Ще в травні заступник голови Шполянської районної ради Лідія Татарина запропонувала відомій в районі во лонтерці і водночас багатодітній матері Лілії Усик взяти участь у конкурсі на премію «Мама року» від «EVA». Пані Лілія написала свою історію, але посоромилась ділитись в соцмережах і просити друзів проголосувати за неї. Зізнається, що на цьому сайті прочитала дуже багато дивовижних історій, які торкнулися найтонших струн у глибині серця, тож дзвінок із Києва і вітання з перемогою сприйняла як жарт.

— Спасибі експерту премії Ользі Масалітіній, яка обра­ла мою історію.

Спасибі «EVA» за три дні казки для мене, для 10-ти мам і однієї супербабусі, — розповідає Лілія Олександрівна.

— Тепер я знаю, що треба знаходити час для себе, для відпочинку. Хоча б 2—3 дні на рік...

Тож вітаємо нашу землячку із перемогою в цьому не­ординарному конкурсі і бажаємо прихильності вищих сил у здійсненні омріяних задумів!

Мама може все! А багатодітна мама — й поготів!

Я — найщасливіша мама у світі, адже у мене три синочка! Три мої ріднесенькі серденька. Мій старшенький Костя успішно закінчує 1 клас ліцею і мріє стати художником. Середній Юрчик (Юрій Юрійович) з нетерпінням чекає 1 вересня, щоб теж піти до школи, зростає справжнім джентльменом і захисником дівчаток. А найменший Ростик у свої 4 рочки мріє стати лікарем, щоб знайти ліки від усіх-усіх хвороб (має діабет). Маю прекрасного, любля­чого і турботливого чоловіка, надійного і мужнього Юру. Зараз молодь не дуже поспішає мати дітей, а я мріяла про це!

Коли народився Костик і я впер­ше взяла його на руки, в мене було таке відчуття наповненості мого світу! Його перші «агу», «китай­чики» (коли він усміхався, вузько заплющував оче­нята). Коли синочок зробив свої перші кроки, я вже носила під серцем Юрчика. А потім були майстер-класи з катання двох малюків одночасно в одному візочку, або однією рукою везеш візочок, а іншою — велосипедик. Словом, мама може все! Коли я втретє стала мамою, Кості було 3 роки 4місяці, а Юрчику — 1 рік 11місяців. І я відкрила для себе, що у візочку з легкістю вміщаються троє. Словом, немає нічого неможливого! Кожен мій день сповнений усмішками моїх синочків, їх поцілунками і обіймами.

Я — щаслива. І помиляється той, хто думає, що багатодітні мами не мають часу на роботу, кар'єру чи відпочинок.

Я — вчитель, громадський активіст і во­лонтер АТО. З березня цього року очолюю районну станцію юних техніків.

Допомагаю нашим захисникам з перших днів АТО, здійснила більше ста поїздок на передову. Маю почесні грамоти від військових частин, керівництва міської, районної і обласної влади. Мої синочки малюють, пишуть листи захисникам, пиша­ються тим, що їхня мама — волонтер. А ще я голова вуличного комітету, довгий час була секретарем ГО «Народна рада Шполянщини», беру активну участь у житті класу і школи, де навчається мій Костя. Як волонтер проводжу виховні години у школах райо­ну, прищеплюю дітям любов до України. А вдома я — мама, яка любить пограти у футбол, поганяти на велосипеді, позмагатись у міні-перегонах з си­ночками; я — дружина, яка любить пофантазувати на кухні, приготувати для своїх чоловіків щось смач­неньке і корисне. А ще — в мене квітник, садок, 16 соток городу, які для мене є найсучаснішим трена­жерним залом на відкритому повітрі. Маю три ди­пломи про вищу освіту, один із яких здобувала вже маючи трьох синочків. І коли мене запитують, як я все встигаю, я відповідаю, що я просто роблю те, що можу, і жартую, що у моїй добі 48 годин.

Лілія УСИК.