Учора скопали грядку. Земля суха.
Грудки. Ії порозбивали і все заскородили. Зранку приступив до посадки.
Висадив часник, двох сортів цибулю. Висіяв в зиму і насіння сіянки цибулі.
Привіз трішки і дров, це було вчора. Розпиляли. Їх не так багата привожу
велосипедом, але бджоли носять по малій кількості. Відкладають і разом виходе
чимало.
Отож і я не мушу сидіти. Оті
розпиляні дрова склав, щоб зимою легше брати з під снігу.
На Покрову тисячі полтавців прийшли на
Соборний майдан побачитися з Іваном Мазепою, до Полтави привезли пам`ятник
Гетьманові, кошти на який з ініціативи голови Полтавської «Просвіти» Миколи
Кульчинського збирали люди по всій Україні і встановлення якого затрималося на
шість років через яничарів з обласної ради та підступність колишнього міського
голови, головного полтавського мазепо борцяАндрія Матковського (пане Президенте, кого Ваш блок підтримує на цих
виборах? Такі, як Матковський, не тільки Мазепу закопають…)
А увечері в театрі була прем`єра вистави про
Мазепу. Яка вилила на Великого Гетьмана цілі ночви старого яничарськогобруду…
(В ті далекі
часи коли Гетьман Мазепа хотів звільнити Україну і привести її до незалежності,
МІСТЕЧКО РАШІВКА ДО ТОГО МАЛА ВЕЛИКЕ ВІДНОШЕННЯ. Через село проходили війська
шведського Короля та нашого Гетьмана. Велика частина війська в 1708 року, в ту холодну зиму, квартирувалися в
МІСТЕЧКУ. Відбувалася тут ібитва. Чому
вони були тут? Та тому, що наш край підтримував їх. Але не збулося, як
думалося.
Не отримала
тоді Україна незалежність.)
Коли я почула, що Полтавський академічний
обласний український музично-драматичний театрі ім., М.В.Гоголя ставитиме
спектакль про Мазепу, то дуже зраділа. По-перше, де ж і ставити спектакль про
Гетьмана – одного з предтеч Української Незалежності, як не в місті, біля якого
відбулася нещаслива для українців битва, що означало кінець автономії України і
започаткувала її 300-річне ходіння по муках у ярмі північного сусіда? Думалося,
це буде наше, полтавців, каяття за того двоголового орла в самісінькому центрі
міста на колоні, що ґвалтує українські небеса, і за колишнього мера Матковського,
який на догоду антиукраїнським силам 2009 року заблокував встановлення
пам`ятника Гетьманові Мазепі.
По-друге, невдовзі знову війна з тим самим
вар`ятом-сусідом, з тими самими гебістсько-есесбешними виплодками, і знову,
захищаючи рідну землю, гинуть мазепинці нових поколінь. У такі моменти особливо
хочеться зачерпнути сил у давнього лицарства-козацтва: Мазепи, Орлика, кошового
Гордієнка.
І я взялася читати драму Анатолія Крима
«Остання любов гетьмана», яку обрав для своєї, думалося, історичної прем`єри
полтавський театр. Прочитання шокувало. Письменник Анатолій Крим не знає
української мови навіть на рівні школяра. Він не має уявлення про кличний
відмінок, і тому звертання у п`єсі надзвичайно дратують. «Карп!» - замість
«Карпе!», «Орлик!» замість«Орлику!»,
«Мелашка!» замість «Мелашко!» Частково театр відредагував текст, але іноді і
неукраїнські звертання прориваються, і стилістичні неоковирності. А той Карпо
схожий не на козака, який мав би бути джурою Гетьмана, а не служника з корчми..
Скоропадському в уста вкладено фразу, як належить чи то Жукову, чи ще давнішим
московським полководцям: «З яких пір ти, Данило, холопів став жаліти? Баби
нових народять!».
Анатолій Крим не знає культури. Звичаїв,
етикету Мазипинської доби. На щастя, режисер уявлення про епоху українського
бароко має, передусім про їх музику і поезію. Музична складова вистави на рівні
– завдяки записам Тараса Компаніченка,«Стрибожим внуцям» (гурт автентичного співу полтавського театру). Канти
«Всі покою щиро прагнуть», «Ой горе, горе, на сім світі жити», «Занехай ти
мене» - окраса спектаклю.
Немаєу виставі знущань над Конституцією Пилипа орлика, які собі дозволив
драматург (але залишилося знущання над самим Орликом., про що далі).
Найбільшою інтригою для мене залишалося, як
вдасться театрові уникнути приниження Гетьмана Мазепи і винищування над ним…
Кочубея, що й було головною вадою п`єси. Я не могла собі уявити, що тут режисер «тупо» піде услід за Кримом. І
від початку до самого кінця ми бачитимемо «послідовного самостійника». Кочубей
, який усе підбиває Мазепу відділитися від Росії, а той усе не хоче.
Тепер зупинимо перелік режисерських успіхів
чи не успіхів у боротьбі з вадами п`єси, а проаналізуємо, що ж маємо в підсумку
всієї роботи залученого до постановки колективу..
Зауважу, що акторський колектив гоголівців
талановитий, з ним можна поставити все. Виконавиць головноїролі Василь Голуб багато зусиль докладає, щоб
його Гетьман мав гідний вигляд. Це нелегко, бо режисер значну частину часу то
тримає його в спідній білизні, то змушує сидіти, опустивши ноги в ночви, і
каятись, каятись, каятись… Мотря називає Мазепу боягузом, Любка – катом,
«видатний самостійник» Кочубей рече щось зовсім фантастичне, з огляду на
промосковську організацію Генерального судді: «Ніде правди діти, кортить
горлянку перегризти московському зайді, але не з тобою!»
У п`єсі Крима, щоправда, грубих звинувачень
на адресу Гетьмана значно більше. Наприклад, Мотря гнівно вичитує йому:
«Залишайся зі своїм Петром, холопе! Яка там вільна Україна, коли ти не в змозі
захистити навіть свою любов?! Прощавай, пустопорожній панок!..»
З «ботанням по фені» у п`єсі і його
залишками у спектаклі так контрастують сповнені шляхетності слова Мазепиних
листів до Мотрі, два з яких звучать з сцени! Є ще сцени, що сповнюють душу
ніжністю або гордістю, і на мить забуваєш про всіляку абракадабру, щедро
висипану на голови глядачам.
На самому початку спектаклю Мазепа каже, що
любов двох жінок – Мотрю й Україну, і занапастив обох. Чому це він занапастив
Мотрю? Коли стати гетьманшею їй не вдалося через спротив батька, 1707 року вона
вийшла заміж за Семена Чуйкевича. А щодо України… Якби не виступив Мазепа проти
біснуватого царя московітів, не кинув цю іскру спротиву у віки – чи були б далі
петлюрівці, упівці, шістедисятники, Незалежна Україна, Небесна сотня, герої
АТО?
Тут процитую іншу п`єсу про Гетьмана Мазепу:
Мазепа. Не будемо про Полтаву…
Черлінь-чорнота, гекатомба, пекло, кінець ганебний мій – ось що таке Полтава
для мене сьогодні.
Мотря. Ні-ні! Полтава – твоя мужність! Ти
бій програв. Зате в майбутнє уже метнув огонь. Іване мій Предтечо. Ти великий
Гетьман. І я це знала вічно. Ще з пелюшок, коли хрестив мене, що б там не
казали твої огудці. Хай, може, і не скоро правнуки козацькі за ятрять твій
почин новими звитягами, олтар Ойчизни ними заквітчавши, та воно станеться, ось
хрест кладу.
Мазепа (цілує її руки). До Господа б твої
слова, дитино…
(Юрій Антипович, «Остання ніч Мазепи», у
кн.. «Брате мій, Каїне…», Полтава, «Верстка», 2009).
А що вийшло у гоголівців? Уся ідея за п`єсою
А.Крима крутиться навколо… фалоса. Рушій всіх історичних катаклізмів – лють
ревнивої Любки Кочубеїхи. Не було б тої люті – не було б і доносу Кочубея –
«видатного українського самостійника» - на «боягуза» і «ката» Мазепу. Тим часом
усі серйозні історики пишуть про те, що Кочубей належав до групи козацької
старшини, орієнтованої на Москву. Булави йому захотілося, і це була більша
рушійна сила, ніж образа за доньку, яку люблять мусувати письменники всіх
часів.
Щоправда, до однієї-єдиної фрази звели у
спектаклі вигадки А.Крима про те, що Любка шантажувала Мазепу, ніби Мотря –
його донька. Хоч на тім спасибі.
А от сцена, де Кочубей і Мазепа зображені
хабарниками. У Павлюка смакується ще більше, ніж у Анатолія Ісаковича Крима (котрий,
до речі чи не до речі, при Яворівському відав економічним питанням Спілки
письменників). У п`єсі Кочубей просто заходить, тримаючи два шкіряних мішки з
червінцями, а спектаклі він сипле гроші під ноги Мазепи у ті «ночви з гріхами»,
мовляв, «несуть, а я не відмовляюсь!». На запитання Гетьмана, чого це йому всі
несуть, Кочубей відповідає: «Генеральному судді завжди носять. Хто за гріхи
минулі, хто – за майбутні!» «Мазепа. За червінці спасибі! Я такий храм збудую в
Києві!.. До небес!»
Що тут скажеш? Залишається хіба що посадити
Мазепу біля тих ночов з червінцями на золотого унітаза, щоб опустити Гетьмана
до рівняміж гірського бандюкевича.
…Оточення ПетраI у спектаклі зображується сатирично, з
використанням Шевченкового:
…Цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як
затопить!...
Але Петра
чомусь неодмінно треба ставити на тумбу, щоб вивищувати над усіма. То Мазепі –
сидіти в ночвах та замолювати гріхи, а цей собі марширує – Государь» Хоча ціну
йому склали ті росіяни,.яких не запідозриш у приналежності до
мазепинства-петлюрівства-бендерівстві. Ось що писав Лей Толстой:
«С Петра I начинаються особенно поразителные
и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории… Беснующийся, пьяный,
сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет,
закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует.. Сам,
забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в
виде детородных органов и подобием Еванглий – ящиком с водкой… Коронует блядь
свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына… И не только не понимают
его злодейств, но до сих пор не перестают и восхваления доблестей этого
чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему» (ПСС. –М., 1936. – Т,26. –
С.568).
…Якщо приниження Гетьмана Мазепи – це давнє
заняття всіх українофобів і «ватників», то зі спробою дискредитації Пилипа
Орлика у Незалежній Україні я зустрічаюся вперше. Генеральний писар Пилип орлик
– людина високої освіти, поет, за нинішніми мірками –Прем`єр-міністрУкраїни. У спектаклі Гетьман то шаблю йому до
голови приставляє, то вичитує, мовляв, яйця курку вчать, то Орлика режисер
примушує стояти з відрубаною головою Кочубея в руці, бо, мовляв, Мазепа його
призначив Генеральним суддею, Генеральним суддею після Кочубея був Василь
Чуйкевич, батько Мотрининого чоловіка
(ще за життя Кочубея, 1706 року, Чуйкевич обіймав посаду другого судді).
Не відповідають дійсності обставини суду і
страти Кочубея, які у п`єсі Крима сфальшовані для того, щоб Мазепа та орлик
постали катами. Ну точнісінько тобі за правнуком арапа Петьки біснуватого:
«свирепый Орлик»…Невідомим для
глядачів залишається те, що Гетьман через Данила Апостола пропонував Кочубеєві
і Іскрі тікати на Запоріжжя, але вони затялися довести справу до кінця і подалися
до охтирського полковника Осипова, через якого подавали донос, звідти їх
повезли в канцелярію Головкіна у Вітебсь
ку, там
мордували і судили, возили в царську ставку і з нову повертали до Вітебська…І
було це 1708 року – Мотя вже заміжня, тож про помсту за доньку не йдеться.
Вирок було виконано у ставціГетьмана в
Борщагівці, а не в Батурині, і рубав голови кат, а не Орлик. (Читайте
підручник: Білоуського О.А., Мокляк В.О. Нова історія Полтавщини. Друга
половина XVI – друга половина XVIII століття. С 186-187).
А на полтавській сцені мучать закованого в
колесо Мазепа і орлик, тягають його, мов пса, на повідку. Побачать таке
школярики, яких культпоходом приведуть на виставу – і для них назавжди бідний
дядя Кочубей залишиться хорошим, а Мазепа з Орликом – жорстокими звірами.
«Свирепый Орлик» залишився вірним ідеї
Незалежності України до кінця і склав першу у світі Конституцію, в якій
закріплювалися основи Справедливості, Гідності, Порядку, українського ладу і
звичаю. За що ж йому такка наруга?
Звичайно, режисер Сергій Павлюк – далеко не
безталанна людина, володіє прийомами модерного театру, тому місцями, якщо
вдасться забути про вульгарну і брехливу попередню сцену, зворушує то Мазепа з
маленькою Мотрею, то молоді козаки, що рвутьс до бою: «Воля або смерть!»ф, то
Гетьман, який нарешті наприкінці вистави повторить цей клич – щоб потім
каятись: «Простіть мене, я не зрадник…» Та хто вважає вас зрадником, Гетьмане,
той або москаль, або сепар, або путлерівський агент!
І подумалося, коли все скінчилося: Господи,
стільки праці, стільки зусиль, стільки коштів – і що в результаті? Ще одна
наруга над Гетьманом Мазепою. І вже не під Полтавою, а в самій Полтаві.
Що думають
про виставу глядачі?
Вадим: Я не вважаю, що рушійною силою
історії є любовні пристрасті. А в цій виставі навколо цього все крутиться.
Олег: Плюсом може бути лише одне – ця вистава
стимулюватиме людей, яких у сеннсі знання української культури й історії можна
означити я болото, шукати інформацію про Мазепу фрагментарний ф не поданий на
основі української історичної традиції. Бо для українців мазепа – це все-таки
державник, який 22 роки правив Україною і який свідомо до цього кроку – виступу
проти Московії. Улюбленим його філософом був Макіавеллі. Гетьман грав складну і
далекоглядну багатоходівку з Петром I. Тут же цього немає, складні колізії
спрощені і зведені до реабілітації кочубеївщини.
Іван Минак, рада Майдану Полтавщини: Я
вважаю, що Мазепа у цій виставі має вигляд людяного, але занадто приземленого.
Сидить у ночвах з грязюкою, постійно роздягнений. Або з бандурою під деревом –
це дуже гарно, але коли ж це постійно, коли звитяжність його менша, ніж Петра
I,-це прикро вражає. Актор пробує
витягти Мазепу своєю грою, але його постійно зводять до «битовухи». Спектакль
продовжив викривлення історії, започатковане ще в імператорські часи. Тому тут
Мазепа – великий грішник, а Кочубей – борець за незалежну Україну. Забагато у
виставі і загравання з глядачами жартами в стилі радянських кінокомедій..
Обзивання холопами, крики на співрозмовника – немає шляхетності у розмовах
дійових осіб, вони поводяться, як персонажі російських серіалів.
А тепер запитання:
кому це потрібно?
Усі ці місяці, коли долинали вісті, що театр
ім.. Гоголя то бере п`єсу Крима, то не буде її ставити, то ставить. Але від
Кима там, мовляв. Уже нічого не залишилося, я запитувала різниз людей у чому
причина такої палкої прив`язаності до настільки безграмотного товару. Сому,
незважаючи на сумніви, гоголів ці таки клюнули на Кримський гачок? Хоча б мали
розуміти, щ не виховаєш лицарів. Обпльовуючи постаті, що стали символами
Українського Опору сатані.
Відповіді моїх співрозмовників були різними,
але зводилися до трьох версій. Жодну з них я не можу ні підтвердити, ні
заперечити.
Версія
перша. П`єса Людмили Старицької-Черняхівської «Іван Мазепа» не могла бути
поставлена, тому що авторка давно у кращих світах і від неї не одержиш відкату.
Версія друга. Коли після Майдану Гідності
демократична громадськість очікувала від полтавського театру спектаклю про
Мазепу, вчорашні регіонали та вишколені в команді головного полтавського мазепо
борцякультуртрегери вирішили на позір
відповісти на ці очікування, а насправді – завдати мазепинцям, петлюрівцям,
украм, укропам дошкульного удару.
Версія третя не відрізняється від другої,
але вибачається в цій диверсії не помста місцевих кочубеївців, а добра
спланована акція гібридної війни на культурному фронті здійснювана через
путлерівських агентів впливу. Їх в Полтаві завжди вистачало. І на
мазепоборчомуфронті вони не раз
світилися.
Ось таке кажуть люди. Я ж, не маючи
достатньої інформації, не можу з трьох версій обрати одну чи висунути якусь
іншу. Може, читачі допоможуть?
Молитва
до Гетьмана Івана Мазепи
Гетьмане-страднику, тисячі разів розіп`ятий,
не прощай їх, бо віддали, що творили, коли словом брехливим тебе ще раз убили.
З воїнством козацьким устань із могили і звільни Полтаву від перефарбованої
нечесті регідонської, від ефесбешників, що знову рвуться до влади, від
новочасної кочубеївщини. Дай сили молодим. Чесним і мужнім Лицарям зробити нашу
Полтаву містом Української Свободи, Правди і Гідності!
