядів і настанов церкви, а їх особисту віру в покутну жертву Ісуса Христа (Месїї). Таким чином,
центр тяжіння бувперенесений з вимог зовнішнього благочестя на щиру віру людини.
Протестантизм, заперечуючи церковну традицію, визнає єдиним джерелом
віровчення Біблію.
Цей напрям за Звенигородщині представлений громадами пізнього і новітнього
протестантизму: Союзом євангельських
християн-баптистів. Союзом християн віри євангельської (п'ятидесятників), релігійними громадами харизматичного напрямку, Церквою адвентистів сьомого
дня, релігійною організацією Свідків Єгови та ін.
Єдиним джерелом віровчення вважає Біблію (перш за все Новий Завіт). Церква
ЄХБ не визнає культу святих, чернецтва, зосереджує
свою увагу на Ісусові Христі як єдиному посереднику між Богом і людьми.
Головним принципом ЄХБ є підкорення земним законам, але серце цілком
віддавати небесному нареченому Христу, який забезпечує віруючим спасіння і
очищення від гріха.
Церква ЄХБ відмовилась від ряду обрядів: поклоніння хресту, іконам,
хрещення новонароджених і т. ін., але має свої
свята: Свято жнив, а також особливі ритуали шлюбу та поховання.
Основні обряди: водне хрещення, до якого допускаються особи, які витримали
особливий іспитовий термін, хлібопереломлення, як нагадування
про 'таємну вечерю'.
Три-чотири рази на тиждень члени церкви збираються на молитовні зібрання.
2. 3.2. ЦЕРКВА ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОї (П'ЯТИДЕСЯТНИКИ)
Особливе значення п'ятидесятники надають дарам Святого Духа, які даються
через хрещення Духом Святим. Відповідно до Біблії
вперше ці дари булі отримані учнями Ісуса Христа в Єрусалимському храмі на святі п'ятидесятниці.
Перша громада п'ятидесятників була створена в м. Одесі в 1922 році, її
засновником бувпастор Воронаєв, який на той час повернувся із США в
Україну.
Пятидесятники діляться на кілька напрямків (деномінацій).
У Звенигородці та Ватутіному найбільш значимими є церкви ХВЄ та
суботствуючих п'ятидесятників (християн суботнього дня). Остання течія виникла
на Україні в 20-х роках під впливом місіонерів американської 'Церкви
Бога'. Головна особливість в обрядовості полягає в тому, що оскільки при виникненні серед них було багато адвентистів, то християни суботнього дня
почали визнавати щотижневим 'днем
спокою' суботу. Тому їх інколи називають суботниками.
2.3.2.1.
РЕЛІГІЙНІ ГРОМАДИ ХАРИЗМАТИЧНОГО НАПРЯМКУ ( НЕОП'ЯТИДЕСЯТНИКИ )
Слово 'харизма' грецького походження, В
перекладі на українську мову означає 'благодать' -особлива божественна сила, яка посилається людині
Всевишнім з метою подолання притаманної гріховності і досягнення
спасіння у вічному житті, харизматики особливу роль надають
чудодійним дарам (знаменням, чудесам, іншим мовам, зціленню тощо), а також
хрещенню Святим Духом.Лідери харизматизму розділяють його історію на три
періоди, називаючи їх 'хвилями Святого Духу' .
Перша хвиля харизматизму спалахнула близько ста років тому в Америці, її
започаткував американський євангеліст Чарльз Фінней. Він та
найближчі його послідовники Д.Муді і П.Сміт пережили хрещення Святим Духом ізаговорили на інших мовах.
В 1906 році в м. Лос-Анджелесі виникла перша громада харизматиків.
Основною метою першої хвилі харизматизму було пробудження християн,
створення нових громад одновірців.
В 60-х роках у США заринула друга хвиля харизматизму, яка знову проникла в
Європу, Головним завданням другої хвилі, на відміну від
першої, було не створення нових харизматичних громад, а розповсюдження харизматичного
досвіду пробудження в релігійних громадах усіх конфесій християнського походження.
Третя хвиля, відома під назвою 'пауер-івенжелізм', виникла на
початку 80-х років. Які дві попередні, вона
бере свій початок в США. Своєрідною ж 'харизматичною Меккою' стало м.
Сеул (Корея). Тут діє одна з найбільших
помісних церков світу (близько мільйона віруючих). Очолює її лідер третьої
хвилі Поль Йонгі Чо.
Завданням третьої хвилі є проникнення в усі віровизнання християнського
походження, яка ще не були охоплені
впливом харазматичного руху. Третя хвиля харизматизму докотилася й до України.
На Звенигородщині харизматики представляє Ватутінська громада «Посольство
Боже» (колишня громада «Назарет»), «Життя з надлишком» та ін.
Людиною універсальних знань
з природознавства, за свідченням сучасників був Іван Криницький. Народився вчений у Звенигородці. Закінчив Уманську гімназію,
філософський факультет Віденського університету, де пізніше він викладав курс
сільського господарства. Немає жодного розділу природничих наук, де б він не
сказав своє вагоме слово. Перед усім, як фауніст: відкрив невідомі на той час
види птахів, плазунів та земноводних — усього понад 70 різновидів. Крім цього
вчений глибоко досліджував природу Прибалтики, викладав мінералогію в
Харківському університеті. Очолюючи зоологічний та мінералогічний кабінети,
професор І. Криницький зібрав унікальні колекції, докладно описав 7000 зразків
мінералів, ім'ям Криницького названо один з видів птахів, кілька
Валерій Бурій Знай наших! Девятилетний вундеркинд из Черкасской области начал читать лекции... в университете
Екатерина КОПАНЕВА, «ФАКТЫ»
05.04.2013
«Когда я вошел в аудиторию, студенты заулыбались. Но я взял себя в руки и вместо положенных двадцати минут проговорил аж сорок!» — рассказывает Виталик Нечаев
В июле 2011 года «ФАКТЫ» рассказали об одаренном ребенке Виталике Нечаеве из Звенигородки Черкасской области, который в семилетнем возрасте начал писать учебник по истории Украины. После этой публикации на редакцию обрушился шквал звонков. А Виталику из всех регионов страны начали приходить посылки — люди, пораженные талантами мальчика, отправляли ему энциклопедии по истории, книги по астрономии, красочные карты мира. Уже в следующем году вундеркинд вышел на сцену Национальной оперы Украины как победитель акции «Гордість країни» в номинации «Редкий талант». Петр Порошенко, в то время министр экономики, вручил Виталику Нечаеву компьютер, пообещал издать его книгу и пожелал дальнейших успехов. Успехи не заставили себя долго ждать — теперь мальчик не только пишет книгу, но еще и читает лекции по истории в... Черкасском национальном университете. «Стоит сыну один раз прочитать книгу, как он будет помнить ее наизусть»
Виталик Нечаев с детства был мальчиком неординарным. До трех лет он вообще не разговаривал. Ребенок внимательно слушал все, что ему говорили взрослые, с интересом смотрел телевизор, но не произносил ни слова.
— Вместо того чтобы, как все дети, смотреть мультики, сын интересовался... политической рекламой, — рассказывала мама Виталика Ольга. — Если показывали политиков и говорили о государственных делах, Виталика нельзя было оторвать от экрана. Сядет в кресло, скрестит руки на груди и сосредоточенно смотрит телевизор. Мы даже прозвали его премьер-министром. Еще одной страстью сына были газеты. Он раскладывал их на полу и целыми днями рассматривал. Даже обедал с газетами. Я не могла понять, что он в этом находит. Была уверена, что Виталик не знает ни одной буквы. А однажды, когда я была на работе, сын принес бабушке телепрограмму и отчетливо произнес: «Завтра будет идти интересное кино. Посмотрим?» «Ты сам прочитал название фильма?» — в недоумении спросила Виталика моя мама. «Да», — пожал он плечами.
*Чтобы во время лекции Виталик был виден из-за кафедры, ему пришлось стоять на стуле. «А я, когда что-то рассказываю, не могу находиться на одном месте — обычно хожу и размахиваю руками», — говорит мальчик. Фото УНИАН
Бабушка написала на листочке несколько простых слов и дала внуку. Мальчик тут же их прочитал. Затем написала слова посложнее — Виталик прочитал и их. А потом, чтобы бабушка окончательно убедилась в его умениях, он взял книжку и без запинки от начала до конца прочитал сказку.
— Помню, я пришла с работы, а мама говорит: «Ты знаешь, что твой сын... читает?» — вспоминает Ольга. — Мы с Виталиком проболтали целый вечер. Я не могла нарадоваться, что сын наконец говорит. Да еще как! Четко, разборчиво, грамотно. Иногда у него в разговоре даже проскальзывали фразы из газет. Мы-то думали, что он их просто рассматривает. А Виталик все это... читал. Выяснилось, что сын прочитал все детские книги, которые были у нас дома. На следующий день мы с ним пошли в магазин и купили энциклопедию по астрономии, которую он выбрал. Честно говоря, я сомневалась, что Виталик ее одолеет. Как вдруг через неделю сынок подозвал меня: «Хочешь, расскажу тебе о планетах?» — и выложил все содержание энциклопедии.
Мама пыталась предлагать сыну сказки, но он категорично заявлял, что «хочет почитать что-нибудь интересное». С тех пор каждый раз, когда Ольга возвращалась с работы, сын усаживал ее рядом и рассказывал все, что прочитал за день.
— Поразительно, но он все запоминает, — рассказывала Ольга. — Стоит Виталику один раз прочитать книгу, как он будет помнить ее наизусть. Причем не месяц, не два, а годами.
— Люблю шокировать учителей, — улыбаясь, добавил Виталик. — Хотя в школе мне сейчас не очень интересно — во втором классе у нас из предметов только чтение, математика, родной язык и английский. То ли дело в пятом классе! Там уже есть история. Когда мне захотелось чего-то, кроме астрономии, я попробовал почитать книжки по истории и географии. И мне так понравилось! Даже не могу сказать, какой из этих предметов лучше. Люблю и историю Украины, и всемирную... Хотите, расскажу вам что-то интересное?
Придя в гости к Виталику на час, я осталась там на полдня. Заметив, как рассматриваю полки с энциклопедиями, мальчик тут же принялся мне их показывать. После чего взял карту и начал по памяти рассказывать, где в каком году проходили сражения и кто с кем воевал.
— На этой карте можно рассмотреть завоевания Александра Македонского, — увлеченно говорил Виталик. — Видите, сначала он пошел в Малую Азию и Египет, затем убил всю семью персидского царя. Когда же убил и самого царя, легко добрался в столицу...
После этого Виталик показал и собственную книгу.
— Это будет универсальный учебник по истории Украины, — рассказывал мальчишка, показывая на компьютере таблицы. — Я перечитал массу литературы по истории и пришел к выводу, что в наших книгах есть далеко не все. Об одной эпохе много, о другой мало. Где-то таблицы, где-то сплошной текст. У меня же будет и то, и другое. Я уже составил план учебника и каждый день выполняю какой-то пункт.
— Причем все это сын пишет по памяти, — заметила Ольга. — А потом просит меня сверить даты. Скоро и сама буду знать историю не хуже университетских преподавателей. Особенно историю Киева. Сын мечтает попасть в столицу, но мы не можем себе этого позволить. Я воспитываю Виталика одна, зарплата у меня маленькая. Поэтому если куда и поедем, то только в звенигородский музей Тараса Шевченко. Виталик любит Шевченко, даже выучил наизусть «Кобзарь». «Рано или поздно мне придется переехать в Киев. Но лет до 14 я еще побуду с тобой, мама»
Рассказывая о школе, мальчик признался, что ему нравятся не все предметы. Например, он не очень любит математику. Но поскольку даже по этому предмету Виталик Нечаев лучший в классе, его просят ходить на олимпиады вместо старшеклассников. «Я впервые с таким сталкиваюсь, — призналась корреспонденту „ФАКТОВ“ классный руководитель мальчика Светлана Коваль. — Удивительно, но при всей своей феноменальности Виталик очень общительный и ладит с одноклассниками».
*В прошлом году Виталик Нечаев стал победителем акции «Гордiсть країни» в номинации «Редкий талант». Фото Сергея Тушинского, «ФАКТЫ»
Поговорили мы с мальчиком и о жизни. Когда зашла речь о будущей профессии, Виталик признался, что не прочь стать... Президентом Украины. Но при этом сказал, что ситуацию в стране нужно радикально менять.
— Сделать это можно только с помощью... восстания, — объяснил Виталик. — Демократия — это хорошо, но не у нас. В нашей стране политики умеют только ссориться и драться. Поэтому пускай лучше решения принимает один человек. Только он должен быть очень мудрым. Когда вырасту, наверное, придется создавать монархию...
Неравнодушные читатели «ФАКТОВ» начали звонить в редакцию прямо в день выхода статьи. Людей настолько впечатлил одаренный ребенок, что все просили одного — возможности помочь ему и «хотя бы пару минут с ним пообщаться».
— Мы не ожидали, что нам позвонит столько людей, — качает головой Ольга. — А тут такое началось! Благодаря киевлянке Лилии исполнилась заветная мечта Виталика побывать в Киеве. Женщине настолько понравился сын, что она пригласила нас в гости. Мы провели в Киеве два дня. Культурной программой руководил Виталик. Он заранее составил список мест, которые мы должны были посетить. Золотые Ворота, Киево-Печерская лавра, музеи... Сын подготовился основательно.
— Я даже выучил названия всех станций метро, — говорит Виталик. За два года, прошедших с нашей первой встречи, мальчик подрос, а его речь стала совсем взрослой. — Чтобы хорошо ориентироваться в городе и быть похожим на местных. Хотя теперь уже не уверен, что хочу жить в столице. С одной стороны, в Киеве очень здорово и красиво. Но у вас та-а-ак шумно и так много машин! И дороги плохие. Когда едешь, как будто катаешься на аттракционе. Я представлял столицу немножко другой.
— И все же, как философски заметил Виталик, рано или поздно ему придется туда переехать, — улыбается Ольга. — «Там больше возможностей, — заявил сын. — Но лет до 14-ти я еще побуду с тобой». Виталик, как и я, пришел в восторг от Лилии, которая пригласила нас в гости. За те два дня мы подружились, теперь часто созваниваемся.
Еще нам позвонил Сергей Алексеевич из Боярки Киевской области. «Как же я хочу познакомиться с Виталиком! — воскликнул он. — Сам с детства увлекаюсь историей, поэтому нам будет о чем поговорить».
— Да, с дядей Сережей интересно, — делится впечатлениями Виталик. — Кое-что из того, что он мне рассказывал, войдет в мою книгу. Кстати, он подарил мне столько книжек, что я даже не успел их все перечитать. А недавно он сделал нам подарок. Представляете, прямо из Боярки прислал большой новый холодильник.
— Не знаю, как благодарить этого доброго человека, — качает головой Ольга, пытаясь справиться с набежавшими на глаза слезами. — Я и не думала, что в такое непростое время кто-то может абсолютно бескорыстно помогать другим. Я поверила в чудеса. Кстати, Сергей Алексеевич пригласил нас в Боярку не просто так. Узнав, что сын не смог поехать на экскурсию из-за проблем со здоровьем, он организовал Виталику обследование в частной клинике. Там все очень дорого, мы бы в жизни не смогли себе этого позволить. В клинике нам наконец поставили диагноз, Виталик прошел курс лечения. Теперь каждый день молюсь за здоровье нашего благодетеля. Если можно, передайте через газету большое спасибо всем, кто нам звонил, присылал посылки с книгами. Честное слово, мы с Виталиком не могли себе такого даже представить.
— А я не мог себе вообразить, как буду стоять на сцене Национальной оперы Украины! — восклицает Виталик. — Когда мне сказали, что я стал гордостью страны, очень обрадовался. Правда, перед церемонией стало страшновато. Может, это потому, что мной не смогла поехать мама — она в тот момент лежала в больнице и рожала мне сестричку. Я поехал с тетей и двоюродной сестрой. Поднимаясь на сцену, очень боялся упасть. Но когда увидел на экране маму, весь мой страх куда-то улетучился (организаторы акции приготовили мальчику сюрприз, накануне записав поздравление Ольги и показав его на церемонии. — Авт.). «Заставляю Виталика отдыхать, насильно выгоняю его во двор погулять»
— На ноутбуке, который мне подарили, моя книга пишется в два раза быстрее! — продолжает Виталик. — Он меня вдохновил. Сейчас я уже почти собрал весь материал, осталось написать заключительную часть. Помешали школьные экзамены. Я ведь уже в четвертом классе, без них никак. Так что теперь вместо истории учу математику.
— Это, конечно, трагедия — две недели без истории, — смеется Ольга. — Теперь, когда нагрузка увеличилась, еще больше переживаю за сына. Приходится заставлять Виталика отдыхать, насильно выгоняю его во двор. Страшновато, когда дома растет вундеркинд. Особенно сейчас, когда он начал читать лекции.
— Чья это была идея? — спрашиваю молодую маму. — Виталику позвонили из университета и пригласили?
— Не совсем. Это придумали журналисты одного российского телеканала, снимавшие о Виталике передачу. Таким образом они решили проверить его феноменальные знания. Сначала говорили, что он прочитает студентам всего одну лекцию, которая продлится не больше двадцати минут. Но Виталик так всем понравился, что его пригласили читать лекции еще и еще. Сын работает не бесплатно — теперь он получает студенческую стипендию.
К своей первой лекции Виталик тщательно подготовился. Повторил материал об украинских гетманах, сам отгладил костюм. Конечно, я поехала с ним и тоже сидела в аудитории. И вот сын, такой уверенный, зашел в кабинет, посмотрел на студентов и... растерялся. Но, к счастью, через несколько минут смог взять себя в руки и начал рассказывать.
— Да я растерялся из-за стула, на котором... стоял, — немного смутившись, оправдывается Виталик. — Понимаете, я еще маленький, и меня не было видно из-за кафедры. Поэтому мне сказали стоять на стуле. А я, когда что-то рассказываю, не могу стоять на одном месте — обычно хожу, размахиваю руками. Тут ступил шаг и чуть не упал. Ну, и еще я боялся, что надо мной будут смеяться. Студенты уже совсем взрослые, а мне девять лет, и этого не скроешь (мальчик драматично вздохнул. — Авт.). Когда я вошел в аудиторию, студенты заулыбались. Конечно, меня это сбило с толку. Но я взял себя в руки и начал рассказывать. А потом заметил, что они... внимательно меня слушают.
— Это действительно было интересно, — говорит Ольга. — Сидя в аудитории, я поняла, что у сына талант не только запоминать много информации. Он очень увлекательно рассказывает.
— Какой же это талант? — удивляется Виталик. — Просто представляю себя на месте слушателя. Я видел, как некоторые преподаватели читают лекции с листочка. Это ужасно! Они как будто рассказывают для роботов. А я рассказываю для живых. Моя вторая лекция прошла еще лучше, чем первая. Потому что меня больше не ставили на стул. Я ходил по кабинету, рассказывал, и все получилось. Хотя и перед этой лекцией сильно волновался — всю ночь не спал. Но как только зашел в аудиторию к студентам и заговорил, все прошло. И вместо положенных двадцати минут проговорил аж сорок!
— Тему лекции выбирал сам? — уточняю.
— Нет, так неинтересно. Я сказал, что буду рассказывать то, что студенты учат по программе. Они проходили Киевскую Русь. А эту тему мне даже не пришлось повторять.
— Это не ребенок, а ходячая энциклопедия, — восхищается студентка третьего курса Виктория Зинчук. — И как только у него в голове умещаются все эти даты? А еще Виталик очень интересно рассказывает. На такой лекции при всем желании не уснешь.
— Уникальный ребенок, — соглашается со студентами ректор Черкасского национального университета имени Богдана Хмельницкого Анатолий Кузьминский. — Такие знания в девять лет... Переживаю даже, как бы эту уникальность не испортить. Нужно всячески Виталика поддерживать и беречь его психику.
— Я сам это знаю и берегу себя, — говорит мальчик. — Например, сейчас чувствую, что немножко устал. Поэтому следующую лекцию смогу провести только в мае, когда в школе закончатся контрольные. К тому же мне нельзя забывать о книге.
— Во время нашей прошлой встречи ты сказал, что хочешь стать президентом. Мечты не изменились?
— Изменились, — серьезно говорит Виталик. — Я действительно хотел стать президентом и сделать цены пониже, зарплаты повыше... Но теперь понял, что в политике очень много нечестных людей, которые не дают дорогу честным. Им помогают деньги, а не знания. Это неправильно. Таких, как я, там «съедают». Поэтому лучше я буду академиком. Пускай жить буду небогато, но так, как хочу. По совести...
16 ЛЮТОГО 2013 - 70 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІТАЛІЯ СЕРГІЙОВИЧА ШКЛЯРА (16.02.1943, м. Звенигородка)
Архітектор.
Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка 1983 року разом з А.С. Яворським (інженером, керівником авторського колективу), В.В. Глибченком (техніком-архітектором), І.О. Іваненко (архітектором, мистецтвознавцем), Л.В. Новиковим (архітектором), Є.Л. Куликовим (скульптором) за реставрацію пам'ятки архітектури XVIII століття - Маріїнського палацу в м. Києві.
Закінчив Київський художній інститут Укрпроектреставрації. Під час реставрації пам'ятки архітектури Маріїнського палацу брав участь у проектуванні і реставрації фасаду основної двоповерхової центральної частини та одноповерхових флігелів, у розробці декоративних елементів фасаду та балюстради. Особисто виконав багато креслень інтер'єрів, деталей ліпного декору, металевих виробів та елементів внутрішнього оздоблення, а також провів розробку паспортів по фарбуванню інтер'єрів деяких приміщень, наглядав за реставрацією і будівництвом палацу.
Цікаво, такий ерудований історик-краєзнавець із Звенигородки В. Хоменко чомусь навіть не згадав Шевченківського лауреата у своєму словнику-довіднику ''Звенигородщина'' (Чк., 2008). А чужі недоліки, огріхи він помічає дуже добре, маю на увазі універсальну енциклопедію ''Черкащина'' (К., 2010) Жадька...
Валерій Бурій 25 жовтня народився Анатолій Гриценко, уродженець села Багачівка Звенигородського району, колишній Міністр оборони України, нинішній кандидат у депутати Верховної Ради... Йому - 55!
Валерій Бурій Я навчався у Звенигородському сільськогосподарському технікумі у 1972-1976 рр. - це кращі роки моєї ранньої юності. На превеликий жаль технікум припинив діяльність у 1976 році. Але на території ще й досі росте унікальний екзот - тис ягідний, занесений до Червоної книги. У центрі Звенигородки є і ще один екзот - магнолія...
