Василь Кубаш

Mосковським священникам не потрібне Примирення в нашій країні?

• 21-06-2011 15:49    Херсонщина - Наша історія -

Василь Кубаш

                   25 червня, субота

День дружби та єднання слов’ян

    25 червня слов’яни всього світу, а їх близько 270 мільйонів, відзначають День дружби і єднання слов’ян.

   Найширше ця дата відзначається трьома  країнами - Росією, Україною та Білоруссю. Як відзначається в офіційних привітаннях глав цих держав, це справді народне свято, що йде від загального коріння, культурних традицій і звичаїв наших народів.

  Слов’яни - росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи - складають основну частину населення Європи.

  Великий внесок в єднання слов’ян вносять обласні національно-культурні об’єднання. Завдяки їх діяльності не рветься зв’язок часів, з покоління в покоління передаються самобутні традиції, багатовікова культура слов’янських народів, звичаї і обряди, зміцнюється цивільний мир і злагода.

Василь Кубаш

  Газета “Фортуна“

Василь Кубаш

о. Кирило Лесько

Роздуми на Слово Боже на Зішестя Святого Духа

Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. (Йн 7,39)

Сьогодні Церква Святкує Зішестя Святого Духа. День П’ятдесятниці, коли Апостоли отримують Дар Святого Духа ще називають днем народження Церкви. Справді, після зішестя Святого Духа, Апостоли, що перед цим сховалися в домі Тайної Вечері, відважно виходять на вулиці Єрусалима з проповіддю і вже не бояться. Вони навіть радо приймають бичування за те, що проповідували Євангеліє.

Одна з таємниць дії Святого Духа в тому, як Він діє на світ: Він змінює серце людини, змінює наші серця, а вже ми починаємо змінювати світ вчинками, що подобаються Богові.

У 1979 році невдовзі після обрання Папою Римським Йоан Павло ІІ з апостольським візитом відвідав свою Батьківщину, Польщу. На центральній площі Варшави він, відправляючи Св. Месу, молився про зішестя Святого Духа: «Нехай зійде Дух Твій і відновить обличчя землі», - і додав, -- «цієї землі!» (пор. Пс. 104, 30) І вже через рік, у 1980 році, повстав рух незалежних профспілок під назвою «Солідарність», який весь народ підняв на боротьбу за захист своїх прав. Це був початок кінця комуністичного ладу на території Польщі…

Дух Святий змінюючи серця людей, забираючи страх і ненависть з серця і наповнюючи ці серця любов’ю та почуттям власної гідності, чинить правдиве чудо, яке перемінює обличчя землі.

В сьогоднішній Єванелії читаємо: «Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений» (Йн 7, 39). Часом прославлення Ісуса є Його смерть на хресті. Хрест – це мета місії Ісуса Христа. Хрест – це місце і момент виконання Божого плану спасіння людства від гріха. На хресті Ісус остаточно виконує волю свого Отця, тому хрест є місцем абсолютного послуху і абсолютного доказу любові Сина до Отця і Отця до Сина…

Цей фрагмент нам показує також, що відкупительна жертва, що її приніс на хресті Ісус Христос відкриває дорогу Святому Духу в наші серця. Якщо б не було Страсної П’ятниці, то не було б і П’ятидесятниці.

Від самого початку Христос прагнув обдарувати тих, кого полюбив до кінця Святим Духом: «Вогонь прийшов я кинути на землю - і як я прагну, щоб він вже розгорівся! Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться» (Лк 12, 49-50). Вогонь – це символ Святого Духа, а Хрищення, яке має прийняти Ісус Христос – це таємниця страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа. Згадаймо, одне з останніх слів Ісуса Христа на Хресті: «А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»» (Йн 19,27)…

Отже найбільше прагнення Ісуса Христа – це те, щоб ми жили Святим Духом. Ісус цього хоче, а чи ми насправді хочемо цього?

http://www.credo-ua.... target='_blank'>Читання на Зішестя Святого Духа

Василь Кубаш

Велика Міфічна, або ніщо не забуте

Започаткований Кремлем щорічний флеш-моб «Георгіївська стрічка» має дуже поганий підтекст. Якщо ти виказуєш невдоволення, ти проти вшанування пам’яті загиблих у Другій світовій війні. А це, як не крути, центральна м’ясорубка XX сторіччя і найкривавіша та найжахливіша війна за всю світову історію.

 Якщо ж одягаєш георгіївську стрічку, то в такому разі визнаєш кремлівську концепцію Великої Вітчизняної війни. До того ж погоджуєшся зі словами Путіна, що ВВВ Росія виграла б і без України. Коло замикається.

 Культ Великої Вітчизняної війни, що панує в сучасній Росії, – це насправді гасла та формулювання, створені ще комуністами та вдосконалені сучасними піар-технологами. Як і радянська міфологема, сучасний російський погляд на ту війну спростовується очевидним твердженням – ніякої «Великої Вітчизняної війни» в історії людства НЕ БУЛО. Була Друга світова, в якій від 1 вересня 1939 року по 22 червня 1941 року сталінський СРСР був союзником нацистської Німеччини.

 «Перед кожним фільмом обов’язково показували кіножурнал «Перебування Молотова у Берліні».., переглянувши який, висновок був один: у Радянського Союзу немає кращого друга, ніж Гітлер… Гітлер по-братському щиросердно зустрічає Молотова… Разюче марширують німецькі війська з розгорнутими знаменами, на яких зображена така мужня і дружня нам свастика», – згадував Анатолій Кузнєцов в романі «Бабин Яр» своє дитинство у радянських реаліях до 22 червня 1941 року. Невдовзі ці реалії було наказано забути.

Радянський міф про велику перемогу виліплювали довго і старанно. Ще під час самої війни було вигадано термін «Велика Вітчизняна війна». У такий хитрий спосіб сталінський СРСР дуже швидко відмежувався від усіх воєнних подій, що відбувалися за його участю ДО 22 червня 1941-го. Битва на Халхін-Голі, Польський похід 1939 року, Фінська війна, окупація країн Балтії та Бессарабії були названі військовими конфліктами, які мовляв, до Другої світової не мали жодного стосунку. Не треба дивуватися істериці російських ЗМІ, коли мова заходить про Катинь. Що там поляки? Створивши термін «Велика Вітчизняна війна», Кремль списав 140 тис. солдатів та командирів Червоної армії, як загиблих «під час прикордонних конфліктів»1939–1941 років. Простим розчерком пера хлопець, призваний в армію за два місяці до 9 травня 1945-го, став ветераном Великої Вітчизняної, а солдат, скалічений 1940-го під час виходу з фінського оточення, став «учасником прикордонного конфлікту». Відчуваєте різницю?

 Кремль списав не лише це. Відмова від всього, «що було до 22 червня», дала змогу забути, як Німеччина отримала з СРСР 1 млн т нафтопродуктів та 1,6 млн т зерна, того самого року, коли німецькі танки шматували Францію, а німецькі бомбардувальники рівняли з землею британський Ковентрі. В один удар Радянський Союз позбавився необхідності пояснювати англійцям та французам, чому німецькі моряки, льотчики і танкісти в ті часи каталися й плавали на радянському пальному та жерли радянський хлібець. Було дано зрозуміти, що Радянський Союз, нібито, тоді війни не вів, а відповідно, союзником Німеччини не був, а поставки – то звичайна економічна діяльність. Така сама, як у Німеччини з США.

 До речі, про США. Один із карколомних доводів сучасної російської пропаганди звучить так: «Гітлера спонсорувала Америка». Мовляв, чого вже там закидати СРСР поставки сировини до Німеччини? Ви на США погляньте! Було б, звісно, незайве побачити конкретні цифри, скільки товарів і на яку суму було поставлено Америкою Німеччині, скільки воюючій Англії, скільки воюючому Радянському Союзу, а потім порівняти все це з обсягом товарів, які СРСР постачав Німеччині, коли остання вже бомбувала Францію та Британію. Але такої статистики ніхто не наводить. Зрозуміло, чому.

 Відмова від участі у Другій світовій війні на її початковому етапі мусила позбавити СРСР відповідальності ще й за довоєнну співпрацю з німцями. Якось забувається нині, що наприкінці Першої світової, за умовами Версальського договору, Німеччині взагалі було заборонено мати власну армію і виготовляти важку зброю. Але питання виробництва важкої зброї та навчання військових спеціалістів Німеччина обійшла дуже легко. Німецькі інженери масово працювали в лабораторіях та на виробництвах СРСР. Німецькі льотчики вдосконалювали майстерність на радянському полігоні «Ліпецьк», а танкісти опановували нові прийоми на полігоні «Кама». Відбувалося все це в період з 1925 по 1933 роки, тобто ще до Гітлера. Коли при владі в Німеччині опинилися нацисти, інструмент для «розширення життєвого простору» був уже готовий до застосування – радянські інструктори постаралися. А боротися проти цього «інструменту» довелося пізніше радянському солдатові під Харковом та Корсунем-Шевченківським ціною власної крові.

 Але і це ще не все. Введення терміна «Велика Вітчизняна війна» дало комуністам змогу витворити ще один міф – про тотальну неготовність Червоної армії до війни. Радянськими дивізіями, корпусами, арміями та фронтами у червні 1941-го командували офіцери з досвідом Першої світової, Громадянської, Фінської війн, Польського походу, битви на Халхін-Голі, окупації Бессарабії та Прибалтики. Були ветерани зовсім екзотичних конфліктів, зокрема, громадянських воєн у Китаї та Іспанії. Червона армія зразка 22 червня 1941 року – це призив 1939-го року, солдати й сержанти, яких теж гартували так званими конфліктами, походами й визволеннями. Але всі вони, і солдати, і командири, були визнані «позбавленими бойового досвіду». Поразки 1941–1942 років було названо наслідком «несподіваного та віроломного нападу».

 Найстрашніше, що вчинила червона пропаганда, – на догоду агітаційним міркуванням вона «забула» про низку поразок 1941–1942 років. Радянський агітпроп створив ще один міф – про найбільший внесок Радянського Союзу у перемогу над Німеччиною на підставі того, що СРСР у Другій світовій війні зазнав найбільших людських втрат. Це дало можливість забути про 3 млн 125 тис. радянських солдатів та командирів, які загинули та потрапили у полон вже до кінця 1941-го. Це дало змогу не пояснювати, чому такі шалені втрати сталися на тлі 209,5 тис. осіб, які загинули та зникли безвісти у той самий період у німців. Ще й нині кремлівський агітпроп не спішить вшановувати загиблих у танковому бойовищі під Дубно, у битві під Уманню, в Азовському котлі та у битві за Харків 1942 року. Ці бої були програні, а отже вони аж ніяк не популярні. Тому учасників кремлівського флеш-мобу «Георгіївська стрічка» на місцях тих боїв не зустріти.

 Воно й недивно. Флеш-моб «Георгіївська стрічка» має на меті знову повернути до життя все те, що вперто намагалися зробити більшовики, – висвітлити лише один фронт Другої світової і лише один його період, від 1943 по 1945 роки. Решта подій ІІ Світової та участі в ній сталінського СРСР нинішній кремлівський агітпроп цікавить мало. Проте, якщо забути про якусь окрему «Велику Вітчизняну війну» і пригадати, що була однакова для всього людства ІІ Світова, то постане запитання, а чому ж така війна спалахнула? Отут на світ Божий вийдуть і авіаційний центр «Ліпецк», і танкодром «Кама», і ще багато чого цікавого. Постане й інше, а що робив сталінський СРСР на початку війни? Отут на поверхню спливуть усі походи, конфлікти, бойові дії і втрати в них, які повільно перетечуть… у 22 червня 1941-го і поразки 1941 та 1942 років. І аж тоді логіка подій приведе нас до Сталінграда та Курська (у нас) та битви за Атлантику, боїв у Північній Африці та Битви за Гвадалканал (у союзників). І так помаленьку через визволення Києва, Італійську кампанію, Корсунь-Шевченківську операцію, висадку союзників у Нормандії, Львівсько-Сандомирську операцію та бої в Арденах дійдемо й до штурму Берліна. І чесно скажемо, як поклали 78 тис. своїх вояків (проти 22 тис. у німців) і спалили в місті техніку двох танкових армій, щоби свій прапор над Рейхстагом вивісити раніше за союзників.

 У нас – прапор над Рейхстагом. У американців та англійців – 78 тис. живих співгромадян. У кожного в тій війні було своє мірило перемог. І той, хто зараз від бажання «захистити світлий образ Великої Перемоги від паплюження» радо закриває очі на помилки, недоліки та зухвалі й бузувірські злочини минулого, невдовзі ризикує стикнутися з ними в майбутньому. Тож пам’ятати треба всі сторінки історії Другої світової війни: світлі, неприємні, героїчні та неоднозначні. І лише тоді ми зможемо без усяких «Георгіївських стрічок» щиро й відверто сказати слова, відомі кожній людині, яка жила у радянську добу.

 Ніхто не забутий – ніщо не забуте.

Василь Кубаш

Русские Одессы призывают выступить против красных флагов — «символов рабства и унижения»

 Материал предоставлен изданием Левый Берег

Конгресс русских общин Одессы возмутился решением Верховной Рады о вывешивании красных советских флагов на административных зданиях.

Об этом говорится в заявлении конгресса, распространенном его пресс-службой.

«Принятым решением депутаты Верховной Рады порочат память миллионов и миллионов людей, замученных коммунистами “до”, “во время” и “после” Второй мировой войны», — отмечают авторы заявления.

«Вместо чествования памяти людей, погибших в самой страшной войне в истории человечества нам подсовывают античеловеческую идеологию, завернутую в обертку “знамени победы”, — говорится в документе. — Причем все это делается вопреки решению Парламентской ассамблеи ОБСЕ, которая приняла резолюцию, приравнивающую коммунизм к нацизму и призывает к международному осуждению тоталитарных режимов».

Конгресс русских общин расценивает это решение парламентского большинства как «попытку реабилитировать коммунистическую идеологию, которая принесла русском, украинском, белорусском и другим народам невиданные в человеческой истории террор, репрессии, насилие, грабежи, уничтожение христианских церквей».

По мнению конгресса, Вторая мировая война — «это большая трагедия всех народов Европы… В этот день нужно пойти в храм и помолиться за упокой душ погибших людей. Мы призываем всех русских людей, всех граждан Украины независимо от национальности выступить против коммунистических символов рабства и унижения».

Соответствующий закон еще не подписан Президентом Виктором Януковичем, то есть в силу не вступил.

Василь Кубаш

   День матері в Україні

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.

Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей.

Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.

В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

В 2011 році День матері в Україні припадає на 8 травня.

Василь Кубаш

Остап Кривдик, політолог  для ZAXID.NET

Перевірка прапором

28.04.2011 01:16

Режисерам у Москві потрібна картинка агресивного Львова, де б’ють “НАШИХ” за переконання, де топчуть “НАШІ” прапори, де знущаються з “НАШОЇ” перемоги… Це частина російської міжнародної політики. Її мета – показати передусім Заходу, що неонацистський ксенофобський Львів – агресивний і небезпечний, що сюди не можна їхати туристам, не варто інвестувати бізнесменам, людей з цього міста не варто сприймати як європейців.

Ще у травні 2008 року львівські активісти Російського молодіжного братства проводили акцію “Победа деда – моя победа”, не забувши при цьому наголосити, що про неї поінформований консул РФ у Львові. Тоді ця подія не отримала значного резонансу, так і залишившись маргінальною одноразовою акцією.

Цього року дві організації, у яких немає українських назв - “Русскоє Єдінство” з Криму і “Родіна” з Одеси – планують пройтися із червоним прапором крізь центр Львова. Заявку у міськраду ці організації занесли ще заздалегідь. Подейкують, що до Львова везтимуть “бойовиків” з кримінальним досвідом і вишколом масових силових акцій та чи помогло це комуністам у 1997-му (коли ЗМОП охороняв їхню незаконну демонстрацію у парку Франка)?

21 квітня 2011 року Верховна Рада голосами 260 нардепів, зокрема “львівських' Писарчука, Горбаля і Голуба ухвалила рішення про те, що під час відзначення 9 травня поряд із державними вивішуватимуться і “прапори перемоги”. Таким чином, у відповідних сил з’являються не тільки моральні, але й законні підстави іти з цими прапорами нашим містом. Як реагувати на цю непросту провокацію?

Символьна роль

Велика Перемога є “скринькою Пандори”: як розрізнити Прапор Перемоги і прапор СРСР? Як вичленити з Перемоги “батька народів” і комуністичну ідеологію? Пропагандистський стандарт Сталіна-Брежнєва, не переосмислений за 20 років Незалежності, некритично і в старому обрамленні несе “в пакеті” і дружбу народів, і інтернаціоналізм, і боротьбу за мир у всьому світі, і перемогу над “посібниками нацизму” - себто тими, хто воював проти більшовизму за незалежну Україну. “Ми вас визволили - тепер ви повинні нам бути вдячні” - квінтесенція наративу.

Для галичан червоний прапор – символ комуністичного терору, репресій проти їхньої мови і культури, їхньої Церкви, їхнього майна. За ним – тисячі замордованих у тюрмах і концтаборах, заборона Шевченківських вечорів і цькування самвидаву, агресивне цензурування музеїв, літературних творів, кінофільмів і бібліотек, свавілля КПРС і КГБ, Афганістан і Чорнобиль, врешті-решт, суцільна халтура, дефіцит і брехня.

Для багатьох людей за Збручем це – бойовий прапор Червоної Армії, це – символ пошани і вдячності, зрештою – символ власної сили, величі і ролі для світу, один з важливих елементів ідентичності, це – символ війни, в якій загинули їхні батьки, діди чи прадіди, котрі не мали часу розказати їм правду про свою смерть. Тому їхня віра - це великою мірою віра в радянське кіно про війну. Зараз пішаки кремлівських політтехнологів хочуть кинути цей символ і ці почуття під ноги обурених львів’ян.

Навіщо?

Україна – далеко не унікальна у символьному протистоянні. Щороку 1 травня у Берліні на вулиці Борнгольмерштрассе відбуваються дві демонстрації одночасно: близько 800 німецьких неонацистів протистоятьть десяти тисячам “лівих” активістів, які після цього рушають до району Кройцберг, де згодом горять машини і трощать вітрини магазинів. Того дня  Берлін стає меккою для “революційного” туризму: охочі побитися за ідею приїжджають сюди з цілої Європи. Чи хочемо ми такої “традиції” для Львова?

Справжня мета червонопрапорної провокації – не переконати львів’ян у тому, що червоний прапор є Прапором перемоги, не провести роз’яснювальної роботи, не згадати загиблих і не прославити героїв, що загинули проти нацизму. Це символьне насильство, яке можна порівняти хіба що з прогулянкою Освєнцімом з гітлерівським прапором. Позірна мета – зламати дух Львова.

Насправді маємо кількарівневу дію з акторами різного рівня. Перш за все, це планована подія для внутрішньоросійського вжитку. Режисерам у Москві потрібна картинка агресивного Львова, де б’ють “НАШИХ” за переконання, де топчуть “НАШІ” прапори, де знущаються з “НАШОЇ” перемоги. Це потрібне Путіну і Медведєву: “агресивний український націоналізм” давно є однією з “іншуючих” (потрібних для опису себе через поганого “іншого”) основ сучасної РФ. Більше того: оце “НАШІ” – стрижневе поняття “Русского міра”, кордон якого буде проходити уже не по зоні вжитку російської, а ширше – по сприйняттю червоного прапора як прапора «НАШОЇ» перемоги.

У другу чергу це – частина російської міжнародної політики. Її мета – показати у першу чергу Заходу, що неонацистський ксенофобський Львів – агресивний і небезпечний, що сюди не можна їхати туристам, не варто інвестувати бізнесменам, людей з цього міста не варто сприймати як європейців. Аналогічно вже була використана ситуація з погромом “Цісарської кав’ярні” після вбивства Ігоря Білозіра.

У третю чергу – це велика політика Партії регіонів. Її виборець – у шоці: “покращення життя вже сьогодні” не настало, все, включно з обміняним на флот газом, дорожчає, роботи не з’явилося, похмілля від “біло-голубого реваншу” минуло. Жити треба – але виживати не виходить. Підприємницький майдан у базових регіонах ПР був не слабшим, аніж на Галичині, а закриття шкіл і підвищення комунальних тарифів виганяє на протест навіть аполітичних.

Регіоналам терміново треба відволікти увагу – і побиття тих, хто святкує “Перемогу”, для цього прекрасно годиться. При цьому цинікам-політтехнологам байдуже до справжніх жертв війни, кістки котрих досі мільйонами лежать у полях і болотах: головне, що авторитетом і пам’яттю загиблих можна маніпулювати, зачіпати ними біль їхніх близьких. Можна знову вдало протиставити Захід і Схід – поділяти і владарювати, розколювати і вдавати із себе “клей”.

Ще один інтерес регіоналів – спеціальне посилення радикалів, віддання їм своєрідного “пасу”. Спалах агресії, успішно випробуваний на “Україні без Кучми”, провокується і зараз: пам’ятаєте, як у 2001-му “фашистами” залякали всю Україну?

По-четверте, у цій акції зацікавлені російські шовіністи-радикали, котрі вже не сидять склавши руки (чого вартує тільки вбивство в Одесі радикала Чайки). Напади на них розв’яжуть їм руки – і після цього можна очікувати погромів чого завгодно: офісів “націоналістичних” партій, українських шкіл, книжок у бібліотеках, експозицій у музеях. Вони хочуть, щоб їх побили-поштовхали, вони чекають цього – щоб потім мати моральне право бити самим. Вони хочуть мати привід для молоді, щоб зробити своє членство із маргінального масовим. Чи вигідна ця подія ВО ”Свобода” і націонал-демократам? Якщо вони поведуться системно, створять саме таку ”картинку”, на яку чекає Москва, то стратегічно програють. Якщо ж вдасться виставити правильні “рамки” – комунізм пройде львівським “коридором ганьби”, що може повести його до всеукраїнського спаду.

Що є у нас?

Доки комуністична ідеологія і організації не заборонені судом – Конституція дає їм право нести червоний прапор, проте й ми маємо право на висловлювання своєї точки зору. Ситуацію на 9 травня, здавалося б, можна описати шаховим терміном “цуґцванґ”, коли жодне з рішень не є оптимальним. Відсутність реакції буде потрактована як мовчазне схвалення, надто жорстка реакція – як додатковий доказ неадекватності Львова.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що дія відбувається в уже проінтерпретованому полі, з каналами інформації, що контролюються владою – а отже, подача події, цілком вірогідно, буде в старих радянських традиціях.

Якими є ресурси нашої сторони у цьому символьному двобої? Перш за все, це - моральна сила і правда історії. Комунізм є злочинною ідеологією рабства, схованого за “рівність”, і червоний прапор є його уособленням – а з нашого боку є правда свободи людини і народу. Комунізм є винним у розпалюванні війни нарівні із нацизмом. Тому наша акція має стати виявом моральної сили і моральної перемоги над комунізмом. Застосування фізичної сили знищить нашу моральну перевагу, перетворить нас із суддів в спаринг-партнерів. Максимум, що можна дозволити собі – це ненасильницьке масове блокування основних транспортних артерій.

По-друге, це християнська світоглядна платформа проти безбожницького світогляду неокомунізму, проти злочинів Сталіна і Гітлера.

По-третє, це масовість нашої відповіді. Тих, для кого червоний прапор є викликом, у Львові є більшість населення. Тому відповідь мала би бути настільки масовою, що на її тлі кількасот маргіналів виглядали б мізерно і смішно. Та чи не замінить галичанам потреба висловити свою думку картопля і можливість “виїхати на природу”? Чи вдасться українським партійним і громадським діячам організовувати спільний оргкомітет, якісно перекрити всі ділянки на шляху червонопрапорників, скоординувати оперативні дії і масові заходи, убезпечити захід від провокаторів?

По-четверте, це креатив і особистий підхід, що дав нам перемогу в Помаранчевій революції. Кожен учасник із нашого боку повинен мати персональний меседж – власний плакат чи прапор, фотографії чи речі закатованих родичів.

Якими є наші загрози? Перш за все, це українські неонаці або ті, хто використовують схожу на нацистську символіку. Саме їх жадають побачити кремлюки в кадрі ОРТ чи RussiaToday, саме вони мають створити імідж “нацистського Львова”. Тому треба жорстко припинити всі дії, що нагадують неонацизм, а за “Нахтігаль і Роланд військо” блокувати і глушити не слабше, ніж за “Союз нєрушимий республік свабодних”: це така ж сама ворожа до України дія.

По-друге - приватизація дії: регіонали хотіли б звести опір комунізму тільки до однієї партії – і ця партія, здається, не проти такого сценарію. Саме тому така дія має проходити тільки під національними прапорами – партійність тільки посилюватиме відчуття окремості. Егоїзм і бажання попрацювати на камеру зруйнує нашу силу.

По-третє - силові провокації: з нашого боку вистачає тих, кому хочеться, як на дискотеці, “набити морду”. Тому міліція має забезпечити правопорядок – і їй вартує у цьому сприяти. Все ж, сподіваюся, до прямої підтримки дій комуняк з боку влади, як у 1997-му, не дійде.

По-четверте - агітпропівські журналісти російських каналів. Як на мене, необхідна доброзичлива громадянська опіка із відеокамерою кожного з таких кореспондентів, щоб зняти, що і як записує, наприклад, власкор ОРТ. І нехай альтернативний репортаж на каналах показано не буде – та на YouTube кліп про агітпроп-роботу подивиться теж немало людей.

Що можна сказати?

Ці тези є лише пропозицією до дискусії щодо того, що сказати – і хотілося б, щоб вона була плідною і результативною.

Як Львову подати сигнал решті України? Як відмежувати радянську пропаганду від поваги до загиблих? Як на мене, варто зустрічати “Родіну” і “Русскоє єдінство” поховальними вінками, свічками, пластиковими вінками та іншою атрибутикою похорону. Центральними гаслами має бути “Поховайте загиблих! Досить спекуляції на жертвах Сталіна-Гітлера!”, “Ганьба політиці на кістках!”, “Сталін - вбивця радянських воїнів”, “Сталін = Гітлер”, “Комунізм – до суду!”, “Провокатори не розколять Україну”, «Поховайте Леніна», «Поховайте Сталіна».  Акція має стати моральним похороном комунізму у Львові.

Хотілось би поминальних дзвонів і панахид по загиблих у другій світовій війні у всіх львівських церквах. 9 травня має стати днем трауру і пам’яті, а не прослави диктатора, що поневолив пів-Європи.

Хотілося б, щоб одночасно із Львовом аналогічні акції проти маніпуляції пам’яттю загиблих були проведені національними силами в усіх обласних центрах України.

Насамкінець

Ми пожинаємо гіркі наслідки того, що на початку 90-х не провели всеохопний суд над комунізмом. Непокараний злочин провокує рецидив. Втім, ще не пізно довести справу до кінця – і суд над організаторами Голодомору уже почав першу сторінку справи історичної справедливості.

В Україні червоний прапор і комунізм не мають майбутнього: старі прихильники потроху вимирають, молодше покоління або байдужіє, або переосмислює їхню спадщину. Пора відправити комунізм в історію – наша спільна дія у Львові буде черговим ствердженням цього.

Василь Кубаш

   На Великдень Глава УГКЦ говорив про пасхальну радість

   З нагоди празника Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у співслужінні з Владикою Богданом (Дзюрахом), Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ, Владикою Йосифом (Міляном), Єпископом-помічником Київської архиєпархії, та численним духовенством УГКЦ, відслужив Воскресну утреню та урочисту Службу Божу у храмі Святого Василія Великого у м. Києві (Вознесенський узвіз, 7, біля Львівської площі). Учасником богослужінь був також Блаженніший Любомир. У прямому ефірі богослужіння транслював Перший національний канал (УТ-1).

  У проповіді Блаженніший Святослав говорив про неодмінний атрибут великоднього святкування: пасхальну радість. «Сьогодні ми чуємо з вуст Воскреслого Спасителя ті слова скеровані до кожного з нас – сину мій, доню моя, я ніколи тебе не покину. Ця пасхальна радість – це є радість віднайденої людини, радість того, хто був без надії і отримав повноту усякої надії», – сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

  У столичному храмі Святого Василя – ніде яблуку було впасти. У церкві зібралося кількасот вірян. Більшість у вишитих сорочках і кожен з великоднім настроєм.

  «Це ніч просто фантастична. Я думаю, що хто був сьогодні на службі всеношній, він дістав дуже великий заряд позитиву, що нам дуже потрібно всім», – у коментарі для телеканалу новин «24» сказав народний артист України Богдан Бенюк.

Василь Кубаш

Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа (ПАСХА)

                     Світлий празник ПАСХИ

'Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував'

(Тропар Пасхи)

 З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Світлий Празник Христового Воскресіння. Він, як каже ірмос 8-ої пісні пасхального канона утрені: 'Цар і Господь, празннків празник і торжество торжеств'.

 Св. Отці Церкви в особливий спосіб підкреслюють значення і велич цього празника. 'Пасха в нас — каже св. Григорій Богослов у своїм пасхальнім слові — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі інші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди'. А св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресіння: 'Де твоє, смерте, жало7 Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих'.

 Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресіння св. Церква взиває небо й землю до святої Божої радости: 'Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна' (Тропар 1-ої пісні канона). Щоб могти краще зрозуміти велич, значення і дух празника Пасхи, погляньмо на його історію, його богослуження і значення для нас.

Історія празника Пасхи

 Празник Христового Воскресіння у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й Велика Неділя Пасхи, День Святої Пасхи або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово 'Великдень', що значить Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю.

 Слово 'пасха' походить з єврейського 'песах', що значить 'перехід'. Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов мимо (по-єврейськи 'пасах') домів Ізраїльтян, що їх одвірки були помазані кров'ю однорічного ягняти. Слово 'пасха' у Жидів означало також ягня, що його заколювано на Пасху, а потім і сам день свята, на спомин визволення з Єгипту, дістав назву Пасхи.

 Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом іншого переходу, а саме, подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із євреями свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і сполучену з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті. Пасхальний агнець Євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси і зве Його богослуження пасхальним ягнятком або коротко Пасхою. 'Бо наша Пасха — каже св. Ап. Павло — Христос, принесений у жертву' (І Кор. 5,7). Собор у Нікеї (325 р.) порішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня; що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, по першій повні місяця, по веснянім зрівнянні дня й ночі.

6-ий Вселенський Собор (691 р.) у справі святкування світлого тижня рішив: 'Від святого дня Воскресіння Христа нашого Бога до нової неділі (цебто до Томиної Неділі) вірні повинні через цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псальмах і співах і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання св. Письма та брати участь у св. Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані інших публічних видовищ' (Прав. 66).

  Пасхальна утреня

  З богослужінь празника Христового Воскресіння на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, її можна б назвати величним гімном прослави Христа-Переможця. Вийшла вона з-під пера великого богослова Східньої Церкви й великого митця слова — св. Івана Дамаскіна (к. 676—к.749). Він уложив її на основі пасхальних проповідей святих Отців—Григорія Богослова, Григорія Ніського й Івана Золотоустого. Зміст воскресні утрені глибоко догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

  Тропар Пасхи: 'Христос воскрес із мертвих...', що його стільки разів співаємо у воскресному часі, коротко охоплює ввесь зміст, суть і значення празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і стихирах канона виступає перед нами Христос, як обіцяний Месія, як Бог у маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю, адом і гріхом.

 Щодо своєї форми пасхальна утреня це вершок поезії і прямо унікальність у церковній літературі Східньої Церкви. Тут превелике багатство прегарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів.

 Воскресна радість осягає свій вершок у стихирах Пасхи. Вони творять один могутній гімн радості в честь воскреслого Христа — новозавітньої Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів. 'Воскресіння день .— співаємо в останній стихирі — тож просвітімся торжеством і друг друга обіймім. Скажімо, брати, і тим, що ненавидять нас, простім усе Воскресінням, і так закличмо: 'Христос воскрес із мертвих...'

 Значення Христового Воскресіння для нас

 Христове Воскресіння дає нам не заперечний доказ Його Божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть іншого знаку, як знак пророка Иони: 'Як Иона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі' (Мат. 12, 40). І так сталося. Третього дня по Його смерті наступило світле Воскресіння.

 Христове Воскресіння — це фундамент нашої віри Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передсказане воскресіння не сповнилося? Апостоли проповідуючи св. Євангелію, часто покликуються на Христове Воскресіння, як на найсильніший доказ правдивості науки Христа. 'А коли Христос не воскрес, •— каже св. Павло — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих' (І. Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресіння І християнська релігія є нерозривно злитими.

 Христове Воскресіння, вкінці, це певна запорука нашого воскресіння до щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо до нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас про це: 'Бо надходить час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого, І вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд... Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня' (Іван 5, 28-29 і 6,40).

Церковно-обрядові звичаї Великодня

'Це день, що його створив Господь, радуймося і веселімося в ньому' (Прокімен Пасхи).

 Празник Христового Воскресіння багатий не тільки у величні богослужіння, маєстатичні співи і глибоко-символічні обряди, але він багатий також у прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Одні з тих звичаїв це виплив християнського культу, а інші походять ще з перед-християнських часів, коли наш народ у тому самому часі відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народніх звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та прийняла за свої.

 Богослужбові особливості

 Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю третього дня по його смерті. Звідси існує в Церкві дуже давній звичай, який пригадує, щоб пасхальний піст кінчити в суботу вночі й починати воскресні торжества опівночі, або зараз по півночі, або на світанку. Тому, що під тим оглядом не було одної практики по всіх Церквах, Вселенський Собор 6-ий (691 р.) дав таке правило: 'Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають оставляти піст посеред ночі по Великій Суботі, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами 'після вечора суботи' (28, 1), а другий словами 'рано-вранці' (24, 1) вказують на глибоку ніч' (Прав. 89).

 Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви в супроводі дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок мироносиць в неділю рано до Господнього гробу. По обході, перед зачиненими дверми церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: 'Христос воскрес із мертвих...', і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба. Великодній привіт 'Христос воскрес' перший раз вийшов з уст ангела до жінок мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років гомонить у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висказуємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше воскресіння.

 Св. Літургія в день Пасхи служиться дуже врочисто. Св. Євангеліє того дня говорить про Христове Божество, бо якраз Христове Воскресіння є найкращим доказом Його Божества. Коли є більше священиків то євангеліє читається у кількох мовах. Звичайно в єврейській, грецькій і латинській мовах, бо в тих мовах був напис на хресті Ісуса, а також і в народній мові. Читання Євангелії в різних мочах означає, що Христова наука голоситься на всіх мовах та поміж усіма народами. По кожнім стишку Євангелія буває дзвонення на дзвіниці, що є символом об’явлення Христової величі всьому створінню.

 Продовж цілого Світлого Тижня св. двері в іконостасі остаються ввесь час відчиненими на знак, що Христос своїм Воскресінням відчинив нам двері Божого царства, як це співаємо в пасхальному каноні: ...'Ти створив нам райські двері' (6-та пісня). В день Пасхи на св. Літургії, по заамвонній молитві, буває благословення артоса. Артос, з-грецької значить хліб, — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видніє ікона Воскресіння. Артос цілий Світлий Тиждень стоїть або на престолі, або на тетраподі. У світлу суботу по осібній молитві його роздроблюють і роздають вірним у Томину Неділю.