|
|
|
![](<a target=_blank href="http://1ua.com.ua/avatar/s71818855.jpg)
http://1ua.com.ua/av... border='0'>
|
|
|
17 лютого 2014
|
|
|
17 лютого 2014
17 лютого 2014
ЮВІЛЯРИ-ЗЕМЛЯКИ
ЗГАДАЙМО ОЛЕГА ОРЛОВСЬКОГО
(до 90-річчя від дня народження)
Гортаю сторінки автобіографічної повісті нашого земляка, педагога і літератора Олега Леонідовича Орловського «Юність на війні», що побачила світ у видавництві «Молодь» 40 років тому накладом 30 тисяч примірників і вже давно стала бібліографічною рідкістю.
Це хвилююча розповідь про війну, про хлопця, який пішов добровольцем на фронт і в дев’ятнадцять років став капітаном артилерії, про героїзм воїнів, бойове побратимство.
На республіканському конкурсі на кращий прозовий твір про молодого сучасника, проведеному в 1971 році, твір відзначений другою премією.
Народився Олег Орловський 25 січня 1924 року в селі Ямпіль Катеринопільського району Черкаської області. Батька репресували у 1937 році сталінські опричники. Олег став сином «ворога народу»…
Закінчивши в 1941 році середню школу, пішов добровільно на фронт, брав участь в обороні Києва, Москви, в боях за визволення десятків міст і сіл від фашистських загарбників. В 1944 році після тяжкого поранення в званні капітана демобілізувався з армії і працював на різних роботах в ямпільському колгоспі. Після війни одружився.
З 1952 по 1954 рік – студент Ізмаїльського учительського інституту, а з 1954 року – вчитель Ямпільської восьмирічної школи. Працюючи за фахом, вчився заочно в Київському педагогічному інституті на мовно-літературному факультеті, який закінчив у 1961 році.
У 1973 році, після реорганізації Ямпільської неповносередньої школи, родина переїздить на постійне місце проживання до міста Ватутіного. Разом з дружиною, Фросиною Юхимівною, вчителькою початкових класів, виховали трьох синів – Юрія, Володимира і Віктора.
Мало хто знає, що було продовження повісті «Юність на війні» під назвою «На довгій ниві», де автор проводить героїв своєї військової повісті шляхами повоєнного життя, важкого відбудовного періоду. Але завершити задумане не довелось…
Мене вразили слова, якими письменник завершує рукопис повісті «На довгій ниві»: «Життя прекрасне… і прожили ми його непогано. Доля любить мужніх. Може тому, що й жінки люблять мужніх, а доля – жіночого роду. Вони не люблять плаксивих, хто колінкує перед ними. Та й взагалі, в житті діє закон: хто втратив мужність – гине… Тому, оглядаючи своє минуле, ми з тобою маємо підстави сказати: ми вдячні тобі, наша доле, ми любимо тебе!..».
Валерій БУРІЙ
'Юність на війні'
24 січня 2014
24 січня 2014
26 ЛИПНЯ
100 років від дня народження О.В. Килимника
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ
ДОБРА ЗГАДКА ПРО ОЛЕГА В. КИЛИМНИКА-РОЗЕНБЕРГА
Зберігаю книги з дарчими написами і листи нашого знаного, а сьогодні уже призабутого земляка - літературознавця, критика Олега Володимировича Килимника, як реліквії. Не вдалось йому , учасникові Другої світової, дожити до свого 90-ліття...
Дуже хотів він побувати в Ямполі, де народився - не судилося. Як він любив свою маленьку батьківщину - про це в кожному листі до автора цих рядків (чи вдастся їх опублікувати і видати - сам Господь знає), в його останній сороковій книзі ''Незабутні'' (К., 1998).
Укоротили віка нашому землякові переїзд з Хрещатика на нову квартиру, загострення давніх хвороб. ''Переїжджати на нову квартиру - рівносильно познайомитись на практиці з пожежою'', - писав в одному з останніх листів Олег Володимирович.
Мало хто знає, що справжнє прізвище нашого краянина - РОЗЕНБЕРГ. Зміну прізвища О.В. Килимник пояснив мені так: ''Я взяв прізвище дружини і мене скрізь знають як Килимника... У німців був міністр пропаганди Розенберг. Зрозуміло, що носити одне прізвище одного з фашистів я не міг і не хотів...''. Ось така інтимна подробиця.
О.В. Килимник - доктор філології, професор, член Спілки письменників України. Автор книжок ''Володимир Сосюра'', ''Андрій Головко'', ''Олесь Гончар'', ''Юрій Яновський', ''З вершини літ'', ''Незабутні'' та ін. В останній книзі дуже багато цікавого краєзнавчого, автобіографічного матеріалу - варто її перечитати...
Помер наш славний земляк на 88-му році життя 2 лютого 2001 року. Похований в Києві.
27 липня 2013
Енергетична інвестиційна компанія 01.07.2013 розкрила першу пачку бурого вугілля в кількості більше 500 тонн на Мокрокалігорському буровугільному родовищі (с. Лисича Балка Катеринопільського району Черкаської області).
>
> Про це повідомляє прес–служба компанії. Зазначається, що все видобуте буре вугілля буде відвантажене споживачам на внутрішній ринок України. З 1 серпня компанія планує збільшити обсяг видобутку до 30000 тонн на місяць.
Враховуючи факт, що буре вугілля – найкраща сировина для процесу газифікації, Енергетична інвестиційна компанія у своїй роботі почала використовувати альтернативні джерела енергії з бурого вугілля. Для відкачування води на новому Мокрокалігірському родовищі бурого вугілля в Черкаській області компанія встановила газогенераторну установку, яка працює на бурому вугіллі. Буре вугілля використовується у вигляді буровугільних брикетів.
Як інформує Енергетична івестиційна компанія, Установка була розроблена і впроваджена фахівцями компанії спільно з ученими Україні. Споживання брикету з бурого вугілля становить 20-40 кг брикету на годину, і повністю покриває потребу насосів в електроенергії. При цьому з такого обсягу бурого вугілля можна виробляти до 200 куб. м генераторного газу з калорійності 1200 ккал / кг.
У планах компанії створення замкнутого циклу виробництва за допомогою бурого вугілля. Так, видобуте на Мокрокалігірському родовищі буре вугілля буде перероблятися в теплову та електричну енергію за допомогою електростанції, що працює на газі з бурого вугілля на борту кар’єра. Вироблена енергія буде використана у виробництві брикету і добрив з бурого вугілля, а також продаватися споживачам.
>
5 липня 2013
У ЛИСИЧІЙ БАЛЦІ НАРОДИВСЯ ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ ЕДУАРД НИКИФОРОВИЧ ЯВОРСЬКИЙ
... Колись, у ранньому дитинстві, його дуже зацікавив кишеньковий годинник батька, голови сільради з Лисичої Балки. Тож і вирішив з'ясувати, як влаштований цей чарівний предмет, після чого, зрозуміло, годинник довелось здати в ремонт. ''І хто ж то примудрився так його поламати?'' - вразився майстер. ''Мій малий син'', - ніяковіючи, відповів батько. ''Ваш син - талановита дитина, резюмував мудрий годинникар. - Полагодити абсолютно неможливо!''. Трохи згодом сільський хлопчик до безтями і на все життя полюбив коней з їх обпікаюче таємничою красою - як дід, і так само, як він, навчився розуміти мову цих гордих тварин. Ще поважав музику (хоч то було трохи не по чоловічому), бо її любили і співали мати і бабуся.
На початку 30-х років українська доля зірвала сім'ю з місця і закинула до Новосибірська й далі - у Татарію. Незадовго до початку війни приїхали до Києва. Тут нарешті він зустрів велику Музику, яка зненацька, мов перша любов, увірвалася в життя, і, як уміє лише любов, освітила весь подальший шлях. Сталося так, що його повели на концерт симфонічного оркестру у ''мушлі'' Першотравневого саду. Виконувалася сюїта з музики до драми Ж. Бізе ''Арлезіанка'' (запам'ятав на все життя). Яке ж диво-дивне оркестр! Диво-дивне усі його групи, їх поєднання, вся ця могуть і сила, чарівна краса мелодії! Едуард аплодував так, що горіли й боліли долоні, так сильно, що рідна тітка аж занепокоїлась.
Відтак здібний, як виявилося, хлопчик був прийнятий до київської музичної школи №1, почав навчатися гри на віолончелі (все-таки він був ''переростком'', мав уже одинадцять років).
У воєнний період з ним трапилося кілька подій, результати яких за всієї жахливої фантасмагоричності лихоліття до розряду ординарних не зарахуєш. Лишається тільки припустити, що йому була призначена певна місія. Наприкінці 1941 року Едуард із матір'ю, з'ївши останню ложку гарбузової каші з рештками чорного хліба, подалися пішки не більше, не менше - за 300 кілометрів. Ішли до рідних в Лисичу Балку. І врешті-решт дісталися бабусиної хати. Бог беріг - не загинули ні від голоду, ні від кулі. Це й же шлях йому довелося в час війни пройти ще раз - і в тому ж самому напрямку. І знов щасливо! А між тим, буквально смертельними ''демаршами'' знову був Київ: мама дуже хотіла, щоб ''дитина'' продовжувала навчання.
Вчився у консерваторії (точніше, в музичному училищі, яке тоді існувало при вузі - як повноправна частина). Підліток-студент в окупованому Києві 42-го року... Одного разу дивом не потрапив у облогу - мабуть, знову клопотався янгол-хранитель. Самотній, голодний, руки мало придатні навіть до віолончелі, адже то стали руки справжнього сільчанина: у Лисичій Балці був мужчиною, годувальником. Тепер же почалися голодні обмороки. Аби вижити, вдруге подався до села, а там змушений був півтора місяці ''прожити'' з братом у льосі: зовсім поряд кипів страшний котел останніх боїв з німцями.
І довелося швидко дорослішати. Зрештою, по війні закінчив консерваторію і повернувся до рідної ДМШ №1 педагогом. Потім була й інша робота - редакторська на телебаченні, творчо-адміністративна - в столичному оперному театрі. І нарешті, з 1969 року, - посада головного редактора журналу ''Музика''...
Окремі видання - ''Віталій Губаренко'', ''Зоя Христич'', ''Оскар Сандлер'' (разом з М. Михайловим), ''У світлі рампи'', ''Зоряний шлях Національної філармонії України'' - та численні статті Едуарда Яворського в газетах і журналах розповідають про творчість композиторів-класиків та сучасних митців, про концерти, оперні та балетні спектаклі. Е. Яворський - член багатьої спілок: музичної, журналістів, театральних діячів, композиторів України. Його ім'я внесене в довідник ''Життя славетних'' Американського Біографічного інституту.
Високо поцінований він і як відомий лібретист оперних, балетних та опереткових творів.
Кілька років поспіль я листувався з нашим славним земляком, написав кілька текстів про його життєвий та творчий шлях, маю матеріали, яких не знайти у наших музеях та бібліотеках навіть обласного рівня.
ПРО Е.Н. ЯВОРСЬКОГО:
* Бурій В. Едуард Яворський: редактор, музикознавець, лібретист / Валерій Бурій // Місто робітниче. - 2003. - 25 лип. - С. 4.
* Бурій В. Едуарду Яворському - 70 / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 1998.- 3 черв. - С. 3.
* Бурій В. Наш земляк Е.Н. Яворський / Валерій Бурій // Авангард (Катеринопіль). - 1982. - 9 жовтня.
* Бурій В. Твори нашого земляка / Валерій Бурій // Авангард. - 1983. - 2 квітня.
7 червня 2013
7 ЧЕРВНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІДОМОГО ПОЕТА МИКОЛИ ГІРНИКА, КОТРИЙ ПРИСВЯТИВ ВАТУТІНОМУ ЦІЛИЙ ЦИКЛ ВІРШІВ ''ЮРБАС'' У ЗБІРЦІ ''МОЯ ЗВЕНИГОРОДЩИНА'', А ЙОГО СИН, ПАВЛО, СТАВ ШЕВЧЕНКІВСЬКИМ ЛАУРЕАТОМ - ПОЕТ ВІД БОГА... АЛЕ ЯКА ТРАГІЧНА У НИХ ОБОХ ДОЛЯ...
Микола Гірник
(07.07.1923 – 08.12.1981)
Микола Андрійович Гірник народився 7 червня 1923 року в с. Вербівець Катеринопільського району Черкаської області в селянській родині.
У школі був одним із кращих учнів, вірним товаришем.
Літературу полюбив змалечку. В 15 років уже друкував свої вірші у районній газеті, а у 1940 р. – в журналі «Піонерія». Після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет Львівського державного уні-верситету ім. І. Я. Франка.
Із червня 1941 року – в армії. Після закінчення артилерійського училища у Томську воював командиром батареї на Сталінградському і Карельському фронтах, тричі поранений у бою, нагороджений орде-ном Червоної Зірки і медалями. Навіть у важких умовах фронту продовжував писати – його вірші, кореспонденції, статті друкувалися на сторінках дивізійних та армійських газет 'Красноармеец', 'За Родину'.
Після демобілізації вступив до Київського університету, який закінчив у 1950 році. Цього ж року побачила світ його перша книга поезій 'Моя Звенигородщина'. Основна тема – повоєнне відро-дження рідного краю.
Вогнями та сиренами.
Із соцмістечка – кленами
Вітається Юрбас.
… росте, цвіте відроджена
Моя Звенигородщина –
Заквітчаний розмай.
П’ять років віддав редакційній справі. Потім навчався на ви-щих літературних курсах у Москві при Літературному інституті (1954 – 1956 рр.). Працював у редакції газети 'Київська правда', завідувачем відділу поезії журналу 'Вітчизна', заступником редак-тора газети 'Друг читача'.
Сотні молодих поетів, що прийшли в літературу в 50-60-х ро-ках, з вдячністю пам’ятають його уважне слово, підтримку, друж-ню пораду, благословення до друку.
Любов до рідного краю ніколи не полишала Миколу Андрійовича:
… Вже давно за синім небозводом
Заховався рідний мій Юрбас.
Аж – вокзал. Десь батько на підводі,
З досвітку чекає тут на нас.
Або:
Моє село! Терпкі, гарячі
У серце збіглися струмки:
То пригадались дні дитячі
В тридцяті пам’ятні роки.
… Ідемо межею під дубками
(Зліва – жито, справа – буряки),
Добрими з прапрадіда словами
Весело вітають нас жінки.
У циклі сатиричних віршів 'Короїди' поет таврував мораль-ність, байдужість, неробство.
Дружина Миколи Андрійовича згадує: 'Це був один із злетів творчості поета. У суспільстві панувала така пам’ятна атмосфера надій і сподівань. Публікація 'Короїдів' була сприйнята з великим ентузіазмом. 'Проробки' ми сприймали спокійно – так має бути. Я знаю, що наполягали на каятті, але Микола Андрійович до цього не принизився'.
І на дубі могутнім, крилатім,
Короїди живуть під корою.
Може дуб той і небо хитати,
І до сонця дістать головою.
Короїди ж висмоктують сили –
Ненажерні, тупі паразити.
Вони й тіло держави укрили
І живуть безтурботно і сито.
Я не можу проходить безмовним,
Склавши руки сидіти не буду!
Хочу стати я дятлом невтомним –
Короїдів довбати повсюду.
За тридцять років творчої діяльності він видав 15 поетичних збірок, серед яких: 'Моя Звенигородщина', 'Вірність', 'Ромашко-вий цвіт', 'Совість', 'Сурмачі', 'Цвіте терен', 'Крізь відстані', 'Невтома'. Остання його книжка вийшла в 1983 році під назвою 'Назавжди солдат' (посмертно).
Микола Гірник перекладав поезію та прозу з мов братніх на-родів на українську (вірші М. Чарата, М. Танка, П. Панченка,
В. Мозюрунаса, Р. Асаєва, М. Свєтлова, повісті М. Алексєєва 'Хліб усьому голова', Б. Бедного 'Дівчата' та ін.
Позбавлений роботи за сатиричний цикл «Короїди», поет почу-вав себе пригнічено, довго хворів. Не доживши до пенсійного віку,
8 грудня 1981 року Гірник пішов із життя. Похований у м. Києві.
В одному з останніх віршів, смертельно хворий поет писав:
Уже не той. І тим уже не буду.
Боротись треба. Я ж то і борюсь.
Я хочу жить. І жить я буду, люди.
Недуг я не боявсь, і не боюсь.
Тяжкі хвороби не дали Миколі Гірнику розкрити своє обда-рування на повну силу.
Але його скромний 'Ромашковий цвіт' по-своєму, небуденно і ніжно-людяно зоріє у багатющому саду сучасної української поезії.
І хай крізь десятиліття пролунає знов його чесний і мужній голос, як заповіт незламності для всіх нас.
Пам’яті Миколи Гірника присвятили свої вірші Микола Не-года 'Комбат', Яків Івашкевич 'Назавжди солдат'.
Микола Негода 'КОМБАТ'
Приціл, наводка – і снаряди
Лягають в заданий квадрат.
І чує, збуджений і радий:
– Накрив, товаришу комбат!
А в командира батареї
Юнацька виправка легка,
І рип нової портупеї
У лейтенанта Гірника.
Він ще навмисне трохи грубий
І не хова усмішки губ,
По парубоцьки буйночубий,
Заводіяка й життєлюб.
Таким його запам’ятали
І ректорат, і деканат,
І честь йому ми віддавали
– Привіт, товаришу комбат!
У тишу й гул аудиторій
Його поезія вела.
Він стільки знав людських історій
Свого району і села.
Любив стежинки і обніжки,
Блукав на луках серед нив,
Катеринопільщину пішки
Він сам із друзями сходив.
Умів сміятись і радіти,
Вникати в діяння нові.
З усіх, що є на світі квітів,
Любив ромашки польові.
І, може сам того не відав,
Яким він повнився добром,
Як ненажерних короїдів
Розворушив своїм пером.
Збагнувши вічне й сьогодення,
Пізнавши просторінь і час,
Він слово, мовлене натхненно,
Лишив і з усмішкою згас.
А в нас душа озветься болем,
І нам уявиться стократ,
Як Вербівецьким літнім полем
В село вертається комбат…
Основні видання творів М. Гірника
Друзі – солдати : поезії / Микола Гірник. – К. : Рад. письм., 1953. – 112 с.
Назавжди солдат : поезії / Микола Гірник. – К. : Рад. письм., 1983. – 117 с. : іл. – Зміст : Цикли : У житті, у мрії ; Незабутній во-гонь ; Синій обрій.
Невтома : поезії / Микола Гірник. – К. : Рад. письм., 1975. – 103 с. : іл. – Зміст : І мить, і вічність… ; Хвилина в Мавзолеї ; Лю-бові велич ; В поході ; 'Чи словом гордості, чи в тузі…' ; Наша краса ; Сучасник мій ; До тебе, браття, мово ; 'В гармонії світів, в космічнім божевіллі…' ; Наша гордість ; Вічно рівні [та ін.].
Одвічне сьогоденне : вибр. поезії. – К. : Дніпро, 1973. – 215 с. : іл. – Зміст : Цикли : Господарі ; По курсу командорів ; Солдатська доля ; Ромашковий цвіт ; На чотирьох вітрах.
Ромашки : стихи / Николай Гирнык. – М. : Сов. писатель, 1957. – 87 с.
Ромашковий цвіт : ліричний щоденник : [вірші]. – К. : Рад. письм., 1955. – 116 с. – Зміст : 'Як завжди у розлуці буває – …' ; 'Хі-ба забудеш мить таку?...' ; 'Ми в той вечір у коло зібрались…' ; 'Ди-вна зав’южена ніч…' ; 'Старенька яблунька погнута…' ; 'Руки знов тобі на плечі…' ; 'Ти будеш моєю милою…' ; 'Ми вдвох стоїмо до півночі…' [та ін.].
Совість : поетична хроніка / Микола Гірник. – К. : Рад. письм., 1957. – 174 с.
Сонце і грози : [вірші] / Микола Гірник. – К. : Держлітвидав УРСР, 1958. – 235 с. – Зміст : Цикли : Земле моя ; Солдатська наша слава ; Ромашковий цвіт.
Сузір’я серця : лірика. Балади. Гумор. Сатира / Микола Гір-ник. – К. : Дніпро, 1965. – 267 с. – Зміст : Цикли : Єднання ; Рома-шковий цвіт ; Жарти й не жарти.
Сурмачі : поезії / Микола Гірник. – К. : Молодь, 1959. – 108 с.
Цвіте терен : вірші / Микола Гірник. – К. : Молодь, 1966. – 175 с. – Зміст : Цикли : Серця поколінь ; До тебе, Кобзарю ; Світа-нки кличуть ; Тривожні рядки.
Про життя і творчість М. Гірника
Бурій, В. М. Співець Шевченкового краю : (Микола Гірник) : [життя і творчість] / Бурій В. М. Вибрані розвідки, статті та заміт-ки. – Черкаси, 2008. – Вип. 1. – С. 46 – 49.
Івашкевич, Я. Нині йому виповнилося б 80 : [спогад про по-ета] / Яків Івашкевич // Літ. Україна. – 2003. – 12 черв. – С. 6.
Коваленко, Л. Микола Гірник / Коваленко Л. // Поезія. – К., 1983. – Вип. 1. – С. 105 – 106.
Коваленко, Л. М. Слово про Миколу Гірника // Коваленко Л.М. Статті та нариси. – К., 1987. – С. 383 – 386.
Те саме // Гірник М. Назавжди солдат : поезії. – К., 1983. – С. 5 – 9.
Малюк, М. Невтома творчого пошуку : [зб. поезій М. Гірника 'Невтома'] / Малюк М. // Друг читача. – 1975. – 18 верес.
Негода, М. Комбат : пам’яті М. Гірника [вірш] / Микола Не-года // Літ. Україна. – 2003. – 12 черв. – С. 6.
Онищенко, О. Йти у світання : [спогади про поета] / О. Они-щенко // Черкас. правда. – 1981. – 22 груд.
Плачинда, С. Воїн, поет, громадянин : [життя і творчість по-ета] / Сергій Плачинда // Молодь Черкащини. – 1983. – 11 черв.
Сорокопуд, І. Трудом і боєм вивірене слово : [життєвий і тв. шлях поета] / Сорокопуд І. // Черкас. правда. – 1983. – 10 черв.
* * *
Микола Гірник : [біогр. довідка] // Антологія української поезії : в 6 т. – К., 1985. – Т. 5 : Українська радянська поезія : твори поетів, які ввійшли в літературу в 1933 – 1958 рр. – К., 1985. – С. 264 – 267.
Микола Гирнык : [биогр. справка] // 22 июня – 9 мая : писате-ли Украины в Великой Отечественной : биобиблиогр. справ. – К., 1985. – С. 92 – 93.
Гірник Микола Андрійович : [біогр. довідка] // Письменники Радянської України : біобібліогр. довід. – К., 1981. – С. 46.
Гірник Микола Андрійович : [біогр. довідка] // Українські письменники : біобібліогр. слов. : в 5 т. – К., 1965. – Т. 4, : Радянська література. – С. 290 – 292.
Крижанівський, С. А. Гірник Микола Андрійович / С. А. Кри-жанівський // Українська Літературна Енциклопедія : в 5 т. – К., 1998. – Т. 1. – С. 426.
***
Познайомитися з творчістю Миколи Гірника посприяють літературні вечори, години, засідання літературних клубів, години пам’яті на тему:
- 'Воїн, поет, громадянин';
- 'Трудом і болем вивірене слово';
- 'Одвічне, сьогодення'.
7 червня 2013
Лариса КОЖУШКО.
Черкаська область.
Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Анатолій Назаренко з Єрок Катеринопільського району на Черкащині вже кілька років не може отримати довідку про заробітну плату за той час, що працював у Єрківському гранкар’єрі. Відповідні документи з підприємства… зникли. І шукати їх, судячи з усього, ніхто не збирається. А без цієї довідки чоловікові нарахували, як він вважає, набагато меншу пенсію, ніж могла б бути.
У Чорнобиль Анатолій Назаренко потрапив у червні 1986 року. Призвали по тривозі як військовозобов’язаного. Мобілізованим наказали взяти з собою чашку, ложку, військовий квиток — і на збірний пункт. Для чого і куди — не пояснювали. Усе зрозуміли вже по приїзді на місце. Відпрацював на ліквідації наслідків аварії 8 днів. Вже за три дні перебування в зоні одержав дозу опромінення в десятки разів більшу норми.
— Жили в наметах, на роботу нас возили. В основному проводили дезактивацію, — згадує Анатолій Миколайович. — Постійно відчувалася гіркота у роті, втома, запаморочення. Нам ніхто не роз’яснював про наслідки. Тих, хто відпрацював там по 25 днів, уже немає в живих. Пам’ятаю, хотів, щоб пошвидше відпустили додому, бо там же сім’я — троє дітей, господарство. Через місяць після повернення став підходити до горла якийсь клубок. Уже потім, при обстеженні, лікарі сказали, що так відчуваю негаразди з серцем.
За 8 днів роботи в Чорнобильській зоні А. Назаренко заробив 115 радянських карбованців. Навіть на ті часи це були копійки. Зразу після Чорнобиля змінився: став дуже дратівливий, хворобливий... На пенсію пішов у 2001 році — після тяжкого інфаркту.
Нині в Анатолія вже не ті сили. Удома всю чоловічу роботу перебирає на себе дружина Лідія Іванівна. Чоловіка береже, боїться залишитися одна.
— Чоловік не одержує належної йому пенсії через відсутність потрібної довідки про зарплату, — розповідає Лідія Назаренко. — Зверталися у місцеве відділення Пенсійного фонду, до керівництва Єрківського гранкар’єру (саме там Анатолій працював машиністом автокрана з 1975 року), а тепер безрезультатно вже чотири місяці ходимо в районну прокуратуру. Як у стіну впираємося скрізь. Скільки ж можна ті відписки одержувати? Керівництво гранкар’єру не видає необхідного папірця, бо десь поділися з архіву документи. Як таке може бути? Це ж не в одного мого чоловіка через це проблема виникла. Хтось же має відповісти за недбале ставлення до документації...
63-річний Анатолій Назаренко почав добиватися належної пенсії з 2005-го. Проходять з дружиною інстанцію за інстанцією... Назаренки впевнені, що, якби прокуратура передала матеріали щодо недбальства посадових осіб гранкар’єру до суду, архівні документи відразу б знайшлися.
Зрештою проблемою Назаренків зацікавилась місцева преса. Отоді нарешті прийшла й відповідь на заяву Назаренка з прокуратури, подану ще чотири місяці тому. Звісно, датована «заднім» числом. У ній повідомлялося, що кримінальна справа відкриватися не буде, бо у діях службових осіб Єрківського гранкар’єру немає складу злочину.
І все ж після оббивання порогів прокуратури Катеринопільського району справа нібито зрушила з місця. Прокурор району Сергій Гавега в усній формі повідомив Назаренкам, що кримінальне провадження щодо недбальства працівників Єрківського гранкар’єру вже відкрито. Він пообіцяв розібратися з цією справою до 1 червня.
Червень уже вступив у свої права, Назаренки все ще сподіваються, що їх почують...
6 червня 2013
|
| Закрити |
