|
Сторожинець в 1907-1908 рр.
Протягом 1907-1908 рр. у місті було зведена лікарня, 1908р. – «Німецький народний дім», у 1910р.відкрито пам’ятник асвтрійському цісарю Францу Йосифу І (1848-1916), у 1913 прокладено водогін. У той час також функціонувала електростанція, власниками якої було подружжя Дрекслерів. Місто швидко розбудовувалося. В центрі стояли одно-, дво-, татриповерхові будинки, зведенні в класичному стилі чернівецькими та віденськими архітекторами. Справжньої окрасої були Торговий майдан, Торгова вулиця, Будинецька вулиця, міський народний парк, культові споруди. посилання: Сторожинець в 1907-1908 рр.
Протягом 1907-1908 рр. у місті було зведена лікарня, 1908р. – «Німецький народний дім», у 1910р.відкрито пам’ятник асвтрійському цісарю Францу Йосифу І (1848-1916), у 1913 прокладено водогін. У той час також функціонувала електростанція, власниками якої було подружжя Дрекслерів. Місто швидко розбудовувалося. В центрі стояли одно-, дво-, татриповерхові будинки, зведенні в класичному стилі чернівецькими та віденськими архітекторами. Справжньої окрасої були Торговий майдан, Торгова вулиця, Будинецька вулиця, міський народний парк, культові споруди.
|
9 січня 2014
|
Софія Окуневська.
Своєрідним осередком культурного життя тогочасного Сторожинця стала родина лікаря АтанастасіяОкуневського, учасника міжнародного медичного конгресу 1897 року в Москві. Його дочка - Софія Окуневська по закінченні мединного факультету Цюріхського університету працювала у Львові та інших західноукраїнських містах.
Це 6ула перша українська жінка-лікар в Австро-Угорщини, вона володіла 6агатьма іноземнними мовами, мала неабиякий літературний смак.
Гостинний дім Окуневських у різний часписьменники Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Наталія Ко6ринська.«Буковинська горлиця» відзнанила значний вплив Софії Окуневської на формування свого світогляду. «Від неї пішломені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріяла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені тре6а писати не по-німецьки, а для свого народу по-українськи», - зізнавалась згодом О. Кобилянська.У будинку Окуневських лягли на папір перші новели «Синьої книжечки»Василя Стефаника. посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
9 січня 2014
|
Сторожинець у складі Австрійсько-Угорської імперії.
Австрійські колонізатори панувалина Буковині майже півторастоліття (1774 -1918рр.).
В 1847р. сторожинецьке помістя 6уло поділене на дві рівні
частини. одно – Нижній сторожинець - належала Г. Флондору, а друга Горішній Сторожинець А. Штайнеру. Два власники володіли 6820 йохами землі, а понад 500 підлеглим їм селянських дворів користувалися лише 3250 йохамизначно гіршоі землі.
У другій половині 19 століття населення Сторожинця швидко зростає.
У 1880 році в ньому нараховувалося 5139 жителів. Виникас промисловість. У 80-90-х роках збудовано цегельний завод, водяну лісопилку, залізничну вітку Глибока - Сторожинець - Берегомет. Еміграція продовжується.Тільки за 1899 - 1900рр. до Америки емігрувало 82, доТуреччини - 7 чоловік.
3 1854 року Сторожинець називають вже містечком, а в 1900р. готують документи про переведення його у розряд міст. Тут проживало 7 тис. чоловік, 6уло 1700 6удинків, 5 молитовних домів,пошта, телеграф, аптека, бойня, пожежна команда. Працювали 10 судових, 6 6анківських чиновників, 6 адвокатів, 5 лікарів, 6агато комерсантів та торговців.
21 травня 1904 року Сторожинець здобув статус міста.
Отже, м.Сторожинець - європейське місто з гли6окою історією та походженням. В місті жили видатні діячі,письменники,композитори, внені, художники, музиканти. посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
9 січня 2014
|
Сторожинець у складі Австрійсько-Угорської імперії.
Австрійські колонізатори панувалина Буковині майже півторастоліття (1774 -1918рр.).
В 1847р. сторожинецьке помістя 6уло поділене на дві рівні
частини. одно – Нижній сторожинець - належала Г. Флондору, а друга Горішній Сторожинець А. Штайнеру. Два власники володіли 6820 йохами землі, а понад 500 підлеглим їм селянських дворів користувалися лише 3250 йохамизначно гіршоі землі.
У другій половині 19 століття населення Сторожинця швидко зростає.
У 1880 році в ньому нараховувалося 5139 жителів. Виникас промисловість. У 80-90-х роках збудовано цегельний завод, водяну лісопилку, залізничну вітку Глибока - Сторожинець - Берегомет. Еміграція продовжується.Тільки за 1899 - 1900рр. до Америки емігрувало 82, доТуреччини - 7 чоловік.
3 1854 року Сторожинець називають вже містечком, а в 1900р. готують документи про переведення його у розряд міст. Тут проживало 7 тис. чоловік, 6уло 1700 6удинків, 5 молитовних домів,пошта, телеграф, аптека, бойня, пожежна команда. Працювали 10 судових, 6 6анківських чиновників, 6 адвокатів, 5 лікарів, 6агато комерсантів та торговців.
21 травня 1904 року Сторожинець здобув статус міста.
Отже, м.Сторожинець - європейське місто з гли6окою історією та походженням. В місті жили видатні діячі,письменники,композитори, внені, художники, музиканти. посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in... |
9 січня 2014
|
Історія міста. Походження назви «Сторожинець».
Назва міста Сторожинець походить від давньослов'янського
слова «страж», в давньоруський час – «сторожъ», котрі означали «як і нині» охорону чого чи кого небудь. Слова«стороженье», «сторожа» застосовувалися для означення варти, охорони, передового загону війська. Похідними від згаданих вище слів є «сторожка», «сторожня», «сторожниця» - приміщення, де живе охоронник, вартовий або ж перебувае охоронний загін. Словом «сторожье»називали ще й глухий закуток, непрохідні де6рі, болото, за6олочений ліс, непролазні хащі тощо. Безсумнівно, зв'язок цього слова 3 давньоруською та давньоукраїнською мовоюочевидний.
Дослідження істориків і філологів переконливо доводять, що
топонім «Сторожинець» походить від слова сторожа, тобто «варта», «охорона». Спочатку так називали сторожове укріплення, яке, ймовірно, розміщувалося вздовж лівого 6ерегу Сірету. Ще одним підтвердженням цьому є назва височини Storozynka, що знаходилась неподалік міста і зафіксована на карті 1886 року.
Тож, цілком правильним є твердження про те, що назва міста походить від слова «сторожинець» - у давнинуукріплений пункт, де пере6увала сторожа, у іншому варіанті йдеться, що тутзнаходився сторожовий пост древніх русичів.
3гідно з археологічними матеріалами поселення Сторожинець існувало вже у XIV-XV столітті. Про це свідчать археологічні пам'ятки, які виявив на початку 60-х років минулого столітгя 6уковинський археолог Тимощук Б.о. Рештки найдавнішого поселення 6ули знайдені науковцем маже у центрі сучасного міста, на лівому березіСірету, на території районної лікарні (у районі 6удівлі колишнього неврологічного відділення, що по теперішнійвулиці ім. Пантелеймона Видинівського). Серед археологічних знахідок на місці розкопок 6ули знайденіпізньосередньовічна кераміка, шматки глиняної обмазки, кістки тварин.
Вперше в історинних джерелах Сторожинець згадується 18 лютого 1448 року в грамоті молдавського господаря Романа II (1447-1448рр.) , який подарував село пану Петря, сину Томи. 3агальновsдомо, що Петря синТоми, служив 6атькові Романа II - господарю Ільї І (1432 - 1433рр., 1435 – 1443рр.). А, отже, на той час поселенняпідпорядковувалося Молдовському князівству. Втім, слід сказати, що у згаданий період населений пункт вже існував та мав давні усталені межові границ|. Бо серед науковців-істориків є думка, що поселення Сторожинець цілком могло входити й до території колишньої Шипинської землі, яка востаннє згадується в грамот 1436 року.
3годом Сторожинець згадуеться у грамоті за 1575 рік при визначені готаря (межі земель). На сторінках документів у 1634, 1638, 1656, 1710, 1721, 1742 роках він висцпає предметом купівлі-продажу, о6'єктом власності родин Ропчанул та Сорочану. Зі згаданих грамот довідуємось, що територія однойменного поселення належала і громадісела Сторожинець.
3гідно з грамотою 1721р., 6ратам Сорочану надавалась 10 частина всіх при6утків з полів, сінокосів, бджільництва, садівництва та ін. Селяни вирощували просо, пшеницю, жито, ячмінь, овес, горох, розводили корів, свиней, овець, коней, виробляли віск, мед, займались ри6альством та мисливством. Цікаво, що тодішні сторожинчани працювали на згаданих землевласників по 12, а з XVІІ століття - по 24 дні на рік, сплачували податки та виконувалиповинності на користь держави.
У XVІІІст. Землі поселення з півдня межували з Ропчею (Перша писемна згадка прозгадене село- 18 лютого 1448р.), на заході – з Панкою (1428р.), на сході – з Великим Кучоровом (1422р.), на півночі, мабуть, з Бросківцями (1448р.). Впродовж всього Молдавського періоду Сторожинець був підпорядкований Сучаві, а його сусіди – с.Великий Кучурів, с.Бросківці – Чернівцям, як адміністративним центрам буковинської землі. посилання: http://bukportret.in... style='color: rgb(42, 80, 126); font-family: Verdana; text-decoration: none;'>http://bukportret.in... |
9 січня 2014
|
________________________________________ Районний центр СТОРОЖИНЕЦЬ, що розкинувся лівому березі Сірету у підніжжя Буковинських Карпат, може сміло претендувати на звання найзеленішого міста Буковини: на одного мешканця тут приходиться більше 40 квадратних метрів зелених насаджень. В місті немає старовинних архітектурних пам’яток, проте наймальовничіший на Буковині дендропарк, австрійська забудова кінця ХІХ – початку ХХ століття, релігійні споруди різних конфесій та адміністративні будівлі спонукають відвідувачів міста залишитися тут хоча б на день. Перша згадка про Сторожинець міститься у грамоті молдавського господаря Романа ІІ від 18 лютого 1448 року, де поселення згадується, як сторожовий пост на Сереті. Це, скоріше за все, і дало назву місту. Проте проведені у середині ХХ століття археологічні дослідження дають підставу стверджувати, що поселення тут існувало вже у XIV столітті, тобто з часу виникнення Молдавського князівства. Наступного разу Сторожинець згадується у 1476 році, як власність молдавського феодала Тодорахі Сорочану, а з грамоти молдавського господаря Стефана ІІІ Великого, яка датується 1490 роком, відомо, що наприкінці XV століття Сторожинець входив до Сучавської області і мав свою церковну парафію. При в’їзді з боку Берегомету та з боку Кіцмані місто зустрічає охайним дендропарком – пам’яткою природи загальнодержавного значення. Парк був закладений у 1912 році найвпливовішою на той час єврейською родиною Оренштайнів на місті природного лісового масиву, де росли цінні та рідкісні породи дерев. У 1945 на базі парку створено навчальний заклад – Сторожинецький лісовий коледж, що й визначило його подальший розвиток. І дійсно, сьогодні дендропарк в Сторожинці на відміну від занепадаючого берегометського дендропарку є справжньою гордістю міста та зразком садово-паркової архітектури для всієї області. Насолодившись неповторною природою пам’яткою Сторожинця, перейдемо до знайомства з архітектурними пам’ятками міста. Перша з них знаходиться безпосередньо в дендропарку і на початку ХХ століття була маєтком засновників парку, родини Оренштайнів. Та історія цього маєтку давніша за історію парку. Перший палац на цьому місці був побудований у 1880 році родиною Флондерів. Починаючи з 30-х років ХІХ століття Флондери були найвідомішою та найвпливовішою родиною Сторожинця, представники якої відігравали значну роль у суспільному та політичному житті міста. У 1854 році, коли було утворено Сторожинецький повіт і Сторожинець став містечком, першим головою муніципалітету став Григорій Флондер. Тоді родині Флондерів належало половина містечка. Другою половиною володіла родина Штайнерів. Двоповерховий палац із балкончиком на другому поверсі, червоним черепичним дахом та спостережною башточкою, який ми бачимо сьогодні, побудували нові власники Оренштайни на початку ХХ століття. У 1854 році, коли було утворено Сторожи-нецький повіт і Сторожи-нець став містечком, першим головою муніци-палітету став Григорій Флондер. Тоді родині Флондерів належало половина містечка. Другою половиною володіла родина Штайнерів. Пізніше, на початку ХХ століття Флондери продали палац родині єврейського землевласника і мецената Михаеля Оренштайна. Вище від палацу і парку за вулицею Крейтера розташоване старе польське кладовище. Тут знаходиться братська могила воїнів, що загинули під час Першої світової війни, та мурована капличка-костел з невеликою башточкою, побудована на початку ХХ століття. Вище від палацу і парку за вулицею Крейтера розташоване старе польське кладовище. Тут знаходиться братська могила воїнів, що загинули під час Першої світової війни, та мурована капличка-костел з невеликою башточкою, побудована на початку ХХ століття. А ми рухаємося у бік центру вулицею Полтавською, яка за дендропарком з’єднується з вулицею, що носить ім’я буковинського художника Пантелеймона Видинівського. На будинку під номером 11, де мешкав видатний графік, маляр та портретист, у 1993 році встановленого на його честь меморіальну дошку. Ліворуч від дороги на розі вулиць Видинівського та Окуневської побачимо триповерхову будівлю, спотворену перебудовами. Це – перша в Сторожинці приватна гімназія, відкрита у 1903 році. Опісля більш ніж століття, призначення будівлі не змінилося: тут як і раніше, знаходиться гімназія, хіба що державна. З протилежного гімназії боку від вулиці Видинівського відходить маленька вуличка, що має назву Українська. На ній розташована будівля міської та районної лікарні, від якої ще й сьогодні віє духом австрійських часів. Двоповерхова будівля лікарні, що більше нагадує палац у стилі класицизму, була побудована у 1907 – 1908 роках. Ще два квартали, і ми – в самому центрі міста на роздоріжжі чотирьох шляхів, які ведуть у майже протилежні куточки області: на захід – до Вижниці, на північ – до Чернівців, на схід – до Глибокої, на південь – до Красноїльська. На перехресті – найстаріша в Сторожинці школа, що має поважний вік 150 років. На розі вулиць Хмельницького і Грушевського розташована міська ратуша – символ більшості західноукраїнських міст. Сторожинецька ратуша, збудована у 1905 році, є другою на Буковині після чернівецької як за висотою, так і за красою. Двоповерхову будівлю ратуші, вкритою червоною черепицею, увінчує двоярусна вежа з годинником на фронтоні між першим і другим ярусами. На другому ярусі розташований оглядовий майданчик, куди ведуть круті сходи. Завершенням ратуші є декоративна главка з ліхтариком та шпилем. Як і 100 років тому сьогодні сторожинецька ратуша є символом місцевого самоврядування в місті: тут розташована міська рада. Навколо ратуші – ціле скупчення старих будиночків, що милують око своїми фасадами та їх оздобленнями. посилання: bukportret.info/index.php/storozhinetskij-rajon/storozhinets/istoriya |
9 січня 2014
|
Назва міста Сторожинець походить від давньослов’янського слова „страж”, в давньоруський час – „сторожь”, означало охорону чого, чи кого не будь. Слова „стороженье”, „сторожа” застосовувалися для позначення варти, охорони, передового загону війська. Похідним від нього є „сторожка”, „сторожня”, „сторожниця” – приміщення, де живе охоронник, вартовий, або передовий охоронний загін. Терміном „сторожье” називався ще глухий закуток, непрохідні дебрі, болото, заболочений ліс, непролазні хащі тощо. Безсумнівно варто підтвердити зв’язок цього слова з давньоруською та давньоукраїнською мовою. Спеціальні дослідження переконливо свідчать, що топонім «сторожинець» походить від слова сторожа, тобто „варта”, „охорона”. Спочатку так називали сторожове укріплення, яке, можливо, розміщувалося на пагорбах вздовж лівого берегу Серету. Яскравим підтвердженням цьому служить назва височини Storozynska, що знаходилась неподалік міста і зафіксована на карті 1886р. Сьогодні правильним твердженням є те, що назва міста походить від слова „сторожинець” - у давнину укріплений пункт, де перебувала сторожа. В іншому варіанті цього твердження говориться, що тут знаходився „сторожовий пост древніх русичів – сторожинець”. У 1919р. була спроба перейменувати Сторожинець у Флондорени за прізвищем поміщицької родини, якій колись належало це поселення, але нова назва не прижилася. |
9 січня 2014
| Ip: 91.124.148.179 Магазин з реалізації аудіо-відео техніки та ремонту мобільних телефонів. Вул. 28 Червня, 4 |
31 липня 2008
 ³ У місті функціонує державне підприємство 'Сторожинецьке лісове господарство', де реалізуються різні види декоративних деревних рослинПрацівник |
31 липня 2008
| Ip: 92.113.140.101
(1448 року заснування, 14,5 тис. мешканців) Райцентр у прикарпатських горах. Одне з найстарших міст області, колишній сторожовий пост на Сиріті (звідси й назва). Садиба баронів Флондор з палацом і парком (1880). Дендропарк (1812, 10,5 га) - зібрані дерева й чагарники із всіх частин світу. Збереглися ратуша (1905), костел св. Анни (1794) і православний храм (XIX ст.). Синагога (1900, зараз - музична школа). Тут мешкала й працювала перша жінка-лікар Австро-Угорщині Софія Окуневська. |
3 березня 2008
|
| Закрити |
