|
Правда вас вільними зробить. Євангеліє від св. Івана |
20 квітня 2010
|
Покладіть на Бога надію свою. Євангеліє від св. Луки |
20 квітня 2010
|
«Сьогодні початок нашого спасіння і сповіщення відвічного таїнства: Син Божий стае Сином Діви» (Тропар празника). Ось таким похвальним гімном наша Церква вітає празник Благовіщення Пресвятої Богородиці, називаючи його початком нашого спасіння. І справді, бо цей празник належить до найважливіших празників нашого церковного року. Про його важливість говорить нам уже сама назва в наших богослужебних книгах: «Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Св. Атанасій Великий (†373) у своїй проповіді на Благовіщення називає цей празник першим у ряді празників, бо з нього починається спасіння людського роду. Основа цього празника це радісна подія Благовіщення описана у Євангелії від св. Луки (І, 26-28). Благовіщення дає початок цілому ряду великих таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Празник Благовіщення належить не тільки до 12 великих празників нашої Церкви, але його служба відправляється навіть тоді, коли він випаде на Квітну Неділю, Велику П'ятницю чи Христове Воскресіння. Важливість Таїнства Благовіщення Таїнство Благовіщення має превелике значення, бо від нього починається Новий Заповіт. На благу вість Архангела про втілення Божого Сина чекало людство довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних в переддвер‘ї пекла. З цим днем сповнилася Божа обітниця послати Спасителя, бо цього дня «Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йоан 1, 14). У проповіді на Благовіщення, котру приписують св. Івану Золотоустому, читаємо: «Архангел Гавриїл був посланий об'явити всесвітнє спасіння. Гавриїл був посланий принести Адаму обітницю про повернення з неволі. Гавриїл був посланий, щоб створіння заручити з Творцем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви збереженої для Сина. Був посланий ангел, щоб вказати на Сонце правди. Був посланий ранок, що передує світлу дня. Був посланий Архангел Гавриїл, котрий вказує на Того, Хто знаходиться у Отця Небесного». (Твори, Том 8, ст. 854). З моменту Благовіщення, Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівочому лоні Пречистої Діви Марії. На тлі цього празника ясно виступають її привілеї Богоматеринства і Приснодіви. Історія Празника Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві на при кінці IV-го або на початку V-го ст.. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у цілій Римській імперії. В перших століттях цей празник рахувався Господнім, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви, як «Христове Зачаття», «Благовіщення про Христа», «Початок Відкуплення», «Благовіщення», «Благовіщення Ангела Марії», «День Привітання», «День або Празник Благовіщення». Тільки в VII-му ст. затверджується сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: «Благовіщення Пресвятої Богородиці», а сам празник ставиться поміж Богородичні празники. На святкування празника в дні 25 березня (Схід. 7 квітня) вплинув празник Христового Різдва, що наступає дев'ять місяців після Благовіщення. Притому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня (Схід. 7 квітня) відбулося втілення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна Хроніка з 624 року і також Константинопольська Пасхальна Хроніка з початку VII-го ст. згадує про празник Благовіщення 25 березня (Схід. 7 квітня). Службу на цей празник склали св. Іван Дамаскін, св. Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський. Наступного дня після празника Східна Церква святкує «Собор Св. Архангела Гавриїла». Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празнику віддавати почесть тим особам, що в події празника приймали безпосередню участь. Празник Благовіщення зі Сходу на Захід приходить десь між 660 і 680 роком. Він спочатку уважався Господським празником і мав різні назви, як «Господне Благовіщення», «Христове Благовіщення», «Зачаття Христа», «Празник Втілення», «Благовіщення Ангела Пресвятої Діві Марії», «Благовіщення Св. Марії про Зачаття». Церковний Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення у дні 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Причиною цього було те, що старовинний звичай не дозволяв святкувати празники під час Великого посту. Згодом в XI ст. всі Церкви на Заході знову починають святкувати Благовіщення 25 березня. Вірмени празнують Благовіщення 7 квітня тому, що вони Христове Різдво і Богоявління святкують разом в один день, 6 січня. Подія Благовіщення є улюбленою темою в іконографії. Празник Благовіщення в Русі-Україні був після Успіння другим Богородичним празником, якому в Києві була присвячена церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на золотих воротах у Києві збудував храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. «В 1037 році — каже наш найстарший літопис — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Побудував і церкву св. Софії, Премудрості Божої, митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Св. Богородиці на золотих воротах. А це тому побудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на воротах, щоб завжди була радість тому місту Благовіщенням Господнім і молитвою Пресвятої Богородиці й архангела Гавриїла». В храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий 1037 року віддає під опіку Божої Матері весь український народ. Богослужіння Благовіщення Богослужіння празника Благовіщення повне піднесених, величних і радісних гімнів. Багато разів тут повторюється добре нам знаний привіт ангела: Радуйся! Головні мотиви тієї святої і неземної радості — це втілення Божого Сина, це привілеї Богоматеринства і Дівицтва, це спасіння людського роду. В радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. «Днесь радість Благовіщення, — співаємо на стиховні вечірні — торжество Діви, земля і небо еднаються, Адам обновляеться і Ева звільняеться від печалі». На утрені говоримо: «Днесь все створіння радіе, бо Тобі, каже Архангел: Радуйся, благословенна, Всехвальна і Пречиста Мати Христа Бога». Канон утрені звертає на себе увагу тим, що він складений у формі діалогу Пресвятої Богородиці й Архангела. Ось приклад: Богородиця: «Почувши, Гавриїле, радісний голос слів твоїх, я наповнилася божественною радістю, бо ти проголошуеш радість». Ангел: «Тобі дана радість, божественна Богомати. Всі створіння, Богоневісто, говорять Тобі: Радуйся! Ти бо едина Чиста була вибрана на Матір Божого Сина» (6 пісня). Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для Неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: «Відкриваючи Тобі предвічний план, Дівице, — каже стихира вечірні — Гавриїл станув і, вітаючи Тебе, сказав: «Радуйся, земле незасіяна. Радуйся, мосте, що ведеш до неба, і висока драбино, котру бачив Яків у сні. Радуйся Маріе, Господь з Тобою». Головне джерело тієї радості це втілення Божого Сина й наше спасіння: «...Дівоче лоно приймае Сина. Дух Святий сходить, Отець з висот дае згоду, і примирення відбуваеться спільною радою. Промовляймо: «Радуйся, повна ласки, бо з Тебе спасіння Христос Бог наш принявши, нашу природу злучив її з собою. Його моли за спасіння душ наших». (Стихира стиховні вечірні). |
7 квітня 2010
|
|
3 квітня 2010
|
Плащаниця — це плат великого розміру із зображенням Ісуса Христа чи покійної Богородиці. Плащаниця Ісуса Христа використовується під час богослужіння Великої П'ятниці та Великої Суботи. Плащаниця Богородиці — при богослужінні Успіння. В центральній частині композиції Плащаниці Ісуса Христа, як правило, розташована ікона «Покладення до гробу» — повністю або частково (тільки тіло Христа). Ця ікона описує євангельську сцену погребіння Ісуса Христа. Таємний ученик Ісуса Йосип Аримафеський вмовив римського намесника Понтія Пилата віддати тіло Ісуса для погребіння. Зняте з хреста, воно було обвите плащеницею, змащеною ароматичними маслами. Потім тіло Ісуса поклали у гроб, висічений у скелі, де до того іще нікого не поховали. Після того завалили камінням двері гроба. Марія же Магдалина та Марія Йосипова дивились, де Його покладали. Іконографія «Покладення до гробу» містить у собі гроб з тілом Христа, Богородицю, що припала до гроба, Івана Богослова, таємних учеників Христа Йосипа Аримафейского та Нікодима, жен-мироносиць. По периметру плата звичайно робиться золотий шитий напис чи напис золотом: «Благообразний Йосип з древа снем пречистое Твое тело, плащаницею чистою обвив, и благоуханьми во гробе нове закрив положи.» Цей текст є частиною тропаря Йосипу Аримафейскому та повністю виглядає так: «Благообразний Йосип з древа снем пречистое Твое тело, плащаницею чистою обвив, и благоуханьми во гробе нове закрив положи но тридневен воскресл еси Господи, подаяй мирови велию милость.» |
2 квітня 2010
|
Ці страсті починаються від Тайної Вечері. Після арешту, суду та хресної дороги, Розп'яття на хресті — кульмінація цих подій. Більшість християн вірять, що ці страждання буди передбачені багатьма пророками та самим Ісусом Христом. Події Страждань Дані наводяться з переповіді з Євангелія: Ісус Христос входить в Єрусалим. Ісус Христос після сорока днів строгого посту та після воскресення мертвого Лазаря входить у Єрусалим — тогочасну столицю Ізраїлю. Населення міста дають йому дорогу на його ослику, махаючи при цьому гілками пальми. Помазання Марією Магдалиною Ісусових ніг У середу страсного тижня у домі Симона Марія Магдалина обмащує Ісусові ноги миром. Ісус омиває ноги апостолів Під час тайної вечері Ісус Христос миє кожному із своїх учнів ноги. Такі дії у тих територіях вважались як гостинність. У даному випадку — це вияв великої любові Ісуса до своїх учнів. Тайна вечеря Тайна вечеря відбулася у четвер, день перед розп'яттям Ісуса. У цей день Христос зібрав своїх учнів і розповів апостолам яке майбутнє його чекає. Він також розказав учням, що серед них є зрадник, який зрадив його. Він попросив зрадника вмочити свій хліб у його вино. Зрадником був Юда Іскаріот: він вмочив свій хліб у вино Ісуса. Ще відомою є тайна вечеря тому, що тут відбулось вперше таїнство Євхаристії. Ісус входить разом з апостолами в Оливний город В оливному Гефсимандському саду зупинились апостоли з Ісусом. Ісус їм сказав: «Ви тут чекайте, не спіть і моліться». Ісус молиться в оливному городі У цю ніч з четверга на п'ятницю Ісус молився Богові. Він просив у нього терпіння пережити усе це. Арешт Ісуса. Поцілунок Юди У цьому Гефсимандському саду Христа арештували за доповідю Юди Іскаріота. Перед цим Юда поцілував Ісуса. Зараз вислів «поцілунок Юди» означає поцілунок зрадника, виявлення лицемірних почуттів до того, кого зрадив. Ісус перед первосвященниками Первосвященики востаннє питаються чи є Ісус Христос Богом. Ісус відповідає твердо, що є. Первосвященники вирішують відправити Ісуса на суд до Понтія Пилата Відречення апостола Петра Суд Понтія Пилата над Христом На цьому суді Понтій Пилат зацікавився у якому царстві Ісус є Богом, але, отримуючи неочікувану відповідь Пилат вмиває руки, що означає виходить із цієї справи. Катування Христа Після того, як Понтій умив руки, євреї вирішили катувати Христа. На спині Ісуса за переповідям не залишилось місця без рани. Увінчання терновим вінком Після тяжкого катування, катам наказано одягнути Христа у червоний плащ. Кати надягають плащ, одягають терновий вінок і брудно лають Ісуса Христа. Хресна дорога Ісуса відправляють носити тяжкий хрест від міста і аж до самої Голгофи. По дорозі він тричі падає, зустрічається із своєю Матір'ю, бачить плачучих жінок, Вероніка йому втирає лице, Симеон Киринейський помагає нести хрест… У церкві у строгий піст ці події згадують на хресній дорозі на чотирнадцятьох стаціях. Знімання одягу Христа Після хресної дороги, вже коли Ісус Христос приходить на Гологофу, з нього здирають одяг. Його тіло пече після засохлої крові… Розп'яття на Голгофі Знявши одяг з Христа, його руки і ноги прибивають до хреста. Ісус вмер приблизно недовго: через 3 години після розп'яття. За цей Він встиг пробачити розбійникові його гріхи, йому пробили бік і напоїли жовчею і оцтом. Зняття з хреста Після смерті Ісуса, його тіло зняли з хреста. Поміщення в гробницю Мертве тіло Ісуса за єврейським звичаєм поклали в гробницю на три дні перебування. Визволення людей від пекельних мук Про це у Новому завіті говорить тільки апостол Петро. За його словами, Ісус спустився в пекло і визволив всіх праведних із пекла в рай. Воскресіння Ісус воскрес із мертвих на третій день. |
1 квітня 2010
|
Священики не заохочують приносити до храму вино, хоч воно має чітку визначену біблійну символіку. 'Під час посту у деякі дні можна вживати спиртні напої, а молитва промовляється на ті страви, від яких ми відмовляємось під час посту', пояснює ігумен Лонгін. Святкування Воскресіння Христового у народному побуті тісно переплелось із язичницькими обрядами зустрічі весни, ігрищами, вшануванням предків тощо. Пасхальний кошик, з усім його наповненням, який сьогодні є невід'ємним атрибутом Великодня, це відображення язичницьких вірувань із задобрюванням божеств задля вражаю, достатку. Обрядові страви набули християнської символіки і вже у 15-16 столітті наїдки в українських церквах освячували. Пасхальний кошик Такий звичний сьогодні кошик, який ще називають в деяких селах західної України 'кобеля', на Закарпатті - кошик-дарник, найчастіше траплявся на Поліссі, де було розвинене лозоплетіння. На Галичині ж носили страви на освячення в хустках, чи обрусах (скатертинах), бесагах (подорожніх подвійних мішках). Майстриня по виготовлені виробів із лози Тетяна Іванюта розповідає про інтерпретацію овального кошика, із ручкою поперек як символ хреста. Проте поширення кошика пов'язане найперше із зручністю. Церковні приписи Традиція ж наповнення корзинки різниться в регіонах України, де край - там і звичай. Церква ж не виділяє необхідні для благословення страви. 'Немає чітких церковних правил, що має бути в кошику. Це встановлено, швидше, церковною та народною традицією, яка освячена часом і церква її сприймає', - відмічає єпископ Євстратій з Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). 'У Требнику є молитви на благословення агнця, м'ясні страви, а також яйця та молочні страви', - додає речник Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Ігор Яцків. Проте це не означає, що людина мусить принести на освячення ці страви, бо в іншому випадку - зась до церкви. 'Можна обмежитись половинкою яйця чи шматком паски', - продовжує Яцків. Пасхальний обрядовий хліб Традиційні дві страви, які обов'язково приносять на освячення в храмі - великодній хліб (паска) та яйця. Паску випікали круглої форми, що символізувало сонце. У російській традиції пасхальний обрядовий хліб - це кулич. Пасхою ж ще називається страва із сиру у вигляді зрізаної піраміди. 'І сирна пасха і кулич, що випікається, зображають Голгофу, на якій відбулась смерть Ісуса Христа. До того ж, кулич за складом є протиставленням єврейському хлібу, що називається маца. Кулич символізує повноту Божої благодаті, дарів, які були послані після смерті та Воскресіння Хрестового на все людство', - розповів 'Українській правді. Життя' ігумен Лонгін з Української православної церкви московського патріархату (УПЦ МП). Водночас, на території України традиційно куличі не траплялись серед обрядового хліба, додає науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Стефанія Гвоздевич. Кулич, на відміну від паски, не прикрашали зверху тістом, але поливали збитим цукром чи посипали пудрою. На Закарпатті та в Галичині прикрашали паски жайворонками, значення яких відсилає до символічних птахів, якими закликали весну. Найважливішою в пасці є закваска, що символізує слово Боже. 'Як закваска збільшує тісто, так і слово Боже, якщо людина сприймає його в своє серце та живе ним, зростає духовно. Те ж, що хліб солодкий є символом радості життя із Богом', - розповідає єпископ Євстратій. Традиційно розміри паски залежали від статку господаря. 'Бували випадки, коли виростали такі паски, що потрібно було розбирати челюсті печі', - зауважує Стефанія Гвоздевич. Тому в сучасний кошик вони б не помістились. Вважалось, якщо паска випікалася висока - наступний рік буде щасливий, в здоров'ї, коли ж вона западала - то хтось із рідні міг відійти в інші світи. Випікали ж паски за звичай у Чистий четвер, подекуди в суботу, промовляючи молитви. Стежили, щоб ніхто із сусідів не прийшов із нечистими думками. Не можна було господині сідати, бо й паска 'сяде'. Чимало збереглось традицій пов'язаних із освяченою паскою. Якщо у родині є дівчина на виданні, то обрядовий хліб кладуть їй на голову і промовляють: 'Аби була людям така велична, як ця паска пшенична!' До того ж неодруженій варто було скуштувати 12 'чужих' пасок, щоб до кінця року вийти заміж. Освяченою паскою дотулялись до худоби, іноді давали скуштувати свяченого. Перед великодньою трапезою господар надрізав освячену паску із трьох боків на честь Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, тоді вже розділяв на шматки, які роздавав членам сім'ї. Великодні яйця Неодмінно поруч із паскою в кошику були і яйця (писанки, крашанки, крапанки, дряпанки, тощо). 'На Галичині клали і крашанки, і яйце без шкарлупи, тоді як у центральній Україні несли освячувати цілі яйця', - розповідає старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу УЦНК Музею Івана Гончара Галина Олійник. На центральній Україні для кожного була своя крашанка. На Галичині ж одне яйце ділили поміж усіма членами сім'ї . Традиційно крашанки найперше були червоного кольору, що пов'язують із легендою про Марію Магдалину, яка прийшла до римського імператора Тіберія із червоною крашанкою, щоб сповістити про Воскресіння Христове. Нічого освяченого не можна викидати. Так, шкарлупу від яєць кидали на воду примовляючи: 'Нехай і рахмани знають, що у нас Великдень.' Іноді закопували під яблуню, щоб добре родила. На Галичині кидали на 'стріху' (на дах) чи закопували на чотирьох кутах поля задля врожаю та захисту від нечистої сили. 'Коли писали писанки, то яйце не видувалось, це було живе яйце, на якому наносили письмена до далеких предків та побажання, щоб Господь послав здоров'я та врожай на наступний рік.' - розповідає заступник директора із просвітницької роботи УЦНК Музею Івана Гончара Тетяна Пошивайло. Писали писанки ще задовго до прийняття християнства князем Володимиром, навесні, що пов'язано із зустріччю Нового року, пробудженням природи. Про це свідчать і зображення птахів. Зображення дубового листя на писанці є побажанням сили, здоров'я, довголіття. На Подільській писанці ХІХ століття часто зображали 'безкінечник' - закручені лінії, в яких мав заплутатись нечистий. Трапляється зображення ромба із повздовжніми лініями, символ засіяного поля. Таку писанку дарували господарям із побажаннями доброго врожаю. 'Тільки на гуцульській писанці зображали оленів та коней, які за давніми уявленнями носили сонце', - розповідає завідувач відділу науково-освітньої роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва Євгенія Булашова. 'Писанки були оберегами, їх не їли. Крашанки, дряпанки вживали під час святкової трапези', - підкреслює Тетяна Пошивайло. Розписували писанки у Страсну П'ятницю, і вважалось, що таке яйце не псується. Порожню писанку могли нести на цвинтар, адже яйце було неживе. Та й втрачалась символіка яйця. 'Яйце - символ воскресіння Христового, тому що воно по-видимому є мертвим, але з нього народжується життя. Також символізує гріб, в який був покладений Христос, що воскрес та дарував вічне життя. Тому ми називаємо це гріб Господній, Живоносним гробом', - зазначив єпископ Євстратій. Водою із крашанками вмивались дівчата, 'щоб бути рум'яними'. Вони поспішали із Великоднього богослужіння, примовляючи 'Скільки за нами людей іде - так щоб і свати йшли'. М'ясні страви М'ясні ж страви відсилають до старозавітної Пасхи: на це свято їли жертовне ягня на згадку про те, як Господь звелів заколоти ягня і кров'ю помастити одвірки, щоб Ангел гніву Господнього оминув оселі обраного народу. Ягня - це праобраз Ісуса Христа, який своєю кров'ю врятував всіх людей від влади смерті. Це жертва Ісуса Христа, якого Іван Хреститель називає Агнцем Божим, що приймає на себе гріхи світу. На Галичині клали буджену (копчену) ковбасу, шинку. В центральній Україні більш поширеними були запечені м'ясо, ковбаски, солене сало. Молочні продукти Сир та масло символізувало жертовність та ніжність Бога, до якого потрібно стреміти, як дитина до материного молока. На Галичині освяченим маслом натирали голову, щоб не боліла. Хрін Корінець хрону, який особливо поширений на західній Україні, за словами єпископа Євстратія, відсилає до Старого Завіту. Під час Пасхи євреї повинні були їсти страви із гіркими приправами, щоб згадувати про гіркоту рабства у Єгипті. До того ж хрін символізує міцність та незламність людського духу після прийняття таїнства Сповіді. Існує легенда, за якою Христа намагались отруїти корінням хрону, вважаючи його через гіркоту смертоносним. Проте ця рослина, як природний антисептик, навпаки корисна та сприяє травленню. Сіль Сіль святили обов'язково. Вона символізує якість зв'язку між Богом та людьми, яким потрібно берегти чистоту серця, щоб наслідувати Христа. До того ж її вважали оберегом. Адже і в хату приходили із хлібом-сіллю, і в дорогу брали з собою дрібку солі. Дитину новонароджену посипали сіллю, щоб лихе не бралось (на Лемківщині), посипали також корову, яка мала отелитись. Вічнозелена рослина Обов'язково прикрашали кошик вічнозеленою рослиною. На центральні Україні, а також на Стрийщині, - переважно барвінком. На Львівщині та Бойківщині - самшитом. Подекуди ще клали в кошик мак, який використовували на Різдво при приготуванні куті. На центральній Україні ще святили просо, пиріжки з капустою, печінкою, яблуками. У Бороняві, на Хустщині, - відвареного або засмаженого півня. За повір'ям, саме він перший сповістив людям, що Христос Воскрес із мертвих. Вино Що ж стосується вина, то священики не заохочують його приносити до храму, хоч воно має чітку визначену біблійну символіку. Христос називає себе виноградною лозою, а своїх учеників - віттям. Як віття без виноградної лози не може приносити саме собою плоду, так і люди, які не будуть поєднані із Ісусом Христом не можуть приносити духовних плодів. Вино використовується в найголовнішому таїнстві церкви - Євхаристії, під час Причастя. 'Перше чудо, яке зробив Господь - під час весільного свята перетворив воду у вино. Потрібно розуміти, що Бог з нами не тільки у скорботах', - розповідає єпископ Євстратій. Попри те , що 'вино - благородний напій, ним можна так впитись, що від цього благородства нічого не залишиться', підкреслює ігумен Лонгін. Потрібно розуміти, що скоромні наїдки, що приносять на Великдень, благословляються на споживання після Великого посту. Молитви ж на благословення вина немає. Та це можна пояснити тим, що 'під час посту у деякі дні можна вживати спиртні напої (неділя та свята, що припадають на період посту (часто Благовіщення), а молитва промовляється на ті страви, від яких ми відмовляємось під час посту', пояснює ігумен Лонгін. |
1 квітня 2010
|
Два кольори – Дмитро Павличко
Два кольори Як я малим збирався навеснi Пiти у свiт незнаними шляхами,- Сорочку мати вишила менi червоними i чорними, Червоними i чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотнi, в душi моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба. Мене водило в безвiстi життя, Та я вертався на свої пороги. Переплелись, як мамине шиття, Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги. Менi вiйнула в очi сивина, Та я нiчого не везу додому, Лиш згорточок старого полотна I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому. |
30 березня 2010
|
Григорій СКОВОРОДА |
30 березня 2010
| Ip: 92.112.95.131
(1385 року заснування, 62 тис. жителів) Райцентр нар. Стрий. Магдебурзьке право 1431р. У вересні 1914р. Стрий став місцем народження легіону УСС - Українських Січових Стрільців. У місцевій гімназії вчився С. Бандера, біля неї йому встановлений пам'ятник. Костел-санктуарій Різдва Матері Божої (ХІV-ХІХ ст., вул. 22 Січня, 1) Францисканський костел (ХVІІ-ХVIIІ ст.). Церква Архістратига Михайла (кінець XIX ст., колиш. костел серафіток, вул. С. Крушельницкої, 27). Зберігся будинок, що для своєї дружини Марії придбав король Ян Казимир. У центрі можна помилуватися будинками кінця XIX - поч. XX ст.; виконаними в стилі модерн (віденський сецесіон). Кафедральний храм Успіння Пресвятої Богородиці (XIX ст., вул. Успенська, 16). Залишки великої синагоги (1817, вул. Міхновського, 5). музеї Краєзнавчий музей 'Верховина' (вул. Олесницького, 15. т. 8 (03245) 5-22-43). Музей-садиба родини Бандерів. Музей Афганської пам'яті. Музей Ольги Бакинської. Мистецький музей 'Хвилі Стрия'. Кімната-музей Остапа й Нестора Нижанківських. Музей художника і гравера Петра Обаля. |
2 березня 2008
|
| Закрити |
