Агатангел Юхимович Кримський
Народився	3 (15) січня 1871 Володимир-Волинський, Волинська губернія
Помер	25 січня 1942 (71 рік) Кустанай, Казахська РСР
Місце проживання	Москва, Київ
Громадянство	Російська імперія,  УНР,  СРСР
Галузь наукових інтересів	Історія, мовознавство, сходознавство
Заклад	Академія Наук України
Alma mater	Лазаревський інститут східних мов,Московський університет
Відомі учні	Пріцак Омелян Йосипович, Грунін Тимофій Іванович
Відомий завдяки:	один з організаторів Академії Наук України (1918)

Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Богдана Хмельницького де з 1885 по 1889 рік навчався А. Ю. Кримський

Марка з портретом А. Ю. Кримського.

Агата?нгел^[1] Юхи?мович Кри?мський (* 3 (15) січня 1871 — † 25 січня 1942) — український історик, письменник і перекладачкримськотатарського походження, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Народився у місті Володимирі-Волинському (тепер Волинська область) 15 січня 1871 року у родині вчителя історії та географії Кримського Юхима Степановича. Походив з татарського роду. У дитячі роки його батьки переїхали у Звенигородку Київської губернії (тепер Черкащина). У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його у місцеве училище, де Агатангел провчився п'ять років 1876–1881. Після навчання у протогімназії в Острозі (1881–1884) та Другій київській гімназії (1884–1885) вступив за конкурсом у Колегію Павла Ґалаґана1885–1889. У ті роки опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Всього він знав шістдесят мов^[2]. У колегії заприязнився з Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим, які пробудили в ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.

У 1889–1892 — навчався у Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були арабська філологія, іслам таарабська література, перська і турецька мова та література. З 1892–1896 Кримський пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця В.Міллера, славіста Р.Брандта, знавця індоєвропейських мов П.Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики у Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології уМосковському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції із всесвітньої історії у професора В. Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки в Сирію та Ліван. Після повернення з поїздки 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу зросійської мови на арабську і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

У 1918 році переїхав до Києва, де став секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української Академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови.

У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918–1921 роках працює професором всесвітньої історії у Київському університеті. Водночас він був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918–1928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг РНК УСРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-тих роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 Кримського було заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності і ув'язнено в одній із тюрем НКВС в Кустанаї (тепер Казахстан). 25 січня 1942 року вчений помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.

Реабілітований у 1957 році.

А.Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця XIX ст., листувався з відомими діячами української культури — О. Огоновським,Б. Грінченком, І. Франком та ін. У цей період своєї діяльності Кримський вів наукову полеміку з О. Соболевським, який пропагував гіпотезу М. Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період татаро-монгольської навали відійшли на північ.

Творча спадщина і значення

А. Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу:

• «Історія мусульманства», 1904-12;
• «Історія арабів і арабської літератури», 1911-12;
• «Історія Персії та її письменства», 1923;
• «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924-27);
• «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу, П.Алеппському.

У 2007–2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах»: Т. I. Арабістика. (2007) Т. II. Тюркологія. (2007) Т. ІІІ. Тюркологія.(2010) Т. IV. Іраністика.(2008) Т. V. Іраністика.(2010)

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

• «Українська граматика» (2 тт., 1907-08),
• «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)
• «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»
• Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).

Агатангел Юхимович Кримський вважається одним з найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки.

Як письменник Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що увійшли до збірки «Пальмове гілля» (З тт., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя»,1895 і «Бейрутські оповідання» 1906 та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований в 1972).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Хафіза, Міхрі-Хітум, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував в часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Ім'я Кримського міститься у затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім'я Агатангела Кримського.

Див. також

• Інститут сходознавства НАН України
• Бібліографічний покажчик творів А. Кримського
• Інститут історії України
• Сторінка А. Ю. Кримського на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України

Примітки