Щорс (до 1935 р.— Сновськ) — місто районного підпорядкування, центр району. Розташований на річці Снові, правій притоці Десни, за 75 км від Чернігова, з яким має автобусне сполучення. Залізнична станція на лінії Гомель—Бахмач. Населення — 11 тис. чоловік.

Років сто тому там, де розкинулося сучасне місто, був густий ліс. Після реформи 1861 року тут оселився селянин на прізвище Корж, який заснував хутір. У 70-х роках XIX ст., в перший період піднесення залізничного будівництва в Росії, поблизу хутора пролягла Лібаво-Роменська залізниця. У липні 1874 року почала діяти залізнична дільниця Гомель—Бахмач, на якій були відкриті станція Сновська, названа так від Річки Спот, й паровозне депо на 9 локомотивів. Відтоді маленький лісовий хутір, що опинився біля станції, почав швидко зростати. Тут оселялися робітники депо, машиністи, службовці, а також ремісники й торговці.

Довгий час селищу називалося за прізвищем першого поселенця Коржівкою. Наприкінці XIX ст. після відкриття в селищі поштового відділення воно стало називатися Сновськом і входило до складу Великощимельської волості Городнянського повіту Чернігівської губернії. 1897 року в селищі налічувалось 222 двори і 2424 жителі^1.

Наприкінці XIX—на початку XX ст. навколо Сновська широко велися лісо розробки. За 25 км від станції в с. Гуті Студенецькій працювало три лісопильні ваводи. Зпачна частина лісу сплавлялася по річці Снові, решта вантажилася на станції. Зокрема, на Ромни щороку відвантажували в середньому 1,6 мли. пудів лісоматеріалів. У селищі працювало також кілька напівкустарних дрібних під приємств: тартак, паровий млин, чинбарні, миловарні, кондитерські.

Умови праці робітників-залізничників, особливо ремонтників, були дуже тяж кими. Вручну обертали поворотний круг з паровозом, виймали й переносили на плечах дванадцятипудові поршні, завантажували паливом тендер тощо. Не було елементарної техніки безпеки, що часто призводило до нещасних випадків. Робочий день тривав 10—12 годин. Подібні умови праці були й на приватних підприємствах. Так, на лісопильних заводах працювали по 14—16 годин. Терпіли робітники й через нестачу житла. Власники будинків, здаючи кімнати, брали з квартиронаймачів четверту, а то й третю частину їхнього мізерного заробітку.

Наявність залізничної станції сприяла розвитку торгівлі. В селищі відкрилося кілька крамниць, що торгували бакалійними, скоб\'яними та іншими товарами. Виник базар. Довгий час у Сновську не було жодного медичного працівника. Лише в 1891 році, коли держава викупила Лібаво-Роменську залізницю, на станцію на правили одного фельдшера. Поліцейську дільницю створили негайно, а початкову школу відкрили тільки 1889 року. В першому випуску її налічувалось 10 учнів.

Напередодні першої російської революції 1905—1907 рр. у Сновську виникла соціал-демократична організація. Значну роль у створенні її відіграв Ю. Ю. Глубко, колишній в\'язень Шліссельбурзької фортеці, який працював у депо слюсарем. Ю. Ю. Глубко був зв\'язаний з Поліським комітетом РСДРП, за його допомогою діставав нелегальну літературу, вів революційну пропаганду серед залізничників. У січні—лютому 1905 року в Городні, Сновську та селах повіту розповсюджувалися листівки Петербурзького комітету РСДРП «До всіх робітників», «До солдатів» та іп. Вони роз\'яснювали трудящим політичний зміст «Кривавої неділі» в Петербурзі, закликали до повалення самодержавства, ліквідації поміщицького землеволодіння.

На початку жовтня 1905 року, коли загальнополітичний страйк охопив майже всю Росію, припинили роботу й сновські залізничники. Члени соціал-демократичної організації й революційно настроєні робітники разом з представником Полісь кого комітету РСДРП, що прибув у Сновськ, склали петицію, в якій вимагали восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, безплатної видачі спец одягу, подання медичної допомоги, поліпшення умов праці й життя. Закінчувалася петиція політичними вимогами: свободи слова, зборів, демонстрацій і революцій ним закликом «Геть самодержавство!».