� C

В  Україні на полях просо виростає,

І погано, коли в хаті в нас його немає,

Бо із проса усі знають, пшоно добувають,

Товчуть просо по хлівах, якщо ступу мають,

Днями ступа вистукує,  просо обробляє,

Усім  чути, як працює мов пісні співає.

В тих піснях усе життя, що люді ті мали,

Як в хлівах із того проса, пшоно добували.

   Вже і листопад. Дні летять. Приближається подальша доля МІСТЕЧКА РАШІВКА. Рахувати дні можна на пальцях. Ой, чи підніметься питання, чи не затруть її долю, яку вона отримала, скільки пережито з того часу?. І от нарешті довго очікувані події. Напевно, хтось уже з народних обранців узнав і про мою заяву. І почнеться нове життя. По новому заживуть люди. Не будемо ми бігати по установах по інших селах, чекати приїзду касирів, лікарів, їздити отримувати документи по різних усюдах. Все буде тут – в МІСТЕЧКУ РАШІВКА. Он Гадяч має  обласну структуру. А ми, що, гірші?

� C

Ось заява, яку я вчора подав в сільську Раду.

                            В сільську Раду

                            с. Рашівка

                         Кириченко Василь

                               Григорович

                 Заява.

   Прошу цю заяву зареєструвати

і відправити в     Верховну   Раду

України.

   В села Рашівки незаконно відібрали Назву  МСТЕЧКА

комуністи.

   Скоро прийматимуть закон.

Полтавська обл..

Гадяцький р-н

с. Рашівка

Кириченко Василь Григорович.

Можливо хто хоче поставте і свій підпис тут.

               30 жовтня 2015 р.

   Отакий зміст в поданій заяві. Можливо хтось з громадян,  захоче підтримати, повідомляйте про те тут.

   Якщо, можливо, бо чомусь я думаю, що мою заяв не відішлють з села, хочу, щоб про мою заяву, якось  узнали звідси наші народні обранці.

На стіні портрет Шевченка. Він завжди кидає свій погляд в Україну. Думаю, що він би підтримав мою заяву:

   Так ТАРАСЕ?

Андрій Ємець

Творчість наших земляків

***

У людства клопоти прості:
Хтось народився, хтось помер,
Збігає суп десь на плиті,
Десь грає стомлений тапер.

Один калиткою трясе
І нудиться в розкішній віллі,
А інший радий, що несе
Додому дві хлібини білі.

Шукають в чарці вічну суть,
Обожнюють автомобілі,
З трибун ображені ідуть,
Чи по життю бредуть без цілі.

Хтось пише всім новий закон,
Нових богів увівши в храми,
Хтось вірить тільки в мертвий сон
Один кінець людської драми.

В все це є життям отим,
Що прагне щастя й висоти,
А над усім – печалі дим
І в забуття дзвінкі мости.

Надія Скобелєва-Сологуб,
вчителька
Великосорочинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Олег Самохвал

Не пора! (І.Франко)

“Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!”