А скільки сірників мигнуло.

   А було  колись.

   І нема.

   І пішло все світлом та димом.

   Іван Пашко народився в Рашівці. В сім`ї дітей четверо. Два брати, та сестра. Батько інвалід, без ноги. Мати в колгоспі.

   Вчився Іван в Рашівській Середній школі.

  

       ИЗБРАННОЕ

      Старик и море

   Ось и закінчив я друкування з цієї книги. Якщо у вас є часина вільна, то заходьте на сторінку \'Рашівка\', там воно і є.

    Можливо, ви в дитинстві читали той твір. А якщо вже і ні, то можна, не йдучи до бібліотеки, прочитити його з сторінки \'Рашівка.

   Є  з Рашівки письменник, який також пише. Він тепер громадянин Німеччини. Твори йог є. Влітку він відвідує Рашівку. То Іван Пашко.

   Можливо, що почну передруковувати з його творчості. Але у мене лежить поряд книга яку написав Олексанр Довженко. Тут писано українською мовою. А Іван Пашко пише російською.

   Зараз 14-04 дня. Подумю ще часину, з чого ж почати. 

   Ви напишіть мені свій коментар. Можливо, що я роблю і не потрібне. Воно вам зі сторони те видно. А може підкажите мені, щось своє, і я віднайду ту книгу, яку ви мені зпропонуєте. Передрукую.

   Взагалі то, книги в інтернет, напевно, копіюють.  А от я не хочу так. То швидка робота. І вечори зимові довгі, і коли хтось загляне до сторінки \'Рашівка\' то там і можна, не марнуючи часини, почитати те, що з книги перестукали мої пальчики. Читайте. Та відгукуйтесь, що вас ціавить більше.

   Можу я і з газет друкувати. Там політика. А політика то \'дівка\' складна, сьогодни вона так поведе бровами, завтра по іншому, інколи почервоніє, інколи в піт її кидає.

   Політики люди такі.

   Ще коли вчора і сонце  не сховалося за горизонт, я сидячи та клюцаючи в буковки. придумалось мені як відігнати від моїх ніг нестерпну зимову негоду. Ану, думаю, буду я в ліжко в ноговицях лягати під одіяла. І коли вже прийшов час до відпочинку нічного, пірнув я  на ліжко під покривала в ноговицях. Сон прийшов миттєво. 

   Ніч промайнула в казкові теплині ногам. І вже коли я спустив ноги до підлоги, судома їх не вертіла. Так думаю  можна і газ єономити. щоб на ту зиму його більше лишилося, Може він мені і потрібний буде. може я вже відправлюся в простори небесні. Летітиму десь духом святим аж далеко далеко, що мені і не видно буде кому та моя економія пригодиться. Там не буде а ні Сонця, а ні Землі, Не освіте Місяць, моєї дороги до вічної моєї пристані. А там  висячі міста, одні в пеклі, де завжди пара, дим, кіптява, та стогони пекальні. Інші міста, де праведники гуляють. Вони веселі, їм тепло. Ноговиць вони не носять,  Співають пісень. правда почути їх не можна, бо роти їх невидимі, очі не видимі, а вуха хоч і є, так все через них тільки шумить.. Будинки там, без кінця та краю, і люду там несмітна сила. Всі вони веселі. а що їм, зими у них нема. Там рай.

Старий дід як та коняка санчата тягає.

Снігу в дворі наверуло,лопату тримає,

На санчата ставе ящик, туди снігу тиче,

Коли повно снігу там, за вірьовку смиче.

   Снігу вже скільки накопичилось, що вже і вулиця не втримує.

   Я, наприклад, з двору на влицю снігу  не викидаю, хай мій сніг дома.  А з деяких дворів сніг вишвиргують на вулицю, і вже його так багато, що коли трактор прочищає вулицю, то скоро і перти не буде. Може тоді танком треба.

А за картою негода прямує на нас. То до вечера снігу доточе.

   Воно, старі люди були розумні. В хатах будували печі. Натопив і на піч.

А ще, якщо ворог який вривається до хатини, то баба, та дід, хапали рогачі і виштрикували ворогу очі, щоб не бачив, як нас морити.

   А ще хочу сказати, що я  почав стримувати споживання газу, потрбно ж.

 Воно ніч довга. Але буду терпіти. Правда коли у хаті холоднувато, то мої ноги зводе судома. Прокинусь. Спущуся з ліжка, ноги так скруте, що довго скавучу по долівці.